Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Теоретико-методичні основи моделювання фінансової діяльності

1.1 Сутність фінансової діяльності та значення її моделювання в процесі управління

Зміст і форми фінансової діяльності функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства тощо. Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі:

- вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості;

- збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів;

- підтримання належної ліквідності та своєчасність розрахунків [20, c.520].

Інструментом виконання цих завдань є розробка перспективних і поточних фінансових планів (бюджетів) підприємства, в яких узагальнюються його доходи і видатки за певний період (рік, квартал, місяць). Фінансові плани розробляються в процесі планування діяльності підприємства.

Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна. Зовнішнє фінансування має своїми джерелами кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов'язання, державні субсидії [21, c.32].

Поряд з поділом фінансування на внутрішнє і зовнішнє слід відрізняти фінансування за рахунок власних і сторонніх коштів. До сторонніх коштів належать ті, які треба повертати, тобто боргові зобов'язання. Всі інші кошти виступають як власний капітал.

Важливою формою фінансування є кредит - платне надання грошей або інших цінностей в борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати процентів. Кредитна політика підприємства базується на порівняльному аналізі можливого прибутку від використання кредитних ресурсів і додаткових витрат у вигляді процентів та необхідності підтримання певного співвідношення між заборгованістю і власним капіталом. З цього боку, низька частка кредиту у загальному капіталі підприємства понижує його фінансові можливості та прибутковість, а з іншого - надмірна заборгованість, що не покривається власним капіталом, підвищує ризик у спроможності сплати боргів, підриває довіру інвесторів і, як наслідок, понижує ефективність діяльності.

З урахуванням цих чинників вибирається оптимальне співвідношення власного і стороннього капіталу в конкретних умовах [25, c. 197].

Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів, до яких належать, насамперед, акції та облігації.

Акція - це цінний папір, який надає право власності на частку майна і прибутку акціонерного підприємства.

Облігація як різновид цінних паперів є зобов'язанням емітента виплачувати власникові фіксований щорічний доход (процент) і в зазначений термін повернути вартість боргу (викупити облігації). Тому виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу.

Фінансові результати відображають мету підприємницької діяль-ності; її доходність і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і колективу вони цікавлять вкладників капіталу (інвесторів), кредиторів, державні органи, в першу чергу податкову службу, фондові біржі, які займаються купівлею-продажем цінних паперів та ін.

Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його прибуток, іноді його замінюють показником доходу.

У сфері підприємницької діяльності офіційно визнано, що доход - як показник фінансових результатів - це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Таким чином, у доході заробітна плата розглядається як його елемент, а не різновид витрат. Таке розуміння доходу відповідає глобальній макроекономічній меті виробництва, але є суперечливим на рівні підприємства, де зарплата формально має різну інтерпретацію залежно від форми власності на умови і результати виробництва [59, c.41-47].

Загальна величина доходу підприємства включає доход від:

- реалізації продукції, робіт, послуг;

- реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних фондів, нематеріальних активів);

- позареалізаційних операцій (пайової участі у спільних підприємствах, здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень або витрат від економічних санкцій тощо).

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності - персонал [44, c.82].

Прибуток від реалізації матеріальних цінностей, майна і позареалізаційних операцій обчислюється аналогічно доходу, тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рис.1.1.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, тому він доповнюється показником рентабельності. Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має ряд модифікацій. Передусім слід відрізняти рентабельність застосованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції (витрат на її виробництво).

Управлінське рішення - це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану.

Рис.1.1 Місце фінансової діяльності серед інших видів діяльності [42, c.150]

Прийняття рішень в організації являє собою свідомий вибір з наявних варіантів або альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі, альтернативи і рішення. Як наука, цей напрямок зародився в Англії, під час Другої світової війни, коли група вчених мала вирішити складну військову проблему - проблему оптимального розміщення різних підрозділів цивільної оборони і вогневих позицій своєї армії. У 50-х роках ця теорія була модернізована, і застосовувалась для рішення проблем цивільної промисловості [43, c. 200].

Процес моделювання часто використовується для прийняття рішень в управлінні, тому що дозволяє уникнути значних труднощів і витрат при проведенні експериментів у реальному житті. Основою моделювання є необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події, разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей функціонування досліджуваної системи [42, c.151].

Метод написання сценарію - це опис логічно послідовного процесу, виходячи з конкретної ситуації. Сценарії переважно розробляються на основі певних техніко-економічних характеристик і показників основних процесів виробничої і наукової бази для вирішення поставленого завдання. Сценарій за своєю описовістю є акумулятором вхідної інформації, на основі якої повинна будуватися робота з впровадження досліджуваної стратегії.

Методи колективних експертних оцінок включають: метод "комісій", "колективної генерації ідей" ("мозкова атака"), метод "Дельфі", матричний метод. Ця група базується на принципі, що за колективного мислення точність результату є вищою, а також є більше продуктивних ідей.

Зміст методу колективної експертної оцінки полягає у такому:

- для організації експертних оцінок створюють робочі групи. Робоча група вибирає експертів, які дають відповіді на поставлені питання (їх кількість, може коливатися від 10 до 150 залежно від складності об'єкта);

- перед тим, як організовувати опитування експертів, встановлюють основні напрями розвитку об'єкта, складають матрицю, що відображає генеральну мету, цілі і підцілі дослідження;

- розробка і формулювання питань для експертів. При цьому необхідно забезпечити поступовий перехід від складних питань до простих, від широких до вузьких. Крім того, питання мають бути однозначними і не перехрещуватися за змістом;

- експерти дають відповідь на питання, і проводиться обробка матеріалів, які характеризують узагальнену думку і ступінь узгодженості індивідуальних оцінок експертів;

- кінцева оцінка визначається або як середнє арифметичне значень оцінок всіх експертів, або як найбільш поширена думка, або як середнє нормалізоване зважене значення оцінки.

