Характеристика небанківського кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика небанківського кредитування

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи небанківського кредитування

1.1 Виникнення небанківських кредитних установ

1.2 Суть спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів

Розділ 2. Загальна характеристика небанківського кредитування підприємств

2.1 Вплив небанківських фінансово-кредитних установ на розвиток підприємства

2.2 Особливості розвитку страхових компаній

2.3 Кредитна спілка - альтернатива банківському кредиту

2.4 Інститути спільного інвестування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.

Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин. Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки обміну. Кредит необхідний як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.

Необхідність кредитних відносин пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших -- виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Потреба в кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв'язку із необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу. Традиційно виникнення потреби в кредиті пов'язують із сезонністю виробництва. У цьому плані, наприклад, сільське господарство не може не спиратися на використання кредитів.

Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов'язані зі створенням відповідного інституціонального середовища -- мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

Фінансовий ринок України перебуває в стадії формування. Він ще не має різноманітності фінансових посередників. Існуючі в Україні комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди та інші фінансові установи не задовольняють потреб структур аграрного бізнесу та сільського населення. Крім того, потреба в кредитах та рівень кредитоспроможності підприємств не мають тісного кореляційного зв'язку.

Комерційним банкам невигідно приймати та обслуговувати дрібні вклади та надавати дрібні кредити. Існуючі господарства не є привабливими для кредитування. Банки майже припинили кредитування дрібного виробництва - ніхто не хоче кредитувати збиткове виробництво.

В сучасних умовах постає потреба пошуку альтернативних джерел фінансування і кредитування. Щоб не винаходити нових гіпертрофованих фінансових структур варто скористатися світовим досвідом кредитної кооперації і спрямувати ресурси і політичні дії уряду саме на підтримку кредитних спілок.

"В умовах крайнього дефіциту бюджетів усіх рівнів, скорочення інвестиційних потоків, зниження з боку банків обсягів кредитування реального сектору економіки необхідно шукати нові шляхи для зростання інвестиційної активності", -- зазначено у "Програмі державної підтримки небанківського фінансового сектору в Україні на 2000--2002 роки", що була прийнята у червні 2000 року. Сучасний інвестиційний клімат в Україні через низку причин не можна вважати сприятливим як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. У зв'язку з цим заслуговує на увагу питання підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ (НБФКУ) у розвитку вітчизняної економіки.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Небанківське кредитування підприємств - переваги і недоліки в умовах ринку».

Об'єкт дослідження - сучасна економіка підприємств.

Предмет дослідження - небанківське кредитування підприємств.

Мета дослідження - розглянути роль небанківських фінансово-кредитних установ в економіці країни, власне, проблеми, з якими стикається розвиток цього сектору економіки, особливості діяльності деяких категорій небанківських фінансово-кредитних установ, реальні можливості розвитку небанківських фінансово-кредитних установ на сьогодні.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні основи небанківського кредитування;

2) проаналізувати суть спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів;

3) охарактеризувати небанківське кредитування підприємств;

4) дослідити вплив небанківських фінансово-кредитних установ на розвиток підприємства;

5) проаналізувати особливості розвитку страхових компаній;

6) охарактеризувати кредитну спілку як альтернативу банківському кредиту;

7) розглянути інститути спільного інвестування.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 17 найменувань. Робота викладена на 32 сторінках друкованого тексту.

Розділ 1. Теоретичні основи небанківського кредитування

1.1 Виникнення небанківських кредитних установ

Функціонування в економіці банківського і промислового капіталів, їх переплетення породжують нову форму капіталу -- фінансовий капітал.

Фінансовий капітал -- якісно нова форма капіталу, яка виникає внаслідок злиття промислового і банківського капіталів та слугує подальшому усуспільненню виробництва.

На початковій стадії розвитку фінансовий капітал, за спостереженням австрійського політичного діяча і теоретика Рудольфа Гільфердінга (1877--1941), був капіталом, «що знаходиться у розпорядженні банків і застосовується промисловцями». У процесі такого застосування банківський і промисловий капітали переплітаються і функціонують як єдність.

У вузькому розумінні переплетення банківського і промислового капіталів характеризується їх безпосереднім об'єднанням у межах однієї організації під єдиним контролем, що виявляється в існуванні деяких типів концернів. У широкому розумінні -- переплетення, зрощування є тісним взаємозв'язком банківських і промислових капіталів, установленням між ними міцних кредитних відносин та інших зв'язків. Еволюція банків і кредитної системи об'єктивно зумовлює розвиток фінансового капіталу, який набуває нових ознак і форм утілення [4, 124].

На початку XIX ст. банки були посередниками у здійсненні платежів і наданні кредитів. Цим і обмежувався їх зв'язок із промисловим капіталом. Однак уже наприкінці XIX -- на початку XX ст. змінилися не лише розміри, а й характер банківського кредиту, зміцніли кредитні зв'язки між великими банками і великими промисловими підприємствами. Банки почали проникати у промисловість, ставати співвласниками промислових підприємств.

Укрупнення банківського капіталу було зумовлене концентрацією та централізацією в промисловості, яка потребувала значних капіталів (кредитів). Збільшення банківських кредитів у промисловість формує зацікавленість банків її справами, оскільки у разі банкрутства позичальника банк понесе значні збитки.

