Размещено на http://www.allbest.ru/

24

• Система оподаткування підприємств в Україні
• Зміст

Методи визначення потреби підприємства в оборотних коштах. Поняття норм і нормативів оборотних коштів

Система оподаткування підприємств в Україні, її значення і розвиток

Задача

Використана література

Методи визначення потреби підприємства в оборотних коштах. Поняття норм і нормативів оборотних коштів

Необхідною умовою здійснення підприємством господарської діяльності є наявність у нього оборотних засобів. Вони забезпечують безперервність відтворювального процесу на підприємстві, що відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обігу.

Оборотні засоби підприємства постійно перебувають у русі і, змінюючи свою форму, проходять три стадії кругообігу (рис. 1).

На першій стадії кругообігу під час придбання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) оборотні засоби з грошової форми переходять у товарну.

На другій стадії предмети праці за участю засобів праці та робочої сили перетворюються у незавершену виробництвом продукцію, тобто відбувається їх виробниче споживання. Виробнича стадія кругообігу завершується випуском готової продукції, й оборотні засоби знову набувають товарної форми.

Рис. 1. Стадії кругообігу оборотних засобів підприємства

На третій стадії кругообігу підприємство реалізує готову продукцію й оборотні засоби знову змінюють товарну форму на грошову. Кругообіг вважається закінченим, коли грошові кошти за реалізовану продукцію надійдуть на розрахунковий рахунок підприємства. Грошова форма, якої набувають оборотні засоби на третій стадії їх кругообігу, одночасно є їх початковою стадією обороту.

Перша і третя стадії кругообігу оборотних засобів виробничого підприємства відбуваються у сфері обігу, друга - у сфері виробництва.

Оскільки оборотні засоби підприємства функціонують як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, то їх поділяють на оборотні фонди та фонди обігу (рис. 2).

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається під час одного виробничого циклу, змінюючи свою натуральну форму, розміри та властивості, і переносить свою вартість на вартість виготовлюваної продукції відразу в повному обсязі.

Рис. 2. Склад оборотних засобів підприємства

Натурально-речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (наприклад, малоцінні інструменти).

До оборотних фондів підприємства належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

Виробничі запаси включають сировину, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі матеріали, куплені напівфабрикати, паливо, запасні частини, тару та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб. Виробничі запаси становлять більшу частину оборотних фондів виробничого підприємства.

Незавершене виробництво - це предмети праці, обробка або переробка яких на підприємстві ще не завершена. Вони знаходяться безпосередньо на робочих місцях у виробничих цехах або в процесі транспортування від одного виробничого підрозділу до іншого. Вироби, обробка яких повністю закінчена у даному виробничому підрозділі, але вони ще потребують подальшої обробки в інших виробничих цехах, називаються напівфабрикатами власного виготовлення.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів підприємства характеризує їх виробничо-технологічну структуру.

Виробничо-технологічна структура оборотних фондів підприємств різних галузей має певні особливості. На її формування впливають такі фактори, як тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення матеріальними ресурсами тощо. Так, частка виробничих запасів найбільша на підприємствах легкої промисловості та електроенергетики (до 80%), незавершеного виробництва - у машинобудуванні (до 40%), тоді як на транспорті незавершене виробництво взагалі відсутнє.

Фондами обігу називаються оборотні засоби, що функціонують у сфері обігу.

До фондів обігу належать товари, готова продукція, грошові кошти в касі та на рахунках у банках, а також кошти підприємства в розрахунках.

Товари - це матеріальні цінності, що придбані та зберігаються підприємством для їх подальшого перепродажу.

Готова продукція - це вироби підприємства, обробка яких закінчена і вони пройшли випробування, відповідають технічним умовам і стандартам та укомплектовані згідно з договорами із покупцями та замовниками. Поки виготовлена підприємством продукція не оплачена, вона належить підприємству.

Грошові кошти підприємства - це частина оборотних засобів підприємства, що не бере безпосередньої участі у виробничому процесі, але використовується ним для створення необхідних йому матеріальних ресурсів: матеріалів, сировини, запасних частин тощо. Грошові кошти знаходяться в касі підприємства, на поточних та інших рахунках у банках і можуть бути використані для поточних операцій. Підприємство може мати грошові кошти не лише в національній, айв іноземній валюті.

До коштів підприємства в розрахунках належить заборгованість покупців або замовників перед підприємством за відвантажену їм продукцію, виконані роботи або надані підприємством послуги.

