Договірні фінансові посередники

При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління рахунками-фактурами клієнта, веде бухгалтерський облік-продаж, здійснює кредитний контроль та отримує борги. При цьому факторингова фірма не тільки поліпшує менеджмент підприємства, беручи на себе роботу адміністрації, а й знижує витрати клієнта на утримання управлінського апарату. Послуги фактора при обслуговуванні великих боргів досить дешеві й становлять від 0,7 до 2% купівельної вартості боргів клієнта.

Купуючи борги клієнта, фактор бере на себе ризики втрат по безнадійних боргах і здійснює страхування клієнта від збитків по безнадійних боргах. У більшості випадків фактор купує борги клієнта без права регресу. Це означає, що фактор не вимагає повернення своїх коштів, якщо борги клієнту не повертаються.

У разі кредитування клієнта під забезпечення дебіторської заборгованості факторингова фірма забезпечує надходження коштів клієнту авансом до моменту отримання боргів. Розмір кредиту визначається обсягом дебіторської заборгованості і, як правило, не перевищує 80% обсягу заборгованості.

Кредитні послуги фактора грунтуються на оперативній інформації і на даних про дебіторів клієнта на відміну від банківського кредитування, яке виходить з попередніх даних про клієнта протягом кількох років. Крім того, фактори часто надають позики під забезпечення такими активами, які непридатні для банківського кредитування.

Підприємства -- клієнти факторингових фірм не тільки вирішують проблеми з управлінням дебіторською заборгованістю, а й отримують змогу своєчасно розраховуватися з постачальниками, підтримувати оптимальний рівень запасів та забезпечувати зростання підприємства за рахунок реалізації більшою мірою, ніж за рахунок додаткового капіталу [17, 224].

Факторингові компанії переважно фінансують фірми, що швидко розвиваються. Для того щоб зменшити ризики в своїй діяльності до допустимого рівня, вони надають послуги підприємствам середніх розмірів, що працюють на ринку з низьким ризиком, продають продукцію вузького асортименту та мають невелику кількість клієнтів. При цьому віддається перевага підприємствам, у яких на одного дебітора не припадає значна частка загального обороту та несплачених боргів.

Досить часто факторингові фірми здійснюють страхування факторингових операцій, що гарантує їм захист від фінансових втрат у результаті невиконання зобов'язань постачальниками-боржниками.

Плата за факторингові послуги складається з плати за управління дебіторською заборгованістю, плати за кредитні операції та комісійної винагороди за обслуговування. Плата за управління дебіторською заборгованістю становить 0,1-1% річного обороту клієнта. Розмір процента за кредит установлюється на рівні ринкової процентної ставки за короткостроковими кредитами, збільшеної на 2- 4% для компенсації ризику неповернення. Комісійна винагорода становить 0,5-3% від суми заборгованості (куплених розрахункових документів).

2.7 Брокерська діяльність

фінансовий посередництво ломбард андерайтинг

Брокерська діяльність -- це діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі угод комісії або доручення. Брокер виступає посередником, агентом інвестора, що діє від імені клієнта та за його дорученням і отримує винагороду у вигляді комісійних. Брокерські комісійні складають основну частину витрат на проведення трансакцій на фондовому ринку.

Брокерські контори суттєво відрізняються як спектром послуг, які вони надають своїм клієнтам, так і розміром комісійних. Існують брокерські контори з пониженою комісією, які надають обмежену кількість послуг за понижену ціну. Інвестори, яким не потрібні консультації чи інші додаткові послуги, звернувшись до таких брокерських фірм, можуть заощадити кошти. Часто брокерські фірми є досить великими. В таких фірмах інституційних та індивідуальних інвесторів обслуговують різні спеціалісти фірми.

Для кожного з клієнтів брокерська контора відкриває клієнтський рахунок, рух коштів на якому відображає операції купівлі та продажу на замовлення клієнта тих чи інших цінних паперів. Основною інформацією, що міститься в замовленні клієнта, оформленому у вигляді клієнтської заявки, є назва брокерської контори, вид цінного папера, розмір заявки, максимальний термін виконання, тип заявки.

Розмір заявки може бути виражений у повних лотах, дорівнювати неповному лоту чи бути комбінацією повного та неповного лотів. Залежно від терміну виконання розрізняють одноденні, на визначений термін та відкриті заявки.

Одноденна заявка має бути виконана протягом дня. Якщо на кінець дня заявка залишилась невиконаною, її анулюють.

