Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Харківський регіональний інститут державного управління

Кафедра державного управління та менеджменту

Фінансування закладів освіти в Україні

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна “Менеджмент галузі”

Виконала студентка 4-го курсу

групи МД 3-07

Пужайчереда В. Б.

Керівник

к.е.н., доцент

Козуб В. П.

Харків - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади функціонування державної політики в області освіти

1.1. Правові основи фінансування закладів освіти

1.2. Процес планування фінансових видатків

Розділ 2. Реалізація державної політики в області освіти

2.1. Казначейське обслуговування освітніх закладів

2.2. Джерела фінансування закладів освіти

Розділ 3. Проблеми та шляхи їх подолання в фінансуванні освіті

3.1. Проблеми фінансування освітніх закладів шляхи реформування системи освіти

3.2. Проблеми фінансування освіти в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сфера освіти для успішної своєї діяльності потребує налагодження певної системи відносин щодо забезпечення фінансовими ресурсами Фінансування освіти -- це система відносин стосовно формування, розподілу й використання фінансових ресурсів у сфері освіти. Актуальною проблемою сучасної господарської практики є перехід навчальних закладів на казначейську систему обслуговування Ця проблема потребує подальшого наукового обґрунтування з метою дослідження її переваг, недоліків і визначення передумов удосконалення.

Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно з'єднаних між собою ланок виховання і навчання:

- дошкільне виховання;

- загальна середня освіта;

- позашкільне виховання;

- професійно-технічне навчання;

- середня спеціальна і вища освіта.

Це закріплено у Законах України «Про загальну середню освіту» № 651 від 13.05.1999 та «Про вищу освіту» № 1284-ІП від 17.01.2002 р.

Принципи державної політики у галузях освіти:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Метою курсової роботи є визначення основних джерел фінансування закладів освіти.

Виходячи з поставленої мети основними завданнями курсової роботи є:

- визначити правові основи фінансування закладів освіти;

- охарактеризувати Казначейське обслуговування освітніх закладів;

- розглянути проблеми фінансування освіти в Україні;

- виявити шляхи реформування системи освіти.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні засади функціонування державної політики в області освіти

1.1 Правові основи фінансування закладів освіти

Основну частину видатків бюджету на освіту складають видатки, спрямовані на фінансування загальноосвітніх шкіл. Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх шкіл здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків.

Джерелами формування кошторису є:

1. кошти місцевого (Державного) бюджету за нормативами фінансування загальної освіти в обсязі державних стандартів освіти;

2. кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

3. плата за надання додаткових освітніх послуг;

4. кошти, одержані за науково-дослідні роботи;

5. доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень;

6. дотації місцевих Рад народних депутатів;

7. кредити і позики банків;

8. валютні надходження;

9. добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

Видатки на загальноосвітні школи складаються з поточних і капітальних.

Поточні видатки включають:

- оплату праці працівників;

- нарахування на заробітну плату;

- придбання предметів постачання та матеріалів;

- інші.

Капітальні видатки включають:

- придбання основного капіталу;

- капітальні трансферти;

- придбання землі і нематеріальних активів;

- інше.

В основі визначення фінансування загальноосвітніх закладів лежать два показники вихідний - кількість учнів та похідний - кількість класів. Ці показники відображаються у кошторисі на дві дати: на 1 січня планового року і 1 вересня. Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається на основі плану прийому (перепису дітей в районі функціонування), повного переходу з класу в клас і випуску учнів.

Кількість класів визначається на кожну дату, виходячи з нормативів наповнюваності одного класу, які встановлені на рівні: > 35 учнів для 1-9 класів; > 25 учнів для 10-12 класів.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, розраховуються середньорічні показники за такою формулою:

К = К1 * 8/12+ К2 * 4/12, [6,.145]

де: К - середня кількість класів (учнів);

К1- кількість класів (учнів) на початок року;

К2 - кількість класів (учнів) на кінець року.

Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цим фінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання й інвентарю та інших видатків.