Більшими стали і строки банківського кредиту, що зумовлене зміною структури промислового капіталу. Йдеться про зростання питомої ваги основного капіталу в загальній структурі промислового, що зумовило появу довгострокового кредиту, оскільки вкладення в основний капітал здійснюють на тривалі строки. Це тісно пов'язує банківський і промисловий капітали. Будучи зацікавленими у благополучному фінансовому стані промислових підприємств, у які вкладено капітали, намагаючись впливати на хід їх справ, банки почали вимагати від своїх клієнтів зберігати вільні грошові капітали лише у них і використовувати лише їх кредити, що зумовлює зростання кредитних операцій і примноження прибутків банків. Нерідко вони мають своїх представників в органах управління підприємств-позичальників.

Наступним етапом злиття банківського і промислового капіталів є процес прямого (а не через кредит) проникнення банківського капіталу в промисловість. При цьому використовують такі механізми:

-- придбання банками акцій промислових компаній. Проникаючи у промисловість, банки отримують частину прибутку і надприбутку через дивіденди від акцій промислових підприємств. Купуючи їх, банки встановлюють контроль над акціями, оскільки володіють їх контрольним пакетом. Вони часто купують акції промислових підприємств для спекулятивних операцій на біржі та отримання біржового прибутку;

-- випуск і розміщення банками акцій промислових підприємств. Підприємства вдаються до випуску нових акцій і облігацій, коли їм потрібні додаткові капітали. Як правило, вони не можуть чекати, поки знайдеться покупець цінних паперів, а тому доручають функцію розміщення паперів банкам, оскільки вони мають розгалужений апарат і широке коло клієнтів, серед яких можна розміщувати й збувати ці папери [16, 145].

Операції банків з випуску цінних паперів мають на меті отримання емісійного прибутку -- різниці між курсом продажу акцій і облігацій та курсом їх купівлі. Він сягає значних розмірів -- інколи 8--10 % від суми нової емісії цінних паперів;

-- участь у заснуванні нових підприємств. Банки зацікавлені у цій діяльності, оскільки вона дає їм змогу привласнювати значний засновницький прибуток.

Завдяки придбанню акцій, емісійній і засновницькій діяльності банки стають прямими учасниками промисловості та її співвласниками. Нерідко великі промислові компанії купують акції банків і стають їх співвласниками, крім того, засновують нові банки і фінансові компанії. Це дає їм змогу отримувати великі кредити і випускати цінні папери на найвигідніших умовах. Так утворюється і функціонує нова форма капіталу -- фінансовий капітал.

На сучасному етапі у структурі фінансового капіталу суттєво зменшується частка банківського кредитування, який витісняється спеціалізованими кредитно-фінансовими установами, серед яких найбільшу популярність мають кредитні спілки.

Кредитна спілка для України не є зарубіжною новинкою чи сучасним вітчизняним винаходом. Перше кредитне товариство райфайзенівського типу в Україні виникло в селі Іванківці Прилуцького повіту на Полтавщині ще в 1895 році. З цього часу розпочався динамічний розвиток кредитної кооперації. В статутах кредитних товариств вказувалося, що вони мають на меті полегшити ведення господарства своїм членам шляхом надання позичок та прийняття на себе посередництва по оборотах їхніх господарств. Ощадно-позичкове товариство, крім цього, мало мету сприяти своїм членам у накопиченні заощаджень.

Ощадно-позичкове товариство володіло основним капіталом, який формувався з паїв та пайових внесків членів, пожертвувань або позичених товариству коштів та відрахувань від своєї діяльності. Розмір та терміни обов'язкових пайових внесків встановлювалися загальними зборами. За рахунок пожертвувань, добровільних внесків членів, відрахувань від господарської діяльності кредитні кооперативи створювали фонди оборотів з посередництва, на погашення безнадійних позик, для видачі допомоги членам та їхнім сім'ям при нещасних випадках [16, 156].

Кредитне товариство мало стати сільським кооперативом з високим рівнем універсалізації діяльності. Крім надання кредитів, кооперативи закуповували для своїх членів реманент, продавали продукцію, організовували навчання та піднімали рівень матеріального та духовного життя селян. Так, для прикладу, Херсонський союзкредит у тяжкі роки громадянської війни виділив на розвиток власної матеріальної бази 500 тис. крб., 450 тис. крб. - на доплату культурно-освітнім закладам, а також 50 тис. крб. Кооперативному інституту ім. М.І.Туган-Барановського і Херсонському товариству "Просвіта". Було прийнято рішення відкрити трудову школу імені Т.Г.Шевченка. Учнями школи ставали переважно діти членів кооперативів.

Сучасні кредитні спілки в розвинутих країнах є дієвими суб'єктами фінансового ринку, які надають фінансові послуги, подібні до банківських: залучають кошти у формі депозитів, відкривають пайові, ощадні та чекові (розрахункові), пенсійні та інші рахунки і за рахунок цих коштів видають кредити різних видів, розміщують тимчасово вільні кошти у казначейські зобов'язання, державні і муніципальні облігації та інші цінні папери. Крім того, кредитні кооперативи здійснюють розрахунково-касове обслуговування, обмін чеків, продаж дорожніх чеків, випуск кредитних карток, брокерські та нотаріальні послуги.

1.2 Суть спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути є структурною складовою кредитної системи.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути -- установи кредитної системи небанківського типу, які акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

За розвинутої ринкової економіки вони відіграють значну роль у мобілізації та нагромадженні грошового капіталу. До них належать: страхові, інвестиційні та фінансові компанії, пенсійні та благодійні фонди, позиково-ощадні асоціації, кредитні спілки, ломбарди тощо, які активно і небезуспішно конкурують з банківською системою. Цьому сприяють зростання доходів населення; розвиток ринку цінних паперів; надання цими інститутами спеціалізованих послуг, яких не надають банки; а також можливість акумулювати грошові кошти на тривалий строк і здійснювати довгострокові інвестиції.

