Організація виконання видаткової частини бюджетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота з теми:

Організація виконання видаткової частини бюджетів

Організація виконання видаткової частини бюджетів

Нормування видатків - це визначення розміру затрат на розрахунково-планову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи (в школах на один клас, в дитсадках на одну дитину, в лікарнях на один ліжко-день). Норма видатків - це величина затрат на таку розрахункову одиницю, як на 1м3. Норми витрат встановлюються по однотипних установах. Є наступні групи норм:

- матеріальні норми, тобто з їх допомогою визначаються затрати матеріальних ресурсів на розрахункову одиницю у натуральному виразі (наприклад, продукти харчування на один день).

- фінансові норми, представляють собою грошовий вираз матеріальної норми виходячи із діючих державних цін.

- Бюджетні норми - норми, які виділяються з бюджету, для покриття фінансової норми.

В залежності від методу побудови, фінансові методи діляться на:

індивідуальні, які відображають затрати по окремим видам видатків на розрахункову одиницю (наприклад, норма харчування одної людини в центрі реабілітації).

Комбіновані норми показують суму затрат в цілому по виду видатків на розрахункову одиницю ( наприклад, норма всіх видатків, як оплата комунальних послуг ),

Укрупнені норми відображають усю суму затрат на розрахункову одиницю (наприклад, затрати на одного студента).

Норми видатків ділять на:

- обов'язкові норми, які встановлюються урядом на медикаменти, харчування.

- розрахункові норми, тобто середні норми видатків на розрахункову одиницю встановлюються відомствами за згодою фінансових органів (управління охорони здоров'я).

При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету застосовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочуються видатки. Але існують так звані захищені статті.

Офіційне визначення захищених статей передбачено ст. 55 Бюджетного кодексу. Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Захищені статті видатків Державного бюджету України визначаються Законом про Державний бюджет України. На 2008 р. у ст. 30 Закону про Державний бюджет України подано такий їх перелік:

1. Оплата праці працівників бюджетних установ.

2. Нарахування на заробітну плату.

3. Придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів.

4. Забезпечення продуктами харчування.

5. Виплата процентів за державним боргом.

6. Трансферти населенню, пов'язані із соціальним захистом та соціальним забезпеченням (у тому числі пенсії, повернення заощаджень громадян).

7. Трансферти місцевим бюджетам.

На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належному стані екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залученням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослідних установ.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комплексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі.

Бюджетна політика, враховуючи посилення ендогенної складової економічного розвитку, проводитиметься в напрямі підвищення ефективності державного управління фінансовими ресурсами, рівня збалансованості й прозорості бюджету, посилення контролю за цільовим та раціональним використанням бюджетних коштів.

Для досягнення зазначеної мети необхідно:

- удосконалити методологію середньо- та довгострокового бюджетного прогнозування на підставі наукових підходів та принципів, спираючись на національні пріоритети стратегії економічного і соціального розвитку держави та засади грошово-кредитної політики; забезпечити поступовий перехід до перспективного бюджетного планування видатків за головними розпорядниками бюджетних коштів;

- забезпечити збільшення державного фінансування інвестицій, які сприятимуть оновленню виробничо-технічного потенціалу держави;

- підвищити інноваційну складову місцевих бюджетів з метою зміцнення економічного потенціалу адміністративно-територіальних одиниць;

- забезпечити державне стимулювання по дальшого випереджаючого (порівняно з темпами ВВП) зростання доходів населення, насамперед заробітної плати, з метою підвищення в структурі населення середнього класу, посилення стимулюючої функції заробітної плати та її впливу на розвиток внутрішнього ринку, що сприятиме подоланню розриву обсягів ВВП на одну особу між Україною та державами - членами ЄС;

- продовжити впорядкування оплати праці працівників бюджетної сфери із забезпеченням її конкурентоспроможності на ринку праці;

- сприяти продовженню пенсійної реформи з поступовим наближенням рівня мінімальної пенсії до прожиткового мінімуму та з відновленням диференціації пенсійних виплат;

- продовжити практику подальшого збільшення розмірів соціальних виплат та допомог ветеранам війни, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім'ям з дітьми та іншим категоріям малозабезпечених та соціально незахищених громадян (верств населення) із подальшим наближенням розмірів соціальних виплат до рівня прожиткового мінімуму;

- стимулювати послідовне реформування системи освіти з визначенням пріоритетів для сільського населення з метою відновлення кількісних та підвищення якісних параметрів цих послуг;

- сприяти проведенню реформ у галузі охорони здоров'я, запровадити обов'язкове медичне страхування з багаторівневою системою фінансування, що надасть можливість створити конкурентні умови в наданні послуг та підвищити якість медичного обслуговування;

- посилити адресну підтримку малозабезпечених та соціально незахищених громадян з поступовою відмовою від існуючої системи пільг, субсидій та компенсацій;

