Небанківські фінансово-кредитні установи України

Рис. 2. Схема організації операцій фінансових компаній із надання споживчого кредиту

У процесі придбання товару покупець, як правило, сплачує частину його вартості (у межах 20%), а на решту суми бере торговельний кредит (1). Після цього фінансова компанія на підставі попередньо укладеного з торгівельною фірмою договору та поданих нею документів про одержання товарів направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом оплаченої частини (2). Покупець, що придбав товар, погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого договором строку (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів (3). При цьому фінансова компанія може виставити кілька тратт на покупця, який повинен їх акцептувати. Процент на такі кредити, як правило, вищий, ніж процент на звичайні позики комерційних банків, видані на аналогічні строки, - від 10 до 30%, що пов'язано з більшим ризиком непогашення кредиту [7, 364].

Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кредитування. Наприклад, надавати позики торгівельним фірмам під заставу боргових зобов'язань покупців або кредитувати безпосередньо самих покупців. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють також лізингові й факторингові операції.

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їхніх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала довіра до них після краху в 1993-1994 pp. ряду трастових компаній, що завдав великих збитків населенню.

2.8 Кредитні кооперативи

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) - це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, і депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.

Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко - та середньострокові позички своїм членам - під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги - консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства [7, 367].

В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в «пролетаризованому» стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може вести самостійну господарську діяльність і тому не може стати суб'єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.

Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки - споживчої, житлової, збутової тощо.

2.9 Кредитна спілка - альтернатива банківському кредиту

Кредитна спілка, як визначається Законом України «Про кредитні спілки» - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитні спілки - це кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об'єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншою ознакою, тобто ініціаторами їх утворення можуть бути підприємства, профспілки, релігійні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку, визначається потребою одержання доходу на тимчасово вільні власні кошти та можливістю оперативного отримання кредиту.

Кредитна спілка за словами В.В. Гончаренка, - це фінансовий кооператив, який є одночасно і громадською, і фінансовою організацією та являє собою специфічну форму господарювання. Інакше кажучи, це фінансова установа, яка ставить за мету фінансову взаємодопомогу та економічний самозахист людей [13, 15].

Активні операції кредитних спілок полягають у видаванні позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби. Забезпеченням виданих кредитів можуть бути різні види майна та доходів. Кошти, не залучені у позичкові операції, кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках у комерційних банках або інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов'язання.

Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги щодо оподаткування, кредитні спілки можуть забезпечити членам спілок дещо вищий рівень дохідності на внески своїх членів та дешевші, ніж у комерційних банках, кредити. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає в тім, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів.

Сучасні кредитні спілки пропонують майже повний перелік банківських послуг, однак вони мають особливий статус і вважаються специфічними фінансовими установами. Кредитні спілки в переважній більшості країн діють на основі кооперативної форми власності і цим відрізняються від інших фінансових установ. Кредитні спілки в сучасних умовах класифікуються як фінансові кооперативи, належать до категорії неприбуткових інститутів та звільняються від податку на прибуток. Кредитні спілки сприяють здоровій конкуренції між позичково-ощадними інститутами та іншими фінансовими установами у встановленні позичкового процента. Кредитні спілки дали можливість селянам, фермерам витрачати менше коштів на придбання необхідних засобів і товарів та отримувати дивіденди і проценти із заощаджень.

На відміну від інших фінансових установ, які, як правило, створюються для отримання прибутку від надання фінансових послуг, кредитна спілка створюється групою людей для самозабезпечення фінансовими послугами на основі принципів кооперації. Метою діяльності кредитної спілки є не отримання прибутку, а надання різноманітних фінансових послуг виключно своїм членам. Члени спілки є одночасно її власниками та клієнтами, тому кредитній спілці вдається поєднати інтереси власників та клієнтів. Прибуток, отриманий від членів як від клієнтів, розподіляється між ними як між власниками.