Діяльність цих установ на ринку позик зводиться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Між спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами точиться гостра конкурентна боротьба. Наприклад, страхові компанії конкурують з пенсійними фондами за залучення пенсійних заощаджень і вкладення їх у акції; позиково-ощадні асоціації -- зі страховими компаніями у сфері іпотечного кредиту і вкладів у нерухомість, державні цінні папери; фінансові компанії -- зі страховими компаніями у сфері споживчого кредиту. Всі вони конкурують з комерційними банками за залучення заощаджень населення. Ці види конкуренції мають загалом неціновий характер, що спричинене специфікою пасивних операцій кредитно-фінансових установ. Якщо, наприклад, у банківській справі діє відсоткова ставка за вкладами і наданими кредитами, то у страховій справі -- страховий тариф, який визначає розмір страхової премії та страхового відшкодування. Формою доходу інвестиційних компаній є курсова різниця акцій як об'єктів купівлі-продажу. Нецінова конкуренція зумовлена також неможливістю порівняти операції, які здійснюють небанківські кредитно-фінансові установи, та ціни на них.

Існування в кредитній системі спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів значно розширює фінансові можливості окремих клієнтів і дрібних фірм, оскільки збагачує варіанти вибору власником дрібного бізнесу джерел кредитування [16, 147].

В Україні система спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів перебуває на стадії формування. Її суб'єктами є комерційні страхові компанії, пенсійні фонди та інші установи, роль яких у системі кредитних відносин стає помітнішою.

Розділ 2. Загальна характеристика небанківського кредитування підприємств

2.1 Вплив небанківських фінансово-кредитних установ на розвиток підприємства

Небанківські фінансово-кредитні установи (НБФКУ)кк можуть відігравати важливу роль у розвитку економіки підприємства. Вони є складовою фінансово-інвестиційного ринку, важливим елементом банківської інфраструктури. Це створює додаткові можливості для посередництва у залученні заощаджень громадян та розширенні можливостей підприємств у виборі джерел фінансування. Досвід багатьох країн переконує, що за участі небанківських фінансових посередників вдається нівелювати деякі з негативних наслідків малозабезпеченості більшої частини населення. Незаможні люди не мають великих заощаджень. Однак їхні сукупні збереження можуть сягати значних сум. Мобілізуватимуть ці кошти небанківські фінансові посередники, завдяки чому населення матиме змогу отримувати додаткові доходи, а економіка країни в цілому одержати додаткове джерело інвестицій.

Сьогодні в Україні склалася ситуація, за якої НБФКУ ще не відіграють тієї позитивної ролі в економіці, якої від них можна було б очікувати. їх участь у фінансовому посередництві, підтримці розвитку малого та середнього бізнесу й подоланні бідності практично непомітна. Репутація окремих структур НБФКУ, зокрема довірчих товариств та пенсійних фондів, щодо збереження коштів населення незадовільна. Ці установи своєю діяльністю не сприяли зміцненню довіри до себе з боку громадян. Здебільшого малоефективна робота та непоодинокі випадки шахрайства в цих закладах призводили до зменшення заощаджень багатьох незаможних родин.

Сектор НБФКУ в економіці України на сьогодні надто малий. Його сукупні активи ледве перевищують 1,5% від ВВП. Це чи не найнижчий показник серед країн із перехідною економікою. Для порівняння, в Росії він становить приблизно 4%, у найуспішніших перехідних економіках сягає навіть 15-20 відсотків, від ВВП, а в розвинених країнах він порівнянний із ВВП (Німеччина -- 72,2%) або значно перевищує його (Великобританія -- 250%, США -- 261,8%). Окрім інших негативних наслідків, низький рівень розвитку цього сектору в економіці Україні призводить, зокрема, до стримування розвитку фондового ринку і навпаки. Наприклад, активність ринків капіталу залежить від ефективного попиту з боку інституційних інвесторів, таких, як пенсійні та страхові фонди, які, в свою чергу, потребують привабливих інструментів фондового ринку для ефективного інвестування вкладених коштів [10, 107].

На думку експертів Світового банку, розвиток сектору НБФКУ в економіці України досить повільний, а подеколи й хаотичний. Він стикається нині з цілою низкою проблем. Першою з них можна назвати відсутність цілеспрямованої довгострокової урядової програми щодо створення ефективного фінансового сектору, до якого входили б також дієві й надійні НБФКУ. На нашу думку, вже згадана чинна Програма має ряд хиб, через які вона не може претендувати на роль комплексного і всеохоплюючого плану розвитку відповідного сектору економіки [10, 107].

По-перше, Програма містить досить детальний аналіз сучасного стану фінансового сектору економіки України, але їй бракує конкретних рекомендацій щодо його поліпшення. Заходи, викладені у Програмі, мають здебільшого декларативний і загальний характер. У ній відсутній перелік конкретних кроків із зазначенням термінів їх реалізації, органів, відповідальних за їх здійснення. Наприклад, одним із заходів є "реалізація пріоритетних напрямків розвитку установ НФС в Україні". Незрозуміло, які ж саме ці "пріоритетні напрямки", хто має їх визначати і реалізовувати, за допомогою яких інструментів тощо. По-друге, навіть перелічені у Програмі заходи не охоплюють усіх напрямів удосконалення української фінансово-кредитної системи за участю НБФКУ. По-третє, з огляду на термін дії Програми та на політичну ситуацію в Україні вчасно здійснити більшість із передбачених нею заходів практично неможливо, вони зостануться лише побажаннями на папері.

