Формування фінансових ресурсів і джерела їх утворення на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування фінансових ресурсів і джерела їх утворення на підприємстві

Фінансові ресурси - це кошти, виділені з тієї частини сукупного суспільного продукту, яка без порушення об'єктивної (природної) пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому.

Фінансові ресурси є водночас об'єктивною макроекономічною категорією, зміст якої визначається умовами матеріально-фінансової збалансованості економіки. Рівність надходження і витрат фінансових ресурсів свідчить про те, що платоспроможний попит підприємств та організацій, який формується внаслідок фінансування витрат на розвиток народного господарства і функціонування невиробничої сфери, має матеріальне покриття, оскільки відповідає створеним фінансовим ресурсам.

Специфічний зміст фінансових ресурсів досить повно визначається наявністю певних ознак. По-перше, це фонди коштів акумуляційного характеру, що утворюються в результаті виробництва, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу. По-друге, це кінцеві прибутки, тобто кошти, призначені для обміну на товари. По-третє, це прибутки після реалізації товарів. Отже, джерелами формування фінансових ресурсів є амортизація, прибуток, відрахування до фонду соціального страхування і пенсійного фонду, податок на додану вартість, акцизи, податки з населення, надходження від зовнішньоекономічних операцій та продажу населенню цінних паперів. Кредитні ресурси, на нашу думку, неправомірно зараховувати до фінансових ресурсів, оскільки їх формування не пов'язане зі створенням нових матеріальних благ, а відбувається внаслідок перерозподілу фінансових ресурсів. Однак приріст вкладів населення в банках варто розглядати як джерело фінансових ресурсів, оскільки в матеріально-речовому аспекті їм відповідають ресурси, що вивільнюються внаслідок нагромадження.

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються. Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.

Водночас обмежуються власні джерела підприємств, до яких належать статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні відрахування. У цьому зв'язку в умовах ринку підприємства змушені шукати нові джерела фінансування на ринку капіталів.

Рух капіталів за ринкової економіки можна відобразити у двох аспектах. По-перше, рух доходів і витрат у таких секторах економіки, як підприємницький бізнес, державний, міжнародний (суспільний) та приватний сектори. Різниця між доходами і витратами в будь-якому секторі дає заощадження. По-друге, рух капіталів (заощаджень) між секторами.

Щоб краще зрозуміти рух капіталів, розглянемо ці аспекти детальніше. Сектор бізнесу купує у приватного сектора робочу силу, а у зворотному напрямку спрямовує потік заробітної плати. Приватний сектор частину цього прибутку сплачує державі у вигляді податків, частину витрачає на купівлю товарів і послуг у бізнесу й держави, а частину, що залишається, спрямовує на заощадження. Державний сектор видає заробітну плату державним службовцям, купує товари і послуги у бізнесу. Джерелами цих витрат є державні податки, отримані від бізнесу і населення, а також доходи від державної та підприємницької діяльності.

Грошові фонди в економіці безперервно рухаються від заощаджувачів, які акумулюють кошти, до позичальників, які використовують ці кошти. Будь-яка господарська одиниця, яка зберігає кошти, може стати інвестором. Найбільшими постачальниками грошового капіталу у країнах з розвиненою ринковою економікою є сім'ї та фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Заощаджувачами можуть бути і підприємства. Розвиток ринку капіталу залежить від ступеня нагромаджень у бюджеті сім'ї, підприємства, держави. Основними споживачами коштів є підприємства (фірми) та уряд. Населення також може бути по-зичальником, але його частка незначна.

Рис. 1 - Схема руху капіталів у ринковій економіці

Функції перерозподілу капіталів між секторами й окремими господарськими одиницями виконує фінансовий ринок (Рис. 2). У широкому розумінні - це відносини між населенням, підприємствами і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішнього та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.

Вихід підприємства на фінансовий ринок має на меті збільшити фінансові можливості підприємства і зменшити ризик підприємницької діяльності. Фінансовий ринок включає ринок грошей і ринок цінних паперів (фондовий ринок).



Рис. 2 - Схема руху заощаджень між секторами економіки

Розрізняють відносини між заощаджувачами і споживачами на первинному і вторинному фондовому ринках. Первинний ринок формується за рахунок емісії цінних паперів підприємства (фірми, акціонерного товариства, компанії тощо). Продаж цінних паперів може бути прямим і непрямим. Пряме інвестування - це продаж цінних паперів населенню або інвесторам інституціонального типу. Непряме інвестування - це продаж цінних паперів через посередника (Рис. 3). Вторинний ринок - це повторна купівля-продаж цінних паперів через біржу або позабіржовий обіг.

