Взаємозв'язок валютної і грошово-кредитної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок валютної і грошово-кредитної політики

План

1. Сутність валютної політики, її стратегічні й тактичні цілі

2. Основні елементи та складові валютної політики

3. Взаємозв'язок валютної і грошово-кредитної політики

Використана література

1. Сутність валютної політики, її стратегічні й тактичні цілі

Глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світового ринку та інтегрування національних господарств у світову економічну систему зумовлюють суттєве зростання ролі валютних відносин, а відтак і підвищують значення властивих державі функцій з їх регулювання, що на практиці втілюється у відповідній валютній політиці. Саме валютна політика є однією з найважливіших складових державної економічної політики в цілому, що визначає активний вплив уповноважених регулятивних інститутів на діяльність суб'єктів ринку, яка так чи інакше пов'язана з валютою.

Валютна політика -- це розробка й практична реалізація державою засобів впливу на ті економічні відносини суб'єктів ринку, які стосуються їхніх операцій з валютою.

У практичній площині валютна політика -- це сукупність економічних, правових та організаційних заходів, здійснюваних державою щодо регулювання валютних відносин.

Економічні заходи полягають у використанні тих чи інших інструментів і важелів впливу, які визначають економічну мотивацію поведінки суб'єктів валютних відносин.

Правові заходи охоплюють юридичне оформлення валютної політики у вигляді відповідного валютного законодавства країни, а також укладених міждержавних угод, предметом яких є регулювання валютних відносин.

Організаційні заходи передбачають конкретну діяльність відповідних державних інституцій із реалізації валютної політики у вигляді підготовки, прийняття і контролю за реалізацією певних рішень з валютних відносин.

Цілком очевидно, що валютна політика будь-якої країни проводиться у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних і тактичних цілей країни як суб'єкта світової економіки.

Стратегічні цілі валютної політики спрямовані на вирішення основних завдань державної економічної політики з регулювання економічних процесів

Основні стратегічні цілі валютної політики держави такі:

1. Забезпечення стійкого економічного зростання, тобто збільшення обсягів виробництва товарів і надання послуг, що є головним завданням регулятивних заходів, які мають забезпечити неперервність відтворювального процесу і стабільний приріст не тільки абсолютної величини валового внутрішнього продукту, а й у розрахунку на душу населення країни.

2. Підтримання низьких темпів інфляції, тобто забезпечення порівняно стабільного рівня цін, що є необхідною умовою підтримання макроекономічної рівноваги у господарстві і стану визначеності для всіх економічних агентів, оскільки стійкість грошової одиниці забезпечує можливості для довгострокових заощаджень та інвестицій.

3. Сприяння високому рівню зайнятості, що передбачає стримування зростання безробіття серед працездатного населення і за умов досягнення рівноваги на ринку праці при забезпеченні економічного зростання визначає зростання його доходів і добробуту.

4. Забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги, що передбачає підтримання рівноваги платіжного балансу, оскільки діяльність суб'єктів господарювання на зовнішніх ринках є важливою складовою економічних відносин, а відтак збалансування грошових і товарних потоків країни як учасника світового ринку є необхідною умовою її нормального економічного розвитку.

5. Забезпечення зовнішньої стійкості національної валюти, що є необхідною умовою підтримання довіри до неї з боку національного та іноземного бізнесу, а також полегшення умов роботи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що визначається можливостями її кращого планування на тривалу перспективу та укладення довгострокових контрактів.

6. Підтримання макроекономічноїрівноваги через досягнення фінансової стабільності та оптимальної галузевої й регіональної структури господарства, що забезпечується участю країни у світовій економіці та міжнародному поділі праці з погляду на національні інтереси.

Таким чином, зміст стратегічних завдань, які стоять перед валютною політикою, визначає її як невід'ємну органічну складову державної економічної політики загалом, у якій втілюється проваджуваний урядом країни курс, покликаний виражати інтереси усього суспільства.

