Размещено на http://www.allbest.ru/

• Видатки бюджетів України
• План
• 1. Порівняння аналізу основних фінансових систем звіту
• 2. Видатки бюджетів України. Повноваження представницьких органів влади та органів державної виконавчої влади щодо формування видаткової частини бюджетів
• 3. Прибутковий податок з громадян
• 4. Розвиток страхових відносин в умовах переходу до ринку. Страховий ринок
• Використана література

1. Порівняння аналізу основних фінансових систем звіту

Підприємства будь-якої форми власності зобов'язані складати на основі даних синтетичного і аналітичного обліку бухгалтерську звітність, яка є кінцевим етапом облікового процесу. Бухгалтерська (фінансова) звітність у встановлених формах містить систему достовірних відомостей про реалізацію продукції, робіт та послуг, про витрати на їх виробництво, про майновий і фінансовий стан підприємства, про результати його господарської діяльності.

Бухгалтерська звітність є найкращим джерелом інформації для прийняття управлінських рішень в області планування. За даними звітності керівник звітує перед трудовим колективом, засновником (власником), відповідними структурами управління (фінансові органи, банки) та іншими зацікавленими організаціями.

Ведення обліку, звітності і аналізу є об'єктивною необхідністю виробничого процесу.

Система управлінського обліку поділяється на фінансовий та виробничий облік (облік витрат). Інформація накопичена, оброблена і систематизована виробничим обліком, призначена для внутрішнього використання в процесі планування, контролю та аналізу діяльності підприємства. Ця інформація є комерційною таємницею.

Фінансовий облік -- частина облікової інформації, в якій включено відомості про фінансовий стан та господарську діяльність підприємства.

Ці дані узагальнюються в документах фінансової звітності, основними формами якої є баланс і звіт про фінансові результати. Ця інформація призначена не тільки для внутрішнього, але й для зовнішнього, по відношенню до підприємства, використання.

Звітність підприємства розглядається як метод узагальнення даних фінансового обліку і як інформаційна ланка між підприємством та суспільством.

Фінансовий облік ведеться на основі розроблених спеціальних вимог та стандартів, на основі яких повинна бути складена фінансова звітність, а також форми і показники, які складаються, групуються і розраховуються на основі встановлених параметрів.

В останні роки все більше при складанні фінансової (бухгалтерської) звітності посилюється відповідність її до міжнародних стандартів.

Бухгалтерська звітність - важливий інструмент управління. Вона використовується для встановлення реальних активів підприємства, ступені їх ліквідності, оцінки платоспроможності та життєздатності підприємства, розробки в необхідних випадках власних заходів фінансового оздоровлення розробки в необхідних випадках власних заходів фінансового оздоровлення (санації) підприємства.

Складання звітності покладається на використання ряду нормативних документів:

1). Положення про організацію бухгалтерського обліку i звітності в Україні: затвердженим постановою Кабінету Мiнiстрiв України вiд 3 квiтня 1993 року №250, з врахуванням змiн та доповнень, внесених постановами Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 5 липня 1993 року №509, вiд 24 вересня 1993 року №804, вiд 21 березня 1994 року №175 та вiд 26 квiтня 1995 року №307 i вiд 14 серпня 1996 року №951.

2). Інструкція про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства: Затв. Наказом Мінфіну України від 18 серпня 1995 р. №139 (із змінами, внесеними згідно з наказами Мінфіну №13 від 21.01.96, №231 від 28.10.96, №267 від 20.12.96, №30 від 10.02.97)

3). Інструкція про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства: Затв. Наказом Мінфіну України від 18 серпня 1995 р. №139 (із змінами, внесеними згідно з наказами Мінфіну №13 від 21.01.96, №231 від 28.10.96, №267 від 20.12.96, №30 від 10.02.97)

4). Вказiвки щодо органiзацiї бухгалтерського облiку в Українi, затвердженими наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 7 травня 1993року №25, з врахуванням змiн та доповнень, внесених наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 9 серпня 1993 року №55 (п.1.5), вiд 14 жовтня 1993 року №78, вiд 25 березня 1994 року №29 та вiд 10 травня 1995 року №68 i вiд 23 сiчня 1996 року №13, та вiд 19 листопада 1996 р. №244.

Складанню річного звіту, передує обов'язкова інвентаризація фактичної наявності майна, грошових коштів, незавершеного виробництва і розрахунків, принципи якої і механізми урегулювання різниць (надлишків і недостач) відображені в Інструкції по інвентаризації, затвердженої наказом Мінфіну України від 11 серпня 1994 р. № 69.

Бухгалтерський звіт включає три типові форми (форма № 1, № 2, № 3), які складаються всіма господарськими суб'єктами (крім банків) незалежно від виду діяльності, та форми власності. Міністерства та відомства України за згодою з Мінфіном і Мінстатом можуть затвердити спеціалізовані форми бухгалтерської звітності і вказівки по їх заповненню.

