Сутність і об’єктивна необхідність фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність і об'єктивна необхідність фінансів

1. Сутність і об'єктивна необхідність фінансів

фінанси цінний папір грошовий

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера товарно-грошових відносин, яку вони охоплюють, та роль в процесі суспільного відтворення визначаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Цікавою є еволюція терміну "фінанси". Він походить від латинського "finis", що означає кінець, завершення, фініш. У стародавньому світі та в середні століття цей термін застосовувався у грошових відносинах, які виникали між державою в особі її монарха та населенням. Цим терміном визначалося завершення грошового платежу, тобто остаточний розрахунок. Особи, які сплатили кошти на користь монарха, судді або інших державних органів, отримували на руки документ, який мав назву fine. Саме назва цього документа послужила підставою для виникнення терміну "financia", що в перекладі з латині означає "грошовий платіж". Початкове застосування цей термін отримав в Італії у XIII ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави. Фактично під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого утворення нижчого рівня: земство, міська община тощо.

У цей період у деяких країнах, наприклад, Німеччині, термін "фінанси" мав негативне значення. Цей термін використовували у контексті із здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо.

Вперше у сучасному трактуванні категорія "фінанси" почала застосовуватися у Франції, латинське "financia" перетворюється на французьке "finance", що означає готівку або дохід. Ввів у науковий обіг це поняття французький професор Ж. Боден у праці "Шість книг про республіку" (1577 p.). У ті часи фінансами вважали сукупність грошових коштів необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

Пізніше дана економічна категорія набула міжнародного розповсюдження і почала відтворювати відносини між населенням та державою з приводу створення й використання державних фондів грошових коштів.

Фінанси - це економічна категорія, що має вартісний характер і пов'язана з товарно-грошовими відносинами. Тому однією з основних причин виникнення фінансів можна вважати саме товарне виробництво.

Товарне виробництво передбачає наявність ринку, обмін товарів шляхом купівлі-продажу із застосуванням грошей. Безпосереднє просування товару від виробника до споживача зумовлене рухом грошової форми вартості, грошовими відносинами. В умовах діяльності підприємств, що базуються на комерційному розрахунку, фінанси забезпечують формування грошових доходів та нагромаджень, розподіл та використання їх на потреби виробництва, потреби працівників, на загальнодержавні потреби.

Якщо ми розглянемо процес розширеного відтворення в динаміці, то його можна представити як сукупність циклів. Кожний наступний цикл відтворення можливий лише після того, як створена у виробництві та реалізована в процесі обміну вартість буде розподілена (та перерозподілена), в результаті чого будуть сформовані цільові грошові потоки, які є основою задоволення різноманітних суспільних потреб. Саме в ході розподілу створюються умови (потенційні передумови) для майбутнього задоволення потреб, причому це відбувається у вартісній формі. Завдяки обміну вже з'являються реальні можливості для задоволення потреб за рахунок здобуття споживчих вартостей.

Іншими словами, на стадії розподілу закладаються передумови формування вартості продукції (товару, послуги, роботи тощо), тобто формується її ціна. Але, слід зазначити, що на цьому етапі продукт має дві форми вартості: матеріальну й грошову, і лише при виведенні продукту на ринок (стадія обміну) він набуває вигляду товару, визначається його мінова вартість (яка може суттєво відрізнятися від початково встановленої ціни), а також відбувається відрив матеріальної складової вартості від її грошової компоненти (акт купівлі-продажу), таким чином формується грошовий потік у вигляді виручки, яка і підлягає подальшому розподілу.

Фактично, саме наявність у процесі розширеного відтворення стадії "розподіл-обмін" і обумовлює виникнення фінансових відносин. Без неї було б неможливим формування грошового потоку. Причому, слід зазначити, що сам характер акту купівлі-продажу передбачає, що грошовий потік може формуватися до початку виробництва продукту - авансові надходження; в процесі реалізації продукції - отримання готівки або зарахування коштів на рахунок підприємства-виробника; після отримання продукції підприємством-покупцем - комерційне кредитування. Головним є те, що обмін відбувається за допомогою та через застосування грошей як засобу платежу.

