Ш зростання технічної озброєності підприємства супроводжується ростом виробничого лівериджу і відповідно операційного ризику;

Ш для підприємства з високим рівнем операційного лівериджу незначні зміни обсягу виробництва можуть призвести до значної зміни операційного прибутку.

Сутність значення та ефективність фінансового лівериджу виражаються у наступному:

ь висока питома вага залученого капіталу в загальній сумі джерел фінансування характеризується як високий рівень фінансового лівериджу та свідчить про високий рівень фінансового ризику, що може супроводжуватись ліквідацією частини активів (у випадку недостатності прибутку);

ь фінансовий ліверидж свідчить про наявність і сутність фінансової залежності від залучених фінансових ресурсів;

ь для компанії з високим рівнем фінансового лівериджу навіть незначна зміна прибутку до сплати відсотків та податків може призвести до суттєвих змін чистого прибутку;

ь зростання частки залученого капіталу, яке супроводжується зростанням ефекту фінансового лівериджу може призвести до суттєвого зростання рентабельності власного капіталу.

ЕК - економічна рентабельність

Размещено на http://www.allbest.ru/

% за кредитними зобов'язаннями

ЗК і ВК - відповідно залучений і власний капітал

2/3 (ЕР-% за кредит) - диференціал

ЗК/ВК - плече

Економічна рентабельність - рентабельність діяльності підприємства.

На сьогодні відомі 2 основних показника фінансового лівериджу:

1) співвідношення власного і залученого капіталу;

2) відношення темпу зміни чистого прибутку до темпу зміни прибутку до сплати відсотків та податків.

Останній показник застосовується для кількісної оцінки фінансового результату в умовах обраної структури капіталу.

Тема №7. Оцінка і аналіз результативності фінансово-господарської діяльності підприємства.

1. Оцінка ділової активності.

1.1. Оцінка і аналіз планових показників ділової активності.

1.2. Аналіз динаміки фінансово-господарської діяльності підприємства.

1.3. Оцінка ефективності використання ресурсів підприємства.

1. Термін ділова активність достатньо новий і означає в широкому розумінні повний спектр зусиль, направлених на просування фірми на ринках продукції, праці і капіталу.

У вузькому розумінні - потенційна виробнича або комерційна діяльність.

Ділова активність - це динамічність розміру підприємства, досягнення ним певних цілей та ефективність використання економічного потенціалу.

Для оцінки ділової активності використовуються як якісні критерії, так і кількісні показники.

На якісному рівні ця оцінка проводиться шляхом порівняння діяльності підприємства з іншими підприємствами, що мають схожі сфери вкладання капіталу за так званими неформалізованими критеріями: Обсяг ринків збуту продукції, наявність продукції на експорт, загальна репутація підприємства, здатність залучати інвестиційні ресурси.

Кількісна оцінка ділової активності здійснюється за наступними напрямками:

- оцінка ступеня виконання плану за основними показниками;

- аналіз відхилень факту від плану;

- оцінка темпів зростання обсягів фінансово-господарської діяльності підприємства;

- оцінка рівня ефективності використання матеріальних і трудових та фінансових ресурсів підприємства.

1.1.

Поточна діяльність підприємства характеризується різними показниками головними з яких є обсяг реалізації і прибуток. За кожними з цих показників встановлюється планові значення чи внутрішньо виробничі нормативи. Потім розраховується відхилення фактичних показників від запланованих в абсолютному та відносному значеннях.

Планові показники можуть бути різними але особливого значення в сучасних умовах господарювання набувають показники за центрами відповідальності.

Центр відповідальності - структурний підрозділ (одиниця), керівники якого розпоряджаються певними ресурсами і повноваженнями для виконання завдань.

На сьогодні виділяють 4 центри відповідальності:

Ш витратний - за цим центром діяльність структурного підрозділу здійснюється за затвердженими кошторисами;

Ш доходний - це підрозділ, який відповідає за формування доходів (відділ збуту, маркетингу, регіональні центри продажу продукції);

Ш прибутковий - це самостійні підрозділи великих компанії (дочірніх чи асоціацій) або це підрозділи підприємства, які працюють за трансфертними цінами;

Ш інвестиційний - відповідає за залучення фінансових ресурсів.

1.2.

Для аналізу динаміки фінансово-господарської діяльності підприємства визначають темпи змін прибутку, обсягів реалізації і авансованого капіталу. Далі розраховують співвідношення між ними і якщо , це свідчить про таке:

- економічний потенціал підприємства зростає4

- ресурси підприємства використовуються ефективно, тому що обсяг реалізації зростає більшими темпами, ніж економічний потенціал;

- прибуток зростає випереджаючими темпами, а витрати виробництва та обігу відносно зменшуються. Це співвідношення називають “золотим правилом” підприємства.

З метою оцінки динаміки діяльності аналізують коефіцієнт економічного росту, який показує якими темпами може розвиватися підприємство у майбутньому, не змінюючи пропорцій, що склалися між джерелами фінансування, фондовіддачею, рентабельністю і дивідендною політикою.

Коефіцієнт розраховується на основі жорстко детермінованої факторної моделі:

, де

r - коефіцієнт реінвестованого прибутку

р - коефіцієнт рентабельності продукції

RO - показник ресурсові дачі (коефіцієнт обертання авансованого капіталу)

FD - коефіцієнт фінансової залежності

З точки зору динаміки проводиться оцінка стійкості економічного росту

; для акціонерного товариства

Цей коефіцієнт показує, за якими темпами в середньому власний капітал (ВК) за рахунок фінансово-господарської діяльності підприємства.