Виправлення помилок за минулий рік, проводяться в тому місяці звітного року, в якому вони були виявлені, і на зміну початкового сальдо не впливає.

При формуванні показників фінансового звіту враховуються вимоги зовнішніх користувачів звітної інформації (інвесторів, кредиторів), податкових і фінансових органів, банків, а також міжнародні стандарти та система національних рахунків.

2. Видатки бюджетів України. Повноваження представницьких органів влади та органів державної виконавчої влади щодо формування видаткової частини бюджетів

Нормування видатків - це визначення розміру затрат на розрахунково-планову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи (в школах на один клас, в дитсадках на одну дитину, в лікарнях на один ліжко-день). Норма видатків - це величина затрат на таку розрахункову одиницю, як на 1м³. Норми витрат встановлюються по однотипних установах. Є наступні групи норм :

- матеріальні норми, тобто з їх допомогою визначаються затрати матеріальних ресурсів на розрахункову одиницю у натуральному виразі (наприклад, продукти харчування на один день);

- фінансові норми, представляють собою грошовий вираз матеріальної норми виходячи із діючих державних цін:

- Бюджетні норми - норми, які виділяються з бюджету, для покриття фінансової норми.

В залежності від методу побудови, фінансові методи діляться на:

- індивідуальні, які відображають затрати по окремим видам видатків на розрахункову одиницю (наприклад, норма харчування одної людини в центрі реабілітації).

- комбіновані норми показують суму затрат в цілому по виду видатків на розрахункову одиницю ( наприклад, норма всіх видатків, як оплата комунальних послуг ),

- укрупнені норми відображають усю суму затрат на розрахункову одиницю (наприклад, затрати на одного студента).

Норми видатків ділять на :

- обов'язкові норми, які встановлюються урядом на медикаменти, харчування.

- розрахункові норми, тобто середні норми видатків на розрахункову одиницю встановлюються відомствами за згодою фінансових органів (управління охорони здоров'я).

При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету застосовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочуються видатки. Але існують так звані захищені статті.

Офіційне визначення захищених статей передбачено ст. 55 Бюджетного кодексу. Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Захищені статті видатків Державного бюджету України визначаються Законом про Державний бюджет України. На 2008 р. у ст. 30 Закону про Державний бюджет України подано такий їх перелік:

1. Оплата праці працівників бюджетних установ.

2. Нарахування на заробітну плату.

3. Придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів.

4. Забезпечення продуктами харчування.

5. Виплата процентів за державним боргом.

6. Трансферти населенню, пов'язані із соціальним захистом та соціальним забезпеченням (у тому числі пенсії, повернення заощаджень громадян).

7. Трансферти місцевим бюджетам.

На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належному стані екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залученням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослідних установ.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комплексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі.

Бюджетна політика, враховуючи посилення ендогенної складової економічного розвитку, проводитиметься в напрямі підвищення ефективності державного управління фінансовими ресурсами, рівня збалансованості й прозорості бюджету, посилення контролю за цільовим та раціональним використанням бюджетних коштів.

Для досягнення зазначеної мети необхідно:

- удосконалити методологію середньо- та довгострокового бюджетного прогнозування на підставі наукових підходів та принципів, спираючись на національні пріоритети стратегії економічного і соціального розвитку держави та засади грошово-кредитної політики; забезпечити поступовий перехід до перспективного бюджетного планування видатків за головними розпорядниками бюджетних коштів;

- забезпечити збільшення державного фінансування інвестицій, які сприятимуть оновленню виробничо-технічного потенціалу держави;

- підвищити інноваційну складову місцевих бюджетів з метою зміцнення економічного потенціалу адміністративно-територіальних одиниць;

- забезпечити державне стимулювання по дальшого випереджаючого (порівняно з темпами ВВП) зростання доходів населення, насамперед заробітної плати, з метою підвищення в структурі населення середнього класу, посилення стимулюючої функції заробітної плати та її впливу на розвиток внутрішнього ринку, що сприятиме подоланню розриву обсягів ВВП на одну особу між Україною та державами - членами ЄС;

- продовжити впорядкування оплати праці працівників бюджетної сфери із забезпеченням її конкурентоспроможності на ринку праці;

- сприяти продовженню пенсійної реформи з поступовим наближенням рівня мінімальної пенсії до прожиткового мінімуму та з відновленням диференціації пенсійних виплат;

- продовжити практику подальшого збільшення розмірів соціальних виплат та допомог ветеранам війни, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім'ям з дітьми та іншим категоріям малозабезпечених та соціально незахищених громадян (верств населення) із подальшим наближенням розмірів соціальних виплат до рівня прожиткового мінімуму;

