Особливості діяльності саморегулівних організацій на фінансовому ринку. Вексельна форма розрахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансовий ринок

Зміст

1. Теоретичні питання

1.1 Особливості діяльності саморегулівних організацій на фінансовому ринку

1.2 Сутність і види векселів

2. Практичні завдання

Список використаних джерел

Додаток

1. Теоретичні питання

1.1 Особливості діяльності саморегулівних організацій на фінансовому ринку

Розвиток ринку фінансових послуг зумовлює потребу постійного оновлення механізмів регулювання та нагляду шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання.

Саморегулівними організаціями (selfregulatory organizations) у світовій практиці визнають підприємницькі асоціації, добровільні об'єднання, які встановлюють для своїх членів формальні правила у веденні бізнесу.

Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІП фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Таке об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведуть державні органи з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

Саморегулівна організація -- неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

Саморегулівні організації (СРО) -- це не лише вироблення загальних правил гри або захист інтересів. Це й досі нерідко відокремлений ринок, доступ на який обмежений вимогами щодо професіоналізму й етики, обсягу торгівлі й капіталу тощо. Тобто створення саморегулівної організації -- це зазвичай торгова угода (не випадково, наприклад, за законодавством США фондова біржа також вважається саморегулівною організацією, до того ж вона виконує функції спільного встановлення професіоналами правил гри та контролю за їх виконанням).

Отже, основними ознаками саморегулівних організацій є:

- добровільне об'єднання;

- членство -- професійні учасники ринку цінних паперів;

- функції -- саморегулювання, встановлення формальних правил ведення бізнесу;

- відносини з державою -- держава передає їм частину своїх функцій.

Вирізняють такі види саморегулівних організацій:

1. міжнародні організації (наприклад, Federation International des Bourses de Valeurs -- Міжнародна організація фондових бірж);

2. національні організації. Як правило, в кожній країні є саморегулівні організації, які претендують на презентацію інтересів усього професійного світу, пов'язаного з ринком цінних паперів тієї чи іншої країни. Наприклад, у США це National Association of Securities Dealers (NASD) -- Національна асоціація дилерів з цінних паперів (хоча діють також інші організації), у Японії -- Japan Securities Dealers Association (Японська асоціація інвестиційних дилерів) тощо;

3. регіональні саморегулівні організації. За наявності відносно замкнутих регіональних ринків цінних паперів можна, відповідно, засновувати регіональні саморегулівні організації.

У світовій практиці відомі декілька видів саморегулювання [21].

Перший вид - делеговане саморегулювання, тобто коли держава передає певні функції з регулювання ринку (наприклад, ліцензування учасників ринку) організації саморегулювання, встановлює правила діяльності подібних організацій. Для всіх схем делегованого саморегулювання через його специфіку характерне встановлення жорсткіших вимог, обов'язкових до виконання. Саме в цьому випадку виникають вимоги обов'язкового членства суб'єктів професійної діяльності в СРО, страхування відповідальності спричинення шкоди третім особам членами СРО (створення компенсаційних фондів), посилюються вимоги до самих СРО. Зазвичай делеговане саморегулювання займає домінуюче становище на ринку, будучи монополістом через природу делегованих державою функцій.

Другий вид - добровільне саморегулювання, яке припускає встановлення та підтримку правил учасниками СРО без будь-якого схвалення або спеціального захисту з боку держави. Згадані зобов'язання виходять за рамки правових вимог або встановлених норм у сферах, в яких відсутні відповідні закони. Моніторинг за дотриманням добровільно прийнятих норм, а також за застосуванням штрафних санкцій у разі їх недотримання здійснюється відповідним органом саморегулювання. Забезпечення майнової відповідальності у сфері добровільного регулювання повинно будуватися на добровільних засадах. При цьому учасники ринку, об'єднані на засадах саморегулювання, мають право самостійно вибирати форми забезпечення відповідальності, пов'язані з реалізацією взятих на себе зобов'язань.

