Размещено на http://www.allbest.ru/

• Цілі та зміст кредитної діяльності підприємства
• 1. Суть і функції фінансів підприємств, їх місце у фінансовій системі країни

Фінансова система держави охоплює: державні фінанси; місцеві фінанси, фінанси підприємств, фінанси некомерційного сектора, фінанси домашніх господарств. Визначальне місце в структурі фінансових відносин суспільства займають фінанси підприємств. Результатом діяльності підприємств є виготовлена продукція, виконані роботи чи надані послуги, які у своїй сукупності формують валовий внутрішній продукт - основне джерело фінансових ресурсів держави.

Фінанси підприємств за своєю сутністю - це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі заведено вважати, що фінанси підприємств - це економічні (грошові) відносини, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових фондів і доходів підприємств. Проте останнім часом окремі сучасні вітчизняні і більшість зарубіжних економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

Фінансові відносини підприємств охоплюють обмінні і розподільчі відносини, що відображаються в різноманітних грошових потоках. Із руху грошей розпочинається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот усього капіталу.

До фінансових належать такі економічні відносини підприємства:

а) зовнішні фінансові відносини:

* зі засновниками (формування статутного капіталу, зміна статутного капіталу, виплата дивідендів на акції та процентів на паї);

* з іншими суб'єктами підприємництва щодо розрахунків із позичальниками, підрядниками, покупцями, замовниками;

* із бюджетом (платежі та асигнування);

* із цільовими фондами (внески і надходження);

* із банками (відкриття та ведення рахунків, відкриття депозитів, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата відсотків);

* зі страховими компаніями (страхові платежі, страхове відшкодування);

* з учасниками фондового ринку (розміщення власних цінних паперів, купівля, продаж цінних паперів інших емітентів);

* із галузевими і корпоративними органами управління (внески в централізовані фонди, надходження з них);

б) внутрішні фінансові відносини щодо:

* формування і розподілу грошових доходів підприємства (виторгу, чистого доходу від продажу продукції, робіт, послуг, іншого операційного доходу, доходу від фінансової діяльності, інших доходів, доходів від звичайної діяльності);

* формування, розподілу і використання чистого прибутку;

* формування та використання амортизаційних відрахувань;

* утворення та використання забезпечень майбутніх витрат і платежів, інших цільових фондів підприємства тощо.

Матеріальною основою фінансів підприємств є грошовий обіг. У зв'язку з цим поняття «фінанси підприємств» часто помилково ототожнюють із грошовими коштами. Фінансами гроші стають тоді, коли їх власник створює відповідний грошовий фонд і використовує його для фінансування господарських операцій (внесення коштів у статутний капітал, придбання акцій, облігацій, надання кредиту тощо) з метою отримання певного доходу.

Підприємства, як і фізичні особи та держава загалом, формують грошові фонди.

Грошові фонди підприємства - це частина його грошових коштів, які мають цільове призначення. До грошових фондів належать статутний фонд, пайовий фонд, фонд оплати праці, резервний фонд, амортизаційний фонд та інші. Підприємства формують грошові фонди для фінансового забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання зобов'язань перед державою і діловими партнерами (контрагентами) тощо. Правильна організація процесу формування грошових фондів забезпечує можливість ефективного управління грошовими потоками підприємств, прийняття оптимальних фінансових рішень, підвищення прибутковості підприємницької діяльності. Необхідною умовою при цьому є аналіз фінансової інформації, що міститься у бухгалтерській і статистичній звітності, у комерційних угодах, розрахункових, платіжних та інших документах.

Як одна з основних підсистем фінансової системи держави, фінанси підприємницьких структур мають свою специфіку організації та реалізації притаманних їм функцій. Специфіка фінансів підприємств полягає в тому, що за їх допомогою мобілізуються кошти і створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого розподілу, яку підсистемі державних фінансів, а, насамперед, для обслуговування процесу виробництва і реалізації продукції. Тобто фінанси підприємств обслуговують процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, здійснюючи первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання і відновлення матеріальних елементів процесу виробництва.

