Ризик портфеля інвестицій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ризик портфеля інвестицій

1. Ризик портфеля інвестицій

Дотепер ризик і доходи розглядалися окремо за кожним активом. Однак компанії мають на своїх балансах різні активи й пасиви, а інвестори відповідно мають різні цінні папери у своїх портфелях. Очевидно, що гроші вкладені з метою одержання максимального доходу з найменшим ризиком. Однак важливо враховувати показники окремих активів з погляду співвідношення ризику й доходу, а також значний вплив цих співвідношень на ризикованість і прибутковість портфеля цінних паперів.

Визначення ризику й доходу всього портфеля починається з підрахунку стандартних відхилень і очікуваного доходу від окремих активів портфеля. Послідовність таких розрахунків було описано раніше. Завдання полягає в тому, щоб розподілити ризик на кілька активів чи цінних паперів або зменшити загальний ризик. Цього можна досягти двома способами: додатково вкласти гроші в різні цінні папери портфеля; знайти і придбати цінні папери, доходи від яких мають іншу амплітуду коливань, ніж ті, які вже є в портфелі.

Наповнення портфеля активами й цінними паперами до певної міри зменшує ризик. Однак, коли інвестори збільшують кількість цінних паперів з такими самими відхиленнями й коливаннями, як і ті, що вже є в портфелі, ризик не зменшиться. Ідея полягає в тому, щоб знайти цінні папери з різною амплітудою коливань.

Коваріація -- це статистичний метод, що використовує для порівняння напрямків зміни двох змінних або, у цьому разі, активів у портфелі. Коефіцієнт кореляції, що змінюється від -1,0 до +1,0, встановлює межі, в яких доходи змінюються в одному напрямку.

Якщо при порівнянні характеристик одних активів, що входять до портфеля, з іншими визначений коефіцієнт кореляції (+1,0), то це вже означає, що напрямок руху доходів від цих активів однаковий. І, навпаки, при коефіцієнті кореляції (-1,0) зміни протилежні. Використовуючи метод коваріації для підрахунку коефіцієнтів кореляції різних активів портфеля, можна визначити і вибрати активи, які зводять ризикованість портфеля до мінімуму.

Загальне правило таке: диверсифікованість (або вкладення в різні види цінних паперів) зменшує ризик. Чим більше в різних напрямках працюють різні активи портфеля, тим нижчий рівень ризику. Врахування цих особливостей портфеля інвестицій має вирішальне значення для затвердження рішень про інвестиції. Наприклад, деякі вкладники, які хочуть знизити ризик, можуть вирішити поповнити свої портфелі акціями або облігаціями, тому що ціни цих активів протягом усього циклу ділової активності змінюються в протилежному напрямку.

Ризик однакових активів більший, ніж ризик портфеля активів у цілому. Чим більше в портфелі різних активів, тим більше розпорошується ризик. Це називається диверсифікованістю. Додавання нових активів до портфеля зменшує його нестабільність або ризик. Якщо коливання доходів від нових активів інші, ніж від доходів, які вже є в портфелі, загальний ризик портфеля знижується. Співвідношення коливань доходів від різних активів вимірюється у статистиці коваріацією. Коефіцієнт кореляції може змінюватися від +1,0 до --1,0. Нові активи з коефіцієнтом кореляції (+1,0) реагують так само, як і весь портфель інвестицій, і не зменшують ризик. Якщо коефіцієнт кореляції зменшується від +1,0 до --1,0, ризик портфеля також знижується.

Визначення ризику й віддачі портфеля може проводитися на основі моделі оцінки капітальних активів (МОКА) (Capital Asset Prissing Model -- CAMP).

МОКА пов'язує прогнозований ризик з очікуваними доходами від проекту. її можна використати й для аналізу надійності і диверсифікованого ризику. Це стосується тісного зв'язку між доходами власників цінних паперів і загальних доходів ринку цінних паперів. Ці доходи, взяті окремо для акцій або для всього ринку, складаються з капітальних доходів і дивідендів.

