Прибуток від реалізації та методи його обчислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прибуток від реалізації та методи його обчислення

Варіант 7

1. Прибуток від реалізації та методи його обчислення

Прибуток, який є основним фінансовим показником і результатом підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів, забезпечує значну потребу в фінансових ресурсах не тільки самих підприємств, але й держави в цілому.

Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку й аналітичний метод. Основою для розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорах.

Найпоширенішим методом планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку. Суть його полягає в тому, що прибуток визначається як різниця між виручкою від продажу товарної продукції (доходом), за вирахуванням податку на додану вартість і акцизів, і її собівартістю. Основою для розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, яка базується на замовленнях споживачів і господарських договорах. Проте починаючи розрахунок планової величини прибутку, необхідно уточнити обсяг продукції, від продажу якої очікується цей прибуток. При цьому потрібно відрізняти плановий розмір прибутку в розрахунку на товарний випуск продукції від прибутку, запланованого на обсяг продукції, що продається.

Прибуток по товарному випуску продукції планується на основі кошторису затрат на виробництво і реалізацію продукції та її вартості в діючих цінах реалізації без податку на додану вартість та акцизів. Розрахунок ведеться за формулою

де Птп - прибуток по запланованому випуску товарної продукції; Втп - випуск товарної продукції в запланованому періоді в натуральному виразі; Ц - ціна за одиницю продукції без ПДВ, акцизів; С - собівартість одиниці товарної продукції.

Розрахунок прибутку на продукцію, яка продається в запланованому періоді, виконується в аналогічному порядку тільки в розрахунку на обсяг проданої продукції. При цьому обсяг проданої продукції в запланованому періоді в натуральному виразі визначається як сума залишків продукції, що не продана, на початок запланованого періоду, обсягу випуску товарної продукції в запланованому періоді без урахування залишків готової продукції, які не будуть продані в кінці запланованого періоду. Виходячи з цього, розрахунок планової суми прибутку від продажу продукції можна подати в такий спосіб:

де Ппп - прибуток від продажу продукції в запланованому періоді; Пзпнр -прибуток у залишках продукції, що не продана на початок запланованого періоду; Птп - прибуток по товарній продукції, передбачуваної до випуску в запланованому періоді; П3пкр - прибуток у залишках продукції, що не буде продана в запланованому періоді.

Визначенню прибутку за цим методом повинно передувати визначення обсягу випуску порівнюваної та непорівнюваної товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю і в цінах продажу, а також залишків готової продукції на складі і товарів, відвантажених на початок і кінець запланованого періоду.

Для отримання загального (підсумкового) прибутку до розрахованої суми прибутку від продажу товарної продукції запланованого року додають прибуток у залишках продукції, не проданої на початок запланованого року, прибуток від іншого продажу (від продажу основних фондів та нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами та валютними цінностями, від здачі майна в оренду тощо) і коригують отриману суму прибутку на прибуток від надзвичайних подій.

Ця методика розрахунку прибутку застосовується при плануванні результатів від продажу товарної продукції, коли легко визначити обсяг реалізованої продукції в цінах продажу та за собівартістю. Цей метод застосовується, як правило, за умови невеликого асортименту виготовленої продукції. Основною перевагою методу прямого рахунку планування прибутку при відомих цінах і незмінних витратах протягом запланованого періоду є його точність.

Але метод прямого рахунку не дозволяє виявити окремих факторів впливу на плановий прибуток, і при широкій номенклатурі продукції, що виготовляється, дуже трудомісткий. Його можна використати в сучасних умовах господарювання, коли підлягають частим змінам ціни, зарплата та інші обставини, тільки на короткий період часу. Це практично виключає його застосування при річному та перспективному плануванні прибутку.

В умовах випуску широкого асортименту продукції та необхідності планування прибутку на рік і велику перспективу, його розрахунок на відповідний плановий період виконується аналітичним методом. При цьому методі прибуток розраховується не по кожному виду продукції, що випускається в запланованому році, а по всій порівнюваній і непорівнюваній товарній продукції.

При плануванні прибутку аналітичним методом необхідно вирішувати послідовно такі задачі:

¦ Розрахунок базової рентабельності як відокремленої частки очікуваної суми прибутку за звітний рік на собівартість порівнюваної товарної продукції за той же період. Він здійснюється за формулою

де РБ - базова (очікувана) рентабельність; П0 - очікуваний прибуток за звітний базисний рік; Стп - собівартість товарної продукції базисного року.

¦ Обчислення обсягу товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю звітного року і розрахунок прибутку на товарну продукцію виходячи із базової рентабельності. При цьому розрахунок прибутку по товарній продукції на основі базової рентабельності здійснюється за формулою

де Птп - прибуток по товарній продукції запланованого року; ТСБ - обсяг товарної продукції в оцінці за собівартістю базового періоду.