1.3.

Ефективність використання ресурсів досліджується на основі таких показників:

o фондовіддача:

o продуктивність праці:

Їх зростання свідчить про зростання ефективності їх використання

o коефіцієнт обертання активів:

- обертання в цілому активів;

- обертання постійних активів (необоротні активи, основні засоби);

- обертання чистих активів (поточні, звільнені від поточної заборгованості).

За допомогою цих показників визначається яка кількість вкладених активів необхідна для забезпечення даного рівня реалізації продукції.

o Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості:

Показує кількість разів надходження платежів від дебіторів.

o Тривалість обертання дебіторської заборгованості:



Показує кількість днів, по закінчені яких підприємство отримає дебіторську заборгованість.

Аналіз за допомогою цих коефіцієнтів дає тільки приблизну уяву про стан платежів на підприємстві, а точний аналіз дебіторської заборгованості може бути здійснений тільки шляхом визначення віку дебіторської заборгованості і проведенням її ранжування.

o Коефіцієнт обертання запасів:

Якщо зростання показника в динаміці - то це позитивна тенденція.

o Обертання виробничих запасів в днях:

Чим менший період, тим краще для підприємства.

При оцінці обертання виробничих запасів слід враховувати методики списання запасів на витрати, такі як ЛІФО, ФІФО, середніх цін.

o Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості:

Якщо аналізувати даний показник, порівняти з показником обертання дебіторської заборгованості.

o Тривалість обертання кредиторської заборгованості в днях:



При аналізі бажано порівняти обертання дебіторської і кредиторської заборгованості. До того ж критичне сповільнення обертання кредиторської заборгованості в порівнянні з дебіторською вважають позитивною рисою управління фінансовими потоками.

Дані коефіцієнти доповнюються показниками:

o Тривалості операційного циклу:

Він розраховується як сума обертання дебіторської заборгованості ( в днях) і обертання виробничих запасів (в днях)

Він показує час на протязі якого фінансові ресурси знаходяться у запасах та дебіторської заборгованості.

o Тривалість фінансового циклу:

Показує час обертання грошових засобів на протязі якого грошові кошти звільнені з обороту.

Тема №8. Аналіз прибутку та рентабельності підприємства.

1. Аналіз фінансового результату.

2. Оцінка і аналіз рентабельності фінансово-господарської діяльності підприємства.

3. Факторний аналіз прибутку та рентабельності.

1. Ефективність операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства виражаються у досягнутих фінансових результатах різних користувачів фінансової звітності цікавлять тільки певні показники фінансових результатів.

Аналіз фінансових результатів проводиться за наступними напрямами:

- оцінка змін за кожним показником звіту про фінансові результати (горизонтальний аналіз);

- оцінка змін структури фінансових результатів (вертикальний аналіз);

- вивчення динаміки змін показників за декілька періодів (трендовий аналіз);

- виявлення факторів впливу на результативний показник і їх кількісна оцінка.

Основними завданнями аналізу фінансових результатів є:

Ш оцінка рівня і динаміки показників прибутку;

Ш оцінка фінансових результатів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності;

Ш оцінка використання чистого прибутку;

Ш факторний аналіз прибутку від реалізації продукції;

Ш оцінка рентабельності підприємства.

Аналіз динаміки і структури фінансових результатів можна здійснювати на основі традиційної форми №2 та на основі аналітичної форми звіту про фінансові результати, яка має наступний вигляд:

1. Всього доходів та надходжень підприємства.

2. Загальна сума витрат підприємства.

3. Чистий дохід (виручка від реалізації - ПДВ).

4. Витрати на виробництво та збут продукції.

4.1. Собівартість продукції.

4.2. Витрати на збут.

4.3. Адміністративні витрати.

5. Прибуток від основної операційної діяльності.

6. Доходи від фінансової діяльності.

7. Витрати від фінансової діяльності.

8. Прибуток від фінансової діяльності (збиток від фінансової діяльності).

9. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування.

10. Податок на прибуток.

11. Чистий прибуток.

Оцінюючи динаміку за показниками аналітичної форми можна робити наступні висновки:

- якщо прибуток від основної операційної діяльності збільшується більш випереджаючими темпами, то це свідчить про відносне зменшення витрат на виробництво продукції;

- якщо чистий прибуток зростає більш високими темпами від основної операційної діяльності. То це може свідчить про наявність на підприємстві пільгового оподаткування;

- зменшення прибутку від основної операційної діяльності в порівнянні з прибутком від звичайної діяльності до оподаткування свідчить про те, що підприємство отримує все більший дохід від фінансової діяльності;

- зменшення за всіма статтями витрат слід вважати позитивною тенденцією.

Методика вертикального аналізу аналітичної форми звіту про фінансові результати.

З метою оцінки структури фінансових результатів розраховується питома вага окремих показників:

П2=(2:1)*100% (Питома вага загальної суми витрат розраховується по відношенню до загальної суми доходів).

П3=(3:1)*100% (Питома вага чистого доходу розраховується по відношенню до загальної суми доходів).

П4=(4:3)*100% (Питому вагу витрат розраховуємо по відношенню до чистого доходу).