На різних етапах суспільного розвитку стратегічні цілі валютної політики залежать від особливостей економічної і політичної ситуації в країні, стану її платіжного балансу і грошового обігу, а також зовнішніх зобов'язань, пов'язаних з участю країни у міжнародних організаціях. У зв'язку з цим валютна політика має підпорядковуватися загальній системі стратегічних цілей держави щодо регулювання ринкових відносин, що у кінцевому підсумку і визначає стратегію економічного розвитку країни.

Тактичні цілі валютної політики безпосередньо пов'язані з реалізацією регулятивних функцій держави щодо впливу на валютні відносини. До них належать:

-- створення механізму оптимального управління валютним курсом відповідно до цільових орієнтирів грошово-кредитної політики з метою підтримання стабільності внутрішнього грошового обігу та узгодження інтересів експортерів та імпортерів;

-- оперативне регулювання валютного ринку країни для підтримання стабільності валютних відносин і недопущення спекулятивного тиску та фінансових криз;

-- сприяння нормальній організації грошового обігу в країні для забезпечення ефективних товарообмінних операцій у зовнішньоекономічній сфері;

-- забезпечення адекватних правових умов організації валютних відносин для розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання і припливу іноземних інвестицій;

-- оперативне регулювання сальдо платіжного балансу для своєчасного погашення зовнішньої заборгованості та контролю за потенціалом розвитку економіки, незалежного від іноземних кредиторів;

-- організація контролю за здійсненням резидентами і нерезидентами поточних валютних операцій і операцій, пов'язаних із рухом капіталу;

-- регламентація порядку та умов здійснення міжнародних розрахунків і кредитування зовнішньоекономічної діяльності відповідно до міжнародної практики кредитно-розрахункових операцій з метою інтегрування національної економіки у світову фінансову систему;

-- лібералізація або обмеження можливостей суб'єктів господарювання у здійсненні валютних операцій залежно від загальних цілей економічної політики держави, що визначає можливості ширшого або більш обмеженого доступу резидентів і нерезидентів на внутрішній валютний ринок країни;

-- створення умов для економічного стимулювання зовнішньоторгових операцій, що є джерелом надходження валютної виручки і формування національного доходу держави.

Таким чином, хоч валютна політика є невід'ємною складовою загальної макроекономічної політики держави, вона має і низку специфічних завдань, які визначають її роль саме у регулюванні валютної сфери економічних відносин. Чим вагомішою є ця роль, чим активніше втручається держава у функціонування валютного ринку, тим регламентованішою й регульованішою буде діяльність суб'єктів господарювання, пов'язана з валютною сферою. І навпаки, за ліберальніших умов організації ринкової системи перелік тактичних цілей, які ставить перед собою держава щодо регулювання валютних відносин, буде вужчим.

Отже, ефективна валютна політика передбачає оптимальне поєднання її стратегічних завдань як невід'ємної складової державної економічної політики із тими тактичними цілями, котрі більш конкретно спрямовують регулятивні функції держави, впливають на валютні відносини в суспільстві.

2. Основні елементи та складові валютної політики

Із загального змісту валютної політики можна виділити кілька елементів.

Елементи валютної політики -- це ті конкретні сфери валютних відносин, на які спрямовуються регулятивні функції держави. Валютна політика у будь-якій країні, як правило, включає такі основні елементи:

1) регулювання валютного курсу, тобто вироблення механізму його встановлення та підтримання на певному рівні в межах країни;

2) управління офіційними золотовалютними резервами країни з метою забезпечення міжнародної валютної ліквідності й стабільності валютного ринку;

3) встановлення валютних обмежень -- запровадження певних норм і регламентування порядку здійснення валютних операцій;

4) управління платіжним балансом країни -- сукупність заходів, спрямованих на підтримання його рівноваги або активного сальдо;

5) міжнародне співробітництво у сфері валютних відносин, що передбачає участь у міжнародних фінансових і валютно-кредитних організаціях.

