Вплив податкової політики на формування доходів бюджету

Загалом бюджетний процес в умовах представницької демократії завжди є процесом пошуку шляхів розв'язання низки суперечностей:

-- між інтересами громадян як платників податків, зацікавлених у їх зниженні, та як споживачів суспільних благ, що фінансуються за рахунок тих самих податків;

-- між інтересами різних груп платників, кожна з яких, керуючись ідеологією «безквиткового пасажира», не проти долучитися повною мірою до споживання суспільних благ, переклавши тягар їх фінансування на інших;

-- між виконавчою та законодавчою гілками влади. Народні обранці, що репрезентують у парламенті об'єктивно суперечливі інтереси виборців (які одночасно є платниками податків), обстоюють позиції зростання державних видатків й одночасно зниження податкового навантаження на всіх платників, або принаймні на тих, чиї інтереси вони лобіюють. Водночас уряд об'єктивно більш зацікавлений у збалансуванні державних доходів і видатків, а щоб убезпечити себе від несподіванок, він, швидше, прагнутиме до перевищення фактичного обсягу доходів над видатками шляхом свідомого зниження планового обсягу їх надходжень;

-- між інтересами платників та інтересами державного апарату (державної бюрократії), зацікавленого у розширенні контрольованого ним обсягу фінансових ресурсів і, відповідно, підвищенні податкового навантаження на платників.

Правові держави процесі тривалої еволюції винайшли шляхи розв'язання більшості з цих суперечностей і забезпечення консенсусу інтересів. Серед цих шляхів -- створення системи громадського контролю за ефективним витрачанням бюджетних коштів, системи правових обмежень дискреційних фіскальних дій уряду та парламенту.

Реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формуванні дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на засадах забезпечення обов'язковості й рівнонапруженості у сплаті податків; недопущення проявів дискримінації щодо окремих платників або категорій платників податків, а також стосовно оподаткування товарів вітчизняного чи іноземного походження. Неприпустимим є масове надання пільг в оподаткуванні окремим суб'єктам підприємницької діяльності. Найінтенсивніше обсяг пільг зростав протягом 1997--2000 рр. -- у 2,4 разу, тоді як обсяги доходів зведеного бюджету за цей час збільшилися в 1,7 разу. 1998 року з'являється тенденція, за якої обсяг наданих пільг перевищує сумарні надходження до зведеного бюджету на 35,1%, 2000 р. -- вже на 47,5%. Останніми роками частка пільг у доходах зведеного бюджету та у ВВП трохи зменшується. 2002 року податкові пільги сягнули близько 90% загальної суми доходів зведеного бюджету, або 25% від ВВП, за дев'ять місяців 2003-го -- відповідно 88,9 та 27,1%.

До основних причин інтенсивного зростання податкових пільг можна зарахувати: розкручування «пільгової спіралі»; значну корумпованість (корупція заохочує рентний тип поведінки); намагання розв'язати суперечність між фіскальною та регулюючою функціями податкової системи. Остання причина потребує докладнішого розгляду, оскільки зумовлює появу галузевих пільг, які є об'єктом найгострішої критики.

Проблема тому, що, з одного боку, галузеві пільги є одним із основних інструментів державного регулювання розвитку економіки. З іншого -- вони найменш ефективні, оскільки їх результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. А для цього необхідна докладна інформація про технологічні особливості виробництва, потреби ринків, у тому числі світових. Дехто з учених взагалі заперечує можливість урядів правильно вибирати пріоритети, що підтвердила практика надання галузевих податкових пільг в Україні.

Найбільші пільги надавалися таким галузям, як вугільна промисловість, гірничо-металургійний комплекс та сільське господарство, які, з погляду орієнтації на інноваційну модель розвитку, навряд чи можуть належати до пріоритетних. Надання таких пільг здійснюється з соціально-політичних міркувань. Зокрема метою проведення економічного експерименту в гірничо-металургійному комплексі було визнано створення умов для подолання кризового стану в галузі. Аналогічні завдання -- забезпечення економічного зростання агропромисловому комплексі та підтримки сільсько-господарського товаровиробника -- ставляться в процесі надання різного роду податкових пільг цій групі товаровиробників.

