Доходи місцевих бюджетів, місцеве оподаткування, вдосконалення місцевих фінансів та оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доходи місцевих бюджетів, місцеве оподаткування, вдосконалення місцевих фінансів та оподаткування

Зміст

Формування доходів місцевих бюджетів України

Виникнення місцевого оподаткування та його розвиток

Проблеми вдосконалення місцевих фінансів у Бюджетному кодексі України

Пропозиції по вдосконаленню оподаткування

Список використаної літератури

Формування доходів місцевих бюджетів України

Після набуття Україною суверенітету розпочався процес становлення національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об'єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов'язано з радикальною зміною концепції державної влади від її радянської моделі й переходом до організації влади на основі поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.. Це також викликано початком становлення в державі інституту місцевого самоврядування, процесами розмежування функцій та завдань публічної влади по вертикалі між її центральним, регіональним і місцевим рівнями.

Самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування є однією з найважливіших передумов побудови демократичної держави. Не буде перебільшенням сказати, що фінансовий бік економічної самостійності місцевих органів влади є визначальним. Від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку реальні владні функції. Не можна бути справді, а не формально самостійними, будучи залежним у фінансовому відношенні.

Ключову роль у становленні системи самостійності місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та способи, на основі котрих вони формуються. Основу самостійності місцевих бюджетів складають власні та закріплені доходи. Це було законодавчо закріплено в 1990 році, а потім підтверджено в новому Законі «Про бюджетну систему в редакції 1995 року. У цьому Законі поняття власні доходи вживається в контексті забезпечення принципу самостійності бюджетів усіх рівнів, включаючи і державний бюджет України. Згідно ст.4 Закону самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України.

Законодавство України не дає детального переліку власних доходів місцевих бюджетів. Немає в ньому норм про порядок формування та використання власних доходних джерел. Проблема власних доходів місцевих бюджетів потребує детальної розробки в законодавстві України. Власні доходи - це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади і згідно з його рішеннями. До власних доходів належать місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та ін. Частка власних доходів місцевих бюджетів України є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів, законодавчо закріплений, залишається поки що декларованим.

Поняття закріплені доходи місцевих бюджетів в українському законодавстві виникає в 1990р. Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, встановлено Законом «Про бюджетну систему Української РСР» від 5 грудня 1990р. Разом з тим, Закон не визначив порядку розподілу цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. Законодавство України до 1995р. включно не передбачало закріплених доходів для районних та обласних бюджетів. Таким чином, самостійність цих бюджетів була декларованою.

Перелік закріплених доходів усіх рівнів бюджетної системи встановлено Законом «Про бюджетну систему України» від 29 червня 1995 року, але в ньому не передбачено такого поняття, як закріплені доходи місцевого самоврядування.

Згідно ст.12 Закону закріпленими доходами обласних бюджетів слід вважати:

частина податку на додану вартість, яка визначається Законом України про Державний бюджет на наступний рік, але не менш як 20 відсотків;

частина акцизного збору, яка визначається Законом України про Державний бюджет на наступний рік, але не менш як 20 відсотків;

податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмір, що дорівнює 70 відсоткам від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

70 відсотків податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування;

плата за землю, що дорівнює 10 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством до обласних бюджетів;

надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішенням відповідних Рад народних депутатів, згідно з законами України;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня;

Закріплені доходи міських бюджетів встановлюються ст.13, а саме:

100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

плата за землю - 60 відсотків;

податок на нерухоме майно громадян;

місцеві податки і збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

Прийнятий у 1995р. Закон «Про бюджетну систему України» лише частково розв'язав проблему закріплених доходів місцевих бюджетів. Повноваження органів місцевого самоврядування, за цим Законом, навіть звужуються. Слід відмітити, що у прийнятій у 1996 році Конституції України термін закріплені доходи не згадується.

Ст. 143 Конституції, яка вже розглядалася вище, передбачає такі норми порядку формування обласних і районних бюджетів, які, по суті, виключають наявність закріплених доходів цих бюджетів.

У Законі України «Про Державний бюджет України на 1998 рік» вперше здійснено спробу розмежувати доходи між державним бюджетом України і місцевими бюджетами в цілому шляхом повного закріплення їх. Разом з тим, Закон не передбачив розмежування цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. За цих обставин розмежування їх у 1998 році на практиці здійснювали обласні ради, що суперечить Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування».