Третій вид - змішаний вид саморегулювання, що містить у собі елементи двох вищезазначених видів. Він характерний для тих країн, де держава чітко позначила в законодавчому порядку, що дотримання норм саморегулювання еквівалентне дотриманню закону. Ця схема не передбачає ні обов'язкового членства, ні обов'язкового дотримання норм. Можлива перевірка дотримання членами встановлених норм і застосування санкцій стосовно організацій, що не дотримуються цих норм. Іншим варіантом можуть бути правові санкції, що використовуються в звичайному порядку.

Головна відмінність між сумісним регулюванням і саморегулюванням у даному випадку полягає в ролі держави і силі закону. Сумісне регулювання, згідно з визначенням європейської комісії, схоже на змішане саморегулювання, яке, у свою чергу, може перейти на рівень державного регулювання, особливо якщо невдачі у сфері саморегулювання вимусять державу втрутитися в ситуацію.

У цілому при змішаному саморегулюванні держава все ж таки повинна брати участь у здійсненні контролю за ефективністю схем з метою забезпечення їх відповідності регулятивним цілям законів, які вони замінюють. Дана роль держави також повинна бути прописана в законі, що дозволить СРО відповідати кодексу, складеному відповідно до закону [21].

До саморегулівних організацій, які об'єднують професійних учасників фінансового ринку та ринку цінних паперів за видами діяльності, належать: реєстроутримувачі; торговці цінними паперами; зберіганні та депозитарії; компанії з управління активами.

Їх метою є створення ефективної системи регулювання діяльності професійних учасників фінансового ринку та контролю за їх функціонуванням.

Діяльність саморегулівних організацій регулюється Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р, № 3480-Щ, Положенням "Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів" від 23 грудня 1996 р. № 329, а також нормативними документами, розробленими Держфінпослуг.

У світовій практиці саморегулівні організації стали невід'ємною складовою регуляторної системи ринку фінансових послуг. Загальні цілі саморегулювання не відрізняються від мети державного регулювання фінансових ринків і полягають у збереженні їх цілісності, прозорості та ефективності, а також у забезпеченні фінансової стабільності, зменшенні системних ризиків та захисті інтересів інвесторів.

На практиці є різні організаційно-правові форми саморегулювання, що визначають і заохочують дотримання стандартів найкращої практики діяльності та взаємовідносин на фінансових ринках: галузеві організації; фондові біржі; приватні асоціації.

Зазвичай їх діяльність спрямована на здійснення нагляду за дотриманням учасниками ринку кваліфікаційних стандартів, за бізнес-поведінкою посередників, включаючи їх відносини з клієнтами.

До основних повноважень саморегулівних організацій належать:

- збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

- проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

- подання їй обов'язкового для розгляду клопотання про припинення дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

- сертифікація фахівців фондового ринку;

- видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

Ці повноваження, як правило, надаються саморегулівним організаціям шляхом делегування відповідних функцій офіційним державним регулятором недержавній організації. Саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг.

Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг, а тому спроможні належним чином впроваджувати ефективні регуляторні програми.

Важливим питанням, що потребує чіткого визначення, є характер взаємовідносини між державним регулятором і саморегулівними організаціями. Щоб використати всі переваги саморегулівних організацій, вони повинні мати чітко визначені повноваження, включаючи повноваження на розробку та забезпечення дотримання власних правил. У такому разі державний регулятор виконуватиме переважно функції нагляду, використовуючи такі методи, як перевірки на місцях і періодичний нагляд.

Саморегулівна організація має періодично звітувати перед державним регулятором про виконання своїх обов'язків і отримувати схвалення регулятора щодо власних правил. Разом із тим недоцільною слід визнати практику, коли регулятор дає вказівки саморегулівним організаціям або дублює їх функції. Регулятор не повинен долучатися до оперативних і повсякденних питань адміністрування ринків. Чітке визначення відповідних функцій саморегулівних організацій і державного регулятора має встановлюватися в законодавчих актах і нормативних документах або забезпечуватися шляхом підписання меморандумів про взаєморозуміння чи співробітництво.