- стимулювати послідовне реформування системи освіти з визначенням пріоритетів для сільського населення з метою відновлення кількісних та підвищення якісних параметрів цих послуг;

- сприяти проведенню реформ у галузі охорони здоров'я, запровадити обов'язкове медичне страхування з багаторівневою системою фінансування, що надасть можливість створити конкурентні умови в наданні послуг та підвищити якість медичного обслуговування;

- посилити адресну підтримку малозабезпечених та соціально незахищених громадян з поступовою відмовою від існуючої системи пільг, субсидій та компенсацій;

- забезпечити державну підтримку спорудження за рахунок бюджетних коштів житла для малозабезпечених та соціально незахищених громадян і надання пільговим категоріям громадян кредиту на придбання житла, включаючи іпотечне кредитування;

- продовжити практику поступового збільшення обсягу державних видатків на наукові та науково-технічні дослідження, визначивши пріоритетними фундаментальні дослідження, що сприятиме створенню власних високих технологій і є важливим чинником розвитку науково-технічного потенціалу;

- забезпечити фінансовими ресурсами подальше реформування Збройних сил України, а також інших військових формувань та правоохоронних органів із підвищенням соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей;

- сприяти поліпшенню умов розвитку культури, відновленню та збереженню історико-культурної спадщини;

- забезпечити підвищення рівня захисту населення від природних і техногенних аварій та катастроф, здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища;

- удосконалити процес формування й виконання державного бюджету на основі програмно-цільового методу з підвищенням відповідальності головних розпорядників коштів державного бюджету за використання бюджетних коштів, продовжити реалізацію принципу поступового переходу від утримання бюджетних установ до виділення їм коштів на договірних і конкурентних засадах, виходячи з обсягів державного замовлення на відповідні цілі;

- оптимізувати бюджетні та державні цільові програми, виходячи з потреби у забезпеченні фінансовими ресурсами основних цілей і завдань діяльності головного розпорядника бюджетних коштів;

- підвищити якість казначейського обслуговування бюджетів усіх рівнів у частині чіткого розмежування повноважень між учасниками бюджетного процесу; покращити взаємодію Державного казначейства України і Національного банку України з метою ефективного управління бюджетними коштами;

- вжити заходів з підвищення ефективності системи контролю за дотриманням бюджетного законодавства, зі зміцнення фінансово-бюджетної дисципліни, посилити контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів шляхом удосконалення механізму застосування паспортів бюджетних програм;

- здійснити заходи щодо забезпечення цільового використання позабюджетних державних цільових фондів;

- формувати податкову політику на засадах економічної ефективності, справедливості, доступності, прозорості; надалі проводити податкову реформу, яка базується на оптимальному поєднанні фіскальної та стимулюючої функції податків;

- продовжити вдосконалення міжбюджетних відносин, виходячи з динаміки фінансово-бюджетних та соціально-економічних показників розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

- забезпечити подальше вдосконалення порядку планування міжбюджетних трансфертів з метою заохочення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до нарощування дохідної бази;

- проводити виважену боргову політику шляхом:

- своєчасного погашення та обслуговування державного боргу;

- забезпечення поступового зменшення частки витрат із державного бюджету на обслуговування та погашення державного боргу;

- підвищення ефективності управління державним боргом.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

* капіталовкладення;

* операційні витрати;

* кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двома напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) згідно з інвестиційними проектами.

Фінансування інвестиційних проектів дає змогу концентрувати ресурси на вирішенні конкретного завдання.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

* можливостями бюджету;

* наявністю обґрунтованих та ефективних проектів. Включення інвестиційних проектів у бюджетне фінансування має здійснюватись на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певних критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків, економічна ефективність і соціальна значущість проекту) проводиться тендер (конкурс) серед потенційних виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП).

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектору на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою.

З Державного бюджету фінансуються лише загальнодержавні заходи, програми, установи. Так, у медичній галузі фінансуються загальнодержавні медичні програми, установи Академії медичних наук, медичні центри тощо. Основна частина видатків на медицину здійснюється з місцевих бюджетів -- фінансування поліклінік, лікарень, оздоровчих центрів, органів управління охороною здоров'я.

В Україні законодавством передбачено захист таких соціальних груп:

* ветерани праці та громадяни похилого віку;

* військовослужбовці;

* матері з дітьми;

* громадяни, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

* учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

* сім'ї з незначними доходами;

* молоді сім'ї;

* інші категорії.

Усього в 2006 р. налічувалось понад 30 категорій громадян, які мали пільги.

Розглянемо окремі з них.

