Міжнародний кредитний ринок капіталів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний кредитний ринок капіталів

План

Вступ 3

1. Ринок капіталів: поняття, основні складові, інструменти, їх характеристика, механізм функціонування 4

1.1 Види кредитних відносин 8

2. Міжнародний кредитний ринок та його структура 12

2.1 Міжнародний лізинг 15

2.2 Факторинг 19

2.3 Форфейтування 20

2.4 Світовий ринок боргових цінних паперів. Інструменти зовнішнього фінансування 21

3. Розвиток кредитного ринку в Україні 27

Висновки 31

Використана література 33

 Вступ

кредитний ринок капітал

Фінансові ресурси - складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функцією і ролю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних , економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, повязаних зі створення, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів.

Форми мобілізації ресурсів можуть бути різними. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів платежів. Витрачаються ці ресурси через асигнування на різні заходи загальнодержавного призначення.

Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну частину фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарчому комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного і соціального прогресу в державі.

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи формування фінансових ресурсів та витрат держави має велике значення.

1. Ринок капіталів: поняття, основні складові, інструменти, їх характеристика, механізм функціонування

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики (рис. 1). Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Основні учасники кредитного ринку наведені на рис. 2. Це кредитори, що надають у позику на різних умовах вільні грошові кошти, позичальники та держава.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації. Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори -- національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також нефінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

Рис 1.1 . структура кредитного ринку

Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.

Центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого -- кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому -- комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:

* розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;

* монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;

* кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;

* регулювання та нагляд за банківською діяльністю;

* встановлення правил проведення банківських операцій;

* ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності. Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний банк, є регулювання обсягу грошової маси через:

* регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

* процентну політику;

* систему рефінансування комерційних банків;

* управління золотовалютними резервами;

* операції з цінними паперами на відкритому ринку;

* регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички -- короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

1.1 Види кредитних відносин

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов'язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування бюджетного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів -- облігацій, казначейських зобов'язань -- векселів. При цьому кошти, залучені на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення

Кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками. Залеж но від терміну погашення кредити поділяють на коротко-, середньо-та довгострокові.

Короткостроковими вважаються кредити терміном до одного року, які надаються для фінансування поточних короткострокових потреб у грошових коштах. Такими кредитами часто користуються промислові та сільськогосподарські підприємства для фінансування оборотного капіталу, а комерційні банки -- для підтримки ліквідності. Переважна частина короткострокових кредитів як фізичним, так і юридичним особам надається багатьма європейськими банками та банками США у формі овердрафту. При кредитуванні у формі овердрафту використовується єдиний рахунок, на якому в результаті вкладання або вилучення коштів виникають кредитові залишки, за якими нараховується, і дебетові залишки, за якими стягується процент. Більшість короткострокових кредитів надається підприємствам для поповнення товарно-матеріальних запасів, покриття виробничих витрат, фінансування дебіторської заборгованості, сплати податків та процентних виплат за зобов'язаннями, виплати дивідендів тощо. Фінансові посередники користуються короткостроковим кредитуванням для підтримки ліквідності, для проведення операцій з цінними паперами та для проведення інших фінансових операцій.

Середньостроковими називають кредити терміном від 1 до 4--5 років, які надаються переважно для фінансування капітальних вкладень -- купівлі обладнання, будівництва споруд, реалізації інвестиційних проектів тощо. Погашення середньострокових кредитів здійснюється за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються корпорацією в результаті використання кредиту. Забезпечуються вони різними видами активів позичальника.

Довгострокові кредити надаються на термін від чотирьох--п'яти до кількох десятків років. У багатьох випадках такі кредити використовуються для фінансування нерухомості й забезпечуються заставними на нерухомість.

