Податкові ставки та пільги

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Миколаївський Державний Аграрний Університет

Контрольна робота №1

з дисципліни: «Оподаткування»

м. Миколаїв 2012 р.

ПЛАН

1. Елементи податку

2. Податкові ставки та податкові пільги

2.1 Поняття ставки податку (оподаткування)

2.2 Види ставок податку (оподаткування)

2.3 Поняття податкової пільги

2.4 Система податкових пільг

2.5 Види податкових пільг

2.6 Форми податкових пільг

2.7 Правове регулювання територіальних податкових пільг

3. Тести

Література

1. Елементи податку

Основою податкової системи і механізму оподаткування є їх складові елементи. Вони включають:

а) субґєкти оподаткування -- це учасники податкових платежів.

До них належать фізичні та юридичні особи, на яких покладено обовґязки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Окремими субґєктами є платники податку (фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо сплачують податок) та носії податку (кінцеві споживачі, на яких припадає сплата податку наприкінці усіх процесів). Платник податку є лише середньою ланкою проходження доходів, а реальним платником, або носієм кожного податку, є кінцевий споживач товарів. Саме він (кінцевий споживач) сплачує вартість товарів і послуг, яка включає витрати виробництва і реалізації, прибуток усіх ланок, через які відбувається просування товарів, та відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем є населення, то воно є і буде у майбутньому основним носієм і реальним платником податків;

б) обґєкт оподаткування вказує на явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Такими обґєктами можуть бути:

- доходи у формі прибутку, заробітної плати, дивідендів тощо;

- рухоме й нерухоме майно;

- вартість продукції (робіт, послуг);

- операції з цінними паперами;

- користування природними ресурсами;

-інші обґєкти, визначені Законом «Про оподаткування».

Назва кожного податку здебільшого походить від обґєкта оподаткування;

в) джерелом оподаткування називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати податку може бути безпосередньо повґязане з обґєктом оподаткування, а може і не бути повґязане з обґєктом оподаткування. Податок сплачується із доходу незалежно від джерел його отримання або рухомого чи нерухомого майна, коли для сплати податку витрачається інша його частка;

г) одиницею оподаткування або масштабом вимірювання є одиниця виміру обґєкта оподаткування. Вона має фізичні (площа земельної ділянки в гектарах або квадратних метрах, обґєм циліндра двигуна транспортного засобу в кубічних метрах) і вартісні вимірники (гривні);

д) база оподаткування -- це законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податку за вирахуванням наданих пільг, яка приймається для розрахунку суми податку;

є) ставка податку -- це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю виміру бази оподаткування. Залежно від методу встановлення ставки можуть бути універсальними та диференційованими.

За універсальним методом встановлюється єдина ставка для всіх платників податку (ставка податку на додану вартість, ставка податку на прибуток тощо).

За диференційованим методом ставка податку з одиниці обґєкта оподаткування встановлюється диференційовано за видами платників (підприємства, страхові компанії тощо) та в розрізі різних характеристик і оцінок обґєкта оподаткування (диференціація ставок податку на землю залежно від використання та місцезнаходження).

За способом побудови податкові ставки поділяються на фіксовані (у гривнях на одиницю оподаткування) та відносні (у відсотках до обґєкта оподаткування у грошовому вираженні). Відносні податкові ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні або тверді), прогресивні і регресивні.Постійними є ставки, що не залежать від розміру обґєкта оподаткування. Вони найбільшою мірою відповідають принципу рівності платників. Прогресивні -- це такі ставки, розмір яких зростає у міру збільшення обсягів обґєкта оподаткування. Прогресивні ставки можуть будуватися за принципами пропорційного і ступінчастого збільшення. Регресивні ставки зменшуються у міру збільшення обґєкта оподаткування. Вони застосовуються тоді, коли держава намагається стимулювати певне зростання доходів;