Учені довели, що фондова біржа -- високоефективний механізм, тому що вона швидко поєднує всю наявну інформацію. Якщо це так, то мінливість ринку дає загальний визначник для оцінки рівня ризику (або мінливості) індивідуальних активів і цінних паперів. Цей рівень ризику визначається чутливістю доходів від акцій до ситуації на ринку. Відповідно використовується інтерес (відсоток), що показує мінливість окремих акцій залежно від мінливості загального індексу, тобто ринку. Якщо доходи від певних акцій піднімаються або падають у відсотковому відношенні більше, ніж у цілому на ринку, то їх називають більш ризикованими, ніж ринок, і навпаки. Таким чином, ризикованість різних цінних паперів можна визначити простим порівнянням їхньої прибутковості із загальним індексом ринку.

У моделі МОКА значення ай е прирівнюються до нуля. За такої умови прибутковість акцій (R) та їхні показники Р визначаються винятково їхньою залежністю від ринку (Rm). Коли залежність прибутковості акцій і ринку на графіку зображується прямою з кутом нахилу 45°, це означає пряму залежність, тобто 1:1. Інакше кажучи, зміна на 1 % прибутковості ринку змінює на 1 % прибутковість акцій. Акції, які мають ринкову прибутковість або ж мають однакову з ринком чутливість, будуть мати коефіцієнт р = 1,0.

Коли для аналізу використовують коефіцієнт Р, то зрозуміло, що вихідною точкою для порівняння ризику цінних паперів або активів повинен бути коефіцієнт Р = 1,0 або одинична дохідність. Доходи акції "Б", що має р = 1,0, будуть змінюватися однаково з ринком, тобто їхній ризик також не диверсифікований, як і весь ринок цінних паперів. Акції "В", де Р = 0,6, мають мінливість (нестійкість) менше ринкової, тобто менш ризикові, ніж ринок. Акції "А" з коефіцієнтом р = 2,0 більш ризикові, ніж ринок.

Природно, що МОКА дає змогу легко порівняти ризикованість окремих акцій. Однак важливою умовою є те, що дисперсія навколо характерної лінії не повинна бути великою. Якщо дисперсія більша, то варто враховувати додаткові елементи ризику, а ринок цінних паперів може й не бути точним показником ризикованості окремих цінних паперів.

На практиці використовують відомі ринкові показники (у тому числі й прибутковість ринку), такі як 500 індексів компанії "Стандарт і Пур", які добре відображають ринок.

Модель оцінки капітальних активів дає можливість порівняти і визначити залежність між прибутковістю окремих акцій і прибутковістю ринку цінних паперів. Ринок -- це стандартний визначник не диверсифікованого ринку, що іноді називають "систематичним". Ступінь чутливості акцій до ринку називається "бета" (в). Якщо в = 1,0, то всі цінні папери з в > 1,0 більш ризиковані, ніж ринок; цінні папери з в < 1,0 менш ризиковані, ніж ринок. Створюючи портфель цінних паперів, вкладники, які обирають акції з низьким в, напевно будуть мати більш низькі доходи, ніж вкладники, які обирають акції з більш високим показником р (а отже, і більш ризиковані).

Як зазначалось, необхідна величина прибутковості активів складається з безпечної ставки та премії за ризик. Якщо використовується оцінка за допомогою р, то премія за ризик складається з ринкового доходу (Rm) + (-) вищий або нижчий не диверсифікований ризик, пов'язаний з певними акціями. Тепер маємо інструмент аналізу залежності ризику й доходу акцій у разі, коли ринок є стандартом виміру ризику. Інакше кажучи, за певного рівня ризику прибутковості ринку можна визначити необхідну величину прибутковості певних акцій. Усе, що треба зробити, -- це підрахувати безпечну ставку, взяти середню ринкову ставку і скорегувати її з урахуванням ризикованості окремих акцій. Нехай безпечна ставка дорівнює б % (як обчислено раніше), а середня прибутковість ринку цінних паперів -- 10 %, тоді як для акцій р = 1,2. Маючи такі дані, можна визначити необхідну величину прибутковості, яку відповідно до вимог ринку повинні мати окремі акції. Формула для визначення необхідної ставки доходу RRR така:

де RRRS -- необхідна прибутковість акцій; і -- безпечна ставка; R -- середня прибутковість ринку; в -- не диверсифікований ризик.

