Размещено на http://www.allbest.ru/

• Проблемні аспекти повернення бюджетних позик виданих вищими органами
• Вступ

Сутність бюджету реалізується через його функції. Основних, чітко структурованих функцій є дві -- розподільна і контрольна. В економічній літературі називаються також і додаткові функції -- економічної безпеки держави, забезпечення існування держави тощо.

Через розподільну функцію держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ефективністю. Жодна з інших ланок фінансів не здійснює такого багатопрофільного перерозподілу як по вертикалі, так і по горизонталі економіки. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямами між блоками галузей, територіальний розподіл.

Сфера дії розподільної функції досить значна. Це пояснюється тим, що в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині їх збирання, так і розподілення.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм -- доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення.

За рахунок доходів формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства.

Проблемні аспекти повернення бюджетних позик виданих вищими органами

Державний кредит -- це сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка є позичальником та гарантом.

Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Державний кредит може бути у двох формах: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету.

Державні позики є основною формою державного кредиту.

Класифікація державних позик подана в табл. 1.

Розглянемо облігаційні зобов'язання держави як одну з найбільш поширених форм державних позик.

Одним із найбільших покупців облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) за останні роки був НБУ. Так, 1998 р. НБУ придбав 71 % ОВДП, проданих на первинному ринку. У 1999 р. НБУ був единим покупцем ОВДП.

Позики з облігаціями виявились досить дорогими, короткостроковими і нерівномірно розподіленими за терміном погашення. Уряд як емітент вимушений був погашати попередні випуски випуском нових. Побудована облігаційна піраміда має для України негативні наслідки:

1. Ринок облігацій не пов'язаний з виробництвом, і відволікання фінансових ресурсів з виробничої сфери не сприяє ЇЇ розвитку.

2. Гарантовані виплати державою процентів у межах ЗО--40 % за 1998-1999 pp. не сприяли заінтересованості банків вкладати кошти у виробничий сектор.

3. Певна обмеженість вкладень в облігації позбавила виробничі структури заінтересованості в розвитку корпоративних фондових інструментів.

4. Є певна загроза фінансовій стабільності держави внаслідок переважного представництва на ринку облігацій нерезидентів, що обмежує можливості державного регулювання через надмірну залежність від зовнішніх чинників, переважно політичного змісту.

Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід має на меті створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу органічно поєднувати інтереси юридичних, фізичних осіб і держави.

Залучення позик має ґрунтуватися на двох чинниках -- мінімізації вартості позики та стабільності державних цінних паперів на фондовому ринку.

Відносини державного кредиту на загальнодержавному рівні врегульовані статтями 16 і 17 Бюджетного кодексу.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх позик у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, має держава в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів за боргом.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із Державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Таблиця 1. Класифікація державних позик

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегульовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення державного боргу.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) -- загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. У Бюджетному кодексі визначено також граничний обсяг боргу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до Закону про Державний бюджет України на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет. - Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями кодексу.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запозиченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установлюється Кабінетом Міністрів Україні відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом. У ст. 12 кодексу передбачена класифікація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

1. Конверсія -- зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави.

2. Консолідація -- перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

3. Уніфікація -- об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує управління державним боргом.

4. Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

5. Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться.

6. Анулювання боргу. Означає повну відмову держави від своїх зобов'язань.

Міжбюджетні відносини -- цe відносини між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, й бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

-- видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності й суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню;

-- видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;

-- видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.

Видатки на забезпечення конституційного ладу держави здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Інші видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів із Державного бюджету України.

Відповідальність за здійснення видатків за рахунок коштів державного бюджету покладається на відповідні органи державної влади.

Відповідальність за здійснення видатків за рахунок місцевих бюджетів і трансфертів покладається на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міських, селищних, сільських голів (якщо відповідні виконавчі органи не створені).

Держава може передати Раді Міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів із Державного бюджету України.

бюджет позика державний кредит

Висновки

Політична та фінансова відповідальність за стан справ на місцях змушує регіональну (обласну) владу, з одного боку, постійно „тиснути" на місцеві органи влади нижчого рівня, а з іншого боку - надавати їм фінансову допомогу, тим самим підтримуючи неефективний фінансовий менеджмент, або „закривати очі" на незаконні методи „боротьби за виживання" та надання соціальних послуг, використовуючи кошти бюджету розвитку на поточні потреби тощо. Через недостатнє забезпечення фінансовими ресурсами, у обласних та районних бюджетах немає спільних рішень первинних суб'єктів місцевого самоврядування та відсутнє спільне фінансування видатків. Нагальні проблеми територіальних громад вирішуються за допомогою прямого одностороннього фінансування з обласного або районного бюджетів.

