Размещено на http://www.allbest.ru/

• Фінансове планування
• Фінансове планування

Фінансове планування -- це один з елементів діяльності, пов'язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об'єктом фінансовогопланування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові фонди та ін. Фінансовий план -- це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів -- вони складаються виключно в грошовій формі.

Принципи фінансового планування:

-- наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

-- єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;

-- безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

-- стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, організаціями, установами, їх об'єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі); на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів; в розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).

За тривалістю дії розрізняють:

-- перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);

-- поточні (на 1 рік);

-- оперативні (на квартал, місяць).Діяльність, пов'язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певних видів робіт з використанням відповідних методів (див. табл. 1).

Таблиця 2

Етапи і методи фінансового планування

№ п/п	Етапи	Методи
1.	Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період	Економічний аналіз
2.	Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, економіко - математичні методи
3.	Збалансування доходів і видатків фінансового плану	Балансовий

Методи економічного аналізу вивчаються у відповідному навчальному курсі, а також економіко-математичні методи. Що ж стосується інших методів, то суть їх полягає у наступному.

Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені.

Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.

Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це -- нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін.

Нормативний метод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

-- вони мають бути науковообгрунтованими;

-- прогресивними (т.б. орієнтованими на кращий досвід);

-- тривалої дії;

-- стабільними. Нормативи бувають двох видів:

1) нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ);

2) нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процеси формування і розподілу доходів, відрахувань та ін. (податки, внески в цільові фонди, нормативи розподілу прибутку).

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.

Напрямки удосконалення фінансового планування:-- забезпечення стабільних умов господарювання, а отже стабільних податків, зборів, подолання інфляції;

-- підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як окремі господарюючі суб'єкти, так і території країни в цілому зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі одного року і потребують свого обґрунтування;

-- широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;

-- дальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;

-- уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.

Характеристика найбільш розповсюджених видів фінансових планів.

Баланс доходів і видатків складається на підприємствах. Це поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах.

Структура балансу доходів і видатків

І розділ. Доходи і надходження коштів:

-- прибуток;

-- амортизаційні відрахування;

-- внутрішні фінансові ресурси, що виникають в основній діяльності (виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей, приріст стійких пасивів);

-- внутрішні фінансові ресурси, що виникають у капітальному будівництві, яке проводиться господарським способом (виручка від реалізації попутного видобутку корисних копалин, прибуток та економія по будівельно-монтажних роботах, реалізація позатитульних споруд);

-- кошти від продажу цінних паперів;

-- пайові та інші внески членів трудового колективу;

-- поступлення коштів від вищестоящої організації.

II розділ. Видатки і відрахування:

-- капітальні вкладення;

-- капітальний ремонт основних фондів;

-- приріст власних оборотних коштів;

-- утворення фінансового резерву;

-- фонди заохочення;

-- науководослідні роботи;

-- підготовка кадрів;

-- утримання об'єктів соцкультпобуту.

III розділ. Взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами:

-- податки, збори та інші платежі в бюджет і в позабюджетні фонди;

-- асигнування з бюджету.

IV розділ. Взаємовідносини з кредитною системою:

-- надання довгострокових позик;

-- сплата відсотків по довгострокових позиках;

-- погашення позик.

Платіжний календар -- це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання -- спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається за певний період. Форма цього фінансового плану представлена в таблиці 3.

При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.

Бізнес-план -- план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, строк окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участю держави. Крім того, кредитні установи при наданні довгострокових позик вимагають представлення підприємствами бізнес-планів для обґрунтування повернення кредитів.

Структура бізнес-плану: в перших розділах дається загальний опис проекту і вказується його мета і необхідність; характеристика товарів, робіт або результату, який досягається після завершення проекту і дає прибуток; дослідження і прогнозування ринкової ситуації, реклама, покупці і конкуренти; характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення кваліфікованою робочою силою.

Заключні розділи бізнес-плану -- фінансові -- де надаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обґрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат. Кошторис доходів і видатків складають установи невиробничої сфери і, в першу чергу, бюджетні організації.

У найбільш загальному вигляді кошторис доходів і видатків представлений в таблиці 2.

