Размещено на http://www.allbest.ru/

• Правові основи розвитку фінансового ринку України
• Зміст
• Вступ
• 1. Фінансовий ринок, його суть та значення
• 2. Розвиток законодавства з розвитку ринку капіталів
• 2.1 Законодавча база регулювання ринку капіталів України
• 2.2 Система регулювання ринку цінних паперів в Україні
• 3. Шляхи вдосконалення та розвитку законодавства з ринку капіталів
• 3.1 Концепція та принципи формування і функціонування ринку цінних паперів в Україні
• 3.2 Перспективи розвитку державного регулювання ринку цінних паперів
• Висновки
• Використана література

Вступ

фінансовий фондовий ринок цінний папір

Фінансові ресурси - складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функцією і ролю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних , економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, повязаних зі створення, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів.

Форми мобілізації ресурсів можуть бути різними. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів платежів. Витрачаються ці ресурси через асигнування на різні заходи загальнодержавного призначення.

Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну частину фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарчому комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного і соціального прогресу в державі.

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи формування фінансових ресурсів та витрат держави має велике значення.

Обсяг утворення фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки відображається у балансі фінансових ресурсів і витрат держави. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропозицій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропозиції розподілу її валового внутрішнього продукту. Державі необхідно прийняття рішень з метою підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обгрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел.

Однією із задач фінансової політики країни є: визначення розмірів фінансових ресурсів, що створюються в державі, і які можуть бути використані для здійсення заходів по економічному і соціальному розвитку країни;- встановлення збалансованості доходів і витрат держави, а також обгрунтування використання фінансових ресурсів на соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери і розвиток економіки, оборону та управління; виходячи із програми економічного і соціального розвитку держави.

1. Фінансовий ринок, його суть та значення

Сучасний фінансовий ринок - це складна структура з багатьма учасниками - фінансовими посередниками. На цьому ринку теж є продавці та покупці і є товар. Цим товаром є гроші, які можуть продаватися або надаватися у використання на певний час. Ті, хто має тимчасові вільні кошти, надають їх у користування тим, хто цього потребує і може повернути позику в обумовлений термін. Позичена сума має бути повернута з оплатою позичкового відсотка.

Структура фінансового ринку розвинених країн в інституційному розумінні складається, перш за все, із кредитно-фінансових інститутів (банків та інших установ) і ринку цінних паперів, який, у свою чергу, поділяється на позабіржовий оборот (нові емісії цінних паперів) і фондову біржу. При цьому в розвинених країнах існують деякі відмінності. У США переважають приватні кредитно-фінансові інститути (акціонерні), а в країнах Західної Європи і в Японії більша частка припадає на напівдержавні, державні і кооперативні кредитно-фінансові установи. Для більш чіткого розуміння проблеми структуризації (сегментації) пропонується наступний підхід до змісту структури фінансового ринку та його просторової організації.
В основі первинного поділу фінансового ринку лежить певна група фінансових активів. Це пояснюється тим, що саме фінансовий актив визначає зміст поняття «фінансового ринку». Тоді структура фінансового ринку набуває наступного вигляду: ринок капіталів (кредитний ринок) та грошовий ринок, які можуть бути представлені як ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок дорогоцінних металів і каміння, страховий ринок, ринок інструментів нерухомості. Кожен виділений структурний сегмент фінансового ринку можна розбити на окремі сектори (мікросегменти). В основу виділення того чи іншого сектора (мікросегмента) покладено конкретний вид фінансового активу: конкретна послуга (як товар); ф'ючерс; акція конкретного емітента; золото, діаманти тощо. Кожний із вказаних сегментів фінансового ринку є самостійною ланкою національного фінансового ринку. Існуючі методологічні підходи до сегментації фінансового ринку детально розглядатимуться окремо.

Для розвитку означених структурних сегментів фінансового ринку в регіонах країни (область, економічний район чи інше територіальне угруповання) повинна створюватись відповідна інфраструктура. В умовах розвиненої ринкової економіки це дає можливість вирішувати регіональні проблеми, що пов'язані з фінансовим забезпеченням повноцінного відтворення та можливості створення доданої вартості у реальному секторі економіки регіону. Для кожного сегмента фінансового ринку характерна своя специфіка та особливості функціонування, власні правила укладання угод із фінансовими активами тощо. Один і той самий фінансовий актив може бути товаром декількох ринків. Наприклад, кредит у гривнях - це об'єкт діяльності грошового, кредитного, а також валютного ринку.