До основних функцій саморегулівних організацій належать такі:

- нормотворча, що реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, які регулюють порядок здійснення професійної діяльності та проведення операцій на ринку, а також шляхом участі в законотворчій діяльності, здійснюючи професійну експертизу законопроектів і проектів нормативних актів;

- контрольна, що полягає в організації нагляду за дотриманням учасниками ринку фінансових послуг внутрішніх вимог саморегулівних організацій і національного законодавства;

- функція примусу, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу й дисциплінарних заходів щодо членів саморегулівних організацій і порядок їх застосування;

- арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулівних організаціях третейських судів і захист професійних інтересів своїх членів у відносинах з органами державної влади та клієнтами;

- інформаційна, яка здійснюється через аналіз інформації про діяльність своїх членів та надання відповідної інформації їм стосовно діяльності самої СРО та ринку в цілому;

- організаційна - організація професійного навчання, атестації та переатестації спеціалістів [21].

Відповідно до світової практики та з урахуванням національних особливостей і умов до основних ознак ефективної саморегулівної організації можна зарахувати:

- наявність нормативних документів і внутрішніх процедур, що регламентують її діяльність на ринку фінансових послуг відповідно до визначених функцій і завдань;

- надання дозволів або права доступу на ринок, розробку й запровадження для ринкових посередників кваліфікаційних вимог;

- моніторинг діяльності конкретного сегмента ринку фінансових послуг;

- контроль дотримання запроваджених правил роботи та взаємодії на ринку;

- адміністрування механізму врегулювання спорів;

- розробку програм та організацію системи навчання й підвищення кваліфікації учасників ринку фінансових послуг;

- обмін інформацією між саморегулівними організаціями й державними регуляторами [28].

Метою діяльності саморегулівних організацій ринку фінансових послуг є забезпечення ефективної діяльності професійних учасників цього ринку, які є їх членами, розробка й затвердження правил, стандартів професійної поведінки та здійснення відповідного виду професійної діяльності.

Переваги використання саморегулівних організацій полягають у такому:

- представники професійних видів діяльності свою сферу діяльності знають краще, ніж державні службовці;

- правила, які встановлюють представники професійних видів діяльності і галузей, більш гнучкі і адаптивні, їх легко змінювати у разі потреби;

- істотно простіше здійснювати і моніторинг діяльності учасників ринку, і контроль за виконанням встановлених правил;

- з держави знімаються надмірні функції, відповідно - знижуються державні витрати, загалом знижується гострота проблем, пов'язаних з бюрократизацією та корупцією;

- “колективний бренд” - ефективний сигнал, що забезпечує підвищення попиту на послуги, виробники яких відомі тим, що гарантують якість своїх послуг. У результаті створюється ефективне конкурентне середовище та підвищення доходів членів СРО [21].

Специфіка вітчизняного фінансового ринку полягає в тому, що держава в законодавчому чи нормативному порядку може призначати саморегулівні організації, як це робиться в деяких країнах, що не є членами ЄС.

Відповідно до статті 21 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” в Україні існує множинна система органів регулювання у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ. Тому державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні здійснюється не лише Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, а й Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку та Національним банком України. Всі ці регулятори виконують свої функції на страховому ринку, ринку недержавного пенсійного забезпечення, ринку колективних інвестицій, банківському секторі та ін.

Враховуючи те, що основними складовими елементами ринку фінансових послуг є ринки, що регулюються ДКРРФП та Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” вiд 12.07.2001 № 2664-III, то відповідно до даного закону саморегулівна організація - неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

Але це не єдине визначення СРО, яке застосовується на ринку фінансових послуг. Принципи діяльності саморегулюючих організацій на даному ринку та основні визначення цих установ закріплено в нормативно-правових актах, що наведено в таблиці додатку А.

Отже, як ми бачимо, єдиного визначення СРО не існує, навіть у рамках регулювання ринку фінансових послуг ДКРРФП, хоча певна тотожність між ними є. Це свідчить про те, що немає спільної, єдиної політики державного регулювання не тільки на ринку фінансових послуг, а й навіть у ДКРРФП.

Крім того, ще однією особливістю створення СРО на ринку фінансових послуг в Україні є те, що фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, і це об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру (Положення про реєстр саморегулівних організацій фінансових установ вiд 26.07.2005 № 4380), який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції, зокрема ДКРРФП.

