Призначення податків в економічній системі держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Призначення податків в економічній системі держави

Податки -- це система обов'язкових платежів підприємств, організацій, установ та населення, що є одним з основних джерел формування доходів державного бюджету на всіх його рівнях.

За економічною суттю податки є відносинами, які виникають між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.

Податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності, як: ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, платоспроможність, напрями використання прибутку тощо.

Податки є економічною базою функціонування держави і найважливішою формою регулювання ринкових відносин. Вони становлять 80--95% дохідної частини державного бюджету. Все, що пов'язане зі споживанням держави, закладено в податках.

Діалектика податків полягає в тому, що, з одного боку, податки зменшують доходи підприємств та інших суб'єктів господарювання, юридичних осіб та громадян, скорочуючи тим самим виробниче та особисте споживання. З іншого боку, саме за рахунок податків держава формує фонд грошових коштів, із допомогою якого розширює державний попит і споживання. Таким чином, податки змінюють структуру попиту і споживання. Із коштів державного бюджету фінансуються капітальні вкладення в економіку держави, соціальний захист населення, соціально-культурна сфера, науково-дослідні роботи, управління та оборона держави.

В Україні принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства про податки визначає Закон України № 77/97 -- ВР «Про систему оподаткування» від 8 лютого 1997 року. Право встановлювати нові та замінювати чинні податки має тільки Верховна Рада України.

Необхідно зазначити, що сучасна податкова система України відповідає перехідному стану економіки і практично перебуває на стадії формування. На сьогодні державою встановлено більше ніж чотири десятки різного роду податків, зборів та обов'язкових платежів.

Однак дійової податкової системи, яка б стала основним інструментом регулювання економіки держави, формування доходів, бюджету, стимулювання ділової активності, обмеження зростання цін та інфляції, Україна поки що не має. Саме ця обставина є однією з головних, які стримують економічний розвиток держави. Стабілізацію податкової системи, посилення стимулюючої ролі податків в Україні пов'язують із прийняттям Податкового кодексу -- основного економічного закону держави.

Оптимальна система оподаткування діяльності підприємств повинна відповідати таким вимогам:

* вона повинна мати антициклічний характер, сприяти стабілізації, оздоровленню економіки країни загалом, її пропорційному та збалансованому розвиткові;

* кожен податок мусить мати цільове призначення, тобто конкретний вид видатків у бюджеті, на покриття яких цей податок стягується. Наприклад, податки, що стягуються з працівників, повинні фінансувати соціальні програми, рентні платежі, податки на майно, природні ресурси тощо, спрямовуватися на структурну перебудову економіки. Знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

* умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникам податків, не допускати довільного тлумачення;

* обов'язкове інформування платників податків, на які цілі використовуються кошти, стягнені з них у формі податків;

* нові податки можуть вводитися тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

* система оподаткування повинна мати мінімум обгрунтованих пільг, бути ув'язаною із загальною політикою ціноутворення та оплати праці;

* витрати на утримання податкових служб та реалізацію податкового законодавства, зокрема у стягненні податків, мусять бути мінімальними;

* податки слід стягувати в зручний для платників час і прийнятними для них методами;

* ставки податків мають не перевищувати аналогічних ставок у сусідніх країнах. У протилежному разі відбуватиметься «переливання» капіталу в ці країни;

* система оподаткування повинна бути рівною та справедливою для всіх платників податків, тобто передбачити захист економічних інтересів підприємств, які працюють успішно, та диференціацію ставок оподаткування для тих, хто створює національне багатство країни, і тих, хто його перерозподіляє;

* система оподаткування має бути і відносно стабільною, і водночас гнучкою. Гнучкість системи оподаткування полягає в тому, що вона повинна адекватно відповідати економічному та соціальному станові країни. Разом з тим необхідно виключити часті перегляди законодавчих актів, бо це дезорганізує підприємницькі структури, перешкоджає планувати їх фінансово-економічну діяльність.