У процесі відтворення фінанси підприємств виконують такі ж функції, що й загальнодержавні фінанси, а саме:

розподільчу - розподіл фінансових ресурсів підприємств за їх цільовим призначенням: на покриття витрат, формування фондів тощо. Завдяки розподільчій функції фінансів підприємств забезпечується послідовність і пропорційність розподілу національного доходу на макро- і мікрорівні економіки;

контрольну - контроль за дотриманням пропорцій у первинних розподільчих і перерозподільчих процесах. Контрольна функція фінансів підприємств зумовлена їх здатністю об'єктивно відбивати кількісні і вартісні пропорції виробництва і реалізації продукції. Контролюючи грошові розрахунки, аналізуючи фінансові показники, можна оцінити фінансовий стан і перспективи розвитку підприємства. Фінансовий контроль у формі перевірки видів фінансових відносин підприємства, порядку ведення його фінансово-господарської діяльності здійснюють спеціальні уповноважені органи - державні та відомчі контрольні органи, незалежні аудиторські фірми, відділи контролінгу тощо. Залежно від часу проведення фінансовий контроль поділяють на попередній, поточний і наступний. Попередній проводять до здійснення фінансово-господарських операцій; поточний - під час фінансових і господарських операцій; наступний - після здійснення операцій, він призначений для встановлення відхилень, які не були виявлені підчас попереднього і поточного контролю.

Слід зазначити, що розподільча функція фінансів підприємств може бути реалізована тільки за наявності сформованих фінансових ресурсів. Тому для фінансів підприємств виділяють такі основні функції:

* формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

* розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиціійної діяльності, для соціального розвитку підприємства;

* контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі його операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Фінансові ресурси підприємств формуються підчас формування статутного капіталу, а також у процесі розподілу грошових надходжень від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та надходжень від інших видів операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Формування фінансових ресурсів здійснюють з метою фінансування оборотних і необоротних активів, формування резервного капіталу, забезпечень, фондів цільового призначення тощо.

Умовами ефективної реалізації функцій фінансів підприємств є:

* різноманітність форм власності;

* наявність ринків товарів, праці, капіталу;

* свобода підприємництва, самостійності у прийнятті підприємницьких рішень;

* вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

* самофінансування підприємницьких структур;

* правове забезпечення підприємницької діяльності;

* обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

1.1 Принципи організації фінансів суб'єктів господарювання

Фінанси підприємств і об'єднань - складова частина фінансової системи держави. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що вони безпосередньо обслуговують процес виробництва, де здійснюється створення і первинний розподіл ВВП.

Об'єктом розподілу є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) на стадіях виробництва та реалізації. Для початку процесу виробництва потрібні відповідні фонди фінансових ресурсів цільового призначення, за рахунок яких формуються основні та оборотні фонди. Після кожного виробничого циклу зазначені фонди поновлюються, а також створюється чистий прибуток, який розподіляється підприємством самостійно на поповнення статутного капіталу, у резервний фонд, у фонд матеріального заохочення, на соціальний розвиток та інші потреби.

При первинному розподілі виручки від реалізації продукції створюються фонди фінансових ресурсів. Лише частина з них є ресурсами підприємницьких структур - це чистий прибуток і амортизаційні відрахування. Підприємства і організації, що займаються виробничою діяльністю, можуть мати ресурси, що надходять у формі пайових внесків членів трудового колективу від продажу акцій та інших видів цінних паперів. Фінансові ресурси можуть надходити також у формі кредитів, страхових від шкодувань за ризиками, бюджетних субсидій.

Фінанси підприємницьких структур - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки.

Організація і функціонування фінансів підприємств базуються на певних принципах. До них відносять:

- комерційний розрахунок;

- господарську і фінансову незалежність;

- фінансову відповідальність;

- матеріальну зацікавленість.

Комерційний розрахунок вимагає покриття всіх витрат власними доходами і одержання прибутку. Господарська і фінансова незалежність підприємств регламентується законодавством України. Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від форм власності, однакові права і створює однакові можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи:

- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи визначення ставок податків і відсотків за державними кредитами, податкових пільг, правил ціноутворення, цільових дотацій;

- державне майно і систему резервів, ліцензій, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні державні та регіональні програми.

2. Фінанси підприємств, які функціонують на комерційних засадах

Початкове формування фінансових ресурсів комерційних підприємств відбувається в момент заснування підприємства, коли створюється статутний фонд. Його джерелами в залежності від форм власності виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів, довготерміновий кредит, бюджетні кошти. Величина статутного капіталу свідчить про розмір грошових засобів - основних і оборотних, які інвестовані у виробництво.

Матеріально-технічною основою процесу виробництва є основні виробничі фонди. Зношена частина вартості основних засобів, перенесена на готову продукцію, поступово накопичується в амортизаційному фонді. У практиці господарювання застосовують різні методи нарахування амортизації: лінійний, регресивний та прискореної амортизації. Кошти амортизаційного фонду використовуються на повне відновлення основних фондів, що забезпечується капітальними вкладеннями.