Заявка на визначений термін (тиждень, місяць) діє протягом визначеного в ній терміну, по закінченні якого вона автоматично анулюється.

Відкрита заявка чинна до її виконання чи відміни клієнтом. Часто такі заявки вимагають від інвестора регулярного підтвердження того, чи заявка залишається чинною. Інвестор може дати таке підтвердження на тиждень або місяць, тоді брокер несе відповідальність за відміну заявки по закінченні наведеного терміну [15, 134].

Основні типи заявок визначаються з вимог інвесторів щодо обмеження цін купівлі-продажу цінних паперів і класифікуються так:

ринкова -- заявка на купівлю або продаж визначеного виду цінного папера за найбільш вигідною поточною ціною. Як правило, така заявка одноденна. Більша частина угод на біржах укладається саме на основі ринкових заявок;

лімітна -- заявка з обмеженням ціни. В цьому разі інвестор зазначає граничну ціну, тобто мінімальну ціну продажу або максимальну ціну купівлі. Якщо цей ліміт не досягається (поточна ціна продажу нижча від граничної або поточна ціна купівлі вища від граничної), заявка брокером не виконується;

"стоп"-заявка -- заявка брокеру здійснити купівлю або продаж акцій в той момент, коли ціна досягне обумовленого в наказі рівня, тобто купити акції, коли ціна зросте до зазначеного в заявці рівня,

або продати, коли ціна впаде до визначеного рівня. Як правило, призначення таких заявок -- страхування від можливих збитків і забезпечення деякого мінімального рівня прибутку;

лімітна "стоп"-заявка -- заявка, яка автоматично перетворюється в лімітну по досягненні деякої буферної ціни. При подачі такої заявки інвестор зазначає дві ціни: буферну, або "стоп"-ціну, та граничну ціну виконання. Якщо лімітна заявка може бути виконана за невизначеною ціною після досягнення ціною певного рівня, то лімітна "стоп"-заявка може бути невиконана взагалі, оскільки по досягненні буферної ціни може відразу стати недосяжною гранична ціна виконання [15, 135].

Заявки можуть містити різні застереження, а саме:

1) про право брокера діяти на свій розсуд. Таке застереження дає змогу брокеру самому встановлювати специфікацію заявки -- повністю всі її параметри або тільки термін та ціну виконання. Частіше зустрічається в лімітних наказах, рідше -- в ринкових;

2) "виконати або відмінити" означає, що заявку треба виконати негайно в повному обсязі або відмінити;

3) "виконати негайно або відмінити" відрізняється від попереднього тим, що заявка може бути виконана частково, а невиконана частина анульована;

4) "тільки в повному обсязі", як правило, включається в заявку при здійсненні операції з великою партією цінних паперів. На відміну від двох попередніх випадків тут не передбачається негайне виконання заявки;

5) "в момент відкриття або закриття" передбачає, що заявка має бути виконана в числі перших, відразу після відкриття біржі або в числі останніх перед закриттям;

6) "ціну не підвищувати і не знижувати" означає, що ціна, зазначена в наказі, не може коригуватись у разі подрібнення акцій чи в інших непередбачених випадках.

Цінні папери інвестора не тільки використовуються як застави при наданні брокерського кредиту, а й надаються у позику самі або використовуються для продажу "без покриття". Для полегшення процедури передачі в позику або заставу цінних паперів інвестора, при купівлі їх через рахунок з використанням маржі брокерська фірма часто оформляє цінні папери на своє ім'я. В цьому разі брокерська контора виступає довіреною особою інвестора щодо отримання доходу за борговими цінними паперами та здійснення прав власності за акціями.

При використанні позичених у брокера акцій для операції продажу "без покриття" позичені акції продаються за курсом дня, а потім повертаються брокеру в тій самій кількості через відповідну їх купівлю до встановленої дати розрахунку. При цьому, як правило, не сплачуються будь-які проценти за користування цінними паперами. Однак дохід, сплачений за цінними паперами протягом періоду позички, має бути повернутий власнику цінних паперів.

2.8 Дилерська діяльність

Дилерська діяльність -- це діяльність по укладанню угод від свого імені й за свій рахунок через публічне оголошення цін купівлі та продажу цінних паперів із зобов'язанням купівлі й продажу цих паперів за об'явленими цінами. Основний дохід ділерів -- це додатна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою ділерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом-пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу на ринку.