Розширенню товарно-грошових відносин сприяє посилення та розвиток спеціалізації, суспільного розподілу праці як в країні, так і в світовому суспільстві. Все це зумовлює розширення сфери дії та посилення ролі фінансів як системи грошових відносин.

Другою умовою, що визначає об'єктивну необхідність фінансів, є дія закону вартості, який діє всюди, де є товарне виробництво. Продукт-товар може бути обміняним на інший лише за умови рівновеликих витрат суспільно необхідної праці на їх виробництво, тобто за умов їх однакової вартості. У товарному виробництві вартість товарів-продуктів, послуг, робіт визначається за допомогою грошей, в грошовій формі. Виникає необхідність для визначення вартості використовувати такі категорії, як собівартість, ціна, прибуток, грошові накопичення.

Наступною умовою, що визначає об'єктивну необхідність фінансів, є принцип розподілу згідно витраченої праці або принцип матеріальної зацікавленості. За умов відмінностей характеру праці, рівня освіти, ступеня кваліфікації, вимір витрат праці кожного працівника є можливим лише в грошовій формі. В грошовій формі визначається і рівень оплати кожного працівника, і його частка у валовому внутрішньому продукті. Таким чином, за допомогою системи грошових відносин забезпечується відповідна еквівалентність щодо відтворення затрат праці членів суспільства.

Четверта передумова, що визначає необхідність фінансів, це наявність держави. З цього погляду доцільно визначити два основних етапи розвитку фінансів.

І етап характеризується нерозвиненою формою фінансових відносин, яким був притаманний неявний (прихований) характер, що знаходило відображення у формуванні державних доходів: у цей час державні доходи формувалися переважно за рахунок податків у натуральній формі та трудових повинностей. На більш пізній стадії цей етап визначався відторгненням казни монархів від державної казни (бюджету), що супроводжувалося системним підходом до формування і використання державного бюджету. З виділенням державної казни і повним відокремленням її від власності монарха (XVI-XVII ст.) виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Платники податків поступово визнавали за державою право їх стягнення у міру того, як держава зі свого боку почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику. Саме у цей період закладалися структура та законодавче підґрунтя видаткової частини бюджету, які не змінювалися протягом багатьох століть. Так були сформовані чотири напрями видатків бюджету: на військові потреби, управління, економіку й соціальні потреби. Основна маса грошових коштів (приблизно 2/3 бюджету) використовувалися на військові цілі і практично не мала впливу на економіку. Цікавим є той факт, що з тих часів і досі практично незмінною (11-13%) залишається частка видатків у бюджетах різних держав на управління.

II етап характеризується формуванням різноманітних фінансових систем, високим ступенем впливу фінансів на економіку, великим розмаїттям фінансових відносин. На цьому етапі фінанси стають одним з найважливіших чинників непрямого впливу на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили й виробничих відносин. Держава постійно втручається в суспільний процес розподілу національного доходу. За допомогою встановлених податків, зборів, платежів держава акумулює частину доходів працюючих, спрямовуючи ці доходи на утримання апарату управління, оборону, соціальні потреби населення. У зв'язку із постійними змінами в політичній, економічній та екологічній ситуації, а також змінами загально-суспільної свідомості з'являються нові державні витрати на охорону навколишнього середовища, на подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій та кредитів. Податки стають важливим фінансовим методом мобілізації ресурсів в державний та місцеві бюджети, а також найважливішим засобом перерозподілу національного доходу. Наявність держави викликає об'єктивну необхідність щодо визначення системи грошових відносин, які забезпечують формування відповідних доходів держави та використання їх у процесі виконання його функцій. Ці відносини визначають економічний зв'язок держави з підприємствами, організаціями, галузями народного господарства, закладами невиробничої сфери, з населенням, що забезпечує активний вплив держави на розвиток економіки.

Отже, фінанси -- складне, багатогранне явище. Має різноманітні ознаки та форми прояву. Термін "фінанси" означає:

1) платіж на користь держави;

2) обов'язкову сплату грошей.

На початку зародження фінанси використовувались для:

1) позначення платежів і доходів як у грошовій, так і у натуральній формі на користь держави і для виконання нею своїх функцій;

2) позначення грошових сум і грошової плати;

3) позначення різних форм зиску і несправедливого зменшення доходів населення.