На практиці використовуються наступні види кошторисів:

1) індивідуальні (кошторис доходів і видатків) -- це фінансові плани окремих бюджетних установ;

2) загальні кошториси складаються по однотипних бюджетних установах (школах, лікарнях);

3) кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

4) зведені -- це зведені в єдині індивідуальні кошториси та кошториси на проведення централізованих заходів в розрізі окремого міністерства.

Таблиця 2

КОШТОРИС ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ

Показники	Всього на рік	Разом на рік
		Загальний фонд		Спеціальний фонд
Залишок коштів на початок року	X	X	X
ДОХОДИ всього
Надходження коштів із загального фонду бюджету
Надходження коштів із спеціального фонду бюджету
ВИДАТКИ всього
ПОТОЧНІ ВИДАТКИ
Видатки на товари і послуги
Виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями
Субсидії і поточні трансферти
КАПІТАЛЬНІ ВИДАТКИ
Придбання основного капіталу
Створення державних запасів і резервів
Придбання землі і нематеріальних активів
Капітальні трансферти
НЕРОЗПОДІЛЕНІ ВИДАТКИ
КРЕДИТУВАННЯ 3 ВИРАХУВАННЯМ ПОГАШЕННЯ
ПЛАТЕЖІ ДО БЮДЖЕТУ

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини -- дохідну і видаткову. Дохідна частина включає поступлення податків і обов'язкових зборів, неподаткові надходження. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також діючим порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю державного бюджету як фінансового плану є те, що він має силу закону. Щорічно Верховна Рада України приймає Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

-- суми доходів Державного бюджету України;

-- суми видатків Державного бюджету України;

-- граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;

-- суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів;

-- розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в країні, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, з допомогою цього фінансового плану перевіряється обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення. Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів які мобілізуються через бюджетну систему і державні цільові фонди, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у суб'єктів господарювання і у населення. У першому розділі "Доходи" наводяться поступлення всіх видів фінансових ресурсів -- прибуток, податки, амортизаційні відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо.

У другому розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів -- витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних об'єктів, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.

Загальнодержавні фонди цільового призначення

Державні цільові фонди -- це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Історично цільові фонди з'явилися раніше бюджету, як єдиного державного фонду грошових ресурсів. Це були спеціальні фонди або особливі рахунки. Кількість їх постійно коливалася, більшість мали тимчасовий характер і разом із виконанням намічених цілей ліквідовувалися.

Велика кількість фондів сприяла розпорошеності коштів, послабленню контролю за їх використанням, і тому з'явився бюджет як джерело фінансування потреб держави, пов'язаних з виконанням нею головних своїх функцій: втручання в економіку, управління, соціального захисту населеня та оборони.

В колишньому СРСР державний бюджет поглинув і об'єднав в собі цільові фонди і став єдиним і найбільшим централізованим фондом державних ресурсів, що на певних етапах було доцільним, але з часом перестало відповідати потребам розвитку країни. В умовах дефіциту коштів бюджет виявився неспроможним профінансувати всі потреби держави. І тому почався зворотний процес відокремлення від державного бюджету спеціальних фондів, в першу чергу, з чітко визначеними доходними джерелами. Першим фондом, який був відокремлений від бюджету, став Пенсійний фонд.

В сучасних умовах розвитку незалежної України значення державних цільових фондів, поряд із бюджетом, значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:

1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися:

-- шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

-- або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

-- спеціальні збори (дуже часто обов'язкові);

-- добровільні внески і пожертвування;

-- позики;

-- кредити;

-- направлення коштів із бюджету.

В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:

-- державними;

-- місцевими.

В залежності від напрямків використання існують фонди:

-- економічні;

-- соціальні;

-- науково-дослідні;

-- страхові;

-- міждержавні та інші.

В Україні до економічних, державних цільових фондів можна віднести: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Фонд охорони праці, Фонд розвитку та захисту конкуренції, Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств.

Соціальні фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів.

Державний інноваційний фонд є науково-дослідним.

Пенсійний фонд України був створений в 1991 році. Завдання, які поставлені перед фондом:

-- пенсійне забезпечення населення;

-- фінансування програм по підтримці пенсіонерів та інвалідів;

-- міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Джерелами утворення Пенсійного фонду України є:

-- обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян;

-- кошти з Державного бюджету України призначені для виплати пенсій військовослужбовцям;

-- добровільні внески і пожертвування;

-- інші надходження.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, бюджетні, громадські та інші установи і організації, фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності перераховують в Пенсійний фонд збори на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32 відсотки від фактичних витрат на оплату праці.