Характерною відмінністю кредитної спілки від інших фінансово-кредитних установ є те, що вона надає послуги лише своїм членам. При цьому членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації, проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

«В ідеалі» модель діяльності кредитної спілки виглядає так: «зібралися фізичні особи - студенти вузу, провели установчі збори, ухвалили статут, зробили внески до спільної скарбнички, зареєструвалися. Виникла в когось із них (членів спілки) потреба у фінансах - зібралися, ухвалили рішення, виділили кредит. Тобто кредитна спілка - це всім нам відома з радянських часів «каса взаємодопомоги», тільки з більшими можливостями та детальною регламентацією своєї діяльності. На практиці переважна більшість одержувачі кредитів, які стають тимчасовими членами кредитної спілки, і гадки не мають ні про цілі та завдання створення кредитної спілки, ні про «спільні інтереси, що об'єднують їх з іншими членами». Принесли довідку (декларацію) про доходи, довідку про надання ідентифікаційного коду, оформили договір застави чи поруки, підписали кредитну угоду - отримали кредит, виплатили кредит - забули про існування кредитної спілки. А корисно було б знати, що дохід, який залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків. І хоча кредитна спілка визначена законодавством як неприбуткова організація, можливостей отримання доходів у неї достатньо. Так, відповідно до свого статуту, кредитна спілка [13, 16]:

* приймає вступні, обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки;

* надає кредити своїм членам, причому розмір відсотків за користування кредитами, види кредитів, умови їх надання та строки повернення кредитна спілка встановлює самостійно;

* залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки яку готівковій, так і в безготівковій формі. Розмір відсотків, ідо розподіляються та нараховуються на внески, що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки, також встановлюються кредитною спілкою самостійно;

* виступає поручителем зобов'язань своїх членів перед третіми особами;

* оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт І послуг у межах наданого йому кредиту;

* провадить благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Кредитні спілки створюються на базі певного існуючого територіального чи професійного об'єднання, громадської чи релігійної організації, територіальної одиниці, трудового колективу та іншого формального чи неформального об'єднання, в якому люди, як правило, знають одне одного.

Кредитна спілка є водночас формою взаємодопомоги громадян, їх громадською організацією, яка створює різноманітні колективні фонди, що використовуються на суспільні потреби, та фінансовою установою, яка може надавати своїм членам майже повний перелік банківських послуг.

Члени кредитного кооперативу отримують гроші декількома шляхами. Кошти, вміщені у вклади, надаються членам під розумну низьку ставку процента. Кожен рік після визначення величини поточних витрат та резервного фонду залишок коштів, зароблених кредитною спілкою, сплачується членам у формі дивідендів на заощадження або ж як часткове погашення позики. Гроші повертаються членам кредитної спілки в тому випадку, коли ті забирають свій пай та вибувають зі спілки.

Серед найбільш поширених типів ощадних рахунків, які використовуються в кредитних спілках, необхідно виділити:

1. Прямі перерахування з заробітної плати. Член кредитної спілки дає згоду на регулярне проведення прямих перерахунків з його зарплати або на перерахування всієї суми заробітку на свій рахунок в кредитній спілці.

2. Дитячі рахунки. Діти (разом з родичами) роблять внески невеликих сум накопичених грошей.

3. Строковий внесок. Цей метод заохочує вкладення великих сум у заощадження на тривалий час. Використовуються внески на один, п'ять та десять років з відповідними процентами.

4. Поточний рахунок. Цей метод не використовується тільки до накопичень, однак існує тенденція використання його для виплати процентів.

Отже, основними фінансовими послугами, що можуть надавати кредитні спілки «з користю для справи», є розміщення коштів на депозитних рахунках та надання кредитів під відсотки.