Оскільки розширене відтворення передбачає оновлення основних фондів у розмірах, які перевищують нараховану суму зносу, для фінансування капітальних вкладень, окрім амортизації, залучаються також інші джерела фінансових ресурсів: прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства; фінансові ресурси, залучені від розміщення акцій; пайовий капітал; довготермінові кредити комерційних банків; придбання основних фондів на основі фінансового лізингу; інвестиційний податковий кредит; цільові субсидії; бюджетні асигнування та кошти державних цільових фондів (за рішенням уряду).

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, потрібні й оборотні кошти. Частина оборотних коштів авансується у сферу виробництва і формує оборотні виробничі фонди, інша частина перебуває в обігу і формує фонди обігу.

Джерелами створення оборотних коштів можуть бути:

- власні кошти (чистий прибуток підприємства);

- залучені кошти (кредиторська заборгованість);

- позикові кошти (короткотермінові кредити банків).

У комерційному підприємстві прибуток є основним узагальнюючим показником діяльності, а також джерелом задоволення відповідних потреб підприємства.

Виділяють такі основні принципи розподілу прибутку:

- першочергове виконання фінансових зобов'язань перед державою;

- максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного виробництва;

- використання прибутку на матеріальне стимулювання працівників;

- спрямування прибутку на соціально-культурні потреби.

У розподілі прибутку підприємницьких структур можна виділити два етапи.

Розподіл загального прибутку підприємства. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. При цьому державою регламентуються податки з відповідними пільгами та санкціями.

Розподіл і використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може відбуватися через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямуванням коштів безпосередньо на фінансування витрат.

2. Цілі та сутність фінансової діяльності підприємства в організації фінансів суб'єктів господарювання

Використання виробничих ресурсів підприємства - матеріальних, фінансових, трудових, природних - здійснюється в системах управління кожним з перелічених видів ресурсів і які окремий суб'єкт господарювання використовує таким чином, щоб економічна віддача від спожитих ресурсів була найбільшою. Фінансовими ресурсами підприємства є грошові фонди цільового призначення, утворені в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу і які використовуються у статутних цілях підприємства.

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це дії щодо формування і використання його фінансових ресурсів, які мають форму економічно обґрунтованих управлінських рішень. Таке визначення фінансової діяльності вказує на застосування терміну «фінансування» як до залучення капіталу (пасив балансу) так і до розміщення капіталу в активи, якими володіє підприємство (актив балансу), тобто термін «фінансування застосовується нами в найширшому його розумінні.

Виходячи з того що в підприємницькій діяльності частина фінансових ресурсів перетворюється в різні матеріальні цінності, а з погляду менеджменту будь-яка діяльність людини являє собою розробку і реалізацію конкретних рішень щодо певного ресурсу, існує інше визначення фінансової діяльності.

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це діяльність всередині підприємства по розробці і реалізації фінансових рішень щодо володіння чотирма типами цінностей, між якими можна зробити вибір: майном, матеріальними і нематеріальними цінностями; фінансовими цінностями; грішми; боргами у формі дебіторської і кредиторської заборгованості.

Наведені визначення сутності фінансової діяльності вказують на те, що вона завжди пов'язана з варіантними розрахунками по джерелах фінансування і по сфері використання фінансових ресурсів у пошуках оптимального рішення стосовно конкретних умов підприємницької діяльності. Ця варіантність ще підсилюється невизначеністю як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємництва, що впливає на можливість точного прорахунку результату від прийнятого фінансового рішення. Таким чином, для фінансової діяльності органічно притаманна варіантність розроблених рішень та рекомендацій, кожне з яких лише до певної міри вирішуватиме стратегічні завдання підприємства на ринку.

Побудова системи цілей фінансової діяльності суб'єкта господарювання ґрунтується на визначенні їх місця між стратегічними і тактичними цілями всього підприємства на ринку. Зв'язок цілей фінансової діяльності і стратегічних цілей підприємства обумовлюється тим, що стратегічні цілі підприємства на ринку реальні тільки за наявності відповідних фінансових ресурсів. Тобто фінансова діяльність, як створення і розподіл фінансових ресурсів, забезпечує суб'єктові господарювання реалізацію його стратегічних цілей.

Суб'єкти господарювання поза залежністю від їхньої організаційно-правової основи мають, як правило, одночасно три стратегічні цілі на ринку - виживання на ринку, отримання прибутку та економічний ріст. У конкретний період часу для підприємства головною стає одна з вказаних цілей, але для фінансової діяльності головною метою завжди залишається підвищення ціни підприємства в інтересах максимізації добробуту власників. При цьому підвищення добробуту власників може виступати в двох формах:

- максимізація доходу на інвестиції і тоді метою фінансової діяльності є максимізація прибутку;

- максимізація ціни акції, тобто ціни підприємства.