Другою й найсерйознішою перепоною на шляху розвитку небанківського фінансового сектору (НФС) є фактична відсутність законодавчого і нормативного регулювання їх діяльності. В Україні відсутнє систематизоване законодавство стосовно діяльності фінансових посередників та фінансово-кредитних установ. Для розв'язання цієї проблеми Програмою пропонувалося прийняття таких законопроектів: "Про кредитні спілки", "Про (небанківські) фінансово-кредитні установи", "Про фінансові операції", "Про довірче управління майном", "Про франчайзинг".

Ці закони мали б врегулювати діяльність як НФС у цілому, так і окремих категорій НБФКУ зокрема. Фактично станом на червень 2002 року з перелічених законопроектів Верховною Радою був прийнятий тільки Закон "Про кредитні спілки". Проекти Законів "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про недержавні пенсійні фонди" й деякі інші ще перебувають на розгляді. Внаслідок цієї ситуації діяльність таких категорій НБФКУ, як недержавні пенсійні фонди, довірчі товариства, ломбарди, досі залишається законодавчо неврегульованою. Одним із перших кроків у напрямі поліпшення правового поля могло б стати прийняття простого рамкового закону, який містив би невелику кількість принципів регулювання діяльності НБФКУ [10, 108].

Ще однією серйозною проблемою є відсутність відповідного наглядового органу та надійних принципів регулювання діяльності НБФКУ. Всі категорії НБФКУ відображають фідуціарні відносини зі своїми клієнтами. Але численні скандали останніх років свідчать про те, що в НБФКУ недостатньо розвинута повага до цих фідуціарних зобов'язань, а регулятивні вимоги стосовно їхнього виконання сьогодні неадекватні. Також ці наглядові органи могли б узяти участь у покращанні інформованості населення про цілі та напрями діяльності НБФКУ.

З попередніми двома проблемами логічно пов'язаний незадовільний правовий захист учасників основних фондових ринків, що призводить до збільшення ризиків у діяльності інвесторів на вітчизняному ринку, погіршення інвестиційного клімату тощо.

Слід вказати і на недостатньо якісний рівень професійного середовища, що виявляється у невисокій кваліфікації персоналу спеціалізованих установ. Однією з причин можна вважати нестачу відповідних навчальних закладів і програм для розв'язання цієї проблеми.

Перешкоджають розвиткові НБФКУ в Україні і несприятливий загальний макроекономічний клімат, і відсутність довіри до фінансових організацій з боку населення. Характерною особливістю цих перешкод є принципова неможливість їх подолання за допомогою будь-яких конкретних заходів. Сподіваємося, що загальне економічне зростання, яке вже почалося в Україні, у майбутньому змінить ситуацію на краще. Це, в свою чергу, стане важливим чинником подальшого розвитку економіки, оскільки, за різними оцінками, зараз населення України зберігає на руках від 10 до 15 млрд. дол. США. Залучення цих коштів у економіку є одним із важливих макроекономічних завдань.

Зазначені чинники стримують розвиток небанківських фінансово-кредитних установ, хоч потенційний попит на їхні послуги величезний. Окрім цього, кожна зі структур НБФКУ має низку притаманнних саме їй проблем.

2.2 Особливості розвитку страхових компаній

Зупинимося на особливостях діяльності деяких небанківських фінансових організацій в Україні.

Страхові компанії останніми роками працювали чи не найкраще серед небанківських фінансових установ. Однак, хоча у страховій справі й спостерігається значне пожвавлення, обсяг ринку страхування дуже малий. Так, загальні резерви усіх українських компаній наприкінці 2000 року становили 959 млн. грн. У державі застраховано тільки близько 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник сягає 90-95 %. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05% при тому, що населення України становить 7% населення Європи.

З метою підтримки та реформування страхового сектору української економіки у лютому 2001 року було прийнято "Програму розвитку страхового ринку України на 2001--2004 роки". Вона містить цілу низку конкретних заходів, спрямованих на розвиток страхування. Результатами виконання цієї Програми є: зростання обсягів надходження страхових премій на 70--80% щороку протягом 2001-- 2005 років; збільшення відношення обсягу страхових платежів до ВВП із 0,9% у 2000 році до 2% у 2005-му; збільшення розміру страхових резервів у 2002 році до 1 млрд. грн., а в 2005 році -- до 3 -- 5 млрд. грн. [10, 109].

Аналізуючи діяльність страхового сектору економіки України, не можна обійти увагою рівня його капіталізації. Так, ще 1996 року вимоги до капіталу страхових компаній були визначені на рівні 100 тис. екю для компаній, створених резидентами України, та 500 тис. екю для компаній, створених за участю іноземного капіталу. Однак із прийняттям Закону "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. цю норму було змінено. Відтепер мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається будь-якими видами страхування, крім страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, -- 1,5 млн. євро. Страховики, які функціонували на момент прийняття цього закону, зобов'язані сформувати свої статутні фонди відповідно до нових вимог протягом трьох років. З одного боку, це нововведення сприятиме консолідації страхової галузі (зменшенню кількості учасників страхового ринку з одночасним підвищенням надійності цієї галузі), а з другого -- перешкоджатиме виходу на ринок нових страховиків із недостатнім стартовим капіталом.

