Фінансова політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

фінансовий політика грошовий ринок

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху та розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції між їх централізацією та децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин і загалом відбивають об'єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об'єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб'єкти, якікеруються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо.

Головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але і запобігти створенню соціальної напруги в суспільстві і максимально пом'якшити труднощі переходу від однієї системи відносин до іншої.

Реалізація цього завдання вимагає посиленої уваги до теоретичних проблем фінансової політики. Звідси випливає актуальність теми даної курсової роботи.

Об'єктом курсової роботи є фінансова політика, предметом теоретико-економічні аспекти остання.

Мета роботи - здійснити теоретико-економічний аналіз феномену фінансової політики, з'ясувати основні теоретико-економічні аспекти фінансової політики. Ця мета обумовила такі завдання роботи:

· показати місце і роль фінансової політики в економічній політиці держави;

· охарактеризувати складові типи і види фінансової політики;

· розглянути фінансовий механізм в контексті реалізації фінансової політики.

Під час виконання роботи виконані методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, історичний та логічний.

1. Фінансова політика як складова частина політичної економіки держави

1.1 Зміст та значення фінансової політики як складової частини економічної політики держави

Політика охоплює всі напрямки діяльності держави. В залежності від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, говорять про економічну або соціальну, культурну або технічну, фінансову або кредитну, внутрішню або зовнішню політику.

Сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій являє собою фінансову політику. Зміст фінансової політики охоплює цілий комплекс заходів:

· розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей, головних завдань;

· створення відповідного фінансового механізму;

· управління фінансовою діяльністю держави та інших суб'єктів економіки.

Проявляється фінансова політика у:

Ш фінансовому законодавстві;

Ш системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки) ;

Ш перерозподілі фінансових ресурсів між: окремими верствами населення, галузями, регіонами;

Ш структурі доходів і видатків бюджетів тощо[7, с. 60].

Головна мета фінансової політики-забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку.

Вона реалізується через вирішення таких завдань:

Ш Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів.

Ш Встановлення раціонального, з погляду держави, розподілу та використання фінансових ресурсів.

Ш Організацію регулювання та стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами.

Ш Розробку фінансового механізму та його розвиток у відповідності із цілями та завданнями стратегії, що змінюється.

Ш Створення ефективної і максимально ділової системи управління фінансами.

Але не слід прив'язувати фінансову політику лише до економічної політики. Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення, і разом з тим вона виступає засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільних відносин: чи то економіка, чи соціальна сфера, чи міжнародні відносини.

Сама по собі фінансова політика не може бути поганою або доброю. Вона оцінюється у відповідності з тим, на скільки вона сприяє досягненню поставлених цілей та розв'язанню конкретних задач.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та інших чинників.

Для оцінки фінансової політики даного уряду в першу чергу необхідно мати цільову програму суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства або його окремих груп, характеристики перспективних та більш близьких завдань, визначенням терміну та методів їх реалізації.

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, конкретні історичні умови та особливості життя. Фінансова політика насамперед спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, тому для визначення фінансової політики необхідна достовірна інформація про фінансовий стан держави, її фінансовий потенціал. У правовій демократичній державі показники фінансової статистики мають бути здобутком широкої громадськості. Фінансова звітність має бути регулярною, своєчасною та доступною.

1.2 Фінансова політика на різних етапах та її особливості в умовах переходу України до ринкових відносин

В період еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного устрою внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішує одне головне завдання - забезпечення збереження, зміцнення існуючих в даній державі суспільних відносин. В період революційних змін політичні сили, зацікавлені в зміні чинної системи, запроваджують політику, що спрямована на знищення діючої системи та формування нових суспільних відносин.

Роль фінансової політики в критичні моменти життя суспільства та держави неможливо переоцінити, тому що в першу чергу відбувається перерозподіл фінансових ресурсів.

В основі розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів знаходиться вибір суб'єктів - власників та розпорядників фінансових ресурсів, вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів та ступеня їх централізації в руках держави. Ці завдання вирішуються в залежності від сутності загальнодержавної політики.

Розвиток держави пов'язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов'язано з особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій і соціальних груп та пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Це все забезпечує збереження та розвиток існуючої в даній країні системи суспільних відносин.

Аналіз фінансових політик, що знаходили своє застосування в практиці світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи:

- класичну;

- регулюючу;

- планово-директивну[5, с. 217].

До кінця 20-х років минулого сторіччя основним типом фінансової політики був її класичний варіант. Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А. Сміта (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823) та їх послідовників.