Тоді: RRRs = 0,05 + (0,1 -- 0,05)?1,2 = 0,11, або 11 %.

Величина 11 % означає, що будь-які акції з ризиком, або Р s 1,2, повинні давати дохід не менший ніж 11 %. Дохід, нижчий ніж 11 %, робить акції непривабливими; їх варто продати. Дохід, вищий ніж 11 %, означає, що на акції занижена ціна, їх варто купувати. Цю взаємозалежність показано на рис. 3.5 лінією надійності ринку (ЛНР) (Security market line -- SML), що є графічним зображенням МОКА.

Необхідно звернути увагу на те, що різні необхідні величини прибутковості акції можна визначити, коли відомі ЛНР і коефіцієнти р різних акцій. Акції з в = 0,8 будуть мати RRRs = 9 %, а акції з в = 1,2 будуть мати необхідну ставку доходу 11 %. ЛНР дає базис для оцінки відносних переваг цінних паперів.

Обидва методи (для визначення ризику за стандартним відхиленням або за показником р) дають базу для оцінки цінних паперів та інших активів. МОКА і ЛНР не безпомилкові. Можуть бути інші, більш важливі фактори, крім ринку, які впливають на прибутковість цінних паперів. У цьому випадку р не буде надійним показником не диверсифікованого ризику. Подібна ситуація з використанням статистичних рядів за певний період часу -- це не найкращий спосіб для визначення очікуваних доходів. Однак, хоча МОКА й ЛНР дають лише приблизні значення, вони є важливим інструментом визначення взаємозалежності ризику й доходу, а також вартості акцій.

2. Ризик в теорії ігор

У математичному моделюванні ризику частіше використовують групи класичних методів аналізу:

- лінійне програмування;

- імовірнісні підходи;

- теорію ігор;

- інші математичні методи.

Теорія ігор - це сукупність математичних моделей, здатних врахувати різноманітні інтереси учасників підприємницької угоди та різні шляхи досягнення цих інтересів. Датою виникнення теорії ігор вважається 1944 рік, коли увійшла в світ монографія Неймана і Моргенштерна «Теорія ігор і економічної поведінки». Завдяки високому попиту на формальні методи врахування ризиків того періоду, ця теорія набула широкого поширення в господарській практиці. Проведені пізніше глибокі дослідження перетворили її на самостійний напрям математики, предметом вивчення якої став вибір оптимальних рішень в конкурентному середовищі. Теорія ігор оперує із зустрічними та не співпадаючими інтересами самостійних суб'єктів, вивчає виникнення і розвиток конфліктних ситуацій, виробляє практичні рекомендації щодо поведінки учасників господарських відносин. Гра - спрощена модель ситуації, що враховує лише основні гос-подарські фактори, яка розвивається послідовними діями гравців. Насправді існує нескінченна множина факторів, яки обумовлюють поведінку господарських суб'єктів, проте врахувати всі фактори в одній математичній моделі не здається можливим. Гра розглядається для одного або декількох факторів, найважливіших з погляду дослідника, наприклад, той фактор, який створив конфліктну ситуацію на об'єкті підприємництва. У сучасній господарській практиці України найбільш конфліктними вважаються ситуації:

- корпоративного управління акціонерними товариствами;

- недобросовісної конкуренції на ринках товарів, послуг, інформації;

- вторинного перерозподілу суспільного продукту діючими механізмами оплати праці. коваріація ризик портфель прибутковість