¦ Облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зміни (зниження, збільшення) собівартості продукції в запланованому році; підвищення якості та сортності реалізованої продукції; зміни рівня цін на продукцію, що продається.

Планування прибутку на наступний рік виконується в кінці звітного року. Тому для визначення базової рентабельності використовуються звітні дані по обсягу отриманого прибутку і собівартості за дев'ять місяців поточного року і очікувані за IV квартал цього ж року. За допомогою знайденого в такий спосіб рівня базової рентабельності та запланованого обсягу товарної продукції в оцінці за собівартістю базисного (звітного) року орієнтовано розраховується прибуток запланованого року, з урахуванням впливу лише одного фактору - зміни обсягу порівняльної товарній продукції. На наступному етапі планування прибутку від продажу товарної продукції враховується вплив на його величину зміни собівартості, цін, асортименту та сортності продукції.

При кінцевому розрахунку планової суми прибутку від продажу продукції враховуються також зміни прибутку в залишках готової продукції та товарів на початок і кінець запланованого року.

Сума ж прибутку від продажу порівняльної товарної продукції в запланованому році визначається множенням встановленого рівня базової рентабельності на розрахований обсяг порівняльної товарної продукції, яка реалізується в запланованому році

Для визначення загальної суми прибутку від продажу продукції до прибутку від продажу товарної продукції додаються (вираховуються) зміни прибутку в нереалізованих залишках готової продукції на початок і кінець запланованого року.

Для визначення загальної суми прибутку по підприємству до суми прибутку від продажу продукції додають прибуток від продажу послуг, основних фондів і нематеріальних активів, прибуток від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду тощо, а також враховують надзвичайні доходи і витрати. При цьому прибуток по вказаних операціях планується, як правило, на основі прогнозів у вирішенні тих чи інших операцій. Прибуток (збиток) від надзвичайних доходів і витрат визначається, як правило, на основі аналізу їх за минулі роки.

Крім розрахунку прибутку методом прямого рахунку і аналітичним методом, існує ще так званий метод сполученого розрахунку. В ньому поєднуються елементи розрахунку прибутку першого і другого способів. А отже, вартість товарної продукції в цінах запланованого року та за собівартістю звітного року визначається методом прямого рахунку, а вплив на планову суму прибутку змін собівартості, якості, асортименту, цін та інших факторів встановлюється за допомогою аналітичного методу.

2. Небанківське кредитування підприємств

прибуток фінансовий кредитний рентабельність

Небанківські фінансово-кредитні установи (НБФКУ) можуть відігравати важливу роль у розвитку економіки підприємства. Вони є складовою фінансово-інвестиційного ринку, важливим елементом банківської інфраструктури. Це створює додаткові можливості для посередництва у залученні заощаджень громадян та розширенні можливостей підприємств у виборі джерел фінансування. Досвід багатьох країн переконує, що за участі небанківських фінансових посередників вдається нівелювати деякі з негативних наслідків малозабезпеченості більшої частини населення. Незаможні люди не мають великих заощаджень. Однак їхні сукупні збереження можуть сягати значних сум. Мобілізуватимуть ці кошти небанківські фінансові посередники, завдяки чому населення матиме змогу отримувати додаткові доходи, а економіка країни в цілому одержати додаткове джерело інвестицій.

Сьогодні в Україні склалася ситуація, за якої НБФКУ ще не відіграють тієї позитивної ролі в економіці, якої від них можна було б очікувати. їх участь у фінансовому посередництві, підтримці розвитку малого та середнього бізнесу й подоланні бідності практично непомітна. Репутація окремих структур НБФКУ, зокрема довірчих товариств та пенсійних фондів, щодо збереження коштів населення незадовільна. Ці установи своєю діяльністю не сприяли зміцненню довіри до себе з боку громадян. Здебільшого малоефективна робота та непоодинокі випадки шахрайства в цих закладах призводили до зменшення заощаджень багатьох незаможних родин.

Сектор НБФКУ в економіці України на сьогодні надто малий. Його сукупні активи ледве перевищують 1,5% від ВВП. Це чи не найнижчий показник серед країн із перехідною економікою. Для порівняння, в Росії він становить приблизно 4%, у найуспішніших перехідних економіках сягає навіть 15-20 відсотків, від ВВП, а в розвинених країнах він порівнянний із ВВП (Німеччина -- 72,2%) або значно перевищує його (Великобританія -- 250%, США -- 261,8%). Окрім інших негативних наслідків, низький рівень розвитку цього сектору в економіці Україні призводить, зокрема, до стримування розвитку фондового ринку і навпаки. Наприклад, активність ринків капіталу залежить від ефективного попиту з боку інституційних інвесторів, таких, як пенсійні та страхові фонди, які, в свою чергу, потребують привабливих інструментів фондового ринку для ефективного інвестування вкладених коштів.