Роль дилерів на фондовому ринку полягає в тому, що вони роблять значний внесок у забезпечення ліквідності та стабільності ринку. Надзвичайні цінові коливання, які могли б мати місце, пом'якшуються з допомогою операцій, які проводяться на ринку ділерами. Саме ділери завжди готові продати потрібні інвесторам цінні папери та викупити їх у разі потреби. Здійснюючи операції на ринку, ділери зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів [15, 138].

Крім того, що ділери дають можливість інвестору в будь-який час купити чи продати цінні папери, сприяють ціновій стабілізації та забезпечують ліквідність ринку, вони також надають інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках виступають у ролі ведучих аукціонів на біржах.

Тих, хто займається ділерською діяльністю на ринку, часто називають спекулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.

Спекулянти можуть формувати та реалізувати на ринку як прості, так і складні спекулятивні стратегії. Прості стратегії грунтуються на прогнозі зростання чи падіння цін на актив, з яким мають намір здійснювати спекулятивну операцію. При очікуванні падіння цін відкривається коротка позиція на ринку, при очікуванні зростання цін -- довга позиція.

Прості стратегії досить ризикові й пов'язані з отриманням значних прибутків при правильному прогнозі цін або зазнаванням значних збитків при помилковому прогнозуванні. Більш складні спекулятивні стратегії -- менш ризикові і гарантують нижчий рівень доходу при сприятливій кон'юнктурі ринку і менші збитки при несприятливій ситуації на ньому. Характерним прикладом складних спекулятивних стратегій є спекулятивні стратегії на ринку строкових угод, які включають купівлю-продаж строкових контрактів різного типу з різними термінами та цінами виконання.

Крім спекулятивних операцій спекулянти здійснюють на ринку різні види ризикового та безризикового арбітражу. Здійснення арбітражу приводить до вирівнювання цін на активи на різних ринках і до встановлення паритетних цін на взаємопов'язані активи. Арбітраж у багатьох випадках дає змогу спекулянтам отримати прибуток без ризику і не потребує початкових інвестицій [15, 140].

Прикладом безризикового арбітражу може бути купівля акцій міжнаціональної корпорації в одному регіоні за нижчою і продаж в іншому регіоні за вищою ціною. Із-за недосконалості та недостатньої інтегрованості ринків на сьогодні такі операції приносять стабільний прибуток.

Залежно від того, яку стратегію реалізують спекулянти на ринку, їх поділяють на "биків", хто грає на підвищення цін, та "ведмедів", хто грає на зниження цін. Гра на підвищення полягає в купівлі цінних паперів і в наступному їх продажу. При правильному прогнозі щодо підвищення цін це купівля за нижчою ціною, продаж за вищою і отримання прибутку. При неправильному прогнозі це купівля за вищою ціною, продаж за нижчою й отримання збитків.

Гра на зниження полягає в позичці цінних паперів і негайному їх продажу на ринку. При наступному зниженні цін такі самі цінні папери купуються дешевше і повертаються їх власнику. Як і гра на підвищення, гра на зниження при правильному прогнозі приводить до одержання прибутку, при неправильному -- до зазнавання збитків.

Залежно від того, на якому часовому проміжку спекулянти проводять свої операції, їх поділяють на скальперів, одноденних та позиційних трейдерів.

Скальперами (skalper) називають професійних торговців, які грають на мінімальних коливаннях цін і отримують дохід за рахунок великих обсягів угод. Як правило, скальпери реалізують біржові контракти через кілька хвилин чи годин після їх купівлі. Часто це оптові торговці, які укладають угоди з іншими брокерами. Скальпери рідко переносять свою позицію на наступний день і грають на коливаннях цін протягом однієї торгової сесії.

Одноденний трейдер (day trader), як і скальпер, утримує ринкову позицію протягом торгової сесії і рідко залишає позицію до наступного робочого дня. Більшість денних торговців -- члени біржі. Однак утримувати позицію протягом дня можуть і інвестори, які не беруть безпосередньої участі в торгах, а здійснюють операції через фінансових посередників. Оскільки позиція одноденного трейдера на наступний день не переноситься, йому немає потреби відволікати кошти на підтримку відкритої позиції та вносити необхідні види маржі [15, 141].

Позиційний трейдер (position trader) займає позицію по строковій угоді і потім утримує її протягом певної кількості днів, тижнів чи місяців. У разі правильного прогнозу руху цін на ринку може отримувати значні прибутки.