Основні її напрямки це:

Ш невтручання держави в економіку;

Ш збереження вільної конкуренції;

Ш використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів.

Як наслідок, були зменшені державні витрати і податки, що забезпечувало умови для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету.

Фінансовий механізм будувався, виходячи з цілей фінансової політики.

Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення й витрати на управління.

Система оподаткування працювала на забезпечення необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Причому система податків будувалася в своїй основі на непрямих та майнових податках, які були досить простими й ефективними з погляду механізму їх вилучення.

Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і здійснювалася, як правило, одним органом управління -міністерством фінансів (Казначейством).

Внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років XX століття, виникла необхідність перегляду фінансової політики.

У цей період в західних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики. (Дж. М. Кейнс 1883-1946р.р.)

Основний постулат регулюючої фінансової політики можна сформулювати як необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки.

Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає використовувати фінансовий механізм для регулювання економіки та соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення.

Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють скасуванню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб'єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Велика увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за над ходженням податків, управлінням державним боргом.

В цілому кейнсіанська регулююча фінансова політика довела свою порівняльну ефективність у західних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

Однак, на зміну кейнсіанській політиці у 70-х роках прийшла неоконсервативна стратегія, яка базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

Цей різновид фінансової політики, не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу.

Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:

Ш економічне зростання та зайнятість;

Ш грошовий обіг;

Ш валютний курс;

Ш соціальні фактори економіки;

Ш структурна перебудова господарства.

Фінансовий механізм за цих умов працює на:

1. скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через

фінансову систему;

2. зниження бюджетного дефіциту;

3. стимулювання росту накопичень як джерела виробничого

інвестування.

Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня прогресивності оподаткування.

Слід зауважити, що різновиди регулюючої фінансової політики досить тісно пов'язані між собою. Саме тому однакові або схожі інструменти фінансового механізму застосовуються в різних країнах, які використовують як кейнсіанську, так і неоконсервативну систему регулювання, що веде до їх конвергенції.

Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне управління усіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами.

Мета фінансової політики за цих умов - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою (в першу чергу центральними органами влади та управління) для їх подальшого перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану.

Основним завданням фінансового механізму, що відповідає планово-директивній фінансовій політиці, було створення інструментів, за допомогою яких відбувалося вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів.

Вилучення коштів відбувалося в державних підприємств, населення та органів місцевої влади.

Для державних підприємств було утворено механізм двоканального вилучення чистого доходу (з подальшими незначними змінами). Чистий дохід державних підприємств вилучався в бюджет спочатку за допомогою податку з обігу в галузях, де за рахунок цін, встановлених державою, утворювався надлишковий дохід (легка, харчова промисловість, автомобілебудування). Сам податок з обігу встановлювався як різниця між роздрібною та оптовою ціною підприємства. Наприклад, оптова ціна автомобіля "Москвич-412" становила у 1987 році 2500 карбованці, а його роздрібна ціна -7400 карбованців, отже податок з обігу складав майже 5000 карбованців. При цьому ціни на електроенергію та на металопрокат фактично до 1992 року залишалися на рівні 1967 року. Ще одним прикладом може служити виробництво дублянок. Закупівельна ціна однієї підготовленої шкірі становила 12 карбованців, для виробництва жіночої модельної дублянки потрібно три шкіри, добавимо інші виробничі витрати, отримаємо оптову ціну підприємства 60 карбованців. У роздрібну торгівлю модельна жіноча дублянка надходила за ціною, починаючи від 175 крб. Навіть враховуючи торгівельні надбавки та транспортні й складські витрати, податок з обігу складав 100 і більше карбованців.

Другим каналом вилучення доходів підприємств була частина прибутку або доходу підприємства. При цьому визначався граничний розмір всіх витрат підприємства за рахунок прибутку. (Визначалися фонди, що утворювалися за рахунок прибутку, нормативи їх формування та напрями використання. У випадку, якщо кошти будь-якого фонду не використовувалися протягом поточного року, їх залишок стягувався до резервного фонду міністерства або відомства, у підпорядкуванні якого знаходилося підприємство. Переміщати кошти між визначеними фондами суворо заборонялося.) Тобто держава цілком регулювала весь фінансовий механізм державних підприємств. В окремі роки у державних підприємств вилучалося приблизно 80% їх чистого доходу.