Історичний аспект виникнення та розвитку податкової системи

Податкова система є найдавнішою фінансово-економічною системою людства. У період натурального господарства ватажок сплачував як податок частину здобичі.

За первіснообщинного ладу оподаткування мало вигляд жертвування, причому становило 10 % сукупних доходів. Звідти й пішов термін "десятина".

Пізніше таку ж частину брали собі й релігійні організації (церкви, монастирі та інші установи). Кошти витрачались на утримання армій, будівництво храмів, різних фортифікаційних споруд, шляхів, на проведення свят тощо.

У деяких країнах Південної Європи сплачувались податі. Для цього все майно платника оцінювалося, і виділялась та частина, що підпадала під оподаткування. Так, в Римській імперії існував особливий механізм стягнення податків -- найбільший тягар оподаткування випадав на вибраних магістратів, які працювали на користь міста безкоштовно. У мирний час громадяни взагалі не сплачували податки. В основі цієї податкової системи лежало майнове та подушне обкладання, тобто подушний податок.

У IV--III ст. до н. є. Римська держава змінює стратегію своєї діяльності й податкову систему. Податки поділяються на громадянські та провінційні. Громадянський стягувався у вигляді майнового податку. Провінційний ділився на поземельний та особистий. Таким чином, податкова система поділялась на державні та місцеві податки (перші форми комунального податку). У подальшому податкові системи змінювались, кількість податків зменшувалась (або збільшувалась). На початку І тисячоліття в Римській імперії, крім державних і поземельних податків, встановлювалась плата за фруктові дерева, виноградну лозу та ін. Існувала також подушна подать. Це були прямі податки. Але в той же час стягувались і непрямі податки -- наприклад, податок з обігу (ставка 1 %), з обігу в торгівлі рабами (4 %), на звільнених рабів (5 %) тощо.

Оподаткування у грошовому вигляді, як правило, стимулювало продаж виробниками залишків своєї продукції, тобто податки виконували ще й функцію стимулювання розвитку господарства.

Податкову систему, що існувала в Римський імперії, в подальшому застосовували і в інших європейських країнах. Наприклад, у Візантії існував 21 прямий податок, куди входили подушна подать, земельний податок, на утримання армії, на купівлю коней. Був податок на рекрутів, який давав змогу тим, хто його сплачував, не служити в армії. Уперше було введене мито на видачу державних актів (прообраз сучасного мита). Особисті податки сплачували сенатори й інші чиновники та військовослужбовці, які дістали посадове підвищення. Тобто застосовувався прогресивний принцип обкладання прибутковим податком. Часто у Візантії практикувалися й різні надзвичайні податки -- на будівництво флоту, утримання військових контингентів та ін. Загалом кількість податків та їх розміри були досить великими, що часто призводило до зменшення податкової бази платника, а в кінцевому підсумку -- до фінансових криз та ослаблення держави.

Податкова політика та податкові системи в Європі будувались за прикладом Римської імперії, але поступово вони змінювались.

У 1923-1925 pp. уся система оподаткування складалась як з прямих, так і з непрямих податків. Серед прямих податків головними були сільськогосподарський, промисловий, прибутково-майновий, релігійний, гербовий збір, а також державне мито та мито на спадщину, а основними, непрямими -- акцизи та мито. Крім традиційних підакцизних товарів (алкоголь, сіль, тютюнові вироби, нафтопродукти), вводяться акцизи на чай, сірники. Поступово зростає роль та значення прямих податків і їх питома вага. Так, якщо в 1922-1923 pp. їх частка становила 43 % дохідної частини бюджету, то в 1926 р. вона зросла до 82 %.