Відсутність стабільних та недосконалість існуючих правил розподілу фінансових ресурсів і відповідальності за їх дотримання спонукає учасників міжбюджстних відносин завчасно „змінювати свої позиції", приховувати реальний стан справ, виставляти свідомо завищені вимоги, уникати, наскільки це можливо, виконання досягнутих домовленостей. Результатом є постійна напруга у взаємовідносинах влади різних рівнів, що періодично загострюються (особливо в умовах економічної кризи).

Кінцеві цілі реформи міжбюджетних відносин знаходяться в руслі загальних цілей державної політики: економічне зростання; підвищення рівня і якості життя населення; формування цивілізованого суспільства і демократичних інститутів; підвищення ефективності і відповідальності державної влади. їх можна розглядати в системі критеріїв „економічна ефективність" -„бюджетна відповідальність" - „соціальна справедливість" -„політична консолідація". Стосовно міжбюджетних відносин, економічна ефективність означає створення довгострокових ін-ституційних стимулів для місцевих органів влади проводити структурні реформи, підтримувати конкурентне середовище, сприятливий інвестиційний і підприємницький клімат; бюджетна відповідність -- розпорядження суспільними фінансами від імені та в інтересах населення, при максимально ефективному використанні податкових та інших ресурсів відповідних територій, прозорості і підзвітності бюджетно-податкової політики; соціальна справедливість -- підтримка на всій території країни рівного доступу громадян до основних бюджетних послуг і соціальних гарантій; політична консолідація - досягнення суспільної згоди з питань розподілу між рівнями бюджетної системи і регіонами фінансових ресурсів, створення умов для ефективного виконання місцевими органами влади своїх повноважень у рамках цивілізованого суспільства з ринковою економікою.

Виходячи з вищенаведеного, для реформування міжбюджетних відносин, на наш погляд, доцільно визначити розмежування фінансових потоків між державними та місцевими органами влади, яке ґрунтуватиметься на принципах розподілу повноважень, функцій та відповідальності на засадах субсидіарності. Центральні органи державного управління мають будувати фінансові взаємовідносини з кожним незалежним місцевим органом влади, з урахуванням його економічних показників, без посередництва обласного чи районного рівня. Для зміни ситуації на краще необхідно перейти до сприйняття органів місцевого самоврядування базового рівня (сіл, селищ, міст), як рівноправних учасників бюджетного процесу, а місцевих бюджетів як фінансової основи місцевого самоврядування в Україні та створити належні законодавчі передумови для їх розвитку.

Подальшим реформуванням бюджетної системи мас стати її децентралізація. Водночас необхідно визначити та обґрунтувати ефективну міру такої децентралізації на основі гармонізації загальнодержавних та місцевих інтересів. Йдеться про визначення оптимальних співвідношень між використанням централізованих та децентралізованих заходів державного регулювання регіональної економіки. Реформування міжбюджетних відносин в Україні має забезпечити їх збалансованість і прозорість, а також сформувати основу для здійснення державної регіональної політики та стимулювання органів місцевого самоврядування збільшувати надходження у місцеві бюджети. Розмежування дохідних джерел повинно ґрунтуватися на критеріях стабільності, економічної ефективності, територіальної мобільності і рівномірності розподілу податкової бази, соціальної справедливості та бюджетної відповідності.

Використана література

1. Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету: Наказ Головного управління Державного казначейства України від 21 березня 1997 року № 102/1906.

2. А.О.Єпіфанов, .В. Сало, І.І. Д'яконова “ Бюджет і Фінансова політика України “,1997р. стр.№ 224.

3. Сафонова Л.Д. Реформування системи обліку виконання бюджету / Фінанси України/ 1998р. № 7 стр. 35-39.

4. Бюджетний кодекс України від 20.12.2005, ВВР, 2006

5. Базидевич В.Д., Баластрик Л.О., Державні фінанси. Навчальний посібник. Київ. Атака. 2002р.

6. Батура О.В., Огданський К.М.. Державне казначейство України: місце і роль у виконанні бюжету// Фінанси України. - 2003р.

7. Бюджетний процес і між бюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів. Навчальний посібник. Київ. Міленіум. 2003.

8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Підручник. Київ.2002р.

Размещено на Allbest.ru