З метою забезпечення обліку, ефективного планування та використання оборотні засоби підприємства класифікують за низкою ознак (рис. 3).

Рис. 3. Класифікація оборотних засобів підприємства

За місцем та роллю у процесі виробництва оборотні засоби поділяють на оборотні засоби, що знаходяться у сфері виробництва (оборотні фонди), та засоби, що знаходяться у сфері обігу (фонди обігу). Більша частина оборотних засобів виробничих підприємств знаходиться у сфері виробництва.

За принципами організації розрізняють нормовані та ненормовані оборотні засоби.

До нормованих оборотних засобів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво та готову продукцію. їх граничний розмір визначається за допомогою нормування. Нормування оборотних засобів - це встановлення економічно обґрунтованих (планових) норм запасу та нормативів за окремими елементами оборотних засобів. Воно є необхідним для забезпечення нормальної діяльності підприємства.

До ненормованих оборотних засобів підприємства відносить грошові кошти та кошти в розрахунках.

За джерелами утворення оборотні засоби поділяють на власні, прирівняні до власних і залучені.

До власних джерел утворення оборотних засобів належать статутний та резервний капітал, прибуток підприємства.

До джерел, прирівняних до власних, належать резерви наступних витрат і платежів, кошти цільового фінансування, а також залучені в оборот стійкі пасиви (заборгованість по заробітній платі, внесках на соціальне страхування тощо).

До залучених джерел утворення оборотних засобів підприємства належать кредити банків, якими покривається нестача власних джерел формування оборотних засобів (як правило, це короткострокові кредити).

Нормування оборотних засобів підприємства

Ритмічність, узгодженість та висока результативність діяльності підприємства багато в чому залежать від підтримання оптимальних розмірів його оборотних засобів - як оборотних фондів, так і певних елементів фондів обігу. Визначення оптимальних, економічно обґрунтованих розмірів оборотних засобів підприємства здійснюється за допомогою нормування їх окремих елементів, тобто, інакше кажучи, обчислення нормативу оборотних засобів.

Норматив оборотних засобів - це їхній мінімальний плановий розмір у вартісному вираженні, необхідний для забезпечення нормальної роботи підприємства.

Найпоширенішими є такі методи нормування оборотних засобів:

- аналітичний, що передбачає ґрунтовний аналіз наявних нормованих оборотних засобів підприємства та подальше коригування потреби в їх обсягах залежно від умов виробництва;

- коефіцієнтний, що базується на уточненні фактичних обсягів нормованих оборотних засобів на величину коефіцієнта, який враховує зміни умов виробництва й обчислюється на основі динаміки випуску продукції підприємства впродовж кількох останніх років; а прямого розрахунку, що полягає в обчисленні нормативів за кожним нормованим елементом оборотних засобів підприємства: виробничими запасами, незавершеним виробництвом, залишками готової продукції на складах. Цей метод є найточнішим, оскільки дає змогу точно здійснити нормування оборотних засобів, враховуючи специфіку виробництва та умови роботи підприємства.

Розглянемо особливості визначення нормативів оборотних засобів за елементами нормованих оборотних засобів.

Нормування оборотних засобів у виробничих запасах.

Економічно обґрунтовані обсяги оборотних засобів, що спрямовуються на формування виробничих запасів, відіграють важливу роль у забезпеченні ритмічності виробництва та своєчасному виконанні договірних зобов'язань підприємства. При цьому вони дають змогу не лише запобігти появі можливих зривів виробництва продукції через несвоєчасну поставку постачальником сировини, а й уникнути зайвих витрат грошових коштів через утримання надлишкових запасів матеріальних ресурсів (наприклад, витрат на утримання складів більшої площі, додаткову охорону тощо).

Мінімальний розмір виробничих запасів у грошовому вираженні, необхідний для забезпечення нормального функціонування підприємства, називається нормативом оборотних засобів у виробничих запасах.

Норматив оборотних засобів у виробничих запасах (Н"1) обчислюється за формулою

де М_д - середньодобові планові витрати певного виду матеріальних ресурсів (у натуральних вимірниках); Ц- ціна одиниці матеріальних ресурсів, грн.; Д₃- норма запасу матеріальних ресурсів, дні.