Така ситуація породила стан, коли підприємствам стало невигідно показувати власні доходи і працювати рентабельно. Фактично, чим краще працювало підприємство, тим більше доходів воно мало віддавати на користь держави та міністерства. Натомість, збиткові й нерентабельні підприємства отримували фінансову допомогу через централізовані фонди держави та відомств. У видатках державного бюджету навіть з'явилася стаття "Витрати на утримання планово-збиткових підприємств". Що вже само по собі є парадоксальним явищем.

Регулювання використання грошових доходів населення здійснювалось за допомогою прибуткового податку. Окрім того, частина коштів вилучалася за рахунок розміщення фактично примусових державних позик. (Так, заробітна плата або її частина могла видаватися облігаціями внутрішньої державної позики). Вільні кошти населення, що знаходилися на рахунках в ощадних касах, також спрямовувалися до бюджету у вигляді соціальної безоблігаційної позики.

Приблизно такий самий механізм вилучення доходів застосовувався і до кооперативних підприємств.

Вилучення коштів у місцевих органів влади забезпечувалось обмеженнями щодо встановлення самостійних джерел доходів місцевих бюджетів. Сама система бюджетного планування передбачала такий підхід: спочатку всі податкові та неподаткові платежі і спрямовувалися до державного бюджету, потім відбувався перерозподіл коштів за республіканськими бюджетами та бюджетами міст союзного підпорядкування, далі формувалися бюджети автономних республік та областей, і так - до формування найнижчої ланки бюджетної системи. Місцеві бюджети не мали власних джерел фінансування і отримували кошти за залишковим методом. Система місцевих доходів вміщувала невеликі за обсягом доходи, питома вага яких у бюджеті не перебільшувала 10-15% від загальної суми доходів. У зв'язку з цим рівень доходів місцевих бюджетів цілком залежав від обсягу коштів, які виділялися їм вищими бюджетами у відповідності і порядком бюджетного регулювання.

Слід зазначити, що на тлі негативних явищ в економіці, які Породжувала планово-директивна фінансова політика, вона мала і деякі позитивні результати.

Так, максимальна концентрація фінансових ресурсів в руках держави мала позитивні наслідки:

Ш у вітчизняній війні, коли було необхідним швидке прийняття рішень щодо маневрування всіма видами ресурсів;

Ш у повоєнні роки, коли відбувалася відбудова народного господарства;

Ш при ліквідації наслідків екосоціальних катастроф, до яких можна віднести аварію на Чорнобильській АЕС.

2. Складові типи і види фінансової політики

2.1 Складові фінансової політики

Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів.

Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами - на податкову і бюджетну. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування - установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підходів до них (уніфікований чи диференційований), установлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб'єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов'язана з налагодженням взаємовідносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інституціями, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого - можливості отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інституціях і у встановленні засад співпраці.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов'язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджена політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв'язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємозв'язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув'язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна.

Фінансова стратегія - це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку[3, с. 157]. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку - досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві.

Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції. її головне завдання - досягнення стратегічних цілей розвитку.

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність - її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах.

Законодавче регламентування полягає у прийнятті відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб'єктів фінансових відносин, їх права і зобов'язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

Ш жорстка регламентація;

Ш помірна регламентація;

Ш політика мінімальних обмежень[10, с. 51].

Жорстка регламентація полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної їй фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності - доходом - більше розпоряджається держава, ніж його власники - юридичні і фізичні особи. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин - взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб'єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних засадах між окремими суб'єктами.

Основою фінансової політики держави є вибір фінансової моделі суспільства. Співвідношення між напрямами фінансової політики, застосуванням її окремих типів визначаються характером фінансової моделі, що встановлена на даний час.

Поточна фінансова діяльність відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямами фінансування видатків, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу фінансову політику.

Залежно від завдань, на розв'язання яких спрямована політика, вона поділяється на такі види:

· політика стабілізації;

· політика економічного зростання;

· політика стримування ділової активності [10, с. 52].

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація гарантується на забезпечення стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропозиціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняється один від одного. Перший - політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий - політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальне спрямування.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахування її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення її доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися трьома основними способами - через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики «дешевих грошей». Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення масових внутрішніх ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залучені кредитних ресурсів.

Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі - скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення високих процентних ставок за кредитами.

За характером реалізації фінансова політика поділяється на дискреційну та недискреційну. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, що складається на даний час в економіці та фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація поліпшитись не може. Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів - «умонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.

Функції «умонтованих стабілізаторів» використовують насамперед податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії. Водночас повної збалансованості за допомогою вмонтованих стабілізаторів досягти важко. Тому у фінансовій практиці використовуються одночасно і «умонтовані стабілізатори», і засоби дискреційної політики.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які - фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дійовість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв'язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.

3. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики

3.1 Складові фінансового механізму

Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує певний господарський механізм, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями. Важливою складовою господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів [3, с. 354]. Важливим напрямом фінансової політики є становлення фінансового механізму. Фінансовий механізм - найбільш динамічна частина фінансової політики.

Фінансовий механізм на загальнодержавному рівні може бути:

· директивним;

· регулюючим[7, с. 70].

Директивний фінансовий механізм розробляється, як правило,для фінансових взаємин, в яких держава бере безпосередню участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету,бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу, фінансове планування.

В цьому випадку держава розробляє всю систему організації фінансових відносин, яка є обов'язковою для всіх його учасників. У ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не бере.

Регулюючий фінансовий механізм визначає основні "правила гри" в конкретному сегменті фінансів, що безпосередньо не зачіпає інтереси держави.

Такий різновид фінансового механізму бере участь в процесі організації внутрігосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. У цьому випадку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми та види грошових фондів і напрями їх використання.

Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження її в життя використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.

Фінансовий механізм (у вузькому розумінні) - це система дії фінансових важелів, яка виражається в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових ресурсів. До складу фінансового механізму входять п'ять взаємозв'язаних елементів:

> фінансові методи;

> фінансові важелі;

> правове забезпечення;

> нормативне забезпечення;

> інформаційне забезпечення.

Фінансовий метод - можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансові методи діють у двох напрямках:

> у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

> у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов'язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів.

Ринковий зміст у фінансові методи вкладається не випадково. Це обумовлено тим, що функції фінансів тісно пов'язані з комерційним розрахунком, під яким розуміємо вимірювання в грошовій (вартісній) формі витрат і результатів господарської діяльності.

Метою застосування комерційного розрахунку є отримання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби.

Реалізація вказаної мети вимагає вимірювання розмірів вкладеного у виробничо-торгівельну діяльність капіталу з фінансовими результатами діяльності. При цьому необхідно розрахувати та порівняти різноманітні варіанти вкладення капіталу за заздалегідь прийнятим критерієм відбору. (Максимізація доходу на 1 грн. капіталу, мінімізація грошових витрат та втрат).

У зарубіжній господарській практиці цей процес має назву INPUT-OUTPUT.

Дія фінансових методів знаходить прояв в утворенні та використанні грошових фондів (планування, прогнозування, інвестування, оподаткування, матеріальне стимулювання, страхування, оренда, лізинг, фондоутворення тощо).

Фінансовий важіль являє собою засіб дії фінансового методу.

До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції. Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

> заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

> бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т. ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);

> спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У складі фінансових важелів важливе місце займають (фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі[3, с. 437].

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу. Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", Бюджетний кодекс України тощо.

Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

Інформаційне забезпечення складається з різного роду та виду економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

До складу фінансової інформації належить повідомлення про стан фінансової стійкості та платоспроможності партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному ринках тощо.

В залежності від особливостей окремих підрозділів суспільного виробництва та на підставі виділення сфер фінансових відносин розрізняють:

> фінансовий механізм підприємств та господарських організацій;

> страховий механізм;

> механізм функціонування державних фінансів.

В свою чергу кожна з цих сфер вміщує окремі структурні ланки.

Наприклад, механізм державних фінансів включає в себе бюджетний механізм та механізм функціонування централізованих урядових фондів.

У відповідності до територіального розподілу можна виділити фінансовий механізм автономної республіки Крим, місцевих органів влади.

Якщо досліджувати фінансовий механізм з погляду його впливу на суспільне відтворення, розглядаються його функціональні ланки: мобілізація ресурсів; фінансування; стимулювання тощо.

Кожна сфера і кожна ланка фінансового механізму є складовою частиною єдиного цілого. Вони взаємозв'язані та взаємозалежні. Разом з тим, сфери і ланки функціонують відносно самостійно. Тому і необхідним постійне узгодження, внутрішня ув'язка складових панок фінансового механізму для підвищення його дієвості.

Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності та розгалуження окремих елементів.

Наприклад, для бюджетного механізму є характерним різноманітність податків, які надходять до бюджетів, а також різноманітність напрямів використання коштів та методів їх фінансування.

На підприємствах, організаціях визначається характер відносин між окремими формами грошових накопичень, розподіляється прибуток, формуються та використовуються фонди.

У страхових організаціях широко розвинена система резервних фондів.