- забезпечити державну підтримку спорудження за рахунок бюджетних коштів житла для малозабезпечених та соціально незахищених

громадян і надання пільговим категоріям громадян кредиту на придбання житла, включаючи іпотечне кредитування;

- продовжити практику поступового збільшення обсягу державних видатків на наукові та науково-технічні дослідження, визначивши пріоритетними фундаментальні дослідження, що сприятиме створенню власних високих технологій і є важливим чинником розвитку науково-технічного потенціалу;

- забезпечити фінансовими ресурсами подальше реформування Збройних сил України, а також інших військових формувань та правоохоронних органів із підвищенням соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей;

- сприяти поліпшенню умов розвитку культури, відновленню та збереженню історико-культурної спадщини;

- забезпечити підвищення рівня захисту населення від природних і техногенних аварій та катастроф, здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища;

- удосконалити процес формування й виконання державного бюджету на основі програмно-цільового методу з підвищенням відповідальності головних розпорядників коштів державного бюджету за використання бюджетних коштів, продовжити реалізацію принципу поступового переходу від утримання бюджетних установ до виділення їм коштів на договірних і конкурентних засадах, виходячи з обсягів державного замовлення на відповідні цілі;

- оптимізувати бюджетні та державні цільові програми, виходячи з потреби у забезпеченні фінансовими ресурсами основних цілей і завдань діяльності головного розпорядника бюджетних коштів;

- підвищити якість казначейського обслуговування бюджетів усіх рівнів у частині чіткого розмежування повноважень між учасниками бюджетного процесу; покращити взаємодію Державного казначейства України і Національного банку України з метою ефективного управління бюджетними коштами;

- вжити заходів з підвищення ефективності системи контролю за дотриманням бюджетного законодавства, зі зміцнення фінансово-бюджетної дисципліни, посилити контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів шляхом удосконалення механізму застосування паспортів бюджетних програм;

- здійснити заходи щодо забезпечення цільового використання позабюджетних державних цільових фондів;

- формувати податкову політику на засадах економічної ефективності, справедливості, доступності, прозорості; надалі проводити податкову реформу, яка базується на оптимальному поєднанні фіскальної та стимулювальної функції податків;

- продовжити вдосконалення міжбюджетних відносин, виходячи з динаміки фінансово-бюджетних та соціально-економічних показників розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

- забезпечити подальше вдосконалення порядку планування міжбюджетних трансфертів з метою заохочення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до нарощування дохідної бази;

- проводити виважену боргову політику шляхом:

- своєчасного погашення та обслуговування державного боргу;

- забезпечення поступового зменшення частки витрат із державного бюджету на обслуговування та погашення державного боргу;

- підвищення ефективності управління державним боргом.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

* капіталовкладення;

* операційні витрати;

* кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двома напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) згідно з інвестиційними проектами.

Фінансування інвестиційних проектів дає змогу концентрувати ресурси на вирішенні конкретного завдання.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

* можливостями бюджету;

* наявністю обґрунтованих та ефективних проектів. Включення інвестиційних проектів у бюджетне фінансування має здійснюватись на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певних критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків, економічна ефективність і соціальна значущість проекту) проводиться тендер (конкурс) серед потенційних виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП).

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектору на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою.

З Державного бюджету фінансуються лише загальнодержавні заходи, програми, установи. Так, у медичній галузі фінансуються загальнодержавні медичні програми, установи Академії медичних наук, медичні центри тощо. Основна частина видатків на медицину здійснюється з місцевих бюджетів - фінансування поліклінік, лікарень, оздоровчих центрів, органів управління охороною здоров'я.

В Україні законодавством передбачено захист таких соціальних груп:

* ветерани праці та громадяни похилого віку;

* військовослужбовці;

* матері з дітьми;

* громадяни, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

* учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

* сім'ї з незначними доходами;

* молоді сім'ї;

* інші категорії.

Усього в 2006 р. налічувалось понад 30 категорій громадян, які мали пільги.

Розглянемо окремі з них.

Допомога молодим сім'ям при отриманні житла

Здійснюється на основі постанови Кабінету Міністрів України № 1352 від 3 грудня 1997 р. "Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики".

Право на одержання кредиту строком до 30 років мають молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які згідно з законодавством визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, а саме:

* молода сім'я, в якій вік чоловіка і дружини не перевищує 28 років;

* неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 28 років включно має неповнолітніх дітей;

* одинокі молоді громадяни, вік яких не перевищує 28 років. Надання кредиту здійснюється за умови:

* перебування зазначених осіб у черзі на отримання житла за місцем реєстрації постійного місця проживання (прописки);

* проживання у сільських населених пунктах і перебування на роботі у сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності, переробних та обслуговуючих підприємствах агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, установах і організаціях соціальної сфери села (за умови відсутності власного житла);

* внесення на рахунок банку 5 % вартості будівництва. Кредит надається банком у розмірі не більш як 95 % вартості будівництва зі ставкою 3 % річних. Молодим сім'ям чи одиноким молодим громадянам, які мають одну дитину, надається безпроцентний кредит, тим, хто має двох дітей, погашається 25 % суми наданого кредиту, а особам, які мають трьох дітей, - 50 % суми наданого кредиту. Передбачено також інші пільги.

