Особливості фінансової діяльності кредитних установ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості фінансової діяльності кредитних установ

1. Особливості фінансової діяльності кредитних установ

Фінансовий кредит -- це позичковий капітал, який надається банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Основним різновидом фінансових кредитів є банківський кредит, який надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з цих умов є: забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Кредити, які надаються банками, за строками користування поділяються здебільшого на:

а) короткострокові -- до 1 року;

б) середньострокові -- до 3 років;

в) довгострокові -- понад 3 роки.

З погляду підприємств (у контексті фінансової звітності) позичковий капітал (зобов'язання) поділяється на довгостроковий і короткостроковий.

Під довгостроковими кредитами банків розуміються зобов'язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позички), які перейшли до складу довгострокових.

Довгострокові кредити залучаються підприємствами для фінансування довгострокових активів, зокрема основних засобів (їх придбання, реконструкція, модернізація), нового будівництва, інших видів необоротних активів, а також окремих видів оборотних активів, в яких кошти заморожуються на тривалий період.

В економічно розвинутих країнах до довгострокових банківських кредитів вдаються, як правило, підприємства малого та середнього бізнесу. Крупні підприємства довгострокову потребу в капіталі задовольняють здебільшого шляхом емісії облігацій.

Короткостроковими кредитами банків є зобов'язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання балансу, а також зобов'язання за кредитами (позичками), як довгостроковими, так і короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання балансу.

Короткострокові банківські кредити залучаються здебільшого для фінансування оборотних активів підприємства, зокрема на покриття тимчасового дефіциту платіжних засобів, придбання товарів, виробничих запасів тощо.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачена можливість створення кооперативного банку, який є кредитною установою, що забезпечує коштами розвиток кооперативу, проводить касово-розрахункове обслуговування, репрезентує його інтереси в господарських і фінансових органах. Кооперативні банки мобілізують вільні кошти кооперативів та їх членів на договірних засадах і можуть брати участь своїми коштами в господарській діяльності кооперативів.

Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Статутний капітал такого банку формується за рахунок паїв, які вносяться його учасниками. Цікавим є те, що кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Одним з різновидів кооперативів є кредитні спілки, які можна розглядати як спрощену форму кооперативного банку. Кредитна спілка -- це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Після реєстрації місцевими органами державної влади кредитна спілка стає юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку, штампи, бланки та інші реквізити.

Членами кредитної спілки, в тому числі її засновниками, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, досягли 18 років, не обмежені у дієздатності. На відміну від сільськогосподарських та споживчих кооперативів, кредитні спілки не можуть утворюватись юридичними особами і не можуть бути засновниками суб'єктів підприємницької діяльності.

Кредитна спілка створюється у складі не менше ніж 50 осіб і об'єднує громадян за місцем їх роботи, проживання, а також за професійною ознакою, ознаками членства у громадській організації, належності до релігійної організації тощо. Членові спілки, який вибуває, кредитна спілка виплачує всі його членські внески разом з належним доходом після відрахування його заборгованостей перед спілкою.

До основних видів фінансової діяльності кредитної спілки можна віднести:

* приймання внесків від членів спілки;

* надання позичок членам спілки та іншим кредитним спілкам;

* надання поручительств щодо виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами.

Члени спілки несуть фінансову відповідальність щодо її зобов'язань перед державними установами, кооперативними, громадськими об'єднаннями та фізичними особами в межах своїх членських внесків.

У кредитній спілці за рішенням загальних зборів створюється кредитний комітет, який складається не менше ніж з трьох членів спілки. Цей орган відповідає за реалізацію кредитної політики, визначеної правлінням, та приймає рішення про надання позичок або готує відповідні подання до розгляду правління.

Кошти кредитної спілки утворюються здебільшого із вступних і членських внесків її членів. Вступний внесок сплачується членом одноразово при прийнятті в спілку і не повертається при припиненні членства. Членський внесок, який належить членові спілки на правах власності, визначає його частку в майні та його особисту фінансову відповідальність за зобов'язаннями спілки. За рахунок коштів спілки формується позичковий (використовується для надання позичок) та резервний (використовується для покриття втрат від неповернення позичок) капітал.

