Державний бюджет як основний фінансовий план держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичний розгляд бюджету як економічної та юридичної категорії

1.1 Сутність та призначення бюджету держави

1.2 Загальні функції державного бюджету та їх зміст

1.3 Принципи та ознаки бюджету з правової точки зору його характеристики

Розділ 2. Методи формування державного бюджету різними способами надходження доходів

2.1 Дослідження основного способу формування доходів бюджету через валовий внутрішній продукт

2.2 Особливі процеси формування доходів бюджету держави

Розділ 3. Фінансове спрямування бюджетних коштів у взаємозв`язку доходів і видатків

3.1 Видатки з позицій використання централізованих бюджетних коштів

3.2 Фінансовий стан країни при взаємодії доходів і видатків

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

З розитком ринкової економіки роль державного бюджету змінюється. З одного боку, все більше програм економічного та соціального розвитку починає фінансуватися за рахунок приватного бізнесу, домогосподарств та іноземних інвесторів. Разом з тим, державний бюджет продовжує відігравати провідну роль в забезпеченні загальнодержавних та місцевих умов розвитку. А в перехідний період до ринкових відносин, така роль суттєво зростає, оскільки складнощі економічного та соціального розвитку країни збільшуються, тому як бачимо дана тема є дуже актуальною.

Об'єктом розгляду виступає поняття державний бюджет.

Метою роботи є розгляд державного бюджету, бо це одна з найважливіших ланок державних фінансів. За допомогою державного бюджету здійснюється мобілізація фінансових ресурсів державою і їх використання з метою забезпечення функцій держави. Формування надходжень до бюджету проводиться в процесі перерозподілу доходів, що створюються в країні. Кошти державного бюджету напрявлються на забезпечення економічного розвитку держави.

Предметом дослідження є розгляд досить складного і багатогранного явища у суспільстві поняття «бюджет» за сутністю економічної категорії, за правовим характером, за формою та матеріальним змістом.

Тому в роботі постають завдання дослідження таких питань як:

сутність та призначення бюджету держави, його функції, принципи та ознаки за різними категоріями;

дослідження способів формування доходів бюджету в першу чергу через валовий внутрішній продукт та за допомогою інших методів поповнення державного бюджету;

розгляд видатків з позицій використання централізованих бюджетних коштів та як змінюється фінансовий стан країни при взаємодії доходів і видатків.

Функції державного управління виконуються на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському і регіональному. У зв`язку з цим і бюджети створюються на відповідних рівнях. Таким чином формується бюджетна система країни. Згідно з Конституцією України (ст. 95) «Бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами».

Згідно з Указом Президента України від 27 квітня 1995 року було створено Державне казначейство України (ДКУ). Метою його створення стало забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності в фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів в Державному бюджеті України.

державний бюджет функція формування кошти

Розділ 1. Теоретичний розгляд бюджету як економічної та юридичної категорії

1.1 Сутність та призначення бюджету держави

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Державний бюджет являє собою сукупність економічно-грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і переозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів влади й управління. Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків. Водночас це не просто розпис доходів і видатків держави -- це віддзеркалення її економічної і соціальної, міжнародної та оборонної, а головне фінансової (в усіх її напрямах) політики. Це форма прояву сукупності перерозподільних відносин у суспільстві.

Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами називаються бюджетними.

Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розгдядають з трьох сторін:

як економічну категорію;

як правову категорію;

за матеріальним змістом.

Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

за допомогою бюджету відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту, рідше - національного багатства, між окремими галузями економіки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету - забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян [7, 10].

Сконцентровані у бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку й успішного функціонування галузей економіки, освіти, охорони здоров'я, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, поліпшення матеріального становища населення, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджені в ньому. У безпосередньому зв'язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Відтак, бюджет є могутнім інструментом державного управління.

Бюджетний механізм - це сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі та соціальні процеси.

До бюджетних методів регулювання економічних і соціальних процесів відносять:

податки, які впливають на розвиток виробництва товарів, попит на них та їх пропонування;

бюджетне фінансування загальнодержавних програм, що забезпечують розширення виробництва й удосконалення його структури, розвиток соціальної сфери, соціальний захист громадян;

фінансова підтримка окремих галузей і підприємств для вирівнювання економічних умов їх функціонування або прискореного розвитку (через субвенції, пільгові безпроцентні кредити та ін.);

створення за рахунок бюджетних коштів спеціальних фондів, резервів для попередження диспропорцій у розвитку економіки.

Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики. Тому перехід на ринкові відносини, зміни, які відбуваються в пріоритетах бюджетної політики, потребують радикальних змін і в бюджетному механізмі.

1.2 Загальні функції державного бюджету та їх зміст

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини, відтворює відносини, концентрує рух грошової маси як самостійної вартості, що нібито не повязана з рухом товарної маси.

Сутність бюджету реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Зміст цих функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії.

Основні функції державного бюджету:

перерозподіл національного доходу;

державне регулювання та стимулювання економіки;

фінансове забезпечення соціальної політики;

контроль за створенням та використанням централізованого фонду грошових коштів.

Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого різноманітного і багаторівневого перерозподілу коштів, як бюджет. Сфера дії розподільної функції бюджету визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків.

Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об'єктивно - через формування і використання фонду грошових коштів держави - відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки.

Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатків бюджету:

на управління;

на оборону;

на економічну діяльність;

на соціальний захист та соціальну сферу.

У зазначеному співвідношенні видатків бюджету і функцій держави треба враховувати певну умовність віднесення видатків на фундаментальні дослідження до економічної функції, адже ці дослідження здійснюються і в оборонній, і в соціальній сферах. У системі видатків бюджету це окрема група. Але основним напрямом фундаментальних досліджень є забезпечення розвитку економіки, і тому вони відображають насамперед економічну функцію держави.

Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни через маневрування у розподілі коштів, нівелюючи наслідки нерівномірного розміщення продуктивних сил та соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними статками [12, 135].

Склад видатків бюджету визначається функціями держави та характером її фінансової діяльності, що можна побачити на рис. 1.1.



Рис. 1.1 Функції держави через склад видатків бюджету

1.3 Принципи та ознаки бюджету з правової точки зору його характеристики

Бюджет є важливим важелем держави, через який забезпечується через контроль за станом виробництва в цілому.

Крім того, органи державної влади й управління, що затверджують і виконують бюджет, мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують бюджети адміністративно-територіальних органів, останні, як правило, потребують дотацій і субвенцій із загальнодержавних дохідних джерел.

В процесі свого розвитку, опрацьовані чотири принципи, яким повинен відповідати бюджет:

повнота бюджету (Під повнотою бюджету розуміють включення в бюджет повністю усіх доходів і видатків урядових органів. З точки зору повноти відрізняють бюджет бруто і бюджет нето. В бюджет бруто включають всі валові доходи держави і валові видатки, а в бюджет нето - тільки чисті доходи і видатки. Наприклад, видатки на державні підприємства включаються в бюджет бруто, а в бюджет нето відображаються тільки різниця між доходами і видатками);

єдність бюджету (Єдність бюджету міститься як в однообразному порядку складання бюджету, так і в єдиному бюджетному документі);

реальність (правдивість) бюджету (Реальність (правдивість) бюджету передбачає що всі суми доходів і видатків бюджету повинні бути обгрунтовані і вірні);

гласність бюджету (Гласність бюджету передбачає відкрите обговорення бюджету та затвердження його законодавчим органом держави).

Правова характеристика бюджету повязана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджуються у формі закону [18,33].

Бюджет як фінансовий план відіграє важливу роль в діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною й фінансово забезпеченою.

За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характерезує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводяться фінансування видатків. У звязку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів і раціонального та ефективного використання його коштів.

Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх перерозподільний, усеохоплюючий та законодавчо регламентований характер.

Перерозподільний характер полягає у перерозподілі через бюджет доходів юридичних і фізичних осіб. Такий перерозподіл, з одного боку, є необхідним, оскільки завжди є особи, які в певний час потребують певний обсяг фінансової допомоги і підтримки. Однак, з іншого боку, такий перерозподіл має бути досить обмеженим, щоб не підривати стимулів до продуктивної діяльності у тих суб'єктів, у кого вилучаються доходи, і не створювати утриманських тенденцій у тих, хто отримує асигнування, субсидії і дотації з бюджету. Бюджетний перерозподіл здійснюється між галузями економіки і соціальної сфери, між окремими регіонами та між соціальними верствами населення. При цьому саме бюджет завдяки розгалуженій бюджетній системі, що охоплює усі регіональні формування та населені пункти, є основним інструментом перерозподілу і реалізації на цій основі економічної, фінансової та соціальної політики.