Таким чином, валютна політика є невід'ємною складовою державної економічної політики і за своїми цілями та пріоритетами має бути тісно пов'язана з нею. Елементи валютної політики визначають спрямованість регулятивного впливу держави у конкретній сфері економічних відносин -- валютній. Власне вплив держави на всю систему валютних відносин і становить головний зміст валютної політики.

Досягнення основних стратегічних і тактичних цілей валютної політики забезпечується через дві ключові форми її практичної реалізації -- валютне регулювання та валютний контроль. Самоорганізація та саморегулювання ринкових відносин в умовах розширення й активізації світової торгівлі, збільшення обсягів спекулятивних операцій з валютами на міжнародних ринках може виявитися недостатньо ефективним, це зумовлює потребу державного втручання в організацію валютних відносин за допомогою валютного регулювання та валютного контролю.

Валютне регулювання -- це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни.

Валютне регулювання є невід'ємною складовою валютної політики, оскільки передбачає регламентацію поведінки учасників валютного ринку і способів здійснення валютних операцій, що дає змогу контролювати співвідношення попиту і пропозиції іноземної валюти та обмежувати вплив негативних чинників, які дестабілізують ринок.

Фактично валютне регулювання включає цілий комплекс важелів, за допомогою яких держава регламентує всі види операцій із валютними цінностями, здійснювані суб'єктами ринку.

Основними завданнями валютного регулювання є:

1) захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність;

2) встановлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпортерів для ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;

3) регламентація порядку використання іноземної валюти суб'єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон'юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;

4) захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умовою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валютного ринку країни;

5) визначення статусу національної валюти, що передбачає встановлення відповідного режиму її конвертованості для забезпечення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

Таким чином, валютне регулювання є однією з форм державного впливу на суб'єктів валютних відносин із метою реалізації відповідних цілей економічної політики держави, що забезпечується належним валютним законодавством. Відтак валютне регулювання можна розглядати як певний процес, який включає комплекс цілеспрямованих заходів держави зі стабілізації або зміни наявних валютних відносин.

Залежно від виду використовуваних державою у процесі валютного регулювання інструментів валютне використання може бути прямим або опосередкованим

Пряме валютне регулювання -- це сукупність законодавчих та нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, які визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

Опосередковане валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб'єктів валютного ринку шляхом формування у них економічної зацікавленості здійснювати ті чи інші валютні операції. Такими важелями передусім є відповідні інструменти використовувані центральним банком.

Переважання прямих чи опосередкованих засобів валютного регулювання визначають, таким чином, його характер -- адміністративний або ліберальний. Ліберальне валютне регулювання спрямоване на поточну кон'юнктуру валютного ринку і не змінює головних засад валютної системи країни. Адміністративне регулювання жорсткіше регламентує діяльність суб'єктів валютних відносин та зміст їхніх операцій із валютними цінностями.

Валютне регулювання може здійснюватися і на наднаціональному, тобто міждержавному рівні, що передбачає узгодження і координацію валютної політики окремих країн, спільну реалізацію тих чи інших заходів із подолання кризових явищ на валютному ринку, розробку спільних регулятивних важелів впливу на валютні відносини стосовно третіх країн.

В Україні головним виконавчим органом валютного регулювання, що видає нормативні акти у сфері валютної політики держави та використовує сукупність інструментів для впливу на валютні операції суб'єктів ринку, є Національний банк України.

Валютне регулювання є однією з форм державного впливу на учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення інтересів національної економіки, основою чого є відповідне валютне законодавство. У зв'язку з цим основним засобом, що забезпечує ефективність здійснюваного валютного регулювання, є валютний контроль. Тому він нарівні з валютним регулюванням є другою важливою складовою валютної політики держави.

Валютний контроль -- це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання запроваджених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. Згідно з чинним законодавством України всі валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Його основні завдання -- оцінка ступеня відповідності валютних операцій, здійснюваних резидентами і нерезидентами на території країни, чинному валютному законодавству, а також встановлення міри відповідальності суб'єктів ринку за порушення цього законодавства та інших нормативно-правових актів, які регулюють та регламентують валютні відносини.

