Фінансовий механізм та його роль в управлінні фінансами суб’єктів господарювання

Формування позикового капіталу суб'єкта господарювання. Необхідність позикових коштів та види позикового капіталу у складі фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Управління фінансових об’єктів через короткострокові позики на кредитному ринку.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 09.10.2012
Размер файла 176,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

  • Фінансовий механізм та його роль в управлінні фінансами суб'єктів господарювання
  • Зміст
  • Вступ
  • 1. Функції фінансів в управлінні суб'єктів господарюваня
  • 1.1 Зміст і значення фінансової політики
  • 2. Фінансовий механізм та його роль в управлінні фінансами суб'єктів господарювання
  • 3. Формування позикового капіталу суб'єкта господарювання
  • 3.1 Необхідність позикових коштів та види позикового капіталу у складі фінансових ресурсів суб'єктів господарювання
  • 3.2 Управління фінансових об'єктів через короткострокові позики на кредитному ринку
  • Висновки
  • Використана література
  • Вступ

Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це обумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні та якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів у економічному житті держави є гроші. Усі процеси, в яких беруть участь фінанси, повинні мати грошовий вираз. Це дає змогу формувати фонди грошових коштів для здійснення виробничої діяльності, мобілізації коштів для виконання державою своїх функцій, задоволення власних потреб громадян.

Фінанси в економічній системі будь-якого типу мають місце тоді, коли здійснюється процес створення та використання фінансових ресурсів.

Об'єктом, де виявляється суть та роль фінансів, є створення та використання валового внутрішнього продукту (ВВП). Суб'єктами цих процесів є, з одного боку, держава, а з іншого, -- населення та підприємницькі структури.

Фінанси -- це економічна категорія, яка характеризує розподіл суспільного продукту та національного доходу, внаслідок чого утворюються централізовані й децентралізовані фонди.

Фінанси -- це специфічна форма суспільних відносин. Фінансові відносини виникають:

1) між державою та суб'єктами підприємництва в процесі сплати податків та фінансування з бюджету;

2) у процесі купівлі-продажу товару;

3) між підприємством і різноманітними об'єднаннями в процесі відрахувань у централізовані фонди та фінансування з них;

4) між підприємством і його працівниками в процесі виплати заробітної плати;

5) у процесі відрахувань у державні цільові фонди та фінансування з них;

6) між державою і громадянами в процесі формування державного бюджету.

Призначення фінансів -- забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання ВВП у державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємств та кожного громадянина.

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є різноманітними за методами створення, напрямами використання, рівнем відображення інтересів, суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

Функції фінансів

Прояв сутності фінансів у реальній практичній діяльності розглядається через характеристику функцій, які притаманні певній категорії. Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу та контрольну.

Фінанси за допомогою розподільчої функції обслуговують різні етапи розподілу та різні сфери суспільного життя -- сферу матеріального виробництва, сферу обміну і споживання. Фінансовому розподілу притаманні такі види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Об'єктом дії розподільчої функції є вартість ВВП. Суб'єктами розподілу є юридичні й фізичні особи, які формують фонди цільового призначення, а також держава.

Розподільча функція фінансів реалізується в процесі первинного розподілу та перерозподілу вартості ВВП. Первинний розподіл -- це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб -- заробітна плата; у юридичних осіб -- прибуток; у держави -- дохідна частина державного бюджету. Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні.

Провідну роль у процесі перерозподілу відіграє держава. Отже, на загальнодержавному рівні можна виділити певні стадії. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), згодом -- процес використання цих фондів: спрямування коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо.

Поряд з розподільчою функцією фінанси виконують і контрольну функцію, яка виявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами та їх цільовим використанням.

Основу контрольної функції фінансів становить рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій та у нефондовій формах. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, а також економне й ефективне використання коштів.

Контрольна функція має місце на всіх стадіях розподілу і повинна забезпечити оптимальне співвідношення при розподілі суспільного продукту між фондами нагромадження та споживання. У практичній діяльності контрольна функція виявляється у фінансовому контролі.

3. Взаємозв'язок фінансів з іншими елементами економічної системи

Економічна система -- це сукупність певних підсистем діяльності, пов'язаних між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання ВВП.

Підсистемами в економічній системі є: фінансова підсистема, грошова, кредитна, підсистема цін, зарплати тощо.

