Размещено на http://www.allbest.ru/

40

• Напрямки підвищення ефективності капіталовкладень
• Зміст
• Вступ
• 1. Теоретичні основи фінансування капітальних вкладень
• 1.1 Економічна сутність капітальних вкладень та їх фінансового забезпечення
• 1.2 Джерела фінансування капіталовкладень
• 1.3 Основні методи оцінки доцільності капіталовкладень
• 2. Аналіз джерел фінансування капіталовкладень на підприємстві
• 2.1 Сучасний фінансовий стан підприємства
• 2.2 Оцінка фінансового забезпечення капіталовкладень та економічна ефективність їх здійснення
• 2.3 Можливості залучення довгострокових позик
• 3. Напрямки підвищення ефективності капіталовкладень
• Висновок
• Використана література

Вступ

В теперішній час аналіз господарської діяльності займає важливе місце як серед економічних наук, так і практичній діяльності. Його розглядають як одну з функцій управління виробництвом, оскільки на основі його результатів розробляються і обґрунтовуються управлінські рішення. Велику роль відіграє аналіз у визначенні та використанні резервів підвищення ефективності виробництва: він сприяє економному використанню ресурсів, виявленню і впровадженню передового досвіду, науковій організації праці, новій техніці і технології виробництва, попередженню зайвих затрат, різних недоліків в роботі і т. інш. В результаті цього укріплюється економічна позиція підприємства, підвищується ефективність виробництва та конкурентне становище суб'єкта підприємницької діяльності на обраному сегменті ринку. Недооцінка ролі аналізу господарської діяльності, помилки в планах і управлінських діях в сучасних умовах приносять відчутні втрати. І, навпаки, ті підприємства, на яких серйозно відносяться до аналізу господарської діяльності, мають гарні результати, високу економічну ефективність.

Фінансовий стан підприємства - сукупність показників, які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів - проявляється в платоспроможності підприємства, внаслідок відповідності фактичного кругообігу коштів на всіх його етапах розрахунковим показникам. Економічна природа поняття “фінансовий стан підприємства” досить складна, оскільки в ній відбивається взаємодія виробничої та фінансової діяльності підприємства. Аналіз фінансового стану є невід'ємною частиною економічного аналізу діяльності підприємства, без якого неможливе раціональне ведення господарства.

Джерелом інформації для аналізу фінансового стану є стандартна фінансова звітність. Для деталізації окремих питань можуть використовуватись також реєстри бухгалтерського обліку, первинна документація, листування із банками, фінансовими органами тощо.

1. Теоретичні основи фінансування капітальних вкладень

1.1 Економічна сутність капітальних вкладень та їх фінансового забезпечення

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Капітальні вкладення являють собою інвестиції, спрямовані на будівництво і придбання нових основних фондів, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих основних фондів. Вони виступають як матеріалізована форма технічного прогресу, важливий чинник інтенсифікації, збільшення обсягів та підвищення ефективності діяльності господарюючих суб'єктів споживчої кооперації. Вплив капітальних вкладень на ефективність господарювання виявляється в підвищенні продуктивності праці, збільшенні прибутку підприємств. До складу капітальних вкладень включаються затрати на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, машин, механізмів, інструментів, інвентарю, інші капітальні роботи і затрати на проектно-розвідувальну діяльність, на утримання апарату управління і технічного нагляду, на відведення земельних ділянок тощо. Важливе значення в здійсненні ефективної інвестиційної політики підприємства ж класифікація капітальних вкладень. Залеж від ознак, покладених в основу класифікації, структура капітальних вкладень підрозділяється на технологічну, відтворювальну, галузеву, територіальну, за призначенням.

Особливе значення для підвищення ефективності капітальних вкладень має покращання їх технологічної структури, що означає співвідношення затрат за їх видами: затрати на будівельно-монтажні роботи; вартість устаткування, машин, механізмів, інструменту, інвентарю; інші капітальні роботи і затрати.

Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів. Це дає можливість здійснити відносне зниження капітальних вкладень на одиницю продукції, що випускається, і тим самим підвищити їх економічну ефективність. Покращання структури капітальних вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підприємства, росту механізації й автоматизації виробництва.

На зміни в технологічній структурі капітальних вкладень впливає ряд чинників і, насамперед, - впровадження в практик) функціонування господарюючих суб'єктів досягнень науково-технічного прогресу.

Відтворювальна структура капітальних вкладень - це розподіл їх за основними формами відтворення основних фондів: на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств.

До нового будівництва відноситься спорудження окремих виробничих об'єктів, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності.

Під розширенням діючих підприємств розуміють спорудження додаткових виробничих комплексів, нових об'єктів, а також розширення існуючих окремих цехів та об'єктів на території діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція діючих підприємств являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання виробництва, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення. Вона пов'язана з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня, метою якого є збільшення виробничих потужностей, покращання якості та конкурентоспроможності продукції. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація яких визнана недоцільною. Технічне переозброєння діючих підприємств означає здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення техніко-економічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого і фізично спрацьованого устаткування новим, більш продуктивним. Воно здійснюється, як правило, без розширення існуючих виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.