Отже, проблема доходних джерел місцевих бюджетів України, які надходили б до них на стабільній основі, залишається відкритою. З цією метою доцільно ще раз повернутися до визначення конституційних норм стосовно формування місцевих бюджетів.

Основну частку доходів місцевих бюджетів в нашій країні становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 відсотків. Поняття регульовані доходи запозичено Україною з бюджетної практики колишнього СРСР. Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Регульовані доходи - основні надходження до місцевих бюджетів України. У Законі «Про бюджетну систему Української СРСР», прийнятому в 1990р., визначено, що за нормативами до місцевих бюджетів зараховуються такі надходження: від податку з обороту; від податку на доходи; від податку на експорт та імпорт; від податку на прибуток підприємств (об'єднань), організацій та установ, за винятком підприємств, які входять до складу місцевого господарства, новостворюваних малих підприємств, а також спільних підприємств відповідно до частки участі в них місцевих рад народних депутатів. Законом також регламентовано розміри відрахувань від цих доходів до місцевих бюджетів встановлювати згідно з соціально-економічними нормативами бюджетної забезпеченості населення території і станом місцевих джерел доходів.

У Законі «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року черговий раз внесено зміни до переліку регульованих доходів та форм бюджетного регулювання. Згідно з цим окремі доходи стануть до певної міри закріпленими і регульованими одночасно. Це стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших. Доцільність такого підходу викликає сумніви.

Окремі новації в частині формування доходів місцевих бюджетів внесено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятому у травні 1997 року. Це, зокрема, стосується встановлення норм, згідно з якою в доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Крім того, запроваджено норму, згідно з якою місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Встановлено, що доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також за рахунок інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

Однак це ще не дало можливості розв'язати проблему самостійності місцевих бюджетів. Самостійність місцевих бюджетів України поки що багато в чому є лише декларованою в законодавстві. Їхня доходна частина в основному залежить не від зусиль місцевої влади в розвитку власної бази оподаткування, а від перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет. Поки буде зберігатися така ситуація, місцеві фінанси залишатимуться слабкими. Вони, що нині спостерігається, не будуть забезпечувати виконання покладених на місцеві органи влади функцій.

В умовах прискорення процесу розвитку демократичних принципів у державному устрою та управлінні, одною з найважливіших складових частин фінансової системи держави є місцеві (регіональні) фінанси, які охоплюють регіональні бюджети, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і фінанси суб'єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб. Місцеві фінанси забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов'язаних з соціально-культурним та комунально-побутовим обслуговуванням населення.

Місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

податкові доходи;

неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

доходи за рахунок кредитів та позик;

трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:

власні доходи;

закріплені доходи;

регульовані доходи

Власні доходи - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

До переданих доходів належать доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого рівня.

В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені і регульовані. Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему. Природа закріплених доходів місцевих органів влади відрізняється від природи власних доходів. Закріплені доходи - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.

Регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються в Законі України «Про Державний бюджет». Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірою визначаються способами їх формування. В способах формування доходів місцевих органів влади є певні закономірності, властиві всім країнам, в економічній системі яких функціонують фінанси місцевих органів влади. Способи формування доходів, у свою чергу, зумовлені характером та особливостями економічної системи, котра домінує на тому чи іншому етапі розвитку, в тій чи іншій країні. Закономірним явищем є те, що основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країнах є місцеві податки і збори. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти. В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальних країн, в Україні відіграють незначну роль.

Виникнення місцевого оподаткування та його розвиток

дохід місцевий бюджет оподаткування фінанси

Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих зарубіжних країн. Закономірність функціонування місцевих фінансів у тому, що основним засобом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори.

Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статті 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади. В розвиток конституційних положень у статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до закону.

Питання місцевого оподаткування розв'язано в Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року, за яким встановлено 16 місцевих податків і зборів. Серед них:

готельний збір;

ринковий збір;

збір за парковку автомобілів;

збір за видачу ордера на квартиру;

збір з власників собак;

курортний збір;

збір за виграш у бігах;

збір за розміщення офісів в центрі міста;

податок з реклами;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезнімань;

збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

комунальний податок;

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

збір за надання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

У декреті визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг на них, а також максимальні ставки місцевих податків і зборів. Перелік і ставки місцевих податків і зборів вміщено в додатках.