2.3 Кредитна спілка - альтернатива банківському кредиту

Кредитна спілка, як визначається Законом України «Про кредитні спілки» - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка за словами В.В.Гончаренка, - це фінансовий кооператив, який є одночасно і громадською, і фінансовою організацією та являє собою специфічну форму господарювання. Інакше кажучи, це фінансова установа, яка ставить за мету фінансову взаємодопомогу та економічний самозахист людей.

Сучасні кредитні спілки пропонують майже повний перелік банківських послуг, однак вони мають особливий статус і вважаються специфічними фінансовими установами. Кредитні спілки в переважній більшості країн діють на основі кооперативної форми власності і цим відрізняються від інших фінансових установ. Кредитні спілки в сучасних умовах класифікуються як фінансові кооперативи, належать до категорії неприбуткових інститутів та звільняються від податку на прибуток. Кредитні спілки сприяють здоровій конкуренції між позичково-ощадними інститутами та іншими фінансовими установами у встановленні позичкового процента. Кредитні спілки дали можливість селянам, фермерам витрачати менше коштів на придбання необхідних засобів і товарів та отримувати дивіденди і проценти із заощаджень.

На відміну від інших фінансових установ, які, як правило, створюються для отримання прибутку від надання фінансових послуг, кредитна спілка створюється групою людей для самозабезпечення фінансовими послугами на основі принципів кооперації. Метою діяльності кредитної спілки є не отримання прибутку, а надання різноманітних фінансових послуг виключно своїм членам. Члени спілки є одночасно її власниками та клієнтами, тому кредитній спілці вдається поєднати інтереси власників та клієнтів. Прибуток, отриманий від членів як від клієнтів, розподіляється між ними як між власниками.

Характерною відмінністю кредитної спілки від інших фінансово-кредитних установ є те, що вона надає послуги лише своїм членам. При цьому членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації, проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

«В ідеалі» модель діяльності кредитної спілки виглядає так: «зібралися фізичні особи - студенти вузу, провели установчі збори, ухвалили статут, зробили внески до спільної скарбнички, зареєструвалися. Виникла в когось із них (членів спілки) потреба у фінансах - зібралися, ухвалили рішення, виділили кредит. Тобто кредитна спілка - це всім нам відома з радянських часів «каса взаємодопомоги», тільки з більшими можливостями та детальною регламентацією своєї діяльності. На практиці переважна більшість одержувачі кредитів, які стають тимчасовими членами кредитної спілки, і гадки не мають ні про цілі та завдання створення кредитної спілки, ні про «спільні інтереси, що об'єднують їх з іншими членами». Принесли довідку (декларацію) про доходи, довідку про надання ідентифікаційного коду, оформили договір застави чи поруки, підписали кредитну угоду - отримали кредит, виплатили кредит - забули про існування кредитної спілки. А корисно було б знати, що дохід, який залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків. І хоча кредитна спілка визначена законодавством як неприбуткова організація, можливостей отримання доходів у неї достатньо. Так, відповідно до свого статуту, кредитна спілка [7, 15]:

* приймає вступні, обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки;

* надає кредити своїм членам, причому розмір відсотків за користування кредитами, види кредитів, умови їх надання та строки повернення кредитна спілка встановлює самостійно;

* залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки яку готівковій, так і в безготівковій формі. Розмір відсотків, ідо розподіляються та нараховуються на внески, що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки, також встановлюються кредитною спілкою самостійно;

* виступає поручителем зобов'язань своїх членів перед третіми особами;

* оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт І послуг у межах наданого йому кредиту;

* провадить благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Кредитні спілки створюються на базі певного існуючого територіального чи професійного об'єднання, громадської чи релігійної організації, територіальної одиниці, трудового колективу та іншого формального чи неформального об'єднання, в якому люди, як правило, знають одне одного.

Статут та всі принципові рішення щодо діяльності кредитних спілок, як в інших товариствах, приймаються загальними зборами, на яких кожен член спілки має один голос незалежно від суми внесків та терміну вступу до спілки. Особи, які створили спілку, як правило, не мають жодних привілеїв чи виключних прав щодо членів, які вступили до спілки пізніше.

Кредитна спілка є водночас формою взаємодопомоги громадян, їх громадською організацією, яка створює різноманітні колективні фонди, що використовуються на суспільні потреби, та фінансовою установою, яка може надавати своїм членам майже повний перелік банківських послуг.

Члени кредитного кооперативу отримують гроші декількома шляхами. Кошти, вміщені у вклади, надаються членам під розумну низьку ставку процента. Кожен рік після визначення величини поточних витрат та резервного фонду залишок коштів, зароблених кредитною спілкою, сплачується членам у формі дивідендів на заощадження або ж як часткове погашення позики. Гроші повертаються членам кредитної спілки в тому випадку, коли ті забирають свій пай та вибувають зі спілки.

Серед найбільш поширених типів ощадних рахунків, які використовуються в кредитних спілках, необхідно виділити:

1. Прямі перерахування з заробітної плати. Член кредитної спілки дає згоду на регулярне проведення прямих перерахунків з його зарплати або на перерахування всієї суми заробітку на свій рахунок в кредитній спілці.

2. Дитячі рахунки. Діти (разом з родичами) роблять внески невеликих сум накопичених грошей.

3. Строковий внесок. Цей метод заохочує вкладення великих сум у заощадження на тривалий час. Використовуються внески на один, п'ять та десять років з відповідними процентами.