Використання фінансів не підлягало будь-якому контролю з боку населення.

Фінанси розглядаються:

1) у вузькому розумінні -- грошові відносини і фінансова діяльність, що відображаються у доходах і витратах окремих суб'єктів фінансових відносин;

2) у широкому трактуванні -- відносини, що складаються у суспільстві в процесі руху вартості створеного ВВП, який, у свою чергу, відображається у грошових потоках, що виникають між окремими суб'єктами фінансових відносин і пов'язані з формуванням відповідних доходів і здійсненням видатків.

Найбільш поширеними є такі визначення фінансів:

1) як специфічна економічна діяльність на мікрорівні;

2) застосування різноманітних економічних прийомів і методів для максимізації достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу (Е. Нікбахт і А. Гропеллі).

Характерною ознакою фінансових відносин є їх грошовий, розподільчий, фондоутворюючий характер.

Фінанси як відносини можна розглядати з таких подій:

1. Суспільні -- мають місце в суспільстві.

2. Економічні -- пов'язані з процесом розширеного відтворення.

3. Грошові -- функціонують виключно в грошовій формі.

4. Розподільчі -- формуються на стадії вартісного розподілу ВВП.

5. Фондоутворюючі -- супроводжуються формуванням і використанням фондів грошових коштів.

Фінанси мають двоїстий характер.

По-перше, це система відносин, пов'язаних з розподілом ВВП і формуванням на цій основі централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

По-друге, матеріальним носієм фінансових відносин є фінансові ресурси, що використовуються на виконання функцій і завдань держави, забезпечення умов розширеного відтворення. їм властиві такі ознаки:

1) цільовий характер -- кожний фонд створюється з певною метою, має чітко визначені напрямки використання, а в багатьох випадках джерела формування;

2) динамічність -- кошти, що акумулюються у фондах, знаходяться у постійному русі, тобто фонд поповнюється новими надходженнями, кошти витрачаються за цільовим призначенням;

3) кожний фонд має свою правову базу у вигляді законів, указів, постанов, інших нормативних документів.

Таким чином, фінанси -- це система економічних відносин, за допомогою яких здійснюється формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення.

2. Первинний та вторинний ринок цінних паперів

Первинний ринок - ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення безпосередньо через інвесторів або через інвестиційних посередників.

Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.

До завдань первинного ринку цінних паперів відносять:

1) залучення тимчасово вільних ресурсів;

2) активізацію фінансового ринку;

3) зниження темпів інфляції.

Первинний ринок виконує такі функції:

- організацію випуску цінних паперів;

- розміщення цінних паперів;

- облік цінних паперів;

- підтримання балансу попиту і пропозиції на фінансові інструменти.

До основних суб'єктів первинного ринку цінних паперів належать емітенти й інвестори. Активним учасником цього ринку є інвестиційні фонди та фінансові компанії, а також різні посередники: фірми, представництва, агентства, філії, які купують-продають корпоративні цінні папери. Активно працюють на первинному ринку цінних паперів комерційні банки.

До основних операцій на первинному ринку цінних паперів належать:

- емісія;

- визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів;

- визначення ринкової вартості цінних паперів;

- оцінка інвестиційного ризику;

- державна реєстрація випуску;

- розміщення цінних паперів;

- реєстрація звіту про результати випуску емісійних цінних паперів;

- призначення реєстратора;

- зберігання.

Таким чином, первинний ринок -- це ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. Учасниками на ньому завжди виступають емітенти й інвестори.

Первинні ринки існують як порівняно нетривкі ринкові відносини з приводу обігу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами угод первинного ринку завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Водночас первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.

У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах.

При випуску цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом передплати на цінні папери, що випускаються.

Емітент - юридична особа або орган виконавчої влади, що здійснює випуск цінних паперів і несе від свого імені зобов'язання перед власниками цих цінних паперів.

Вторинний ринок - ринок цінних паперів, на якому укладаються угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів.

Мета вторинного ринку -- забезпечити реальні умови для купівлі, продажу та проведення інших операцій із цінними паперами після їх первинного розміщення.