П4.1,2,3=(4.1,2,3:4)*100% (Питому вагу собівартості, витрат на збут і адміністративних витрат розраховуємо по відношенню до витрат на виробництво і збут продукції).

П5=(5:3)*100% (Питому вагу прибутку від основної операційної діяльності розраховуємо по відношенню до чистого доходу).

П6=(6:1)*100% (Питому вагу доходів від фінансової діяльності розраховуємо по відношенню до всього доходів).

П7=(7:2)*100% (Питому вагу витрат від фінансової діяльності розраховуємо по відношенню до загальної суми витрат).

П8=(8:6)*100% (Питому вагу прибутку (збитку) від фінансової діяльності оцінюємо по відношенню до доходів від фінансової діяльності).

П9=(9:1)*100% (Питому вагу фінансових результатів (9) оцінюємо по відношенню. До загальної суми доходів та надходжень (1)).

П10=(10:9)*100% (Питому вагу податку на прибуток розраховуємо по відношенню до фінансових результатів від звичайної діяльності.

Висновки по вертикальному аналізу:

ь зменшення чистого доходу свідчить про те, що підприємство все більше отримає дохід від інвестиційної та фінансової діяльності;

ь зменшення витрат (4,7) - позитивна тенденція;

ь зростання прибутку від основної операційної діяльності (5) може показати про зростання рентабельності продукції;

ь зростання прибутку від звичайної діяльності і чистого прибутку (9,11) - це позитивна тенденція, а різні темпи їх зростання можливо залежать від системи оподаткування.

2. Рентабельність в широкому розумінні являє собою співвідношення результатів і витрат, які були потрібні для досягнення цих результатів. Інформаційною базою для визначення показників рентабельності є фінансова звітність. Наявність значної кількості показників рентабельності обумовлене різними показниками прибутку та витрат, які використовуються для розрахунку.

Показники рентабельності характеризують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток в процесі господарської діяльності і визначають загальну ефективність використання активів і капіталу. Найбільш поширеними показниками рентабельності є:

- показники рентабельності реалізації;

- показники рентабельності активів;

- показники рентабельності власного капіталу.

При аналізі рентабельності реалізації частіше використовуються:

o валовий операційний та чистий прибуток, тому валова рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:

Валова рентабельність відображає зміни в політиці ціноутворення підприємства, та його здатність контролювати собівартість реалізованої продукції.

Аналіз динаміки цього коефіцієнта може свідчити про необхідність зміни цін та посилення контролю за використання матеріально-виробничих запасів. На рівень цього показника впливають методи обліку матеріально-виробничих запасів.

o коефіцієнт рентабельності реалізації:

o валова рентабельність виробничих витрат:

o операційна рентабельність реалізованої продукції:

Визначає спроможність керівництва підприємства одержувати прибуток від діяльності до вирахування витрат, що не відносяться до операційної ефективності.

o чиста рентабельність реалізованої продукції:

Ш Коефіцієнт оборотності активів (asset turnover) характеризує на скільки ефективно використовуються активи з точки зору обсягу реалізації; так як показує скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства. Іншими словами скільки разів за звітній період активи обернулися в процесі реалізації продукції. Чим вищий оборот, тим ефективніше використовуються активи.

Ш Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності:

Цей коефіцієнт показує скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів інвестованих в активи.

Ш Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу:

Інші показники рентабельності характеризують різні аспекти діяльності підприємства.

Ш Загальний показник рентабельності характеризує прибутковість фінансово-господарської діяльності:

Ш Ставка рентабельності позиченого капіталу показує ефективність використання банківських кредитів:

Ш Рентабельність необоротних активів:

Ш Рентабельність окремих видів продукції:

,

де - ціна і-того виду продукції;

- повна собівартість і-того виду продукції.

Цей коефіцієнт допомагає розрахувати прибутковість випуску конкретного виду продукції, зробити висновки щодо доцільності його випуску, спрогнозувати відносно можливі зміни асортименту.

Ш Рентабельність статутного капіталу відображає суму чистого прибутку яка приходиться на кожну гривню статутного капіталу підприємства:

Ш Рентабельність інвестицій - це показник інвестованих капітальних вкладень в розширене виробництво та нову техніку:

,

де - приріст чистого прибутку в результаті інвестицій;

К - інвестиції у відповідний організаційно-технічний захід.

Він характеризує розмір приросту чистого прибутку на одну гривню одиниці прибутку.

Ш Рентабельність фінансових інвестицій - показує який прибуток приносить кожна гривня коштів, вкладених в фінансові інвестиції, визначає ефективність використання майна через фінансові вкладення.



Коефіцієнт рентабельності виробничих фондів характеризує ефективність використання основних фондів та обігових коштів

Він визначає скільки припадає чистого прибутку на одну одиницю вартості виробничих фондів. Збільшення цього коефіцієнта свідчить про підвищення ефективності використання виробничих фондів.

3. На рівень та динаміку показників рентабельності впливає вся сукупність виробничо-господарських факторів:

- рівень організації виробництва та управління;

- структура капіталу та джерела його формування;

- обсяг, якість та структура продукції;

- втрати на виробництво та собівартість виробів;

- прибуток по видах діяльності та напрямки його використання.