Зупинимося на особливостях діяльності деяких небанківських фінансових організацій в Україні.

Страхові компанії останніми роками працювали чи не найкраще серед небанківських фінансових установ. Однак, хоча у страховій справі й спостерігається значне пожвавлення, обсяг ринку страхування дуже малий. Так, загальні резерви усіх українських компаній наприкінці 2000 року становили 959 млн. грн. У державі застраховано тільки близько 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник сягає 90-95 %. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05% при тому, що населення України становить 7% населення Європи.

Аналізуючи діяльність страхового сектору економіки України, не можна обійти увагою рівня його капіталізації. Так, ще 1996 року вимоги до капіталу страхових компаній були визначені на рівні 100 тис. екю для компаній, створених резидентами України, та 500 тис. екю для компаній, створених за участю іноземного капіталу. Однак із прийняттям Закону "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. цю норму було змінено. Відтепер мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається будь-якими видами страхування, крім страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, -- 1,5 млн. євро. Страховики, які функціонували на момент прийняття цього закону, зобов'язані сформувати свої статутні фонди відповідно до нових вимог протягом трьох років. З одного боку, це нововведення сприятиме консолідації страхової галузі (зменшенню кількості учасників страхового ринку з одночасним підвищенням надійності цієї галузі), а з другого -- перешкоджатиме виходу на ринок нових страховиків із недостатнім стартовим капіталом.

Кредитна спілка, як визначається Законом України «Про кредитні спілки» - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Сучасні кредитні спілки пропонують майже повний перелік банківських послуг, однак вони мають особливий статус і вважаються специфічними фінансовими установами. Кредитні спілки в переважній більшості країн діють на основі кооперативної форми власності і цим відрізняються від інших фінансових установ. Кредитні спілки в сучасних умовах класифікуються як фінансові кооперативи, належать до категорії неприбуткових інститутів та звільняються від податку на прибуток. Кредитні спілки сприяють здоровій конкуренції між позичково-ощадними інститутами та іншими фінансовими установами у встановленні позичкового процента. Кредитні спілки дали можливість селянам, фермерам витрачати менше коштів на придбання необхідних засобів і товарів та отримувати дивіденди і проценти із заощаджень.

На відміну від інших фінансових установ, які, як правило, створюються для отримання прибутку від надання фінансових послуг, кредитна спілка створюється групою людей для самозабезпечення фінансовими послугами на основі принципів кооперації. Метою діяльності кредитної спілки є не отримання прибутку, а надання різноманітних фінансових послуг виключно своїм членам. Члени спілки є одночасно її власниками та клієнтами, тому кредитній спілці вдається поєднати інтереси власників та клієнтів. Прибуток, отриманий від членів як від клієнтів, розподіляється між ними як між власниками.

Характерною відмінністю кредитної спілки від інших фінансово-кредитних установ є те, що вона надає послуги лише своїм членам. При цьому членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації, проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Кредитні спілки створюються на базі певного існуючого територіального чи професійного об'єднання, громадської чи релігійної організації, територіальної одиниці, трудового колективу та іншого формального чи неформального об'єднання, в якому люди, як правило, знають одне одного.

Кредитна спілка є водночас формою взаємодопомоги громадян, їх громадською організацією, яка створює різноманітні колективні фонди, що використовуються на суспільні потреби, та фінансовою установою, яка може надавати своїм членам майже повний перелік банківських послуг.

Особливість кредитної спілки в тому, що фінансові послуги вона надає виключно своїм членам. Ними можуть бути лише фізичні особи, проте, згідно з законом, від імені членів кредитної спілки кредити можуть отримувати також селянські (фермерські) господарства та приватні підприємства, які перебувають у їх власності. Напевне, саме таким чином законодавці спробували підтримати селянський (фермерський) сектор економіки країни, адже банки вважають такі види кредитування надто ризикованим і, відповідно, неприбутковим сегментом ринку фінансових послуг.

Види кредитів, які надаються кредитними спілками, можна умовно поділити за об'єктом кредитних відносин на грошові та товарні, за суб'єктом - на споживчі та підприємницькі.

Грошові кредити - відповідно надаються грішми за письмовою заявою члена кредитної спілки у разі позитивного висновку кредитного комітету. Грошові кредити надаються під заставу майна, що належить позичальнику. Застава не вимагається, якщо за позичальника виступає поручителем інший довірений член кредитної спілки або платоспроможна особа, .що може виконати зобов'язання за кредитом у випадку їх невиконання позичальником. Також грошові кредити можуть отримати члени, які мають накопичення на своїх рахунках у кредитній спілці (за рахунок пайових внесків або на депозиті), проте лише в межах суми відповідних накопичень. Обсяг кредиту,, наданого одному позичальнику, обмежується законодавством і не може перевищувати 20 відсотків капіталу спілки.