ж) податкова пільга відображає повне або часткове звільнення від податків для певної категорії платників або обґєктів оподаткування. Всі види пільг можна поділити на такі групи:

- повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника, певного виду діяльності або обґєкта оподаткування;

- зниження ставок оподаткування і застосування нульової ставки;

- зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і надання податкового кредиту;

з) норма оподаткування являє собою відношення обсягу податкових надходжень до податкової бази;

и) податкові канікули -- це відстрочення на певний період належної до сплати суми податків або повне звільнення від сплати податку на певний період;

і) податковий період відображає термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається обсяг податкового зобовґязання;

й) податковий кредит являє собою термінове відстрочення податку, який належить до сплати юридичною особою до бюджету у календарному році;

к) ухиляння від сплати податків -- це дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження відомостей про величину доходів та інших обґєктів оподаткування або повне їх приховування.

Елементи податків конкретизують економічний зміст механізму оподаткування та сприяють пізнанню природи та суті функціонування податків у суспільстві.

2. Податкові ставки та податкові пільги

2.1 Поняття ставки податку (оподаткування)

Чинне законодавство України не містить поняття ставки податку (оподаткування), проте український законодавець близький до його закріплення. На нашу думку, цілком можна погодитися з визначенням, викладеним у ст. 1006 законопроекту Податкового кодексу України (№ 32б6-1, прийнятого в першому читанні 13 липня 2000 року): податкова ставка (норматив) -- це величина податкових відрахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Варто визнати, що наведене визначення тотожне поняттю податкової ставки, що дає ст. 53 Податкового кодексу Російської Федерації. Іншими словами, ставка податку (норма податкового обкладання) являє собою законодавче визначений розмір податкового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткування.

У сучасних умовах особливістю регулювання ставки податку є її предметний динамізм -- найрухливіший, мабуть, з елементів правового механізму податку. Це дозволяє не тільки оперативно реагувати на реалії, що виникають, а й іти при цьому наче шляхом «найменшого опору». Однак найчастіше така підвищена мобільність містить негативні моменти, створюючи суперечності в чинному законодавстві. Наприклад, мабуть жоден із законів про Державний бюджет України на конкретний рік не обминув перегляду ставок оподаткування.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про систему оподаткування», ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування відповідно до законів України про оподаткування» ці ставки не змінюються протягом бюджетного року. Податкові ставки і механізм стягування податків і зборів (обов'язкових платежів) не може змінювати Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

За загальним правилом, ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) установлює Верховна Рада України. Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у встановленні ставок оподаткування поширюються тільки на місцеві податки і збори, при цьому вона істотно обмежена чинним законодавством. Зокрема, згідно зі ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування», місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягнення і порядок сплати встановлюють сільські, селищні, міські ради відповідно до переліку та у межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України, крім збору за проїзд територією прикордонних областей, що встановлюють обласні ради.

2.2 Види ставок податку (оподаткування)

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподаткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок,

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:

а) єдина ставка -- ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску.

Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної ставки податку;

б) диференційована ставка -- ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

--базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

--знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

--підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками абоздійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати додатку встановлюється в розмірі, вищому за базову ставку.

2. Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка -- ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування цього виду ставок;

б) відносна ставка -- ставки податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні ставки бувають:

--процентні (адвалерні), або квоти -- встановлюються у відсотках;

--кратні -- встановлюються у величині, кратній певному показнику;

--грошові -- встановлюються в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподаткування;

в) змішана (комбінована) ставка - ставка податку, що поєднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих залежно від методів установлення.

3. Залежно від формування інтересу в платника;

а) стимулююча (позитивна) ставка -- ставка податку, що слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) негативна ставка -- ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка -- ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.