Характеризуючи сільськогосподарські пільги, слід зазначити, що самі по собі вони нездатні розв'язати поставлених завдань. Так, незважаючи на надані протягом 1999--2001 рр. податкові пільги сільському господарству майже на 2,6 млрд. грн., внаслідок чого ця галузь, виробляючи 17% ВВП країни, формує лише 3% доходів бюджету, зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції супроводжувалося зниженням прибутковості виробництва. Якщо за підсумками 2000 р. чистий прибуток від усіх видів діяльності сільгосппідприємств становив 1,4 млрд. грн., то 2001-го, при зростанні виробництва сільськогосподарської продукції на 10,2%, фінансовий результат знизився до 834,1 млн. гривень. У 2002 р. сільськогосподарські виробники зазнали збитків на 295 млн. гривень.

Причини негараздів у стагнуючих галузях комплексні й глибокі, вони нагромаджувалися протягом багатьох років. Так, однією з основних причин збитковості сільськогосподарських підприємств вважається високий рівень монополізації ринків матеріально-технічних ресурсів АПК та ринків заготівель сільгосппродукції, наслідком чого стало завищення цін на ресурси та заниження їх на продукцію сільського господарства (ефект «цінових ножиць»). Замість проведення заходів, спрямованих на демонополізацію та регулювання монопольних цін, держава сприяла консервації негативних явищ на цих ринках, оскільки як покупець сільськогосподарської продукції до своїх резервів була безпосередньо зацікавлена в низьких цінах на неї. Тепер неправомірне втручання у розвиток села та зволікання з ринковими реформами намагаються компенсувати податковими пільгами. Хоча всім уже зрозуміло: без створення умов для розв'язання основних проблем стагнуючих галузей надання їм численних пільг (крім податкових пільг -- регулярне списання боргів перед державою, яке лише за 2000--2002 рр. сягнуло 6,2 млрд. грн., прямі дотації, бюджетні кредити, субсидовані кредити комерційних банків тощо) може розглядатися як неефективне використання державних коштів, їх розпорошення, котре лише консервує неконкурентоспроможність аграрного бізнесу.

Навіть перші кроки на шляху розв'язання глибинних проблем можуть дати позитивні результати. Так, вирішальною причиною зростання рентабельності зернового виробництва у 2000 р. до 64,8%, порівняно з 12,0% у 1999 р., було підвищення ціни на зерно у 2,2 разу, що поліпшило умови розвитку галузі.

Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує таку закономірність: стягнення податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ -- розширенням податкової бази за рахунок скасування низки пільг. За таким сценарієм розгортається і сучасний етап податкової реформи в Україні.

Поряд із розв'язанням проблеми податкових пільг та стимулювання економічного зростання, не менш важливою є амортизаційна політика, яка регламентує процес розподілу авансованих капітальних витрат, що зменшують оподатковану частину прибутку. Амортизаційні кошти не просто стають потужним джерелом фінансування капіталовкладень (іноді понад 70%), а й можуть бути чинником прискореного оновлення основних засобів. Однак ця проблема залишається не вирішеною.

Не менш важливим для забезпечення економічного зростання в перспективі є розв'язання проблеми ренти і рентних відносин.

3. Реформування податкової системи в Україні

3.1 Проблеми реформування податкової системи в Україні

Реформування існуючої податкової системи є найгострішою проблемою для економіки України. Вітчизняна податкова система на сьогодні не відповідає потребам ринкової економіки.

Надлишковий податковий тиск призводить до згортання виробництва і, відповідно, до зменшення доходів бюджетів усіх рівнів.

Головними недоліками податкової політики в Україні, що зашкоджують ефективній роботі вітчизняних підприємств, є:

1) неоптимальна податкова структура;

2) надмірний податковий тиск на вітчизняного товаровиробника;

3) антистимулююча дія системи надання податкових пільг;

4) нестабільність податкового законодавства;

5) переважання питомої ваги непрямих податків над прямими, що гальмує стимули до розвитку виробництва;

6) велика питома вага стягнень із собівартості продукції (приблизно до 20-30% структури собівартості);

7) складність процедури оподаткування.