Сума кредиту нараховується виходячи з норми 21 м2 загальної площі на одного члена сім'ї та додатково 10 м2 на сім'ю, а вартість кредиту на 7 м2 загальної площі не повинна перевищувати визначену середньостатистичну ціну регіону.

Здійснюється згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Цей закон набирає чинності з 1 січня 2002 р. У ст. 4 передбачено, що виплати здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Відповідно до цього закону призначаються такі види державної допомоги:

* допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

* одноразова допомога при народженні дитини;

* допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

* допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

* допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

Підставою для призначення допомоги є відповідно оформлені документи, а її розмір установлюється на основі доходів сім'ї і прожиткового мінімуму. Так, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги на випадок безробіття тощо) жінки, але не менш 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць.

Роль науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витрачати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.

Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюється за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

I. Заклади Академії наук України.

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

Основні напрями видатків Державного бюджету

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки), Українська академія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи.

1. Повна відмова від військових видатків.

2. Створення могутньої воєнної супердержави.

3. Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності. В Україні, яка відмовилась від ядерного арсеналу, фінансування здійснюється за третім типом. Видатки на оборону фінансуються за такими напрямами:

- утримання регулярних формувань;

- закупівля озброєння та військової техніки;

- капітальне будівництво;

- проведення військових навчань;

- науково-дослідні роботи;

- мобілізаційна підготовка галузей народного господарства;

- інші видатки, пов'язані з підтриманням функціонування Збройних сил.

Видатки здійснюються в межах сум, затверджених у Державному бюджеті через систему головних розпорядників бюджетних коштів. До складу видатків на правоохоронну діяльність входять видатки на утримання:

- органів внутрішніх справ;

- Внутрішніх військ МВС України;

- органів прокуратури;

- закладів утримання ув'язнених;

- Прикордонних військ;

- Служби безпеки України;

- Пожежної охорони;

- інших закладів.

Згідно із законодавством та положеннями про діяльність установ відповідного напряму здійснюється бюджетне фінансування. Оскільки бюджетні асигнування в повному обсязі задовольнити потреби не можуть, з урахуванням специфіки установ вони вишукують додаткові кошти на своє утримання. Так, наприклад, заклади утримання ув'язнених можуть займатись господарською діяльністю.

За останні роки окремі послуги Пожежної охорони також здійснюються згідно із затвердженими тарифами.

Відповідно до Конституції України наша держава має чітко структуровані три гілки влади - законодавчу, виконавчу та судову.

Витрати на законодавчу гілку влади передбачають фінансування діяльності Верховної Ради та її структурних підрозділів.

Витрати на виконавчу гілку влади включають фінансування Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, їхніх структурних підрозділів.

Витрати на судову гілку влади - це фінансування Конституційного Суду, Верховного Суду та їхніх структурних підрозділів.

Витрати на міжнародну діяльність охоплюють фінансування посольств, консульств, представництв за кордоном, виконання повноважень державними органами, які представляють нашу державу за кордоном, участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, переговорах, зустрічах посадових осіб, участь України в міжнародних програмах тощо.

Одним із актуальних питань, що стосуються витрат на управління, є їх скорочення, але без зменшення ефективності функціонування державних установ. Протягом 2005-2006 pp. у результаті проведення кадрової реформи чисельність державних службовців була зменшена в середньому на 20 % з відповідним підвищенням рівня заробітної плати.

У червні 2001 р. закінчилась дія перехідних положень Конституції щодо судової системи, були ухвалені ряд законів, які започаткували реформу судоустрою. Суди отримали значно ширші повноваження. За попередніми розрахунками, сьогодні потрібно додатково близько 200 суддів з відповідним фінансовим забезпеченням. Додаткових витрат будуть вимагати й інші напрями реформи судової системи. У даному разі ці витрати соціально обґрунтовані, оскільки спрямовані на захист прав людини, організацій, установ.

Напрямки подальшого вдосконалення діяльності Рахункової палати

В Україні державний фінансовий контроль здійснюється органами державної влади в рамках своїх повноважень. Провідним органом державного фінансового контролю є Рахункова палата, яка володіє організаційною і функціональною незалежністю, на відміну від інших контрольних органів. Аналіз статей 6 і 21 Закону України «Про Рахункову палату» дає змогу зробити висновок, що, хоча Рахункова палата і не визначається в законі як вищий орган фінансового контролю, фактично вона є таким органом. А відповідно до статей 7 і 16 зазначеного закону, всі органи державної влади, Національний банк України, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності зобов'язані (при здійсненні палатою контрольного заходу) надавати на її запит інформацію (документи, матеріали) про їх діяльність, яка стосується використання коштів Державного бюджету України. Рахункова палата стала нині своєрідною моделлю дійового демократичного громадянського суспільства, без якого неможливе створення соціальної держави.