Методологія факторного аналізу показників рентабельності передбачає розклад вихідних формул розрахунку показника по всім якісним та кількісним характеристикам інтенсифікації виробництва та підвищення ефективності господарської діяльності.

Існує багато моделей факторного аналізу основних показників рентабельності, розроблені найрізноманітніші корисні модифікації цих моделей, але найпоширеніша факторна модель фірми “Du Pont”. Призначення моделі - визначити фактори, що впливають на ефективність роботи підприємства і оцінити цей вплив аналітиками цієї фірми вибрано один з показників рентабельності, на їх думку, найбільш значущі - рентабельність власного капіталу. Вони запропонували рентабельність капіталу визначити, як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком оборотності активів та коефіцієнти фінансово-обротної залежності:

Рентабельність власного капіталу можна визначити, як добуток рентабельності реалізації, ресурсовіддачі та коефіцієнта фінансової залежності. Отже рентабельність власного капіталу залежить від зміни рентабельності продукції (інвестиційна діяльність підприємства) і співвідношення сукупного та позичкового капіталу (фінансова діяльність). Значущість цих показників пояснюється тим, що вони певному розумінні узагальнюють всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства:

- перший фактор узагальнює звіт про фінансові результати;

- другий - актив балансу;

- третій - пасив балансу.

Для проведення факторного аналізу рентабельності підприємства можна використати різні прийоми та методи і один з найпростіших - метод ланцюгових підстановок. Можна визначити вплив факторів на коефіцієнти рентабельності власного капіталу.

В наведеній три факторній моделі видно, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових коштів, тобто це так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємства фінансової незалежності.

Тут простежується зворотній пропорційний зв'язок між коефіцієнтом фінансової залежності підприємства і зміною рентабельності власного капіталу.

Збільшення ступеня фінансової залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування призводить до зростання рентабельності власного капіталу підприємства.

Тема №9. Аналіз і оцінка активів, капіталу та зобов'язань підприємства. Аналіз інвестиційних проектів.

1. Методи оцінки ефективності інвестиції.

2. Аналіз інвестиційних проектів в умовах інфляції.

3. Аналіз інвестиційних проектів в умовах ризику.

4. Аналіз інвестиційних проектів різної тривалості.

1. В умовах процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру закладені оцінка і порівняння обсягу інвестицій і майбутніх грошових надходжень від них. З цією метою можуть бути використані методи:

1. засновані на дисконтних оцінках (перевага ФА);

2. методи засновані на облікових оцінках.

До першої групи методів відносяться:

o метод чистої теперішньої вартості (NPV).

Цей метод заснований на порівнянні величини розміру інвестицій із загальною сумою дисконтова них чистих грошових надходжень. Дисконтування здійснюється за допомогою коефіцієнта, який встановлюється аналітиком самостійно, виходячи із облікової ставки НБУ, темпу інфляції і фактору ризику.

сума дисконтованих грошових інвестиції;

R - коефіцієнт дисконтування;

ІС - розмір інвестицій;

К - кількість періодів повернення інвестиційних ресурсів або їх надходження;

розмір грошових надходжень від інвестиційного проекту.

Якщо NPV>0, то інвестиція доцільна (приносить прибуток) і навпаки NPV<0 - недолцільна.

Якщо інвестиційний проект припускає послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом певної кількості років, то NPV можна розроховувати за наступною формулою:

і - прогнозний рівень інфляції;

частка інвестиційних вкладень.

o Індекс рентабельності інвестицій - це відносний показник, який характеризує рівень прибутковості інвестиційного проекту:

Якщо РІ>1, то інвестиція доцільна;

РІ<1, то це не доцільно.

o Внутрішня норма рентабельності інвестицій.

Під внутрішньою нормою розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV=0. Цей коефіцієнт, (IRR) показує максимальну припустимий відносний рівень витрат, які може бути здійснені за проектом.

Якщо проект фінансується за рахунок позички банку, то значення IRR показує верхню межу припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

Показник, що характеризує відносний рівень витрат за проектом називається ціною капіталу. Він відображає сформований на підприємстві мінімум повернення та вкладений капітал і його рентабельність.

Якщо IRR> ціни капіталу (СС), то інвестиція доцільна.

Якщо IRR<СС, то інвестиція збиткова.

Розрахувати IRR можна за допомогою фінансвого калькулятора або спеціального калькулятора або за допомогою методу лінійної апроксимації (мето підбору).

Для цього метода можна використовувати дані табульованих значень дисконтних множників із спеціальних фінансових таблиць. Для цього в таблицях вибирають значення коефіцієнтів дисконтування і таким чином, щоб функція NPV в такому інтервалі змінювала своє значення з “+” на “-“ або з “-“ на “+”. Далі застосовують наступну формулу:

це значення коефіцієнта дисконтування, що мінімізує позитивне значення NPV.

o Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій.

Він заснований на облікових оцінках і для його розрахунку використовується чистий прибуток:

РN - чистий прибуток;

RV - ліквідаційна вартість проекту.

Якщо ARR>1, то інвестиція доцільна.

ARR<1, то недоцільна.

o Метод розрахунку періоду окупності інвестицій.

Якщо грошові надходження від інвестицій розподілені по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом інвестиції на розмір річного надходження.

2. В умовах інфляції інвестиційні проекти можна коригувати:

- майбутні надходження на індекс інфляції;

- коефіцієнт дисконтування на індекс інфляції.