Завданнями розвитку вторинного ринку цінних паперів є:

- підвищення фінансової активності суб'єктів господарювання та фізичних осіб;

- розвиток нових форм фінансової практики;

- удосконалення нормативно-правової бази;

- розвиток інфраструктури ринку;

- дотримання прийнятих правил та стандартів;

До особливостей українського вторинного ринку належать:

- специфіка становлення ринку цінних паперів;

- нерівноцінність цінних паперів, які мають обіг на вторинному ринку за їх інвестиційними можливостями, властивостями та характеристиками;

- відсутність стабільних каналів і єдиних правил поведінки на ринку.

Основними учасниками вторинного ринку є держава, акціонерні товариства, спеціалісти -- професіонали ринку цінних паперів, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, фондові центри і магазини, інші суб'єкти господарювання та громадяни. Вторинний ринок цінних паперів включає в себе організований (біржовий) та неорганізований (позабіржовий) ринки.

Під біржовим ринком зазвичай слід розуміти торгівлю цінними паперами, яка здійснюється на фондових біржах.

Сучасні уявлення про фондову біржу -- це уявлення про неї, як про: а) складну систему торгівлі, яка базується великою мірою на комп'ютерних засобах; б) систему встановлення курсу акцій; в) інститут, що відповідає у межах своєї компетенції за впорядкування ринкових відносин з приводу процесів обігу акцій та інших цінних паперів; г) систему торгівлі, яка досить сприятлива для зростання рівня інтернаціоналізації обігу цінних паперів.

Основними елементами біржової торгівлі є допуск та вилучення цінних паперів до обігу на фондовій біржі; визначення способів або шляхів укладання угод купівлі-продажу між учасниками біржової торгівлі; визначення видів цих угод та встановлення кола учасників торгівлі; визначення порядку виконання доручень клієнтів на продаж або купівлю цінних паперів, які котируються на фондовій біржі. Це ринок із найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталів та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вкладення.

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. В більшості випадків на ньому відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів емітентів, які не бажають або з інших причин не можуть виставити своїх цінних паперів на біржу.

До операцій організованого вторинного ринку належать класичні біржові операції. Щодо позабіржового ринку, то основними операціями на ньому є: купівля-продаж, зберігання цінних паперів, формування портфеля цінних паперів та управління ним, визначення ринкової вартості цінних паперів, маркетингові дослідження, ціноутворення, оцінка інвестиційного ризику. На відміну від біржового обігу, позабіржовий характеризується меншою організованістю та меншою зарегульованістю. Обіг цінних паперів на вторинному ринку - це здебільшого їх перепродаж. Велика частина операцій купівлі-продажу відбувається через посередників-брокерів, інвестиційних дилерів, трейдерів (представників фірм у торговій зоні біржі) за ринковою ціною (курсом).

Сучасна активізація вторинного ринку цінних паперів перш за все пов'язана з проведенням додаткової емісії як одним із способів залучення інвестиційних ресурсів для розвитку підприємства. Поряд з акціями для доповнення своїх інвестиційних можливостей акціонерні товариства можуть продавати випущені ними облігації, які мають назву облігацій корпорацій. За такими облігаціями підприємство зобов'язане виплачувати відсотки. Практика використання цього джерела залучення інвестицій характеризується складністю розміщення облігацій у періоди спаду економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ковальчук С.В., Форкун І. B. Фінанси. Навч. посібник. - Львів:"Новий Світ - 2000", 2006. - 568 с.

2. Ковальчук С.В., Фрадинський О.А. Фінанси: Навчальний посібник. -Хмельницький: ТУП, 2003. - 157 с.

3. Кириленко О.П. Фінанси (теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2002. - 212 с.

4. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник / Херсон: Олді-плюс, 2002 р. - 352 с.

5. Маслова CO., Опалов О.А. Фінансовий ринок. Навчальний посібник.

6. Мозговий О.М. Фондовий ринок України // Фінанси України - 1996 - № 6.

7. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп і перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

8. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення. // Вісник НБУ. - 2000. - № 5.

Размещено на Allbest.ru