Механізми погашення кредитів, що пропонуються сучасними банками, досить різноманітні. Платежі в погашення кредиту можуть бути однаковими або різними за величиною і сплачуватись як через однакові, так і через різні проміжки часу. Кредити можуть погашатись за рахунок періодичних виплат чи одного платежу в кінці терміну погашення (нульовий кредит). Останній платіж може бути більшим за всі попередні (великий одноразовий платіж у погашення основного боргу називають шаром). Сума процентів може сплачуватись окремо від основної суми боргу.

Забезпечення кредиту є засобом страхування банку від ризику неповернення клієнтом позички. В разі потреби воно перетворюється на одне з останніх джерел погашення кредиту. Забезпеченням кредиту називають матеріальний або фінансовий актив, який банк має право реалізувати в разі неповернення кредиту. За характером забезпечення кредити поділяють на забезпечені нерухомістю, які становлять до третини всіх кредитів, забезпечені іншими активами, гарантовані та незабезпечені. Характер забезпечення залежить від кредитного рейтингу позичальника, його взаємовідносин з банком, політики банку та інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Розмір забезпечення залежить як від специфіки кредиту, так і від характеру самого забезпечення.

При всій різноманітності конкретних цілей кредитування перелік основних цілей можна обмежити досить коротким списком. Це особисте споживання для фізичних осіб, фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення портфельних та прямих інвестицій в окремі проекти для корпорацій, залучення коштів для проведення фінансових операцій та забезпечення ліквідності для фінансових інститутів.

Кредити класифікують не тільки за строками, цілями та механізмом погашення, а й за видами діяльності позичальників, оскільки специфіка діяльності позичальника значною мірою впливає на структуру кредиту, механізм управління ним, а також на стратегію управління кредитним портфелем та кредитним ризиком у цілому. Пряма залежність характеру кредитних послуг від специфіки діяльності позичальника та значна частка окремих видів позичальників у загальній їх кількості роблять доцільним виділення таких окремих видів діяльності: промислове та сільськогосподарське виробництво, будівництво, енергетика, транспорт, торгівля, послуги та операції з нерухомістю. Таким видам позичальників надаються, як правило, характерні кредитні послуги. Так, торговельним підприємствам частіше надаються короткострокові кредити для підтримки оборотного капіталу; фірмам, що займаються будівництвом та нерухомістю -- довгострокові кредити під заставу нерухомості; сільськогосподарським підприємствам -- короткострокові сезонні кредити.

2. Міжнародний кредитний ринок та його структура

Міжнародний кредитний ринок -- це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб'єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент -- євроринок.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів -- це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Міжнародний ринок банківських кредитів -- це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов'язань.

Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.

Оператори кредитного ринку:

основний оператор (світовий банк);

корпоративні позичальники;

банки та фінансові інститути;

держави.

Міжнародний кредит: поняття,принципи, функції та форми

Міжнародний кредит -- рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Джерела міжнародного кредиту:

грошові накопичення держави;

грошові заощадження особистого сектору;

частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.

Принципи кредитування -- це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

-- повернення;

-- терміновість;

-- платність;

-- матеріальна забезпеченість;

-- цільовий характер.

Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» -- character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).

Принцип повернення -- обов'язкове повернення коштів.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового кредитування -- це визначення конкретних об'єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип забезпеченості -- гарантія погашення кредитів -- має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності -- означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.

Функції міжнародного кредиту:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Базові елементи кредитування:

суб'єкти кредитування;

об'єкти кредитування;

забезпечення кредиту.

Рис. 2.1 - Критерії класифікації та види кредиту

Ризики в міжнародному кредитуванні

У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з різними ризиками (рис. 2.2).

Рис. 2.2 - Види ризиків за кредитних операцій

Методи скорочення та переносу ризиків за міжнародного кредитування:

відбір кредитів та структурування;

участь у кредитах;

використання гарантій чи страховок;

кредити з плаваючою ставкою.

2.1 Міжнародний лізинг

Лізингова операція -- це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора для їхнього виробничого використання за умови збереження права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди. Іншими словами, це специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди за посередництва спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та віддає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: об'єкт, сторони лізингової угоди, її строк, лізингові платежі та послуги з лізингу.