Ціна -- це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл ВВП. Ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням та використанням ВВП. Але фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл ВВП на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему.

Держава, використовуючи фінанси, може впливати на структуру ціни через зміну амортизаційних відрахувань та відрахувань до цільових позабюджетних фондів.

У розподільчих процесах, поряд із фінансами та ціною, бере участь і заробітна плата. За своєю суттю заробітна плата -- це фонд грошових коштів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується ним для задоволення власних потреб.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи при цьому загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом і мають однакову економічну природу. Вони віддзеркалюють рух вартості ВВП. Проте кожна з цих категорій має свою специфіку участі в економічних процесах. Фінанси створюють передумови для функціонування кредиту, оскільки кредит продовжує перерозподільчий процес, розпочатий фінансами, ціною і зарплатою.

Між фінансами і кредитом існують певні відмінності:

1) фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл, а кредит лише перерозподіляє;

2) для фінансування характерний рух коштів без умови повернення, а кредит надається на умовах спла-чуваності й повернення.

Гроші часто ототожнюють з поняттям "фінанси", оскільки фінанси, зазвичай, мають грошовий вираз. Але ч фінанси -- це процес формування доходів і видатків, 7 і залежно від того, в яких грошових одиницях здійсню-j ватиметься цей процес, відповідною буде величина доходу чи видатків.

Водночас гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансове становище держави, юридичних і фізичних осіб.

1. Функції фінансів в управлінні суб'єктів господарюваня

1.1 Зміст і значення фінансової політики

Фінансова політика -- це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона виявляється у формах і методах накопичення фінансових ресурсів та використання їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення; у фінансовому законодавстві; практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика держави залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів варто віднести: залежність держави від імпортних поставок сировини, матеріалів, інших видів природних ресурсів; рівень обміну технологіями; експортні можливості самої держави та ін.

Внутрішніми факторами, які суттєво впливають на фінансову політику, є: форма власності на основні засоби виробництва; структура економіки; соціальний склад населення; стан розвитку економіки і організація грошового обігу; стабільність грошової одиниці; розвиток форм кредитування.

Фінансова політика держави базується на таких загальних принципах:

1) постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення;

2) мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій (освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та ін.);

3) вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів.

Залежно від тривалості періоду фінансову політику поділяють на:

1) фінансову стратегію;

2) фінансову тактику.

Фінансова стратегія -- довготерміновий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який

передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною та соціальною стратегією. У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, розробляються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємопов'язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

У складі фінансової політики як самостійні чинники існують: податкова політика, бюджетна, грошово-кредитна та митна.

Податкова політика реалізує інтереси держави. її головне призначення -- вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби та перерозподілення цих коштів через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

-- джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

-- пріоритетних напрямів видатків бюджету;

-- допустимих меж розбалансованості бюджету;

-- джерел фінансування бюджетного дефіциту;

-- принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Під грошово-кредитною політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції й курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві та в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії та розміщення державних і корпоративних цінних паперів та регулювання їх дохідності.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику, основним завданням якої є примноження золотовалютних резервів держави.

2. Фінансовий механізм та його роль в управлінні фінансами суб'єктів господарювання

Завдання фінансової політики реалізується через фінансовий механізм. Фінансовий механізм -- це сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування і прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули і санкції, фінансове законодавство.

За допомогою фінансового механізму здійснюється розподіл і перерозподіл створеного в державі ВВП відповідно до основних положень фінансової політики.

На стадії фінансового планування визначаються можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими показниками є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створені в державі; обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники -- це величина витрат бюджету на одного мешканця; розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо.

Важливі елементи фінансового механізму -- фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви та стимули. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти -- це певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви повинні нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому. Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. До стимулів належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку; бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т. ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки); фінансування за рахунок державних коштів державних програм, структурної перебудови економіки, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів.

Фінансовий контроль повинен забезпечувати відповідне формування та використання грошових фондів на макро- та мікрорівні.

Складовими фінансового механізму є фінансовий механізм комерційних підприємств, фінансовий механізм некомерційних організацій і установ, страховий механізм, механізм функціонування державних фінансів (бюджетний механізм, механізм функціонування позабюджетних фондів).

3. Фінансове планування

Однією зі складових фінансового механізму є фінансове планування. Фінансове планування -- це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів

господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни загалом.

Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом -- різні види фінансових планів і прогнозів.

Основними завданнями фінансового планування є:

-- визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, та їх розподіл між виробничою та невиробничою сферами;

-- зосередження в руках держави централізованого фонду грошових ресурсів, необхідного для успішного виконання державних функцій;

-- забезпечення необхідних пропорцій у розподілі та використанні грошових ресурсів;

-- стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.

Виконання цих завдань реалізується через:

1) основний фінансовий план держави -- Державний бюджет і бюджети усіх рівнів;

2) кредитний і касовий плани Національного банку і комерційних банків;

3) баланси і звіти підприємств;

4) кошториси установ, які фінансуються з бюджету.

Формування фінансових планів і прогнозів базується на двох основних принципах:

1) принципі наукової обґрунтованості;

2) предметно-цільовому підході.

Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових ресурсів.

Предметно-цільовий підхід передбачає конкретне цільове призначення фінансування.

Фінансове планування здійснюється з використанням трьох основних методів:

1) методу коефіцієнтів;

2) нормативного методу;

3) балансового методу.

Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу. За цим методом здійснюється індексація.

Суттєвим недоліком цього методу є те, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів. При цьому враховуються особливості галузей виробничої й невиробничої сфер, а також відповідні зміни у попередньому періоді.

Цей метод дає можливість об'єктивно оцінити потреби галузей у фінансових ресурсах, створити реальні умови зацікавленості в ощадливому й ефективному використанні фінансових ресурсів. Але його ефективність залежить від певних факторів, а саме:

-- узгодженості методик визначення норм і нормативів на всіх рівнях у різні роки;

-- своєчасного коригування норм і нормативів.

Балансовий метод дає змогу збалансовувати джерела ресурсів зі запланованими витратами, встановлювати взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви.

Найбільш оптимальним при здійсненні фінансового планування є поєднання нормативного і балансового методів.

4. Управління фінансами

Управління державними фінансами -- це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління державними фінансами включає об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом управління є централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів. Суб'єкт управління -- фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міністерств, відомств, підприємств і організацій державної форми власності, податковій адміністрації, контрольно-ревізійному апараті. Усі зазначені підрозділи фінансового апарату держави мають свої функції, сфери впливу на фінансові відносини в державі.

До загальних функцій управління фінансами належать: фінансове прогнозування, регулювання, стимулювання, контроль.

Центральне місце в управлінні фінансами посідає прогнозування. У процесі прогнозування здійснюється оцінка стану фінансів у державі, виявляються можливості збільшення фінансових ресурсів, напрями їх найефективнішого використання, скорочення непродуктивних втрат.

Фінансове регулювання як елемент управління застосовується для підтримання оптимальної структури

виробництва і розподілу. Воно базується на різноманітних інструментах впливу, до яких відносять податки, дотації, різноманітні виплати, за допомогою яких держава досягає поставлених цілей.

Стимулювання в системі управління дозволяє забезпечити розвиток тих явищ і процесів, які мають на даному етапі пріоритетне значення. Використовуючи фінансові методи, держава, передусім, через пільги, податки та пільгове кредитування створює сприятливі умови для їх розвитку.

Контроль як елемент управління здійснюється в процесі прогнозування, регулювання, стимулювання. Він дає змогу виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від запланованого, а також виявити резерви зростання фінансових ресурсів, спрямувати їх використання в найбільш раціональному напрямку.

Частиною загального управління фінансами є автоматизовані системи управління (АСУ), які базуються на використанні економіко-математичних методів та ЕОМ. Автоматизована система управління -- це система, яка забезпечує автоматизований збір і обробку інформації, необхідної для оптимізації управління, зокрема, фінансами.

5. Фінансовий контроль

Фінансовий контроль -- одна з найважливіших функцій державного управління. За своєю сутністю фінансовий контроль -- це комплекс заходів, які здійснюються державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів. Об'єктом фінансового контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів для економічного і соціального розвитку. Державні органи контролю, насамперед, перевіряють використання фондів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні державних органів, тобто перевіряють дотримання вимог законодавства, які регулюють фінансові взаємовідносини різних суб'єктів господарювання з державою, взаємовідносини між господарськими суб'єктами, між державою і населенням. Важливим напрямом фінансового контролю є своєчасне і повне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом, дотримання ними податкового законодавства.