Усеохоплюючий характер бюджетних відносин виявляється у тому, що вони охоплюють абсолютно всіх -- кожного громадянина, кожне підприємство, кожну державну структуру. При цьому, як правило, бюджетні відносини мають двосторонній характер -- платежі до бюджету та асигнування з нього. Оскільки на цій основі здійснюється перерозподіл доходів, то взаємовідносини з бюджетом є ключовими інструментами фінансового регулювання діяльності суспільства у цілому і кожної юридичної та фізичної особи зокрема. Саме тому процеси складання, розгляду і затвердження та виконання бюджету перебувають у центрі уваги громадськості та політичних партій.

Оскільки бюджетні відносини мають перерозподільний і всеохоплюючий характер і відображаються на формуванні доходів юридичних і фізичних осіб та держави, вони регламентуються у законодавчій формі. Регламентування здійснюється на трьох рівнях:

по-перше, відповідними законами про побудову бюджету і бюджетної системи, в яких визначається склад доходів і видатків бюджету, склад бюджетної системи і принципи її побудови, розмежування доходів та видатків між бюджетами, загальні засади бюджетного процесу, тобто порядку складання і виконання бюджету;

по-друге, законами, що регламентують формування доходів і фінансування видатків (податкове законодавство, законодавство про окремі напрями діяльності держави, наприклад про освіту, і засади їх бюджетного фінансування);

по-третє, на основі прийняття щорічних законів (чи відповідних рішень місцевої влади) про бюджет на поточний рік, в якому затверджується обсяг доходів і видатків бюджету поточного року, джерела їх формування і напрями фінансування, стан бюджету.

Розділ 2. Методи формування державного бюджету різними способами надходження доходів

2.1 Дослідження основного способу формування доходів бюджету через валовий внутрішній продукт

Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних методів. Внутрішніми джерелами є вироблений у країні ВВП та національне багатство. Зовнішні джерела -- це надходження доходів до бюджету на основі міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів.

Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках.

По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій.

По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежать від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП визначають той чи інший вид моделі [10,23].

Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємозв'язку. Важливим чинником збільшення доходів бюджету є зростання ВВП. При цьому за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб'єктів розподільних відносин, у тому числі і держави. Однак стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб, а відповідно до збільшення частки ВВП на споживання й виробничі потреби.

Основою формування доходів бюджету держави є податковий метод, а головним джерелом -- ВВП. За різними оцінками, частка податків у доходах бюджету має становити 90--95%. Це пояснюється, по-перше, їх характером -- обов'язковість, безповоротність, нееквівалентність, регулярність платежів. Саме вони найбільше відповідають схемі фінансової діяльності держави і ставлять її на стабільну основу.

По-друге, інші методи формування бюджету мають суттєві обмеження. Так, емісійний дохід взагалі є небажаним і використовується у крайньому разі. Позикові доходи обмежені реальними джерелами їх погашення. При цьому взагалі вважається, що бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 2--3% від ВНП (ВВП), що відносно обсягу бюджету (при середньому рівні бюджетної централізації ВНП 40--45%) становить 5--7%.

Доходи від підприємницької діяльності держави в умовах ринкової економіки досить обмежені, оскільки державний сектор функціонує, як правило, у непривабливих, тобто малоприбуткових чи взагалі збиткових сферах і секторах економіки. А доходи від державних послуг, державного майна й угідь у переважній більшості країн вкрай обмежені та нестабільні.

Крім того, держава, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, здійснює підприємницьку діяльність і відповідно є одним із суб'єктів створення і розподілу ВВП. Як доводить світовий досвід, роль держави у розподільних процесах із розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є найдосконалішим засобом для здійснення перерозподілу фінансових ресурсів зокрема і національного багатства в цілому.

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави стверджувати, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не менш як 30 % ВВП. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлене соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства.

Фінансова політика держави має ґрунтуватися тільки на реальному бюджеті. Оптимізація складу та структури доходів і видатків бюджету відображає збалансованість фінансової політики.

Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства загалом. Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання.

По-перше, визначення реальних обсягів доходів.

По-друге, оптимізацію структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб.

По-третє, збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб'єкта, у тому числі й держави, перевищують можливості.

Збалансування бюджету можливе за рахунок:

збільшення доходів -- введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об'єкта оподаткування з діючих податків, розширення використання неподаткових доходів;

скорочення видатків -- пропорційного чи селективного;

на основі прийняття бюджетного дефіциту з установленням джерел його покриття (державні позики або грошова емісія).

2.2 Особливі процеси формування доходів бюджету держави

У процесі формування доходів бюджету держава може використовувати як загальні методи, притаманні всім суб'єктам фінансових відносин (від продуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення), так і специфічні, властиві тільки їй, методи (податковий, емісійний) (Табл 2.1).

Таблиця 2.1 Взаємозв`язок методів та джерел у процесі формування доходів бюджету

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств. За правом власності він належить державі. Однак, як правило, держава ніколи повністю не централізує його в бюджеті, а залишає певну частину на підприємстві. Мобілізація частини прибутку державних підприємств до бюджету може здійснюватися шляхом прямого вилучення або на основі податкового методу. У будь-якому разі це внутрішні взаємовідносини в системі державних фінансів.

Доходи від державних послуг надходять до бюджету у вигляді державного мита -- плати за нотаріальні послуги, видачу дозволів, патентів, документів тощо та у вигляді компенсаційних доходів за виконані державою роботи -- геологорозвідувальні, дорожні та ін.

Доходи від державного майна і майнових прав можуть надходити на постійній та разовій основі. Постійними доходами є орендна плата-- від передання державного майна в оренду, та дивіденди від акцій, що відображають корпоративні права держави на частку майна акціонерних товариств, якою володіє держава. Разові доходи держава отримує від реалізації свого майна чи корпоративних прав (наприклад доходи від приватизації).

Доходи від державних угідь пов'язані із загальнонародною, по суті державною, власністю на землю та, відповідно, на угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі. Вони можуть надходити у вигляді платежів за використання лісових та водних ресурсів, за видобування корисних копалин, а також у вигляді доходів від концесій -- передання прав користування угіддями і ресурсами [17, 252].

Податковий метод формування доходів бюджету пов'язаний з перерозподілом доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави. Основна частина податків відбиває перерозподіл виробленого у країні ВВП.

Певна частина податкових доходів відображає міжнародний перерозподіл доходів та формується за рахунок зовнішніх джерел (мита, що сплачується нерезидентами при ввезенні, вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон; податки, які сплачені за рахунок доходів, отриманих за кордоном, тощо).

Використання державою позикового методу формування бюджету має специфічний характер. Адже, якщо у суб'єктів підприємництва фінансова діяльністL ґрунтується на кругообігу ресурсів (у тому числі позикових, які після їх використання в одному чи кількох оборотах можуть бути повернені власнику), то держава здійснює фінансування з бюджету, як правило, на безповоротній основі. Тобто залучення позик вимагає і здійснення видатків на обслуговування державного боргу, котрий, крім суми заборгованості, включає виплату процентних чи дисконтних доходів. Це означає, що для фінансової діяльності держави запозичення доцільні у тому разі, коли вони забезпечуються належною фінансовою результативністю, передусім зростанням ВВП. Якщо це не забезпечується, то і внутрішні, і зовнішні позики -- це лише тимчасові доходи. Водночас з позицій бюджету поточного року -- це надходження, що забезпечують фінансування його видатків. За визнаною в усьому світі методологією державні позики належать не до доходів бюджету, а до джерел його фінансування, тобто покриття дефіциту.

Якщо позикові доходи держави є тимчасовими, то емісійний дохід, що являє собою різницю між номінальною вартістю випущених в обіг грошей і витратами на їх друкування (досить значними, але практично не відчутними порівняно з номінальною вартістю), є, по суті, фіктивним. Він не відображає ні вартості створеного ВВП, ні реалізованого національного багатства. З позицій поточного бюджетного року емісійний дохід, як і державні позики, забезпечує фінансування передбачених видатків. Однак, враховуючи його специфіку, він теж належить не до доходів бюджету, а до джерел його фінансування.