По школах виходячи із класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється завантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т. д. Аналогічний порядок і по інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами. 1 інші норми обсягу діяльності є однаковими в усіх установах. Наприклад, одна прибиральниця на 400 квадратних метрів площі, яку необхідно прибирати. Визначивши кількість працівників по тій чи іншій установі за тарифними ставками або схемами посадових окладів, визначають ставку або посадовий оклад того чи іншого працівника.

Видатки бюджетів майстерні МПТУ і СПТУ, учбові комбінати шкіл стали виробничими цехами по виробництву меблів, станків і т.п. За рахунок бюджетних коштів розпочалося будівництво невеликих ферм, освоюються земельні ділянки із розрахунку повного забезпечення як професійно-технічних училищ, так і шкіл крупами, овочами, і це веде до здешевлення вартості харчування. Інший приклад: їдальні при школах раніше обслуговувалися підприємствами асоціації торгівлі та споживчої кооперації, тепер вони взяті школами на свій баланс і обслуговуються найманими робітниками, а це значно здешевлює харчування.

Фінансове забезпечення освітньої галузі повинне ґрунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного та місцевих бюджетів, використанні залучених коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій та батьків, громадян, міжнародних освітніх фондів, програм і благодійних організацій, коштів, одержаних за надання додаткових освітніх послуг, виконання науково-дослідних робіт, доходів від виробничої та комерційної діяльності, кредитів і банківських позичок тощо.

Складовими фінансової політики у сфері освіти є:

- визнання пріоритетності освіти у проведенні державної політики;

- встановлення нормативно-правової основи фінансової політики;

- асигнування фінансових ресурсів згідно визначених обсягів за нормативами;

- визначення формул формування місцевих бюджетів освіти;

- визначення нормативів видатків на одного учня різних навчальних закладів;

- визначення основних правил залучення та норм використання школами позабюджетних коштів.

1.2 Процес планування фінансових видатків

Оскільки в Україні існує три рівні державного управління (державний, обласний, районний), то і фінансування освіти також здійснюється з бюджетів, що формуються на цих трьох рівнях: державному, обласному та районному. Причому переважна частина бюджету освіти формується на рівні району. Кошти районного і обласного бюджетів складають приблизно 94-99% всього бюджету освіти. Розподіл між видатками бюджетів різних рівнів відбувається таким чином з Державного бюджету фінансуються:

республіканські спеціальні школи-інтернати для обдарованих дітей;

школи соціальної реабілітації, в яких утримуються неповнолітні правопорушники віком 11-14 років;

випуск підручників;

вищі навчальні заклади.

- з обласних бюджетів фінансуються:

спеціальні школи, школи-інтернати для дітей з вадами розвитку;

загальноосвітні школи-інтернати;

дитячі будинки;

підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

- з районних бюджетів:

загальноосвітні школи;

спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії тощо;

загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки (якщо 70% контингенту формується в межах району).

Процес планування фінансових видатків на освіту має починатися знизу: навчальні заклади на основі встановлених нормативів витрат в розрахунку на одного учня складають кошториси, в яких враховуються витрати на оплату праці педагогічного і допоміжного персоналу, витрати на харчування, на утримання будівель, на капітальний ремонт тощо. Дані кошторисів окремих шкіл, що відносяться до одного адміністративного району, акумулюються районними відділами освіти (райвно). Централізовані бухгалтерії райвно подають свої зведені кошториси до обласного управління освіти. На обласному рівні сукупні цифри районних освітніх бюджетів мають ставати основою бюджетів освіти обласних державних адміністрацій [4,c.88].

Формула, за якою здійснюється фінансування закладів освіти, включає таку відмінність, як місцезнаходження навчального закладу: у міській чи сільській місцевості. Особливо виділений учнівський контингент населених пунктів, які за статусом віднесені до гірських. Ці відмінності представлені у різних формулах, що пропонуються для розрахунку обласних бюджетів на освіту; бюджетів на освіту міст республіканського (Крим) і обласного значення та районів.