Допомога молодим сім'ям при отриманні житла

Здійснюється на основі постанови Кабінету Міністрів України № 1352 від 3 грудня 1997 р. "Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики".

Право на одержання кредиту строком до 30 років мають молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які згідно з законодавством визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, а саме:

* молода сім'я, в якій вік чоловіка і дружини не перевищує 28 років;

* неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 28 років включно має неповнолітніх дітей;

* одинокі молоді громадяни, вік яких не перевищує 28 років. Надання кредиту здійснюється за умови:

* перебування зазначених осіб у черзі на отримання житла за місцем реєстрації постійного місця проживання (прописки);

* проживання у сільських населених пунктах і перебування на роботі у сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності, переробних та обслуговуючих підприємствах агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, установах і організаціях соціальної сфери села (за умови відсутності власного житла);

* внесення на рахунок банку 5 % вартості будівництва. Кредит надається банком у розмірі не більш як 95 % вартості будівництва зі ставкою 3 % річних. Молодим сім'ям чи одиноким молодим громадянам, які мають одну дитину, надається безпроцентний кредит, тим, хто має двох дітей, погашається 25 % суми наданого кредиту, а особам, які мають трьох дітей, -- 50 % суми наданого кредиту. Передбачено також інші пільги.

Сума кредиту нараховується виходячи з норми 21 м² загальної площі на одного члена сім'ї та додатково 10 м² на сім'ю, а вартість кредиту на 7 м² загальної площі не повинна перевищувати визначену середньостатистичну ціну регіону.

Здійснюється згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Цей закон набирає чинності з 1 січня 2002 р. У ст. 4 передбачено, що виплати здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Відповідно до цього закону призначаються такі види державної допомоги:

* допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

* одноразова допомога при народженні дитини;

* допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

* допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

* допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

Підставою для призначення допомоги є відповідно оформлені документи, а її розмір установлюється на основі доходів сім'ї і прожиткового мінімуму. Так, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги на випадок безробіття тощо) жінки, але не менш 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць.

Роль науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витрачати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.

Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюється за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

I. Заклади Академії наук України.

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

Основні напрями видатків Державного бюджету

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки), Українська академія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи.

1. Повна відмова від військових видатків.

2. Створення могутньої воєнної супердержави.

3. Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності. В Україні, яка відмовилась від ядерного арсеналу, фінансування здійснюється за третім типом. Видатки на оборону фінансуються за такими напрямами:

-- утримання регулярних формувань;

-- закупівля озброєння та військової техніки;

-- капітальне будівництво;

-- проведення військових навчань;

-- науково-дослідні роботи;

-- мобілізаційна підготовка галузей народного господарства;

-- інші видатки, пов'язані з підтриманням функціонування Збройних сил.

Видатки здійснюються в межах сум, затверджених у Державному бюджеті через систему головних розпорядників бюджетних коштів. До складу видатків на правоохоронну діяльність входять видатки на утримання:

-- органів внутрішніх справ;

-- Внутрішніх військ МВС України;

-- органів прокуратури;

-- закладів утримання ув'язнених;

-- Прикордонних військ;

-- Служби безпеки України;

-- Пожежної охорони;

-- інших закладів.

Згідно із законодавством та положеннями про діяльність установ відповідного напряму здійснюється бюджетне фінансування. Оскільки бюджетні асигнування в повному обсязі задовольнити потреби не можуть, з урахуванням специфіки установ вони вишукують додаткові кошти на своє утримання. Так, наприклад, заклади утримання ув'язнених можуть займатись господарською діяльністю.

За останні роки окремі послуги Пожежної охорони також здійснюються згідно із затвердженими тарифами.

Відповідно до Конституції України наша держава має чітко структуровані три гілки влади -- законодавчу, виконавчу та судову.

Витрати на законодавчу гілку влади передбачають фінансування діяльності Верховної Ради та її структурних підрозділів.

Витрати на виконавчу гілку влади включають фінансування Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, їхніх структурних підрозділів.

Витрати на судову гілку влади -- це фінансування Конституційного Суду, Верховного Суду та їхніх структурних підрозділів.

Витрати на міжнародну діяльність охоплюють фінансування посольств, консульств, представництв за кордоном, виконання повноважень державними органами, які представляють нашу державу за кордоном, участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, переговорах, зустрічах посадових осіб, участь України в міжнародних програмах тощо.

Одним із актуальних питань, що стосуються витрат на управління, є їх скорочення, але без зменшення ефективності функціонування державних установ. Протягом 2005--2006 pp. у результаті проведення кадрової реформи чисельність державних службовців була зменшена в середньому на 20 % з відповідним підвищенням рівня заробітної плати.