Якщо ми зможемо побудувати систему державного фінансового контролю як одне ціле, то нам вдасться уникнути соціальної напруги в суспільстві вже зараз, без революційних потрясінь та ще більшого розквіту корупції. Роль та значення такої системи у вирішенні соціально-економічних завдань буде визначальна, оскільки держава матиме можливість ефективно здійснювати свою регулюючу функцію в економічній сфері, а саме: попередження, виявлення та припинення фінансових правопорушень, ефективне та раціональне використання народних коштів. Десятирічний досвід роботи Рахункової палати показав, що проблема організації державного контролю потребує комплексного підходу і співробітництва спеціалістів різного профілю, яке повинне відбуватися без політичного торгу та конкуренції між різними політичними партіями.

По-перше, як свідчить аналіз нормативно-правових актів, які торкаються діяльності Рахункової палати, вони недосконалі, неоднозначні в тлумаченні, конфліктують з міжнародними стандартами та нормами. До цього слід додати, що створення органів фінансового контролю здійснювалося без Концепції державного фінансового контролю, в якій слід чітко вказати інститути, що забезпечують ефективну діяльність державного фінансового контролю, їх повноваження, форми взаємодії при його здійсненні. Тож не випадково, що навіть перші особи держави сприймають Рахункову палату як орган парламентського контролю.

У міжнародній практиці для визначення державного органу, в компетенцію якого входить здійснення зовнішнього контролю за бюджетним процесом, використовується уніфікована назва - Вищий орган фінансового контролю (ВОФК) з обов'язковою вказівкою, до якої країни він належить. Проте ні в Конституції України, ні в Законі України «Про Рахункову палату» не зазначається, що це орган, який створено в Україні. Наявність офіційної назви державного органу дозволяє ідентифікувати його у системі державного апарату. Формування легального визначення поняття «Рахункова палата України» має відбуватися шляхом використання законодавцем лінгвістичної моделі, яка включає комплекс основних та допоміжних ідентифікуючих ознак.

Включення до складу офіційної назви національного ВОФК поняття «вищий» (Китай, Туреччина), «генеральний» (США), «верховний» (Польща, Чехія) вказує на те, що цей орган належить до вищого рівня державного управління. А включення до складу чинного українського законодавства легального визначення Рахункової палати України означає необхідність використання цього терміна в правових цілях винятково в тому значенні, яке є в цьому визначенні. Отже, лише за цих ознак можна зробити висновок, що на сьогодні Рахункова палата є нелегітимним органом державного фінансового контролю в Україні.

По-друге, питання визначення місця та ролі Рахункової палати у системі органів фінансового контролю України досі не має нормативним чином закріпленої єдиної відповіді. Чинне законодавство дає тільки непрямі вказівки у цій сфері.

Так, Конституція України не містить прямих приписів, що характеризують правове положення Рахункової палати. Використовуючи парламентську модель розміщення норм, які регламентують діяльність національних ВОФК, законодавець включає спеціалізовані приписи функціонування Рахункової палати України до складу розділу ІV Конституції України «Верховна Рада України». Цим самим створюється взаємозв'язок між Рахунковою палатою і системою представницьких органів України.

Виявлене взаємовідношення підтверджується і в абзаці 1 статті 1 Закону України «Про Рахункову палату», де вказано, що Рахункова палата створюється Верховною Радою України, підпорядкована та підзвітна їй.

Але слід розуміти, що Рахункова палата не знаходиться у структурі Верховної Ради України. Із тексту статей 85 та 98 Конституції України зовсім не випливає висновок, що створювана органом законодавчої влади Рахункова палата сама є органом законодавчої влади.

Відповідно до чинного законодавства, порядок та організаційні форми здійснення контролю за виконанням бюджету визначаються відповідними органами представницької влади. Але це не означає, що всі органи, які створюються представницькою владою різних рівнів або за їх участю, є органами законодавчої влади.

По-третє, висновки про те, що Рахункова палата є контрольним органом законодавчої влади, базуються не тільки на тому, що вона створюється Верховною Радою України, підзвітна та підконтрольна їй, а керівництво Рахункової палати назначається та звільняється від посад Верховною Радою України (ст. ст. 1, 10 згаданого закону), а й на тому, що ст. 36 визначає, що палата «свою діяльність здійснює як незалежний орган контролю Верховної Ради України...».