Незалежно від того, на якому часовому проміжку реалізують свої стратегії посередники, тих, хто будує свої стратегії на основі тимчасових змін цін на активи, називають спредерами. Спредери вивчають закономірності й взаємозв'язок цін на активи в різні періоди року і прогнозують їх на майбутні періоди. З допомогою аналізу та побудованому на ньому прогнозі спредери визначають максимальну різницю в цінах і у разі зростання цієї різниці вступають у біржову гру. Прикладами стратегій, що реалізуються спредерами на ринку, можуть бути купівля-продаж контрактів на один актив, але на різні терміни поставки, на один актив, але на різних біржах, на різні, але споріднені активи.

2.9 Інвестиційні фінансові посередники

Інвестиційні фінансові посередники -- це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

Інвестиційні фонди - це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств у власній країні та за кордоном.

Інвестиційні фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень дохідності за своїми цінними паперами -- акціями, інвестиційними сертифікатами тощо.

У зв'язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості й належних знань для того, щоб регулярно стежити за станом ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення, вони звертаються до спеціалізованих організацій - інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд узяв на себе управління його коштами, має придбати цінні папери, що їх випускає фонд (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їхніх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, тобто розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у різні інструменти фондового ринку. Це суттєво мінімізує ризик інвесторів унаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків різних емітентів. Інвестиційний фонд відповідно до ситуації на ринку здійснює постійну купівлю і продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітали в найбільш перспективні підприємства й галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких має свої інвестиційні особливості й переваги.

Надійність інвестиційних фондів забезпечується передусім високим рівнем диверсифікації активів. Законодавство окремих країн навіть обмежує частку активів фондів, що припадає на одну компанію. Наприклад, у СІІІА їм заборонено вкладати в акції одного підприємства більше як 5% своїх активів. Подібні обмеження існують у ФРН та інших країнах [15, 161].

Доходи фондів формуються з дивідендів і процентів за цінними паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів за власними цінними паперами та змінами їх курсових різниць.

Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банкуй Тому ці акції одночасно "працюють" як чековий і як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів [15, 162].

У розвинутих країнах інвестиційні фонди є могутніми фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо пов'язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через указані фонди цей клас може зручно і вигідно реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку немає достатніх передумов:

- немає того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам;

- самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифіковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та високодохідні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Маючи апарат досвідчених фахівців, інвестиційні фонди можуть здійснювати відносно ризиковані, але водночас і високодохідні інвестиції, структура яких постійно перебуває під професійним контролем. Прибуток інвестиційних фондів утворюється як різниця між доходами на операції з цінними паперами (дивіденди на акції, проценти на облігації, курсова різниця) та виплатами, що здійснюються фондами на власні акції. Ринкова вартість акцій інвестиційного фонду безпосередньо залежить від ринкової вартості його активів. Інакше кажучи, якщо зростає ринкова вартість цінних паперів, які є у власності інвестиційного фонду, то зростає й ринкова вартість акцій самого фонду, і навпаки.

2.10 Кредитні кооперативи

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) -- це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, і депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.

Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко- та середньострокові позички своїм членам -- під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги -- консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства [15, 167].

В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в "пролетаризованому" стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може вести самостійну господарську діяльність і тому не може стати суб'єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.

Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки -- споживчої, житлової, збутової тощо.

2.11 Кредитні спілки

Кредитна спілка, як визначається Законом України "Про кредитні спілки" - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитні спілки - це кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об'єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншою ознакою, тобто ініціаторами їх утворення можуть бути підприємства, профспілки, релігійні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку, визначається потребою одержання доходу на тимчасово вільні власні кошти та можливістю оперативного отримання кредиту.

Активні операції кредитних спілок полягають у видаванні позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби. Забезпеченням виданих кредитів можуть бути різні види майна та доходів. Кошти, не залучені у позичкові операції, кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках у комерційних банках або інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов'язання.

Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги щодо оподаткування, кредитні спілки можуть забезпечити членам спілок дещо вищий рівень дохідності на внески своїх членів та дешевші, ніж у комерційних банках, кредити. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає в тім, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів [12, 15].