Рис. 3 - Схема прямого і непрямого інвестування

Проаналізувавши рух капіталу на ринках, можна виокремити основні чинники, що впливають на фінансування підприємства:

- рівень заощаджень населення, який, у свою чергу, залежить від рівня і розподілу доходів, податкової політики держави. Низький рівень заощаджень населення та їх розподіл на користь поточного споживання істотно обмежують розвиток фінансового ринку;

- рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між інвестиційними інститутами, банками, державою, пенсійним і страховим фондами. Варто очікувати загострення конкуренції між основними фінансовими інститутами за заощадження з випуском в обіг приватизаційних чеків (сертифікатів);

- cтупінь і напрям участі іноземного сектора в національному фінансовому ринку. Найімовірніше, що заощадження насамперед спрямовуватимуться на купівлю цінних паперів іноземних компаній;

- рівень віддачі на інвестований капітал, який визначатиметься рівнем ефективності функціонування підприємств.

Як і на будь-якому іншому ринку, попит і пропозиція на фінансові ресурси врівноважуються за допомогою механізму цін, що визначає ціни й на фінансовому ринку. Віддача за інвестиціями повинна врівноважувати сукупний попит і сукупну пропозицію. Пропозиція заощаджувачів тим вища, чим вища віддача за вкладеним капіталом, а попит споживачів капіталу тим вищий, чим менша пропозиція капіталу (Рис. 4).

капітал фондовий інвестування ринок

Рис. 4 - Схема рівноваги попиту і пропозиції на ринку фінансів

Основними чинниками, що визначають попит і пропозицію фінансових ресурсів, є ринкова віддача, витрати на залучення капіталу, період, на який залучаються кошти, ризик.

Ринкова віддача має дві складові: віддачу, яку хочуть одержати від інвестування капіталу; індексацію, що компенсує очікуваний темп інфляції.

З метою визначення потреби підприємства в додатковому фінансуванні потрібно спрогнозувати обсяг продажів. Якщо він збільшується, то мають збільшуватися й активи, а отже, власні кошти підприємства і його зобов'язання. Частково потреби в додатковому фінансуванні можна задовольнити за рахунок збільшення прибутку, а частково - за рахунок залучення зовнішніх джерел. Додаткова потреба у фондах:

КД=?АД-?З-?ПЧ,

де ?АД - додатковий приріст активів;

?3 - приріст зобов'язань;

?Пч - приріст чистого прибутку.

Що швидше збільшується обсяг продажів, то більша потреба в додатковому фінансуванні. Зазвичай до певної межі темпу зростання (3-5%) підприємство може обійтися власними джерелами, але при перевищенні цієї межі потрібно залучати фінансові ресурси.

Найважливішим моментом прогнозування потреби підприємства у фінансових ресурсах є прогнозування його прибутку. Фінансове прогнозування формується на основі руху грошових потоків, що визначаються за формулою:

ГП = Пр - Пп ± ПРД в + Авід - Косн - Коб,

де П - прибуток від реалізації до відрахування відсотків і податків;

Пп - податки підприємства;

ПРд в - позареалізаційні доходи і витрати;

Авід - амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів;

Косн - інвестиції в основні фонди; Коб - інвестиції в обігові фонди.

Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналізу базових показників і виявлення чинників, які найбільшою мірою впливають на доходи в майбутньому.

Якщо підприємство очікує, що доходи найближчими роками дорівнюватимуть середнім за останні кілька років, то очікуваний дохід за період t визначають за формулою:

E(X_t) = ?K_t-l X_t-i,

де K_t-l - коефіцієнт значущості розміру доходу минулого року для про-гнозування доходу на наступний рік;

X_t-i - доходи за попередні роки;

i=1.

Так, коли передбачається, що доходи на наступний рік дорівнюватимуть середньому їх розміру за попередні три роки, то:

E(X_t) = X_t-1 +X_t-2 +X_t-3

Якщо вважають, що за попередній рік доходи були вищими, треба визначити вагові коефіцієнти за рівнями доходів за відповідні роки. Наприклад:

E(X_t) = 0,6X_t-1 + 0,3X_t-2 + 0,1X_t-3

Цей метод прогнозування доходів називається екстраполяцією. Найпростішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду, тобто визначення напряму або тенденції змін економічних показників на перспективу виходячи з аналізу статистичних даних попередніх років.