Проте, безпідставність цього висновку підтверджують самі норми закону про Рахункову палату. Так, у частині 1 статті 1 закріплюється за палатою самостійна і незалежна діяльність (тобто узаконюється організаційна і функціональна незалежність) від будь-яких органів держави. В статті 3 принцип незалежності проголошується одним із основних принципів здійснення Рахунковою палатою контрольних заходів, а ст. 36 навіть у своїй назві «Незалежність і законність діяльності Рахункової палати» вкотре закріплює за палатою незалежність цієї діяльності.

Припис про те, що палата здійснює свою діяльність як «незалежний орган контролю Верховної Ради України» (ст. 36) не слід розглядати як вказівку на її приналежність до парламенту України. Це вказівка на принцип і мету діяльності Рахункової палати - гласність контролю щодо забезпечення громадян, парламенту і структур, які мають право отримати від палати достовірну, об'єктивну інформацію про фінансове і соціально-економічне становище держави, а органи державної влади за матеріалами досліджень палати зобов'язані приймати економічно і соціально обґрунтовані закони та виважені управлінські рішення.

Провідне положення Рахункової палати, яка є вищим органом фінансового контролю України, обумовлює необхідність особливого підходу при розробці правової основи її діяльності. Аналіз змістовного аспекту конституційної регламентації діяльності Рахункової палати дозволяє констатувати лише часткове дотримання відповідних міжнародних вимог.

Отже, з огляду на вищезазначене, давно назріла необхідність внесення змін до Конституції України щодо статусу Рахункової палати України і прийняти новий Закон України «Про Рахункову палату України».

У новому законі про Рахункову палату України повинен міститися припис, який чітко визначає мету її діяльності, на верховенство Рахункової палати в системі державних органів, які здійснюють фінансовий контроль. Зробити це можливо за умови співставлення окремих нормативних приписів українського і міжнародного законодавств з результатами сучасних наукових досліджень по тематиці, що розглядається.

Світовий досвід функціонування подібних Рахунковій палаті ВОФК свідчить, що парламент, жодним чином не втручаючись у безпосередню їх контрольну діяльність, створює окремий комітет парламенту із взаємодії з ВОФК. Він розглядає звіти ВОФК; за результатами перевірок приймає відповідні рішення та виносить рекомендації за результатами їх розглядів на парламент; аналізує, вивчає тенденції фінансового розвитку та контролю в державі; здійснює інші парламентські функції з контролю за фінансово-економічним станом у країні. Цей комітет, згідно з міжнародним досвідом, завжди очолює представник з опозиції і більшість цього комітету складається з представників опозиції.

Таким чином, у рамках удосконалення законодавства необхідна розробка адекватних правових механізмів взаємодії всіх елементів системи державного фінансового контролю України. Все це створить серйозний стимул до її удосконалення, що є і нагальною потребою держави, і важливим фактором зміцнення економічної безпеки.

Удосконалення легального визначення Рахункової палати України можливо шляхом включення до складу його лінгвістичної моделі обов'язкової ідентифікуючої ознаки, яка використовується у міжнародній практиці для визначення понять національного ВОФК - характеризує організаційну форму ВОФК і до якої країни він належить. Це, по-перше.

Аналіз універсального терміну «Вищий орган фінансового контролю», який використовується стосовно Рахункової палати, показує, що цей державний орган є в державній системі одним із суб'єктів державного фінансового управління. Отже, діяльність Рахункової палати має бути спрямована на вирішення державних завдань щодо виявлення, попередження і нейтралізації фактів протиправної діяльності та підтримки належного рівня правопорядку у фінансовій сфері.

Досвід розвинених країн свідчить, що державний фінансовий контроль (ДФК) - одна з найважливіших функцій державного управління, оскільки він є однією з вирішальних умов упорядкованого функціонування державного апарату, ефективного використання бюджетних коштів і державної власності, істотного поліпшення якості роботи в усіх сферах суспільного життя.

Структура кошторису, його елементи, порядок складання і затвердження

Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетних установ - це основний документ, що визначає загальний обсяг цільового надходження і поквартальний розподіл коштів Бюджету України. Формування єдиного кошторису доходів і видатків здійснюється на підставі лімітної довідки асигнувань з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам у 2-х тижневий термін після затвердження бюджету. Лімітна довідка повинна враховувати потреби кожної установи, виходячи з її виробничих показників. Єдиний кошторис доходів і видатків складається всіма установами і затверджується керівниками вищестоящої організації.

Одночасно з кошторисами подається на затвердження штатний розпис.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається з трьох розділів:

1) бюджетних асигнувань,

2) інших коштів,

3) видатків за рахунок спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Кожен з цих розділів ділиться на дохідну і видаткову частини. Дохідна частина: планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших доходних джерел. Формування доходної частини бюджету здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків, а також платежів і відрахувань до бюджету.

Видаткова частина: загальна сума витрат з розподілом за категоріями видатків економічної класифікації, а також встановлення витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань та за рахунок позабюджетних надходжень.