Крім названих законодавчих актів, місцеве оподаткування в Україні регламентується також Законом «Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР «Про систему оподаткування», ухвалений 18 лютого 1997р.

Але слід відмітити, що місцеві податки і збори поки що формують незначну частину доходів місцевих бюджетів. Так, наприклад взяти м.Одесу - у 1999 році частка місцевих податків і зборів склала - % від загальної суми доходів.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів - важливий інструмент зміцнення всієї фінансової системи України. Але це не може бути одноразовим актом. Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення, реформування системи оплати праці. Майже половина основних фондів в Україні перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює об'єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого самоврядування.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх. Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам влади слід отримувати законодавчо зафіксовану частку прибуткового податку з громадян.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків. Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих податків. Робити це необхідно обережно, поетапно і в контексті реформи всієї податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки других.

У новому законі о місцеві податки і збори доцільно передбачити дві групи місцевих податків і зборів.

Перша група -це місцеві податки і збори. Що повністю регламентуються центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох елементів: обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України та встановлення верхніх меж податкових ставок.

Зараз на розгляді у Верховній Раді знаходяться декілька законопроектів щодо місцевих податків і зборів, в тому числі законопроект Кабінету міністрів і законопроект, який знайшов підтримку Асоціації міст України, що значно розширює, по-перше, перелік місцевих податків і зборів, і по-друге, зміцнює фінансову базу місцевого самоврядування та розширює права органів місцевого самоврядування по встановленню і стягненню цих податків. Звичайно, це питання ще потребує обговорення. В тому вигляді, в якому законопроект поданий, швидше за все він законом не стане, але можна говорити про те, що основними місцевими податками повинні стати податок на землю, податок на нерухомість і прибутковий податок з громадян. Це ті податки, які мають стати фінансовою базою місцевого самоврядування.

Можна дискутувати ще про деякі інші податки. Так, зараз у Верховній Раді на розгляді знаходяться законопроекти, які стосуються саме цих питань, у тому числі і законопроект про податок на нерухомість. Доля цього законопроекту була складною. І хочеться відмітити, що законопроект про податок на нерухомість двічі приймався в першому читанні. Але остаточно так і не був прийнятий. Не був прийнятий через основну причину - відсутність методики оцінки. Крім того, визнаючи, що потрібен податок на нерухомість, депутати сперечалися про те, які об'єкти повинні попадати під оподаткування цим податком. Наприклад, чи необхідно промислові об'єкти включати туди, чи включати лише житло, чи включати ще якісь рухомі об'єкти.

Можна було б багато сперечатися про те, які податки мають бути місцевими податками чи зборами, можна було б багато сперечатися довколо прийняття нового закону і введення його в дію, але глибоко переконана, що на сьогоднішній день прийняття нового закону о місцеві податки і збори є абсолютно передчасним.

Це може здатися дещо парадоксальним. Але ж справа в тому, що на сьогодні в Україні не існує закону про бюджетну систему України, який би відповідав Конституції України, та Закону «Про місцеве самоврядування». І фактично надходження до міського бюджету визначаються, якщо це місто районного значення - на рівні району, якщо це місто обласного значення - на рівні області.

Тому говорити про те, що місто може визначати долю свого бюджету, встановлюючи ту чи іншу ставку місцевого податку, є абсолютно хибним, адже вже чимало міст в Україні поплатилися саме за те, що вони надто активно намагалися впроваджувати місцеві податки і збори. Найяскравішим прикладом такого міста є Хмельницький, яке за дуже короткий час втричі збільшило доходи від місцевих податків та зборів і добилося лише того, що рівно на цю суму обласна рада зменшила місту відрахування від регульованих податків в міський бюджет, й зменшила дотації на рівень міста з обласного бюджету.

Проблеми вдосконалення місцевих фінансів у Бюджетному кодексі України

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи розрахунків та сплати податків. При цьому не варто кидатися від однієї

8 крайності до іншої. Не можна накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. У цьому зв'язку необхідно проаналізувати формування доходів бюджету та запровадження нової податкової системи.

