Размещено на http://www.allbest.ru/

• Грошові доходи підприємств
• Грошові доходи підприємств: види, джерела формування, напрямки використання

В умовах переходу до ринкової економіки проблеми розподілу чистого доходу і продукту набувають дедалі більшого значення. Чистий дохід - це різниця між ціною всієї реалізованої продукції і витратами на її виробництво, тобто собівартістю. Реально на кожному підприємстві чистий дохід виступає як прибуток.

Розподіл чистого доходу фактично зводиться до розподілу прибутку. На різних підприємствах і залежно від форм конкурентної боротьби він має неоднакові конкретні форми свого прояву. Так, за умов досконалої конкуренції він виступає як середній прибуток на вкладений капітал, що є результатом міжгалузевої конкуренції між виробниками. Прибуток може бути і максимально високим за умов монопольної конкуренції. В акціонерних товариствах він являє собою дивіденд, в кооперативних - чистий дохід тощо.

Крім прибутку, чистий дохід виступає також у формі відсотка. На грошові кошти підприємств, а також різних верств населення, які вкладають грошові кошти в банки, щорічно нараховується певний відсоток. Норма його визначається як відношення одержаного відсотка до всієї суми позичкових коштів.

У ринковій системі господарювання важливе значення має конкуренція як механізм регулювання економічних процесів, однак у перехідний період вона ще недосконала. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому підсумку -- до соціально-економічної та політичної нестабільності.

Щоб оцінити товарну частину продукції за цінами реалізації, обчислену за собівартістю валову продукцію основного виробництва збільшують на суму прибутків, яку передбачено одержати від реалізації продукції, робіт і послуг, або зменшують на суму збитків. Прибутки та збитки визначають окремо у рослинництві, тваринництві, допоміжних підприємствах та промислах, за роботами і послугами, виконаними на сторону. Таким чином, включення прибутків (збитків) у вартість валової продукції дає можливість врахувати її товарну частину за цінами реалізації, адже в сумі прибутку відображається результат перевищення цін над собівартістю по товарній продукції, а в збитках - перевищення собівартості над реалізаційними цінами. В результаті цих перерахунків товарна частина продукції буде оцінена за цінами реалізації, нетоварна - за собівартістю.

Оскільки валовий дохід є новоствореною вартістю, то в його величину не входять товарно-матеріальні витрати, тому виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг необхідно відшкодувати вартість спожитих в процесі виробництва товарно-матеріальних цінностей. Таке відшкодування пов'язане з тим, що процес виробництва здійснюється безперервно, тому повинні відтворюватися в грошовій і натурально-речовій формі спожиті в процесі виробничого використання засоби праці і предмети праці, тобто основні і оборотні фонди, адже для забезпечення навіть простого відтворення необхідне їх відновлення.

Товарно-матеріальні витрати входять у собівартість виробленої продукції.

В розрахункових формах до плану економічного і соціального розвитку, а також для аналітичної роботи розрахунок валового доходу проводять в розрізі галузей. В цьому випадку виникає проблема в обчисленні суми оплати праці, яка служить основою для розрахунку товарно-матеріальних витрат. Оскільки затрати на оплату праці пов'язані не лише безпосередньо з виробництвом тієї чи іншої продукції, а й з діяльністю допоміжних виробництв, що одночасно обслуговують декілька основних галузей, та організацією і управлінням господарством, то при визначенні валового доходу в розрізі галузей виробництва їх необхідно розподілити між основними галузями відповідно до існуючої методики. Такий розподіл проводиться у відповідному допоміжному розрахунку. Так, суми оплати праці на автомобільних чи тракторних перевезеннях включають, виходячи із обсягу робіт, що припадає на дану галузь, і витрат на оплату праці в розрахунку на одиницю роботи. Аналогічно розподіляють витрати на оплату праці за роботами, виконаними живою тягловою силою, з допомогою електропостачання і водопостачання. При розподілі сум оплати праці, що затрачена в ремонтних майстернях, а також на управління та обслуговування виробництвом (загальновиробничі та загальногосподарські витрати), до уваги береться їх загальна сума, що зачислена на конкретну галузь виробництва, і питома вага витрат на оплату праці в цій сумі.