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися в декількох напрямках. Зокрема у поступовій передачі повноважень з регулювання, які в даний час закріплені за державним органом виконавчої влади СРО, які представляють весь ринок тих чи інших фінансових послуг. Створюється державна система стимулювання СРО до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку та контролю щодо дотримання цих вимог.

Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку необхідно здійснити такі заходи:

1. Сприяти створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.

2. Створити консультантсько-експертну раду (КЕР) з числа представників міністерств і відомств (регуляторів), професійних учасників ринку і підприємницьких співтовариств різних сегментів ринку фінансових послуг:

а) проаналізувати проблеми регулювання на ринку;

б) виявити слабкі і сильні сторони;

в) сформулювати рекомендації і альтернативи регулювання.

3. Прийняти на державному рівні концепцію розвитку саморегулювання.

4. Реалізувати реформу шляхом взаємодії бізнесу і влади.

5. Проводити моніторинг упровадження і удосконалювати виявлені на практиці недоліки [23].

Разом з тим, має розвиватися та надаватися державна підтримка діяльності громадських організацій, що об'єднують споживачів фінансових послуг. З цією метою передбачається внесення відповідних змін до чинного законодавства, зокрема, спрямованих на визначення статусу саморегулівних організацій професійних учасників та ініціативних об'єднань споживачів фінансових послуг [20].

Отже, саморегулювання є тим засобом, який зсередини сприяє розвитку ринку фінансових послуг. Активно діюча система саморегулювання створює додаткові механізми для розвитку суб'єктів ринку шляхом введення єдиних правил і стандартів діяльності, а також комплексного вирішення проблемних питань із урахуванням точки зору учасників ринку.

В умовах фінансової кризи посилення ролі саморегулювання на ринках фінансових послуг набуває особливого значення в контексті світових тенденції та потреби реформування регулювання і нагляду на фінансовому ринку. Підвищення ролі саморегулівних організацій професійних учасників пов'язується з одночасним встановленням тіснішого зв'язку між ними та регуляторними органами.

До заходів, спрямованих на посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку, належать:

- розробка та прийняття Закону України "Про саморегулювання на фінансових ринках", у якому мають бути закріплені основні принципи діяльності саморегулівних організацій;

- визначення процедури делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу;

- розробка та забезпечення виконання умов прийнятності фінансових послуг інвесторами та іншими споживачами;

- сприяння створенню за участю саморегулівних організацій страхових і гарантійних фондів, які мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг. На сьогодні таке завдання найактуальніше для кредитних спілок і страхових організацій.

Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору, за умови належного впровадження, дає змогу ефективніше та з меншими витратами реалізувати державні цілі відповідно до інтересів як суспільства, так і суб'єктів регулювання. При цьому головною передумовою має бути налагодження співпраці та координація їх спільної діяльності, а також усунення дублювання функцій одне одного. Саморегулювання слід розглядати як частину єдиної моделі ефективного та всеохоплюючого регулювання фінансових ринків.

Розвиток принципів саморегулювання сприяє формуванню ефективної структури фінансового ринку, розширює можливості вибору оптимальної моделі регулювання, дозволяє розглядати саморегулювання як реальну інституційну альтернативу державному управлінню.

Створення механізму саморегулювання на фінансових ринках, що розвиваються, вимагає розробки чіткіших принципів взаємодії державних органів і саморегулівних організацій, насамперед шляхом створення ефективної системи підзвітності. Державні регулятори мають розглядати саморегулювання в загальній регуляторній системі як додатковий регуляторний механізм. За умови впровадження належних механізмів відповідальності, які б забезпечували чітке виконання регуляторних обов'язків і надійне функціонування ринків відповідно до визначених стандартів діяльності в інтересах суспільства, функції саморегулівних організацій потрібно постійно підтримувати та розвивати.

1.2 Сутність і види векселів

Відповідно до видів платіжних інструментів і порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, за акредитивами, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями.

За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися кілька способів платежу. Кожний з них визначається порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов'язань.