Середньодобові планові витрати матеріальних ресурсів (М_о) визначаються так:

де М_річ - річні витрати матеріалів у попередньому періоді (у натуральних вимірниках); Д_к - кількість календарних днів у плановому році;

kq - коефіцієнт, що враховує зміни умов виробництва. Він обчислюється як індекс динаміки обсягів виробництва продукції:

де Q_nз i та Q_бз - обсяги випуску продукції у плановому та базовому році відповідно (у натуральних вимірниках).

Загальна річна потреба у матеріальних ресурсах певного виду обчислюється так:



де Н_м,_р - норма витрат певного матеріалу на одиницю і-то виду

продукції;

Qi - кількість одиниць продукції г-го виду;

п - кількість видів продукції.

Норма запасів матеріальних ресурсів (Д₃) - це мінімально необхідна кількість днів, на яку треба передбачити запас матеріалів для забезпечення нормального функціонування підприємства.

Норма запасу певного виду матеріальних ресурсів (Д₃) включає транспортний (Д_тр), підготовчий (Д„ю_г), технологічний (Д_техн), поточний (Д_пот) та страховий запаси і Д_стр), обчислені у днях:

Транспортний запас створюється на період між моментом переказування коштів підприємства постачальнику за матеріальні ресурси та часом їх отримання на підприємстві.

Підготовчий запас створюється на період, необхідний для комплектації, лабораторного аналізу, приймання, підготовки матеріалів до виробничого споживання (вимірювання щільності, сортування тощо). Його обчислюють з урахуванням специфіки конкретного підприємства та технологічних особливостей обробки сировини.

Технологічний запас створюється у випадках, коли матеріальні ресурси, що надходять на підприємство, не відповідають вимогам технологічного процесу і до видачі у виробництво потребують попередньої обробки (наприклад, сушіння, розкрою тощо). Його розмір, так само, як і розмір підготовчого запасу, визначається конкретними умовами технологічного процесу виготовлення продукції на підприємстві.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство. Поточний запас певного виду матеріальних ресурсів у натуральних вимірниках (3_пот) можна обчислити за формулою

де Д_пот - період між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство, дні;

Мд - середньодобові планові витрати матеріалів на підприємстві (у натуральних вимірниках).

Різновидом поточного запасу є сезонний запас, який формується в умовах сезонного використання, сезонного транспортування або сезонної заготівлі сировини.

Страховий запас складається на випадок порушення постачальником запланованого режиму поставок матеріальних ресурсів на підприємство. Як правило, він приймається в розмірі, що не перевищує половини поточного запасу. Величина страхового запасу (З_стр) в натуральних вимірниках обчислюється за формулою

Таким чином, величина необхідного запасу матеріальних ресурсів певного виду (З_м._р) в натуральних вимірниках становитиме

Нормування оборотних засобів у незавершеному виробництві.

Однією з умов забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства є наявність певної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці та в процесі їх переміщення на випадок аварій, інших непередбачуваних обставин.

У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва впливають такі фактори: кількість робочих місць; кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей (комплектуючих) з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції.

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві обчислюється за формулою

де Qo - середньоденний випуск товарної продукції за її собівартістю, грн.;

Дв.ц - тривалість виробничого циклу, дні; К_нв - коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві.

Середньоденний випуск товарної продукції (Qd) за її собівартістю обчислюється так:

де Q - випуск продукції за собівартістю протягом певного періоду, грн.;

Д_к- кількість календарних днів у цьому періоді, дні. На тривалість виробничого циклу впливають галузеві особливості технологічного процесу виготовлення продукції.

Коефіцієнт наростання витрат являє собою відношення середньої собівартості виробів, що знаходяться у незавершеному виробництві, до собівартості готових виробів.

При рівномірному наростанні витрат величину коефіцієнта можна обчислити за формулами:

або

де С_м - вартість матеріальних витрат у собівартості виробу, грн.;

С- собівартість виготовлення виробу, грн.;

С_поч - одноразові витрати на початку виробничого циклу виготовлення продукції, грн.

Для складних виробів із тривалим виробничим циклом виготовлення (наприклад, у машинобудуванні) витрати наростають, як правило, нерівномірно. У цьому разі для визначення коефіцієнта наростання витрат тривалість виробничого циклу виготовлення виробу поділяють на інтервали часу (дні, тижні, місяці), протягом яких відбувається наростання витрат. Обчислення коефіцієнта здійснюється за формулою

де С - середньоциклічна собівартість продукції, грн.:

де С_{перпідс} - собівартість виробництва продукції за наростаючим підсумком, грн.;

С - планова собівартість одиниці продукції, грн.;

Q - кількість одиниць у партії виробів (у натуральних вимірниках).