Поряд з основним виробництвом в плані передбачено визначення валового доходу, що здійснюється господарським способом в капітальному будівництві і капітальному ремонті. На цих роботах валовий дохід повинен відповідати сумі витрат на оплату праці з відрахуваннями. Це обумовлено тим, що витрати на капітальне будівництво та ремонт, які виконуються господарським способом, обліковуються за собівартістю. Використані матеріальні цінності основного і виконані роботи обслуговуючими виробництвами для капітальних вкладень відшкодовуються в оборотні засоби за собівартістю, а тому прибуток в цій сфері діяльності не утворюється.

Сформований валовий дохід підлягає розподілу. Важливою умовою розвитку колективного виробництва є економічно обґрунтований, тобто пропорційний розподіл валового доходу між державою, господарським формуванням і працівниками. При цьому необхідно поєднати суспільні інтереси держави, громадські інтереси господарств та особисті інтереси працівників.

Валовий дохід господарства розподіляється на фонд споживання і фонд нагромадження.

До фонду споживання зараховують ту частину валового доходу, яка включає фонд основної і додаткової оплати праці працівників, нарахування на заробітну плату у централізовані соціальні фонди, а також на матеріальне заохочення та матеріальну допомогу.

До фонду нагромадження належить частина валового доходу, що спрямовується для збільшення основних, оборотних і резервних фондів, а також на відшкодування витрат, не покритих доходами минулих років.

Валовий дохід, що залишається після формування оплати праці з відрахуваннями, становить чистий дохід.

Чистий дохід господарства підлягає розподілу. Він розподіляється за рішенням загальних зборів колективу господарства . Відповідна частина чистого доходу в обов'язковому порядку повинна бути спрямована на платежі в бюджет і на сплату відсотків за користування простроченими і відстроченими позиками, на виробничі потреби та капітальні вкладення, а решта направляється на розвиток господарства та матеріальне стимулювання (як і прибуток).

Основна діяльність підприємства пов'язана з виробництвом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і має забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу та отримання певного прибутку.

У світовій практиці для визначення доходу підприємства від реалізації продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань.

При касовому методі доходом або виручкою підприємства за певний період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була фактично відвантажена покупцям (або за фактично здійснені та надані для них роботи і послуги).

За методом нарахувань доходом або виручкою підприємства за певний період визнається вартість продукції (наданих послуг, виконаних робіт), відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того, оплачена вона ними у цьому періоді, чи ні.

В Україні визначення доходів підприємств здійснюється за методом нарахувань.

Розмір самого доходу або виручки підприємства від реалізації продукції за однакових умов залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої продукції, розрахункової дисципліни та рівня реалізаційних цін [5, с. 234]. Реалізаційні ціни можуть бути фіксованими, регульованими та вільними.

Фіксовані ціни встановлюються в адміністративному порядку на державному рівні. Такі ціни застосовуються до товарів та послуг першої необхідності, а також енергетичних ресурсів (газу, електроенергії тощо).

Регульовані ціни встановлюються державою шляхом регулювання рівня рентабельності (прибутковості) товарів першої необхідності (хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо). Основними формами регулювання цін є такі:

- встановлення граничних рівнів (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

- затвердження граничних рівнів рентабельності (тобто частки прибутку в ціні, тарифі);

- встановлення граничних рівнів торговельних надбавок та постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

У решті випадків застосовуються вільні ціни, тобто ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції або за домовленістю постачальників та споживачів (у цьому разі їх називають договірними). Вільні ціни сприяють економічній зацікавленості виробників у розширенні асортименту товарів та підвищенні їх якості.

Базою для встановлення вільної ціни на продукцію слугує її собівартість та прибуток, який підприємство може отримати з урахуванням рівня існуючих ринкових цін на аналогічну продукцію. Собівартість виготовлення продукції та прибуток, що припадає на одиницю продукції, формують її ціну виробництва:

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.1 - Фінансовий механізм підприємства і його забезпечення

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції й отримання виручки від її продажу.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств (дод. Б). Грошові надходження - це кошти, які надходять на поточні та інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

Під грошовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надходження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел.