Особливість кредитної спілки в тому, що фінансові послуги вона надає виключно своїм членам. Ними можуть бути лише фізичні особи, проте, згідно з законом, від імені членів кредитної спілки кредити можуть отримувати також селянські (фермерські) господарства та приватні підприємства, які перебувають у їх власності. Напевне, саме таким чином законодавці спробували підтримати селянський (фермерський) сектор економіки країни, адже банки вважають такі види кредитування надто ризикованим і, відповідно, неприбутковим сегментом ринку фінансових послуг.

Особливістю діяльності кредитних спілок в Україні є те, що відповідно до чинного законодавства, окрім комерційних банків, лише вони мають право працювати з фізичними особами на ринку заощаджень. Незважаючи на те, що обсяг діяльності й активи кредитних спілок досі незначні, вони є тим видом фінансових установ, який може забезпечити потреби невеликих приватних вкладників та позичальників. Річ у тім, що комерційним банкам не вигідно обслуговувати невеликі вклади й надавати дрібні позички. Зараз ті кілька банків, які активно залучають депозити фізичних осіб, виплачують відсотки за ставкою, яка не перевищує 23-25% річних, а мінімальні суми депозитів становлять 200-2000 гривень. Водночас середня процентна ставка в кредитній спілці становить 36-48% річних, при цьому середня сума депозитів - 150-250 гривень, а діапазон цих сум - від 10 до 10 000 гривень [13, 16].

Ухвалюючи рішення про надання кредиту, кредитний комітет оцінює заяву на кредит від фізичної особи за багатьма характеристиками, а саме: сума кредиту, його призначення, тривалість кредиту, наявність рахунку в банку, кредитна історія, сума на банківських рахунках, боргові зобов'язання перед іншими особами, загальний фінансовий стан позичальника, можливості поручителів, фах позичальника, вік, тривалість роботи на одному місці, сімейний стан, тривалість проживання в одному місці тощо.

Кредитна спілка може встановити додаткові умови для отримання необхідної суми кредиту. Приміром, кредит видається лише тоді, коли член кредитної спілки накопичив на рахунку певну суму відсотків від тієї суми кредиту, яку він хоче отримати. У деяких кредитних спілках, за умови, якщо член спілки накопичив на своєму рахунку відповідну суму за рахунок пайових внесків або має довгостроковий депозитний вклад, що на порядок перевищує розмір кредиту, передбачена можливість отримання безвідсоткової позики. Крім того, якщо позичальник має бездоганну кредитну історію, тобто позичає гроші в кредитній спілці не вперше і завжди вчасно виконував кредитні зобов'язання, він може розраховувати на знижені відсотки то кредиту.

Види кредитів, які надаються кредитними спілками, можна умовно поділити за об'єктом кредитних відносин на грошові та товарні, за суб'єктом - на споживчі та підприємницькі.

Грошові кредити - відповідно надаються грішми за письмовою заявою члена кредитної спілки у разі позитивного висновку кредитного комітету. Грошові кредити надаються під заставу майна, що належить позичальнику. Застава не вимагається, якщо за позичальника виступає поручителем інший довірений член кредитної спілки або платоспроможна особа. що може виконати зобов'язання за кредитом у випадку їх невиконання позичальником. Також грошові кредити можуть отримати члени, які мають накопичення на своїх рахунках у кредитній спілці (за рахунок пайових внесків або на депозиті), проте лише в межах суми відповідних накопичень. Обсяг кредиту, наданого одному позичальнику, обмежується законодавством і не може перевищувати 20 відсотків капіталу спілки.

Товарні кредити - кредитна спілка сплачує повну суму за вибраний покупцем товар, побутову техніку, автомобіль, житло (у будь-якому магазині), а член кредитної спілки отримує товар і частками повертає всю сплачену суму за товар, одночасно сплачуючи відповідні відсотки. При цьому часто кредитні спілки вимагають сплатити перший внесок за користування товарним кредитом у розмірі від 10 до 40% вартості товару, що купується. До повного погашення зобов'язань за товарним кредитом товар залишається заставою або власністю кредитної спілки.