Цілі фінансової діяльності разом з критеріями, за якими ці цілі оцінюються, як і в цілому у сфері менеджменту організацій, утворюють систему, структуровану у формі «дерева цілей», коли головна мета (добробут власників підприємства) уточнюється рядом основних (укрупнених кінцевих цілей), з яких, у свою чергу, виділяються локальні цілі (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Система цілей фінансової діяльності підприємства

Основні кінцеві цілі фінансової діяльності формулюються керівництвом підприємства (генеральним директором, радою директорів) виходячи із загальних стратегічних цілей підприємства на ринку. До них відносяться:

- фінансова рівновага підприємства;

- фінансова рентабельність підприємства (рентабельність власного капіталу);

- ріст майна підприємства (темп росту активів, темп росту обороту);

- гнучкість (маневреність) фінансів.

Під гнучкістю фінансів підприємства розуміється можливість швидкої мобілізації коштів для вирішення потреб як поточної діяльності, так і стратегічного розвитку. Тобто гнучкість фінансів дозволяє підприємству пристосовуватися до несприятливих незадовільних економічних умов і не втратити своїх позицій на ринку.

У ході виконання поставлених цілей фінансова діяльність вирішує такі основні завдання:

- вибір оптимальних форм фінансування;

- вибір структури капіталу підприємства і напрямки його використання;

- підтримка необхідного рівня ліквідності та платоспроможності підприємства;

- регулювання грошових потоків (балансування надходжень і витрат платіжних коштів підприємства у часі);

- забезпечення своєчасності розрахунків тощо.

Зміст фінансової діяльності, як системи по розробці фінансових рішень з метою досягнення зазначених вище цілей, визначається функціями фінансової діяльності, які охоплюють весь комплекс проблем щодо залучення фінансового капіталу підприємства і його розміщення у майно підприємства, тобто формування активів (рис. 2.2).

Фінансові рішення, що їх формулює фінансовий менеджмент підприємства, стосуються двох блоків проблем: формування фінансових ресурсів підприємства та формування активів підприємства в ході операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Прийняття фінансових рішень здійснюється в умовах об'єктивно існуючих обмежень та критеріїв оцінки рішення, основними з яких є обмеження у розмірах залученого капіталу, законодавчі обмеження фінансової діяльності, дивідендна політика тощо.



Рис. 2.2 - Зміст фінансової діяльності за функціями

Критеріями прийняття і, відповідно, оцінки фінансових рішень, які задовольняють фінансові цілі, найчастіше є: обсяг отриманого прибутку, підвищення ліквідності підприємства, підвищення фінансової стійкості за рахунок покращання структури капіталу, тобто покращання показників фінансового стану підприємства.

Операційна діяльність підприємства - це основна діяльність підприємства, пов'язана з виробництвом або реалізацією продукції, що є визначальною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу. До операційної діяльності фінансовою звітністю відносяться всі види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Для підприємств різних галузей операційною діяльністю є:

- для виробничого підприємства - придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її реалізація;

- для торговельного підприємства - це операції з придбання та реалізації товарів;

- для фінансових інститутів - це операції щодо залучення та розміщення капіталу, формування портфеля інвестицій тощо.

Інвестиційна діяльність підприємства - це операції з інвестиціями, якими є кошти, цільові банківські вклади, цінні папери, обладнання, ліцензії та інтелектуальні цінності, з метою отримання прибутків. Інвестиційна діяльність, що розглядається в даному разі паралельно з операційною діяльністю, має змістом вкладення капіталу поза поточною виробничою діяльністю, тобто в активи, які не відносяться до класу оборотних активів, що використовуються у виробничо-комерційному циклі. В даному разі поняття інвестиційної діяльності обмежене необоротними актинами - це реальні інвестиції в основні фонди і портфельні інвестиції в цінні папери.

В той же час слід відмітити, що термін «інвестування капіталу» за своєю економічною сутністю означає вкладення капіталу підприємства в усі види активів як в ході операційної, так і в ході суто інвестиційної діяльності, тобто і в поточну діяльність, і в розцінок підприємства. Інвестиційна діяльність, залежно від виду інвестицій, поділяється на реальне інвестування в основні засоби та фінансове (портфельне) інвестування в цінні папери та капітал інших підприємств.

Фінансова діяльність підприємства (в частині лише фінансування підприємницької діяльності) відповідно до П(С) БО - це діяльність з фінансовими ресурсами підприємства, що має результатом зміну структури власного та позикового капіталу підприємства. Завданням фінансування є мобілізація коштів для здійснення операційної та інвестиційної діяльності. Таким чином, термін «фінансова діяльність» застосовується як для позначення всієї роботи з фінансами підприємства (див. вище), так і для позначення тільки дій щодо мобілізації коштів (пасив балансу).