Розділ 2. Реалізація державної політики в області освіти

2.1 Казначейське обслуговування освітніх закладів

Запровадження казначейської системи обслуговування навчальних закладів має важливе значення зокрема для запровадження єдиного механізму управління коштами державного та місцевих бюджетів, удосконалення управління видатками навчальних закладів на всіх стадіях бюджетного процесу, посилення поточного контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, Дотримання штатної, фінансової і касової дисципліни.

Головне завдання казначейського обслуговування -- сприяти оптимальному управлінню доходами та витратами навчальних закладів. Треба зазначити, що це завдання охоплює широкий спектр функцій. Повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.

Вищі навчальні заклади у межах, визначених законами, та відповідно до статутів мають право:

- отримувати кошти і матеріальні цінності від органів державної влади, підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за її межами;

- розвивати власну соціально-побутову базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних та культурних закладів;

- здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, капітальний і поточний ремонти основних фондів на умовах підряду або господарським способом;

- спрямовувати кошти на будівництво або благоустрій соціально-побутових об'єктів, а також на соціальну підтримку педагогічних, науково-педагогічних й інших категорій працівників вищих навчальних закладів та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;

- відкривати рахунки у національній та іноземній валютах у банках відповідно до законодавства про банківську діяльність [5,c.30].

Одним із недоліків казначейського обслуговування навчальних закладів є звуження фінансової самостійності закладів. З метою підвищення ефективності управління бюджетними коштами доцільно залучати тимчасово вільні бюджетні кошти та їх залишки у розпорядників із метою здійснення першочергових бюджетних видатків, недопущення касових розривів у процесі виконання бюджетів. Для чого треба:

- надати право органам ДКУ на місцях використовувати різноманітні інструменти управління бюджетними коштами, залучати вільні залишки загального і спеціального фондів бюджетів, давати гарантії [8,c.67];

- розміщувати тимчасово вільні бюджетні кошти в установах комерційних банків, що буде вагомим джерелом додаткових бюджетних ресурсів;

- встановлювати певний ліміт коштів, який залишається в обласних управліннях ДКУ;

- ввести до структури обласних управлінь ДКУ відділ управління бюджетними ресурсами, який аналізуватиме наявні ресурси, прийматиме рішення про обсяги і джерела залучення, проведення обліку й складання звітності про залучення коштів;

- визначити на центральному рівні: норматив ризику залучення коштів, механізм оперативного відшкодування залучених коштів;

- чітко визначити й розподілити функції між учасниками бюджетного процесу;

- для підвищення ефективності контролю за витрачанням бюджетних коштів слід чітко регламентувати функції, права й відповідальність органів Державної контрольно-ревізійної служби у здійсненні контролю;

- організувати дієвий контроль за дотриманням вимог законодавчих і нормативних актів під час проведення торгів у сфері державних закупівель, пов'язаних із витрачанням бюджетних коштів;

- пришвидшити прийняття законів України "Про Державне казначейство України" та "Про фінансовий контроль в Україні";

- переглянути питання оплати праці в органах Державного казначейства, враховуючи виконану працівниками контрольну й економічну роботу, їхню відповідальність при виконанні бюджету за доходами й видатками.

2.2 Джерела фінансування закладів освіти

В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Разом з тим, певний зв'язок між фондами системи освіти та конкретними податками простежується. Між бюджетами різних рівнів існує розподіл відповідальності за акумуляцію відповідних податків та їх використання.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

- кошти державного та місцевих бюджетів;

- кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;

- кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;

- гранти;

- кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

- кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

Видатки на освіту складають саму велику частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від таких факторів:

- кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району;

- обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху - з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати.

Офіційно заклади освіти мають право отримувати додаткові, позабюджетні кошти за рахунок надання таких платних послуг:

- освітні послуги;

- оренда;

- транспортні послуги;

- продаж виробленої продукції;

- інші.