Особливого значення набуває промисловий податок. Об'єктом оподаткування були всі промислові та торговельні підприємства, а також індивідуальні виробники. Тобто всі, хто займався виробництвом або продажем товарів. Ставка оподаткування становила 1,5 % від загального торговельного обліку. До промислового податку входив також патентний. Його розмір встановлювався залежно від виду діяльності та територіального розташування. державний дохід оподаткування

Крім того, існував ще й порівняльний збір. У середньому його ставка становила 1,5 %, але вона відрізнялась по окремих галузях. Так, у харчовій промисловості ставка становила 1,5-2 %, на предмети розкоші -- 2-6 %. По суті, це був податок з обігу, який поширювався на всі вироби та стимулював у бюджеті надлишки доходів. Пізніше цей збір перетворився на податок на додану вартість.

Ще одним важливим податком став прибутково-майновий. По суті, це був податок з капіталу. Від нього звільнялись державні підприємства. Усі інші юридичні та фізичні особи сплачували його за прогресивною шкалою.

Податкова система часів Радянського Союзу пішла шляхом, протилежним світовому. Вона носила яскраво виражений фіскальний характер, її мета -- збільшення дохідної частини державного бюджету будь-якими методами та засобами. Планування та збирання податків мало адміністративно-командний характер і відбувалось на директивній основі. Уся робота та фінансова діяльність підприємств була жорстко регульована та регламентована. Вони не мали господарської самостійності та зацікавленості у збільшенні результатів своєї діяльності, отриманні більшого прибутку. Ініціатива господарюючих суб'єктів була знищена. Отримані доходи розподілялись державою у централізованому порядку, незалежно від ефективності діяльності, а податкова політика будувалась на відносно постійній основі, за відсутності розподільчої та стимулюючої функцій.

Кардинально змінилася податкова політика в Україні лише в 1991 p., коли був прийнятий Закон України "Про систему оподаткування".

Характеристика сучасних податкових систем зарубіжних країн

У кожної країни своя податкова система, яка має певні особливості як у методиці обчислення, стягнення, так і надання пільг. Кількість податків також різна у кожній державі. Але в більшості країн Західної Європи, Америки, Азії наявні податки, які є головними і присутні в кожній з них. До них належать:

Податок на додану вартість. Цей податок з'явився у Франції і діє практично в усіх країнах Західної Європи. Вперше він був застосований 1954 року як альтернатива податку з обороту. 1967 року він був поширений в усіх країнах Європейського Союзу (ЄС). За рахунок цього податку передбачалось фінансувати загальний бюджет ЄС. Тому в подальшому введення його стало головною вимогою для всіх країн, які мали бажання вступити в ЄС (наприклад, Фінляндія для вступу в ЄС повинна була ввести цей податок у 1994 p.). Загалом це один з непрямих податків, який стягується зі знов утвореної власності і сплачується усіма суб'єктами підприємницької діяльності, які є каналами товарообігу. Кожна країна сама встановлює ставки оподаткування, які коливаються в межах від 15 % (у Люксембурзі) до 25 % (у Швеції та Данії). Стандартні ставки податку на додану вартість та його питома вага в податкових доходах і в загальному валовому продукті в різних державах наводяться в таблиці.

Рівень податку на додану вартість і його частка в податкових доходах та у валовому внутрішньому продукті.

Але в кожній країні щодо цього податку діють різні пільги. Так, пільгова ставка сплати податку на додану вартість майже в усіх країнах діє на більшість продовольчих товарів, особливо повсякденного попиту, на продукцію сільського господарства, на ліки, книги, друковану підписну продукцію. У деяких випадках на туристські та готельні послуги, вантажне та пасажирське перевезення тощо. Від сплати податку можуть звільнятися державні установи, пов'язані з виконанням адміністративних, соціальних, виховних, культурних і спортивних функцій, сільськогосподарське виробництво, деякі вільні професії (приватна викладацька діяльність, приватні лікарі та ін.). На деякі види виробів, навпаки, встановлюються підвищені ставки оподаткування, наприклад на автомобілі, тютюнові, ювелірні вироби, вироби з хутра тощо. Але загалом стандартна ставка встановлюється на рівні не менш ніж 14 %.