В межах фінансової діяльності підприємства операційна, інвестиційна і фінансова (фінансування) діяльності підприємства регулюються фінансовою політикою суб'єкта господарювання, яка розробляється власниками підприємства в єдності з загальною соціально-економічною політикою підприємства і є планом дій щодо реалізації загальної стратегії підприємства по розвитку виробничих потужностей, поточної діяльності, маркетингу. В даному контексті під розробкою власниками фінансової політики мається на увазі, що вищим керівництвом підприємства (безпосередньо власниками або їх представниками) затверджується документ, підготовлений фінансовими менеджерами, який визначає політику фінансування підприємства на перспективу та критерії, якими повинно керуватись підприємство при мобілізації коштів для поточної діяльності.

Фінансова політика - це сукупність заходів, що їх розробляє власник підприємства з метою вишукування і використання фінансів для здійснення основних функцій і завдань підприємства. Документ, який відбиває зміст фінансової політики суб'єкта господарювання, містить прогнозні показники обсягу діяльності, фінансового стану підприємства та вказує на прийнятні для даного підприємства джерела фінансування. Відповідно до сутності рішень по управлінню фінансами фінансова політика складається з фінансової стратегії і тактики.

Фінансова стратегія є довгостроковою фінансовою політикою і розробляється у відповідності до глобальних цілей соціально-економічної стратегії підприємства. Фінансова стратегія вибирається залежно від життєвого циклу підприємства, оскільки кожна стадія життєвого циклу підприємства має свої закономірності розвитку фінансів.

Фінансова тактика конкретизує стратегію на короткому інтервалі часу. Вона розглядає способи нагромадження і використання фінансових ресурсів у межах коротких інтервалів часу. Поняття довжини часового інтервалу залежить від галузевої специфіки. Для кожної галузі це своя характеристика, що залежить від довжини виробничого й інвестиційного циклу. Так, для будівництва і експлуатації металургійного заводу тактичним періодом є період у 1-2 роки, а для торговельного підприємства в умовах ринкової кризи тактичний період може складати 1 місяць.

Фінансовий механізм підприємницької діяльності. Фінансова діяльність суб'єкта господарювання здійснюється методами і інструментами фінансового механізму підприємницької діяльності.

Фінансовий механізм - це сукупність економіко-організаційних і правових форм і методів управління фінансовою системою за видами фінансів. Як випливає з визначення, у фінансовий механізм входять:

- методи планування і прогнозування фінансів різних рівнів;

- фінансові важелі (показники величини фінансів і ефективності їх використання);

- нормативне забезпечення (встановлення нормативів лімітів, резервів тощо);

- законодавча основа функціонування фінансів;

- інформаційна основа фінансового механізму, яка включає економічну, комерційну, фінансову та іншу інформацію.

2.1 Організація фінансової діяльності підприємства

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання повинна бути організована так, щоб рішення, які приймаються щодо управління фінансами, були найбільш ефективні за наявних обмежень, які визначаються розміром фінансів підприємства та середовищем бізнесу.

Управління фінансовою діяльністю - це організація практики вироблення рішень щодо регулювання грошових потоків, яка здійснюється відповідно до структури фінансової служби підприємства.

Ціль управління фінансовою діяльністю - домогтися оптимальності прийнятих у рамках фінансової діяльності рішень для максимізації грошового потоку підприємства.

Зміст управління фінансовою діяльністю полягає у плануванні і контролі самої фінансової діяльності. Кожне підприємство створює для себе регламентовану посадовими інструкціями схему фінансового планування, виконання планів та контролю за їх виконанням. Сучасні підходи до управлінської діяльності показали найбільшу ефективність менеджменту підприємства на основі системи контролінгу.

Фінансова діяльність підприємства передбачає роботу фінансових менеджерів за двома наведеними нижче напрямками, і саме обсяги роботи по кожному з них впливають на організаційну структуру фінансової служби.

1. Конкретні дії щодо щоденного управління коштами в рамках короткострокового планування фінансів (бюджетне планування). Необхідно регулярно забезпечувати підприємство коштами для раціонального оснащення (капітальні вкладення) і нормальної поточної господарської діяльності у необхідний час, з мінімальними витратами та без загрози втрати незалежності підприємства стосовно третіх осіб (кредиторів).

2. Дослідницькі дії щодо аналізу і підготовки перспективних фінансових рішень для стратегічного планування фінансів.

Під організацією фінансової діяльності розуміється визначення структури фінансової служби підприємства, визначення посадових інструкцій фінансових менеджерів, побудова інформаційного забезпечення фінансової діяльності, побудова системи руху фінансової інформації всередині підприємства та її постачання у зовнішнє оточення бізнесу

Організація фінансової діяльності окремого підприємства визначається залежно від таких чинників:

- визначеного власником ступеня керованості фінансовою діяльністю, тобто якою мірою власники підприємства беруть участь у виробленні фінансових рішень;

- чисельності керованих напрямків фінансової діяльності (складу робіт) на підприємстві (рис. 2.1).