4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична ставка -- ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б) економічна ставка -- ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

2.3 Поняття податкової пільги

Пільга - це звільнення (повне або часткове) платника податків, що враховує його особливості, відсилати податку. Тут необхідно згадати три обставини. По-перше, пільга -- де звільнення саме від сплати, а не від податкового обов'язку, оскільки при відстрочці обов'язку сплата податку залишається, а звільнення (за певний строк) стосується тільки перерахунку податку, і по закінченні визначеного терміну обов'язок підлягає реалізації (податковий Кредит). Крім цього, податковий обов'язок має три складові: податковий облік, сплату податку та податкову звітність. І якщо платника може бути звільнено від сплати податку, то обов'язок з обліку і звітності в нього залишиться. По-друге, звільнення можливе в повному обсязі, якщо платника цілком звільнено від сплати, і в частковому, якщо скорочується податковий тиск за рахунок зменшення об'єкта (предмета і т, ін.) чи відстрочки оплати податку. Третя обставина - особливості платника. Вони можуть стосуватися його як безпосередньо, характеризуючи його (інвалід першої чи другої групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретного виду діяльності, яким він займається (підприємство, що виготовляє сільгосппродукцію; підприємства, що здійснюють фрахт судів, і т. ін.)

Законодавство про оподаткування, закладаючи основи надання податкових пільг, в якості пільгових суб'єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних чи фізичних осіб, тобто виділяє певну однорідну групу платників податків, що характеризуються конкретною ознакою, на підставі якої формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об'єкт оподаткування, обчислюють податкову базу і суму додатків у повному обсязі згідно з встановленими законодавством загальними правилами.

Отже, податковою вільгою визнається звільнення платника податків від нарахування і сплати додатку чи сплата ним податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.

Звільнення від сплата податку можливо в повному чи частковому обсязі. Призвільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування і сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки у певній частині його податкового обов'язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їхньої діяльності й об'єкт оподаткування.

Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший -- податкові закони» що закріплюють принципові винятки для певних категорій платників чи галузей. Другий -- підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб'єктів і вирішальні більш вузькі цілі.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без-попереднього повідомлення податкових органів.

2.4 Система податкових пільг

Систему пільг по податках можна розділити на дві групи. Перша -- це порівняно традиційні і стабільні звільнення від податку, незалежно від зміни обставин і навіть державного устрою.

Друга група пільг характеризується певною короткочасністю щодо конкретних об'єктів. У сучасних умовах становлення податкових систем і нестабільної господарської і політичної ситуації ця група відрізняється великою кількістю пільг і постійною їхньою зміною. Мабуть, закон про податкову систему повинен містити насамперед першу групу пільг, а другої має лише торкатися, оскільки вона деталізуватиметься при регулюванні конкретного податкового платежу.

Характеристика податкових пільг має бути основана на рівності галузі оподаткування. І при наданні пільг критерієм повинно стати матеріальне становище суб'єкта оподаткування. Підстави для надання пільг навряд чи є правомірними, якщо вони не пов'язані з майновим положенням. Класифікувати податкові пільги можна за різними принципами. Найчастіше податкову пільгу визначають шляхом:

1) податкового відрахування, що зменшує базу оподаткування при нарахуванні податку;

2) зменшення податкового обов'язку після нарахування податку;

3) встановлення зниженої ставки оподаткування.

2.5 Види податкових пільг

1. Відрахування (вилучення) -- вид пільги в галузі оподаткування, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку.

Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об'єкт оподаткування» що безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподаткування можна класифікувати:

а) за видами платників:

повні -- надаються всім платникам;

часткові -- надаються певним категоріям платників;

б) за термінами:

постійні -- діють постійно протягом тривалого періоду часу;

тимчасові - діють протягом визначеного, заздалегідь обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);

надзвичайні -- надаються в зв'язку з появою певних раптових обставин;

в) за елементами об'єкта:

майнові -- відрахування визначеної частини оподатковуваного майна;

прибуткові відрахування -- застосовуються до частини доходу платника залежно від виду діяльності.

2. Знижка -- вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що складають основу знижки, визначається сумою витрат платника, що їх законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяльності платника, стимулюються його витрати у запланованому напрямі.