Цей податок має особливості у відносинах між різними країнами -- членами ЄС. Зазвичай між ними встановлюються взаємовідносини, укладаються різні угоди, які передбачають, що при імпорті та експорті товарів цей податок взагалі не стягується.

У Німеччині, наприклад, встановлюється неоподатковуваний мінімум за попередній календарний рік, але при цьому суб'єкти не мають права на відшкодування цього податку від інших підприємств. Може також вводитись регресивне оподаткування, а підприємства сільського та лісового господарства взагалі звільняються від сплати податку на додану вартість.

В Італії від сплати ПДВ звільняються експортні товари, міжнародні послуги та операції, пов'язані з їх виконанням, а також операції страхування та надання кредитів, поширення акцій та облігацій, витрати на медичне обслуговування, освіту, культуру, поштові послуги та операції із золотом та іноземною валютою.

У Нідерландах знижуються ставки ПДВ на продукти харчування, безалкогольні напої, послуги готельного господарства, пасажирського транспорту, на деякі види комерційної діяльності, а також на банківські, страхові та фінансові послуги, освіту та охорону здоров'я.

В Австрії знижені ставки застосовуються при здачі в оренду нерухомості (крім гаражів і паркінгів), а також при укладанні деяких угод у сфері культури, науки тощо.

У Люксембурзі знижена ставка встановлюється при постачанні газу, електроенергії.

Тобто, незважаючи на те, що цей податок діє практично в усіх країнах Західної Європи, у кожній з них різні його ставки та досить гнучка система запровадження.

Акцизний збір. Іншим непрямим податком, який також поширений у різних країнах світу, є акцизний збір. Цей податок встановлюється на високорентабельні або окремо визначені вироби чи на товари, які завозяться з-за кордону. До них належать головним чином алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо, транспортні засоби. Ставки на них встановлюються у вигляді відсотків до ціни виробу (у Великобританії), а в деяких державах (наприклад, у Німеччині) -- у сумі до визначеної кількості товарів.

У різних країнах перелік підакцизних виробів і ставки оподаткування встановлюються по-різному (це прерогатива держави). Тому в міждержавному плані постає проблема їх гармонізації. Так, у країнах, де низькі ставки акцизного збору, розвиток міжнародної торгівлі, особливо в прикордонних місцевостях, призводить до втрат у бюджеті, і навпаки. Збитки несуть країни, де стимулюється розвиток туризму. У зв'язку з цим в країнах ЄС постала проблема уніфікації акцизного збору, для того щоб не допустити помітної різниці в цінах підакцизних виробів. Для цього передбачається, що в країнах -- членах ЄС не вводитимуться нові акцизи, а також не збільшуватимуться ті ставки, які зараз запроваджені (у тому числі й на паливо).

Податок на прибуток. Значне місце в податковій системі різних країн посідає податок на прибуток, який є прямим податком. Він діє в усіх країнах, і його питома вага в бюджетах різних країн становить від 10 % (у Швейцарії) до 53 % (в Італії). У 28 найрозвиненіших країнах світу середня ставка становить 36,25 %. Так, у Новій Зеландії вона дорівнює 48 %, у Німеччині -- 45 %, у Бельгії та Польщі -- 40 %, в Австрії, Чехії та США -- 39 %, в Ірландії, Канаді -- 38 %, в Японії -- 37,5 %. Нижчі ставки діють в Угорщині -- 18 %, Швеції -- 28 %, Туреччині -- 27,5 %, Великобританії -- 33 %, Австрії, Данії -- 34 %.

З урахуванням того, що цей податок має різні ставки оподаткування в різних країнах, перед державами постає проблема його уніфікації. Мета уніфікації полягає в тому, щоб полегшити (особливо для країн -- членів ЄС) доступ на внутрішній ринок, а також збільшити іноземні інвестиції шляхом утворення різних філій та дочірніх компаній. З цією метою передбачається:

* зближення ставок оподаткування;

* усунення подвійного оподаткування між державами;

* взаємозв'язок і взаємоповага між різними країнами -- членами ЄС тощо.