Фінансовий контроль можна поділити на три види:

1) державний;

2) відомчий;

3) контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди варто віднести Верховну Раду, яка виконує фінансовий контроль, розглядаючи та затверджуючи бюджет, а також звіт щодо його виконання. Контроль здійснюється через комісії та комітети Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів -- його центральний апарат і контрольно-ревізійна служба та податкова адміністрація.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Об'єктом контролю тут є виробничо-фінансова діяльність виробничих структур.

Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюється через відповідні комісії місцевих Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи. Об'єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, фінансово-господарська діяльність підприємств і організацій комунальної власності.

За формами проведення розрізняють:

-- попередній контроль;

-- поточний контроль;

-- наступний контроль.

Попередній контроль здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів витрат. Його мета -- попередження неправильного і нераціонального використання коштів.

Поточний фінансовий контроль застосовують у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечити дотримання норм витрат.

Наступний контроль виконують після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій, ефективності витрачання коштів.

За методами проведення фінансового контролю розрізняють:

1) перевірки;

2) обстеження;

3) аналіз;

4) ревізії.

Перевірки влаштовують для дослідження певних питань фінансово-господарської діяльності за звітними даними та іншими документами, що підтверджують здійснення операцій.

Обстеження, на відміну від перевірки, виконують у більш широкому обсязі. Його мета -- визначити стан, що склався в окремих напрямах господарської діяльності об'єкта, що обстежується, і визначити перспективи його поліпшення і розвитку.

Аналіз, як правило, здійснюється регулярно по всьому колу запитань діяльності господарського суб'єкта. Його мета -- виявити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового стану.

Ревізії є найважливішим методом фінансового контролю. Ревізуючи, за бухгалтерськими документами перевіряють діяльність об'єкта за повний звітний період. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні та комплексні. За ступенем залучення інформації розрізняють ревізії загальні та вибіркові.

На практиці застосовують різні способи ревізії: інвентаризацію, зустрічні перевірки, експертизи, лабораторні аналізи. За результатами ревізії складають акт, який є основою для прийняття відповідних управлінських рішень.

6. Правове регулювання фінансових відносин.

Фінансове право -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування коштів з метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій.

Фінансове право регулює певну сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни.

Предметом регулювання фінансового права є:

1) бюджетна система України та порядок розподілу доходів і видатків між її ланками;

2) порядок складання, прийняття і виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

3) система оподаткування, види, розміри та терміни сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету;

4) засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

5) надання фінансових послуг та функціонування фінансових установ;

6) порядок державного фінансування та кредитування;

7) утворення та погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу;

8) статус національної валюти та статус іноземних валют на території України;

9) порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.

Фінансово-правові відносини можуть виникати між державою загалом та її адміністративно-територіальними утвореннями; між центральними та місцевими органами виконавчої влади й місцевого самоврядування; між державними фінансовими органами та підприємствами, установами і організаціями; між державними фінансовими органами та населенням.

Фінансове право тісно пов'язане з конституційним та адміністративним правом.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи і політичної організації суспільства, принципи діяльності держави та ії органів

у всіх галузях, у т. ч. й у галузі фінансів. Норми фінансового права конкретизують державно-правові норми в сфері фінансів.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади у сфері фінансово-кредитних відносин, закріплює права і обов'язки посадових осіб фінансових і кредитних органів.

Керуючись положеннями адміністративного права, норми фінансового права запроваджують організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів.

Як і всі галузі права України, фінансове право поділяють на загальну та особливу частини.

До загальної частини фінансового права включають норми, які закріплюють загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності, а також норми, які регулюють відносини в сфері фінансового контролю.

До особливої частини фінансового права належать певні групи правових норм, які регулюють однорідні фінансові відносини, пов'язані між собою як самостійні відокремлені підгрупи. Це правові норми, які регулюють надходження в бюджет обов'язкових платежів, податкове право.

3. Формування позикового капіталу суб'єкта господарювання

3.1 Необхідність позикових коштів та види позикового капіталу у складі фінансових ресурсів суб'єктів господарювання

позиковий капітал управління фінансовий

Призначення позикового капіталу суб'єкта господарювання -підвищення ефективності основної діяльності та інвестування розвитку. На залучення позикового капіталу у чинному українському законодавстві існує суттєве обмеження: забороняється надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів, для внесення платежів у бюджет та позабюджетні фонди.