Якщо кредитний комітет приймає рішення про надання позички, то між кредитною спілкою та позичальником укладається кредитна угода, в якій визначаються строк та умови повернення позички. Одному членові кредитної спілки не може бути надано позичку, що перевищує 10 % від позичкового фонду кредитної спілки (на момент подання заяви). Одноразова позичка, що перевищує визначений у статуті розмір, надається обов'язково під заставу майна або майнових прав.

У разі наявності в кредитній спілці вільних коштів та відсутності незадоволеного попиту на позички спілка має право надавати позички іншим кредитним спілкам та асоціаціям кредитних спілок.

2. Характеристика основних ознак суб'єктів господарювання

За правом власності в Україні можуть діяти суб'єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об'єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

* приватні, засновані на власності фізичної особи;

* колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

Як свідчить статистика, найбільшою групою суб'єктів господарювання в Україні є підприємства колективної форми власності. Право такої власності виникає на підставі:

а) добровільного об'єднання майна громадян та (або) юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань;

б) передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;

в) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод.

Існує тісний зв'язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб'єкта господарювання стратегічне значення. Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.

1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов'язаннями підприємства, з необмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб'єктів господарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (ТОВ та AT). Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна певна кількість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити.

2. Можливості участі в управлінні справами суб'єкта господарювання та контролю за ним. Найважливіша функція власників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльністю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма організації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємства. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

Участь в управлінні для власників означає:

* участь у визначенні основних напрямів діяльності суб'єкта господарювання, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

* обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);

* визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

* затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

* визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

У капітальних товариствах (AT, TOB), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.

3. Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб'єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема:

* відкриті AT можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

* ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій.

* Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облігацій чи акцій.

4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб'єкта господарювання чи набуття права власності). Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обставин позбутися права власності на суб'єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов'язаний з додатковими затратами.

5. Умови оподаткування суб'єктів господарювання різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об'єднань суб'єктів господарювання.

6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов'язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов'язкові аудиторські перевірки, обов'язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід враховувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі AT чи ТОВ, страховики -- юридичні особи -- у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди -- у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Суб'єкти господарювання можуть утворювати різного роду об'єднання. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому законодавством. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). До основних видів об'єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

Асоціації (від лат. assotiatio -- сполучення, з'єднання) -- договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників. Корпорації (від. лат. corporatio -- спілка) -- договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності від кожного з учасників. Корпорацію як вид об'єднання не слід плутати з корпоративною формою організації бізнесу. Наприклад, у США і Західній Європі під корпораціями здебільшого розуміють підприємства, засновані на частковій участі та з обмеженою відповідальністю (Ltd, limited liability), наприклад акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю.

Консорціуми (від. лат. consortium -- спільність) -- тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестиційного проекту. Наприклад, банківські консорціуми створюються з метою зменшення ризику при кредитуванні значних ризикових проектів або при розміщенні великої емісії цінних паперів.

Концерни (від англ. concern -- об'єднання) -- статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.

3. Оподаткування дивідендів

кредитний договір оподаткування дивіденд

Згідно із законодавством України підприємство, яке виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі ЗО % нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат, незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток. Отже, ставка оподаткування розподіленого прибутку (як і нерозподіленого) становить ЗО %, безпосереднім платником податку на дивіденди є суб'єкт підприємницької діяльності -- емітент корпоративних прав; об'єкт оподаткування -- сума дивідендів; строк сплати -- до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Важливим є те, що емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. Якщо сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов'язань підприємства-емітента за податком на прибуток звітного періоду, різниця переноситься на зменшення зобов'язань за податком на прибуток такого підприємства у майбутніх податкових періодах.