Громадяни, які працюють на умовах трудового договору, а також які виконують роботи згідно з ці вільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 12 відсотка сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого згідно законодавству України. Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір в Пенсійний фонд визначається окремо за ставкою 4 відсотки від фактичних витрат на оплату праці для працюючих інвалідів та за ставкою 32 відсотки для інших працівників підприємства.

Кошти, акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на виплату:

— пенсій (трудових і соціальних);

— пенсій військовослужбовцям;

— допомог непрацюючим матерям по догляду за дитиною до досягнення нею 3річного віку;

— допомог на поховання непрацюючих пенсіонерів та ін.

Державні пенсії можуть бути наступних видів:

1) трудові, т.б. зароблені суспільно-корисною працею:

-- за віком;

-- по інвалідності;

-- в разі втрати годувальника;

-- за вислугу років.

2) соціальні, які надаються непрацездатним при відсутності у них права на трудову пенсію.

3 1.01.2001 р. запроваджуються пенсії за особливі заслуги перед Україною, право на які будуть мати громадяни, які проявили себе у сфері державної, громадської або господарської діяльності, мають досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту.

Фонд соціального страхування України був створений в 1991 році, є самостійною фінансовою системою. Кошти фонду, згідно діючого законодавства, не повинні входити до складу Державного бюджету України. Платежі, встановлені до Фонду соціального страхування України належать до загальнодержавних обов'язкових платежів. Тарифи обов'язкових внесків на державне соціальне страхування встановлюються Верховною Радою України.

Функціонування фонду пов'язане з необхідністю відшкодування витрат працюючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

До Фонду соціального страхування України надходять обов'язкові внески від суб'єктів господарювання всіх форм власності, їх філій, відділень, а також від фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю.

Збір на обов'язкове соціальне страхування встановлено в розмірі 4,0% від фактичних витрат на оплату праці. Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше за 50 % від загальної чисельності працюючих, збір визначається за ставкою 1% фактичних витрат на оплату праці всіх працівників цих підприємств.

Кошти Фонду соціального страхування України спрямовуються на виплату:

допомог по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомог по вагітності та пологах;

допомог при народженні дитини та догляду за нею;

допомог на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

забезпечення оздоровчих заходів.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається на підставі листка непрацездатності, з врахуванням загального трудового стажу працівника в наступних розмірах:

1) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж 8 і більше років; працівникам, у яких тимчасова непрацездатність настала внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання; працівникам, які мають на утриманні трьох і більше дітей до 16 років; ветеранам війни; працівникам, віднесеним до 14 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та деяким іншим категоріям працівників.

2) 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж від 5 до 8 років.

3) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж до 5 років.

Державний фонд сприяння зайнятості населення утворений у відповідності із Законом України «Про зайнятість населення». Головне завдання фонду надання підтримки особам, які втратили роботу, допомога при працевлаштуванні, перекваліфікації.

Основне джерело коштів фонду це збори на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, їх філії, відділення, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, які працюють за трудовим або цивільно-правовим договором, адвокати, приватні нотаріуси, члени творчих спілок.

Ставки збору:

-- для юридичних осіб, їх філій, відділень -- 1,5% фактичних витрат на оплату праці;

-- для фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокатів, приватних нотаріусів -- 0,5% суми оподатковуваного доходу (прибутку);

-- для фізичних осіб, які працюють на умовах контракту або згідно з цивільно-правовими договорами -- 0,5 % від сукупного оподатковуваного доходу.

За рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення здійснюється виплата:

допомог по безробіттю;

відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

матеріальних допомог безробітним та членам їх сімей;

дотацій роботодавцям для створення робочих місць; допомог на поховання безробітних.

У 1999 р. кошти Державного фонду сприяння зайнятості населення були використані за наступними напрямками: на виплату допомог по безробіттю було спрямовано 64,4% коштів фонду; утримання державної служби зайнятості 11,3%; професійну підготовку та перепідготовку незайнятого населення 8,7%; відшкодування Пенсійному фонду коштів за вихід на дострокову пенсію 5,3%; створення і утримання автоматизованої інформаційно-довідкової системи 3,1%; інші видатки 7,2%.