4. Поточний рахунок. Цей метод не використовується тільки до накопичень, однак існує тенденція використання його для виплати процентів.

Отже, основними фінансовими послугами, що можуть надавати кредитні спілки «з користю для справи», є розміщення коштів на депозитних рахунках та надання кредитів під відсотки.

Особливість кредитної спілки в тому, що фінансові послуги вона надає виключно своїм членам. Ними можуть бути лише фізичні особи, проте, згідно з законом, від імені членів кредитної спілки кредити можуть отримувати також селянські (фермерські) господарства та приватні підприємства, які перебувають у їх власності. Напевне, саме таким чином законодавці спробували підтримати селянський (фермерський) сектор економіки країни, адже банки вважають такі види кредитування надто ризикованим і, відповідно, неприбутковим сегментом ринку фінансових послуг.

Особливістю діяльності кредитних спілок в Україні є те, що відповідно до чинного законодавства, окрім комерційних банків, лише вони мають право

працювати з фізичними особами на ринку заощаджень. Незважаючи на те, що обсяг діяльності й активи кредитних спілок досі незначні, вони є тим видом фінансових установ, який може забезпечити потреби невеликих приватних вкладників та позичальників. Річ у тім, що комерційним банкам не вигідно обслуговувати невеликі вклади й надавати дрібні позички. Зараз ті кілька банків, які активно залучають депозити фізичних осіб, виплачують відсотки за ставкою, яка не перевищує 23--25% річних, а мінімальні суми депозитів становлять 200--2000 гривень. Водночас середня процентна ставка в кредитній спілці становить 36--48% річних, при цьому середня сума депозитів -- 150--250 гривень, а діапазон цих сум -- від 10 до 10 000 гривень [7, 16].

Стати членом кредитної спілки можна на підставі письмової заяви особи за рішенням спостережної ради. Рішення про надання кредиту приймається кредитним комітетом спілки. Проте, як засвідчує практика, отримати споживчий кредит у спілці можна безпосередньо у місцях продажу товару, протягом 30-40 хвилин ставши її членом та уклавши кредитну угоду з кредитною спілкою. Членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов'язкового пайового внесків. їх розміри, як правило, невеликі - від 5 до 30 грн., причому розмір вступного внеску зазвичай дещо вищий від пайового. Після цього особа стає повноправним членом кредитної спілки і має можливість отримати кредит.

Ухвалюючи рішення про надання кредиту, кредитний комітет оцінює заяву на кредит від фізичної особи за багатьма характеристиками, а саме: сума кредиту, його призначення, тривалість кредиту, наявність рахунку в банку, кредитна історія, сума на банківських рахунках, боргові зобов'язання перед іншими особами, загальний фінансовий стан позичальника, можливості поручителів, фах позичальника, вік, тривалість роботи на одному місці, сімейний стан, тривалість проживання в одному місці тощо.

Кредитна спілка може встановити додаткові умови для отримання необхідної суми кредиту. Приміром, кредит видається лише тоді, коли член кредитної спілки накопичив на рахунку певну суму відсотків від тієї суми кредиту, яку він хоче отримати. У деяких кредитних спілках, за умови, якщо член спілки накопичив на своєму рахунку відповідну суму за рахунок пайових внесків або має довгостроковий депозитний вклад, що на порядок перевищує розмір кредиту, передбачена можливість отримання безвідсоткової позики. Крім того, якщо позичальник має бездоганну кредитну історію, тобто позичає гроші в кредитній спілці не вперше і завжди вчасно виконував кредитні зобов'язання, він може розраховувати на знижені відсотки то кредиту.

Види кредитів, які надаються кредитними спілками, можна умовно поділити за об'єктом кредитних відносин на грошові та товарні, за суб'єктом - на споживчі та підприємницькі.

Грошові кредити - відповідно надаються грішми за письмовою заявою члена кредитної спілки у разі позитивного висновку кредитного комітету. Грошові кредити надаються під заставу майна, що належить позичальнику. Застава не вимагається, якщо за позичальника виступає поручителем інший довірений член кредитної спілки або платоспроможна особа, .що може виконати зобов'язання за кредитом у випадку їх невиконання позичальником. Також грошові кредити можуть отримати члени, які мають накопичення на своїх рахунках у кредитній спілці (за рахунок пайових внесків або на депозиті), проте лише в межах суми відповідних накопичень. Обсяг кредиту,, наданого одному позичальнику, обмежується законодавством і не може перевищувати 20 відсотків капіталу спілки.

Товарні кредити - кредитна спілка сплачує повну суму за вибраний покупцем товар, побутову техніку, автомобіль, житло (у будь-якому магазині), а член кредитної спілки отримує товар і частками повертає всю сплачену суму за товар, одночасно сплачуючи відповідні відсотки. При цьому часто кредитні спілки вимагають сплатити перший внесок за користування товарним кредитом у розмірі від 10 до 40% вартості товару, що купується. До повного погашення зобов'язань за товарним кредитом товар залишається заставою або власністю кредитної спілки.

Споживчі кредити - надаються фізичним особам на купівлю побутової техніки, меблів, комп'ютерів тощо, для здійснення ремонтів квартири, машини, проведення весілля, купівлі об'єктів нерухомості, на оплату освітянських послуг, на туристичну путівку тощо. Тобто на все, для чого можуть знадобитися гроші пересічному споживачеві у повсякденному житті. Споживчі кредити можуть бути як товарними, так і грошовими. Сьогодні споживчими товарними кредитами найчастіше користуються для задоволення побутових потреб, проте поступово набуває популярності грошове кредитування, зокрема, для покриття витрат на здобуття освіти, проведення ремонтів житла.