Кошти на суму податку на додану вартість, які одержує підприємство, виступаючи на ринку як продавець товарів, робіт і послуг, виходячи з економічної суті цього податку, мають перераховуватися продавцем до державного бюджету, тобто при одержанні цих коштів у підприємства виникає зобов'язання сплатити їх до бюджету. Звідси походить термін "податкове зобов'язання", який фігурує в Законі України "Про податок на додану вартість".

Податкове зобов'язання -- загальна сума податку на додану вартість, одержана (або нарахована) підприємством у звітному податковому періоді у зв'язку з продажем товарів, робіт, послуг.

Оскільки Закон визначає поняття "продаж" товарів (робіт, послуг) як будь-які операції, здійснені не тільки згідно з договорами купівлі-продажу, а й з іншими цивільно-правовими документами, що передбачають передання права власності, об'єктами податку на додану вартість виступають також:

* безоплатне надання товарів, робіт, послуг (крім надання благодійної допомоги);

* передання майна в оперативну оренду (лізинг);

* передання права власності на об'єкти застави (крім цінних паперів) позичальнику (кредитору) для погашення простроченого боргу заставодавця.

У цих випадках у підприємства, яке передає майно, може виникати податкове зобов'язання перед бюджетом.

Принципове значення для організації взаємовідносин між підприємствами і бюджетом зі сплати податку на додану вартість і для фінансового стану підприємства має встановлений порядок визначення дати виникнення податкових зобов'язань і податкового кредиту.

Суб'єкти підприємницької діяльності у процесі виробництва та іншої підприємницької діяльності створюють нову вартість, яка за сучасних умов в Україні складається з фонду оплати праці, прибутку (частина якого вилучається до бюджету), а також податку на додану вартість і акцизного збору, які в повному обсязі підлягають вилученню на загальнодержавні потреби, тобто до державного бюджету.

Податок на додану вартість (ПДВ) -- це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів (за винятком їх внутрішньогосподарського переміщення), виконання робіт, надання послуг [7, с. 422].

Головна особливість цього податку полягає в тому, що його платниками фактично є кінцеві споживачі товарів і послуг, причому як споживачі товарів і послуг виробничо-технічного призначення, так і споживачі товарів і послуг особистого призначення. За допомогою цього податку між кінцевими споживачами рівномірно розподіляється та частина створеного в суспільстві продукту, яка має централізуватись і задовольняти загальнодержавні потреби. Він стимулює економію витрат усіх видів матеріальних ресурсів, особливо якщо йде мова про неопераційні витрати, які не входять до складу валових витрат і собівартості продукції і, отже, не відшкодовуються підприємству, котре в такому разі виступає не як проміжний, а як кінцевий споживач. У сфері обігу податок на додану вартість стимулює продавців до стримування продажних цін на товари й послуги.

Організаційна структура на нормативно-правове забезпечення фінансового механізму

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а шляхом цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їх кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств. Організація фінансів підприємств за умов ринкової економіки грунтується на принципах саморегулювання, самоокупності та самофінансування, які на практиці реалізуються через:

а) комерційний розрахунок -- метод ведення господарської діяльності, що полягає в постійному порівнянні (у грошовому вимірі) витрат і результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімального можливого ризику, здійснення господарських операцій;

б) економічні методи (важелі) регулювання діяльності підприємств з боку держави шляхом проведення нею податкової, кредитної, валютної, амортизаційної, інвестиційної, протекціоністської та інших видів економічної та соціальної політики;

в) господарську та фінансову незалежність підприємств, самостійність вибору підприємствами ділових партнерів, форм і методів розрахунків, обсягів виготовлення та реалізації продукції, її асортименту тощо;

фінансову відповідальність підприємств за результати своєї господарської діяльності;

д) матеріальну зацікавленість підприємств у фінансових результатах своєї діяльності;

є) партнерські взаємовідносини підприємств із постачальниками, споживачами, банками, страховими компаніями, бюджетом, державними цільовими фондами й іншими контрагентами.