Процес переливу фінансових ресурсів із одного виду фінансового ринку і сегмента на інші називається сек'юритизацією. В останні роки процес сек'юритизації характеризується переміщенням операцій з ринку позичкових капіталів на ринок цінних паперів (у першу чергу, ринок облігацій) і забезпечує зниження витрат у залученні кредитів.

Це робить виділені ринки (сегменти) тісно взаємозалежними між собою.

Для підвищення якості клієнтської бази фінансові установи вдаються до наступних заходів: проведення сегментації ринку, визначення привабливих з ринкового погляду галузей та оцінювання потенціалу їх розвитку; визначення клієнтської бази щодо галузей, а також раціональності співвідношення діючої структури клієнтів у плані ринкової привабливості; визначення ключових цільових клієнтів у привабливих сегментах, аналіз їх потреб; розробка відповідних фінансових продуктів, послуг і стратегії ціноутворення.

Сегментація фінансового ринку - це класифікація потенційних споживачів фінансових послуг згідно з їхніми вимогами до розвитку фінансового ринку. Вона базується на застосуванні різних критеріїв поділу споживачів на групи, що представляють різний за якістю й обсягом попит на окремі види фінансових активів (послуг).

За І.А. Бланком, сегментація фінансового ринку - це процес цілеспрямованого поділу його видів на індивідуальні сегменти, які розрізняються залежно від характеру фінансових інструментів, що обертаються на ньому (таблиця 1.1).

Кожен сегмент фінансового ринку залежно від того чи іншого критерію може бути поділений на більш вузькі мікросегменти. Сегментація передбачає визначення меж територіальних ділянок ринку. З цією метою він розбивається на географічні зони (країна, регіон, район, область, місто, населений пункт), характеристика яких дається за такими показниками: фінансова база, інвестиційні потреби, інвестиційна привабливість, галузеві ознаки тощо.

Критерії сегментації фінансового ринку: види фінансових активів (інструментів, послуг), галузева приналежність споживачів; місцезнаходження споживачів; оцінка й прогнозування фінансового стану та кредитоспроможності споживачів. При виборі оптимальних сегментів ринку перевага надається великим сегментам, сегментам з чітко окресленими межами, фінансовою стабільністю, сегментам з інтенсивним розвитком попиту на фінансові послуги.

Попит на фінансові послуги знаходиться під впливом деяких основних факторів. Для визначення такого впливу у взаємозв'язку з обсягом та структурою потреб формується інформація, що характеризує показники, що розглядаються далі.

За юридичними особами: розміри (статутний фонд, активи, чисельність зайнятих, оборот, інші характеристики); галузь, вид діяльності; номенклатура продукції, основні постачальники і споживачі; термін перебування клієнтом фінансової установи. За підприємствами це сегментація за галузями економіки, розміром обороту, економічним становищем, місцезнаходженням тощо.

Таблиця 1.1 - Структуризація та сегментація фінансового ринку (за групою та видами фінансових активів)

На ринку фізичних осіб сегментація може бути проведена за географічною чи соціально-демографічною (вік, стать, рівень доходу, соціальне становище, регіон мешкання і роботи, склад сім'ї, рівень освіти) ознакою, за майновим станом.

Способи класифікації фінансових ринків залежать від того, з яких позицій розглядаються фінансові угоди.

За ступенем організованості кожен сегмент фінансового ринку можна поділити на організований і неорганізований. Певні сегменти фінансового ринку (наприклад, ринок цінних паперів та валютний) можуть поділятися на біржові та позабіржові.

Організований (біржовий) фінансовий ринок функціонує за визначеними правилами, встановленими спеціальними фінансовими установами: банками, ломбардами та фінансовими біржами (фондовою, валютною, дорогоцінних металів і каміння тощо). Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової (валютної) біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку фінансових активів (цінних паперів, валюти), що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. У розвинених країнах на біржу можуть потрапити не всі емітовані акції, а тільки гарантовані, що відповідають вимогам не тільки лістингу, але і потребі суспільства у розвитку конкретної галузі національного господарства.

На організованому фінансовому ринку забезпечується висока концентрація попиту і пропозиції в одному місці; складається найбільш об'єктивна система цін на окремі фінансові інструменти та послуги (активи); проводиться перевірка фінансової спроможності емітентів основних видів цінних паперів, які допускаються до торгів; процедура торгів носить відкритий характер; гарантується виконання укладених угод. Але біржовий ринок має і окремі слабкі сторони - коло фінансових інструментів різних емітентів, які реалізуються на ньому, носить обмежений характер; цей ринок більш суворо регулюється державою, що знижує його гнучкість; виконання всіх нормативно-правових актів його функціонування збільшує витрати на здійснення операцій купівлі-продажу; великомасштабні угоди, які здійснюються окремими торговцями на біржі, практично неможливо зберегти у таємниці.