Нормування оборотних засобів у запасах готової продукції.

Частка готової продукції у складі запасів виробничого підприємства посідає друге місце. Тому оптимізація її залишків, що перебувають на складі підприємства, має особливу практичну значимість.

Скорочення періоду перебування готової продукції на складі залежить від багатьох факторів. Деякі з них безпосередньо пов'язані з виробничою та збутовою діяльністю підприємства (якість, вартість, дизайн, номенклатура, кількість та строки поставки виготовленої продукції з виробничих цехів на склад тощо), інші фактори - з фінансовою та маркетинговою діяльністю (система розрахунків з покупцями, ефективність реклами, ділові зв'язки зі споживачами, вивчення попиту та організація збуту продукції, правильне планування асортименту в зв'язку із сезонними коливаннями попиту на внутрішньому та зовнішньому ринку, дотримання строків поставки, вид транспортування тощо).

Збільшення залишків готової продукції на складах спричиняє уповільнення оборотності інвестованих в оборотні засоби коштів, оскільки вони не можуть бути використані для більш прибуткових вкладень, що скорочує рівень доходності підприємства.

Для оптимізації величини залишків готової продукції на складі необхідно обґрунтувати норму їх запасу в днях. Норма запасу готової продукції на складі - це кількість днів, необхідних для підготовки продукції до її реалізації (комплектування, пакування, відвантажування покупцям, виписка та передача у банк необхідних платіжних документів).

Найбільша частка витрат підприємства, пов'язаних з формуванням запасів припадає на поточний запас, розмір якого залежить від тривалості періоду між двома черговими поставками. Тому велике значення має встановлення оптимального строку поставок ресурсів на підприємство.

Кошти, спрямовані на формування запасів товарно-матеріальних цінностей, не тільки не приносять підприємству прибутку, а навпаки - в умовах дефіциту оборотних засобів змушують підприємство брати кредити і нести додаткові витрати на сплату банківських відсотків. Такі додаткові витрати призводять до подорожчання продукції та зниження конкурентоспроможності підприємства на ринку. Виникає проблема оптимізації таких параметрів створення запасів, як розмір партії поставки, інтервал між постачанням ресурсів, вартість зберігання окремих видів матеріальних ресурсів. її розв'язання дає змогу підприємству мінімізувати витрати підприємства, пов'язані із формуванням та зберіганням виробничих запасів.

Оптимальним розміром партії поставки вважається той обсяг матеріальних ресурсів, на придбання і зберігання якого сукупні витрати підприємства є мінімальними.

Для визначення оптимального розміру поставки матеріальних ресурсів враховується залежність річних витрат підприємства на придбання та зберігання матеріальних ресурсів від величини партії поставки.

Вона полягає у тому, що збільшення запасів у результаті постачання великими партіями потребує вилучення з обігу значного обсягу оборотних коштів, а також додаткових витрат підприємства на зберігання матеріалів і компенсацію їх можливого псування та втрат. Такі витрати, пов'язані зі зберіганням запасів (В_зм), можна вважати пропорційними величині партії поставки (рис. 4).

Одночасно постачання великими партіями зменшує кількість поставок та відповідні транспортно-заготівельні витрати, оскільки останні порівняно мало залежать від розміру партії поставки. Значною мірою ці витрати обумовлені кількістю поставок (витратами на оформлення, пересилання документів,



Рис. 4. Залежність витрат підприємства на зберігання від розміру партії поставки

Рис. 5. Залежність витрат підприємства на розміщення замовлення від розміру партії поставки

Система оподаткування підприємств в Україні, її значення і розвиток

оборотний кошти спрощений оподаткування

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а також форми та методи побудови такої системи.

Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови державності та реформування економіки держави на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалось на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялися підтиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обґрунтування та аналізу мікро- і макроекономічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок.

Проте до 1995 року податкова система нашої держави як сукупність податків, зборів, інших платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю їх сплати, в основному була сформована. Недоліки цієї системи оподаткування, про які йтиметься далі, зумовили необхідність проведення податкової реформи. Ця реформа розпочалася 1996 року на засадах нової податкової політики, підвалини якої були закладені постановами Верховної Ради України: №466/95 - ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» від 13 грудня 1995 року, №561/96 - ВР «Про основні положення податкової політики в Україні» від 4 грудня 1996-го, а також Указом Президента України №621/96 «Про заходи по реформуванню податкової політики» від 31 липня 1996 року. Податкова реформа має завершитися прийняттям Податкового кодексу України.