За прийняття рішення про спрямування чистого прибутку на збільшення статутного капіталу та виплату дивідендів у формі корпоративних прав (акцій, часток, паїв), податок на дивіденди не застосовується за умови, що така виплата жодним чином не змінює пропорцій участі власників у статутному капіталі підприємства-емітента. При цьому слід враховувати, що держава у будь-якому разі отримує всю суму податку. В останньому випадку не сплачується податок на дивіденди, однак на всю суму оподатковуваного прибутку нараховується податок на прибуток.

Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа, то цей вид доходів не включається до складу валового доходу такого підприємства для цілей оподаткування за умови, що з дивідендів утримано податок на рівні емітента корпоративних прав. Аналогічний порядок встановлений для одержувачів дивідендів -- фізичних осіб: до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами, не включаються суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати.

Дивіденди, що виплачуються в грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), не оподатковуються також податком на додану вартість.

На суми виплачених дивідендів не нараховуються збори на: обов'язкове пенсійне страхування; обов'язкове соціальне страхування (в т. ч. на випадок безробіття) тощо, оскільки дивіденди не є платежем у рамках оплати праці.

Порядок, за яким емітент корпоративних прав здійснює виплати дивідендів нерезиденту пропорційно його частці в статутному капіталі, має свої особливості. На нерезидентів не поширюються положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо оподаткування дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів, установлено в розмірі 15 %. Такий порядок поширюється на юридичних осіб і суб'єктів господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Загальними принципами міжнародного права та внутрішнім законодавством України передбачено, що у разі, коли нормами міжнародних договорів установлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, застосовуються правила міжнародних договорів. Розглянемо положення окремих міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, які стосуються оподаткування дивідендів.

Так, згідно з Угодою про уникнення подвійного оподаткування з Російською Федерацією податок на дивіденди не повинен перевищувати 5 % загальної суми дивідендів, якщо резидент другої Договірної Держави (Росії) зробив внесок до його акціонерного капіталу (статутного фонду) в розмірі не менше ніж 50 тис. дол. США або еквівалентній сумі в національних валютах договірних держав, та 15 % від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

У конвенціях з Естонською Республікою, Латвійською Республікою та Литовською Республікою міститься положення про те, що податок не повинен перевищувати 5 % загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) і вона є власником принаймні 25 % капіталу компанії, яка виплачує дивіденди. В усіх інших випадках застосовується ставка 15 %. Така сама норма міститься і в договорах з Польщею, Болгарією, Угорщиною, Македонією, Норвегією і Данією.

Згідно з Конвенцією між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на дохід і приріст вартості майна передбачено, що у разі, коли право на дивіденди має компанія, яка контролює, прямо або опосередковано, принаймні 20 % капіталу з правом голосу компанії, що виплачує дивіденди, Сполучене Королівство, або принаймні 20 % статутного капіталу (Україна), податок не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, а в усіх інших випадках -- 10 %. Таке саме положення є і в договорі з Китайською Народною Республікою.

Відповідно до Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччини про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на дохід і майно дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї держави, резиденту другої, можуть оподатковуватись у цій другій державі. Такі дивіденди можуть також оподатковуватись у країні, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди. Якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

а) 5 % валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства), і ця компанія є власником принаймні 20 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

б) 10 % валової суми дивідендів в усіх інших випадках. Зазначений порядок не стосується оподаткування компанії щодо прибутку, з якого виплачуються дивіденди.

Конвенція між Україною і Канадою про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходів і майна визначає, що податок, який справляється з доходів у вигляді дивідендів, не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, якщо право на ці дивіденди фактично має компанія, яка контролює, прямо або опосередковано, принаймні 20 % статутного капіталу компанії, що виплачує дивіденди (Україна). В усіх інших випадках має застосовуватись ставка в розмірі 15 %.