У модель прогнозування майбутніх доходів можна ввести чинник «дрейфу», який, наприклад, враховуватиме інфляцію й економічне зростання:

E(X_t) = X_t-1 + a,

де а - чинник «дрейфу».

Для прогнозування майбутньої діяльності підприємство складає проект про розміри прибутків. Можливу форму такого проекту наведено в табл. 1.

Таблиця 1 - Проект прибутків підприємства

№ п/п	Стаття	Рік
		1994	1995
Прибутки
1.	Річний обсяг продажів	533 000	632 000
2.	Дивіденди, отримані від володіння цінними паперами	150 000	164 000
3.	Прибуток від інвестицій	120 000	140 000
4.	Прибуток від емісії	7 000	34 000
Разом	830 000	970 000
Витрати
5.	Заробітна плата	100 300	120 400
6.	Матеріальні витрати	340 000	380 000
7.	Амортизація	10 000	10 000
8.	Реклама	5 000	6 000
9.	Страхування	10 700	11200
10.	Виплата банківських відсотків за кредит	10 000	12 000
11.	Виплата відсотків за облігаціями	12 000	12 400
Разом	488 000	552 000
Чисті прибутки
12.	Чистий прибуток перед виплатою податків	342 000	418 000
13.	Податки (20%)	68 400	83 600
14.	Чистий прибуток після виплати податків	273 600	334 400

Формування системи фінансових джерел передбачає визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінансування; аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінювання їх якісних і кількісних характеристик; вибір джерел, що відповідають обраним критеріям; визначення оптимальної структури фінансових джерел.

Джерела зовнішнього фінансування можна вибирати за такими критеріями:

- порівнянням розмірів витрат на одержання фінансів з альтернативних джерел;

- терміном виплати боргу з погляду вигідності терміну погашення у зручний для підприємства час;

- імовірні обмеження в надходженні коштів;

- ризик переходу контролю до іншого власника.

Для зниження ризику система джерел фінансування має бути по можливості диверсифікована за термінами погашення і видами джерел.

Власні фінансові ресурси підприємства обмежені статутним фондом, прибутком після відрахування податків і емісією акцій. Однак потреби підприємства у фінансових ресурсах можуть бути більшими. Тоді доводиться вдаватися до боргових фінансових джерел.

У ринковій економіці розмаїтість боргових фінансових ресурсів збільшується. Поряд із кредитом до боргових джерел належать облігації, лістинг і факторинг. Будь-яка особа, що постачає підприємство борговими фінансовими ресурсами, є кредитором.

Якби майбутнє було точно відоме, то був би відомий і потік доходів підприємства, тобто не було б ризику інвестицій.

Насправді ж будь-яке фінансування підприємства має ризиковий характер. Кредитор так само, як і власник, ризикує втратити фінанси.

Найпоширенішими способами зменшення ризику є такі:

- вимога матеріального забезпечення під позику;

- обмеження граничного розміру боргу;

- контроль за співвідношенням узятих у борг і власних фінансових ресурсів;

- право при укладенні контракту вимагати моніторингу підприємницької діяльності підприємства-позичальника, одержання регулярної фінансової інформації або навіть права інвестора призначати свого директора в раду фірми.

Кредитори мають пріоритет перед власниками у виплаті відсотка, у погашенні основної суми капіталу, якщо фірма (підприємство) банкрутує. Позики можуть бути з фіксованою або плаваючою ставкою. Якщо ставка фіксована, а коштів у фірми недостатньо, вона змушена продати якусь частину свого майна для покриття боргу. За відсутності фіксації жодних обмежень прав власника, крім випадку банкрутства, не існує.

Література

1. Задоя А.О., Ткаченко І.П. «Структура та функції сучасного фінансового ринку» // Фінанси України №5,1999.

2. Павлюк К.В. «Фінансові ресурси держави. Монографія.», - Київ: Ніос, 1998.

3. Паламарчук В.О. «Фінансові підвалини держави» // Фінанси України №2,1999.

4. Економіка підприємства: Підручник / За редакцією проф. С.Ф. Покропивного. - К.: У «Хвиля-Прес», 1995.

5. Внутрішній економічний механізм підприємства: навч. посібник. / За редакцією М.Г. Грещака - К.:КНЕУ, 2001.

6. Руденко А.І. Стратегічне планування на підприємстві. КФ КІЕУ. Сімферополь, 1997.

Размещено на Allbest.ru