Вексель -- можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Вексельні операції спочатку були пов'язані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передаточного напису (індосаменту) -- XVII ст. - або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем в процесі обігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став не тільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.

Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загальноцивільним законодавством, тими його нормами, які відносились до відповідної угоди, яка була причиною появи векселя. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов'язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

Таким чином, в ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко використовується у кредитно-розрахункових відносинах.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про цінні папери і фондовий ринок” (далі - Закон про ЦП) векселем є “цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю”) [19].

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні була ухвала 18 червня 1991 р. Верховною Радою України Закону "Про цінні папери та фондову біржу". У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову “Про застосування векселів в господарчому обороті України”.

Застосування цих двох нормативних актів значно розширило можливості правового регулювання вексельного обігу.

Поряд зі створенням нормативної бази, що регулює вексельний обіг, видаються нормативні акти, спрямовані на розвиток цієї форми розрахунків. Дальшим кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства став Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" від 14.09.94 р. Цим Указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи: оформлення та облік платіжних документів; проведення заліку взаємної заборгованості; вексельне оформлення прострочених заборгованостей; дальші операції з векселями.

Однак окремі питання вексельного обігу в Україні залишаються ще недостатньо визначеними. З метою розширення сфери обігу векселів 26.07.1995 р. був виданий Указ Президента “Про розширення сфери обігу векселів”, який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов'язань на один вексель. Розмір зобов'язань встановлювався за згодою суб'єктів підприємницької діяльності. Отже, в Україні вже закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов'язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов'язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів. Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою надання знижки з номіналу. Один вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов'язань.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні.

Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

- для здійснення розрахунків;

- для зарахування сплати податків до державного бюджету;

- як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

Перевага простого векселя - у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).

Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.

Доміцильований вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель. Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу.

Фінансово-кредитні установи використовують “розрахунковий” вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом. У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств купують з метою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантовані листи із зобов'язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отримані останнім товари і надані послуги. Операції з такими векселями вважають найбільш дохідними.

Таким чином, вексель є складним розрахунково-кредитним інструментом, який втілює, з одного боку, функцію засобу платежу і кредитних грошей, а з іншого - функцію цінного паперу, і як цінний папір може виступати об'єктом різних угод. За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і, зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні починається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем.

2. Практичні завдання

1). Якою буде ціна акції, якщо підприємство сплачує дивіденди в розмірі 20 % від прибутку, який призначений для власників простих акцій. Зростання дивідендів щорічно становить 5 %. Поточний дивіденд - 2 грн. за акцію. Ціна сплаченого капіталу - 12 %.

Рішення:

Метод прямої капіталізації з урахуванням темпів зростання дивідендів (модель Дж. Гордона):

або ,

де g - темп зростанням дивідендів;

D₀ - останній виплачений дивіденд;

D₁ - дивіденд, що очікується в наступному році.

грн.

2). Безкупонна облігація з терміном погашення 3 місяці продається на ринку за ціною, що складає 80 % від номіналу. Що вигідніше: купити облігацію чи розмістити гроші на депозиті в банку, за умови, що ставка по депозитах складає 80 %?

Рішення:

Визначення дохідності безкупонної облігації. Дохідність до погашення облігації з нульовим купоном визначається:



Річна доходність

Доходність за три місяці

Доходність депозиту в банку за три місяці

k = 80% : 4 = 20%

Отже, вигідніше розмістити гроші на депозиті в банку.

3). Інвестор придбає облігацію за номіналом, який дорівнює 100 тис. грн., купон - 15 % виплачується один раз на рік. До погашення залишається 6 років. Інвестор розраховує реінвестувати протягом перших двох років купони під 14 % річних, а 4 роки, що залишилися, під 12 %. Визначте загальну суму коштів, які вкладник отримає по даному паперу, якщо протримає його до моменту погашення.

Рішення:

За шість років інвестор отримає купонних платежів

тис. грн.

Реінвестуючи протягом перших двох років купони під 14 % річних інвестор отримає

тис. грн.

Реінвестуючи протягом перших двох років купони під 12 % річних інвестор отримає

тис. грн.