Залучення додаткових ресурсів через надання платних послуг реально представлено лише у великих містах або в регіонах, де більш-менш розвинений виробничий сектор, в якому зайнята значна частина населення. Найбільш вагомим джерелом позабюджетних надходжень виступають додаткові освітні послуги. За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня. Так, в спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також в звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за рахунок коштів батьків збільшується кількість учбових годин по окремим предметам, або вводяться додаткові дисципліни [7,c.109]. фінансування заклад освіта видаток

Додаткові освітні послуги часто стають формою легалізації платності навчання. В ліцеях, гімназіях (державних) офіційно вноситься плата не за навчання, а плата за додаткові освітні послуги. Не всі діти отримують ці додаткові послуги, але всі батьки платять, розуміючи це саме як плату за більш якісне навчання (менша наповнюваність класів, вищий рівень вимог до учнів, кращий рівень підготовки).

Розділ 3. Проблеми та шляхи їх подолання в фінансуванні освіті

3.1 Проблеми фінансування освітніх закладів, шляхи реформування системи освіти

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Критичним залишається стан фінансування освіти, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти. Державної підтримки потребують дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів. Головними проблемами освіти є:

- 1.Місцеві (районні) бюджети освіти встановлюються на основі фактичної потреби, в якій враховані лише мінімальні, обов'язкові витрати (на заробітну плату і комунальні послуги). Фінансування закладів середньої освіти, за різними оцінками, здійснюється на 40--60% їх реальної потреби.

- Міністерством економіки з 2002 року було профінансовано лише будівництво декількох сільських шкіл.

- Видавництво підручників має фінансуватися з державного бюджету. Оскільки ж обсяги фінансування є недостатніми, місцеві органи управління освітою вживають своїх заходів: обласні органи можуть спрямовувати на ці цілі частину районних бюджетів, зобов'язати їх сплачувати певний відсоток вартості підручників, оплачувати частково за рахунок коштів батьків тощо.

- Нормативними документами передбачено створення фонду всеобучу, який створюється за рахунок своїх надходжень в обсязі 1-3% і може використовуватися на власні потреби. Фактично ж цей фонд вже декілька років майже не планується в бюджеті освіти району.

- Уточнення потреби відбувається під впливом таких факторів: вищі органи ці цифри намагаються зменшити, в свою чергу директори шкіл намагаються особисто “вибити” додаткові асигнування.

- Отримання додаткових доходів за рахунок освітніх послуг реально представлено лише у великих містах, в регіонах воно не має перспективи внаслідок низького рівня доходів населення.

- Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності.

Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового забезпечення освіти:

- перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;

- стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;

- поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.

Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:

- збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;

- звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і добавлену вартість;

- створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

- розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;

- запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти;

- заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації і атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні і впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;

- упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання);

- поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;

- створення в системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;

- заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;

- залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);

- поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

- запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;

- удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;

- проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;

- запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів.

У Болгарії уряд запровадив фінансування освіти у вигляді спільних державно-муніципальних субсидій. Такі субсидії передбачають два обов'язкові внески - з державного і місцевого бюджетів, їхній обсяг визначено для кожного окремого випадку, враховуючи наявні ресурси та особливості (демографічні, географічні тощо) певного регіону.

У Латвії розроблено спільну програму Міністерства освіти та місцевих органів самоврядування та інших установ під назвою "Програма розвитку сільської місцевості Латвії" [6,c.193].

У Литві уряд і Міністерство освіти спрямовують фінансування на новий напрямок, заохочуючи нові програми та проекти замість традиційної підтримки культурних установ, а також залучаючи до участі третій сектор.

Вперше в історії незалежної України фінансування вітчизняної освіти зросло з 5% до 7% ВВП. Аналогічні витрати на освіту в Європі нині спостерігаються лише в окремих скандинавських країнах.

3.2 Проблеми фінансування освіти в Україні

Фінансування освіти - це капіталовкладення з боку держави в майбутнє нації. Тому значення для нашої країни фінансування закладів освіти тяжко переоцінити. З цієї причини, фінансуванню закладів освіти присвячено безліч наукових публікацій, серед яких особливої уваги заслуговують праці О.Д. Василика, А.О. Єпіфанова, В.І. Кравченка.