Практика господарювання в сучасних умовах свідчить, що переважної більшості підприємств різних форм власності і галузей економіки, у тому числі й підприємств споживчої кооперації, пріоритетними формами нарощування до необхідних розмірів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня (виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво економічно вигідне лине за умов налагодження виробництва принципово нових, конкурентоспроможних видів продукції, надання нових послуг, а також недоцільності або неможливості нарощування потужностей діючих підприємств.

Галузеву структуру капітальних вкладень характеризує їх розподіл за галузями господарства споживчої кооперації. За цією ознакою виділяються капітальні вкладення у відтворення основних фондів торгівлі, громадського харчування, заготівель, промисловості, транспорту, закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Територіальна структура капітальних вкладень означає розподіл витрат, пов'язаних із створенням нових, розширенням та Модернізацією діючих основних фондів, за регіонами їх здійснення.

За призначенням капітальні вкладення поділяють на затрати, пов'язані з відтворенням основних фондів виробничого і невиробничого призначення. До першої групи затрат відносяться вкладення, що спрямовуються на створення основних фондів промисловості, сільського господарства, торгівлі, громадського харчування, заготівель, будівництва, транспорту. До капітальних вкладень, пов'язаних з відтворенням основних фондів невиробничого призначення, відносяться затрати на будівництво житла, об'єктів комунального та побутового призначення, навчальних закладів, закладів культури, охорони здоров'я.

У практиці господарської діяльності підприємств застосовуються два способи ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями: підрядний і господарський.

При підрядному способі будівельно-монтажні роботи з капітального будівництва виконуються силами госпрозрахункових будівельних організацій. Підприємства й організації споживчої кооперації, для яких виконуються будівельно-монтажні роботи, вважаються замовниками, а підрядні будівельні організації (об'єднання, будівельні, монтажні, ремонтно-будівельні управління, будівельні дільниці) - підрядниками. Підрядники здійснюють роботи з капітального будівництва для підприємств-за-мовників, згідно з договорами, які укладаються на весь термін будівництва. Ними передбачається прийняття підрядником зобов'язань щодо виконання своїми силами та засобами будівництва об'єкта відповідно до проекту та вимог діючих будівельних норм і правил. Замовник повинен надати підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію та забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняття завершених будівництвом об'єктів, а також оплату вартості виконаних будівельно-монтажних робіт.

Для виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт підрядник має право залучати інші спеціалізовані підрядні організації, з якими укладаються договори субпідряду. Однак зазначимо, що відповідальність перед замовником за якість виконаних робіт несе основний (генеральний) підрядник.

Беручи до уваги те, що підрядні будівельні організації мають постійну матеріально-технічну базу, необхідне обладнання, механізми, кваліфіковану робочу силу, при підрядному способі капітальних вкладень забезпечується якісне виконання будівельно-монтажних робіт сучасними методами будівництва, підвищення ефективності капітальних вкладень, що свідчить про його переваги. Наявність власної будівельної індустрії в системі споживчої кооперації засвідчує можливість ширшого впровадження підрядного способу ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями, у практику функціонування господарюючих суб'єктів Системи.

При господарському способі будівництва підприємства й організації виконують будівельно-монтажні роботи власними силами без залучення підрядників. Забудовники поєднують у одній юридичній особі і замовника, і підрядника. З цією метою підприємства, організації створюють спеціалізовані будівельно-монтажні бригади, дільниці, управління, самостійно забезпечують будівельно-монтажне виробництво будівельними матеріалами, обладнанням, інструментами, будівельними механізмами, робочою силою, а також самостійно виконують усі інші види робіт, пов'язаних з будівництвом.

1.2 Джерела фінансування капіталовкладень

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 1).

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru/

40

Рис. 1. - Джерела фінансування капітальних вкладень

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) - (К1 - К2),

де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані - за табл. 1.1).

Приклад 1.

Таблиця 1.1 - Вихідні дані для визначення мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів

З таблиці бачимо, що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві є перший. За вищенаведеною формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке здійснюється господарським способом:

М = (90 - 75) - (41 - 56) = 15 + 15 = +30 тис. грн.

Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді.

М = (210 -196) - (87 - 76) = +3 тис. грн.

Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових ресурсах:

М = (150 - 160) - (62 - 54) = -10 - 8 = -18 тис. грн.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

1.3 Основні методи оцінки доцільності капіталовкладень

Таблиця 2.4 - Аналіз пасивів ПП “ДІМЕКС” (2005-2006 роки)

За результатами горизонтального аналізу статей балансу та загального його підсумку, бачимо зростання по всіх пунктах(винятком є стаття “грошові кошти” у 2005 р., проте вже в наступному її приріст перекрив показник початку 2005 більш як у два рази). Валюта балансу зросла у 2005 на 1039,1%, а в 2006 році - на 358,4%.