Неорганізований (позабіржовий або «вуличний») фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичні та юридичні особи. Цей ринок охоплює ринок операцій з фінансовими активами (цінними паперами, валютою) поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж, наприклад, цінних паперів тих емітентів, які не бажають потрапити на біржу.

Неорганізований ринок характеризується більш високим рівнем фінансового ризику, більш низьким рівнем юридичної захищеності покупців, меншим рівнем їх поточної інформованості і т. п. Разом з тим, цей ринок забезпечує обіг більш широкої номенклатури фінансових інструментів і послуг; задовольняє потребу окремих інвесторів у фінансових інструментах з високим рівнем ризику і, відповідно, приносить більш високий дохід; більшою мірою забезпечує таємницю здійснення окремих угод. У режимі неорганізованого фінансового ринку здійснюється більша частина операцій з цінними паперами та основний обсяг кредитних, страхових і валютних операцій.

За характером руху фінансових інструментів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний (тут мова йде виключно про фондові інструменти).

Первинний ринок характеризує ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщення, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний дилер), який самостійно або з групою інших андерайтерів купує весь (або основний) обсяг емітованих акцій, облігацій і т. п. з метою їх наступного продажу інвесторам більш дрібними партіями.

Вторинний ринок характеризує ринок, де постійно обертаються цінні папери, які раніше були продані на первинному ринку. Вторинний ринок охоплює переважну частину біржового і позабіржового обороту цінних паперів. Без розвиненого вторинного фондового ринку, який забезпечує постійну ліквідність і розподіл фінансових ризиків, не може ефективно існувати первинний ринок цінних паперів. Однією із основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії.

У США групування фондових ринків за цією ознакою вже отримало подальший розвиток шляхом виділення «третього ринку» (позабіржової торгівлі великими пакетами цінних паперів, які одночасно котируються на центральних фондових біржах, з метою суттєвого зниження витрат за їх угодами), а також «четвертого ринку» (на якому здійснюються прямі угоди між великими інституціональними інвесторами і продавцями цінних паперів без участі фірм-посередників).

За терміновістю реалізації угод, укладених на фінансовому ринку, виділяють наступні види ринків.

Ринок з терміновою реалізацією умов угод (ринок «спот» або «кеш»). Він характеризує ринок фінансових інструментів, укладені угоди на якому здійснюються в суворо обумовлений короткий період часу.

Ринок з реалізацією умов угод у майбутньому періоді (ринок «угод на термін» - ф'ючерсний, опціонний і т.п.). Предметом обігу на ньому є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери).
Розподіл і організаційне оформлення цих видів фінансових ринків у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося порівняно недавно. У нашій країні в силу невеликого обсягу операцій з деривативами ці ринки поки що організаційно не розмежовані.

Загальна сегментація фінансового ринку виділяє такі ринки:

1) ризикові, безризикові;

2) місцеві, регіональні, національні, міжнародні, світові;

3) відповідно до трьох основних форм збереження заощаджень:

клади в банки; придбання цінних паперів; вкладання грошей у цільові фонди (страховий, пенсійний);

4) за принципом повернення фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов'язань і ринок інструментів власності;

5) за формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні.

На кожному із цих ринків здійснюється специфічна фінансово-економічна діяльність і проводяться операції та угоди, що підпадають під різні фінансові ризики. Їх відчувають суб'єкти діяльності. Ризики, виникаючи у зв'язку з рухом фінансових потоків, проявляються на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентного, валютного, кредитного, комерційного (бізнес-ризик), інвестиційного ризиків і обумовлені дією як макроекономічних (екзогенних), так і внутрішньофірмових (ендогенних) факторів та умов.

2. Правові основи розвитку фінансового ринку України

2.1 Законодавча база регулювання фінансового ринку України

До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання ринку цінних паперів в Україні, належить ряд кодексів і законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативних актів ДКЦПФР, НБУ, міністерств і відомств, які в рамках своїх повноважень, визначених чинним законодавством, здійснюють регулювання, контроль і правозастосування на ринку цінних паперів.

* Кодекси:

Цивільний кодекс України;

Кодекс про адміністративні правопорушення;

Карний кодекс.