- виду підприємства (просте, або складне) та його організаційної структури, що визначає чисельність фінансових підрозділів та їх функції;

- масштабу підприємницької діяльності, від якої залежить чисельність працівників, які формують та використовують фінансову інформацію.

У повному обсязі зміст робіт, що утворюють фінансову діяльність і визначають організацію фінансової діяльності у всіх її складових, наведений нарис. 2.3.

Рис. 2.3. Склад фінансової діяльності за видами робіт

Типова схема організації фінансової служби підприємства відсутня, що пояснюється особливостями підприємництва різних форм і масштабів.

Структура фінансової служби підприємства обумовлена такими чинниками, як:

- обсяг діяльності, який потребує або не потребує виділення у самостійні відділи виконання окремих видів робіт (відділи стратегічного планування, контролю за управлінням, інформатики і т. п.);

- структура підприємства (централізована або децентралізована) визначає вибір між функціональною або дивізійною структурою фінансової служби;

- галузь, до якої відноситься підприємство, диктує різні потреби у фінансовій галузі і відповідно в службах, які ці потреби обслуговують (наприклад, оптова торгівля широко використовує комерційні кредити, що обумовлює необхідність окремих підрозділів з управління дебіторською та кредиторською заборгованістю);

- ступінь юридичної свободи підприємства (самостійне підприємство, дочірнє підприємство, філія з окремим балансом або без балансу) обумовлює повноту функцій, які виконує фінансова служба, а відтак і чисельність фінансових підрозділів з різними функціями.

Враховуючи зазначені вище чинники фінансова служба малого підприємства не виокремлює бухгалтерії та відділів фінансового менеджменту (рис 2.3.). Працівниками бухгалтерії, а найчастіше саме головним бухгалтером, виконуються функції фінансового менеджера, які на малому підприємстві є значно звуженими з огляду на обсяги і нечисельні напрямки його діяльності, а також на спрощену схему фінансування діяльності. Директор малого підприємства також частково виконує функції фінансового менеджера приймаючи рішення про залучення та використання фінансових ресурсів.

Рис. 2.3. Структура фінансової служби малого підприємства

Досвід великих компаній розвинених країн свідчить про доцільність чіткої диференціації фінансової діяльності між відділами, які складають фінансову службу (фінансовий департамент, фінансова дирекція). В його структурі, як правило, присутні:

- інформаційні органи (служби): юридична, страхова, податкова, бухгалтерська і бюджетна (розробка кошторисів) служби;

- фінансові органи: управління грошовими коштами і портфелем цінних паперів (казначейська служба);

- контролюючі органи: внутрішня ревізія і аудит. Найчастіше великі і середні підприємства мають фінансову службу, побудовану за функціональною ознакою.

Рис. 2.4. Структура фінансового департаменту великої компанії, побудована за функціональною ознакою (варіант І)

Рис. 2.5. Структура фінансового відділу підприємства побудована за функціональною ознакою (варіант II)

Для вітчизняних середніх та великих підприємств найбільш характерною структурою фінансової служби при функціональному принципі її побудови є структура.

3. Зміст і значення фінансової політики

Фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона виявляється у формах і методах накопичення фінансових ресурсів та використання їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення; у фінансовому законодавстві; практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика держави залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів варто віднести: залежність держави від імпортних поставок сировини, матеріалів, інших видів природних ресурсів; рівень обміну технологіями; експортні можливості самої держави та ін.

Внутрішніми факторами, які суттєво впливають на фінансову політику, є: форма власності на основні засоби виробництва; структура економіки; соціальний склад населення; стан розвитку економіки і організація грошового обігу; стабільність грошової одиниці; розвиток форм кредитування.

Фінансова політика держави базується на таких загальних принципах:

1) постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення;

2) мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій (освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та ін.);

3) вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів.

Залежно від тривалості періоду фінансову політику поділяють на:

1) фінансову стратегію;

2) фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довготерміновий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною та соціальною стратегією. У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, розробляються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємопов'язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

У складі фінансової політики як самостійні чинники існують: податкова політика, бюджетна, грошово-кредитна та митна.