Введення нових податків, навіть державних, не стимулює діяльності підприємств жодної форми власності. Податковий тиск веде до згортання виробництва і призводить, зрештою, до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що: по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробуються; по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх; по-третє, в нашу економічну систему з домінуючою державною монополією на виробництво і предмети споживання кавалерійськими методами впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн. Це свідчить про спадкоємність принципів і методів управління, про примат політики нової законодавчої влади над економікою, але необхідно бачити корені суспільного розвитку не в політиці, а в економіці та фінансах, тобто необхідна економічна політика. Тільки у цьому разі економічна політика стає двигуном прогресу, виступає одночасно формою використання об'єктивних економічних законів і формою вирішення суперечностей в економіці. /Л-3/

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації і збалансованості як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам. По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші - зовсім змінити модель податків.

Реформування податкової системи необхідно проводити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки й інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку - необхідно полегшити податковий тиск.

Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.

Взагалі, реформування податкової системи в Україні має виправити основні викривлення існуючої системи:

1. Має бути здійснено скасування невиправданих пільг в сфері оподаткування.

2. Податкове законодавство та існуючі методики обчислення та нарахування податків мають бути значно спрощені, ніж вони були та є.

Слід відмітити, що реформування податкової системи повинно відбуватися не лише на загальнодержавному рівні, але й на регіональному рівні, основним напрямом якого є вдосконалення системи місцевого оподаткування, яка має ліквідувати дисбаланс між дохідною та видатковою частинами доходів регіонів. В Україні до довгострокових цілей регіональної економічної політики слід віднести:

- реформування системи господарювання;

- впровадження усіх форм власності та роздержавлення виробництва; наближення до економічної самостійності регіонів у контексті стратегії розвитку країни та зближення рівнів їх економічного розвитку;

- забезпечення економічного зростання в регіонах;

- раціональне використання інтегрального потенціалу території;

- формування вільних економічних зон, технопарків тощо.

Регіональна податкова політика має спрямовуватися на вдосконалення та розв`язання цих складних завдань.

Пропозиції по вдосконаленню оподаткування

Для створення оптимальних податків потрібно зробити як найменше перешкод для товаровиробника, якомога найбільш сприятливий клімат для їхньої роботи, а тому найбільш важливими є наступні вимоги:

податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки країни, а не навпаки, затримувати та затягувати процеси щодо роботи виробника;

податкова система повинна бути справедливої, не допускати довільного тлумачення, як іноді буває, бути зрозумілої платникам податків, щоб останні не відчували ніяких незручностей;

податки повинні по можливості не впливати на прийняття різними особами економічних рішень - такий вплив повинен бути мінімальним і не повинен заважати процесу праці;

скорочення витрат податками на зміст адміністрації і дотримання податкового законодавства;

використання податкової політики, для досягнення соціально-економічної мети, необхідно звести до мінімуму;

ставки податків не повинні перевищувати аналогічні ставки в сусідніх країнах, на це повинна орієнтуватись країна;

система податків повинна мати мінімум необґрунтованих пільг, бути пов'язаної з загальною політикою ціноутворення і ростом заробітної плати, це важливо як для товаровиробника, так й для держави, обидві сторони зацікавлені у цьому;

податки повинні надавати більше волі підприємництву, інвестиціям, науково- технічному прогресу, а не сковувати та в'язати “руки” підприємцю.. Податкова система може переслідувати різні цілі, що не обов'язково можуть узгоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно домагатися тимчасового компромісу. Наприклад, принцип рівності оподатковування вимагає ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принцип рівності і справедливості.

Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості.Перший - ґрунтується на принципі вигоди для платників податків.Справедливою податковою системою вважається та, при якій податки, що сплачуються платниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або, прямо говорячи, справедливість податкової системи залежить від структури державних витрат.