Споживчі кредити - надаються фізичним особам на купівлю побутової техніки, меблів, комп'ютерів тощо, для здійснення ремонтів квартири, машини, проведення весілля, купівлі об'єктів нерухомості, на оплату освітянських послуг, на туристичну путівку тощо. Тобто на все, для чого можуть знадобитися гроші пересічному споживачеві у повсякденному житті. Споживчі кредити можуть бути як товарними, так і грошовими. Сьогодні споживчими товарними кредитами найчастіше користуються для задоволення побутових потреб, проте поступово набуває популярності грошове кредитування, зокрема, для покриття витрат на здобуття освіти, проведення ремонтів житла.

Підприємницькі кредити - надаються переважно на поповнення обігових коштів або на придбання, будівництво чи ремонт основних засобів. Підприємницькі кредити також можуть бути грошовими і товарними. Але отримати грошовий товарний кредит можна також під бізнес-план. Хоча процедура отримання такого кредиту набагато складніша за інші. Межа кредитів на підприємницьку діяльність зараз встановилась на рівні 5-25 тис. грн.

Кредитування не здійснюється у таких випадках:

* на внесення платежів у бюджет, позабюджетні фонди та лізингових платежів;

* на формування та збільшення статутного фонду;

* позичальникам, майно та рахунки яких знаходяться у податковій заставі;

* позичальникам, оцінка фінансового стану яких свідчить про високий ступінь ризику;

* позичальникам, які мають прострочену заборгованість по кредиту та відсотках, за винятком випадків поновлення кредитів;

* на будівництво об'єктів, за відсутності оформленого належним чином документа, що підтверджує право власності на землю або право користування нею [15, 110].

Порівняно з банками кредитні спілки є значно гнучкішим джерелом фінансування. Спрощена процедура, за якою є можливість отримати кредит, більше наближує спілку до споживачів послуг, ніж банківські процедури. Як прогнозують аналітики, на ринку конкуренція між банками та кредитними спілками незабаром перейде у розподіл функцій. Банкам залишиться іпотечне кредитування та кредитування юридичних осіб, а спілки «перетягнуть» на себе ринок споживчого кредитування. Вже сьогодні у невеликих населених пунктах, де банкам ніде розгорнути свою діяльність, кредитна спілка - поза конкуренцією, і для багатьох стає єдиним шансом отримати кредит.

Отже, кредитні спілки мають широкі можливості й хороші шанси для подальшого розвитку на фінансовому ринку. Доброю ознакою є врегулювання їх діяльності на законодавчому рівні.

2.10 Інститути спільного інвестування

Важливою ланкою фінансової системи держави є інститути спільного інвестування (ІСІ). Це пайові та корпоративні інвестиційні фонди, а також компанії з управління активами інвестиційних фондів.

Інвестиційні фонди покликані виконувати важливу функцію - залучення дрібних заощаджень населення у великих обсягах і реінвестування їх у виробничу діяльність. В окремих країнах із перехідною економікою інвестиційні фонди зуміли накопичити активи в сумі, що дорівнює 5-12% ВВП, тоді як в Україні цей показник становить менш ніж 0,21% ВВП. Є кілька причин того, чому ці установи досі не перетворилися на важливий компонент фінансової системи України [15, 111].

По-перше, 234 з 252 (93%) інвестиційних фондів, що діяли наприкінці 2000 року, були закритого типу. Основною функцією цих установ було накопичення приватизаційних майнових сертифікатів переважно дрібних інвесторів (громадян України) та їх подальше інвестування у цінні папери приватизованих підприємств. Однак «масова сертифікатна приватизація», для обслуговування якої, власне, і створювалися закриті інвестиційні фонди, досягла свого піку в 1996-1997 роках і практично завершилася до кінця 1998 року. Водночас тільки відносно невелика частина інвестиційних компаній та фондів зуміла переорієнтувати свою діяльність на системну роботу з портфельними інвесторами.

По-друге, завершення сертифікатної приватизації в 1998 році збіглося з кризою на фінансових ринках Росії та України, яка серйозно зашкодила роботі фондових ринків і підірвала ліквідність основних цінних паперів.