Суб'єкти лізингової операції бувають прямі: лізингові фірми або компанії, виробничі, торгові, транспортні підприємства та населення, постачальники об'єкта угоди (виробничі та торгові компанії) та непрямі: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові і брокерські компанії, інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди дорівнює періоду лізингу, тобто строку дії угоди.

До чинників, що впливають на визначення строку лізингової угоди, належать такі: строк служби устаткування, період амортизації устаткування, цикл появи дешевшого аналога об'єкта угоди, динаміка інфляційних процесів, кон'юнктура та тенденції розвитку ринку позичкових капіталів.

Основними елементами лізингового платежу є амортизація, плата за ресурси, лізингова маржа, ризикова премія.

Міжнародний лізинг -- договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Розрізняють прямий експортний міжнародний лізинг, прямий імпортний та транзитний (непрямий).

Технологічно вони реалізуються за допомогою договорів, що укладаються між українською лізинговою компанією безпосередньо з зарубіжним орендатором, з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном, з іноземним орендатором через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; між українським орендатором безпосередньо з іноземним постачальником або з зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн.

Експортна лізингова операція -- міжнародна операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми й надає оренду іноземному лізингоодержувачу.

Імпортна лізингова операція -- лізингова операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми й надає його вітчизняному лізингоодержувачу.

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг -- лізингова операція, у якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні та постачає його орендатору, який знаходиться в третій країні.

Рис. 2.3. - Класифікація основних видів лізингу

Слід зазначити, що в Україні нині можуть застосовуватись далеко не всі види лізингу через відсутність необхідної законодавчої бази.

Рис. 2.4. Види й форми лізингових платежів

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг», лізингові платежі охоплюють:

суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, яка амортизується за строк, за який вноситься платіж;

суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;

платіж як винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

За зовнішнього лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів (однак іноді є винятки, за яких мито не включатиметься в лізинговий платіж, оскільки у вартість устаткування вже входить мито: поставка здійснена ДДР, Інкотермс-1990).

2.2 Факторинг

Факторинг (від англ. «factor» -- агент, посередник) -- одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася в банківській практиці в 50-х роках.

Факторингова операція -- комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб'єкти факторингових операцій -- це банк, факторингова компанія -- спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнти-кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, які уклали угоди з банком чи факторинговою компанією; позичальники-покупці товарів та послуг.

Рис. 2.5. - Факторингова операція

Механізм здійснення факторингової операції:

1-й етап -- підготовчий;

2-й етап -- оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом;

3-й етап -- відсилання всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця;

4-й етап -- аналітичний;

5-й етап -- оплата рахунків;

6-й етап -- оплата вимог.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що під час роботи з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни-імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує роботу, пов'язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного банку, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Види факторингу:

прямий факторинг;

опосередкований факторинг;

розкритий факторинг;

нерозкритий факторинг;

конвенційний факторинг;

конфіденційний факторинг.

2.3 Форфейтування

Форфейтингова операція -- купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу (зворотної операції) на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Форфейтинг (від франц. «forfait» -- відмова від прав) -- це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (пе-реказний або простий вексель) у кредитора на незворотній основі.

Форфейтингові інструменти:

вексель;

інші цінні папери.

Форфейтинг застосовується у фінансових операціях для швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань, в експортних операціях -- для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю.

Рис. 2.6. - Форфейтингової операції

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер, виконавши свої зобов'язання за контрактом, прагне інкасувати розрахункові документи імпортера через їхній продаж для отримання готівкових коштів.

У практиці вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані.

2.4 Світовий ринок боргових цінних паперів. Інструменти зовнішнього фінансування

До інструментів зовнішнього фінансування відносяться неборгові інструменти: субсидії ОДР (офіційної допомоги розвитку), приватні інвестиції та боргові інструменти: позики ОДР, боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні та експортні). Неборгові інструменти не приводять до збільшення заборгованості країни, боргові сприяють її зростанню. Боргові інструменти припускають прийняття на себе позичальником договірних зобов'язань по відношенню погашення основної суми та виплати процентів.