Другий підхід заснований на принципі здатності платити, відповідно до якого податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних витрат, тобто при даній потребі в податкових надходженнях кожен платник податків повинний внести свою частку в залежності від здатності платити. Обидва підходи мають як свої переваги, так і недоліки. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

При побудові та вдосконаленні податкової системи варто також взяти до уваги наступні спостереження за процесами системи оподаткування, та прийняти такі рішення, які б не викликали суперечок:

універсальний податок на споживання не впливає на вибір товарів, а акцизи впливають (для держави - це плюс, для споживача - мінус, отже потрібно вибрати раціональний шлях);

прибутковий податок впливає на вибір між нинішнім і майбутнім споживанням, а універсальний не робить такого впливу на споживання, теж своєрідні вигоди;

частковий податок на доходи капіталів порушує інвестиційний процес, а нашій країні потрібні інвестиції на даній стадії розвитку, тому потрібно або зменшити цей податок, або застосувати пільги до потенційних інвесторів;

при рості податкових ставок ефективність податкової системи спочатку підвищується і досягає свого максимуму, а потім починає знижуватися, отже треба знайти вихід для постійного ефективного процесу оподаткування;

витрати прогресивного прибуткового оподатковування значно вище пропорційного, до уваги держави.

Загальні принципи побудови податкових систем знаходять конкретне вираження в загальних елементах податків, що вміщають суб'єкт, об'єкт, джерело, одиницю оподатковування, пільги і податкову ставку.

Суб'єкти податку виступають у виді податкового носія, або кінцевого платника податків, що формально не несе юридичної відповідальності, але фактично є платником через законодавчо встановлену систему перекладання податку.

Об'єктом, предметом оподатковування виступають різні види доходів, товарів і послуг, а також різні форми накопиченого багатства, майна. Окремі форми цього доходу (заробітна плата, прибуток, рента, відсоток) мають самостійне значення і тому предмет оподатковування і джерело податку не завжди збігаються. Принцип рівності і справедливості розподілу податкового тягаря, що складає базу теорії конкретної побудови податків, лежить в основі побудови податкових ставок величини податку на одиницю оподатковування.

Отже, основне в податковій політиці на сучасному етапі в Україні є реформування податкової системи в напрямах:

1. Зниження загального рівня податкового тягаря.

2. Забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом запровадження інвестиційних пільг.

3. Реалізації соціальної спрямованості податкової системи.

4. Удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків.

5. Удосконалення для виконання вищезазначеного правової бази оподаткування, закріплення податкової системи України в Податковому кодексі.

Для того щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі- розширенню їх виробництва вона має поєднуватися з такими заходами:

1. Комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечили б активізацію інвестиційної діяльності комерційних банків, через те, що власних коштів підприємств недостатньо для проведення серйозної інвестиційної політики в умовах спрацьованості більшості основних фондів підприємств.

2. Активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності, що дасть можливість власникам і менеджерам отримувати прибутки від виробництва та інвестування і зацікавить їх в інвестуванні коштів.

3. Демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, а розширенням виробництва.

4. Стабілізацією інфляційних процесів, що посилять привабливість інвестицій.

5. Політичною і правовою стабілізацією, які сприятимуть зростанню впевненості підприємців в майбутньому і стимулюватимуть їх до інвестування в економіку.

У залежності від принципу і характеру предмета оподатковування податкові ставки можуть бути твердими (абсолютна сума на одиницю оподатковування) або процентними. Процентні ставки, у свою чергу, можуть бути пропорційними і прогресивними. Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед, росту обсягів нагромадження, створенню умов, що полегшують підприємствам відновлення основного капіталу.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997р.

2. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.

3. Закон України “Про місцеві податки і збори” від 25.05.99р. № 565/99.

4. Гега П. та ін. Основи податкового права. - К.: “Знання”, 1998

5. Єпіфанов А.О. та ін. Бюджет і фінансова політика України. - К.:“Наукова думка”, 1997

6. Турчинов О. Реформування оподаткування доходів громадян у сучасних економічних умовах //Економіка України. - 1996. - №2.

7. Опарін В.М. Фінанси. - К., КНЕУ, 1999

8. України. -2000.-№10

9. Томчинська М. “Оцінка податкової політики в Україні в 2000 і 2001 рр.. та її майбутні перспективи” //Економіст. - 2001.- №6

10. Климко Г.Н. Основи економічної теорії. -Київ. ”Вища школа”-“Знання”, 1997.

11. Головна державна податкова інспекція України. Основи оподаткування в Україні. -Київ.”Укртиппроект”,1998.

12. Ткаченко Т.: ”Податок на прибуток підприємств і прямі зарубіжні інвестиції” //Економіка України № 4.- Київ. ”Преса України”, 1998.

Размещено на Allbest.ru