Існують два головних об'єктивних чинники існування позикових коштів в капіталі суб'єкта господарювання:

1. Розбіжність за термінами виготовлення продукції (робіт, послуг), передачі її споживачеві і надходження оплати обумовлює тимчасове переривання грошового потоку підприємства, що означає розрив у наявності оборотних коштів. Переривання грошового потоку за своїм характером буває очікуваним (плановим) внаслідок особливостей технології виробництва або незапланова-ним внаслідок непередбачених факторів бізнесу. Тимчасова недостатність обігових коштів, як правило, покривається короткостроковими (до 1 року) позиками.

2. Економічний ріст, вимагає розширення або модернізації виробничої бази, що, як правило, одне самофінансування не може повністю забезпечити. Саме тому для реалізації інвестиційних програм розвитку, крім власних фондів розвитку виробництва, залучається довгостроковий позиковий капітал.

Джерела запозичення капіталу в країнах з розвиненим фінансовим ринком відзначаються значним різноманіттям, що забезпечує реальний доступ до запозичень всім формам підприємництва (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Джерела та види позикового капіталу підприємства

Суб'єкт господарювання залучає позиковий капітал згідно з розробленою та затвердженою власниками підприємства політикою запозичень(позиковою політикою), яка формується у складі загальної фінансової політики підприємства.

Політика запозичень суб'єкта господарювання - це елемент фінансової політики, що узгоджує з головними фінансовими цілями підприємства структуру капіталу в частині співвідношення власних і позикових коштів, структуру позикових коштів у частині співвідношення довгострокового, середньострокового і короткострокового запозичення, а також визначає оптимальні інструменти запозичення. Позикова політика підприємства своєю обов'язковою складовою має економічне обґрунтування вибору джерел запозичень. Доцільність конкретного запозичення виявляється виходячи з таких характеристик позики, як її ціна в порівнянні з середньоринковою вартістю кредитних ресурсів та рентабельністю від реалізації проекту, який фінансується цією позикою. Політика запозичень підприємства своєю складовою має заходи щодо запобігання ризиків запозичень Класифікація інструментів запозичення за їх основними характеристиками дозволяє проаналізувати структуру позикового капіталу підприємства.

Таблиця 3.1 - Характеристика позикового капіталу за основними знаками

За джерелами залучення:

- залучені з зовнішніх джерел на кредитному та фондовому ринках - залучені з внутрішніх джерел підприємства у формі по-

За метою залучення

- для забезпечення відтворення необоротних активів - для поповнення оборотних активів - для інших господарських або соціальних

За термінами залучення

- на короткостроковий період (до 1 року)

За формою залучення:

- у грошовій формі (фінансовий кредит) - у товарній формі (фінансовий лізинг, комерційний кредит) - у формі нематеріальних активів

За методом залучення

- позики на кредитному ринку - позики на ринку цінних паперів

- забезпечені гарантією або поручительством

1 За методом погашения

- одноразовим платежем - періодичними рівномірними виплатами

1 За методом оплати позики

- ставка процента - дисконтна ставка процента - товарна форма оплати

Практика реалізації позикової політики включає послідовні етапи від збирання фінансової інформації до оцінки ефективності залучення позики. Етап 1. Формування інформаційної бази для управління позиковими ресурсами.

Етап 2. Аналіз фактичного позикового капіталу підприємства:

- аналіз обсягу і структури позикового капіталу за попередні періоди;

- аналіз складу фактичних джерел позикового капіталу за умовами залучення позикових ресурсів;

- аналіз ефективності використання залучених позик. Етап 3. Визначення потреби у позиковому капіталі на основі прогнозу операційної та інвестиційної діяльності.

Етап 4. Вибір оптимальних джерел та умов залучення позикових ресурсів

Етап 5. Оцінка ефективності формування позикового капіталу підприємства (планової структури позикового капіталу):

- на основі застосування ефекту фінансового важеля;

- на основі оцінки вартості капіталу по джерелах залучення і

в цілому підприємства;

- на відповідність політиці фінансування активів всіх видів;

- на відповідність стратегічній меті діяльності підприємства. Етап 6. Розробка заходів щодо реалізації позикової політики підприємства.