У випадку коригування майбутніх надходжень необхідно переоцінювати виручку і змінні витрати з використанням індивідуальних індексів цін. Після переоцінки виручки і змінних витрат розраховуються нові грошові потоки, для яких визначається чиста теперішня вартість. Більш простою є методика коригування коефіцієнту дисконтування на індекс інфляції:

3. Ризик є ймовірною оцінкою, тому його вимірювання стосовно інвестиційного проекту може здійснюватись за методами:

- аналізу чуттєвості кон'єктури;

- аналізу ймовірності розподілу дохідності.

Модель оцінки ризику побудована на коригуванні грошового потоку з наступним розрахунком NPV для 3-х можливих варіантів розвитку:

1). Песимістичний.

2). Найбільш ймовірний.

3). Оптимістичний.

Далі для інвестиційного проекту розраховується розмах варіації NPV, як різниця між оптимістичним NPV і песимістичним NPV (чим менший тим кращий).

Фінансовий аналіз для оцінки ризику інвестиційних проектів використовує і модифіковану імітаційну модель оцінки ризику:

1). За кожним варіантом грошових надходжень за інвестиційним проектом розраховується песимістична, оптимістична і найбільш ймовірна оцінка.

Для цих 3-х значень розраховується чиста теперішня вартість.

2). Розрахованим значенням NPV присвоюється ймовірності їх здійснення.

3). Для кожного інвестиційного проекту розраховують найбільш ймовірне значення дохідності за формулою:

дохідність за окремим проектом;

ймовірність отримання цієї дохідності.

4). Розрахунок середньоквадратичного відхилення:

5). Розраховуємо коефіцієнт варіації:

Менше значення коефіцієнта варіації є критерієм обрання інвестиційного проекту.

В теорії управління портфельними інвестиціями розроблена модель зв'язку систематичного ризику і дохідності окремо взятого фінансового активу або інвестиційного проекту.

Систематичний ризик вимірюється за допомогою коефіцієнта. Він дозволяє оцінити ризик індивідуального інвестиційного проекту по відношенню дорівнює ризику вцілому на інвестиційному ринку.

Частіше коефіцієнт використовується для аналізу ризику вкладень у фінансові інвестиції:



середньоквадратичне відхилення за окремим видом фінансового активу;

середньоквадратичне відхилення на ринку цінних паперів в цілому;

р - кореляція між доходом одного виду фінансового активу і середнім рівнем дохідності фінансових активів в цілому.

Якщо >1, то рівень ризику за цим активом достатньо високий.

<1, то рівень ризику є прийнятним для вкладення коштів в цей вид цінних паперів.

Для оцінки загального доходу за інвестиційним портфелем з врахуванням систематичного ризику використовуються модель САМР:

, де

А - рівень доходу за без ризиковими інвестиціями;

R - середній рівень дохідності на фондовому ринку;

ризик окремо взятого фінансового активу.

Зіставлення розрахункових значень загального доходу і рівень ризику дозволяє визначити ступінь компенсації інвестиційного ризику в цілому.

Крім формалізованих підходів оцінки ризиків використовується і неформалізовані підходи - всі вони як правило засновані на експертному методі. Експертний метод оцінки ризику здійснюється в тому випадку, якщо у інвестора відсутні дані щодо розрахунку формальних критеріїв. Цей метод застосовує опитування кваліфікованих спеціалістів і обробку результатів цього опитування.

4. В умовах аналізу проектів різної тривалості рекомендується:

1) Визначити найменше спільне кратне (НСК) строків дії інвестиційних проектів;

2) розглядаючи кожний інвестиційний проект як такий, що повторюється розраховується сумарний NPV;

3) з двох проектів вибирається той, сумарний NPV якого має сумарне найбільше значення: для визначення сумарного NPV використовується формула:

і - тривалість окупності інвестиційного проекту;

n - найменше спільне кратне або число доданків у дужках.

Тема №10. Аналіз оборотних активів підприємства.

1. Аналіз виробничих запасів.

2. Аналіз дебіторської заборгованості.

3. Аналіз грошових коштів.

1. Проблема оптимізації розміру запасів на підприємстві виникає за такими причинами:

1. ризик зупинки виробництва у випадку непостачання матеріалів;

2. додаткові витрати щодо обслуговування, щодо збереження виробничих запасів і додаткові витрати за постачання невеликих партій заказів.

У зв'язку з цим з метою мінімізації витрат, пов'язаних із виробничими запасами, розроблено спеціальну модель визначення оптимальної партії заказів (її розміру) в натуральних одиницях:

, де

q - обсяг партії заказу в натуральних одиницях;

S - загальна потреба в сировині на певний період;

Z - вартість виконання одної партії замовлення;

H - витрати по зберіганню одиниці сировини.

Наступним елементом аналізу запасів є оцінка їх оборотності. Прискорення оборотності визначається позитивним фактором.

Сума грошових коштів, додатково залучених в оборот для фінансування виробничих запасів розраховується за такою формулою:

 оборотність запасів, дні, в базовому періоді;

оборотність запасів в днях у звітному періоді;

одноденний фактичний оборот у звітному періоді.

Якщо: 0, то буде відомо сума грошей, додатково вивільнена з обороту.

0, то буде відомо сума грошей, які необхідно буде додатково залучити для фінансування.