Валютний контроль як елемент валютної політики передбачає наявність певного механізму, здатного створити умови для дієвого моніторингу дотримання чинного законодавства в процесі здійснення валютних операцій, а в разі виявлення порушень -- забезпечити відповідальність суб'єктів валютних відносин, які вчинили неправомірні дії. Тому для ефективного провадження валютного контролю законодавством мають бути чітко визначені: принципи й умови, на яких ґрунтується проведення валютних операцій у країні; повноваження та функції органів валютного регулювання і валютного контролю; права й обов'язки юридичних та фізичних осіб щодо володіння, користування і розпорядження валютними цінностями; міра відповідальності за порушення валютного законодавства.

В Україні відповідно до чинного законодавства про систему валютного регулювання і валютного контролю основними державними органами, що мають повноваження у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є: 1) Національний банк України; 2) Кабінет Міністрів України; 3) Державна податкова адміністрація України; 4) Міністерство транспорту і зв'язку України; 5) Державна митна служба України. Крім того, окремі завдання з валютного контролю покладаються і на уповноважені банки.

1. Національний банк України є головним органом валютного контролю, який: а) здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, що не належать до компетенції інших державних органів; б) забезпечує виконання уповноваженими банками функцій зі здійснення валютного контролю згідно з чинним законодавством. Відповідно до своїх повноважень він управляє валютними резервами та здійснює валютні інтервенції, що мають вплив на обмінний курс і платіжний баланс країни.

2. Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання і валютного контролю має такі повноваження: визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу; бере участь у складанні платіжного балансу; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових одиницях.

3. Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

4. Міністерство транспорту і зв'язку здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

5. Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

6. Уповноважені банки, тобто комерційні банки країни, які мають ліцензію Національного банку України на проведення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Комерційні банки одночасно є установами з реалізації валютної політики держави, виступаючи органами валютного контролю, і підприємствами, на господарську діяльність яких поширюється вплив валютної політики. По суті вони є агентами валютного контролю і підзвітні головному органу валютного контролю -- Національному банку України.

3. Взаємозв'язок валютної і грошово-кредитної політики

Валютна політика є невід'ємною, органічною складовою грошово-кредитної політики центрального банку, хоч і має порівняно самостійний, відособлений характер та специфічний механізм реалізації. Водночас взаємозв'язок національного господарства і світової економіки визначає важливість впливу валютної політики на діяльність практично всіх економічних агентів з огляду на взаємну залежність валютного і грошового Ринку в країні. З цього погляду центральному банку з метою якомога ефективнішого впливу на перебіг економічних процесів слід поєднувати у найоптимальніший спосіб механізми Регулятивного впливу, які належать як до грошово-кредитної, так до валютної політики, і тісно пов'язані між собою.

Спільні риси валютної та грошово-кредитної політики визначаються такими основними факторами:

1. І валютна, і грошово-кредитна політика мають спільні стратегічні цілі, що визначаються спрямуванням загальної економічної політики держави (стабільність національної валюти, економічне зростання, низький рівень безробіття, рівновага платіжного балансу). Кожна зі стратегічних цілей відображає певну конкретну мету функціонування регулятивного механізму держави, причому не лише у засобах валютної та грошово-кредитної політики, а й у інших напрямах державної економічної політики (зовнішньоекономічному, фіскальному, бюджет* ному, структурному, промисловому та ін.). Це вказує на підпорядкованість здійснюваних центральним банком країни регулятивних заходів грошово-кредитної та валютної політики єдиним стратегічним завданням державної економічної політики.

2. Центральний банк як головний орган валютного регулювання в країні є провідником як грошово-кредитної, так і валютної політики, що визначається його основними функціями і закріплюється у національному законодавстві. Це створює належні організаційні можливості з координації зусиль підрозділів центрального банку у проведенні відповідних регулятивних заходів як на грошовому, так і на валютному ринку країни, що дає змогу виробляти єдину стратегію і тактику дій щодо впливу на операції суб'єктів цих ринків. Зосередження в руках центрального банку повноважень із реалізації грошово-кредитної і валютної політики зумовлене необхідністю ефективно координувати заходи впливу на основні макроекономічні параметри одночасно і через грошово-кредитні, і через валютні відносини.