3.2 Управління фінансових об'єктів через короткострокові позики на кредитному ринку

Фінансування за рахунок короткострокових заборгованостей призначене, головним чином, для фінансуванням оборотних коштів підприємства, хоча у виняткових випадках короткострокові кредити можуть залучатися для цілей довгострокового кредитування. У країнах зі стабільною ринковою економікою 40-60% пасиву балансу підприємств складають короткострокові кредити, причому їх частка вища у малих і середніх підприємств, що не виходять за позиками на фондовий ринок. Потреба підприємства в оборотних коштах змінюється протягом року залежно від факторів, що є нормальними для даного виробництва: від сезонності виробництва, нерівномірності постачань сировини і матеріалів, несвоєчасності надходження грошей, необхідності створення запасів і ін. Тому накопичувати оборотні кошти для проведення зазначених операцій означає їхнє тимчасове відволікання з операційної діяльності, що знижує оборотність грошових ресурсів підприємства. Таким чином, треба визнати, що повне самофінансування оборотних коштів є недоцільним. Ефективним стає залучення позикових коштів у вигляді короткострокових кредитів банків і інших кредиторів, комерційного кредиту, у вигляді казначейських квитків.

Рішення про необхідний обсяг короткострокових кредитів залежить від стану ліквідності поточних активів підприємства, тобто від здатності швидкої мобілізації необхідної кількості грошей при реалізації ліквідних активів. Таким чином, прийняття рішення про залучення кредиту є вибором між продажем ліквідних активів (якими насамперед є запаси) або банківським кредитом. З урахуванням того, що реалізація ліквідних активів приносить прибуток менший, ніж основна діяльність, яка кредитується, то за своєю сутністю вибір обсягу короткострокового кредитування перетворюється у вибір між прибутковістю і ризиком, тому що зростання заборгованості несе ризик втрати платоспроможності.

Короткострокове кредитування більш вигідне для підприємства тим, що:

- виплати по кредитах за сумою виплати менші, навіть при більш високих відсотках по короткострокових кредитах;

- прибуток підприємства від короткострокових кредитів підвищується тим, що вони повертаються тоді, коли віддача від них вже настала і кредит погашається без збитку для основної діяльності, тоді як обов'язкові виплати по середньостроковому і довгостроковому кредитуванню відволікають гроші з основної діяльності.

В управлінні вхідними грошовими потоками підприємства в частині короткострокових банківських позик, які постійно використовуються як джерело фінансування, необхідно мати інформацію про середню тривалість залучених кредитів. Для цього використовується показник оборотності короткострокового кредиту (у днях), який визначається як цільова середня тривалість короткострокових кредитів виходячи зі специфіки виробничого процесу.

Окр = СЗК х (Д: П кр),

де Окр - середня оборотність кредиту в днях; СЗК - середній залишок заборгованості за банківськими позиками, включаючи прострочені, у звітному періоді (рік, квартал) тис.грн;

Д - тривалість звітного періоду, дні;

Пкр - повернення короткострокової заборгованості за позиками у звітному періоді, тис.грн.

Далі необхідно з'ясувати ціну кредиту і вигідність купівлі додаткових грошей на ринку позикових капіталів. Для цього визначається середній річний відсоток, який фактично сплатило підприємство комерційному банку за звітний період, для порівняння з середнім позиковим відсотком, який можна вважати прийнятним у конкретних умовах звітного періоду (з урахуванням середньоринкових норм дохідності та інфляції). Таким чином, визначається, якою мірою відсоткова політика банку, з яким підприємство підтримує партнерські відносини, відповідає ринковій ситуації та інтересам підприємства. Для визначення прийнятного рівня відсоткової ставки за користування короткостроковим кредитом можна скористатися формулою, яка визначає межу вигідності залучення кредиту за існуючого рівня інфляції:

ПСВ = РСВ + І + РСВ х І / 100,

де ПСВ -- прийнятна для підприємства ставка річного відсотка за кредит, %;

РСВ - нормальна ринкова ставка річного відсотка за кредит у без інфляційній ситуації, %;

І - темп інфляції.

Для остаточного висновку про доцільність та ефективність використання банківських кредитів можна результат у формі рентабельності позикового капіталу (прибуток, віднесений до використаного банківського кредиту), скоригувати на співвідношення показників швидкості обороту кредиту й оборотного капіталу в цілому. Якщо кредитні ресурси обертаються швидше, ніж весь оборотний капітал, рентабельність за їх використанням буде, вочевидь, вищою ніж рентабельність загального капіталу (рентабельність активів).