У бюджетному фінансуванні крім єдиного кошторису доходів і видатків застосовують такі кошториси:

загальні кошториси, які складаються по однотипних малих установах (клуби, бібліотеки) з невеликим обсягом фінансування, а також по однотипних великих установах, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано,

зведені кошториси - це злиті в єдині індивідуальні кошториси однотипних установ.

Кошторисне фінансування - за його допомогою забезпечується фінансування грошовими коштами установ і організацій невиробничої сфери. Ті установи, які фінансуються за кошторисною формою називаються бюджетними установами.

Державне фінансування інвестицій - з бюджету у відповідності з бюджетною класифікацією видатків, фінансування будівництва включає в себе державні інвестиції на основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капіталовкладень з бюджету в умовах ринку, на відміну від планової системи мають свої особливості:

- вони не носять постійного характеру,

- держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капіталовкладень державних підприємств багаторазовими або одноразовими діями,

Позички з бюджету державним підприємствам - фінансова підтримка державних підприємств у майні, яких частка державної власності більше 50% здійснюється з бюджетних асигнувань на поворотній основі, ці позики надає Міністерство Фінансів України.

Дотації держави - державні дотації застосовуються при фінансуванні планово-збиткових підприємств чи установ, які виробляють необхідну народногосподарську продукцію, і витрати на виробництво якої вище цін реалізації (вугільна галузь).

Методи бюджетного фінансування:

метод єдиного казначейського рахунку. Він використовується для фінансування установ, організацій, підприємств з ДБУ. Це система бюджетних рахунків органів державного казначейства, які відкриті в банку і з яких органами державного казначейства здійснюються платежі,

метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів відповідальності є складання їх кошторисів. Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються. Якщо виробничий цикл тривалий і змінюються залишки незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, такої відповідності немає.

Основні функції кошторисів та етапи їх складання

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції, як організуюча, контролююча і стимулююча. Організуюча функція кошторису полягає в тому, що, маючи встановлену планову величину витрат, працівник, відповідальний за їх рівень, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних, за рівень витрат. Це здійснюється порівнянням фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах. Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї. Стимулювання здійснюється через відповідальність за необгрунтовані витрати і заохочення в їх зниженні.

Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси. Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат.

Кожний із цих аспектів побудови кошторису має свої позитивні сторони і призначення. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат (загально-виробничими витратами), а також калькуляціями на окремі вироби підрозділу. Побудова його за елементами витрат показує їх ресурсну структуру, матеріале-, зарплато- і капіталомісткість виробництва і, що важливо, дає змогу чіткіше ув'язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки останнім плануються лише окремі їх елементи. На практиці для центрів відповідальності високого рівня домінує постатейна структура кошторисів.

Основна заробітна плата виробничих робітників. Стаття включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Вона складається з відрядної та почасової заробітної плати згідно з установленими розцінками та тарифними ставками (посадовими окладами)

Зауважимо, що на практиці частина почасової основної заробітної плати виробничих робітників є незначною або взагалі вона відсутня, тому цю статтю, як правило, без застережень відносять до змінних витрат.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників. До неї належать додаткові виплати понад установлені норми за трудові успіхи (премії), особливі умови праці (наприклад, у нічний час), за відпустки та інші доплати, передбачені законом та трудовою угодою. Планова величина цих виплат обчислюється згідно з передбаченими умовами оплати праці в плановому періоді, а у разі їх відносної стабільності - у відсотках від основної заробітної плати за даними звітного періоду.

Відрахування на соціальні заходи. Вони охоплюють відрахування в Пенсійний фонд і фонди соціального страхування та сприяння зайнятості. Обчислюється їх сума у встановлених відсотках від заробітної плати (основної і додаткової) виробничих робітників.

Другою частиною кошторису загально-виробничих витрат є витрати на організацію та управління виробництвом. Склад цих витрат значною мірою залежить від економічного статусу підрозділу. Для підрозділу рівня цеху, діяльність якого обмежується внутрішніми відносинами, до таких витрат належать:

витрати на управління виробництвом, що включають оплату праці управлінського персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, а також витрати на інформаційне забезпечення управління;

витрати на службові відрядження, що стосуються роботи даного підрозділу, у межах установлених норм;

амортизаційні відрахування від балансової вартості основних засобів підрозділу, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування тощо). Ці об'єкти амортизації мають, як правило, загально-виробниче призначення і створюють належні умови для здійснення операційної діяльності;

некапітальні витрати на удосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції. Це такі витрати, як оплата праці інженерів, що зайняті відповідними роботами, вартість потрібних матеріалів, оплата послуг сторонніх організацій;

витрати на обслуговування виробництва, у тому числі оплата праці з відповідними відрахуваннями обслуговуючого персоналу (контролерів, складських робітників, прибиральників та ін.), витрати на охорону праці та техніку безпеки (на спецодяг, спецхарчування, інструктаж, захисні пристрої тощо);

витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, поточний ремонт та ін.).