Ретроспективний аналіз виробничих запасів може проводитись з використанням, жорстко-детермінованих факторних моделей. Модель, яка використовується при аналізі товарних запасів:

(це час обігу виробничих запасів у базовому періоді за обсягом і структурою звітного періоду).

Різниця між чисельником і знаменником цієї моделі пов'язана наступною залежністю:

загальні зміни товарних запасів за період

зміни товарних запасів під впливом змін оборотності;

зміни товарних запасів під впливом змін структури товарообороту;

зміни товарних запасів під впливом зміни обсягу товарообороту.

2. Виникнення дебіторської заборгованості обумовлено неспівпаданням моменту відвантаження продукції, одержання ТМЦ, нарахування заробітної плати з моментом їх оплати .

дебіторська заборгованість відображається у другому розділі активу балансу і до підсумку валюти балансу включається за чистою вартістю реалізації. В процесі аналізу дебіторської заборгованості вивчається динаміка, структура, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості.

Ці напрямки аналізу проводяться шляхом ранжування дебіторської заборгованості за строками і їх розмірами.

Якість дебіторської заборгованості можна дослідити за допомогою показника “період інкасації боргів”:

Після проведення ранжування дебіторської заборгованості підприємство може визначити особливі умови надання знижок покупцям і визначати нетрадиційні форми розрахунку (вексель, факторинг).

3. З позиції теорії інвестування грошові кошти представляють собою один із окремих випадків інвестування у ТМЦ. Тому для підприємства важливо:

1) мати базовий запас грошових коштів для поповнення поточного рахунку і для покриття не передбачуваних витрат;

2) мати певний розмір вільних грошових коштів.

З позиції аналізу і управління грошовими коштами вирішується задача визначення оптимального розміру грошових коштів на рахунках підприємства.

В західній фінансовій практиці стосовно визначення оптимального залишку грошових коштів на рахунку використовують дві моделі:

1. модель Баумола.

2. модель Міллера-Орра

За моделлю Баумола передбачається, що підприємство починає працювати за наявністю максимального і доцільного для нього рівня грошових ресурсів.

Надходження виручки від реалізації трансформується в короткострокові цінні папери. При закінченні максимально допустимого рівня грошових коштів підприємство реалізує цінні папери і таким чином поповнює залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку.

Загальна сума поповнення залишку грошових коштів на рахунку визначається за наступною формулою:

, де

V - прогнозний рівень (максимально доцільний) грошових коштів за період;

С - витрати по конвертації грошових ресурсів в цінні папери;

r - доцільний для підприємства рівень дохідності за короткостроковими цінними паперами;

Q - загальна сума поповнення залишку грошових коштів.

Загальна кількість контрактів по конвертації цінних паперів в грошові кошти розраховується шляхом співставлення прогнозного рівня грошових коштів до загальної суми поповнення.



Загальні витрати такої політики управління грошовими коштами розраховується за формулою:

с*к - це втрачений дохід від зберігання грошових коштів на розрахунковому рахунку.

Модель Міллера-Орра (дивись в підручнику Ковальова).

Аналіз грошових коштів від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності здійснюється на основі форми №4 “Звіт про рух грошових коштів” шляхом горизонтального її аналізу і вивчення факторів впливу на чистий рух грошових коштів, змін у складі оборотних активів і поточних зобов'язань.

Тема №11. Прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємства

1. Методи прогнозування фінансових результатів.

2. Побудова прогнозної фінансової звітності.

3. Прогнозування можливої втрати платоспроможності підприємства.

1. Прогнозування фінансових результатів діяльності підприємства здійснюється за допомогою формалізованих і неформалізованих методів.

До неформалізованих методів належать:

Експертні оцінки, які можуть бути здійсненні за допомогою статисти стичних методів обробки фінансових показників за минулий період.

Також в основі неформалізованих методів лежить використання різноманітних підходів відносно регулювання фінансової звітності в межах діючого законодавства.

Передумовами регулювання фінансових результатів є:

1) пошук додаткових фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;

2) формування фінансових результатів перед акціонерами, контрагентами з точки зору їх максимізації.

До методів прогнозування фінансових результатів в межах діючого законодавства відносять:

1. вибір нормативу віднесення активів до складу необоротних;

2. використання методів оцінки виробничих запасів (ЛІФО,ФІФО, середньозваженої собівартості);

3. використання різних методів нарахування амортизації на ОВФ і НМА;

4. відсутність формалізованих критеріїв оцінки в обліку НМА;

5. відсутність формальних критеріїв для створення резерву за сумнівними боргами;

6. використання різних методів формування собівартості продукції;

7. самостійне визначення підприємством ціни майна, яке передається до складу статутного капіталу.

До формалізованих методів відносяться так звані жорстко-детерміновані моделі, до яких відносять форми звіту про фінансові результати, баланс і звіт про рух грошових коштів, які використовуються у ситуаційному аналізі.

Формалізоване прогнозування здійснюється за допомогою двох прийомів:

1) Бюджетний - заснований на концепції фінансових потоків і зводиться до розрахунку фінансової частини бізнес-плану;

2) Прийом розрахунку відсотка від реалізації.

2. Головною метою складання прогнозної звітності є оцінка фінансового стану підприємства на кінець прогнозованого періоду.