На сьогоднішній день у зв'язку з прийняттям нової Конституції України готуються нові редакції вказаних кодексів України, які мають забезпечити подальший розвиток відносин власності в ринковій економіці, правозастосування і профілактики порушень законодавства в Україні.

* Закони України:

* «Про цінні папери і фондову біржу». Наводиться визначення видів цінних паперів, встановлюються порядок їх випуску та обігу на ринку, вимоги до реєстрації емітентами випуску акцій і облігацій, а також інформації про їх випуск у відповідному державному органі, порядок видачі дозволу на діяльність з цінними паперами, визначено правовий статус фондової біржі;

* «Про господарські товариства». Встановлює порядок утворення, функціонування і діяльності господарських товариств, у тому числі акціонерних (АТ), порядок випуску акцій емітентом, визначає особливості діяльності закритих і відкритих АТ, порядок скликання загальних зборів акціонерів, збільшення або зменшення статутного фонду АТ, компетенцію керівних органів АТ, виняткову компетенцію загальних зборів акціонерів;

* «Про державне регулювання цінних паперів в Україні». Являє собою законодавчу основу регулювання фондового ринку, тобто визначає види професійної діяльності на ринку цінних паперів України, встановлює шляхи і способи цього регулювання, окреслює досить широкі повноваження для здійснення єдиної державної політики на ринку цінних паперів, надані відповідному державному органу -- Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку;

* «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Визначає правові основи і загальні правила обігу в Україні цінних паперів у документарній і бездокументарній формах, особливості обліку, переходу і реалізації прав власності на цінні папери, основи депозитарної, розрахунково-клірингової діяльності і діяльності по веденню реєстрів власників іменних цінних паперів.

* Укази Президента України:

* «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії» (1994 р.);

* «Про Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку» (1995 р.);

* «Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 року № 247 «Про електронний обіг цінних паперів у Національному депозитарії» (1996 р.);

* «Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України» (1999 р.).

* Постановами Кабінету Міністрів України приймається рішення про випуск та обіг державних цінних паперів в Україні.

* Положення ДКЦПФР:

* «Про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи»;

* «Про реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності»;

* «Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик»;

* «Про критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів»;

* «Про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії і інформації про їх випуск»;

* «Про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами»;

* Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах;

* багато інших.

Напрями вдосконалення законодавчого регулювання ринку цінних паперів в Україні

* Прийняття:

* нових кодексів, в першу чергу Цивільного;

* нової редакції Закону «Про цінні папери і фондову біржу». Основна робота вже зроблена. Проект містить важливі положення про заборону торгівлі з використанням інсайдерської інформації і маніпуляцій цінами, використання механізму тендерних пропозицій при купівлі великих пакетів акцій;

* Закону «Про акціонерні товариства»;

* Закону «Про інститути колективного інвестування». Цей документ принципово відрізняється від нині діючого Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: інвестиційні фонди можуть бути двох типів -- пайові і корпоративні, управління активами відокремлено від торгівлі цінними паперами;

* Закону «Про похідні цінні папери»;

* Закону «Про недержавні пенсійні фонди».

Велике значення для розвитку вітчизняного ринку цінних паперів має реалізація рекомендацій міжнародних організацій (IOSCO, ЄС) у сфері регулювання фінансових ринків, діяльності інститутів колективного інвестування, нагляду за ринком цінних паперів тощо.

2.2 Система регулювання ринку цінних паперів в Україні

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні розвивалося одночасно з проведенням ринкових реформ і пошуком оптимальних методів державного регулювання економіки в цілому. Процес становлення державних органів, які здійснюють регулювання ринку цінних паперів, визначення їх повноважень і компетенцій у цій сфері відбувалися у кілька етапів.

На першому етапі згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», прийнятому в 1991 р., регулюючими і контролюючими повноваженнями на фондовому ринку було наділено Міністерство фінансів України та його фінансові органи.

З початком масової приватизації в Україні певні функції в сфері регулювання і контролювання ринку цінних паперів став виконувати Фонд державного майна України. При утворенні акціонерних товариств у процесі приватизації державних підприємств і подальшого обігу цінних паперів на ринку у деяких інвесторів, насамперед інституційних (інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств), стали акумулюватися значні пакети акцій приватизованих підприємств. Контроль за дотриманням норм антимонопольного законодавства почав здійснювати Антимонопольний комітет України.