Товарні кредити - кредитна спілка сплачує повну суму за вибраний покупцем товар, побутову техніку, автомобіль, житло (у будь-якому магазині), а член кредитної спілки отримує товар і частками повертає всю сплачену суму за товар, одночасно сплачуючи відповідні відсотки. При цьому часто кредитні спілки вимагають сплатити перший внесок за користування товарним кредитом у розмірі від 10 до 40% вартості товару, що купується. До повного погашення зобов'язань за товарним кредитом товар залишається заставою або власністю кредитної спілки.

Споживчі кредити - надаються фізичним особам на купівлю побутової техніки, меблів, комп'ютерів тощо, для здійснення ремонтів квартири, машини, проведення весілля, купівлі об'єктів нерухомості, на оплату освітянських послуг, на туристичну путівку тощо. Тобто на все, для чого можуть знадобитися гроші пересічному споживачеві у повсякденному житті. Споживчі кредити можуть бути як товарними, так і грошовими. Сьогодні споживчими товарними кредитами найчастіше користуються для задоволення побутових потреб, проте поступово набуває популярності грошове кредитування, зокрема, для покриття витрат на здобуття освіти, проведення ремонтів житла.

Підприємницькі кредити - надаються переважно на поповнення обігових коштів або на придбання, будівництво чи ремонт основних засобів. Підприємницькі кредити також можуть бути грошовими і товарними. Але отримати грошовий товарний кредит можна також під бізнес-план. Хоча процедура отримання такого кредиту набагато складніша за інші. Межа кредитів на підприємницьку діяльність зараз встановилась на рівні 5-25 тис. грн.

Порівняно з банками кредитні спілки є значно гнучкішим джерелом фінансування. Спрощена процедура, за якою є можливість отримати кредит, більше наближує спілку до споживачів послуг, ніж банківські процедури. Як прогнозують аналітики, на ринку конкуренція між банками та кредитними спілками незабаром перейде у розподіл функцій. Банкам залишиться іпотечне кредитування та кредитування юридичних осіб, а спілки «перетягнуть» на себе ринок споживчого кредитування. Вже сьогодні у невеликих населених пунктах, де банкам ніде розгорнути свою діяльність, кредитна спілка - поза конкуренцією, і для багатьох стає єдиним шансом отримати кредит.

Отже, кредитні спілки мають широкі можливості й хороші шанси для подальшого розвитку на фінансовому ринку. Доброю ознакою є врегулювання їх діяльності на законодавчому рівні.

Важливою ланкою фінансової системи держави є інститути спільного інвестування (ІСІ). Це пайові та корпоративні інвестиційні фонди, а також компанії з управління активами інвестиційних фондів.

Інвестиційні фонди покликані виконувати важливу функцію -- залучення дрібних заощаджень населення у великих обсягах і реінвестування їх у виробничу діяльність. В окремих країнах із перехідною економікою інвестиційні фонди зуміли накопичити активи в сумі, що дорівнює 5--12% ВВП, тоді як в Україні цей показник становить менш ніж 0,21% ВВП.

Задача 1. Визначити рентабельність продажу, коефіцієнт оборотності активів, рентабельність активів (капіталу)

Доход (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг) становить - 600,0 тис. грн.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування - 150,0 тис. грн.

Надзвичайні доходи - страхове відшкодування за руйнування приміщення цеху в результаті стихійного лиха - 75,0 тис. грн.

Надзвичайні витрати - збитки, завдані повінню - 50,0 тис. грн.

Середньорічна вартість активів підприємства - 750,0 тис. грн., в тому числі оборотних активів - 100,0 тис. грн.

Сума прибутку підприємства, отримана від звичайної та надзвичайної діяльності: 150 - (75-50) = 125 тис. грн.

Чистий дохід = 600 - 125 = 475 тис. грн.

Рента

Рентабельність активів = 475 : 750 = 0,63 = 63 %.

Коефіцієнт оборотності активів = 600 : 750 = 0,8.

Задача 2. Визначити суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за звітний місяць

Вартість придбаних матеріальних ресурсів, які відносяться на витрати виробництва - 120 тис. грн. (в тому числі ПДВ);

Вартість реалізованих товарів склала 520 тис. грн. (в тому числі ПДВ);

Сума переплати бюджету ПДВ за минулий місяць склала 4 тис. грн.;

Авансові платежі з ПДВ за звітний місяць склали 7 тис. грн.

Визначимо спочатку суму ПДВ щодо вартості придбаних матеріальних ресурсів: 120 - 120/1,2 = 20 тис. грн.

Тепер визначимо ПДВ щодо вартості реалізованих товарів 520 - 520/1,2 = 86,67 тис. грн.

Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету становить:

20 + 86,67 - 4 - 7 = 95,67 тис. грн.

Размещено на www.allbest.ru