3. Центральний банк використовує спільні основні інструменти як грошово-кредитної, так і валютної політики (дисконтна політика, операції на відкритому ринку, встановлення нормативів обов'язкових резервів), хоча валютна політика має деякі специфічні інструменти реалізації (наприклад, валютні інтервенції). Це означає, що для досягнення стратегічних цілей регулятивного впливу на економіку, які, як вже зазначалося, є спільними, може бути використаний єдиний набір інструментів, а інструменти грошово-кредитної політики можуть використовуватися центральним банком для активного впливу на кон'юнктуру валютного ринку країни, а також, відповідно, динаміку обмінного курсу національної валюти.

Водночас специфіка валютних відносин визначає необхідність додаткового використання специфічних інструментів, призначених для впливу саме на ці відносини. У зв'язку з цим необхідно пам'ятати, що валютна політика -- це цілком самостійний напрям діяльності центрального банку, а відтак для її реалізації нарівні з загальними інструментами монетарної політики використовуються деякі специфічні інструменти, спрямовані на регулювання саме валютного ринку (валютні інтервенції, девальвації і ревальвації, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів).

Крім того, необхідною умовою успішного проведення валютної політики є зв'язок її не лише з грошово-кредитною, а й тими цілями та завданнями, що ставляться перед економічною політикою держави загалом і насамперед її бюджетною, податковою та зовнішньоекономічною політикою, що передбачають особливості акумулювання та перерозподілу значної маси грошових ресурсів у національній економіці, що безпосередньо позначається і на стані валютних відносин.

4. У багатьох розвинутих країнах сьогодні вже немає ані практичних, ані термінологічних розмежувань між грошово-кредитною та валютною політикою центрального банку. Натомість у практиці регулювання використовується єдиний термін -- "монетарна політика".

Таким чином, спільність стратегічних цілей грошово-кредитної і валютної політики визначає можливість спільного застосування і деяких загальних інструментів попри те, що у розпорядженні центрального банку є також і спеціальні інструменти, призначені саме для реалізації валютної політики (до них належать ті ж операції на валютному ринку шляхом проведен ня валютних інтервенцій).

Застосування відповідного інструментарію монетарної політики надає можливість центральному банку впливати на окремі поточні параметри стану грошової сфери економіки, зокрема такі, як зміна грошової бази, умов кредитування, кон'юнк тури валютного ринку, що у кінцевому підсумку тією чи іншою мірою позначається на результатах регулятивного процесу реалізації тактичних завдань (зміна грошової маси, рівня процентних ставок, валютного курсу) і досягненні стратегічних цілей (економічне зростання, висока зайнятість, стримування інфляції, рівновага платіжного балансу).

Таким чином, спільність завдань грошово-кредитної і валютної політики щодо макроекономічного регулювання визначають потребу в оптимальному застосуванні певного набору інструментів для реалізації цілей політики. Разом з тим валютна політика -- це цілком самостійний регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю у реалізації центральним банком монетарної політики. Ефективне поєднання цих напрямів державного регулювання економіки можливе у разі покладання на центральний банк функцій головного (якщо не єдиного) органу з реалізації валютної політики.

Використана література

валютный регулювання контроль кредитна

1. Дзюблюк О.В. Валютна політика: Підручник. -- К.: Знання, 2007. -- 422 с.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 392 с.

3. Міжнародні фінанси: Підручник / За ред. О.І. Рогача. -- К.: Либідь, 2003. -- 784 с.

4. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. -- К.: ЦУЛ, 2003. -- 616 с.

5. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: Теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник. -- Т.: Екон. думка, 2001. -- 504 с.

Размещено на www.allbest.ru