Підприємство не зовсім вільне у виборі виду кредиту. Від взаємин з банком залежать асортимент пропонованих кредитів і їхньої умови. Надійному клієнтові кредит надається швидко й у потрібному розмірі, маловідомий клієнт вимагає часу на вивчення його фінансового стану і надання гарантій. Інструменти короткострокового кредитування вибираються виходячи з таких критеріїв вибору виду короткострокового кредиту:

1. Доступність кредиту -- швидкість його одержання в банку, яка залежить від:

- забезпеченості кредиту;

- від цілей, на які потрібний кредит, що є певною гарантією повернення;

- від розміру кредиту;

2. Гнучкість кредиту. Обраний вид кредиту має відповідати фінансовій потребі позичальника за розміром і тривалістю.

3. Вартість кредиту. Це -- найважливіший показник позики, який залежить від забезпеченості кредиту.

Інструменти короткострокового кредитування підприємства, з точки зору фінансових послуг, поділяються на кредити, кредитно-гарантійні послуги та послуги кредитного характеру. До найбільш поширених методів кредитування відносяться: строковий кредит, кредитна лінія, контокорентний кредит (поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування), овердрафт, кредит під облік векселів, акцептний кредит, авальний кредит.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг (див. розділ)

3. Правові та організаційні основи фінансової системи

Правове регулювання фінансових відносин, які виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають базуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких поширюється дія правової норми; регламентують права та обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є основою для вживання відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Виключно законами України встановлюються Державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів (ЦП), їх види та типи.

Координацію руху фінансових ресурсів здійснює фінансовий апарат. Фінансовий апарат -- це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

Загальне керівництво фінансовою діяльністю в Україні здійснюють органи державної влади і управління: Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата Верховної Ради, Національний банк, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Верховна Рада ухвалює закони, у т. ч. з фінансових питань; основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період; затверджує Державний бюджет та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, культури і науки, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання; ухвалює рішення щодо використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Центральне місце в управлінні фінансами в системі органів виконавчої влади посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою. Основні функції Міністерства фінансів:

-- вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації;

-- організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання;

-- організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через запровадження правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

-- організація функціонування ринку цінних паперів;

-- здійснення заходів з мобілізації через систему державного кредиту та управління державним боргом;

-- забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

-- організація і здійснення фінансового контролю в країні;

-- розробка податкової та митної політики;

-- організація і контроль за страховою діяльністю;

-- забезпечення стабільності державних фінансів.

До складу Міністерства фінансів входять два підрозділи: Державна контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби виконують такі функції:

-- організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів на місцях щодо проведення ревізій і перевірок;

-- здійснюють ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану та збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності у відомствах міністерства, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах, які отримують кошти з бюджету;

-- контролюють повноту оприбуткування, правильність використання і збереження валютних коштів;

-- розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій, перевірок та ін.

Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями Казначейства є:

-- організація виконання Державного бюджету і здійснення контролю за ним;

-- управління наявними коштами Державного бюджету та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, встановлених на певний період;

-- фінансування видатків Державного бюджету;

-- ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звітності про стан виконання Державного бюджету;

-- управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

-- розподіл між Державним і місцевими бюджетами відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою;

-- здійснення контролю за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів та ін.

Основне завдання Державної податкової адміністрації полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції:

-- розробка проектів податкового законодавства;

-- контроль за правильністю нарахування податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

-- облік платників податків та надходження платежів до бюджету;

-- накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства та ін.

Рахункова палата Верховної Ради України є постійно діючим вищим органом державного фінансового контролю, основним завданням якого є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частин Державного бюджету; визначення ефективності та доцільності використання державних коштів, валютних та фінансово-кредитних ресурсів. Рахункова палата як експертний орган Верховної Ради дає відповідні заключения і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління.

Національний банк України (НБУ) є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Основне завдання НБУ -- регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної системи. НБУ також виконує функції з розміщення державних ЦП і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне регулювання.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку ЦП. Вона проводить реєстрацію випуску ЦП та регулює їх кругообіг; видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з ЦП. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів -- емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж -- відповідного до чинного у цій сфері законодавства.

Висновки

Провідну роль у процесі перерозподілу відіграє держава. Отже, на загальнодержавному рівні можна виділити певні стадії. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), згодом -- процес використання цих фондів: спрямування коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансовий контроль -- одна з найважливіших функцій державного управління. За своєю сутністю фінансовий контроль -- це комплекс заходів, які здійснюються державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів.

