Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми залучення кредитних ресурсів

Зміст

Вступ

1. Форми залучення кредитних ресурсів та обґрунтування доцільності запозичень

Висновки

Використана література

Вступ

У процесі функціонування підприємства можуть виникнути ситуації, коли його власних фінансових ресурсів починає не вистачати для фінансового забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, що зумовлює потребу залучення зовнішніх фінансових ресурсів.

Основною формою залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел є кредитування. Підприємства можуть тимчасово поповнювати свої фінансові ресурси, оформляючи банківські або комерційні кредити, залучаючи кошти інших кредиторів тощо.

Від форми та умов кредитування підприємницької діяльності залежить швидкість обертання обігових коштів підприємства, його витрати і прибуток. Працівникам фінансової служби підприємства слід обирати такі способи кредитування, які могли б забезпечувати найефективнішу його господарську діяльність.

1. Форми залучення кредитних ресурсів та обґрунтування доцільності запозичень

Основою фінансів підприємств є фінансові ресурси-- кошти, що перебувають у розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань. До фінансових ресурсів належать грошові фонди підприємства, а також частини грошових коштів, які не входять до складу фондів.

Складовими фінансових ресурсів підприємства є:

* статутний капітал;

* додатково вкладений капітал;

* резервний капітал;

* нерозподілений прибуток;

* амортизаційні відрахування;

* забезпечення подальших витрат і платежів;

* довготермінові і короткотермінові кредити банків;

* відтерміновані податкові зобов'язання;

* кредиторська заборгованість усіх видів (зі страхування, за авансами одержаними, за векселями виданими, з оплати праці, за розрахунками з учасниками тощо).

Фінансові ресурси підприємств класифікують за такими основними ознаками (рис. 1.):

* джерела формування;

* етапи формування;

* використання;

* форма реалізації.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються з власних джерел фінансування. Вони утворюються вже під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. У процесі виробничо-господарської діяльності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються завдяки отриманим доходам і прибуткам. Ці фінансові ресурси називають власними внутрішніми фінансовими ресурсами.

Водночас підприємство може отримувати фінансові ресурси у власне використання від емісії своїх акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на цінні папери інших емітентів тощо. Такі фінансові ресурси називають власними зовнішніми фінансовими ресурсами.

Рис. 1. Ознаки класифікації фінансових ресурсів підприємств

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів, і тоді воно залучає їх на фінансовому ринку у формі банківських кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують із залучених джерел фінансування. Класифікацію фінансових ресурсів за джерелами формування подано на рис. 2.

За етапами формування фінансові ресурси поділяють:

* на початкові, тобто ті, з якими підприємство розпочинає свою діяльність (статутний капітал);

* набуті (прирощені) -- отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу (прибутку та амортизації), субсидій, дотацій тощо.

За використанням фінансові ресурси підприємств поділяють:

* на матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію тощо);

* грошові фінансові ресурси (грошові кошти та їх еквіваленти).

За формою реалізації фінансові ресурси підприємств поділяють:

* на матеріальні (вкладені в основні засоби, запаси, незавершене виробництво тощо);

* нематеріальні (вкладені в нематеріальні активи);

* фінансові (вкладені у фінансові активи).

Рис. 2. Класифікація фінансів підприємств за джерелами формування

Фінансові ресурси підприємства використовують для придбання основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних запасів, для покриття витратна виготовлення і продаж продукції (виплату заробітної плати, сплату податків, орендної плати, страхових платежів тощо). Зрозуміло, що обсяг виробництва, технічна, трудова, матеріальна забезпеченість підприємства, його соціально-економічний розвиток залежать від величини, складу та структури фінансових ресурсів підприємства.

Одним із найважливіших завдань фінансових служб підприємств є пошук ефективних джерел формування фінансових ресурсів, оптимізація їх структури та напрямів інвестування.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а шляхом цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їх кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств. Організація фінансів підприємств за умов ринкової економіки ґрунтується на принципах саморегулювання, самоокупності та самофінансування, які на практиці реалізуються через:

а) комерційний розрахунок -- метод ведення господарської діяльності, що полягає в постійному порівнянні (у грошовому вимірі) витрат і результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімального можливого ризику, здійснення господарських операцій;

б) економічні методи (важелі) регулювання діяльності підприємств з боку держави шляхом проведення нею податкової, кредитної, валютної, амортизаційної, інвестиційної, протекціоністської та інших видів економічної та соціальної політики;

в) господарську та фінансову незалежність підприємств, самостійність вибору підприємствами ділових партнерів, форм і методів розрахунків, обсягів виготовлення та реалізації продукції, її асортименту тощо;

г) фінансову відповідальність підприємств за результати своєї господарської діяльності;

д) матеріальну зацікавленість підприємств у фінансових результатах своєї діяльності;

є) партнерські взаємовідносини підприємств із постачальниками, споживачами, банками, страховими компаніями, бюджетом, державними цільовими фондами й іншими контрагентами.