Сполучення елементів фінансового механізму - форм, видів, методів організації фінансових відносин утворює "конструкцію фінансового механізму", яка приводиться в дію встановленням кількісних параметрів кожного з його елементів, тобто визначенням ставок та норм стягнення, обсягів фондів, рівня витрат тощо.

Кількісні параметри та різноманітні засоби їх отримання є найбільш мобільною частиною фінансового механізму.

Наприклад, неодноразово застосовувались різні способи розподілу прибутку, корегувались ставки податків тощо.

Діяльність держави в області фінансів здійснюється за певними правилами з дотриманням встановлених норм.

Введення юридичних норм в область фінансів має велике значення для успішного проведення фінансової політики, чіткого функціонування фінансового механізму.

Держава, встановлюючи способи організації фінансових відносин, видає закони.

Так, Верховна Рада України видає закони про податки, щорічно приймається закон про держбюджет тощо.

Введення юридичних норм дозволяє встановлювати єдині правила організації фінансових зв'язків, захистити економічні інтереси суспільства й окремих громадян.

Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну, дозволяє впроваджувати єдину політику в області фінансів.

Таким чином, виступаючи інструментом оформлення та проведення фінансової політики, право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на економічний розвиток держави.

У сучасних умовах, коли впроваджуються кардинальні зміни в життя суспільства, важливо забезпечити своєчасне вирішення законодавчих проблем.

Незадовільний стан законодавства гальмує суспільний розвиток.

Розбіжності щодо правового регулювання призводять до втрат в економіці, негативних соціальних та етичних наслідків.

Формуючи фінансовий механізм, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації його цілей та завдань.

При цьому має витримуватись прагнення до найбільш повної ув'язки фінансового механізму та його окремих елементів з особистими та колективними інтересами, що і є реальною запорукою ефективної діяльності фінансового механізму.

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є:

> створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;

> забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

> забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

> науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

> підвищення результативності фінансового контролю;

> вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

> адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

Висновок

В даній курсовій роботі я охарактеризувала фінансову політику держави і її сучасний стан, а також методи вдосконалення фінансової політики. Намагалася здійснити теоретико-економічний аналіз феномену фінансової політики, з'ясувала основні теоретико-економічні аспекти фінансової політики.

Головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає в запобіганню створення соціальної напруги в суспільстві і максимальному пом'якшенню труднощів переходу від однієї системи відносин до іншої.

Фінансова політика насамперед спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, тому для визначення фінансової політики необхідна достовірна інформація про фінансовий стан держави та її фінансовий потенціал.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дійовість фінансових інструментів.

Держава в області фінансів здійснює діяльність за певними правилами з дотриманням встановлених норм. Для успішного проведення фінансової політики велике значення має введення юридичних норм в область фінансів чіткого функціонування фінансового механізму.

Під час виконання роботи я використовувала методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, історичний та логічний.

Список використаної літератури

1. Василик О. Д. Державні фінанси України : підручник / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 608с.

2. Василик О. Д. Бюджетна система України : підручник / О. Д. Василик, К. В. Павлюк - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 544с.

3. Загородній А. Г. Фінансовий словник / Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. - К. : Т-во «Знання», КОО; Л. : Вид-во Львів, банк, ін-ту НБУ. - 566с.

4. Карпінський А. Б. Фінансова система : навчальний посібник / А. Б. Карпінський, О. В. Герасименко. - К. : Центр навчальної літератури, 2003. - 184с.

5. Кириленко О. П. Фінанси (теорія та вітчизняна практика) / О. П. Кириленко : навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2002. - 212с.

6. Ковальчук С. В. Фінанси : навчальний посібник /С. В. Ковальчук, О. А.Фрадинський. - Хмельницький: ТУП, 2003. - 157с.

7. Ковальчук С. В. Фінанси : навчальний посібник / С. В. Ковальчук, І. В. Форкун. - Львів 2006. - 59с.

8. Кудряшов В. П. Фінанси / В. П. Кудряшов : навчальний посібник. Херсон: -Олді-плюс, 2002 р. - 352с.

9. Мудрик М. О. Національна система муніципальних позик // Фінанси України / М. О. Мудрик - 1999. - №2.

10. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) / В. М. Опарін : навчальний посібник: - 2-ге вид., доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2001. - 240с.

11. Павлюк К. В. Система фінансових балансів у економіці держави // Фінанси України / К. В. Павлюк - 1997. - №8.

12. Паламарчук В. О. Фінансове прогнозування в системі економічного зростання // Фінанси України / В. О. Паламарчук - 1997. - №9.

Размещено на Allbest.ru