Гравці - учасники підприємницької угоди. Множинність інтересів, які виникають навколо кожного об'єкту підприємницької діяльності, припускає також і множинність суб'єктів - учасників господарських відносин. Це - не тільки господарські суб'єкти, але й інші особи, що висловлюють індивідуальні чи суспільні інтереси, наприклад, представники територіальної громади, державних органів, суспільних і саморегульованих організацій. Проте в більшості задач підприємницького ризику використовують спрощене моделювання з двома суб'єктами - гравцями. Виграш - одержаний результат внаслідок вирішення конфлікту інтересів. Виграш вимірюється в натуральних і грошових одиницях залежно від інтересу або задачі дослідження підприємницького ризику. Орієнтація економічної політики країни на задоволення соціальних вимог все частіше примушує звертатися до соціально-економічних вимірників одержаного результату господарської діяльності та відтворювальних циклів - зайнятості населення, про-житковому мінімуму, рівню бідності тощо. Правила гри - можливі варіанти дії гравців, обсяг інформації про суперника, очікуваний результат унаслідок певної послідовності дій (ходів). Для господарської практики правила гри визначаються чинними нормами законодавства і стандартами, традиціями економічної поведінки, сценаріями розв'язання конфліктів, завданнями та пріоритетами соціально-економічного розвитку. Стратегія - план, згідно якому гравець здійснює вибір в будь-якій можливій ситуації, спираючись на будь-яку доступну інформацію. Оптимальна стратегія при багатократному повторі гри забезпечує даному гравцю максимально можливий виграш. Для аналізу господарських ситуацій і пошуку оптимального рішення розрізняють ігри:

- комбінаторні - коли результат гри передбачити наперед здається неможливим завдяки різноманітності її можливих сценаріїв;

- азартні - коли результат визначається виключно випадковими причинами, подіями;

- стратегічні - які розвиваються при повній відсутності інформації про дії інших учасників угоди;

- статистичні (або ігри з природою А.Вальда) - використовуються для моделювання господарських ситуацій за відсутності інформації про умови, в яких здійснюється дія учасника гри. Теорія та практика підприємницького ризику. Для практичного використовування необхідно знати характерні особливості кожного виду гри, оскільки різні класи підприємницького ризику моделюються також різними видами ігор залежно від джерела невизначеності, впливу випадкових факторів, інформаційних погрішностей щодо інших гравців або господарських умов. Чисті стратегії - це простий вид стратегічної гри на двох гравців А і В з нульовим сумарним виграшем (П=0) і двома діями (ходами) - GА та GВ. Кожен гравець потенційно має декілька стратегій - множину варіантів дії: стратегії гравця А = {А1;… Аi ;…АА} стратегії гравця В = {В1;… Bj ;…ВВ}

За умов стратегічної гри кожний з учасників не володіє будь-якою інформацією про дії супротивника, але при цьому він вибирає з множини варіантів своїх дій (стратегій) тільки одну, тобто форму-ється взаємозв'язана пара дій (GА; GВ) двох учасників гри: GА = Аi и GВ = Bj. При цьому також формується взаємопов'язана пара виграшів ПА та ПВ відповідно, таких, що:

ПА (GА) + ПВ (GВ) = 0.

Число сполучень (комбінацій) можливих пар виграшів визнача-ється виходячи з числа можливих стратегій кожного з гравців. У загальному випадку кількості можливих стратегій для вибору гравцями А і Б відповідно будуть такі: і = 1..А, j = 1..В. Кожній сформованій парі стратегій (GА; GВ) відповідатиме пара виграшів ПАВ. Для кожної вибраної гравцями пари дій (стратегій) вірним буде твердження: ПА (Аi , Bj) = - ПВ (Аi , Bj) = ПАВ (Аi , Bj).

Існуюча множина виграшів даної гри відповідає числу сполу-чень стратегій і складає Платіжну матрицю: П = || Пij ||.

Мета гравця А - максимізувати функцію ПАВ (Аi,Bj), а гравця В - мінімізувати її. Виграш гравця А при заданій парі стратегій (GА; GВ) складає величину Пij і рівний програшу гравця В.