Кредит -- це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення.

Кредит є формою вияву кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує, і водночас є формою позичкового капіталу (у грошовій або товарній формі).

За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитними ресурсами відносять до складу валових витрат підприємства, унаслідок чого зменшується сума об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Основними чинниками, які зумовлюють виникнення кредитних відносин, є:

а) загальноекономічні чинники (товарне виробництво, товарообмін, комерційний розрахунок у діяльності підприємств);

б) специфічні чинники (сезонний характер виробництва, різниця між обсягами нагромадження коштів та їх витрачанням на підприємствах, різниця між наявними та необхідними обіговими коштами тощо).

Одні з цих чинників мають об'єктивний характер (товарообмін, сезонність виробництва, нерівномірність кругообігу коштів тощо), а інші -- суб'єктивний (організація виробництва, постачання і збуту, розвиток товарного ринку).

Об'єктами кредитних відносин є грошові та товарно-матеріальні цінності, витрати на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, платіжні та розрахункові операції підприємства, щодо яких укладають кредитний договір.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні суб'єкти підприємництва.

Підприємства залучають кредитні ресурси для того, щоб поповнити обігові кошти, необхідні для фінансування своєї поточної діяльності (збільшення виробничих запасів, обсягів незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів), а також для реалізації інвестиційних проектів. Визначаючи обсяги кредитування, зіставляють потребу підприємства у фінансових ресурсах (як загалом, так і за окремими напрямами його діяльності) зі сумою наявних фінансових ресурсів підприємства.

Необхідний обсяг залучення підприємством кредитних ресурсів обчислюють за формулою:

Кзал = Кз - Квл - Кп + Ккр,

де Кзал -- необхідний обсяг залучення кредитних ресурсів у плановому періоді, грн.;

Кз -- загальна потреба в обігових коштах підприємства у плановому періоді, грн.;

Квл -- обсяг власних обігових коштів підприємства на початок планового періоду, грн.;

Кп -- обсяг поповнення власних обігових коштів за рахунок прибутку підприємства у плановому періоді, грн.;

Ккр -- обсяг зменшення кредиторської заборгованості підприємства у плановому періоді порівняно зі звітним, грн.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Після обчислення суми залучення підприємством кредитних ресурсів визначають термін їх залучення - час від моменту надання кредиту до моменту його повного погашення та сплати відсотків.

Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання, забезпеченням, порядком надання.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, парабанківські установи, інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо, а формами кредитування -- товарна і грошова.

За видами кредити поділяють на такі:

* банківські, що є економічними відносинами між кредиторами (банками) і позичальниками з приводу надання коштів на умовах терміновості, платності, повернення, цільового характеру, матеріального забезпечення;

* комерційні - короткотермінові кредити, що надаються продавцями (виробниками) покупцям у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги;

* державні - це сукупність кредитних відносин між державою і суб'єктами господарювання;

* лізингові - кредитні відносини, що відображають стосунки між юридичними особами, які виникають унаслідок оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

За метою використання розрізняють кредити:

* для фінансування обігових коштів;

* для фінансування необоротних активів.

За терміном надання кредити поділяють на такі:

* короткострокові (терміном до 1 року);

* середньострокові (терміном від 1 до 5 років);

* довгострокові (терміном понад 5 років).

За порядком надання виділяють кредити:

* прямі, за яких кредитування підприємства здійснює один кредитор;

* консорціумні, за яких кредитування підприємства (або групи підприємств) здійснює група кредиторів на чолі з головним банком (банківським консорціумом);

* позики участі, за яких банки передають (уступають) частину позики іншим кредиторам (навіть без відома підприємства-позичальника).

ВАТ випустило 300 тис. штук акцій за ціною 5 грн/акцію. Витрати на емісію цих акцій становлять 2% від загальної суми емісії акцій.

Завдання.

Визначити вартість додаткового капіталу, що залучається шляхом емісії привілейованих акцій.

Розв'язок:

Сума дивідендів, передбачених до виплати відповідно до контрактних зобов'язань ВАТ, буде становити 240 тис. грн. (300 х 0,8); сума власного капіталу, що залучається з допомогою привілейованих акцій, -- 1500 тис. грн. (300 х 5).