Загальна сума коштів, які вкладник отримає по даному паперу, якщо протримає його до моменту погашення, складе

тис. грн.

саморегулівний фінансовий вексель

Список використаних джерел

1. Алексеев, А.М. К вопросу о регулировании и контроле вексельного обращения/ А.М. Алексеев, Е.А. Баталин, С.Н. Рубцов //Деньги и кредит. - 2011. - N 3. - С. 34-37

2. Басова, Г.В. Саморегулівні організації як суб'єкти підприємницького права [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Г.В. Басова . - М., 2008. - С. 13-14.

3. Бєлєнький П., Другов О. Розвиток системи фінансових посередників України в умовах посилення глобалізаційних процесів // Вісник НБУ 2007. № 12. С. 30-33.

4. Буднік, М.М. Фінансовий ринок : навчальний посібник/ М. М. Буднік, Л.С. Мартюшева, Н.В. Сабліна ; Мін-во освіти і науки України, Харківський нац. економ. ун-т. - К.: ЦУЛ, 2009. - 334 с.

5. Бурмака М. Саморегулювання на фондовому ринку: суперечливість концепцій та адаптація міжнародних стандартів в Україні / М. Бурмака // Ринок цінних паперів України. - 2007. - № 11-12. - С. 11-18.

6. Васильєва, В.В. Фінансовий ринок : навчальний посібник/ В. В. Васильєва, О. Р. Васильченко. - К.: ЦУЛ, 2008.

7. Галкін, А. Оптимізаційні задачі оцінки надійності вексельних зобов'язань/ А. Галкін //Вісник Національного банку України. - 2010. - N 4. - С. 52-61

8. Демківський, А.В. Вексельна справа: навчальний посібник/ А.В. Демківський. - К.: Либідь, 2003. - 336 с.

9. Долінський, Л. Моделювання надійності та вартості векселів за умов часткового погашення вексельних зобов'язань солідарними боржниками/ Л. Долінський, А. Галкін //Вісник Національного банку України. - 2010. - N 3. - С. 30-34

10. Дорошенко І. Саморегуляція глобальних фінансових ринків - механізм встановлення ринкової рівноваги чи джерело нестабільності та макроекономічних ризиків / І. Дорошенко // Банківська справа. - 2009. - № 1. - С. 14-26.

11. Єрмошенко, М.М. Фінансова складова економічної безпеки: держава і підприємство: наукова монографія/ М.М. Єрмошенко, К.С. Горячева; Нац. академія управління. - К.: НАУ, 2010. - 232 с.

12. Запорожець, М. Сегментарні диспропорції фінансового ринку України/ М. Запорожець //Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. - 2010. - N 3/4. - С. 33-39

13. Івахненко, І.С. Проблеми функціонування фінансового ринку в Україні/ І. С. Івахненко //Проблеми науки. - 2010. - N 8. - С. 17-22

14. Кий О. Саморегулювання на фінансовому ринку: реалії та перспективи / О. Кий // Фінансовий ринок. - 2008. - № 9. - С. 17-18.

15. Коблянська, Г.Ю. Актуальні аспекти обліку вексельних операцій/ Г.Ю. Коблянська, І.С. Реєнтенко //Економіка АПК. - 2010. - N 11. - С. 84-90

16. Кожема, Г. Ретроспектива розвитку інституту векселя в Україні/ Г. Кожема //Підприємництво, господарство і право. - 2009. - N 4. - С. 33-35.

17. Міщенко С. Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку / С. Міщенко // Фінанси України. - 2009. - № 9. - С.43-52.

18. Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. - http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads/pidsumky

19. Про цінні папери і фондовий ринок [Електронний ресурс] : Закон України вiд 23.02.2006 № 3480-IV // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3480-15

20. Рекуненко, І. І. Особливості правового регулювання інфраструктури фінансового ринку в сучасних умовах [Текст] / І. І. Рекуненко // Вісник Української академії банківської справи. - 2009. - № 2. - С. 13-17.