У червні 2001 р. закінчилась дія перехідних положень Конституції щодо судової системи, були ухвалені ряд законів, які започаткували реформу судоустрою. Суди отримали значно ширші повноваження. За попередніми розрахунками, сьогодні потрібно додатково близько 200 суддів з відповідним фінансовим забезпеченням. Додаткових витрат будуть вимагати й інші напрями реформи судової системи. У даному разі ці витрати соціально обґрунтовані, оскільки спрямовані на захист прав людини, організацій, установ.

3. Прибутковий податок з громадян

Виключно громадяни сплачують прибутковий податок з громадян і податок на промисел, які належать до загальнодержавних прямих податків. Загальна система оподаткування прибутковим податком доходів громадян регламентується Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 р. З 1 січня 2004 р. має набрати чинності Закон України "Про прибутковий податок з фізичних осіб", прийнятий Верховною Радою України 22 травня 2003 р.

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні у цілому не менше 183 днів у календарному році.

Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як у натуральній, так і в грошовій формі (національній або іноземній валюті).

Законодавством встановлені особливості усунення подвійного оподаткування, які полягають у такому:

- суми прибуткового податку, сплачені фізичними особами за кордоном, не можуть перевищувати сум податку, що підлягають сплаті цими особами відповідно до законодавства України;

- зарахування сплачених за межами України сум податку здійснюється лише у разі письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави факту сплати (утримання) податку.

Відповідно до Декрету "Про прибутковий податок з громадян" до об'єктів оподаткування прибутковим податком не включалися:

а) допомога по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, крім допомоги по тимчасовій непрацездатності (в тому числі допомога по догляду за хворою дитиною);

б) суми одержуваних аліментів;

в) державні пенсії, а також додаткові пенсії, що виплачуються за умовами добровільного страхування пенсій;

г) компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі у межах норм, передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за невикористану відпустку при звільненні;

д) суми грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та інші платежі, визначені законодавством. Згідно з Законом "Про податок з доходів фізичних осіб" податкову базу значно збільшено. До об'єктів оподаткування включаються операції з нерухомістю (із застосуванням ряду винятків, встановлених законом), дарування, спадщина, виграші в недержавних лотереях, проценти від депозитів у кредитно-фінансових установах та дисконтні доходи громадян тощо.

Ставки податку.

Проголосований парламентом Закон передбачає значне реформування у сфері оподаткування доходів громадян.

Відповідно до діючого з 1993 р. Декрету відрахування прибуткового податку відбуваються щомісячно за диференційованими ставками (від 10 до 40%) залежно від суми заробітку за місцем основної роботи громадянина та за ставкою 20 % від суми заробітку не за місцем основної роботи.

При цьому одиницею оподаткування визначений неоподаткований мінімум доходів громадян, запроваджений Указом Президента України ще у 1994 р. Особи, які одержували будь-які доходи не за місцем основної роботи, зобов'язані подати до податкової інспекції за місцем постійного проживання декларацію про сукупний річний доход до 1 квітня року, що йде за звітним. Тобто при обчисленні прибуткового податку застосовується змішаний метод оподаткування доходу громадян, який поєднує застосування прогресивного та пропорційного методів оподаткування.

У свою чергу згідно з Законом України "Про прибутковий податок з фізичних осіб" для більшості фізичних осіб (за винятком осіб, які отримали доходи за кордоном, або для яких виплата доходів відбулася без нарахування та сплати прибуткового податку) скасовується встановлений раніше порядок перерахування податку за підсумками року незалежно від того, чи був отриманий доход за основним або неосновним місцем роботи. Із січня 2004 р. вводиться єдина ставка податку 13% (з 2007 р. - 15%).

Зазначений порядок не застосовується при оподаткуванні операцій особливого виду. Зокрема, як об'єкт оподаткування виступають проценти по депозитах у кредитно-фінансових установах - ставка 5% (з 2005 р.), виграші та призи недержавних лотерей (ставка - 26%, а з 2007 року - 30%); деякі операції з нерухомості (ставки 1%, 5% або 13%), спадщина та подарунки (залежно від спадкоємців і отримувачів подарунків та осіб, яким спадкують, або хто дарить - ставки податку можуть бути 0%, 5% , 13% або 26%). Одиницею оподаткування визначено мінімальну заробітну плату (податкову соціальну пільгу), а не неоподаткований мінімум доходів громадян. Водночас ця соціальна пільга застосовуватиметься у тому разі, якщо платник податку напише спеціальну заяву своєму роботодавцеві.

Законом передбачено введення податкового кредиту - витрат платника податку на лікування, навчання тощо, на суму яких можна буде зменшити оподатковуваний доход за підсумками року (норма закону набере чинності з 2005 р.).