Сучасні кредитні спілки пропонують майже повний перелік банківських послуг, однак вони мають особливий статус і вважаються специфічними фінансовими установами. Кредитні спілки в переважній більшості країн діють на основі кооперативної форми власності і цим відрізняються від інших фінансових установ. Кредитні спілки в сучасних умовах класифікуються як фінансові кооперативи, належать до категорії неприбуткових інститутів та звільняються від податку на прибуток. Кредитні спілки сприяють здоровій конкуренції між позичково-ощадними інститутами та іншими фінансовими установами у встановленні позичкового процента. Кредитні спілки дали можливість селянам, фермерам витрачати менше коштів на придбання необхідних засобів і товарів та отримувати дивіденди і проценти із заощаджень.

На відміну від інших фінансових установ, які, як правило, створюються для отримання прибутку від надання фінансових послуг, кредитна спілка створюється групою людей для самозабезпечення фінансовими послугами на основі принципів кооперації. Метою діяльності кредитної спілки є не отримання прибутку, а надання різноманітних фінансових послуг виключно своїм членам. Члени спілки є одночасно її власниками та клієнтами, тому кредитній спілці вдається поєднати інтереси власників та клієнтів. Прибуток, отриманий від членів як від клієнтів, розподіляється між ними як між власниками.

Характерною відмінністю кредитної спілки від інших фінансово-кредитних установ є те, що вона надає послуги лише своїм членам. При цьому членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації, проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області [12, 16].

Серед найбільш поширених типів ощадних рахунків, які використовуються в кредитних спілках, необхідно виділити:

1. Прямі перерахування з заробітної плати. Член кредитної спілки дає згоду на регулярне проведення прямих перерахунків з його зарплати або на перерахування всієї суми заробітку на свій рахунок в кредитній спілці.

2. Дитячі рахунки. Діти (разом з родичами) роблять внески невеликих сум накопичених грошей.

3. Строковий внесок. Цей метод заохочує вкладення великих сум у заощадження на тривалий час. Використовуються внески на один, п'ять та десять років з відповідними процентами.

4. Поточний рахунок. Цей метод не використовується тільки до накопичень, однак існує тенденція використання його для виплати процентів.

Отже, основними фінансовими послугами, що можуть надавати кредитні спілки "з користю для справи", є розміщення коштів на депозитних рахунках та надання кредитів під відсотки.

Особливість кредитної спілки в тому, що фінансові послуги вона надає виключно своїм членам. Ними можуть бути лише фізичні особи, проте, згідно з законом, від імені членів кредитної спілки кредити можуть отримувати також селянські (фермерські) господарства та приватні підприємства, які перебувають у їх власності. Напевне, саме таким чином законодавці спробували підтримати селянський (фермерський) сектор економіки країни, адже банки вважають такі види кредитування надто ризикованим і, відповідно, неприбутковим сегментом ринку фінансових послуг.

Особливістю діяльності кредитних спілок в Україні є те, що відповідно до чинного законодавства, окрім комерційних банків, лише вони мають право працювати з фізичними особами на ринку заощаджень. Незважаючи на те, що обсяг діяльності й активи кредитних спілок досі незначні, вони є тим видом фінансових установ, який може забезпечити потреби невеликих приватних вкладників та позичальників. Річ у тім, що комерційним банкам не вигідно обслуговувати невеликі вклади й надавати дрібні позички. Зараз ті кілька банків, які активно залучають депозити фізичних осіб, виплачують відсотки за ставкою, яка не перевищує 33-35% річних, а мінімальні суми депозитів становлять 200-2000 гривень. Водночас середня процентна ставка в кредитній спілці становить 56-58% річних, при цьому середня сума депозитів - 150-250 гривень, а діапазон цих сум -- від 10 до 10 000 гривень [12, 17].

Порівняно з банками кредитні спілки є значно гнучкішим джерелом фінансування. Спрощена процедура, за якою є можливість отримати кредит, більше наближує спілку до споживачів послуг, ніж банківські процедури. Як прогнозують аналітики, на ринку конкуренція між банками та кредитними спілками незабаром перейде у розподіл функцій. Банкам залишиться іпотечне кредитування та кредитування юридичних осіб, а спілки "перетягнуть" на себе ринок споживчого кредитування. Вже сьогодні у невеликих населених пунктах, де банкам ніде розгорнути свою діяльність, кредитна спілка - поза конкуренцією, і для багатьох стає єдиним шансом отримати кредит.