Підприємницькі кредити - надаються переважно на поповнення обігових коштів або на придбання, будівництво чи ремонт основних засобів. Підприємницькі кредити також можуть бути грошовими і товарними. Але отримати грошовий товарний кредит можна також під бізнес-план. Хоча процедура отримання такого кредиту набагато складніша за інші. Межа кредитів на підприємницьку діяльність зараз встановилась на рівні 5-25 тис. грн.

Кредитування не здійснюється у таких випадках:

* на внесення платежів у бюджет, позабюджетні фонди та лізингових платежів;

* на формування та збільшення статутного фонду;

* позичальникам, майно та рахунки яких знаходяться у податковій заставі;

* позичальникам, оцінка фінансового стану яких свідчить про високий ступінь ризику;

* позичальникам, які мають прострочену заборгованість по кредиту та відсотках, за винятком випадків поновлення кредитів;

* на будівництво об'єктів, за відсутності оформленого належним чином документа, що підтверджує право власності на землю або право користування нею [10, 110].

Порівняно з банками кредитні спілки є значно гнучкішим джерелом фінансування. Спрощена процедура, за якою є можливість отримати кредит, більше наближує спілку до споживачів послуг, ніж банківські процедури. Як прогнозують аналітики, на ринку конкуренція між банками та кредитними спілками незабаром перейде у розподіл функцій. Банкам залишиться іпотечне кредитування та кредитування юридичних осіб, а спілки «перетягнуть» на себе ринок споживчого кредитування. Вже сьогодні у невеликих населених пунктах, де банкам ніде розгорнути свою діяльність, кредитна спілка - поза конкуренцією, і для багатьох стає єдиним шансом отримати кредит.

Отже, кредитні спілки мають широкі можливості й хороші шанси для подальшого розвитку на фінансовому ринку. Доброю ознакою є врегулювання їх діяльності на законодавчому рівні.

2.4 Інститути спільного інвестування

небанківський кредитний фінансовий інвестування

Важливою ланкою фінансової системи держави є інститути спільного інвестування (ІСІ). Це пайові та корпоративні інвестиційні фонди, а також компанії з управління активами інвестиційних фондів.

Інвестиційні фонди покликані виконувати важливу функцію -- залучення дрібних заощаджень населення у великих обсягах і реінвестування їх у виробничу діяльність. В окремих країнах із перехідною економікою інвестиційні фонди зуміли накопичити активи в сумі, що дорівнює 5--12% ВВП, тоді як в Україні цей показник становить менш ніж 0,21% ВВП⁸. Є кілька причин того, чому ці установи досі не перетворилися на важливий компонент фінансової системи України [10, 111].

По-перше, 234 з 252 (93%) інвестиційних фондів, що діяли наприкінці 2000 року, були закритого типу. Основною функцією цих установ було накопичення приватизаційних майнових сертифікатів переважно дрібних інвесторів (громадян України) та їх подальше інвестування у цінні папери приватизованих підприємств. Однак "масова сертифікатна приватизація", для обслуговування якої, власне, і створювалися закриті інвестиційні фонди, досягла свого піку в 1996--1997 роках і практично завершилася до кінця 1998 року. Водночас тільки відносно невелика частина інвестиційних компаній та фондів зуміла переорієнтувати свою діяльність на системну роботу з портфельними інвесторами.

По-друге, завершення сертифікатної приватизації в 1998 році збіглося з кризою на фінансових ринках Росії та України, яка серйозно зашкодила роботі фондових ринків і підірвала ліквідність основних цінних паперів.

По-третє, протягом останніх років нагляд за діяльністю інвестиційних фондів був недостатнім і несистематичним.

Отже, більшість інвестиційних фондів, які діють і далі, цілковито вичерпали свою функцію агентів сертифікатної приватизації і не мають перспектив для подальшого розвитку.

Ухвалення Верховною Радою Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 року стало важливою подією для забезпечення подальшого розвитку інших статутів спільного інвестування в Україні. Загалом, закон закладає основи для створення повноцінних Інститутів спільного інвестування, належної організації їхньої роботи та розвитку інфраструктури, потрібної для їхньої діяльності, і в першу чергу, компаній з управління активами. З моменту набуття законом чинності нові ІСІ дозволяється створювати тільки у формах пайових і корпоративних інвестиційних фондів; створення Інвестиційних фондів й інвестиційних компаній відповідно до Указу Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (який регулював діяльність ІСІ до прийняття зазначеного закону) забороняється [10, 112].

Закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені до набрання чинності цим законом, здійснюють свою діяльність протягом строку, на який вони були створені. У разі закінчення строку діяльності таких інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній вони повинні ліквідуватися або прийняти рішення про реорганізацію в пайовий чи корпоративний Інвестиційний фонд. Відкриті інвестиційні фонди та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній зобов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього закону протягом двох років.

Відповідно до висновків експертів, швидше за все буде створено 30--40 потужних пайових і корпоративних фондів, що зможуть задовольняти потреби як великих портфельних, так і звичайних дрібних інвесторів.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної економіки підприємства - небанківське кредитування підприємств. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Попри значний перспективний попит на послуги небанківських фінансово-кредитних установ, нинішній рівень розвитку цих інститутів залишається незадовільним. Через це втрачаються ті вигоди, які економіка могла б отримати від збільшення обсягів фінансування з боку цих установ. З огляду на вище наведені причини протягом кількох найближчих років не слід очікувати від НБФКУ швидкого та результативного розвитку.