витрати на швидкозношуваний інвентар;

витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці відповідних працівників, вартість матеріалів і послуг сторонніх організацій та ін.);

страхові платежі зі страхування майна, окремих категорій працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для здоров'я тощо;

інші витрати загально-виробничого призначення: орендна плата за орендовані будівлі та приміщення, вартість матеріалів, витрачених при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, утрати від простоїв, недостач матеріалів (у звіті) та ін.

Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюються в такому самого порядку, як і витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування. За кожною статтею підсумовуються поелементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи витрат обчислюються на основі відповідних специфікацій, нормативів і лімітів, установлених відділами і службами центрального апарату управління (заводоуправління).

Оскільки зазначені витрати в межах даної виробничої і організаційної структури є постійними й досить стабільними у часі, то на практиці їх планова величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.

видатки кошторис місцевий бюджет

Порядок контролю за виконанням місцевого бюджету

Бюджетний контроль є складовою фінансового контролю, де об'єктивною основою виступає контрольна функція фінансів. Бюджетний контроль - це сукупність заходів, які проводять державні органи пов'язані з перевіркою законності, доцільності і ефективності утворення, розподілу і використання грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування. Основні завдання бюджетного контролю:

- дотримання процедури складання, розгляду і затвердження бюджету, а також його виконання;

- дотримання бюджетного і податкового законодавства;

- контроль за правильністю формування дохідної частини бюджету;

- перевірка ефективності і цільового використання бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів;

- контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку і звітності;

- виявлення резервів збільшення дохідної бази бюджету держави;

- контроль за реалізацією механізму міжбюджетних відносин. Система бюджетного контролю складається із наступних елементів:

- суб'єкт контролю;

- об'єкт контролю;

- предмет контролю;

- методи контролю;

- процес контролю;

- узагальнення та реалізація результатів контролю.

Перераховані елементи системи контролю складають в сукупності механізм бюджетного контролю.

Безпосереднім предметом бюджетного контролю виступають всі стадії бюджетного процесу.

Об'єкт бюджетного контролю - це грошові, розподільчі процеси при формуванні і використанні грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування. Формально об'єктом бюджетного контролю є конкретні показники. 

Залежно від суб'єкта (хто здійснює) бюджетний контроль поділяють на:

- державний бюджетний контроль, який здійснюють органи державної влади;

- відомчий контроль, який проводять контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств;

- внутрішньогосподарський контроль здійснюється фінансовими службами підприємств, організацій і установ;

- незалежний контроль, який проводять спеціалізовані аудиторські фірми і служби.

Бюджетний контроль залежно від часу проведення розподіляється на попередній, поточний і наступний. 

Попередній бюджетний контроль здійснюється під час складання, розгляду і затвердження бюджетів різних рівнів, кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, розрахунків для одержання бюджетних трансфертів, розробки і прийняття бюджетного і податкового законодавства.

Він носить попереджувальний характер.

Поточний бюджетний контроль проводиться в ході виконання бюджету, кошторисів доходів і видатків протягом бюджетного року. Поточний бюджетний контроль здійснюється на основі первинних документів оперативного і бюджетно-бухгалтерського обліку і звітності. Наступний контроль проводиться після закінчення бюджетного року або певного звітного періоду. При даному контролі на основі звітних бухгалтерських документів виявляють причини відхилень даних від планових, повноту і своєчасність надходження передбачених бюджетом коштів, цільове використання коштів та ін. Наступний бюджетний контроль тісно пов'язаний із попереднім.

Контроль за використанням бюджетних асигнувань - одна із складових бюджетного контролю.

Основне завдання такого контролю: досягти цільового, раціонального і ефективного використання бюджетних коштів.

Зазначений контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціальні служби фінансового контролю. 

До спеціальних служб державного контролю в Україні, які здійснюють бюджетний контроль, відносимо: Контрольно-ревізійну службу, Рахункову палату, Державне казначейство, органи системи Мінфіну (фінансові управління і відділи, центральний апарат), Податкову адміністрацію. Контроль за витрачанням бюджетних коштів здійснюють: Контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, фінансові управління і відділи. Основні функції Державної контрольно-ревізійної служби: 

- організують роботу органів середньої і базової ланок з проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок, повідомляють про них органам законодавчої і виконавчої влади;

- проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності в міністерствах, відомствах, інших органах виконавчої влади, організаціях, підприємствах, установах, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів; 

- проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету;

- проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів;

- здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

- розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

- здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю, (зазначені функції виконує тільки вища ланка КРС України). Завдання Контрольно-ревізійної служби у сфері бюджетного контролю перетинається із завданням Рахункової палати, а саме в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету. При цьому Рахункова палата веде контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Контрольно-ревізійна служба - починаючи з бюджетних установ у селах аж до міністерств і відомств.