Інструменти світового ринку боргових цінних паперів

Види боргових цінних паперів:

Облігації (довгострокові боргові папери):

-- з фіксованою ставкою;

-- з плаваючою ставкою.

Короткострокові боргові папери:

-- комерційні папери;

-- євроноти;

-- депозитні сертифікати;

-- середньострокові боргові папери.

Довгострокові боргові папери та їхня класифікація

Облігації -- багатоваріантні довгострокові боргові цінні папери з фіксованим доходом, що знаходяться у відкритому продажу та випускаються з різним номіналом низкою інститутів-позичальників -- від держави до приватних інвесторів.

Класифікація облігацій:

За строками погашення:

строкові випуски (мають єдиний для всіх строк погашення);

серійні випуски (випускаються із серією різних строків погашення);

За відкликанням:

відклична;

безвідклична;

За забезпеченням:

старші облігації (забезпечені приорітетним правом вимог на визначене майно емітенту):

-- облігації із заставою майна;

-- облігації з фінансовою заставою;

-- сертифікати під закупівлю устаткування;

-- облігації з комбінованою заставою;

молодші облігації (забезпечені тільки обіцянкою повернення боргу емітентом):

-- незабезпечені облігації;

-- другорядні або субординовані облігації;

-- прибуткові облігації;

За категоріями позичальників:

казначейські;

федеральних агенцій;

муніципальні:

-- генеральні (забезпечені податковими надходженнями відповідного органу влади);

-- прибуткові (забезпечені надходженнями від конкретного комерційного проекту);

корпоративні;

інституціональні (випускаються некомерційними організаціями: церквами, школами, лікарнями тощо).

До базових характеристик облігацій відносяться: ставка купона або ставка оголошеного процента, можливість дострокового погашення, номінальна або викупна вартість, дата погашення.

Рейтинг облігацій -- поточна оцінка кредитоспроможності боржника щодо кожної конкретної облігації.

Облігації з фіксованою ставкою -- це довгострокові боргові цінні папери з фіксованими купонними виплатами у вигляді визначеного процента від номінальної вартості. Такі облігації звичайно погашають за номінальною вартістю, хоча можливі премії та дисконти.

Рис. 2.7. Облігації з фіксованою ставкою

Рис. 2.8. Облігації з фіксованою ставкою й опціоном дострокового погашення

Облігації з плаваючою ставкою -- це довгострокові боргові цінні папери, купони за якими встановлюються на рівні визначеної ставки грошового ринку плюс (мінус) маржа.

Рис. 2.9. - Облігації з плаваючою ставкою

Короткострокові боргові папери

Комерційні папери -- це векселі зі скороченим строком погашення, що знаходяться у вільному обігу. Випускаються, як правило, з дисконтом до їхньої номінальної вартості. Номінал вищий, ніж у довгострокових паперів. Випускаються на пред'явника.

Євроноти -- це короткострокові боргові папери, які випускаються на строк 1, 3, 6 місяців через тендер та гарантуються інвестиційним банком чи групою банків, які викупають їх самі або ж продовжують позичальнику кредитну лінію. Існують певні види євронотних програм [12, с. 322].

Депозитні сертифікати (СД) -- сертифікати, що випускаються комерційними банками чи позико-ощадними асоціаціями під термінові депозити.

Найстаріші боргові інструменти світового ринку виникли в США в 1961 р. та в Європі з 1966 р. Строки погашення -- звичайно до року, іноді -- до 5 років.

Типова форма випуску -- на пред'явника. У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) проценти за депозитними сертифікатами зі строками до 5 років звільнені від податків.