Головною функцією цього податку є не тільки фіскальна, а й стимулююча. Є країни, де податок на прибуток становить до 35-40 % в бюджеті держави. У деяких країнах він є також джерелом фінансування місцевих бюджетів. Але порядок сплати цього податку в різних країнах різний.

Порядок розрахунку оподатковуваного прибутку однаковий (із загальної суми валового доходу підприємства віднімаються валові витрати). Але при розрахунку прибутку до оподаткування та при визначенні валових витрат проводяться стимулюючі заходи.

Так, у США до валових витрат належать всі дивіденди від цінних паперів, які перебувають у власності місцевих дочірніх компаній. Діють також пільги при проведенні прискореної амортизації, інноваційних заходів, науково-дослідних робіт. Особлива знижка діє в тих випадках, коли підприємство застосовує різні альтернативні види сировини та електроенергії, надається пільговий кредит, коли компанії застосовують обладнання, яке працює на сонячній енергії або на енергії вітру. Але при цьому в США застосовуються і підвищені ставки, коли підприємство отримує занадто високі прибутки, коли воно стає монополістом (наприклад, при продажу нафти), тобто в цьому разі податки стають частково елементом антимонопольного регулювання з боку держави.

У Канаді існує дві ставки оподаткування прибутку -- федеральна та провінційна, а отже, і прибуток сплачується у федеральний та провінційний бюджети. У цій державі широко застосовуються різні пільги:

* надання пільгового інвестиційного кредиту;

* податковий кредит на витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи;

* прискорені темпи амортизації тощо.

Але велика кількість пільг призводить до зменшення коштів, які спрямовуються до державного бюджету, тому і політика ця поступово згортається, а кількість пільг зменшується. Особлива увага в Канаді приділяється розвитку сільського господарства, рибної промисловості та деяким іншим галузям. Це виявляється в оплаті довічного податку при передачі сімейного фермерського господарства дітям, а також у тому, що дохід фермерів і рибалок за п'ятиріччя усереднюється (у зв'язку з тим, що протягом одного року можуть бути різні

Податкова система України та принципи створення податкових систем

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а також форми та методи побудови такої системи.

Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови державності та реформування економіки держави на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалось на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялися підтиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрунтування та аналізу мікро- і макроекономічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок.

Проте до 1995 року податкова система нашої держави як сукупність податків, зборів, інших платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю їх сплати, в основному була сформована. Недоліки цієї системи оподаткування, про які йтиметься далі, зумовили необхідність проведення податкової реформи. Ця реформа розпочалася 1996 року на засадах нової податкової політики, підвалини якої були закладені постановами Верховної Ради України: № 466/95 - ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» від 13 грудня 1995 року, № 561/96 - ВР «Про основні положення податкової політики в Україні» від 4 грудня 1996-го, а також Указом Президента України № 621/96 «Про заходи по реформуванню податкової політики» від 31 липня 1996 року. Податкова реформа має завершитися прийняттям Податкового кодексу України.

Усі податки, збори та обов'язкові платежі, які справляють на території України, поділяються на дві групи -- загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» встановлює Верховна Рада України, їх стягують в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони надходять. Ні уряд, ні місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за винятком тих, що передбачені чинним законодавством України. Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів та їх ставки наведено в додатку 8. Крім загальнодержавних податків, зазначених у цьому додатку, у системі оподаткування України є два податки, які використовуються в спрощених системах оподаткування. Це - єдиний податок зі суб'єктів малого підприємництва та фіксований сільськогосподарський податок.

На відміну від загальнодержавних, для місцевих податків і зборів законодавчо визначено: їх перелік; платників податків і зборів; об'єкт оподаткування; граничну (максимальну) ставку податку чи збору. Право встановлювати місцеві податки і збори на своїй території (відповідно до їх переліку), їх ставки (у межах граничних ставок), механізм їх справляння та порядок сплати надано органам місцевого самоврядування -- сільським, селищним, міським радам народних депутатів. Це не стосується лише збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради народних депутатів.