Тут можна застосувати таку класифікацію відрахувань (вилучень) в галузі оподаткування (за видами платників; за термінами; за елементами податкової бази);

а) лімітовані знижки, розмір яких обмежено прямо чи опосередковано;

б) не лімітовані знижки, за яких податкову базу може бути зменшено на всю суму витрат платника податків.

2.5 Форми податкових пільг

Пільги щодо податку є винятками з загальної схеми нарахування конкретного виду податку, закріплені в нормативному акті і враховують особливості, що характеризують платника, об'єкт, ставку чи інші умови. При цьому пільги найчастіше є повним або частковим звільненням від податку. Пільги, що претендують на закріплення в основному законі, який регулює податкову систему, можуть бути такі;

1.Неоподатковуваний мінімум об'єкта податку. Прив'язуватися; до абсолютної величини грошової суми в умовах інфляції не має сенсу. Саме тому законодавець виділяє величину, кратну мінімальній заробітній платі, що затверджується Верховною Радою України й автоматично збільшується при зміні мінімуму зарплати.

2.Вилучення з обкладання певних елементів об'єкта оподаткування. Найчастіше це частина доходу чи інших об'єктів податку, що спрямовується на ділі, в реалізації яких зацікавлена держава чи місцеві органи самоврядування: природоохоронні заходи освоєння нових технологій.

3.Звільнення від сплати податку окремих осіб чи категорій платників. У такий спосіб законодавець відкриває великі можливості для одержання реальних доходів при зменшенні податкових вилучень, оскільки часто кошти на утримання цих суб'єктів виділяються з бюджету, і цей канал трохи спрощує рух коштів від платників по датків у бюджет, а потім у зворотному напрямку, до осіб, які їх вимагають. Досить розвинуту систему таких пільг передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гаранти їхнього соціального захисту», що набрав чинності з 1 січня 1994 року (п. 18 ст. 12; п. 23 ст. 13; п. 17 ст. 14; п. 19 ст. 15 Закону). Відповідно до зазначених пунктів найбільш захищеною в цьому плані є категорія інвалідів війни, що повністю звільняються від сплати податків, зборів і мита усіх видів.

4. Зниження податкових ставок, Цей вид пільг відображає як державне, так і регіональне значення виду діяльності, що підпадає під знижену ставку.

5. Відрахування з податкового окладу передбачає насамперед стягнення з податкового окладу, що здійснюється за певний розрахунковий період.

6.Цільові податкові пільги можуть включати різні форми відстрочки стягування податків. Як найбільш характерний приклад можна згадати механізм використання податкового кредиту.

7. Інші податкові пільги (податкові канікули тощо).

Як своєрідні пільги Можна розглядати і деякі особливості сплати податку» форми перерахунку, хоча це вже окреме питання, що повинно регулюватися на рівні інструкцій, Багато проблем було пов'язано з фіскальним характером авансових платежів, однак подібний механізм сплати може забезпечити і чимало зручностей для платника.

2.7 Правове регулювання територіальних податкових пільг

Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків (а саме так підходить російський законодавець -- ст. 56 Податкового кодексу Російської Федерації), то цілком обґрунтованим є виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим. Такі території можуть існувати на двох рівнях:

1) нижчий рівень -- території, що характеризуються звільненнями при використанні місцевих податків і зборів. Наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України „Про систему оподаткування” місцеві органи самоврядування на свій розсуд можуть встановлювати частину місцевих податків і зборів і за рахунок цього формувати більш пільговий податковий режим на відповідних територіях;

2) вищий рівень -- території спеціальних зон зі специфічним пільговим оподаткуванням, що регулюється спеціальним законодавством. Такі території поділяють на два підвиди:

а) території, розташовані за межами території України (до них належать насамперед офшорні зони), де надається пільговий режим оподаткування для податкових резидентів України;

б) території, розташовані в Україні, де надається пільговий податковий режим для податкових резидентів і нерезидентів України (вільні економічні зони).