21. Рекуненко, І.І. Особливості діяльності саморегулівних організацій на ринку фінансових послуг/ І. І. Рекуненко, Є. П. Бондаренко //Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: збірник наукових праць. - Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2010. - Вып. 29. - С. 391-404

22. Рудненко, Т. Вексель як антикризовий фінансовий інструмент/ Т. Рудненко //Фінансовий ринок України. - 2009. - N 11. - С. 25-26

23. Саморегулирование в Украине / П. Михайлиди // Концепция (общие положення). - К. : Инициативная группа по развитию саморегулированию в Украине, 2010. - 11 с.

24. Суслова, В.В. Саморегулівні організації за законодавством України: актуалізація проблематики [Текст] / В.В. Суслова // Держава і право: зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 38. - С. 466.

25. Фінансовий ринок : навчально-методичний посібник з організації самостійної роботи студентів : для студентів напряму підготовки 6.030508 "Фінанси і кредит" усіх форм навчання/ Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України", Каф-ра фінансів; уклад. І.І. Рекуненко. - Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2010. - 90 с.

26. Фінансовий ринок: Метод. вказівки щодо вивчення дисципліни та виконання контрольної роботи. Для студ. економ. спец. заочної форми навчання/ ; сост. І.І. Рекуненко; УАБС НБУ, Каф-ра фінансів. - Суми: УАБС НБУ, 2007. - 120 с.

27. Фурман В. Перспективи створення альянсів страхових комапній і банків в Україні // Вісник НБУ. - 2005. - № 4. - С. 20-22.

28. Хьюїт, М. Саморегулівні організації (СРО) [Текст] / М. Хьюїт // Проект ЄС “Посилення сектора фінансових послуг України”. - 2009. - № 7. - С. 10.

29. Шелудько, В.М. Фінансовий ринок: підручник/ В. М. Шелудько. - 2-ге вид., стер.. - К.: Знання, 2008. - 535 с.

30. Школьник, І. Фінансовий ринок України в контексті розвитку світової фінансової системи: монограф./ І. Школьник. - Суми: УАБС, 2007. - 98 с.

Додаток А

Нормативно-правове забезпечення та визначення СРО ринку фінансових послуг в Україні [21]

Назва державного регулятора	Вид сектора, який регулюється	Назва нормативно-правового акта	Визначення СРО
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг	Страховий ринок	Положения “Про делегування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України окремих повноважень об'єднанню страховиків” від 21.08.2008 № 1000	Саморегулівна організація страховиків - об'єднання, якому за рішенням Держфінпослуг делеговано окремі повноваження та інформація про яке внесена до реєстру саморегулівних організацій фінансових установ
	Ринок недержавного пенсійного забезпечення	Положения “Про делегування саморегулівній організації адміністраторів недержавних пенсійних фондів окремих повноважень” від 12.04.2007 № 7153 Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003 № 1057-IV	Саморегулівна організація - об'єднання адміністраторів недержавних пенсійних фондів, створене відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” та інформація про яке внесена до реєстру саморегулівних організацій фінансових установ Саморегулівна організація адміністраторів недержавних пенсійних фондів - неприбуткова організація (непідприємницьке товариство), що створюється з метою встановлення професійних стандартів діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів, захисту та представлення інтересів своїх членів, а також учасників недержавних пенсійних фондів
	Кредитний ринок	Положения “Про делегування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України окремих повноважень одній із всеукраїнських асоціацій кредитних спілок” від 03.10.2006 № 6280	Саморегулівна організація кредитних спілок (Всеукраїнська асоціація кредитних спілок), якій за рішенням Держфінпослуг делеговано окремі повноваження та інформація про яку внесена до реєстру саморегулівних організацій фінансових установ
	Ринок послуг фінансових компаній	Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” вiд 12.07.2001 № 2664-III	Саморегулівна організація - неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку	Фондовий ринок	Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” вiд 23.02.2006 № 3480-IV Положення “Про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку” від 17.02.2009 № 125	Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв і вимог, установлених ДКЦПФР
Національний банк України	Ринок банківських послуг	Закон України “Про банки і банківську діяльність” вiд 07.12.2000 № 2121-III	Визначення відсутнє

Размещено на Allbest.ru