Відсутність на певному етапі розвитку економіки спеціального державного органу, на який були б покладені найважливіші функції з регулювання, нагляду і контролю за ринком цінних паперів, була однією з причин повільного розвитку ринку цінних паперів в Україні. Першим кроком в становленні спеціального органу, що регулює діяльність на фондовому ринку, став Указ Президента України «Про Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку» від 12 червня 1995 р. № 446/95, згідно з яким в Україні була створена Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку як центральний орган державної виконавчої влади. Цим документом визначалися структура, склад, підлеглість, завдання і функції Комісії, які мали вже більш чітке організаційне визначення. Однак повноваження Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку були ще дещо декларативними, оскільки не закріплювалися законодавчим актом.

Необхідність створення спеціального державного органу, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики на ринку цінних паперів України, була підтверджена Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку, яку 22 вересня 1995 р. схвалила Верховна Рада України. З прийняттям Концепції завершується етап вибору моделі державного регулювання ринку цінних паперів в Україні відповідно до міжнародних стандартів і світового досвіду і починається етап розробки і впровадження методів такого регулювання.

Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» встановлюється, що державне регулювання українського ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, визначаються її завдання і повноваження. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. На сьогоднішній день система таких органів складається з кількох груп.

До першої групи входять Президент України, Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України, які, приймаючи законодавчі і нормативні акти з питань ринку цінних паперів, визначають напрями державної політики на ринку цінних паперів, забезпечують загальні основи державного регулювання ринку цінних паперів України.

Забезпечення реалізації єдиної державної політики розвитку і функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку. Це -- друга група.
До третьої входять державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це -- Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.

До складу четвертої групи належать державні організації, які здійснюють спеціальні функції контролю і нагляду за виконанням законодавства і правозастосування в державі. Ці функції поширюються і на ринок цінних паперів. До цієї групи входять Міністерство внутрішніх справ, Генеральна Прокуратура, Служба Безпеки України.

З метою забезпечення координації діяльності державних органів з питань реалізації загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій і безпеки інвестиційної діяльності в економіці України і у відповідності зі статтею 5 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Указом Президента України від 10 травня 1997 р. № 409/97 була створена Координаційна рада при Президентові Україні з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні. Цим же Указом був затверджений персональний склад Координаційної ради і Положення про Координаційну раду. Очолює Координаційну Раду голова ДКЦПФР.

З метою забезпечення формування державної політики на ринку цінних паперів і підготовки проектів законодавчих актів, які забезпечують розвиток і функціонування фондового ринку відповідно до міжнародних стандартів, була створена Консультаційно-експертна рада Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. На Раду покладено такі функції:

* визначення основних чинників, які впливають на розвиток фондового ринку;

* розгляд проблем регулювання ринку цінних паперів на макроекономічному рівні;

* розгляд проектів державних програм і законодавчих актів про напрями формування і розвитку фондового ринку;

* здійснення експертизи проектів нормативних актів з питань розвитку і функціонування ринку цінних паперів;

* підготовка пропозицій Комісії про необхідність розробки нормативних актів з окремих питань розвитку фондового ринку.

Завдання і повноваження регулюючого органу

З прийняттям Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» змінився статус та істотно розширилися функції і повноваження Комісії. Вона є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. У систему цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи. Комісія здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, державний контроль за випуском та обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.
Комісія утворюється у складі голови та шести членів Комісії, які призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Термін повноважень голови та членів Комісії -- сім років. Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього подано не менше п'яти голосів.

Основними завданнями Комісії є:

1. Формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики з розвитку і функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння переходу національного ринку цінних паперів на міжнародні стандарти.

2. Координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.

3. Здійснення державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів й їх похідних на території України, дотримання законодавства в цій сфері.

4. Захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення чинного законодавства в межах своїх повноважень.

5. Сприяння розвитку ринку цінних паперів.

6. Узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій по його вдосконаленню.

У 1996 р. ДКЦПФР утворила 25 територіальних відділень (зараз -- управлінь), які здійснюють контроль за дотриманням у відповідному регіоні законодавства, проводять розгляд справ про порушення цього законодавства, а також вживають заходів, спрямованих на запобігання таким порушенням. Крім того, територіальні органи здійснюють дійовий контроль за емітентами, реєстраторами, торговцями цінними паперами та іншими суб'єктами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Найважливішим кроком у процесі інтеграції українського фондового ринку в міжнародні ринки капіталів стало прийняття Комісії в члени Міжнародної організації Комісій з цінних паперів (IOSCO) 17 вересня 1996 р. ДКЦПФР входить до складу Комітету нових ринків і працює в Європейському регіональному комітеті.