Податкова політика реалізує інтереси держави. її головне призначення - вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби та перерозподілення цих коштів через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

- джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

- пріоритетних напрямів видатків бюджету;

- допустимих меж розбалансованості бюджету;

- джерел фінансування бюджетного дефіциту;

- принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Під грошово-кредитною політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції й курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві та в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії та розміщення державних і корпоративних цінних паперів та регулювання їх дохідності.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику, основним завданням якої є примноження золотовалютних резервів держави.

2. Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

Завдання фінансової політики реалізується через фінансовий механізм. Фінансовий механізм - це сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування і прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули і санкції, фінансове законодавство.

За допомогою фінансового механізму здійснюється розподіл і перерозподіл створеного в державі ВВП відповідно до основних положень фінансової політики.

На стадії фінансового планування визначаються можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими показниками є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створені в державі; обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники - це величина витрат бюджету на одного мешканця; розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо.

Важливі елементи фінансового механізму - фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви та стимули. Hopмативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти - це певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви повинні нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому. Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. До стимулів належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку; бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т. ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки); фінансування за рахунок державних коштів державних програм, структурної перебудови економіки, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів.

Фінансовий контроль повинен забезпечувати відповідне формування та використання грошових фондів на макро- та мікрорівні.

Складовими фінансового механізму є фінансовий механізм комерційних підприємств, фінансовий механізм некомерційних організацій і установ, страховий механізм, механізм функціонування державних фінансів (бюджетний механізм, механізм функціонування позабюджетних фондів).

4. Цілі та зміст кредитної діяльності підприємства

Господарська діяльність суб'єкта господарювання різноманітна в створенні інструментів отримання додаткового доходу на залучений в діяльність капітал. В даному випадку розглядається можливість отримання доходу від розміщення оборотного капіталу в інструменти кредитної політики підприємства, коли підприємство фінансує інших суб'єктів господарювання наданням товарного кредиту або придбанням короткострокових фінансових інструментів з метою отримання прибутку від інвестування власних коштів.

Кредитна діяльність підприємства складається з короткострокового розміщення коштів в матеріальні або фінансові активи з метою підвищення прибутковості від основної діяльності або рентабельності оборотного капіталу підприємства. Кредитна діяльність підприємства проводиться у трьох напрямках.

Короткострокове розміщення тимчасово вільних надлишків коштів на фінансовому ринку. Надлишок коштів виникає в ході поточної господарської діяльності, коли з певних міркувань фінансові ресурси не направляються у довгострокові інвестиції, або утримуються як грошовий резерв. Головним мотивом інвестування в короткострокові високоліквідні фінансові активи є можливість швидкої конвертації грошей у такі активи та також швидкого вилучення коштів з фінансового ринку у разі необхідності фінансування операційної діяльності.

Кредитні операції суб'єкта господарювання на розвиненому фінансовому ринку з великою кількістю короткострокових фінансових інструментів складаються з наступних інвестицій.

1. Внески у високоліквідні короткострокові інструменти фінансового ринку:

- касові і казначейські бони - боргові зобов'язання банку або казначейства, що оплачується протягом трьох місяців. Відсотки по таких цінних паперах виплачуються відразу при їх купівлі;

- депозитні сертифікати - боргові зобов'язання банку, які разом з високою ліквідністю мають ставку відсотка нижчу, ніж по строковому вкладу;

- фінансові векселі великих AT зі ставкою вищою, ніж по депозитних сертифікатах, але з більшим інвестиційним ризиком.

2. Внески в інвестиційні фонди й інвестиційні компанії шляхом придбання їх акцій (облігацій) з високою ліквідністю.

3. Розміщення тимчасово вільних коштів на спеціальних депозитних рахунках - блокованих рахунках і на строкових вкладах.

Авансові платежі постачальникам за продукцію (послуги), яка буде отримана в майбутньому. Надання авансів кредитує діяльність постачальників. Авансові платежі мають характер короткострокових кредитів (аванси терміном до року) та довгострокових кредитів (аванси під великі і складні роботи в окремих галузях машинобудування та будівництво, що виконуються терміном понад рік).

Авансовий платіж за економічною сутністю є кредитування під майбутню поставку, тобто дебіторською заборгованістю постачальника, який залучає кошти клієнта у свій оборотний капітал. Застосування у розрахунках між підприємствами авансових платежів залежить від:

- отримання покупцем додаткового прибутку від зниження ціни при наданні авансу;

- фактично існуючих у кожній галузі стандартних умов оплати контрактів;

- використання авансового платежу як гарантії повного розрахунку по контракту;

- кредитної політики підприємства у взаємовідносинах з окремими постачальниками.