Прогнозована звітність може будуватись за типовою або за скороченою номенклатурою статі. Прогнозна фінансова звітність використовується для визначення допустимих темпів зростання обсягів діяльності і для розрахунку розміру необхідних фінансових ресурсів.

Виходячи із методу відсотка від реалізації прогнозується наступні показники:

1. на визначений темп зростання збільшується виручка від реалізації продукції;

2. змінні витрати, поточні активи, поточні зобов'язання збільшуються також на визначений відсоток. У випадку прогнозування змін цін на сировину і матеріали, активи, зобов'язання і витрати перераховуються на відповідний індекс цін або інфляції;

3. вартість основних засобів розраховується з урахуванням основних засобів, які не використовувались у виробництві із врахуванням їх фізичного і морального зносу і їх виробничої потужності;

4. довгострокові зобов'язання і статутний капітал у прогнозі беруться незмінними;

5. нерозподілений прибуток прогнозується з врахуванням розподілу чистого прибутку на дивіденди і реінвестовану частку;

6. якщо розмір пасивів, визначених в прогнозі менший за розмір активів - ця різниця буде визначати додаткові фінансові ресурси.

При прогнозуванні складається:

- звіт про фінансові результати;

- баланс;

- звіт про рух грошових коштів.

3.

o Модель Альтмана

Ця модель застосовується у великих акціонерних товариствах, акції яких вільно котируються на ринку.

Якщо Z>2.9 - то банкрутство не загрожує підприємству.

1,8<Z>2,9 - більш стабільне підприємство.

Z<0 - підприємству загрожує банкрутство.

o Модель Спринтера

Якщо H<0, то підприємству загрожує банкротство.

o Модель ефективності бізнесу

Якщо , то банкрутство не загрожує.

- це критичне значення.

k і l - показники власного і залученого капіталу.

Тема №12. Методики переоцінки звітності за коливанням курсів товарних цін

Вплив інфляції на фінансовий стан підприємства і його звітність визначають за допомогою індексів цін. Існують дві основні концепції:

а) концепція фінансової природи капіталу, яка передбачає абстрагування від предметно-речової структури активів підприємства; при цьому відображення активі в обліку проводиться або по номінальних цінах, або по цінах, визначених за допомогою загального індексу цін в грошових одиницях покупної вартості;

б) концепція предметно-речової природи капіталу, яка орієнтована або на індивідуальні індекси цін по конкретній номенклатурі продукції і товарів, або на комбінацію індивідуальних і загального індексу цін.

Обидві концепції відображені в міжнародному стандарті обліку №15 у вигляді двох методик. Перша методика відома як “Методика оцінки об'єктів бухгалтерського обліку в грошових одиницях покупної здатності” (General Price Level Accounting - GPL), друга - “Методика переоцінки об'єктів бухгалтерського обліку в поточну вартість” (Current Cost Accounting - CCA). В основу першої методики покладена ідея Г. Свінея про трактову капіталу як вкладених в фірму грошових коштів (домінанту пасиву); в основі другої - ідея У. Патона, який трактував капітал як сукупність певних матеріальних і нематеріальних цінностей (домінанту активу). Різновидом другої методики можна вважати і змішаний підхід, коли одночасно використовуються і загальний індекс цін і індекси цін по окремих видах продукції та товарів.

Ключовим моментом в даних методиках є поняття доходу (збитку) від не операційної діяльності, а також спосіб його розрахунку. Зокрема, нев'язка між перерахованим активом і пасивом може розподілятися різними способами. Перший спосіб передбачає розгляд отриманої величини як зумовлений впливом інфляції доход (збиток), з віднесенням його на статтю “Нерозподілений прибуток”. Другий спосіб передбачає, що в силу зміни покупної здатності грошової одиниці змінились і джерела власних засобів, які також перераховуються, щоб зберегти загальну покупну здатність власного капіталу; доход (збиток) від не операційної діяльності, зумовлений впливом інфляції, в даному випадку буде дорівнювати різниці між перерахованим активом і пасивом.

12.1 Методика GPL

Логіка даної методики в найбільш простому вигляді може бути виражена наступним чином. В підприємство вкладений капітал, представлений пасивною стороною балансу. Цей капітал на момент вкладання засобів виражався в грошових одиницях певної сукупної здатності. Якщо через деякий час покупна здатність грошової одиниці змінилася, а це відображається рівнем загального індексу цін, то капітал повинен бути перерахований в грошові одиниці нової покупної сили. Однак цей перерахунок робиться в основному шляхом перерахунку активних статей пов'язаних в межах балансу з пасивними статтями.

Таким чином, суть методики полягає в періодичному перерахунку активів і зобов'язань підприємства за допомогою загального індексу цін. Всі операції повинні відображатися в поточному обліку за цінами їх здійснення, однак в подальшому, при складанні звітності, дані коригуються. В результаті досягається тимчасова упорядкованість - елементи кожної статті балансу або звіту про фінансові результати, які відносяться до різних періодів часу,, відображаються в одних і тих же цінах.