Комісією проводиться робота по укладанню двосторонніх міжнародних угод між ДКЦПФР і відповідними організаціями державного регулювання фондового ринку зарубіжних країн. Зокрема, такі договори укладено з Молдовою (1997 р.), Китаєм (1997 р.), завершено підготовку аналогічної угоди з Росією, готується угода з США.

Для забезпечення прозорості українського ринку цінних паперів згідно із Законами України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» і «Про цінні папери і фондову біржу» на базі Комісії був створений Центр громадської інформації. Завданнями Центру є забезпечення прозорості вітчизняного фондового ринку через створення централізованої системи інформування інвесторів, розробка і впровадження системи подачі інформації, яка міститься в звітах емітентів, забезпечення збору, збереження і вільного доступу до цієї інформації всіх зацікавлених осіб.

З метою надання інвестору-нерезиденту інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним вимогам, Комісія розробила і затвердила Концептуальні засади розкриття інформації емітентами цінних паперів, методичні рекомендації застосування міжнародних принципів обліку і звітності в діяльності професійних учасників фондового ринку, а також форми фінансової звітності для емітентів згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО).

3. Шляхи вдосконалення та розвитку законодавства з ринку капіталів

3.1 Концепція та принципи формування і функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Вплив приватизаційних процесів на розвиток фондового ринку. Необхідність підвищення рівня організаційної оформленості ринку. Проблематика державного боргу та запозичень державного і місцевих бюджетів шляхом випуску цінних паперів. Органи державного регулювання та контролю фондового ринку. Саморегулівні організації. Розвиток законодавства та його адаптація до міжнародних стандартів.

* Особливою частиною «emerging market» є країни, які входять до так званого «frontier іndex IFC». Україна належить сьогодні саме до цього розряду.

Особливості організації ринку

Сучасний ринок цінних паперів в Україні має такі характерні риси:

1) допускається обіг як іменних цінних паперів, так і на пред'явника (абсолютно переважають іменні);

2) допускається обіг як документарних, так і бездокументарних цінних паперів (абсолютно переважають документарні);

3) змішана форма участі в особі торговців цінними паперами (як банки, так і небанківські фінансові установи);

4) приватизація і боротьба за контроль над підприємствами, що приватизуються, і як наслідок:

* обіг приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів;

* ринок первинного розміщення і розподілу не через організовані ринки;

* переважають операції на неорганізованих ринках, слабкість вторинного ринку;

5) класичний emerging market -- швидкозростаючий і високодохідний, проте -- надзвичайно високоризикований, зі слабкою інфраструктурою, значним впливом зарубіжних інвесторів, високою нестабільністю;

6) слабкість внутрішнього інвестора, недовіра населення до цінних паперів.

* Внаслідок приватизаційних процесів в Україні:

* власниками цінних паперів стали понад 32 млн осіб;

* функціонують більше ніж 35 000 акціонерних товариств, у тому числі 12 000 відкритих;

* створені і діють 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів інвестиційних компаній.

* Концептуальні засади розбудови українського ринку цінних паперів визначає Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України, яка була схвалена Верховною Радою України 22 вересня 1995 р.

* Станом на 01.10.99 в Україні функціонують такі організатори торгівлі цінними паперами:

1. Фондові біржі:

* Українська фондова біржа (УФБ);

* Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);

* Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);

* Донецька фондова біржа (ДФБ);

* Придніпровська фондова біржа (ПФБ, м. Дніпропетровськ).

Зареєстрована також Кримська фондова біржа.

2. Позабіржові торговельно-інформаційні системи:

* Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС);

* Південноукраїнська торговельно-інформаційна система (м. Миколаїв).

Депозитарно-клірингові установи -- Національний депозитарій, Міжрегіональний фондовий союз, депозитарій Національного банку України.

* Станом на 01.07.99 загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), становив 27,733 млрд грн, у тому числі в 1997 р. -- 9,97 млрд грн, у 1998 р. -- 12,24 млрд грн.

Зростання обсягів емісій акцій, що спостерігалося протягом 1998 р., пояснювалося не стільки збільшенням обсягів залучення коштів підприємствами для свого розвитку (приблизно 20 % від загального обсягу випусків акцій у 1998 р.), скільки процесами первинного розміщення акцій підприємств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, збільшення статутних фондів товариств у зв'язку з індексацією основних фондів.
За перше півріччя 1999 р. Комісією зареєстровано емісій акцій на загальну суму 3,571 млрд грн. Порівняно з першим півріччям 1998 р. випуск акцій скоротився на 38 %, що пов'язано з поступовим завершенням процесу приватизації державних підприємств. Слід відзначити, що частка реально залучених коштів при здійсненні емісій акцій, порівняно з минулим роком, майже не змінилася і становить лише 22,5 % від загального обсягу емісій акцій. Протягом цього періоду також скасовано реєстрацію випусків акцій на суму 210,6 тис. грн.