Для застосування податкового кредиту платник повинен подати річну декларацію до податкової інспекції за місцем реєстрації, після чого держава поверне платникові відповідну суму. При цьому платник податку, який хоче застосувати податковий кредит, повинен протягом року збирати документи, що підтверджують його витрати (чеки, товарні накладні, договори або інші розрахункові документи, які ідентифікують продавця та визначають суму витрат).

Водночас Закон встановлює ряд обмежень щодо можливості застосування податкового кредиту та достатньо складний механізм повернення надлишкове сплаченого прибуткового податку. Значно скориговано й пільги, встановлені законодавством, внаслідок зменшення їх порівняно з раніше чинним законодавством.

Зокрема, згідно з Декретом сукупний оподатковуваний доход додатково зменшувався на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати одному з батьків (опікунів, піклувальників) на кожну дитину віком до 16 років, якщо місячний сукупний оподатковуваний доход не перевищує розміру десяти мінімальних місячних заробітних плат, встановленого чинним законодавством. Зазначена пільга зберігається до кінця року, в якому діти досягли 16-річного віку, а в разі смерті дітей - протягом наступних дванадцяти місяців. Зменшення оподатковуваного доходу проводиться з місяця народження дитини.

Сукупний оподатковуваний доход зменшується до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів, включаючи розмір встановлених вирахувань, в учасників бойових дій, учасників війни, інвалідів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Сукупний оподатковуваний доход зменшується до десяти неоподатковуваних мінімумів, включаючи розмір встановлених вирахувань, у громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1 і 2-ї категорій.

Сукупний оподатковуваний доход зменшується до п'яти неоподатковуваних мінімумів, включаючи розмір встановлених вирахувань, у:

а) інвалідів з дитинства, інвалідів І і II груп (крім інвалідів війни І групи);

б) громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до 3 і 4-ї категорій;

в) батьків і одного з подружжя військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти при виконанні службових обов'язків;

г) одного з батьків, який виховує інваліда з дитинства, і батьків, які виховують двох і більше інвалідів з дитинства, що проживають разом з ними і потребують постійного догляду;

д) громадян, реабілітованих відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Органи місцевого самоврядування базового рівня, враховуючи матеріальний стан, мають право додатково зменшувати сукупний оподатковуваний доход окремих громадян або звільняти їх від сплати податку в календарному році.

Визначальним моментом застосування пільгового режиму є те, що пільги поширюються виключно на доходи, одержувані громадянами за місцем основної роботи.

З 2004 р. буде встановлено інший порядок застосування пільг при сплаті податкового податку з фізичних осіб.

Порядок сплати податку до 31 грудня 2003 р. визначають Декрет "Про прибутковий податок з громадян" та Інструкція про прибутковий податок з громадян від 21 квітня 1993 р. № 12. Нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів, тобто податковими агентами. Податок протягом року обчислюють з суми місячного сукупного оподатковуваного доходу за встановленими ставками.

Податкові агенти протягом 15 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу надсилають до податкових органів за місцем державної реєстрації відомості про нараховані та виплачені суми доходів і суми утриманих з них податків за формою, встановленою центральним податковим органом.

По закінченні календарного року визначається сума сукупного річного оподатковуваного доходу. Прибутковий податок з річного доходу визначається з середньомісячного доходу з урахуванням сплаченого (утриманого) протягом року податку з місячних доходів. Обчислення податку і перерахунок провадять відповідні податкові агенти до 1 березня року, наступного за звітним, а у строки, визначені законом, такі відомості за встановленою формою вони подають до податкової інспекції за місцем проживання платника. Податкові органи використовують ці відомості для перевірки поданих громадянами декларацій та обчислення сукупної річної суми податку.

Перерахунки прибуткового податку за сукупним річним оподатковуваним доходом громадян податкові органи провадять протягом двох календарних місяців, наступних за місяцем, у якому подано декларацію. Додатково нараховані за остаточними розрахунками суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня одержання повідомлення податкового органу, а зайво сплачені суми податку підлягають поверненню платникові податку не пізніше одного місяця після проведення остаточного перерахунку або зараховуються в рахунок майбутніх платежів за його заявою.

Для додержання фінансової дисципліни законодавством передбачено, що податкові агенти по закінченні кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків коштів на виплату належних громадянам сум, зобов'язані перераховувати до бюджету суми нарахованого й утриманого прибуткового податку за минулий місяць.

Водночас з поданням чеків на отримання коштів для виплати належних громадянам сум за другу половину місяця до установ банків подають платіжне доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку. При цьому чеки на отримання коштів для виплати належних громадянам сум приймаються установами банків тільки за умови пред'явлення платіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку.

Забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів податкових агентів, крім колективних сільськогосподарських підприємств. Колективні сільськогосподарські підприємства, включаючи риболовецькі колгоспи, суми прибуткового податку сплачують за рахунок прибутку (доходу), що залишається у розпорядженні підприємства, за ставками відповідно до чинного законодавства.