Отже, кредитні спілки мають широкі можливості й хороші шанси для подальшого розвитку на фінансовому ринку. Доброю ознакою є врегулювання їх діяльності на законодавчому рівні.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного ринку фінансових послуг - фінансове посередництво на фінансових ринках. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення. Фінансові посередники - це частина фінансової системи, що виконує роль позичальників та висуває фінансові вимоги до кредиторів, приймає на себе фінансовий ризик. Це інвестиційні компанії, банки, страхові компанії, кредитні спілки, трастові компанії, пенсійні фонди тощо. Ці установи акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб, у тому числі і шляхом випуску цінних паперів, а потім на комерційна засадах надають ці кошти позичальникам. Фінансові посередники -- об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й надають економічним суб'єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням Уряду та центрального банку. В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування їх розвитку криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях. Оскільки існують різні фінансові ринки і різні види посередницьких послуг, то існують і різні типи фінансових посередників. Можна виділити три основні групи фінансових посередників: депозитарні установи; ощадні установи контрактного типу; інвестиційні посередники. Фінансові посередники є неодмінними суб'єктами фінансового ринку, їх діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування різних сегментів цього ринку. В той же час професійна діяльність фінансових посередників зазвичай є високоприбутковим бізнесом, що потребує найвищої фінансової кваліфікації. Щодо особливостей діяльності деяких фінансових посередників в Україні можна виділити слідуюче:

- страхові компанії останніми роками працювали чи не найкраще серед небанківських фінансових установ. Однак, хоча у страховій справі й спостерігається значне пожвавлення, обсяг ринку страхування ще малий.

- більшість інвестиційних фондів, які діють і далі, цілковито вичерпали свою функцію агентів сертифікатної приватизації і не мають перспектив для подальшого розвитку.

- порівняно з банками кредитні спілки є значно гнучкішим джерелом фінансування. Спрощена процедура, за якою є можливість отримати кредит, більше наближує спілку до споживачів послуг, ніж банківські процедури. Як прогнозують аналітики, на ринку конкуренція між банками та кредитними спілками незабаром перейде у розподіл функцій. Банкам залишиться іпотечне кредитування та кредитування юридичних осіб, а спілки "перетягнуть" на себе ринок споживчого кредитування. Отже, кредитні спілки мають широкі можливості й хороші шанси для подальшого розвитку на фінансовому ринку. Доброю ознакою є врегулювання їх діяльності на законодавчому рівні.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з розглянутих вище структур виникли і набули широкого розмаху лише в ХХ ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепить і Україну.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91.

2. Закон України "Про страхування" від 15.05.96.

3. Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19.02.97.

4. Безкревна А.В. Роль фінансових посередників в організації інвестиційної діяльності // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво. - 2008. - № 2. - С. 17-19.

5. Варналій З. недержавне пенсійне забезпечення та проблеми розвитку ринку фінансових послуг в Україні // Банківська справа. - 2005. - № 2. С. 55-62.

6. Герасимова С.В. Роль фінансових посередників в інвестиційній діяльності товариств // Фінансовий ринок. - 2007. - № 5. - С. 18-23.

7. Григоренко Є.М. Стан, проблеми та перспективи розвитку інститутів спільного інвестування, компаній з управління активами // www.uaib.com.ua.

8. Гроші та кредит: Підручник. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 598 с.

9. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С. В. Мочерний. - Т. 2. - К.: ВЦ "Академія", 2001. - 848 с.

10. Євтушевський В.А. Корпоративне управління: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 241 с.

11. Лапішко З.Я. Розвиток інституту фінансового посередництва як елемент становлення регіонального ринку цінних паперів в Україні // Регіональна економіка. - 2007. - № 4. - С. 177-181.

12. Міхальська А., Шевченко С. Кредитна спілка - альтернатива банківському кредиту // Молодь і підприємництво. - 2004. - № 6. - С.15-16.

13. Мочерний С. В. Політекономія: Підручник. - К.: Вікар, 2003.

14. Ніколаєв Є.Б. Підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ // Фінанси України. - 2002. - № 12. - С.107-113.

15. Реверчук С.К., Вовчак О.Д., Кубів С.І. та ін. Інституційна інвестологія: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2004. - 208 с.

16. Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. - 2-ге вид., переробл. - К.: МАУП, 2006. - 408 с.

17. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навч. посібник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 616 с.

18. Черваньов Д.М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2003. - 622 с.

19. Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 1999. - 246 с.

20. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 546 с.

Размещено на Allbest.ru