Характеризуючи зміни в структурі активі фірми, бачимо значні зміни у співвідношенні довгострокових активів(основних засобів) та оборотних засобів (виробничих засобів та грошових коштів). Відбулось скачкоподібне зростання необоротних активів, що пояснюється інвестиціями в основний капітал, а саме на придбання чи виготовлення нових основних засобів, також включаючи поліпшення. Тому для цієї групи активів характерний як відносний приріст -2344,4% та 409,5%, так і додатна зміна питомої ваги - 44,9 та 9,3. Що ж до оборотних активів, то на фоні значного зменшення їх питомої ваги - 60,9% на початок 2005 р. та 60,7% на кінець 2006 р. - відбувається стійке зростання їх абсолютних сум - на 200% та на 90,5%. Структура оборотних коштів принципово не змінилась - значна частка виробничих запасів і невелика найбільш ліквідних активів. Це зменшує можливості фірми по реагуванню на різноманітні фактори зовнішнього та внутрішнього середовища. Однак, слід відмітити різке зміни співвідношення цих двох статей активу (0,556; 20; 1,286), тобто відбулось “підтягування” показника грошових коштів на кінець 2006 року.

Основними тенденціями змін, наявність яких в активі балансу дає можливість віднести його до позитивного, є:

збільшення підсумку активів (валюти балансу);

зростання темпів росту усіх оборотних активів в порівнянні з темпами росту необоротних.

Отже, якщо за першою категорією балансове узагальнення активів даної фірми беззаперечно є позитивним, то за другою - ні. Проте до уваги слід взяти специфіку діяльності підприємства, адже надання послуг пошиття одягу під замовлення не потребує великої кількості виробничих запасів за умови постійної можливості їх поповнення, тобто добре налагоджених стосунків із постачальниками. Оскільки в середині 2006 року відбулося значне інвестиційне вливання коштів в основний виробничий капітал у зв'язку із розширення підприємства, то протягом наступних періодів можна очікувати нарощення обігових активів. І така тенденція вже прослідковується.

Розглядаючи результати аналізу пасивів “ДІМЕКС”, можна зробити наступні висновки. Зростання валюти балансу з погляду джерел її формування відбувалось за рахунок збільшення всіх статей - додатні значення стовпця 7 “Відхилення”, окрім кредиторської заборгованості.

Відбулася значна трансформація структури пасивів: якщо на початку 2005 року питома вага власного капіталу та залучених коштів (поточні зобов'язання) складала 43,5% та 56,5%, тобто джерела формування ресурсів були майже рівнозначні, то вже на кінець того ж року їх співвідношення різко змінилось на користь залучених коштів - 7,6% та 92,4%. Це відбулось головним чином за рахунок використання найбільш дешевого джерела залучених коштів - кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги - її питома вага в підсумку балансу склала 82,8%. І навпаки, за протягом 2006 року відбулось протилежне зміщення акценту на власні кошти - співвідношення питомої ваги власних та залучених коштів склало 90,5% та 9,5%. Це відбулося шляхом формування на підприємстві статутного фонду за рахунок внесків Власника, що передбачено у Статуті розділ 7 “Майно підприємства і охорона власності” статтею 7.1 : “…за рахунок внесків Власника може формуватись Статутний фонд підприємства…”. Також значно зменшились обсяг та питома вага кредиторської заборгованості : -97,2% та -82,3% відповідно, що свідчить про покращення розрахункової дисципліни на підприємстві. Поступове погашення цієї заборгованості також видно з табл.9. Стан інших поточних розрахунків погіршувався, про що свідчить поступове збільшення сум заборгованостей.(див. також табл. 9) Тут також слід звернути увагу на те, що наявність та динаміка кредиторської заборгованості на фоні майже повної відсутності дебіторської (у третьому кварталі 2006 р. дебіторська заборгованість по розрахунках з бюджетом склала 200 гривень, а вже в наступному звітному періоді такої не було взагалі) свідчить про те, що обсяг ресурсів, які підприємство отримує у безоплатне розпорядження, значно перевищує аналогічні ресурси, які воно віддає в користування.

Довгострокових позикових коштів підприємство не мало і не має, проте не через відсутність потреби в них, а через відсутність пропозиції. Обґрунтування такої думки було наведено у першому розділі даної роботи. Однак, в другому кварталі 2006 року було взято короткостроковий кредит на невелику суму -2,7 т. грн., в загальному підсумку балансу його частка, враховуючи погашення, склала лише 0,8%.

2.2 Оцінка фінансового забезпечення капіталовкладень та економічна ефективність їх здійснення