Для реформування податкової системи необхідно:

провести реструктуризацію податкової системи в напрямку збільшення питомої ваги прямих податків;

знизити податковий тиск на юридичних і фізичних осіб з метою активізації підприємницької діяльності;

удосконалити механізм нарахування і сплати ПДВ;

зменшити коло і поступово відмінити пільги в оподаткуванні;

підвищити штрафні санкції до суб'єктів, які мають податкову заборгованість перед державою;

максимально спростити процедуру оподаткування;

інше.

Результатом реформи податкової системи України повинна стати побудова оптимальної податкової системи.

Рис. 1.1. Принципи побудови оптимальної податкової системи

Побудова оптимальної податкової системи повинна базуватися на таких принципах:

1. Економічна ефективність: податкова система не повинна перешкоджати ефективному розподілу ресурсів.

Основні характеристики податкової системи за принципом економічної ефективності.

Податкова система:

а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;

б) не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а повинна стимулювати збільшення продуктивності праці і відповідно поліпшення умов існування);

в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду змінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших.

Неспотворюючі податки називаються паушальними податками.

Паушальний податок -- це такий, що залежить від незмінних характеристик (наприклад: стать).

Будь-який податок на товари є спотворюючим: індивід може змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи споживання оподатковуваних товарів.

Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід може змінити податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощадження.

Спотворюючі податки є неефективними.

Якби уряд зміг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при незмінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення.

г) оподаткування в деяких випадках може виправляти ринкові невдачі - коригуюче оподаткування (наприклад: виправляти наслідки екстерналій - податок на хімічну промисловість), або податки на обмежені ресурси з метою їх невиправданого надмірного споживання (є пропозиції в США запровадити податки на енергоносії);

д) введення нових податків не повинно порушувати загальної рівноваги в економіці (ефект загальної рівноваги). Наприклад: податок на капітал може, з одного боку, призвести до зменшення пропозиції капіталу, а з іншого, впливати на підвищення віддачі від нього;

э) ефект оголошення «старий податок - добрий податок». Коли робиться оголошення про майбутнє оподаткування нового активу - це спричиняє негайний вплив на вартість активу в бік її зменшення.

2. Адміністративна простота (адміністративні витрати): податкова система повинна бути простою та відносно недорогою.

Управління податковою системою пов'язане із значними коштами - прямі витрати на управління податковою системою, які визначені видатками бюджету на ці цілі.

Непрямі витрати на управління податковою системою пов'язані з:

а) втратами часу на заповнення різної податкової документації, декларацій;

б) вартістю обліку;

в) оплатою праці бухгалтерів та податкових інспекторів (непрямі витрати можуть у декілька разів перевищувати прямі витрати).

Вартість адміністративних витрат на податкову систему залежить від:

1) ведення звітності для оподаткування доходу;

2) складності податкової системи - наявності особливих статей оподаткування (наприклад, відрахування з певних категорій витрат - медицина, благодійність вимагає ведення додаткової звітної документації);

3) диференціації норм податку між різними індивідами та між категоріями доходу (пільгове оподаткування).

Адміністративні витрати на певні категорії доходу можуть бути вищими за інші. Наприклад, адміністративні витрати на оподаткування капіталу більші ніж на оподаткування праці.

3. Гнучкість: податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економічних обставин:

а) автоматична зміна ставок оподаткування при прогресивній податковій системі під час економічної кризи (за умови стабільності цін);

б) скорочення часу на запровадження змін податкового законодавства в економічне життя.

4. Політична відповідальність: податкова система повинна бути спроектована так, щоб індивіди були переконані у доцільності своїх податкових виплат:

а) необхідно надавати перевагу податкам, платники яких відомі (прибутковий податок з громадян), а не податкам, які надходять не від конкретних платників (наприклад: податок з корпорацій (не відомо хто сплачує цей податок -акціонери, споживачі товарів чи власники капіталу);

б) зміни в оподаткуванні повинні бути результатом законодавчих змін.