По-третє, протягом останніх років нагляд за діяльністю інвестиційних фондів був недостатнім і несистематичним.

Отже, більшість інвестиційних фондів, які діють і далі, цілковито вичерпали свою функцію агентів сертифікатної приватизації і не мають перспектив для подальшого розвитку.

Ухвалення Верховною Радою Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року стало важливою подією для забезпечення подальшого розвитку інших статутів спільного інвестування в Україні. Загалом, закон закладає основи для створення повноцінних Інститутів спільного інвестування, належної організації їхньої роботи та розвитку інфраструктури, потрібної для їхньої діяльності, і в першу чергу, компаній з управління активами. З моменту набуття законом чинності нові ІСІ дозволяється створювати тільки у формах пайових і корпоративних інвестиційних фондів; створення Інвестиційних фондів й інвестиційних компаній відповідно до Указу Президента України від 19 лютого 1994 року №55/94 «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» (який регулював діяльність ІСІ до прийняття зазначеного закону) забороняється [15 112].

Закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені до набрання чинності цим законом, здійснюють свою діяльність протягом строку, на який вони були створені. У разі закінчення строку діяльності таких інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній вони повинні ліквідуватися або прийняти рішення про реорганізацію в пайовий чи корпоративний Інвестиційний фонд. Відкриті інвестиційні фонди та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній зобов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього закону протягом двох років.

Відповідно до висновків експертів, швидше за все буде створено 30-40 потужних пайових і корпоративних фондів, що зможуть задовольняти потреби як великих портфельних, так і звичайних дрібних інвесторів.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з розглянутих вище структур виникли і набули широкого розмаху лише в ХХ ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепить і Україну.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного ринку фінансових послуг - небанківські фінансово-кредитні установи України. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Небанківські фінансові посередники - об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й надають економічним суб'єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням Уряду та центрального банку.

В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування їх розвитку криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.

Попри значний перспективний попит на послуги небанківських фінансово-кредитних установ, нинішній рівень розвитку цих інститутів залишається незадовільним. Через це втрачаються ті вигоди, які економіка могла б отримати від збільшення обсягів фінансування з боку цих установ. З огляду на вище наведені причини протягом кількох найближчих років не слід очікувати від НБФКУ швидкого та результативного розвитку.

Це зовсім не означає, що небанківський фінансовий сектор нині занепадає. Світовий досвід переконує в тому, що створення НФС належного розміру та значення - це досить складний і довготривалий процес. Основними передумовами успішного розвитку НФС є досягнення економікою та фінансовою системою держави певного рівня зрілості, а також наявність стійкої та стабільної банківської системи. Спершу необхідно реформувати банківський сектор, а виконання нової програми з реформування фінансового сектору на наступні 5-7 років не повинно залежати від створення великого та розвинутого сектору НБФКУ.

Натомість слід закласти правові й регулятивні основи діяльності НБФКУ, встановити вищі стандарти діяльності для учасників цього сектору економіки. Тільки, коли вдосконалені стандарти фідуціарної відповідальності й ефективності будуть впроваджені разом із більш міцним банківським сектором, розширення підгалузі НБФКУ стане відносно простим.

На базі оздоровленого фінансового, сектору можна буде провести комплексні реформи, які безпосередньо стосуватимуться НБФКУ. А вже зараз доцільно реалізувати такі заходи:

- розроблення й прийняття довгострокової комплексної стратегії розвитку фінансового сектору України, що має спрямовуватися на створення сприятливих умов для розвитку небанківського фінансового сектору в цілому та окремих видів НБФКУ зокрема;

- створення цілісної дворівневої законодавчої бази для всіх видів діяльності НБФКУ, до якої увійде як рамкове, так і спеціальне законодавство. Як рамковий може бути прийнятий Закон «Про фінансові операції»;