Методика статистичної обробки матеріалів колективної експертної оцінки являє собою сукупність оцінок відносної важливості, призначених експертами різним аспектам альтернативних стратегій. Оцінки важливості виражаються в балах (від 0 до 1, від 0 до 100 тощо). Під час обробки матеріали групуються в таблицю, рядки якої відповідають аспектам стратегій, а колонки - окремим експертам [77, c.367].

Більшість кількісних методів прогнозування базується на використанні історичної інформації, представленої у вигляді часових рядів, тобто рядів динаміки, які впорядковуються за часовою ознакою. Головна ідея аналізу часових рядів полягає у побудові тренду на основі минулих даних і наступному екстраполюванні цієї лінії у майбутнє. При цьому використовуються складні математичні процедури для отримання точного значення трендової лінії, визначення будь-яких сезонних або циклічних коливань. Для здійснення розрахунків, пов'язаних з аналізом часових рядів, звичайно використовуються спеціальні комп'ютерні програми. Перевага цього методу полягає у тому, що він базується на чомусь іншому, ніж думка експерта, а саме на цифрових даних. Аналіз часових рядів доцільно використовувати тоді, коли в наявності є достатній обсяг "історичної" інформації, а зовнішнє середовище досить стабільне. Недоліком можна вважати те, що головне припущення, яке приймається при застосуванні аналізу часових рядів, може бути помилковим - майбутнє насправді може бути несхожим на минуле.

До кількісних методів прогнозування належать дві великі підгрупи методів: екстраполяції і моделювання. Методи екстраполяції - це прийоми найменших квадратів, рухомих середніх, експоненційного згладжування. До методів моделювання належать прийоми структурного, сітьового і матричного моделювання.

Під час формування прогнозів з допомогою екстраполяції звичайно спираються на статистично обґрунтовані тенденції зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполяційні методи є одними з найбільш розповсюджених і розроблених серед усіх способів економічного прогнозування.

Вказані методи дуже широко застосовуються як менеджерами, так і спеціалістами-аналітиками. Наприклад, менеджеру з кадрів для прийняття стратегічного рішення про збільшення штату працюючих необхідно отримати обґрунтований прогноз збільшення кількості клієнтів (і, відповідно, обсягів продажу та доходів). Для того, щоб отримати такий прогноз, необхідно знати і правильно використовувати всі елементи економічного прогнозу.

На жаль, навіть складні економетричні моделі не можуть забезпечити стовідсоткову точність прогнозів. Кількісні прогнози - це не передбачення, які обов'язково мають справдитися, а лише припущення. Різниця між цими поняттями величезна. Коли "історичні" тенденції проекціюються (екстраполюються) у майбутнє, може статися "розрив" між минулим і майбутнім-тоді прогнози будуть неточними.

Це застереження потрібно враховувати навіть тоді, коли прогноз викликає повну довіру, оскільки ґрунтується на достовірних джерелах і підготовлений компетентними фахівцями. Справа у тому, що різні тенденції можуть мати взаємний вплив, або інакше кажучи, можуть бути тенденції, "приховані" в інших тенденціях. Отже, прогнози повинні завжди ретельно перевірятися.

Типи моделей: фізична, аналогова (організаційна схема, графік), математична (використання символів для опису дії або об'єктів).

Процес побудови моделей складається з декількох етапів: постановка задачі; побудова моделі; перевірка моделі на вірогідність опису даного процесу, об'єкта або явища; застосування моделі; відновлення моделі в процесі дослідження або реалізації.

Ефективність моделі може бути знижена за рахунок ряду потенційних погрішностей, до яких можна віднести недостовірні вихідні допущення, інформаційні обмеження, нерозуміння моделі самими користувачами, надмірна вартість створення моделі і т.п.

Часто при моделюванні застосовується теорія ігор. Вона спочатку розроблялася військовими, щоб врахувати можливі дії супротивника. У бізнесі вона застосовується при моделюванні поводження конкурента, особливо часто в зв'язку з проблемами зміни цінової політики.

Модель теорії черг (модель оптимального обслуговування). Ця модель використовується для визначення оптимального числа каналів обслуговування стосовно потреб у цих каналах.

Модель керування запасами. Ця модель часто використовується для оптимізації часу виконання замовлень, а також для визначення необхідних ресурсів і площ для збереження тієї або іншої продукції. Ціль цієї моделі звести до мінімуму негативні наслідки при нагромадженні або дефіциті тих або інших запасів продукції або ресурсів.

Модель лінійного програмування. Ця модель застосовується для визначення оптимального розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих між собою потреб.

Імітаційне моделювання часто застосовується в ситуаціях занадто складних для використання математичних методів (маркетолог може створити модель модифікації купівельних потреб у зв'язку зі зміною цін товарів на ринку, і їхнього дизайну).

Отже, використання математичних моделей в управлінні фінансовою діяльністю значно підвищує конкурентоспроможність підприємства на ринку, ефективність використання усіх наявних ресурсів підприємства, та впровадження в нього інновацій та інвестицій.

фінансова діяльність моделювання фінансування

1.2 Характеристика нормативно-правової бази та спеціалізованої літератури з теми дослідження