Це зовсім не означає, що небанківський фінансовий сектор нині занепадає. Світовий досвід переконує в тому, що створення НФС належного розміру та значення - це досить складний і довготривалий процес. Основними передумовами успішного розвитку НФС є досягнення економікою та фінансовою системою держави певного рівня зрілості, а також наявність стійкої та стабільної банківської системи. Спершу необхідно реформувати банківський сектор, а виконання нової програми з реформування фінансового сектору на наступні 5-7 років не повинно залежати від створення великого та розвинутого сектору НБФКУ.

Натомість слід закласти правові й регулятивні основи діяльності НБФКУ, встановити вищі стандарти діяльності для учасників цього сектору економіки. Тільки, коли вдосконалені стандарти фідуціарної відповідальності й ефективності будуть впроваджені разом із більш міцним банківським сектором, розширення підгалузі НБФКУ стане відносно простим.

На базі оздоровленого фінансового, сектору можна буде провести комплексні реформи, які безпосередньо стосуватимуться НБФКУ. А вже зараз доцільно реалізувати такі заходи:

-- розроблення й прийняття довгострокової комплексної стратегії розвитку фінансового сектору України, що має спрямовуватися на створення сприятливих умов для розвитку небанківського фінансового сектору в цілому та окремих видів НБФКУ зокрема;

-- створення цілісної дворівневої законодавчої бази для всіх видів діяльності НБФКУ, до якої увійде як рамкове, так і спеціальне законодавство. Як рамковий може бути прийнятий Закон "Про фінансові операції";

-- раціоналізація та інтеграція діяльності різних державних органів, які сьогодні уповноважені наглядати за НБФКУ різних видів. У найближчому майбутньому слід створити єдиний наглядовий орган, що регулюватиме діяльність одночасно всіх видів НБФКУ. Річ у тім, що жодна з категорій НБФКУ сьогодні не є настільки великою, щоб потребувати окремого наглядового органу. Новий наглядовий орган матиме змогу забезпечити впровадження комплексної державної політики регулювання та нагляду за діяльністю НБФКУ;

-- розроблення й впровадження кваліфікаційних вимог, що висуватимуться до фахівців, які бажають працювати у фінансовій сфері. Одночасно слід забезпечити можливості цілеспрямованої підготовки фахівців для діяльності у фінансовому секторі, а також створити розвинену систему перепідготовки кадрів, які вже отримали вищу економічну освіту.

Зрозуміло, що запропонований перелік не претендує на вичерпність. Від нього можна відштовхуватися для розроблення та впровадження конкретніших засобів підтримки розвитку небанківської фінансової сфери в Україні. Вони, в свою чергу, потребуватимуть подальшого коригування у процесі розвитку економіки нашої країни.

Щодо особливостей діяльності деяких небанківських фінансових організацій в Україні можна виділити слідуюче:

- страхові компанії останніми роками працювали чи не найкраще серед небанківських фінансових установ. Однак, хоча у страховій справі й спостерігається значне пожвавлення, обсяг ринку страхування дуже малий.

- більшість інвестиційних фондів, які діють і далі, цілковито вичерпали свою функцію агентів сертифікатної приватизації і не мають перспектив для подальшого розвитку.

- порівняно з банками кредитні спілки є значно гнучкішим джерелом фінансування. Спрощена процедура, за якою є можливість отримати кредит, більше наближує спілку до споживачів послуг, ніж банківські процедури. Як прогнозують аналітики, на ринку конкуренція між банками та кредитними спілками незабаром перейде у розподіл функцій. Банкам залишиться іпотечне кредитування та кредитування юридичних осіб, а спілки «перетягнуть» на себе ринок споживчого кредитування. Вже сьогодні у невеликих населених пунктах, де банкам ніде розгорнути свою діяльність, кредитна спілка - поза конкуренцією, і для багатьох стає єдиним шансом отримати кредит.

Отже, кредитні спілки мають широкі можливості й хороші шанси для подальшого розвитку на фінансовому ринку. Доброю ознакою є врегулювання їх діяльності на законодавчому рівні.

Список використаної літератури

1. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. -- К.: Основи, 1996.

2. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б.С. Івасіва. -- К., 1999. -- 402 с.

3. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. -- Т. 2. -- К.: ВЦ «Академія», 2001. -- 848 с.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2001.

5. Економічна теорія: У 2-х кн. // Макроекономіка: Навч. посібник / За ред. 3. Г. Ватаманюка, С.М. Панчишина. -- Кн. 1. -- К.: Заповіт, 1997.

6. Мирук М.І. та ін. Гроші та кредит: Навч.- метод, посібник. -- К.: КНЕУ, 1999.

7. Міхальська А., Шевченко С. Кредитна спілка - альтернатива банківському кредиту // Молодь і підприємництво. - 2004. - № 6. - С.15-16.

8. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. -- К.: ВЦ «Академія», 1999.

9. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. -- К.: Вікар, 2003..

10. Ніколаєв Є.Б. підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ // Фінанси України. - 2002. - № 12. - С.107-113.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука. -- К.: Інститут аграрної економіки, 1999.

12. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. 2-ге вид., перероб. і допов / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -- К.: Вища школа, 1997.

13. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко І.І., Прохоренко А.Г. -- К.: ВЦ «Академія», 2002. -- 352 с.