Середньострокові боргові папери

Є гібридними інструментами з елементами комерційних паперів, євронот, євробондів. Випускаються невеликими деномінаціями через дилерів або тендер. Котуються більше на базі процента від номінальної вартості, ніж прибутковості. Можуть бути як з фіксованими, так і з плаваючими ставками, зі строками погашення від 1 до 5 років, іноді -- до 10 років.

Основними є дві програми випуску МТNs:

COLTS -- різновид середньо- та довгострокових облігацій з нульовим купоном на базі казначейських паперів, що випускаються на регулярній основі;

MTTN -- мультитраншеві середньострокові євроноти, уперше введені компанією Merrill Lynch.

Ринок короткострокових боргових паперів

Найбільший ринок короткострокових боргових цінних паперів -- американський. Європейські ринки: єврокомерційних паперів (ЕСР), стерлінгових комерційних паперів, французьких комерційних паперів, датських комерційних паперів, швейцарських комерційних паперів.

Звичайно тільки великі інститути ведуть операції з цими цінними паперами, тому що їх продають великими лотами. Більшість індивідуальних інвесторів купує комерційні папери в банку чи в брокера, які «подрібнюють» цінний папір та продають інвесторам невеликі його частини, наприклад у 10 000 доларів, з нижчою прибутковістю, для того, щоб покрити управлінські витрати.

3. Розвиток кредитного ринку в Україні

Валютний та грошово-кредитний ринок за січень-квітень 2008 року Монетарна база з початку року збільшилася на 2.2% до 145 млрд. грн. Грошова маса збільшилась з початку року - на 8.5%, до 429.9 млрд. грн.

В основному така динаміка обумовлена зростанням депозитів до 309 млрд.грн. (з початку року - на 10.3%, 53.8% в річному вимірі), після отримання значних обсягів бюджетних виплат.

За 4 місяці поточного року обсяг надлишкової ліквідності скоротився близько 3.8 млрд. грн. за рахунок:

1. Активного здійснення мобілізаційних операцій (обсяг 19.4 млрд. грн.), які були здійсненні шляхом залучення коштів на тендерах з розміщення депозитних сертифікатів строком від 2 до 90 днів, причому значно розширено коридор ставок. Процентні ставки коливалися від 0.5% до 7%.

2. Збільшення коштів Уряду в національній валюті на 8 млрд. грн.

3. Збільшення обсягу обов'язкових резервів, переважно за рахунок розширення бази, що підлягає обов'язковому резервуванню, на 1.4 млрд. грн.

4. Зростання обсягу готівки поза банками на 4.5% (3.1 млрд. грн.), а готівки в касах банків - на 4.3%.

Що компенсувалося за рахунок:

* операцій з купівлі валюти Національним банком на міжбанківському валютному ринку. Чиста кредитна емісія через канал обмінного курсу склала

3.1 млрд. грн. Це обумовило зростання грошової бази майже за рахунок чистих іноземних активів;

* проведення операцій рефінансування. Обороти з початку року - 25.8 млрд. грн. Обороти за квітень - 12.9 млрд. грн. (з них 11 млрд. грн. - кредити овернайт, 0.5 млрд. грн. - операції своп, 0.2 млрд. грн. - операції прямого репо з державними облігаціями України, 1.2 млрд. грн. - кредити, надані на тендерах з підтримання ліквідності банків).

Монетарна база з початку року збільшилася на 2.2% до 145 млрд. грн. Грошова маса збільшилась з початку року - на 8.5%, до 429.9 млрд. грн.

В основному така динаміка обумовлена зростанням депозитів до 309 млрд.грн. (з початку року - на 10.3%, 53.8% в річному вимірі), після отримання значних обсягів бюджетних виплат. Причому, починаючи з січня, темпи зростання депозитів в іноземній валюті значно перевищили аналогічний показник в національній валюті - 15.9% та 7.7% відповідно, через зростання інфляційних очікувань.

Частка депозитів фізичних осіб з початку року зросла на 1.8 в.п. до 60.5%. Загалом темп зростання депозитів фізичних осіб склав 13.8% при зростанні депозитів юридичних осіб на 5.4%.