У процесі управління вартістю залучення власного капіталу шляхом емісії акцій є багато труднощів та високі ризики для емітента. Тому необхідні висока кваліфікація фінансового директора, котрий несе відповідальність за цей процес; зважена емісійна та дивідендна політика підприємства.

До складу позиченого капіталу підприємства належать:

* короткострокові кредити та позики;

* довгострокові кредити та позики;

* кредиторська заборгованість, що виступає як залучені кошти.

Короткострокові кредити служать для покриття оборотних активів. Такі кредити на термін до одного року надаються банками при укладенні з банком кредитної угоди.

Довгострокові кредити та позики служать для фінансування необоротних і частини оборотних активів. Довгострокові кредити надаються банками на термін більший ніж один рік і мають певну специфіку відображення в бухгалтерських документах по завершенні звітного періоду.

Використання довгострокових кредитів на підприємстві має такі переваги перед емісією корпоративних облігацій:

* відпадає потреба у витратах на виготовлення документарних емісійних паперів, їх розміщення, оплату послуг фінансових посередників;

* фінансові та правові відносини між позичальником і кредитором відомі невеликому колу зацікавлених осіб;

* умови надання кредиту мають разовий характер і можуть змінюватися з укладенням нової кредитної угоди;

* кошти за кредитною угодою надходять на підприємство набагато швидше, ніж кошти з фондового ринку.

Розмаїття джерел та умов надання кредитів зумовлює потребу порівнювати ефективність формування позичених коштів. Особливостями такого порівняння є:

* простота визначення базового показника оцінки вартості позичених засобів -- вартості обслуговування боргу. Цим показником є процент за користування кредитом, який обумовлюється кредитною угодою;

* сплата процентів за кредит є елементом витрат, котрі зменшують розмір оподатковуваного прибутку;

* зустрічні грошові потоки генерують кредитний і процентний ризики, що можуть призвести до банкрутства позичальника;

* існує залежність між кредитоспроможністю позичальника та вартістю залучуваного капіталу -- що вища кредитоздатність, то менший процент за кредит.

Процентна ставка для оцінки вартості позиченого капіталу вимагає двох уточнень:

* вона збільшується з урахуванням інших витрат позичальника (наприклад, страхування кредиту за рахунок позичальника);

* вона зменшується на ставку податку на прибуток, щоб відобразити реальні витрати позичальника.

Розміщена облігація є доказом права її власника вимагати виплати за номінальною вартістю облігації і відсотків чи номінальної вартості за дисконтною облігацією в установлений (оголошений емітентом) термін.

Номінальна вартість емісії облігацій не повинна перевищувати розмір статутного капіталу чи розмір забезпечення, наданого підприємству третіми особами.

Підприємство може випускати облігації з одноразовим їх погашенням або облігації з погашенням серій у відповідні терміни кожної зі серій.

Облігації можна випускати на пред'явника та іменними. Щодо останніх, то підприємству потрібно вести реєстр їх власників.

Підприємство обумовлює можливість дострокового погашення облігацій за бажанням їх власників, вартість погашення в установлені терміни.

Якщо вартість позиченого капіталу, залученого шляхом емісії облігацій, оцінюється за допомогою ставки купонного процента, який формує суму періодичних купонних виплат (ВПК_кв), то її обчислюють за формулою:

ВПК_кв = СКП х (1 - СПП) / (1 - Р_е),

де СКП -- ставка купонного процента за облігацією, %;

СПП -- ставка податку на прибуток, у частках від одиниці;

Р_е -- рівень емісійних витрат щодо обсягів емісії, у частках від одиниці.

Висновки

Кредитування -- одна з форм фінансового забезпечення діяльності підприємства.

Підприємства використовують кредити для покриття потреби в обігових коштах за тимчасової відсутності власних джерел фінансування.

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з існуванням низки об'єктивних (товарне виробництво, товарний обмін, невідповідність руху товарних і грошових потоків) та суб'єктивних (незадовільна організація матеріально-технічного постачання, низький рівень менеджменту) факторів.

Обираючи форми і види кредитування, слід ураховувати особливості виробництва і реалізації продукції на підприємстві, а також порівнювати витрати підприємства за різних способів залучення кредитних ресурсів.

Важливим завданням фінансових служб є вибір оптимальних способів кредитування підприємства з метою забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції, прискорення оборотності обігових коштів, зниження витрат і максимізації фінансових результатів.

Використана література

кредит довгостроковий позичений емісія облігація

1. Марченко А.А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - №9. - С. 102 - 108.

2. Фінанси підприємств: Підручник. / Під. ред. Поддєрьогіна А.М. - К.: КНЕУ.-2000. - 460с.

3. Я.В. Воловець. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. - К.: - АЛЕРТА - 2005

Размещено на Allbest.ru