Організація фінансів підприємств, структура фінансових ресурсів, величина і напрями використання прибутку, взаємовідносини з бюджетом залежать від таких чинників:

* форма власності (приватне підприємство, колективне чи державне підприємство);

* організаційпо-правова форма господарювання (товариство, одноособове підприємство, сімейне підприємство);

* галузі діяльності підприємства (промисловість, капітальне будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера тощо);

* обсяг діяльності (мале, середнє чи велике підприємство).

За формою власності підприємства поділяють на державні та приватні. При створенні підприємств державної форми власності використовуються бюджетні кошти. Держава, як їх власник, лише передає право па тимчасове володіння та розпорядження ними керівникові підприємства. Крім коштів бюджету, державні підприємства можуть використовувати як джерела фінансових ресурсів банківський кредит, державні дотації, субсидії тощо. Прибуток, отриманий у результаті діяльності державних підприємств, належить державі і розподіляється відповідно до чинного законодавства.

Підприємства недержавної форми власності (акціонерні, орендні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні тощо) мають значно ширші, порівняно з державними підприємствами, можливості формування і використання фінансових ресурсів. Джерелом фінансових ресурсів недержавних підприємств можуть бути кошти засновників (акціонерів), фінансова допомога держави, недержавних фінансових інститутів, кошти інших юридичних і фізичних осіб. Прибуток недержавних підприємств є власністю його засновників і після сплати податків використовується згідно з рішеннями, прийнятими власниками підприємства, на виробничий та соціальний розвиток, а також на споживання.

На організацію фінансів підприємств впливає також характер виробництва, тобто технологічні особливості виробництва, його фондо-, матеріале- та трудомісткість, тривалість виробничого циклу, залежність від природних і кліматичних умов, сезонність виробництва тощо. Ці чинники впливають на формування, обсяг і порядок поповнення статутного капіталу, періодичність та обсяги грошових надходжень і шідптків, джерела формування і структуру грошових фондів, порядок оподаткування підприємства, швидкість обігу фінансових ресурсів, ііпршіок формування і розподілу прибутку, обсяги інвестицій і тому нинішні приховуватись при організації фінансової діяльності та і|іііііііи піші рмґніїм н.'і кожному конкретному підприємстві.

Фінансова діяльність посідає особливе місце в управлінні підприємством. Від неї залежить повнота фінансового забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства.

Фінансова діяльність - це діяльність, спрямована на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, досягнення ним визначених цілей економічного і соціального розвитку. Фінансова діяльність зумовлює зміни як величини, так і складу власного та залученого (позикового) капіталів підприємства.

Фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань:

* забезпечення фінансовими ресурсами поточної операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства;

* пошук резервів збільшення доходів, прибутків і рентабельності підприємства;

* забезпечення виконання фінансових зобов'язань перед діловими партнерами (постачальниками, підрядниками, банками, страховими та інвестиційними компаніями тощо), бюджетом і цільовими фондами;

* фінансове забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємства;

* контроль за ефективним розподілом і цільовим використанням фінансових ресурсів.

Ефективність фінансової діяльності забезпечується формуванням оптимального фінансового механізму підприємства.

Фінансовий механізм підприємства -- це сукупність форм і методів формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення фінансування діяльності підприємства. Фінансовий механізм підприємства включає систему фінансових методів (фінансове прогнозування, планування, фінансові показники і коефіцієнти, нормативи, ліміти, резерви, система розрахунків, кредитування, інвестування, оподаткування, страхування, стимулювання тощо) та фінансових важелів (дохід, прибуток, ціна, норма

амортизації, ставка податку, ставка дисконту, відсотки, нормативи фінансових санкцій тощо). Фінансовий механізм вітчизняних підприємств формується на основі правового (закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, накази, розпорядження, листи міністерств і відомств, статутні документи підприємства), нормативного (інструкції, норми, нормативи, методичні вказівки тощо)та інформаційного (звітні бухгалтерські і статистичні документи, дані вибіркових спостережень тощо) забезпечення.