* Незважаючи на існуючі проблеми, фундамент розвитку українського ринку цінних паперів вже закладено.

За цілим рядом ознак, зокрема моделями функціонування і регулювання, він наближається до розвинутих фондових ринків світу. При всій суперечності оцінок результатів приватизації в Україні залишається очевидним те, що цей процес призвів до утворення такої структури власності на фінансові активи, яка нагадує собою структуру акціонерного капіталу в економічно розвинутих країнах.

3.2 Перспективи розвитку державного регулювання ринку цінних паперів

Розвиток ринку цінних паперів в Україні пов'язаний з реалізацією державою двох функцій: створення розвинутого і високоліквідного вітчизняного фондового ринку, інтегрованого в міжнародні ринки капіталів, і одночасне вдосконалення форм і методів його регулювання, нагляду і контролю з метою захисту інтересів інвесторів, держави і товариств. Обидві функції настільки важливі, що неможливо встановити пріоритет однієї перед іншою.

Безумовно, розробка сучасної законодавчо-нормативної бази ринку цінних паперів буде головним завданням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та інших державних органів у найближчі роки. Вона сприятиме:

* розвитку інфраструктури ринку цінних паперів;

* наданню емітентами і професійними учасниками ринку цінних паперів необхідної інформації для забезпечення справедливості та інформаційної прозорості ринку;

* підвищенню рівня фінансової стабільності в діяльності професійних учасників ринку цінних паперів;

* впровадженню міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності на українському фондовому ринку;

* забезпеченню високого професіоналізму фахівців, що працюють на ринку цінних паперів.

Зараз Комісією пропонується на розгляд ряд невідкладних заходів по розвитку фондового ринку України. Передусім це заходи по посиленню захисту прав інвесторів і боротьбі зі злочинами і правопорушеннями на фондовому ринку, прискоренню створення сучасної інфраструктури ринку і забезпеченню її розвитку відповідно до міжнародних стандартів; комплекс дій, спрямованих на створення ефективних механізмів спільного інвестування і залучення населення України до інвестиційних процесів, поліпшення матеріального, фінансового і кадрового забезпечення ринку цінних паперів.

Для збільшення інвестиційних ресурсів в економічному просторі України, а також активізації діяльності на ринку цінних паперів Комісія планує реалізувати комплекс таких заходів:

* вдосконалення методів розкриття інформації і перехід до збору звітності і представлення інформації в електронному вигляді;

* зосередження торгівлі на організаційно оформлених ринках (біржах і позабіржових торговельних системах);

* посилення нагляду і контролю за діяльністю професійних учасників фондового ринку;

* регулювання вексельного обігу;

* регулювання і нагляд за рекламою на ринку цінних паперів.
Україна сьогодні стає дедалі привабливішим об'єктом для портфельних інвесторів. Зусилля, які докладаються державними органами, призведуть до існування добре регульованого, прозорого, ефективного ринку цінних паперів України.

Саморегулювання

Засади саморегулювання на фондовому ринку України передбачені Законом України «Про державне регулювання фондового ринку України», зокрема обов'язковість членства професійних учасників ринку в одній із саморегулівних організацій. Державну реєстрацію та надання статусу СРО здійснює ДКЦПФР.

Станом на вересень 1999 р. в Україні існують дев'ять саморегулівних організацій:

1. Асоціації

* Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ);

* Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД);

* Асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС);

* Асоціація учасників фондового ринку України (АУФРУ);

* Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» (ПТІС).

2. Фондові біржі:

* Українська фондова біржа;

* Київська міжнародна фондова біржа;

* Донецька фондова біржа;

* Придніпровська фондова біржа.

Висновки

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Фінансовий ринок забезпечує здійснення розрахунково-платіжних операцій між окремими суб'єктами і між країнами. Це було б неможливо без паперових грошей, чеків, кредитних карток.

Суб'єктами фінансового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посередницькі.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Розширення фінансового капіталу в нашій економіці носить в основному спекулятивний характер, і в разі, якщо тенденція розходження темпів розвитку фінансового та реального капіталу прийме затяжний характер, неминучо настане крах ниньошнього фінансового псевдоринку.

Використана література

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”/ Відомості Верховної ради України №38 1991р.

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”/ Відомості Верховної Ради України 2001 р.

