Собівартість продукції - це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції (робіт, послуг) важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції (робіт, послуг) включаються витрати на:

дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

підготовку і освоєння нової продукції (робіт, послуг);

виробництво, включаючи витрати на сировину, ,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

обслуговування виробничого процесу і управління ним;

збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати, надання послуг і т. п.);

розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

набір і підготовку кадрів;

поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у собівартість, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінними. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

В економіці собівартість визначається як відокремлені від категорії вартості витрати на споживчі засоби виробництва і заробітну плату для забезпечення їх повернення в процесі відтворення продукту.

В собівартості продукції знаходить своє конкретне вираження дія економічних законів через процеси, що допомагають зниженню витрат. Характером виробничих відносин і дією економічних законів зумовлена об'єктивна необхідність систематичного зниження собівартості, поліпшення якості продукції, ресурсозбереження, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, інтенсифікації всього суспільного виробництва, якості управління, природних, географічних та інших факторів.

Найбільш повно проявляється взаємозв'язок собівартості з такими категоріями як прибуток і ціна.

В економічній науці природа собівартості досліджується в нерозривному зв'язку з вартістю. Для теорії калькулювання принципово важливе значення має склад витрат, границі собівартості в рамках підприємства.

Собівартість характеризує витрати конкретних підприємств на виробництво і реалізацію продукції і розкриває економічний механізм повернення цих витрат з виручки від реалізації. Відображаючи процеси виробництва, обертання і розподілення, вона виступає як один з найважливіших синтетичних показників їх діяльності.

В собівартості знаходить відображення якість усієї виробничо-господарської діяльності підприємства: чим краще використовуються його основні і оборотні фонди, менші витрати праці на одиницю продукції, чим чіткіше та більш узгоджено працює апарат управління, ефективніше запроваджуються передові форми організації виробництва і прогресивна технологія, тим нижче собівартість продукції. Упущення, які виникають при роботі підприємства, викликають збільшення собівартості.

Рівень витрат виробництва є головним результатом виробничої діяльності підприємства. Заключним показником господарської діяльності підприємства є доход і прибуток. Вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства.

Собівартість залежить від характеру виробничого процесу, а її показник відображає зусилля трудового колективу з пошуку резервів підвищення ефективності виробництва. Зниження собівартості значною мірою пов'язане з внутрішньовиробничими факторами: збереженням норм витрат живої праці і матеріальних ресурсів, їх зниженням при проведенні організаційно-технічних і наукових заходів, удосконаленням техніки і технології та ін.

В собівартості знаходять відображення рівень спеціалізації і кооперації, транспортні витрати, стан матеріально-технічного забезпечення, якість продукції і праці.

Собівартість - це синтетичний показник ефективності, тому при його розрахунку і використанні в системі управління виробництвом потрібно бути особливо уважним. Він є одним з найважливіших економічних важелів в господарському механізмі управління виробництвом.

В склад собівартості входять:

вартість засобів праці, що переноситься на продукт праці частинами;

вартість предметів праці, яка повністю споживається в процесі виробництва;

заробітна плата як частина вартості, створена необхідною працею;

елементи розподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби виробництва, відрахування на соціальне страхування та інші обов'язкові платежі).

В основу формування собівартості продукції покладені наступні найбільш загальні принципи:

Чітке розмежування витрат підприємств по сферах господарської діяльності - основна діяльність, капітальні вкладення, непромислові виробництва і господарства.

Безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва і обігу.

Відшкодування витрат в процесі відтворення для оновлення основної виробничої діяльності.

Повний облік фактичних витрат незалежно від ступеню відповідності нормам, стандартам якості, технічних та інших умов, що відображають існуючий рівень техніки, технології і організації виробництва.

Прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом.

Кожне підприємство повинно знати витрати на виробництво продукції. Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.

Для того, щоб знати витрати на виготовлення продукту, підприємство повинно проводити його вартісну оцінку за уречевленим і кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складом і кількістю витрат праці, необхідних для його виготовлення.

Прийнято вважати, що витрати (собівартість) - це грошове вираження виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов'язаної з випуском і реалізацією продукції чи наданням послуг, тобто витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Згідно з визначенням витрат (собівартості) виробництва продукції слід розрізняти собівартість виробництва і реалізації, випуску продукції і продажу. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, які в тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весь об'єм виробленої продукції.

До складу повної собівартості входять:

– витрати на підготовку і освоєння виробництва;

– витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

– витрати на оплату праці;

– витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

– витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології і організацією виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

– витрати, пов'язані з винахідництвом, технічним удосконалюванням і раціоналізаторськими пропозиціями;

– витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

– витрати із забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

– витрати, пов'язані з набором робочої сили;

– поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного значення;

– витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

– витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

– витрати на транспортування робітників до місця роботи, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті в виробництві продукції;

– відрахування з обов'язкового медичного страхування;

– платежі із страхування майна підприємства;

– витрати на оплату відсотків за короткостроковим кредитом банків, оплати послуг банків;

– витрати з гарантійного обслуговування;

– витрати, пов'язані зі збутом продукції;

– витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відшкодування);

– знос (амортизація) за нематеріальними активами;

– втрати від браку;

– втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

– Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їх використання.