На грошово-кредитному ринку в жовтні 2009 року спостерігалося певне поліпшення ситуації порівняно з попереднім місяцем, свідченням чого є відновлення тенденції до збільшення коштів населення в банківській системі, покращення ситуації на валютному сегменті ринку та продовження позитивної динаміки кредитування реального сектору економіки.

Хоча загальний обсяг депозитів у жовтні 2009 зменшився на 0,3% - до 317,1 млрд. грн., кошти фізичних осіб збільшилися на 1%. Утім в умовах збереження девальваційних очікувань приріст депозитів населення відбувався за рахунок вкладень в іноземній валюті (обсяг яких збільшився на 2,1%), у той час - обсяг депозитів у гривнях незначно зменшився (на 0,2%). Кошти юридичних осіб у жовтні зменшилися на 2,6%.

Конвертація частини вільних коштів в іноземну валюту зумовила зниження в жовтні обсягу готівки поза банками в національній валюті на 0,1% - до 148,8 млрд. грн. Питома вага готівки в структурі грошової маси наприкінці жовтня становила 31,8% (наприкінці вересня - 31,7%). Зменшення в жовтні обсягів як депозитів, так і готівки поза банками зумовило продовження низхідної тенденції в динаміці грошової маси, обсяг якої в жовтні зменшився на 0,3% - до 468,2 млрд. грн.

Зниження грошової маси відбувається вже чотири місяці поспіль. Монетарна база в жовтні зменшилася на 1,7% - до 180,5 млрд. грн. На динаміку монетарної бази в жовтні вплинуло зниження обсягу коррахунків банків на 17,2% - до 13,3 млрд. грн., що було результатом вжиття Національним банком України мобілізаційних заходів для забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку. Зокрема обсяг операцій з мобілізації коштів у жовтні становив 6,4 млрд. грн., обсяг операцій з рефінансування банків - 0,66 млрд. грн. Середньозважена процентна ставка за мобілізаційними операціями в жовтні становила 6,5% (з початку року - 6,8%), за операціями з рефінансування - 16,5% (з початку року - 16,9%). На ліквідність банків у жовтні майже не впливала динаміка коштів на єдиному казначейському рахунку - обсяг коштів Уряду в національній валюті на рахунках у Національному банку України зменшився на 6,5% - до 3,3 млрд. грн.

У жовтні 2009 Національний банк України відповідно до статті 2 Закону України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” здійснив операції з викупу державних облігацій України на суму майже 1,6 млрд. грн. (за номінальною вартістю). З початку року операцій з викупу державних облігацій України було проведено на суму 29,23 млрд. грн. Загальний обсяг обов'язкових резервів, сформованих банками за жовтень 2009 року, становив 12,5 млрд. грн., у т.ч. 5,9 млрд. грн. було перераховано банками на окремий рахунок у Національному банку України відповідно до вимог щодо формування банками обов'язкових резервів.

Заходи Національного банку України щодо стабілізації ситуації на грошово-кредитному ринку спрямовувалися переважно на обмеження спекулятивного попиту на іноземну валюту і не мали на меті обмеження банками кредитної підтримки економічного розвитку. Незважаючи на зменшення в жовтні загального обсягу залишків кредитних вкладень на 0,2% - до 722,7 млрд. грн., обсяг залишків за кредитами, наданими юридичним особам, збільшився на 0,2%, а за кредитами, наданими фізичним особам, продовжував зменшуватися( на 1,2% у жовтні). Збереження інфляційних і девальваційних очікувань зумовлювало збільшення вартості грошей у національній валюті - як кредитів, так і депозитів.