В Україні існує два місцевих податки та чотирнадцять місцевих зборів. їх перелік та порядок справляння регламентують Декрет Кабінету Міністрів України № 56-93 «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року та Закон України № 77/97--ВР «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997-го. Усі місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів. Значення кожного конкретного податку у формуванні зведеного бюджету держави є різним. Про це свідчать дані, наведені в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Структура податкових надходжень до зведеного бюджету України, %

Як видно з табл. 4.1, основне навантаження у формуванні зведеного бюджету держави припадає на податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок із громадян, акцизний збір та збори до державних цільових фондів: 1998р.--81,1%, 1999р. -- 80,8%, 2000-го -- 64,8% від фактичних надходжень до бюджету.

Зменшення частки цих податків у бюджетних надходженнях 2000 року пояснюється не зменшенням їх суми (вона, навпаки, зросла), а збільшенням неподаткових надходжень до бюджету, зокрема надходжень від приватизації державного майна. Решта податків, зборів та платежів податкового характеру (майже 20 загальнодержавних і 16 місцевих), а також усі неподаткові надходження забезпечують бюджет тільки на 18,9% (1998 р.) - 35,2% (2000 p.). Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незначна - усього 1,7 (1998 і 1999 pp.) - 2,1 % (2000 p.). Проте для органів місцевого самоврядування ці податки і збори є одним із вагомих джерел фінансування їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до місцевого бюджету найбільша частка належить комунальному податку, ринковому збору, збору за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельному збору, збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, податку з реклами (близько 97%), причому перші два (комунальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80% надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів становлять усього близько 3% (табл. 4.2).

Таблиця 4.2 Структура надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів, %

Форми і види податків

Податкам властиві дві основні функції -- фіскальна та економічна.

Суть фіскальної функції податків полягає в тому, що з її допомогою держава акумулює частину національного доходу, формуючи при цьому державні грошові фонди і створюючи таким чином матеріальні умови для функціонування держави.

Економічна функція податків зумовлена тим, що податки, як одна з форм перерозподілу національного доходу, значною мірою впливають на процес відтворення, стимулюючи його темпи, посилюючи чи послаблюючи накопичення грошових фондів підприємств, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом скорочення або збільшення маси податкових надходжень у державний бюджет, зміни податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей, виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Податки справляють значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Фіскальна та економічна функції податків міцно пов'язані одна з одною. Очевидно, що зростання податкових ставок скорочує перспективи розгортання господарської діяльності та зацікавленості у збільшенні доходів, що зумовлює згортання виробництва, надходжень у бюджетні фонди. Великі податки нічим не можуть бути виправдані.

Численні економічні дослідження, а також багаторічний досвід оподаткування підприємницької діяльності у високорозвинутих державах світу свідчать про те, що максимальний показник податкових вилучень має становити не більше ніж 30% загальної суми доходів.

Перевищення цього показника призводить до скорочення рівня заощаджень та інвестицій, тобто виникає ситуація, коли податковий прес придушує підприємницьку ініціативу.

Елементи податків. Кожний податок містить такі елементи:

* об'єкт оподаткування -- предмет, що підлягає оподаткуванню (дохід, майно, товари);

* суб'єкт податку (або платник податку) -- фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов'язок сплачувати податок;

* джерело податку -- дохід суб'єкта (заробітна плата, прибуток тощо), з якого сплачується податок;

* одиниця оподаткування -- одиниця виміру об'єкта податку (для прибуткового податку -- грошова одиниця, для земельного -- гектар або квадратний метр земельної ділянки тощо);

* податкова ставка -- величина податку на одиницю оподаткування;

* термін сплати податку -- законодавчо встановлений термін внесення до бюджету податків, належних до сплати за відповідний період;

* податкові пільги -- повне або часткове звільнення юридичних або фізичних осіб від податків. Вони є одним з елементів податкової політики і спрямовані як на економічні, так і на соціальні цілі. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси, а також забезпечує соціальний захист окремих груп населення та видів діяльності. Найбільш поширеними є такі види податкових пільг: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки (наприклад, для підприємств окремих галузей, регіонів); виключення з оподатковуваних доходів окремих складових доходів чи витрат платників податків; повернення раніше сплачених податків (податкові амністії); звільнення від сплати деяких податків та інші.