Фінансування, авансових платежів для підприємства, яке падало аванс, означає відволікання оборотних коштів і втрату прибутку в розмірі середньої рентабельності авансованого капіталу з урахуванням терміну надання авансу. Такий підхід до вартості авансового платежу означає, що вартість наданого авансу необхідно враховувати при визначенні загальної вартості контракту як знижку до суми контракту або в порівнянні з економією від зниження продавцем ціни при отриманні авансу.

Приклад 1. Підприємство уклало контракт на купівлю сировини загальною сумою 50,0 тис грн з умовою поставки через 6 місяців. Постачальник пропонує внести аванс в розмірі 10% від суми контракту з одночасною зміною вартості контракту.

Підприємство-кредитор має середню рентабельність оборотного капіталу на рівні 15% з середнім періодом обороту оборотних коштів у 3 місяці. За цих умов загальна сума контракту зменшиться на суму втрати прибутку від наданих 5,0 тис. грн авансу, тобто на 1,5 тис. грн (5,0*0,15*2).

Приклад 2. Підприємство уклало контракт на купівлю 5 т сировини по ціні загальною сумою 50,0 тис грн з умовою поставки через 6 місяців. Постачальник пропонує внести аванс в розмірі 10% від суми контракту з одночасним зниженням ціни на 5%.

Використовуючи інформацію прикладу 1 визначимо доцільність надання авансу для чого порівняємо втрати від надання авансу з економією на ціні товару. Економія на ціні за пропозицією продавця складе 2,5 тис. грн (50,0*0,05) і порівняно з вартістю авансу у 1,5 тис. грн приведе до економії у покупця в розмірі 1,0 тис. грн Таким чином, пропозицію про сплату авансу слід прийняти.

Надання відстрочок платежу за продану продукцію (послуги) має головною метою ріст прибутковості підприємства за рахунок збільшення обсягу продажів покупцям, які утворюють дебіторів. Додатковий прибуток виникає за рахунок зниження питомої ваги постійних витрат у ціні і, як наслідок, росту змінних витрат, на які нараховується прибуток. Важливим є також вирівнювання положення підприємства в умовах конкурентного середовища за рахунок придбання нових клієнтів шляхом пільгової системи розрахунків.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди - товарний (комерційний) кредит юридичним особам і споживчий кредит фізичним особам. За економічним змістом кредитування покупців є перетворенням власної продукції в активи у формі короткострокових інвестицій на термін, що не перевищує тривалості комерційного циклу підприємства і утворенням при цьому дебіторської заборгованості покупця. Таким чином, договірні відносини підприємства з його різними господарськими контрагентами можуть передбачати певний часовий лаг (проміжок часу) між прийняттям на себе певних зобов'язань та їх фактичним виконанням.

Висновки

Фінансові рішення, що їх формулює фінансовий менеджмент підприємства, стосуються двох блоків проблем: формування фінансових ресурсів підприємства та формування активів підприємства в ході операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Прийняття фінансових рішень здійснюється в умовах об'єктивно існуючих обмежень та критеріїв оцінки рішення, основними з яких є обмеження у розмірах залученого капіталу, законодавчі обмеження фінансової діяльності, дивідендна політика тощо.

Зміст управління фінансовою діяльністю полягає у плануванні і контролі самої фінансової діяльності. Кожне підприємство створює для себе регламентовану посадовими інструкціями схему фінансового планування, виконання планів та контролю за їх виконанням. Сучасні підходи до управлінської діяльності показали найбільшу ефективність менеджменту підприємства на основі системи контролінгу.

Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими показниками є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створені в державі; обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники - це величина витрат бюджету на одного мешканця; розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо.

Використана література

фінансовий політика господарювання кредитний

1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: учебник. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 288 с.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом?. - М.: Финансы и Статистика, 1994.

3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 432 с.

4. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. - М.: ИКЦ «Дис», 1997 - 224 с.

5. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. - М., - 1996.

6. Скоун Т. Управленческий учет. - М.: Изд-во ЮНИТИ, 1997.

7. Стоянов Е.А., Стоянова Е.С. Экспертная диагностика и аудит финансово-хозяйственного положения предприятия. - М.: Перспектива, 1993.

8. Финансовый менеджмент; теория и практика/ Под ред. Стояновой Е.С, - М.: Перспектива, 1996.

9. Шеремет А, Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 1996 г.-176 с.

10. Шим Дж., Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализа затрат. - М,:Филинъ, 1996.

11. Бахмут О. Аналіз платоспроможності підприємства // Економіка, фінанси, право. - 2000. - №2. - С. 21.

12. Мойсеєнко І.Є. Фінансове планування на підприємстві // Фінанси підприємств. - 2000. - №9.-с. 155.

13. Свешникова С.В. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства // Фінанси підприємств. - 2000. - №11.-с. 148.

фінансовий політика господарювання організація

Размещено на Allbest.ru