Фінансову роботу па підприємстві здійснюють за такими основними напрямами:

1) фінансове планування і прогнозування, тобто розробляння перспективних, поточних і оперативних фінансових планів підприємства, бізнес-планів реалізації окремих підприємницьких проектів та угод;

2) аналіз і контроль фінансово-господарської діяльності підприємства, з метою діагностики його фінансового стану, виявлення резервів зниження витрат, збільшення доходів і прибутків;

3) оперативна (поточна) фінансово-економічна робота -- робота з постачальниками стосовно розрахунків за сировину, матеріали, паливо та з покупцями за розрахунками за реалізовану продукцію, забезпечення своєчасної сплати податків і податкових платежів, погашення банківських кредитів і сплати відсотків, своєчасних виплат заробітної платні тощо.

Для ведення фінансової роботи на великих підприємствах створюють фінансовий (фінансово-економічний) відділ.

Зазвичай окремі ланки фінансової роботи у фінансовому відділі виконують окремі сектори і групи. Орієнтовну схему організації роботи у фінансовому відділі підприємства подано на рис. 1.

Слід зазначити, що на підприємствах зі значним обсягом зовнішньоекономічних операцій може бути створена група (сектор) валютних розрахунків і валютного контролю.

На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового відділу, фінансову роботу виконує фінансовий сектор (група) у складі бухгалтерії

Па малих підприємствах функції фінансиста виконує головний бухгалтер або оухгалтер, якому доручено цю ділянку роботи.

Рис. 1 Орієнтовна схема організації фінансового відділу підприємства

Фінансова служба на підприємстві виконує такі функції:

а) на основі аналізу резервів зниження витрат і збільшення доходів підприємства розробляє перспективні, поточні та оперативні фінансові плани;

б) організовує оперативний контроль за надходженнями грошових коштів від продажу продукції, товарів робіт чи послуг;

в) контролює розподіл і цільове використання фінансових ресурсів;

г) забезпечує роботу щодо виконання фінансових зобов'язань підприємства перед державним бюджетом, цільовими фондами;

д) здійснює розрахунки з контрагентами;

є) організовує розрахунки з працівниками підприємства;

є) разом з економічним, виробничим і технічним підрозділами комплексно аналізує фінансову діяльність підприємства;

ж) вивчає стан фінансового ринку країни і регіону, приймає рішення та здійснює планування в інвестиційній сфері.

Завдання

Визначити страхову суму і страхову премію (внесок) яку сплатить позичальник на користь страховика

Сума кредиту тис.грн 20

Річна ставку% за кредит 42%

Тарифна ставка % 3,0%

Поправочний коефіцієнт % 2,2%

Річна ставка = 20 тис.грн * 42% = 8400 грн.

Тарифна ставка 20 тис.грн * 3% = 600 грн.

Поправочний коефіцієнт 20 тис.грн * 2,2 = 440 грн.

Страхова сума = 8400 грн

Страховий внесок 440 + 600 = 1040 грн.

Завдання

Визначити суму податку з власників транспортних засобів, що підпадає сплаті в бюджеті підприємства "А" на основі таких даних

Москвич 1300*4,0 / 100 *2 = 52 * 2 = 104 грн.

Волга 2000 * 10,0 / 100 * 1 = 200 грн.

AUDI 3000 * 20,0 / 100 * 1 = 600 грн.

OPEL 1500 * 4,0 / 100 * 2 = 60 * 2 = 120 грн.

CITROEN 2000 * 10 / 100 * 1 = 200 грн.

Всього до оплати = 104 + 200 + 600 + 120 + 200 = 1224 грн.

Використана література

грошовий дохід страховий

1. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємств. - К.: Либідь, 2001

2. Василик О.Д. Баланс фінансових ресурсів і витрат держави//Фінанси України,- 1996. - №1. - с.23-31.

3. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки.- М. .: ИКЦ «Дис», 1997- 224с..

4. Фінанси підприємств /навчальний посібник: курс лекцій/ За ред.. д.е.н. проф.. Г.Г. Кірейцева. - К.: ЦУЛ. 2002

5. Фінанси підприємств/ під ред.. Поддєрьогіна А.М. - К.: КНЕУ, 2000

6. Фінанси підприємств: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Л.Д. Буряк, Є.В. Вакукленко, А.П. Куліш - К.: КНЕУ, 2003

Размещено на Allbest.ru