Проте недостатній рівень державного фінансування закладів освіти вимагає подальших наукових пошуків з метою вдосконалення фінансового забезпечення освітянських закладів, що й зумовило проведення цього дослідження та обумовило його мету і завдання.

Як відомо, нині в Україні джерелами фінансування закладів освіти нині є:

- кошти державного та місцевих бюджетів;

- кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень;

- дотації місцевих рад народних депутатів;

- кредити і позики банків;

- валютні надходження;

- добровільні внески від підприємств, установ, організацій та окремих громадян.

Проте, основною частиною фінансування закладів освіти в Україні нині є асигнування з бюджетів.

Переважну частку витрат бюджетів на освіту складають видатки, спрямовані на фінансування загальноосвітніх шкіл. Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх шкіл здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків. Видатки на загальноосвітні школи складаються з поточних і капітальних. Поточні видатки включають: оплату праці працівників; нарахування на заробітну плату; придбання предметів постачання та матеріалів й інші. Капітальні видатки включають: придбання основного капіталу; капітальні трансферти; придбання землі і нематеріальних активів та інше. Варто зазначити, що в основі визначення розміру фінансування загальноосвітніх закладів лежать два показники - це: вихідний - кількість учнів та похідний - кількість класів. Ці показники відображаються у кошторисі на дві дати: на 1 січня планового року і 1 вересня.

При цьому, не зважаючи на те, що державні навчально-виховні заклади, та установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету або за рахунок асигнувань з галузевих міністерств, звільняються від оподаткування прибутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності, не дивлячись на те, що доходи освітянських установ у частині, що використовуються на розвиток освіти, звільняються від оподаткування в межах до 4% балансового прибутку підприємств, рівень фінансування закладів освіти в Україні є далеко не достатнім.

Тому, нині в умовах світової фінансової кризи та бюджетного дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів та необхідність здійснення бюджетного фінансування не в розмірах, передбачених кошторисами, а згідно з фактичними показниками штатної чисельності працівників, фактичних розмірів стипендії та при цьому обмежувати розміри видатків на господарські потреби, поточний і капітальний ремонти, придбання обладнання та інвентарю.

Крім того, з метою мобілізації додаткових власних доходів освітянських установ, необхідно на базі майстерень колишніх МПТУ і СПТУ, учбових комбінатів шкіл створити виробничі цехи по виробництву меблів, станків тощо чи навіть розпочати будівництво невеликих ферм, освоєння земельних ділянок із розрахунку повного забезпечення як ліцеїв і коледжів, так і шкіл крупами, овочами. [2,c.91].

Як підсумок, необхідно зазначити, що держава не може в повній мірі забезпечити потреби освітніх закладів, тому їх фінансування протягом останніх років значною мірою здійснюється безпосередньо за рахунок тих, хто хоче навчатись і мати освіту. І, якщо на рівні шкіл таке явище майже відсутнє, то у вищих навчальних закладах більша частина молоді навчається за власний кошт. Можливо з часом наша держава зможе розширити кількість державних місць і навчання стане доступнішим, але це стане можливим лише після ряду реформ , і не лише в галузі освіти. Не зважаючи на фінансові негаразди, державі і громадянам необхідно забезпечити молодь якісними та професійними освітніми послугами, адже це єдина передумова успіху як молодих громадян, так і нашої держави загалом.

Висновки

Дослідивши тему курсової роботи можна дійти висновку:

1. Якість освіти є головним аргументом у забезпеченні високого економічного рівня розвитку професійної компетентності окремої людини, а також виского рівня розвитку держави.

2. Основними джерелами фінансування освіти є : - кошти державного та місцевих бюджетів; - кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів; - спонсорські і доброчинні внески та пожертвування; - кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо. При чому видатки на освіту складають найбільшу частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району та обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

3. В розвинутих країнах система фінансування є розгалуженою. Мережа не державних закладів освіти фінансується на рівних умовах з державними закладами через центральний і місцеві бюджети; держава сприяє розвитку приватного сектору в освіті, забезпеченню громадського контролю і залишає за собою роль спостерігача за виконанням іншими учасниками своїх зобов'язань.