Слід відрізняти витрати загальні й змінні на одиницю продукції (робіт, послуг). Загальні витрати -- це витрати на весь обсяг продукції (робіт, послуг) за певний період, ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції (робіт, послуг) обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції (робіт, послуг), то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції (робіт, послуг). Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них б ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці , відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загально виробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції (робіт, послуг) і можуть бути обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид ,продукції, усі витрати -- прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукції (робіт, послуг), бо вони пов'язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні й змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними. Змінні витрати -- це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг). В свою чергу їх можна розділити на пропорційні та порційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, приклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, даткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції (робіт, послуг) до певного, критичного, обсягу збиткове. Протягом зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу виробництво став рентабельним.

Операційна діяльність підприємства з моменту його створення пов'язана із здійсненням різноманітних витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів в процесі виробництва і реалізації продукції.

За своїм характером ці витрати поділяються на два основні види - поточні і довгострокові.

Поточні витрати підприємства пов'язані з вирішенням в процесі господарської діяльності тактичних задач - закупівлею сировини і матеріалів, їх транспортуванням і зберіганням, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу і т.д.

З формуванням операційного прибутку пов'язані поточні витрати, які носять назву операційних. Операційні витрати підприємства, що здійснюються ним в процесі постачальницької, виробничої, збутової операційної діяльності представлені в основному його витратами, які приймають форму - витрати виробництва або собівартість продукції. Під операційними витратами розуміють виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів на здійснення операційної діяльності підприємства.

Під методикою аналізу слід розуміти способи підходу до вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства. Аналіз ґрунтується на використанні методів деталізації явищ і процесів порівняння, взаємопов'язаного вивчення і визначення причинних зв'язків, виключення математичного моделювання.

Застосовуються різноманітні методи калькуляції промислової продукції: прямого розрахунку, розрахунково - аналітичного, нормативного, параметричного, виключення витрат , коефіцієнтний і комбінований.

Застосування того або іншого методу залежить від виду виробленої продукції, характеру технологічного процесу, особливостей переробки сировини.

Метод прямого розрахунку застосовується на підприємствах, що виготовляють однорідну продукцію. При цьому методі витрати на одиницю продукції визначаються шляхом розподілу загальної суми витрат на кількість виробленої продукції.

На великих виробництвах з широкою номенклатурою більш поширений розрахунково-аналітичний метод. Сутність його полягає в тому, що прямі витрати на одиницю продукції визначаються на основі прогресивних норм витрат ресурсів.

Нормативний метод--найбільш прогресивний. Він базується на нормах і нормативах використання матеріальних і трудових ресурсів, на його основі можна робити розрахунок калькуляцій на нові види продукції.

Параметричний метод--застосовується для розрахунку витрат виробництва однотипних, але різних за якістю виробів. Він грунтується на встановленні закономірностей зміни витрат в залежності від зміни якісних параметрів продукції. Виявивши цю закономірність і витрати на виготовлення виробу - макета, можна дізнатися про витрати на інші однотипні вироби, що відрізняються один від одного певними параметрами. Для добору якісних властивостей ( параметрів ) використовується кореляційний аналіз залежності зміни витрат від зміни кожного параметра. Він дозволяє порівняти покращення якісних властивостей продукції з додатковими витратами на її виготовлення.

Методи виключення витрат, коефіцієнтний і комбінований базуються на визначенні загальної суми усіх витрат на переробку вихідної сировини і наступного її розподілу на отримувану продукцію. Ці методи використовуються на комплексних виробництвах (де з однієї вихідної сировини, у єдиному технологічному процесі одержують два або декілька різнорідних видів продукції.)

Метод виключення витрат полягає в тому, що з усієї продукції, отриманої в результаті комплексної переробки сировини, один її вид рахується основним, інші - побічними. З загальних витрат на переробку сировини виключають вартість побічної продукції, а суму, що залишилася, відносять на витрати по основній продукції.

Застосування даного методу доцільно в галузях , де побічні продукти займають невеличку питому вагу, а їхня оцінка не робить істотного впливу на витрати по виготовленню основної продукції.

При коефіцієнтному методі (метод розподілу витрат) усі витрати розподіляються між отриманими продуктами пропорційно. При цьому один із продуктів приймається за умовну одиницю з коефіцієнтом, рівним одиниці, а інші прирівнюються до нього по перекладному коефіцієнті, що враховує якусь ознаку (відпускні ціни на продукцію, її вага, й ін.).

Витрати на виробництво одиниці кожного виду продукції обчислюються в такій послідовності: весь випуск продукції розраховується в умовних одиницях; визначаються витрати на одну умовну одиницю шляхом розподілу загальної суми витрат на випуск продукції в умовних одиницях; розраховуються витрати на виробництво кожного виду продукції шляхом множення витрат на умовну одиницю і на відповідний коефіцієнт.

Комбінований метод. Суть його полягає у такому: а) велика частина продуктів відноситься до основного. Це зменшує вплив оцінки побічної продукції на витрати по виготовленню основного продукту; б) побічна продукція виключається з загальних витрат не по відпускних цінах, а у відсотку до витрат не переробку всієї сировини; в) сума витрат, що залишилася, розподіляється між основними видами продукції.

Основними джерелами зниження витрат виробництва і реалізації продукції є:

зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;

зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції ;

зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;

скорочення адміністративно-управлінських витрат ;

ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів дуже впливає число техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників :

підвищення технічного рівня виробництва ;

удосконалювання організації виробництва і праці ;

зміна обсягу виробництва.

Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва. Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога повніше відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на те, що на практиці частіше трапляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами.

3. Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

3.1 Оцінка та аналіз майнового потенціалу