Усі податки, збори та обов'язкові платежі, які справляють на території України, поділяються на дві групи - загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» встановлює Верховна Рада України, їх стягують в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони надходять. Ні уряд, ні місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за винятком тих, що передбачені чинним законодавством України. Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів та їх ставки наведено в додатку 8. Крім загальнодержавних податків, зазначених у цьому додатку, у системі оподаткування України є два податки, які використовуються в спрощених системах оподаткування. Це - єдиний податок зі суб'єктів малого підприємництва та фіксований сільськогосподарський податок. їх суть розкрито в наступному параграфі.

На відміну від загальнодержавних, для місцевих податків і зборів законодавчо визначено: їх перелік; платників податків і зборів; об'єкт оподаткування; граничну (максимальну) ставку податку чи збору. Право встановлювати місцеві податки і збори на своїй території (відповідно до їх переліку), їх ставки (у межах граничних ставок), механізм їх справляння та порядок сплати надано органам місцевого самоврядування - сільським, селищним, міським радам народних депутатів. Це не стосується лише збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради народних депутатів.

В Україні існує два місцевих податки та чотирнадцять місцевих зборів. їх перелік та порядок справляння регламентують Декрет Кабінету Міністрів України №56-93 «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року та Закон України №77/97-ВР« Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997-го. Усі місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.

Привабливу ідею заміни численних і різноманітних податків єдиним, реалізація якої забезпечила б одночасно як наповнення державного бюджету, так і суттєві переваги для платників податків та зручності для податкових служб, науковці відкинули давно. Хоча час від часу ця ідея й відроджується, вона не може претендувати на реальне застосування при формуванні ефективної системи державних фінансів.

Разом з тим у багатьох країнах світу використовуються спрощені системи оподаткування, суть яких полягає в заміні кількох податків (інколи й усіх) єдиним. Проте ці системи застосовуються для оподаткування окремих видів підприємницької діяльності чи окремих підприємницьких структур і ніколи не поширюються на всіх платників податків.

В Україні спрощені системи оподаткування використовуються для оподаткування малих форм підприємництва (єдиний податок зі суб'єктів малого підприємництва) та сільськогосподарських товаровиробників (фіксований сільськогосподарський податок).

Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва запроваджено з 1 січня 1999 року відповідно до Указу Президента України (№727) від 3 липня 1998-го, зі змінами, передбаченими Указом Президента України №746/99 від 28 червня 1999 року, - із 19 вересня 1999-го. Ця система, яка поширюється як на юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, так і на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, передбачає:

* заміну сплати визначених законодавством податків та обов'язкових платежів сплатою єдиного податку;

* сплату фізичними особами - підприємцями замість податків і обов'язкових платежів єдиного податку та отримання свідоцтва на здійснення певного виду діяльності;

* застосування спрощеної форми ведення документів бухгалтерського обліку та звітності.

Суб'єктами малого підприємництва, які можуть використовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визнано:

* юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень;

* фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в яких кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах із такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень.

Обмеження щодо використання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності полягають у тому, що на цю систему не можуть бути переведені:

* довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

* суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у частині придбання спеціального торговельного патенту;

* суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів (які не є суб'єктами малого підприємництва), перевищують 25%;

* фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється відсилати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

* податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

* податок на прибуток;

* збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (скасований із 1 січня 1999 року);

* податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності);

* плата (податок) за землю;

* збір за спеціальне використання природних ресурсів;

* збір до Державного інноваційного фонду (скасований із 1 січня 2001 року);

* збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

* збір на обов'язкове соціальне страхування;

* відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування (скасовані з 1 січня 2000 року);

* комунальний податок;

* податок на промисел;

* збір за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

* внески до Фонду соціального захисту інвалідів;

* внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

* плата за патенти згідно із Законом «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Єдиним податком обкладається виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, який фактично надійшов на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій із продажу товарів, робіт чи послуг (при продажу основних засобів виторгом вважають різницю між отриманою сумою грошових коштів і залишковою вартістю основних фондів на момент продажу).

Таким чином з-під оподаткування виведено весь дохід, не пов'язаний із реалізацією, дохід від володіння корпоративними правами, суми відсотків, що підлягають отриманню за договорами депозиту, а також суми безповоротної фінансової допомоги тощо.