Василик О.Д. Державні фінанси України. Навчальний посібники - К.: Вища школа, 2002.

Василик О.Д., С.А. Буковинський, К.В. Павлюк. Баланс фінансових ресурсів та витрат держави./ Фінанси України 2003 №1 с.23-31.

Діденко С.І. Фінанси України. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 2001 р.

Думинко А. Розвиток ринку муніципальних цінних паперів./ Економічна Україна 2002. №7.с.28-29.

Матринюк М.В. Формування ресурсів комерційними банками України./ Фінанси України 2003 №2.

Мозговий О.М. Фондовий ринок України./ Фінанси України 2004 №6 с.51-57.

Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави: суть, склад, структура./ Фінанси України 2005 №2 с.16-24.

Сало І.В. Фінанси України в умовах перехідної економіки./ Фінанси України 2004 №1 с.32 -37.

Кузнєцова Н.С., Козарук У.Р. Ринок цінних паперів в Україні - К.: Юрінком Інтер, 2002 - 528с.

Лішиков В.М. Методологічні принципи аналізу суті ринку в цілому та України зокрема./ Фінанси України 2002. №3.

Бурмака М.О. Регулювання фондового ринку України./ Фінанси України 2003 №11 с.78.

Задача 7

Метод дійсної вартості акції - базується на аналізі співвідношення поточної ринкової ціни акції до величини прибутку, що припадає на акцію. Тобто (Р/Е = price capning ratio)

З/Е = Цар / Приб

За умовами задачі Р/Е = 0,25 або 25%

Ціна акції Р/Е * прибуток = 0,25 * 15 = 3,75

Задача 16

Визначаємо норму прибутку обов'язкових резервів в грошових одиницях

500 000 * 0,15 = 75 000 грн.

Фактичні резерви: надлишкові резерви + обов'язкові резерви

Фрез = 125 000 + 75 000 = 200 000

Фактичні резерви становлять 200 тис.грн.

Задача 17

Прості процентні ставки нараховуються від суми вкладу за кожний рік, а складні - від нарощеної за кожний рік (з наростаючою сумою)

рік	Прості %	Складні %
1	15200 * 0,17 = 2584	15200*0,17=2584 + 15200 = 1778
2	15200 * 0,17 = 2584	1778*0,17 = 3023,28 + 1778 = 20807,28
3	15200 * 0,17 = 2584	20807,28*0,17 = 3537,24
Сума%	2584*3 = 7752	2584+3023,28+3537,24=9144,52

Перевищення 9144,52 - 7752 = 1392,52

Для вкладання вигідніша буде складна схема а для банку проста.

Задача 18

Визначаємо суму вкладу за рік при ставці 25%

600 / 0,25 = 2400 грн.

Визначаємо суму вкладу за 1 місяць 2400 / 12 = 200 грн.

За 7 місяців 700 * 7 = 1400

Задача 19

Визначаємо дохід від 3000 грн при умові 20 % за рік

3000 * 0,2 = 600 грн.

Дохід від 3000 за 1 місяць = 600 / 12 = 50 грн.

Визначаємо термін на який треба покласти 3000 грн. при 20%, щоб отримати 300 грн.

300 / 50 = 6 місяців

Задача 20

Визначаємо суму складних процентів нарахованих за 3 роки 150 днів

1. рік

2 000 000 *0,15 = 300 000

2 000 000 + 300 000 = 2,3 млн.грн.

2. рік

2,3 *0,15 = 345 000

2,3 + 0,345 = 2,745 мдн.грн

3 рік 2,745 * 0,15 = 396 750

Сума % = 300 000 + 345 000 + 396 750 = 1041750 + сума відсотків за 5 місяців = 1289917,5

Визначаємо суму складних відсотків за 150 днів разом з кредитом

3967500*0,417 = 1,654,447,5 - тіло кредиту

1,654447,5 * 0,15 = 248167,5

1654447,5 + 248167,5 = 1902615

Загальна сума витрат ща кредит

Тіло кредиту + сума складних процентів

2000000+1289917,5 = 3289917,5

Задача 21

Банківський прибуток визначається як різниця між сумою доходів від розміщення коштів (позик) та сумами витрат по депозитних вкладах

Визначаємо суму доходів від позик

235 000 * 0,2 = 47 000

Сума видатків по депозитах

450 * 0,07 = 31500

Визначаємо банківський прибуток

47 000 - 31500 = 15500

Ставка оподаткування 25%

15500 * 0,25 = 3875

Чистий прибуток 15500 - 3875 = 11625

Размещено на Allbest.ru