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення був утворений в зв'язку із необхідністю фінансування потреб, пов'язаних з подоланням наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. До 1999 р. фонд формувався за рахунок:

обов'язкових внесків суб'єктів господарювання;

добровільних внесків і пожертвувань.

Суб'єкти господарювання незалежно від форми власності (крім бюджетних установ і організацій), які ведуть діяльність, спрямовану на отримання прибутку та здійснюють оплату праці, сплачували внески до Фонду Чорнобиля в розмірі спочатку 12, пізніше 10, і в останній період існування таких платежів 6 відсотків від фактичних витрат на оплату праці. Починаючи з 1999 р. скасовані обов'язкові внески суб'єктів господарювання до фонду Чорнобиля, який в даний час утворюється за рахунок коштів Державного бюджету України та включається до його складу.

Кошти фонду Чорнобиля використовуються виключно на фінансування заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, а саме на:

витрати на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

державні капітальні вкладення;

фінансування самостійного переселення громадян з радіоактивно забруднених територій і будівництво житла для громадян, віднесених до категорії 1;

витрати на забезпечення робіт у зоні відчуження;

інші цільові програми.

Перелік видатків на здійснення вищевказаних заходів щорічно затверджується законом Про Державний бюджет України. Головним розпорядником коштів фонду Чорнобиля є Міністерство з надзвичайних ситуацій.

Фонд України соціального захисту інвалідів. Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено встановлення для всіх підприємств, установ і організацій (незалежно від форм власності) нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в розмірі не менше 4% загальної чисельності працюючих станом на початок року.

В разі недотримання цієї вимоги, підприємство зобов'язане щорічно відраховувати до названого Фонду цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації у сумі середньорічної заробітної плати за кожне незайняте інвалідом місце.

Державний інноваційний фонд був утворений з метою фінансування і матеріально-технічної підтримки заходів і забезпечення розвитку та використання досягнень науки і техніки.

Основні завдання фонду:

державна фінансова, інвестиційна та матеріально-технічна підтримка впроваджень нових технологій у виробництво;

технічне переоснащення підприємств;

сприяння випуску продукції, здатної замінити імпортні товари;

відбір інноваційних проектів. В останні роки кошти Державного інноваційного фонду включаються до складу доходів і видатків Державного бюджету України без зміни їх цільового призначення.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності сплачують до Державного інноваційного фонду збір в розмірі 1 відсотка від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) або валового доходу у торговельній, посередницькій, постачальницько-збутовій, банківській та страховій сферах діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору.

Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України є

центральною, науково-методичною, консультативною та координуючою установою, утвореною при Президентові України для підтримки місцевого самоврядування. Основними завданнями фонду є:

-- надання науково-методичної та консультативної допомоги у становленні та розвитку місцевого самоврядування;

-- координація зусиль вітчизняних асоціацій та інших громадських організацій з вказаних проблем;

-- сприяння органам місцевого самоврядування у розвитку демократичних форм і методів їхньої роботи;

-- сприяння утвердженню правових засад у діяльності органів місцевого самоврядування;

-- вироблення на основі вітчизняного і міжнародного досвіду пропозицій і рекомендацій.

Фінансування видатків на утримання фонду здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Іншими джерелами надходжень фонду є:

-- кошти, які об'єднуються фондом на договірних засадах з органами місцевого самоврядування та їх асоціаціями, а також центральними і місцевими органами державної виконавчої влади та іншими установами для реалізації заходів та програм розвитку і підтримки місцевого самоврядування;

-- банківські кредити;

-- добровільні внески і пожертвування;

-- зарубіжна та міжнародна фінансова підтримка;-- надходження від виконання госпрозрахункових договорів та проведення заходів;

-- дохід від реалізації науково-дослідної, інформаційно-довідкової, видавничої та іншої продукції, надання платних послуг юридичним та фізичним особам.

Майнове страхування

Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за більшістю договорів майнового страхування покладено дійсну вартість застрахованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається "другим" ризиком (на відміну від "першого", який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які іноді поділяють на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.

По-перше, розмір ризику (з огляду на обсяги можливих збитків) при страхуванні майна громадян, як правило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.