Ключовим моментом методики GPL є класифікація об'єктів бухгалтерського обліку на:

o монетарні активи (зобов'язання) - це облікові об'єкти, які знаходяться або в формі грошей, або будуть оплачені чи отримані у вигляді погодженої суми грошей. Такі об'єкти відображаються в обліку та звітності в поточній грошовій оцінці і не потребують переоцінки виходячи з довгострокової зміни покупної вартості грошової одиниці. До них відносяться грошові кошти в касі і на розрахунковому рахунку, депозити, фінансові вклади, розрахунки з дебіторами і кредиторами;

o немонетарні активи (зобов'язання) - це об'єкти обліку, реальна грошова оцінка яких змінюється в зв'язку зі зміною цін і проміжком часу. Дані об'єкти повинні періодично переоцінюватися. До них відносяться основні засоби, нематеріальні активи, виробничі запаси, зобов'язання перед контрагентами, які повинні бути погашені в подальшому постачанням певного виду товарів або послуг і т. і.

В переоцінену звітність монетарні активи (зобов'язання) включаються по номіналу (або собівартості), а немонетарні - в умовній оцінці, отриманій перерахунком початкових вартостей за допомогою загального індексу цін.

На практиці методика виконується в декілька етапів. На першому етапі співставляють звітність в умовних цінах, тобто, з використанням оцінок по собівартості. На другому етапі проводять класифікацію всіх статей звітності на монетарні і немонетарні. На третьому етапі немонетарні об'єкти перераховують в поточні ціни за допомогою загальних індексів цін, що взяті по роках придбання активів (виникнення зобов'язань). Джерела власних коштів, за винятком прибутку за звітній період, також перераховують на загальний індекс цін. Баланс активу і пасиву досягається регулюванням статті “Нерозподілений прибуток”. На четвертому етапі складають переоцінену звітність і розраховують прибуток (збиток) від зміни покупної здатності грошової одиниці в звітному періоді. Останній показник визначають за допомогою загального індексу цін монетарних активів і зобов'язань на початок і кінець звітного періоду і послідуючого їх порівняння. Ідея такого розрахунку досить проста: в умовах інфляції покупна здатність грошової одиниці падає, тому, наприклад, збільшення грошових коштів в касі і на розрахунковому рахунку невигідне і призводить до втрат від не операційної діяльності.

Ключовий елемент інформаційного забезпечення цієї методики - динаміка загального індексу цін. Послідовність аналітичних процедур наступна. Всі об'єкти згруповуються по роках їх придбання (виникнення). Для кожного року вартісна оцінка об'єктів перераховується з використанням індексів цін поточного року. Таким чином, загальна оцінка активів в порівнювальних цінах розраховується за формулою:

,

де здатність всіх об'єктів в грошових одиницях однакової покупної здатності;

ціна об'єкта придбаного в конкретному році;

загальний індекс цін (поточний);

загальний індекс цін конкретного року.

Отож, основоположення методики GPL полягає в наступному. Частина загального приросту авансованого капіталу складається під впливом інфляції, кількісно вираженої в загальному індексі цін. Вона складається з двох частин. Перша частина кількісно відображається в прирості власного капіталу на величину, яка забезпечує збереження його загальної покупної здатності. Друга частина представляє собою інфляційний прибуток (збиток), зумовлений перевищенням кредиторської заборгованості над монетарними активами.

12.2 Методика ССА

Сутність даної методики в складані звітності, в якій активи виражені в поточній оцінці. Основна проблема полягає в складності і суб'єктивності формування поточних оцінок балансових статей.

Відомі три основні методи визначення поточної вартості будь-якого об'єкта:

а) за цінами можливої реалізації активів;

б) по відновлювальній вартості, тобто поточних втратах на зміну активів;

в) по економічно доцільних затратах.

В першому методі мова іде про ціни, по яких дані цінності в даний момент можуть бути продані на ринку, в другому - скільки обійдеться заміна основних і оборотних засобів, якщо б їх прийшлось замінити, тобто, в першому випадку мова йде про ціну продажу, в другому - про ціну придбання. Оскільки купувати майже завжди приходиться дорожче, то другий варіант призводить до більш високої оцінки активів.

Для кредиторів вигідніший перший варіант, для адміністрації - другий.

Послідовність процедур аналогічна описаній в методиці GPL, тільки замість загального індексу цін використовуються індекси цін по конкретній номенклатурі основних і оборотних засобів. Перерахунок джерел власних коштів не проводиться, а все отримане перевищення активу над пасивом балансується статтею “Нерозподілений прибуток”.

Отож, основоположення методики ССА полягає в наступному. Підприємство практично не відчуває впливу інфляції, тому величина власного капіталу не перераховується. Весь приріст авансованого капіталу зумовлений винятково зміною цін на активи, якими володіє підприємство.

12.3 Змішаний підхід

Дана методика представляє собою різновид методики ССА, відрізняючись від неї лише способом розподілу доходів (втрат) від не операційної діяльності, отриманих підприємством внаслідок інфляції. В змішаному підході джерела власних коштів перераховуються на загальний індекс цін (як в методиці GPL), активи по індивідуальних індексах цін, різниця між перерахованими оцінками активу і пасиву розглядається як доход (збиток) від не операційної діяльності під впливом інфляції і відноситься на статтю “Нерозподілений прибуток”.

Отож, основоположенням даної методики є наступне. Приріст авансованого капіталу під впливом змін цін складається з двох частин. Перша частина - приріст власного капіталу на величину, яка забезпечує збереження його сукупної здатності, що розраховується через загальний індекс цін. Друга частина - інформаційний прибуток, зумовлений зміною цін на активи, якими володіє підприємство, і перевищення кредиторської заборгованості над монетарними активами.

Размещено на Allbest.ru