4. Розглянувши сучасну систему фінансування освіти в Україні я дійшла висновку, що існуюча модель не повністю відповідає сучасним вимогам, які передбачають розширення впливу громадської думки на прийняття адекватних управлінських рішень, динамічне реагування на потреби суспільства, перерозподіл функцій управління між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Не проводиться постійний моніторинг якості освіти на всіх рівнях за участю учнів, студентів, батьків, представників громадських організацій, а також оцінювання діяльності навчальних закладів та оприлюднення його результатів.

5. Уряд щорічно збільшує обсяги фінансування освіти, впроваджує програми на її розвиток. Але ці заходи не вирішують усіх проблем,що склалися у галузі освіти. Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання. Зважаючи на те, що освіта є одним з головних стратегічних напрямків економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства, то необхідним є вирішення проблем, які існують у цій сфері. Першочергово потрібно здійснити зміну механізмів бюджетного фінансування. Тобто зробити перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до більш суттєвої участі в цьому процесі комерційного бізнесу та банків. Також існує необхідність поліпшення матеріального забезпечення працівників освіти і вирішення проблеми доступності освіти для всіх верств населення.

Завдяки активній позиції Міністра освіти і науки за останні три роки витрати на освіту зросли з 14,9 млрд. грн. (2006 рік) до 43 млрд. грн. (2009 рік). У 2008 році видатки на освіту складатимуть близько 56 млрд. грн.

З ініціативи МОН у проекті бюджету на 2010 рік закладено такі видатки:

- на надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття вищої освіти у вищих навчальних закладах (14,7 млн. гривень);

- на реалізацію програми "300 шкіл" з метою ліквідації аварійних ситуацій в навчальних закладах - 300 млн. гривень;

- на видання, придбання, зберігання й доставку підручників та посібників для учнів і студентів - 130,0 млн. гривень;

- на інформатизацію вищих навчальних закладів, забезпечення професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання - 27,1 млн. гривень;

- на забезпечення шкіл сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін - 15,8 млн. гривень;

- на пільговий проїзд студентів і учнів професійно-технічних училищ у залізничному, автомобільному та водному транспорті - 31,9 млн. гривень;

- на придбання шкільних автобусів для перевезення дітей, які проживають у сільській місцевості - 70 млн. гривен. (кошти перенесено із спецфонду до загального);

- на комп'ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів районів - 161,6 млн. гривень, як субвенція місцевим бюджетам;

- на продовження експерименту у Львівській, Харківській областях та місті Києві щодо передачі професійно-технічних навчальних закладів на фінансування з місцевих бюджетів - 482,2 млн. гривень;

- на реалізацію державної цільової соціальної програми "Школа майбутнього" на наступний рік враховано 55,6 млн. грн.;

- на надання кредитів на будівництво (придбання) житла для науково-педагогічних та педагогічних працівників - 30 млн. грн.;

- на реалізацію програми "Студентський гуртожиток" для учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів - 52 млн. гривень;

- на здійснення Програми "300 шкіл" з метою ліквідації аварійних ситуацій 300 млн. грн.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про освіту” № 1060-XII від 23.05.91

2. Василенко О. Д. Державні фінанси України / О. Д. Василенко. - К., Вища школа 1997р. - 230с.

3. Єпіфанов А. О. «Бюджет і фінансова політика України» / А. О. Єпіфанов, И. И. Дьяконова. - Київ, 1997. - 234 с.

4. Кравченко В.І. Місцеві фінанси Украни: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - С. 249

5. Луговий В. І. Управління освітою: навч. посіб / В. І. Луговий. - К. : Вид-во УАДУ, 1997. - 302с.

6. Крижко В. В. Менеджмент в освіті: навч. посіб. / В. В. Крижко, Є. М. Павлютенков. - К., 1998. - 192 с.

7. Подольська Є. Освіта в контексті глобалізації: напрямки та механізми реалізації реформ в Україні // Вища школа: журнал. - 2007.- №1. - С. 55.

Размещено на Allbest.ru