- раціоналізація та інтеграція діяльності різних державних органів, які сьогодні уповноважені наглядати за НБФКУ різних видів. У найближчому майбутньому слід створити єдиний наглядовий орган, що регулюватиме діяльність одночасно всіх видів НБФКУ. Річ у тім, що жодна з категорій НБФКУ сьогодні не є настільки великою, щоб потребувати окремого наглядового органу. Новий наглядовий орган матиме змогу забезпечити впровадження комплексної державної політики регулювання та нагляду за діяльністю НБФКУ;

- розроблення й впровадження кваліфікаційних вимог, що висуватимуться до фахівців, які бажають працювати у фінансовій сфері. Одночасно слід забезпечити можливості цілеспрямованої підготовки фахівців для діяльності у фінансовому секторі, а також створити розвинену систему перепідготовки кадрів, які вже отримали вищу економічну освіту.

Зрозуміло, що запропонований перелік не претендує на вичерпність. Від нього можна відштовхуватися для розроблення та впровадження конкретніших засобів підтримки розвитку небанківської фінансової сфери в Україні. Вони, в свою чергу, потребуватимуть подальшого коригування у процесі розвитку економіки нашої країни.

Щодо особливостей діяльності деяких небанківських фінансових організацій в Україні можна виділити слідуюче:

- страхові компанії останніми роками працювали чи не найкраще серед небанківських фінансових установ. Однак, хоча у страховій справі й спостерігається значне пожвавлення, обсяг ринку страхування дуже малий.

- більшість інвестиційних фондів, які діють і далі, цілковито вичерпали свою функцію агентів сертифікатної приватизації і не мають перспектив для подальшого розвитку.

- порівняно з банками кредитні спілки є значно гнучкішим джерелом фінансування. Спрощена процедура, за якою є можливість отримати кредит, більше наближує спілку до споживачів послуг, ніж банківські процедури. Як прогнозують аналітики, на ринку конкуренція між банками та кредитними спілками незабаром перейде у розподіл функцій. Банкам залишиться іпотечне кредитування та кредитування юридичних осіб, а спілки «перетягнуть» на себе ринок споживчого кредитування. Вже сьогодні у невеликих населених пунктах, де банкам ніде розгорнути свою діяльність, кредитна спілка - поза конкуренцією, і для багатьох стає єдиним шансом отримати кредит.

Отже, кредитні спілки мають широкі можливості й хороші шанси для подальшого розвитку на фінансовому ринку. Доброю ознакою є врегулювання їх діяльності на законодавчому рівні.

Список літератури

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91.

2. Закон України «Про страхування» від 15.05.96.

3. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: Указ Президента України від 19.02.97.

4. Про кредитування: Положення НБУ від 28.09.95 №246.

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки» від 02.02.2001 р. №98 // Офіційний вісник України. - 2001. - №6.

6. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1996.

7. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б.С. Івасіва. - К., 1999. - 402 с.

8. Гроші та кредит: Підручник. - 3-є вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 598 с.

9. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. - Т. 2. - К.: ВЦ «Академія», 2001. - 848 с.

10. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001.

11. Мертенс А. Інвестиції. Сучасна фінансова теорія. - К., 1997.

12. Мирук М.І. та ін. Гроші та кредит: Навч. - метод, посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

13. Міхальська А., Шевченко С. Кредитна спілка - альтернатива банківському кредиту // Молодь і підприємництво. - 2004. - №6. - С. 15-16.

14. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. - К.: Вікар, 2003.

15. Ніколаєв Є.Б. Підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ // Фінанси України. - 2002. - №12. - С. 107-113.

16. Проект програми державної підтримки небанківського фінансового сектору в Україні на 2000-2002 роки // Економіст. - 2000. - №6. - С. 56.

17. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. - К.: Наукова думка, 1995.

18. Стоянова Є. Фінансовий менеджмент. - К., 1997.

19. Федоров В.Г. Современные валютно-кредитные рынки. - М., 1996.

Размещено на Allbest.ru