Так середньозважена ставка в національній валюті за депозитами в жовтні збільшилася до 13,5% (з 12,4% у вересні), за кредитами - до 19,3% (з 17,8% у вересні). Натомість вартість депозитів і кредитів в іноземній валюті в жовтні не змінилася і становила - 9,4% та 10,1% відповідно. Вартість грошей на міжбанківському кредитному ринку зменшилася до 5,3% (з 5,7% у вересні), за кредитами овернайт залишилася без змін - 3,2%. До Державного бюджету України протягом жовтня 2009 року за результатами розміщення на первинних аукціонах облігацій внутрішніх державних позик надійшло коштів на загальну суму 4 620,97 млн. грн. (з початку року - 16 138,86 млн. грн.). З урахуванням ОВДП, випущених на цілі рекапіталізації, з початку 2009 року Міністерством фінансів України було розміщено облігацій на загальну суму 48 912,67 млн. грн.

Середньозважена дохідність за ОВДП під час аукціонів первинного розміщення в жовтні 2009 року становила 23,93% річних (за 10 місяців 2009 року - 19,36% річних). Середньозважена дохідність ОВДП за січень - жовтень 2009 року з урахуванням ОВДП, випущених на цілі рекапіталізації, становила 12,75% річних. Погашення та сплата доходу за ОВДП у поточному році здійснювалися своєчасно і в повному обсязі, який з початку 2009 року становив 10 610,99 млн. грн., у тому числі основний борг - 7 492,33 млн. грн., сплата доходу - 3118,66 млн. грн.

Висновки

Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів мас цілу низку переваг перед іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, повернепість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

Відповідно до змін у макроекономічному та політичному середовищі розвиток грошово-кредитного ринку упродовж 2009 року мав суттєві відмінності. Особливістю І кварталу було збереження значної напруги на грошово-кредитному ринку, яка проявилася в продовженні відпливу коштів з банківської системи, зниженні ліквідності банківської системи, дефіциті іноземної валюти на ринку, тощо. Натомість у ІІ кварталі ситуація значно покращилася, що позитивно відобразилося як на стані валютного ринку, так і на показниках, що характеризують обсяги активних та пасивних операцій банків, а також вартість коштів. Серед факторів, що сприяли покращенню ситуації на грошово-кредитному ринку можна виділити поліпшення показників розвитку реального сектору та платіжного балансу, скасування законодавчих рішень, які обмежували незалежність Національного банку України в проведенні грошово-кредитної політики, отримання ефекту від стабілізаційних заходів, ужитих Національним банком України наприкінці 2008 - початку 2009 років та ін.
Проте стимулюючі заходи, які вживав Національний банк України, не знайшли адекватної підтримки з боку структурних та бюджетних механізмів. Як наслідок, значні обсяги вільної ліквідності, які мали банки, у ІІІ кварталі п.р. почали тиснути на валютний ринок. Вищезазначене зумовлювало посилення девальваційних та інфляційних очікувань, спровокувало підвищення попиту на іноземну валюту та уповільнення позитивних тенденцій в динаміці депозитів.

Використана література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. -- 2-ге вид., перероб. й допов. -- К.: Знання: КОО, 1999. -- С. 171--178.

2. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. -- 6-е изд. -- М.: Дело, 1998. -- С. 287--298.

3. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. -- М.: Прогресс, 1992. -- С. 443-- 461.

4. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. -- М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. -- С. 390 -- 447.

5. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: Финансы и статистика, 2000. -- С. 241--325, 375--391.

6. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. -- М.: Юристь, 2000. -- С. 197--205. -- (Серия «Homo faber»).

7. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. -- М.: Прогресс: Универс, 1994. -- С. 323--372.

8. Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2001. -- С. 79--127.

9. Роджер Лерой Миллер, Дэвид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. -- М.: ИНФРА-М, 2000. -- С. 190--203.

10. Рэй Кристина И. Рынок облигаций. Торговля и управление рисками: Пер. с англ. -- М.: Дело, 1999. -- 600 с. -- (Серия «Зарубежный экономический учебник»). 

11. Саркисянц А. Г. Система международных долгов. -- М.: ДеКА, 1999. -- С. 308--385.

12. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2001. -- С. 39--62.

Размещено на www.allbest.r