По-друге, перелік об'єктів страхування у громадян є досить обмеженим. До нього належать зазвичай власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майни, домашні і сільськогосподарські тварини. Перелік об'єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший. Він охоплює будівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби усіх видів, вантажі, будівельно-монтажні й інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відповідно до перелічених об'єктів в обох підгалузях виокремлюються конкретні види страхування.

По-третє, ризики громадян достатньо прості й однорідні, тому Доволі часто страховик може страхувати їх за стандартними умовами (видавати стандартний страховий поліс). А ризики юридичних осіб складні та неоднорідні, тому часто доводиться створювати індивідуальні програми страхового захисту відповідно до потреб конкретного страхувальника.

По-четверте, процес прийняття на страхування ризиків громадян - річ, здебільшого, порівняно нескладна. Інколи страховики навіть не вдаються до попереднього огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут майже завжди потрібен попередній огляд.

По-п'яте, складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховиків скористатися послугами професійних страхових посередників - брокерів - з їхнім досвідом і знанням. При страхуванні майна громадян страховик може сам пропонувати поліси клієнтам або використовувати послуги страхових агентів, якими можуть бути фізичні особи, кредитні установи, відділення зв'язку, туристичні фірми, станції технічного обслуговування автомобілів тощо.

Страхування майна, як правило, здійснюється в добровільній формі.

Третя (порівняно нова для вітчизняного страхування) галузь - це страхування відповідальності. Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Залежно від виду страхування страхову виплату страховик може здійснювати або на користь страхувальника, або на користь третьої особи, котру визнано постраждалою внаслідок певних дій або бездіяльності страхувальника. Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, майнові інтереси якої захищає конкретний договір страхування. Найчастіше ця третя особа є невідомою (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов'язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої особи (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування відповідальності.

Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума зазвичай залежить від дійсної вартості об'єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума встановлюється у вигляді граничної суми відшкодування - ліміту відповідальності, яку бере на себе страховик, коли страхувальник завдасть шкоди третім особам (їхньому життю, здоров'ю, майну).

Законодавство більшості розвинених країн передбачає обов'язкове страхування відповідальності власників деяких джерел підвищеної небезпеки, найбільш загрозливих унаслідок значного поширення або великих масштабів імовірної шкоди. Практично в усіх країнах існує обов'язкове страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. З 1 січня 1997 року страхування відповідальності власників транспортних засобів у обов'язковій формі запроваджене також в Україні. У більшості країн світу здійснюється страхування відповідальності власників авіаційного транспорту, власників суден, користувачів ядерних установок, обов'язкове страхування професійної відповідальності певних категорій фахівців. Практично всі перелічені види страхування відповідальності починають активно розвиватися й у нашій країні.

Використана література

фінансовий планування бюджет майнове страхування

1. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 1998. - 120 с.

2. Бахмут О.І. Аналіз платоспроможності підприємства. //Економіка. Фінанси. Право. -2000. - №12. - С.21-26.

3. Верига Ю., Подольська В. Методика аналізу фінансового стану підприємства. // Бухоблік і аудит.- 1994.- №4.- С.19-23; - №11.- С.30-33; - №12.-С.24-28;- 1995.- №1.- С.20-24.

4. Глазунов В.Н. Анализ финансового состояния предприятия. //Финансы.-1999.- №2.- С. 15-18.

5. Губіна І.А. Аналіз ліквідності підприємства на основі балансу. // Світ бухобліку.- 1998.- №2.- С.75-79.

6. Губіна І.А. Аналіз оборотного капіталу. // Світ бухгалтерського обліку.- 1998.- №3.- С.71-76.

7. Дем'яненко І.В. Фінансова стійкість підприємства та її регулювання. // Фінанси України.- 2001.- №5.- С.127-129.

8. Ковалев А.И. Анализ финансового состояния предприятия. - М.: Центр экономики и маркетинга .- 1997. - 192 с.

9. Логіненко Л., Ковальчук Г. Оцінка платоспроможності підприємства. Методичні підходи. // Економіка.Фінанси.Право.- 1998.- №10.- С.10-15.

10. Марченко А.А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - №9. - С. 102 - 108.

11. Фінанси підприємств: Підручник. / Під. ред. Поддєрьогіна А.М. - К.: КНЕУ.-2000. - 460с.

Размещено на Allbest.ru