Загальне керівництво фінансовою діяльністю в Україні здійснюють органи державної влади і управління: Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата Верховної Ради, Національний банк, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Використана література

1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: учебник. - М.: Финансы и статистика, 1996.- 288с.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом?. - М.: Финансы и Статистика, 1994.

3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 432с.

4. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки.- М. .: ИКЦ «Дис», 1997- 224с..

5. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства.- М., - 1996.

6. Скоун Т. Управленческий учет.- М.: Изд-во ЮНИТИ, 1997.

7. Стоянов Е.А., Стоянова Е.С. Экспертная диагностика и аудит финансово-хозяйственного положения предприятия. - М.: Перспектива, 1993.

8. Финансовый менеджмент; теория и практика/ Под ред. Стояновой Е.С,- М.: Перспектива, 1996.

9. Шеремет А,Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 1996г.-176с.

10. Шим Дж., Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализа затрат. -М, :Филинъ,1996.

11. Бахмут О. Аналіз платоспроможності підприємства// Економіка, фінанси, право.- 2000.- №2.- С.21.

12. Мойсеєнко І.Є. Фінансове планування на підприємстві// Фінанси підприємств.- 2000.- №9.-с.155.

13. Свешникова С.В. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства //Фінанси підприємств.- 2000.- №11.-с.148.

14. Шило А.П. Управління оборотним капіталом підприємств//Фінанси підприємств.- 2001.- №4.-с.56.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз фінансового ринку України за 2013-2014 роки як одного із основних джерел забезпечення ресурсами господарюючих суб'єктів. Дослідження шляхів вдосконалення процессу залучення додаткових ресурсів суб'єктів господарювання на фінансовому ринку.

    дипломная работа [122,8 K], добавлен 27.07.2015

  • Розробка комплексу задач "Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності підприємства". Аналіз складу та структури позикових фінансових ресурсів ДП "Діапазон" в динаміці.

    курсовая работа [69,5 K], добавлен 10.09.2007

  • Технологічний процесс лиття чавуну. Визначення показників звіту про рух грошових коштів (Cash-flow) суб'єкта господарювання. Оцінка якості управління на підставі грошових потоків. Амортизаційна політика підприємства. Характеристика позикового капіталу.

    курсовая работа [83,1 K], добавлен 22.01.2011

  • Підходи до визначення, економічна сутність й класифікація фінансових ресурсів, чинники їх росту. Методи формування фінансових резервів. Формування раціональної структури джерел коштів підприємства. Причини конфліктів між акціонерами і кредиторами.

    курсовая работа [187,7 K], добавлен 28.12.2013

  • Використання дохідного підходу до оцінювання вартості підприємства. Бюджетна організація та фінансова структура суб’єкта господарювання. Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності. Оцінка фірми методом дисконтування грошових потоків.

    контрольная работа [65,0 K], добавлен 18.02.2015

  • Характеристика підприємства як суб’єкта фінансових відносин, оцінка його діяльності на макрорівні. Фінансове забезпечення діяльності підприємств різних форм господарювання. Прийоми фінансування підприємств за рахунок власного та позичкового капіталу.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 08.02.2011

  • Управління фінансами як система методів і форм організації фінансових відносин, його об'єкти та суб'єкти. Організаційні структури у складі фінансового апарату. Функціональні складові в управлінні фінансами. Державні органи управління фінансами в Україні.

    презентация [109,8 K], добавлен 16.06.2016

  • Аналіз структури, динаміки джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності та рентабельності підприємства. Динаміка зміни власного та позикового капіталу.

    курсовая работа [638,4 K], добавлен 07.11.2012

  • Фінансові відносини суб'єктів господарювання, організація їх фінансової діяльності. Аналіз виробництва, реалізації продукції, прибутку та фінансових результатів ДП "ХОСЛАП "Хмельницькоблагроліс". Проблематика підприємства в лісопереробній галузі.

    отчет по практике [213,4 K], добавлен 28.04.2014

  • Особливості управління та ефективність формування і використання фінансових ресурсів на державному підприємстві. Аналіз управління фінансами ПДЛП "Полтаваоблагроліс", рекомендації по удосконаленню напрямків формування та використання фінансових ресурсів.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 20.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.