Ставки податку, що справляється з дивідендів відповідно до Конвенції між Україною і Королівством Нідерланди про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, коливаються в межах від 0 до 15 %. Дивіденди звільняються від оподаткування у випадках:

- коли компанія, яка володіє прямо щонайменше 50 % капіталу компанії, що виплачує дивіденди, і при цьому було внесено до капіталу цієї компанії інвестицію в розмірі щонайменше 300 тис. дол. США або їх еквівалент у національній валюті;

- коли компанія, яка отримує дивіденди, внесла інвестицію до капіталу компанії, яка виплачує дивіденди, і ця інвестиція (якщо дивіденди сплачуються нідерландській компанії) гарантована або застрахована Урядом Нідерландів, центральним банком Нідерландів або будь-яким агентством чи органом, включаючи фінансовий інститут, що є власністю або контролюється Урядом Нідерландів;

- 5 % застосовуються у разі, коли фактичним власником дивідендів є компанія, що володіє щонайменше 20 % капіталу компанії, яка виплачує дивіденди. В усіх інших випадках застосовується ставка 15 %.

Згідно з положеннями про оподаткування дивідендів відповідною Конвенцією між Урядом України і Урядом Французької Республіки передбачено, що дивіденди, які сплачуються компанією, що є резидентом однієї країни, резиденту другої, можуть оподатковуватись в останній. Такі дивіденди можуть також оподатковуватись у країні, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї країни, але податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

а) 5 % валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія, яка володіє прямо або принаймні опосередковано:

* 20 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди, у разі, якщо компанія є резидентом України;

* 10 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди, у разі, якщо компанія є резидентом Франції;

б) 15 % валової суми дивідендів в інших випадках.

Окрім цього, дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом договірної держави, підлягають оподаткуванню тільки в другій державі, якщо такими дивідендами фактично володіє одна або кілька компаній, які є резидентами цієї другої держави і якщо:

а) ця або ці компанії разом володіють прямо або опосередковано принаймні 50 % капіталу компанії, що сплачує дивіденди, і загальна сума їх інвестицій у цю компанію становить не менше 5 млн фр. франків або їх еквівалента в українській валюті; або

б) їх інвестиція у компанію, що сплачує дивіденди, гарантується або страхується другою державою, її центральним банком або будь-якою особою, що діє від імені цієї держави.

Податок з дивідендів за ставкою 15 % від валової суми дивідендів передбачає Угода між Урядом України і Урядом Італії про уникнення подвійного оподаткування доходів. Такі самі правила містять у собі договори з Індією, Японією та Малайзією.

Задача 1

Розрахувати амортизації премії та балансову вартість облігацій.

ВАТ "Терен" 1 січня 2001 р. придбало 1000 8 %-них облігацій ВАТ "Карпати". Номінальна вартість однієї облігації -- 100,0 грн. Ціна придбання облігації - 114,0 грн. Термін погашення облігацій -- 31 грудня 2005 р.

1. Номінальна вартість придбаних ВАТ "Терен" облігацій -- 100,0 тис.грн. (1000 х 100,0).

2. Балансова вартість облігацій на 1 січня 2001 р. - 114,0 тис. грн (1000 х 114,0).

3. Загальна сума премії, що підлягає амортизації, -- 14,0 тис. грн (114,0-100,0).

4. Номінальна сума відсотка, яку щорічно отримуватиме ВАТ "Терен", - 8,0 тис. грн (100,0х 8 %).

5. Ефективна ставка відсотка (різниця річного відсотка і премії поділена на середню величину інвестиції і вартості її погашення), -- 4,86 % (8,0-14,0:5) : (114,0 + 100,0) : 2).

10. Розрахунок амортизації премії та балансової вартості облігацій:

8,0 = 100,0 * 8,0%;

5,54= 114,0*4,85%;

5,42= 111,52*4,85;

2,46 = 8,0 - 5,52;

111,54 = 114,0 - 2,48;

108,96= 111,52 - 2,60.

Задача 2

Сума податкового зобов'язання підприємства з податку на прибуток -- 375,0 тис. грн. Дивіденди, виплачені акціонерам, -- 440,0 тис. грн. Ставки податку на прибуток -- 30,0 %. Розрахувати податок з суми виплачених девідентів та податок на прибуток.

1. Податок з суми виплачених дивідендів -- 132,0 тис. грн (440,0x30,0%),

2. Сума податку на прибуток, яку належить внести до бюджету, -- 243,0тис. грн (375,0 - 132,0).

Размещено на Allbest.ru