5. Справедливість: податкова система повинна бути справедливою до всіх індивідів. Існують два підходи до визначення справедливості податкової системи:

а) горизонтальна рівність -- ставлення до однакових в усіх відношеннях індивідів повинно бути однаковим (немає диференціації в оподаткуванні за ознаками раси, статі, переконань). Але ж не існує двох ідентичних осіб - різні уподобання призводять до різного податкового тиску на них;

б) вертикальна рівність - деякі індивіди можуть і, відповідно, повинні сплачувати вищі податки, ніж інші. Але існує проблема визначення критеріїв оподаткування:

платоспроможність;

добробут;

більша вигода від державних витрат.

в) парето-ефективне оподаткування -- це таке оподаткування за якого неможливо досягти вищого суспільного добробуту не знизивши добробуту іншого індивіда.

Утилітаристський підхід до визначення суспільного добробуту - суспільний добробут дорівнює сумі корисностей індивідів (пропорційне оподаткування).

Роулсіанський підхід - суспільний добробут дорівнює корисності найменш забезпеченого індивіда (прогресивне оподаткування).

Концепція передбачає поетапне зниження ставок податку на прибуток підприємств (до 22% у 2010 р. та до 20% -- у 2012 p.), податку на додану вартість до 18%.

Зазначений документ передбачає забезпечення стимулюючої ролі податкової амортизації за принципом «прискореної амортизації» для виробничих активів при запровадженні новітніх енергозберігаючих та інноваційних технологій.

Концепція передбачає також напрями реформування спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого бізнесу, до яких належать обмеження застосування права на спрощену систему оподаткування за високорентабельними видами діяльності, удосконалення чинної системи фіксованих ставок єдиного податку для фізичних осіб -- підприємців та відсоткових ставок податку для юридичних осіб, включення до бази оподаткування юридичних осіб усіх доходів, включаючи пасивні.

Висновки

Отже, податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" система оподаткування являє собою сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Розробляючи податкову політику та впроваджуючи її у життя, органи державної влади повинні базуватися також на методології оподаткування. Методологія оподаткування - це теоретичне, науково-практичне і концептуально-правове обґрунтування сутності поняття "податок" - одночасне дослідження податку як об'єктивної економічної категорії та конкретної форми правових взаємовідносин платників податків з державою.

Органічним елементом методології оподаткування є сфера його методичного забезпечення. Методичні основи оподаткування - це вибір податкових форм й наповнення їх конкретним змістом (прийняття організаційно-правового порядку обчислення і стягнення податків), встановлення прав та обов'язків сторін податкових правовідносин. Створення методик оподаткування, які адекватно відображають стан економіки і політики є логічним завершенням методологічних досліджень податкових проблем у межах кожного етапу податкового реформування.

Використана література

1. Галкин В.Ю. “Новые методы хозяйствования: налоговые платежи из прибыли предприятий и их роль в формировании доходов государственного бюджета”. М., Минфин СССР, 1991.

2. Киперман Г.Я., Белялов А.З. "Налогообложение предприятий и граждан в Российской Федерации". М., 1992.

3. Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю “Экономикс: принципы, проблемы и политика”. Баку, 1992.

4. Столяров В.Ф., Хасан-Бек Ц.М. “Налогообложение и рыночная экономика”. Киев, 1991.

5. Черник Д.Г. “Налоги”. М., "Финансы и статистика" , 1994.

6. Налоги: учебное пособие /Д.Г. Черник. М., Финансы и статистика, 1995.

7. Налоговый портфель /Д.Н. Акуленок. М., "Соминтек", 1993.

8. Білик М.Д., Золотько І.А. Податкова система України: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення. -К.:КНЕУ, 2000. -192 с.

9. Бiленчук П.Д, Задояний М.Т, Форостовець В.А. Мiсцевi податки i збори. Правове регулювання: Навч. посiб. - К: ATIKA, 1999.

10. Величко О., Дмитренко І. Iноземний досвiд реформування податкової системи// Eкономіст - 1998. - № 7-9. С. 120-123.

11. Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И, Калина А.В. Налоговая система Украины: Учеб. пособие. - К: МАУП, 2000.

12. Данілов О.Д., Лапшин Ю.В., Онищенко В.А. Оподаткування місцевими, ресурсними, рентними податками та зборами. Неподаткові платежі: Навчальний посібник.- Ірпінь: Акадекмія ДПС України, 2002.-292с.

Размещено на Allbest.ru