Суми податку, не утримані або утримані не повністю з працюючих громадян, стягуються підприємствами, установами та організаціями та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності до повної сплати заборгованості.

Не утримані або утримані не повністю суми прибуткового податку з громадян, які звільнилися, сплачують податкові агенти. Стягнення заборгованості прибуткового податку з громадян провадиться відповідно до чинного законодавства. Надміру утримані суми податку повертаються платникові або зараховуються до сплати майбутніх платежів за його заявою.

З 2004 р. згідно з Законом України "Про оподаткування доходів фізичних осіб" декларації про отримані доходи подаватимуть громадяни, які отримували доходи за кордоном, у яких не відбулося утримання прибуткового податку податковими агентами, та громадяни, які хочуть застосувати процедуру податкового кредиту. В свою чергу податкові агенти зобов'язані щомісяця подавати до органів Державної податкової служби дані про нараховані та стягнені суми прибуткового податку.

4. Розвиток страхових відносин в умовах переходу до ринку. Страховий ринок

державний бюджет україна податок страховий

Діяльність в умовах ринку супроводжується різного роду ризиками. Тому принципово міняються характер і функції страхування в Україні, зростає його значення як ефективного, раціонального, економічного і доступного засобу захисту майнових інтересів суб'єктів, що господарюють, виробників товарів і послуг, а також громадян.

Ринок страхових послуг є одним з необхідних елементів ринкової інфраструктури, тісно пов'язаним з ринком засобів виробництва, споживчих товарів, ринком капіталу і цінних паперів, праці і робочої сили. У країнах розвиненої економіки страхова справа має найширший розмах і забезпечує підприємцям надійну охорону їхніх інтересів від несприятливих наслідків різного роду техногенних аварій, фінансових ризиків, криміногенних факторів, стихійних і інших нещасть.

В умовах панування державної форми власності й адміністративно-командної системи управління в нашій країні потенціал інституту страхування не міг бути розкритий повною мірою, сфера його застосування була дуже обмежена. Страхової справи в її справжньому значенні не було і не могло бути, оскільки не було основи - приватного підприємництва і самостійності суб'єктів, що господарюють.

Види страхування, характерні для країн з розвиненою ринковою економікою, не мали можливості одержати розвиток в Україні. Громадяни були змушені задовольнятися страхуванням будівель, домашнього майна, транспортних засобів і деяких інших об'єктів, а також визначеним набором різновидів особистого страхування, проведеного на умовах, диктованих страховиком-монополістом в особі органів державного страхування.

Умови господарської діяльності, що існували, не сприяли використанню страхового методу охорони майна підприємств і організацій, збиток відшкодовувався в основному за допомогою використання дотацій із загальнодержавних бюджетних резервів.

Перехід до ринкових відносин, формування багатоукладної системи господарювання, заснованої на різноманітних формах власності, створюють об'єктивні передумови для активного впровадження в сферу економіки страхування як одного з гарантів забезпечення фінансової стійкості суб'єктів, що господарюють. Тепер вони самі повинні піклуватися про власне економічно стійке положення, схоронності матеріальних об'єктів, кредито і платоспроможності. Збитки від стихійних лих, техногенних аварій та ін. повинні мати надійне і гарантоване фінансове джерело покриття.

Розвиток підприємницької діяльності громадян приводить до появи у товаровиробників засобів і предметів виробництва, що також вимагає страхового захисту. Починаючи підприємницьку діяльність, громадяни включаються в такі взаємовідношення, при яких фінансова чи господарська неспроможність їхніх партнерів може призвести до зростання збитків.

Відповідно виникає ще одна область, що розширює сферу застосування страхування (страхування комерційних, фінансових ризиків, втрати прибутку та ін.). Кризові явища в економіці та ріст безробіття, підсилюють необхідність соціального захисту працівників. В період переходу до ринку, число соціальних груп нужденних у страхових послугах (працівники з низькою кваліфікацією, люди похилого віку та ін.) збільшується. У цю категорію попадають і працівники нерентабельних підприємств, нових створених товариств і т.д.

В умовах повної господарської самостійності підприємств, розширення їхньої волі і підвищення відповідальності за прийняті рішення підсилюється роль роботодавця. Тому йому необхідно вивчити й оцінити всі можливі ризики, яким він піддається, у тому числі ризик одержання недостовірної інформації про прийняття на роботу фахівця, ризик втрат через трудовий конфлікт на виробництві, ризик, пов'язаний з недостатньо оптимальним набором працівників як по кількості, так і за кваліфікацією.

Як свідчать фахівці, ризик відноситься до факторів, що обмежують капіталовкладення і підприємницьку активність. Спроби піти від ризику, як правило, супроводжуються скороченням темпів виробництва, а також робочих місць. У нових економічних умовах серед частини керівників нерідко домінують цьогочасні інтереси, що приводить до скорочення розробок довгострокових програм. Не стабільним стало положення працівників, які займаються створенням і освоєнням нових технологій, продукції, товарів.

Страхування науково-технічних, впровадницьких ризиків підприємців при інвестуванні коштів у науково-технічний комплекс підсилює зацікавленість у збереженні зайнятості висококваліфікованих фахівців. Таким чином, страхування не тільки здатне забезпечити фінансовий захист роботодавцям і працівникам, але й дозволити реалізувати їхні спільні інтереси.

Отже, в умовах ринку, що супроводжується різноманітними ризиками, зростає значення страхування як важливого засобу захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб. У сферу страхування утягуються нові суб'єкти як з боку осіб, які пропонують страхові послуги, так і з боку одержувачів цих послуг. Гармонізація їхніх інтересів, а також належна організація страхової справи в країні, дієвість і розвиток страхування неможливі без належної правової бази, основу якої складає Закон України "Про страхування".

Метою даної дипломної роботі є освітлення стану і розвитку страхового ринку в Україні за останні роки, переважно за 1998-2001 роки.

Становлення України як самостійної, незалежної і демократичної держави не могло не обумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який охопив усі галузі народного господарства, одразу ж позначився і на такий сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних економічних питань страхової справи та поява недержавних страхових компаній створили передумови формування страхового ринку України на ринкових засадах.

За роки незалежності в Україні в основному створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Страховий ринок - частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист. Формується попит і пропозиція на нього.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Необхідними атрибутами страхового ринку є його учасники та товар, який купують і продають на цьому ринку. Учасниками страхового ринку виступають продавці, покупці страхових послуг, посередники, а також їх асоціації.

В якості покупців страхової послуги постають страхувальники. Закон України “Про страхування” говорить: «Страхувальниками можуть бути юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками угоди страхування або є страхувальниками згідно із законодавством України». Таким чином, потенційний покупець виходить на страховий ринок для купівлі страхової послуги, що підходить йому за якістю і ціною. Купівля підтверджується фактом укладання угоди страхування, після чого покупець стає страхувальником.

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так:

- страховики, які безпосередньо реалізують страхові послуги шляхом укладання договорів страхування;

- так звані “страховики для страховиків” - перестраховики, які беруть на себе частину великих ризиків за відповідну винагороду. Такі організації можуть як займатися виключно перестрахуванням, так і поєднувати страхову та перестрахувальну діяльність;

- страхові агенти та страхові брокери;

- різноманітні об'єднання страховиків;

- Міністерство фінансів України.

Таким чином, умови існування страхового ринку передбачають утворення на ньому головних суб'єктів, до яких належать страховики та страхувальники, та виконання ними своїх функцій.

Залежно від специфіки страхового ринку виділимо інших учасників страхових відносин, які зображені на схемі:

Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України, який нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Основними функціями Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю є:

- ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

- видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії;

- проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірність її звітності;

- розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена до компетенції Уповноваженого органу;

- прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

- здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

- здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Права Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю:

- одержання в установленому порядку від страховиків звітності про страхову діяльність, інформації про їх фінансовий стан;

-, проведення перевірки стосовно правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

- звернення до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.

Страхові компанії - організації, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси.

Перестрахувальні компанії (перестраховики) - організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків.

Товариства взаємного страхування - юридичні особи - страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства.

Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України.

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

Страхові посередники, - через яких страховики здійснюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином:

- консультування;

- експертно-інформаційні послуги;

- підготовка, укладення договорів страхування;

- інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери - громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Використана література

1. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 1998. - 120 с.

2. Бахмут О.І. Аналіз платоспроможності підприємства. //Економіка. Фінанси. Право. -2000. - №12. - С.21-26.

3. Верига Ю., Подольська В. Методика аналізу фінансового стану підприємства. // Бухоблік і аудит.- 1994.- №4.- С.19-23; - №11.- С.30-33; - №12.-С.24-28;- 1995.- №1.- С.20-24.

4. Глазунов В.Н. Анализ финансового состояния предприятия. //Финансы.-1999.- №2.- С. 15-18.

5. Губіна І.А. Аналіз ліквідності підприємства на основі балансу. // Світ бухобліку.- 1998.- №2.- С.75-79.

6. Губіна І.А. Аналіз оборотного капіталу. // Світ бухгалтерського обліку.- 1998.- №3.- С.71-76.

7. Дем'яненко І.В. Фінансова стійкість підприємства та її регулювання. // Фінанси України.- 2001.- №5.- С.127-129.