Розділ 3. Фінансове спрямування бюджетних коштів у взаємозв`язку доходів і видатків

3.1 Видатки з позицій використання централізованих бюджетних коштів

За наявності значних фінансових проблем усі способи збалансування бюджету можуть використовуватися у комплексі. З позицій використання централізованих у бюджеті коштів його видатки можна умовно поділити на дві групи -- державне споживання і бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання являє собою видатки на утримання державного апарату -- управлінського, правоохоронного, судового тощо та армії. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності й правопорядку.

Бюджетне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з боку держави, то бюджетне фінансування є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням, частини централізованого у бюджеті ВВП.

Бюджетне фінансування видатків, відбиваючи перерозподіл отриманих державою доходів, відображається у формуванні вторинних, а в окремих випадках, і первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Прямий характер має формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань -- розпорядників бюджетних коштів, опосередкований характер -- споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.

Бюджетне фінансування може здійснюватися в таких формах:

бюджетні інвестиції;

державні трансферти;

бюджетні кредити;

кошторисне фінансування.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися у різних формах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може здійснюватись окремим підприємствам, міністерствам і відомствам під певні об'єкти, а може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання певної частки акцій акціонерних товариств.

Державні трансферти являють собою цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії можуть виділятись юридичним і фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів. Наприклад, в Україні надаються житлові субсидії малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг. У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеними є субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування. Субвенції і дотації надаються юридичним особам. Субвенції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалежними від підприємств причинами.

Бюджетні кредити -- це надання коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що загалом не властиве бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа -- кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники даних установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безплатні послуги, що характеризують вторинні доходи користувачів даними послугами [15, 34].

Сукупність усіх доходів бюджету, що входять до складу України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

3.2 Фінансовий стан країни при взаємодії доходів і видатків

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, а й характеризує багато в чому фінансову ситуацію країни загалом і тому цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:

рівновага доходів і видатків;

перевищення доходів над видатками;

перевищення видатків над доходами.

Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним та доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи -- видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого -- вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. Відтак будь-яке відхилення від цієї врівноваженості є порушенням засад фінансової діяльності держави і недоцільне.

Перевищення доходів над видатками загалом відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави. Воно може проявлятися в різних формах.

По-перше, це можуть бути свого роду бюджетні резерви: заплановане перевищення використовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично отримане за підсумками бюджетного року -- переходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть бути або збільшені видатки, або скорочені доходи. Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають правові засади формування, наприклад, в Україні в складі Державного бюджету виокремлюється Резервний фонд Кабінету Міністрів.

По-друге, перевищення доходів над видатками може виникати внаслідок надмірної (порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками) дохідної бази окремих бюджетів. В Україні таке перевищення має форму «бюджетного надлишку» і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня.

По-третє, таке перевищення може мати форму бюджетного профіциту, за умов збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в окремі -- дефіцити. Обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Іншими ж суб'єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному [16, 121].

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи загалом, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті може мати місце і при достатньому забезпеченні суб'єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами та досить високому рівні доходів юридичних і фізичних осіб. За таких умов не може йти мова про фінансову кризу в тій чи іншій країни -- це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, що спричинені певними об'єктивними чи суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути викликаний і обмеженістю фінансових ресурсів, що обумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і, відповідно, низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються всіх суб'єктів.

Бюджетний дефіцит розглядається:

за формою прояву,

за причинами виникнення,

за напрямом дефіцитного фінансування.

За формою прояву виділяють відкритий -- офіційно зафіксований, та прихований дефіцити. Прихованість дефіциту є ознакою нереальності фінансової політики держави.

За причинами виникнення розрізняють свідомий і вимушений дефіцит. Свідомий виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активною є політика позикових фінансів. Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли навіть високий рівень оподаткування може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер -- спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та активний -- фінансування бюджетних інвестицій, насамперед капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Характеризуючи бюджетний дефіцит, треба відзначити, що в його основі завжди лежить банальна причина -- намагання використати коштів більше, ніж є реальних доходів. Теоретично вирішити проблему дефіциту досить просто -- збільшити податки чи інші доходи або скоротити видатки. Однак насправді все набагато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або неможливо, а скорочувати видатки теж неможливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичною практикою у країн з різними фінансовими можливостями.

Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може проводитись на основі двох методів. Перший - закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. При цьому всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі.

Розмежування видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів - видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою) за місцем знаходження обґєкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований даний обґєкт фінансування).

Структура бюджету як фінансового плану відображає склад і питому вагу доходів і видатків. Загалом вона є досить стабільною, хоча щороку можуть відбуватися певні зміни у структурі зведеного бюджету України, за винятком цільових фондів (оскільки склад фондів, що включаються до бюджету, постійно змінюється, то це впливає на реальну структуру доходів та видатків).

Висновки

Державний бюджет - це сукупність економічно-грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і переозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розгдядають з трьох сторін: як економічну і правову категорію та за матеріальним змістом. Основні функції державного бюджету: перерозподіл національного доходу, державне регулювання та стимулювання економіки, фінансове забезпечення соціальної політики, контроль за створенням та використанням централізованого фонду грошових коштів. Сутність бюджету реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатків бюджету: на управління, оборону, економічну діяльність, соціальний захист. В процесі свого розвитку, опрацьовані чотири принципи, яким повинен відповідати бюджет: повнота, єдність, реальність, гласність. Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх перерозподільний, усеохоплюючий та законодавчо регламентований характер.

Правова характеристика бюджету повязана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджуються у формі закону.

Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних методів. Основним джерелом формування бюджету є ВВП, тому основою формування доходів бюджету держави є податковий метод, а головним джерелом -- ВВП, а інші методи формування бюджету мають суттєві обмеження, наприклад доходи від підприємницької діяльності держави. Бюджет також поповнюється доходами від підприємницької діяльності у вигляді їх прибутку, від державних послуг у вигляді державного мита (плати за нотаріальні послуги, видачу дозволів, патентів), від державного майна і майнових прав, від державних угідь. Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання: визначення реальних обсягів доходів, оптимізації структури видатків, збалансування бюджету.

З позицій використання централізованих у бюджеті коштів його видатки можна умовно поділити на дві групи -- державне споживання і бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб (бюджетні інвестиції, державні трансферти, бюджетні кредити, кошторисне фінансування).

Сукупність усіх доходів бюджету, що входять до складу України, складає зведений бюджет. Стан бюджету як фінансового плану відображається за трьома показниками: рівноваги доходів і видатків, перевищення доходів над видатками, перевищення видатків над доходами. Структура бюджету як фінансового плану відображає склад і питому вагу доходів і видатків.

Список використаних джерел:

Бюджетний кодекс України від 21.06.2001

Василик О.Д. Державні фінанси України. Доп. і перер. - К.: Вища школа, 2002, - с. 28-48.

Єпіфанов А.О.,Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України. 2-ге вид. - К.: Наукова думка, 2003, -с. 20-43.

Жибер Т. В. Бюджетна політика України // Фінанси України. - 2005. - №8. - с. 7-12.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005

Ковалев В. Казначейська система виконання бюджету. - К., 2002

Конституція України

Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс, 2006.

Огонь Ц.Г. Доходи бюджету як домінанта фінансової стабільності держави // Фінанси України. - 2005. - №6. - с.19-29.

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). -К: КНЕУ, 1999, -с. 83-90.

Опарін В.М., Малько В.І. Бюджетна система: Навч. - метод. Посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000. - 204 с.

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про бюджетну систему України": Закон України від 26.06.1995 р. № 253/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №26.

Про Державне Казначейство України: Указ Президента України від 27.04.1995 р. № 335/95 // Урядовий кур'єр. - 1995. - № 68-69.

Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. 2- вид. - К.: Основи, 2003

Сабанти Б.М. Теория финансов. - М.: Менеджер, 1999, - с. 86-101.

Стефанюк І.Б. Методичні засади визначення ефективності витрачення бюджетних коштів / Фінансовий контроль. - К., 2002. - №1. - С. 32-35

Финансы / Под ред. Дробозиной Л.А. - М.: Финансы, 1999, - с. 109-128.

Фінанси підприємства. Підручник для вузів / Під ред. Поддєрьогіна А. П. 3-тє вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2000. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru