Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринок капіталів

Зміст

Вступ

1. Ринок капіталів: поняття, основні складові, інструменти, їх характеристика, механізм функціонування

Висновки

Використана література

Вступ

капітал банк грошовий кредитний

Фінансові ресурси - складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функцією і ролю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних , економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов'язаних зі створення, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів.

Форми мобілізації ресурсів можуть бути різними. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів платежів. Витрачаються ці ресурси через асигнування на різні заходи загальнодержавного призначення.

Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну частину фінансових ресурсів, що створюються в її народно-господарчому комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного і соціального прогресу в державі.

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи формування фінансових ресурсів та витрат держави має велике значення.

1. Ринок капіталів: поняття, основні складові, інструменти, їх характеристика, механізм функціонування

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики (рис. 1). Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Основні учасники кредитного ринку наведені на рис. 2. Це кредитори, що надають у позику на різних умовах вільні грошові кошти, позичальники та держава.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації. Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори -- національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також нефінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

Рис 1. структура кредитного ринку

Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.

Центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого -- кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому -- комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:

* розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;

* монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;

* кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;

* регулювання та нагляд за банківською діяльністю;

* встановлення правил проведення банківських операцій;

* ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності. Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний банк, є регулювання обсягу грошової маси через:

* регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

* процентну політику;

* систему рефінансування комерційних банків;

* управління золотовалютними резервами;

* операції з цінними паперами на відкритому ринку;

* регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички -- короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов'язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування бюджетного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів -- облігацій, казначейських зобов'язань -- векселів. При цьому кошти, залучені на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення

Кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками. Залеж но від терміну погашення кредити поділяють на коротко-, середньо-та довгострокові.

Короткостроковими вважаються кредити терміном до одного року, які надаються для фінансування поточних короткострокових потреб у грошових коштах. Такими кредитами часто користуються промислові та сільськогосподарські підприємства для фінансування оборотного капіталу, а комерційні банки -- для підтримки ліквідності. Переважна частина короткострокових кредитів як фізичним, так і юридичним особам надається багатьма європейськими банками та банками США у формі овердрафту. При кредитуванні у формі овердрафту використовується єдиний рахунок, на якому в результаті вкладання або вилучення коштів виникають кредитові залишки, за якими нараховується, і дебетові залишки, за якими стягується процент. Більшість короткострокових кредитів надається підприємствам для поповнення товарно-матеріальних запасів, покриття виробничих витрат, фінансування дебіторської заборгованості, сплати податків та процентних виплат за зобов'язаннями, виплати дивідендів тощо. Фінансові посередники користуються короткостроковим кредитуванням для підтримки ліквідності, для проведення операцій з цінними паперами та для проведення інших фінансових операцій.

Середньостроковими називають кредити терміном від 1 до 4--5 років, які надаються переважно для фінансування капітальних вкладень -- купівлі обладнання, будівництва споруд, реалізації інвестиційних проектів тощо. Погашення середньострокових кредитів здійснюється за рахунок чистих грошових потоків, що генеруються корпорацією в результаті використання кредиту. Забезпечуються вони різними видами активів позичальника.

Довгострокові кредити надаються на термін від чотирьох--п'яти до кількох десятків років. У багатьох випадках такі кредити використовуються для фінансування нерухомості й забезпечуються заставними на нерухомість.

Механізми погашення кредитів, що пропонуються сучасними банками, досить різноманітні. Платежі в погашення кредиту можуть бути однаковими або різними за величиною і сплачуватись як через однакові, так і через різні проміжки часу. Кредити можуть погашатись за рахунок періодичних виплат чи одного платежу в кінці терміну погашення (нульовий кредит). Останній платіж може бути більшим за всі попередні (великий одноразовий платіж у погашення основного боргу називають шаром). Сума процентів може сплачуватись окремо від основної суми боргу.

Забезпечення кредиту є засобом страхування банку від ризику неповернення клієнтом позички. В разі потреби воно перетворюється на одне з останніх джерел погашення кредиту. Забезпеченням кредиту називають матеріальний або фінансовий актив, який банк має право реалізувати в разі неповернення кредиту. За характером забезпечення кредити поділяють на забезпечені нерухомістю, які становлять до третини всіх кредитів, забезпечені іншими активами, гарантовані та незабезпечені. Характер забезпечення залежить від кредитного рейтингу позичальника, його взаємовідносин з банком, політики банку та інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Розмір забезпечення залежить як від специфіки кредиту, так і від характеру самого забезпечення.

При всій різноманітності конкретних цілей кредитування перелік основних цілей можна обмежити досить коротким списком. Це особисте споживання для фізичних осіб, фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення портфельних та прямих інвестицій в окремі проекти для корпорацій, залучення коштів для проведення фінансових операцій та забезпечення ліквідності для фінансових інститутів.

Кредити класифікують не тільки за строками, цілями та механізмом погашення, а й за видами діяльності позичальників, оскільки специфіка діяльності позичальника значною мірою впливає на структуру кредиту, механізм управління ним, а також на стратегію управління кредитним портфелем та кредитним ризиком у цілому. Пряма залежність характеру кредитних послуг від специфіки діяльності позичальника та значна частка окремих видів позичальників у загальній їх кількості роблять доцільним виділення таких окремих видів діяльності: промислове та сільськогосподарське виробництво, будівництво, енергетика, транспорт, торгівля, послуги та операції з нерухомістю. Таким видам позичальників надаються, як правило, характерні кредитні послуги. Так, торговельним підприємствам частіше надаються короткострокові кредити для підтримки оборотного капіталу; фірмам, що займаються будівництвом та нерухомістю -- довгострокові кредити під заставу нерухомості; сільськогосподарським підприємствам -- короткострокові сезонні кредити.

Висновки

Досвід роботи в перехідний до ринку період показує нагальну необхідність встановлення чіткого управління грошовим обігом і кредитом, проведення збалансованої податкової політики, спрямовану на поступову перебудову формування бюджету. Необхідно вжити найжорстокіший режим економії державних коштів, визначившись щодо пріоритетних напрямків, де наша промисловість досягла світового рівня, розвивати їх за рахунок інвестицій. Головним важелем управління є інвестиції, надані кредити.

Формування ринку цінних паперів - одна із основних задач України.

Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, по можливості, більш повного та швидкого переливу збережень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони.

Формування цивілізованого ринку цінних паперів в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприяє оздоровленню економіки України, інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів; прискоренню процесу приватизації державного майна. Український ринок цінних паперів зараз перебуває на стадії формування та становлення. Незважаючи на об'єктивні труднощі, які виникають при цьому зроблені кроки дають надію на те, що Україна поступово наближається до мети - створення ефективного і справедливого ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Використана література

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”/ Відомості Верховної ради України №38 1991р.

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”/ Відомості Верховної Ради України ;51 1996р.

Василик О.Д. Державні фінанси України. Навчальний посібники - К.: Вища школа, 1997.

Діденко С.І. Фінанси України. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1996р.

Думинко А. Розвиток ринку муніципальних цінних паперів./ Економічна Україна 1997. №7.с.28-29.

Мозговий О.М. Фондовий ринок України./ Фінанси України 1996 №6 с.51-57.

Сало І.В. Фінанси України в умовах перехідної економіки./ Фінанси України 1996 №1 с.32 -37.

Кузнєцова Н.С., Козарук У.Р. Ринок цінних паперів в Україні - К.: Юрінком Інтер, 1998 - 528с.

Лішиков В.М. Методологічні принципи аналізу суті ринку в цілому та України зокрема./ Фінанси України 1998. №3.

Бурмака М.О. Регулювання фондового ринку України./ Фінанси України 1998 №11 с.78.

Размещено на Allbest.ru