Податкове законодавство України не дає чіткого визначення поняття «офшорна зона», і найчастіше термін «офшор» застосовується стосовно компаній, їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку чи взагалі його відсутністю; мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні деяких вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в чисто символічному розмірі.

Визначене законодавче забезпечення система офшорних зон дістала 2000 року. Президент України розпорядженням № 90/2000/РП від 21 лютого 2000 року доручив Кабінету Міністрів України визначити й опублікувати перелік офшорних зон і надалі забезпечувати його щорічне опублікування. Основною причиною, яка підштовхнула до закріплення цього переліку, послужив п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що регламентує порядок роботи з платниками податків, які торгують з фірмами, зареєстрованими в офшорних зонах. А саме: при перерахуванні грошей таким фірмам за покупки дозволено відносити на витрати тільки 85% фактичної вартості товару. Інші 15% -- з чистого прибутку. За невиконання цієї норми передбачені високі штрафні санкції. Поняття ж офшорних зон немає. Тому законодавець пішов дещо спрощеним шляхом -- закріпити вичерпний Перелік офшорних зон, а не роз'яснювати, у чому їхня сутність.

24 лютого 2003 року Кабінет Міністрів України затвердив перелік офшорних зон, до якого увійшли:

в Європі -- Андорра, Гібралтар, Монако; Британські залежні території -- острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні;

у Центральній Америці -- Беліз, Панама;

у Карибському регіоні -- Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Віргінські острови (США), Гренада, Кайманові острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос;

в Африці -- Ліберія, Сейшельські острови;

у Тихоокеанському регіоні -- Вануату, Маршальські острови, Науру, Німуе, острови Кука, Самоа;

у Південній Азії -- Мальдівська Республіка.

Закон Україну від 23 лютого 1996 року «Про деякі питання валютного регулювання й оподаткування суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш» регулює створення зони для залучення іноземних і національних інвестицій на основі Указу Президента України від 17 листопада 1995 року «Про заходи для проведення експерименту в північно-кримській експериментальній економічній зоні «Сиваш».

Ця територія не є в повному розумінні слова вільною економічною зоною. Вона, не має спеціального митного кордону, і пільги поширюються не на всіх суб'єктів господарювання. Разом з тим зареєстровані суб'єкти зони сплачують 50 відсотків податку на прибуток і ПДВ використовують особливий митний режим (спрощена процедура в'їзду-виїзду; звільнення від сплати мита, ПДВ, акцизного збору на імпорт для потреб власного виробництва тощо). На 50 відсотків зменшується сума податку на прибуток при використанні її на реалізацію інвестиційних проектів у межах зони.

У цілому всі вільні економічні зони поділяють на дві категорії:

1) транспортно-транзитні -- зони, розташовані по периметру кордону України, щo забезпечують залучення товарів, на територію України і потік транзитних товарів через територію України. Створюють їх з метою спрощення процедури переміщення цих товарів;

2) промислові -- зони, розташовані на території України, закріплені законодавством, у них здійснюють інвестування і встановлено пільговий режим оподаткування.

3. Тести

Т-38 Власники алкогольних напоїв і тютюнових виробів та виноматеріалів, виготовлених в Україні з використанням давальницької сировини, сплачують акцизний податок:

а) не пізніше дня одержання готової продукції;

Т-56 Платниками податку на прибуток є:

є) усі вказані вище;

Т-72 З якою метою встановлюються податки?

б) з метою наповнення державного бюджету;

Література

1. Конституція України. - К.: Преса України, 1997.

2. ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -- 260

3. Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М. Я. Дем'яненка. -- К.: ІАЕ, 2001. -- 403 с

4. Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. -- К.: Інститут після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. -- 2001. -- 339 с.

5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI Відомості Верховної Ради України - 2011. - №13-14, № 15-16, №17.

1. Размещено на www.allbest.ru