Суб'єктові малого бізнесу - юридичній особі пропонується самостійний вибір ставки єдиного податку:

* або в розмірі 6% суми виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору. Але при цьому платник єдиного податку залишається платником ПДВ (тобто має право на податковий кредит і на виписування податкових накладних);

* або в розмірі 10% суми виторгу від реалізації продукції (робіт, товарів, послуг) без урахування акцизного збору, не будучи при цьому платником ПДВ (тобто підприємство в разі купівлі товарів (робіт, послуг) не має права на податковий кредит і виписування своїм покупцям податкових накладних).

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт малого підприємництва має подати письмову заяву в орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх установлених податків та зборів за попередній звітний (податковий) період.

Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи мають право обирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоцтво про сплату єдиного податку.

Ставки єдиного податку для фізичних осіб встановлюються місцевими радами за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності з урахуванням виду діяльності та місця її здійснення. Ставка податку не може становити менше ніж 20 гривень та більше ніж 200 гривень за календарний місяць.

Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності здійснює кілька видів діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, він отримує одне свідоцтво і сплачує один податок за вищою ставкою.

Для платника єдиного податку (фізичної особи), який займається підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці або коли в підприємницькій діяльності беруть участь члени його сім'ї, величина єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від зборів до державних цільових фондів, пов'язаних із виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають із ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Сплачена суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, що перебувають із ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Задача

1. Відпускна ціна промислового підприємства

Виробу «А» - 48 грн., в тому числі ПДВ - 8 грн.

Виробу «В» - 90 грн., в тому числі ПДВ - 15 грн.

2. Митна вартість одиниці товару

Виріб «В» - 50 грн.

Виріб «Д» - 70 грн.

3. роздрібна ціна + відпускна ціна + витрати обігу + рентабельність

Виробу «А» - 48 + 8 = 56 * 19 = 10,64 + 56 = 66,64 грн.

Виробу «Б» - 90 + 10 = 100 * 19 = 19 + 100 = 119 грн.

Виріб «В» = 50 + 15 = 65 грн.

Виріб «Д» - 70 + 22 = 92 грн. + 25% акц. збір = 115 грн.

Ставка ввізного мита 18%

Виріб «В» = 65 * 18% = 11,7 + 65 = 76,7 грн.

Виріб «Д» = 115 * 18% = 20,7 + 115 = 135,7 грн.

6. Митні та комісійні збори (у% до митної вартості)

Виріб «В» = 50 * 0,2% = 0,15 + 76,7 =- 76,85 грн.

Виріб «Д» = 70 * 0,3% = 0,21 + 135,7 = 135,91грн.

7. Роздрібна ціна

Виробу «В» = 76,85 * 19% = 14,60 + 76,85 = 91,45 грн.

Виробу «Д» = 135,91 * 19% = 25,82 + 135,91 = 161,73 грн.

Використана література

1. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 1998. - 120 с.

2. Бахмут О.І. Аналіз платоспроможності підприємства. //Економіка. Фінанси. Право. -2000. - №12. - С.21-26.

3. Верига Ю., Подольська В. Методика аналізу фінансового стану підприємства. // Бухоблік і аудит. - 1994.- №4.- С.19-23; - №11.- С.30-33; - №12.-С.24-28;- 1995.- №1.- С.20-24.

4. Глазунов В.Н. Анализ финансового состояния предприятия. //Финансы.-1999.- №2.- С. 15-18.

5. Губіна І.А. Аналіз ліквідності підприємства на основі балансу. // Світ бухобліку. - 1998.- №2.- С.75-79.

6. Губіна І.А. Аналіз оборотного капіталу. // Світ бухгалтерського обліку. - 1998.- №3.- С.71-76.

7. Дем'яненко І.В. Фінансова стійкість підприємства та її регулювання. // Фінанси України. - 2001.- №5.- С.127-129.

8. Ковалев А.И. Анализ финансового состояния предприятия. - М.: Центр экономики и маркетинга.- 1997. - 192 с.

9. Логіненко Л., Ковальчук Г. Оцінка платоспроможності підприємства. Методичні підходи. // Економіка. Фінанси. Право. - 1998.- №10.- С.10-15.

10. Марченко А.А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - №9. - С. 102 - 108.

11. Фінанси підприємств: Підручник. / Під. ред. Поддєрьогіна А.М. - К.: КНЕУ.-2000. - 460с.

Размещено на Allbest.ru