Фінансові управління і відділи здійснюють контроль за цільовим використанням коштів, виділених із місцевих бюджетів.

До методів бюджетного контролю відносять: документальну і камеральну перевірки, економічний аналіз, ревізію, обстеження. Ревізія - найбільш розповсюджений метод бюджетного контролю; це система контрольних дій, які направлені на всебічну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету з метою встановлення законності проведених операцій, дотримання фінансової дисципліни, порядку і правил організації обліку, достовірності звітності. В економічній літературі існує кілька концепцій і ознак, за якими класифікуються ревізії. Можна виділити наступні з них: 

- повнота охоплення діяльності об'єкта, що ревізується; 

- ступінь охоплення даних фінансово-господарських операцій;

- залежно від їх організації;

- залежно від джерела даних, які є базою.

Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю.

Часткові - перевіряють тільки окремі види господарських операцій або окремі напрямки діяльності підприємства, установи, організації. Тематичні - це перевірка однотипних установ, організацій по окремих спеціальних питаннях.

Комплексні ревізії дозволяють глибше вивчити широке коло питань, які характеризують усі ланки і сторони господарської діяльності підприємства, організації та установи.

При суцільній ревізії перевіряють усі документи, які характеризують фінансово-господарську діяльність, починаючи від останньої ревізії. При вибірковій перевіряються лише деякі документи або всі документи, але за певний проміжок часу. Якщо у процесі вибіркової ревізії виявляються порушення фінансової дисципліни, то проводиться суцільна перевірка всіх документів, які відносяться до фінансової діяльності об'єктів, що ревізуються.

Планові ревізії проводять у відповідності з планом контрольно-ревізійної роботи контролюючих органів.

Позапланові - це ревізії, які проводять за спеціальними завданнями вищестоящих організацій або за вимогою органів суду і прокуратури. Додаткові ревізії проводять тоді, коли при проведенні першої ревізії не повністю встановлені факти порушень фінансово-господарської діяльності. Повторні ревізії проводять після планової, щоб перевірити, як підприємство чи установа усуває недоліки, відмічені в акті ревізії. Документальні ревізії полягають у тому, що всі господарські операції перевіряють по тих документах, які в бухобліку є основою для бухгалтерських записів. У процесі документальної ревізії перш за все перевіряються:

* наявність і достовірність первинних документів;

* правильність оформлення і своєчасність їх обліку;

* законність видатків, відповідність їх планам, ефективність використання.

Під час фактичної ревізії перевіряють фактичну наявність грошових коштів і матеріальних цінностей, вивчають фактичний пан об'єкта, який перевіряється, по їх наявності у натурі, їх відповідність даним бухобліку. Це - інвентаризація, експертна оцінка обсягів і якості виконаних робіт, обстеження і т. ін.

Перевірка - це обстеження та вивчення окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи або їх підрозділів.

Порядок проведення ревізій і перевірок Державною контрольно-ревізійною службою в Україні визначений Інструкцією Головного контрольно-ревізійного управління України № 121 від 3 жовтня 1997 року. Ревізії проводять безпосередньо в організаціях та установах, не частіше 1 разу на рік.

Основними завданнями ревізій (перевірок) виконання бюджетів, стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства є:

* дотримання чинних нормативних актів щодо виконання бюджетів відповідних рівнів;

* ревізія поточного рахунка відповідного бюджету, позабюджетних і валютних коштів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування;

* правильність витрачання коштів на утримання фінансових органів, органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Основними завданнями ревізії (перевірок) бюджетних установ є:

* додержання бюджетної дисципліни;

* перевірка правильності планування і використання бюджетних коштів;

* збереження грошових коштів і матеріальних цінностей;

* правильність ведення обліку і звітності;

* законність утворення та ефективність використання позабюджетних коштів.

Ревізії і перевірки проводяться на основі піврічних планів:

- Головного контрольно-ревізійного управління, затверджених його Колегією;

- Контрольно-ревізійних управлінь в АРК, областях, містах Києві і Севастополі, затверджених Головним контрольно-ревізійним управлінням України;

- Контрольно-ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах, затверджених Контрольно-ревізійними управліннями по АРК, областях, містах Києву і Севастополю.

Загалом ревізійний процес має чотири умовно самостійних етапи: 

- підготовка до проведення ревізії;

- проведення ревізії;

- оформлення матеріалів ревізії;

- реалізація матеріалів ревізії.

При проведенні ревізій установ і організацій, що фінансуються з бюджету, слід перевіряти:

1) правильність складання і виконання єдиного кошторису доходів і видатків;

2) законність і обґрунтованість передбачених у кошторисі видатків;

3) правильність списання на витрати грошових коштів і матеріальних цінностей по кожній зі статей кошторису, наявність належно оформлених бухгалтерських документів;