Класифікація податків. Податки, що їх сплачують суб'єкти підприємницької діяльності, класифікують за такими ознаками: 1. За спрямуванням податків:

* податки, що їх сплачують до державного бюджету;

* податки, що їх сплачують до місцевих бюджетів;

* змішані податки (одну частину таких податків сплачують до державного бюджету, а іншу -- в місцеві);

* податки, з яких формуються спеціальні позабюджетні фонди. 2. За складовими ціни, на які відносять податки:

* податки, що сплачуються з прибутку;

* податки, що відносяться на витрати виробництва (на собівартість продукції, робіт, послуг);

* акцизи -- податки, що включаються до ціни реалізації понад відпускну ціну підприємства.

Місце податків у ціні продукції подано на рис. 6.1.

Умовні позначення:

1 -- податки, збори, обов'язкові платежі податкового характеру; ПМВ -- прямі матеріальні витрати, ПВОП -- прямі витрати на оплату праці; ІПВ -- інші прямі витрати; ЗВ -- загальновиробничі витрати; С -- собівартість продукції (робіт, послуг); ПР -- валовий прибуток; А -- акцизи (податок на додану вартість, акцизний збір, ввізне мито); ЦВ -- ціна виробника; ЦР -- ціна реалізації (гуртова ціна).

Рис. 6.1. Місце податків у ціні продукції, робіт, послуг

3. За формою оподаткування (способом стягнення):

* прямі податки -- податки, що стягуються безпосередньо з доходів чи майна юридичних осіб і громадян;

* непрямі податки -- податки, суми яких долучаються до ціни продукції, робіт чи послуг.

4. За рівнем державних структур, що встановлюють податки:

* загальнодержавні податки -- податки, встановлені органами законодавчої влади й обов'язкові для справляння на всій території держави;

* місцеві податки і збори -- обов'язкові платежі юридичних осіб (а також громадян) до місцевих бюджетів. їхня особливість полягає в тому, що, на відміну від загальнодержавних податків, чинним законодавством визначено тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості (населеного пункту), їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

5. За співвідношенням між ставкою податку та величиною об'єкта оподаткування: прогресивні податки -- податки, середня ставка яких зростає зі зростанням суми об'єкта оподаткування (доходу). Такі податки передбачають не тільки більшу абсолютну суму, а й більш значну частину податку внаслідок зростання суми доходу.

Прикладом такого податку є прибутковий податок із громадян, який розраховується за прогресивню шкалою; пропорційні -- податок, ставка якого не залежить від розміру об'єкта оподаткування; регресивні податки -- податки, середня ставка яких знижується зі зростанням об'єкта оподаткування. Схему залежності ставки податку (Сп) від розміру об'єкта оподаткування (Оо) для прогресивних, пропорційних і регресивних податків подано на рис. 6.2.

Рис. 6.2. Види податків залежно від співвідношення між величиною об'єкта оподаткування і ставкою податку

6. За об'єктом оподаткування:

* податки на доходи підприємств, організацій та громадян;

* податки на майно, землю, транспортні засоби тощо;

* податок на додану (новостворену) вартість;

* податки на використання природних ресурсів;

* інші податки.

7. За суб'єктом оподаткування:

* податки, які сплачують підприємства та організації (юридичні особи);

* податки, які сплачують громадяни (фізичні особи) -- суб'єкти підприємницької діяльності.

Размещено на Allbest.ru