Формалізація господарської ситуації в стратегічну гру дозволяє перейти від інтуїтивно-чутливих методів вивчення ризику до формально-логічних методів аналізу. Пошук оптимального рішення - це обробка платіжної матриці стратегічної гри по відомих методах формальної логіки. Обробка матриці полягає у виборі гравцем А мінімально гарантованого виграшу a = min. П.. для кожної з своїх стратегій А. в рядку можливих стратегій гравця В з номером j. Далі по кожному стовпцю стратегій гравця У вибирається максимально гарантований програш цього гравця В = max. П.. для вибраної стратегії В.. Обробка Платіжної матриці дає два показники: a = max. (min. П..), тобто кращий з гірших варіант стратегії (нижня ціна гри) - мак-симінний виграш або максимінная стратегія гравця А; В = min. (max. П..), тобто гірший з кращих варіант стратегії (верхня ціна гри) - міні-максний виграш або мінімаксна стратегія гравця В. Оптимальним рішенням по кожній з можливих стратегій гравців А і В вважається вибір максимінной стратегії A і мінімаксної стратегії В так, щоб a = (3. При цьому відхилення будь-якого з гравців від обраної оптимальної стратегії в кожній точці означає погіршення його результату. Змішані стратегії - використовуються для моделювання госпо-дарських ситуацій, коли оптимального рішення не існує або гравці вольовим способом намагаються змінити знайдене оптимальне рішення, використовуючи декілька чистих стратегій A. і В.з відповідною імовірністю їх вибору p. і р.: А1 А2,...АА ; В1 В2,...ВВ; || III | (5-17) Pl> Р2> РА'> Рі> Р2>- Рв- У змішаних стратегіях визначають середні величини виграшу А і програшу В, а відповідні їм дії (стратегії) гравців називаються оптимальними. Для вирішення задач в теорії стратегічних ігор використовують Платіжні матриці, графічні методи, лінійне програмування. Теорія та практика підприємницького ризику Статистичні ігри - це модель гри двох осіб, одна з яких - природа - діє абсолютно випадково, а інша - людина - прагне діяти обачливо, використовуючи для цього статистичні дані про стан природи. Відмінності статистичної гри від стратегічної:

1) у природи відсутнє прагнення до виграшу (відсутність антагонізму відносин суб'єктів);

2) другий гравець має можливість провести статистичний експеримент і одержати додаткову інформацію про поведінку природи-гравця.

Для вирішення задач використовуються наступні критерії:

1) принцип недостатнього обґрунтування Лапласа - для рівно імо-вірних станів природи, господарських умов, ситуацій підприємницького ризику;

2) максимінний критерій Вальда (або критерій крайнього песимізму);

3) мінімаксний критерій Севіджа (теж критерій крайнього песи-мізму);

4) критерій крайнього оптимізму;

5) критерій узагальненого максиміна Гурвіца (або критерій песимізму-оптимізму).

Далі детально обговорюються зміст кожного з критеріїв для прийняття рішень в ситуації економічної невизначеності і підприємницького ризику.

3. Внутрішні банківські ризики

У міжнародній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрямок, банківського менеджменту. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів контролю, оцінювання та моніторингу ризиків, а також створенню відповідних систем управління.

В економічній літературі та практиці термін «ризик» вживається досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов'язується, насамперед, з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан котрих безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо. Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву (геп) тощо. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їх впливу, які одержали назву «управління активами і пасивами банку». Діяльність операційних підрозділів, обов'язковість застосування високотехнологічних інформаційних та телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються рядом функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб'єкти підприємницької діяльності. Нарешті, саме банківська система в більшості країн світу підлягає жорсткому регулюванню з боку держави та спеціальних органів нагляду. Банк наражається на ряд зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в діяльності банку.

Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність та безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися знизити ризиковість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці. Отже, управління ризиками розглядається як один із головних напрямків банківського менеджменту.

Проблемам банківських ризиків присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні класифікації ризиків взагалі та, зокрема, ризиків, що притаманні банківській діяльності.

З погляду процесу управління доцільно поділити банківські ризики на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку виключно високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжуватиме його роботу. Внутрішні ризики необхідно виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати. Завдання менеджменту полягає в управлінні внутрішніми банківськими ризиками за допомогою відповідних методів.

Размещено на http://www.allbest.ru/