Поняття і зміст фінансового контролю. Сутність та види страхування

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансове право

Варіант 9

Зміст

1. Теоретичні питання

1.1 Розкрийте поняття і зміст фінансового контролю

1.2 Сутність страхування. Види страхування

2. Відповіді на питання

3. Практична ситуація

Список використаних джерел

1. Теоретичні питання

1.1 Розкрийте поняття і зміст фінансового контролю

Фінансова діяльність держави та адміністративно-територіальних одиниць передбачає наявність об'єктивного фінансового контролю. Така наявність обумовлена економічною сутністю категорії «фінанси», якій притаманна не тільки розподільча, але й контрольна функції. Тому використання державних коштів обов'язково передбачає здійснення контролю за їх ефективним та цільовим використанням.

Необхідність існування фінансового контролю пояснюється тим, що з переходом до ринкових засад нашого суспільства не стало менше недоліків у сфері державного управління. Економічні рішення, які приймаються органами виконавчої влади, не є бездоганними, а іноді і помилкові. Порушення чинного законодавства, нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання стають, на жаль, нормою нашого життя. I тільки за допомогою фінансового контролю можна виявити такі порушення та відхилення від законодавчих норм, стандартів тощо.

Проблема ефективності фінансового контролю є надзвичайно важливою для кожної держави. Для України це питання є одним із першочергових до вирішення, адже мобілізація і розподіл, ефективне та цільове використання публічних ресурсів, які вимагають відповідного контролю з боку держави та громадськості, сприяють швидшому становленню молодої країни.

Згідно чинного законодавства України фінансовий контроль - це контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому [12].

Отже, фінансовий контроль є важливою ознакою державного управління.

Визначення терміна «фінансовий контроль» розглядався й розглядається вітчизняними та іноземними науковцями. Економічний зміст даного поняття змінювався залежно від економічних умов функціонування економіки.

Трактування «фінансовий контроль» має декілька підходів і розглядається як:

- діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій;

- система активних дій і операцій стеження за функціонуванням будь-якого об'єкта управління в частині утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів;

- як сукупність заходів, що проводяться контролюючими органами з перевірки господарських операцій суб'єктів контролю;

- один з видів або особлива форма державного контролю;

- функція або елемент системи управління фінансами (фінансових відносин);

- грошовий контроль у процесі об'єктивних існуючих грошових відносин.

Сутність фінансового контролю випливає з об'єктивно властивої фінансам контрольної функції і традиційно розглядається в юридичній науці як цілеспрямована діяльність відповідних державних органів влади, недержавних організацій з контролю за законністю та обґрунтованістю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні держави [5].

Особливе місце фінансового контролю в загальній системі державного контролю зумовлено його специфікою. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічний аспект виробничих відносин у будь-якій сфері робить фінансовий контроль, з одного боку, всеохоплюючим, а з іншого боку, залежність здійснення цього контролю від певних суб'єктів конкретизується у видах цих суб'єктів, їх правовому статусі та повноваженнях стосовно не взагалі фінансів, а конкретного предмету фінансового контролю. Тому бюджетний контроль, податковий контроль, банківський контроль та інші складають окремі одиничні різновиди фінансового контролю. Оскільки отримання злочинних доходів та їх використання через фінансові установи України прямо впливає на ефективність функціонування фінансової системи української держави і стабільність банківської діяльності, остільки такі доходи, з метою не допущення їх легалізації (відмивання), також є предметом фінансового контролю.

На наш погляд, суть фінансового контролю розкривається через підхід, який розкриває взаємозв'язок його зі сферою застосування, як системи активних дій і операцій стеження за функціонуванням будь-якого об'єкта управління в частині утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів, й сферою функціонування фінансів, як функції або елементу системи управління, яка має спеціальну цільову спрямованість, певний зміст і специфічні способи здійснення.

Отже, визначаючи місце фінансового контролю у процесі управління, часто зустрічаєшся з думкою науковців, які вважають, що фінансовий контроль є похідним та другорядним відносно інших функцій управління. На наш погляд, фінансовий контроль не є другорядним, як вид діяльності, у послідовності дій у процесі управління він займає важливе місце. Тому черговість лише наголошує на самостійності та специфічності даної функції, але не на її другорядності.

Крім того, інший зміст фінансового контролю полягає в тому що він є:

- системою дій щодо спостереження за функціонуванням будь-якого об'єкта управління «з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання» [4,23];

- системою дій щодо перевірки дотримання та виявлення порушень законності фінансово-економічного законодавства, фінансової дисципліни суб'єктами фінансових відносин;

- системою дій щодо перевірки своєчасності й точності фінансового планування, обґрунтованості й повноти надходжень доходів у відповідні фонди грошових коштів, правильності та ефективності їх використання [8, 16];

- системою дій щодо захисту фінансових інтересів всіх суб'єктів господарювання і управління.

Фінансовий контроль - це один із напрямів управлінської діяльності держави, який є складовою державного управління і інструментом її політики. Проте, сам фінансовий контроль можна розглядати як управлінську діяльність, що має свої самостійні форми, методи та способи реалізації тощо. Тому, розробка науково обґрунтованої класифікації фінансового контролю є важливим показником його раціональної організації.

За визначенням, фінансовий контроль - це здійснювана з використанням специфічних організаційних форм і методів, діяльність державних органів, а в певних випадках і недержавних організацій, наділених законом відповідними повноваженнями з метою встановлення законності і достовірності фінансових операцій, об'єктивної оцінки економічної ефективності фінансово-господарської діяльності і виявлення резервів її підвищення, збільшення доходів бюджету та збереження державної власності [21, с.48].

Питання класифікації фінансового контролю розглядали у своїх працях такі науковці як: Бутинець Ф.Ф., Василик О.Д., Савченко Л.А., Шохин С.О., Вороніна Л.И, Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. Проте, на сьогодні ще не створені класифікаційні моделі фінансового контролю, тому вчені по-різному трактують критерії класифікації даного поняття і, зважаючи на наукові і практичні завдання, в основу їх покладають: природу суб'єктів контролю, їх завдання, зміст контрольної діяльності, характер контрольних повноважень, характер взаємовідносин суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом, стадії управління, на яких проводиться контроль, юридичні наслідки контролю.

Окремі дослідники виділяють:

- за часом виконання - попередній, поточний, наступний контроль;

- за обсягом - загальний, спеціальний;

- за характером організаційного зв'язку між суб'єктом і об'єктом - внутрішній і зовнішній.

На сьогодні складовими елементами механізму фінансового контролю прийнято вважати:

1) об'єкт контролю - процеси формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів публічного характеру;

2) контрольований об'єкт - підприємства, установи, організації, фізичні особи, діяльність котрих пов'язана з рухом публічних грошових фондів і у яких виникають імперативні зобов'язання з приводу їх формування;

3) контролюючий суб'єкт - спеціальні державні органи, наділені компетенцією у сфері фінансового контролю;

4) контролюючий процес - діяльність контролюючих суб'єктів, застосування ними відповідних методів, способів, спрямованих на досягнення цілей контролю;

5) методи контролю - способи перевірки, оцінки і аналізу відповідних елементів об'єкта контролю, дій контрольованих суб'єктів, їх відповідності встановленим нормам [5, с.55].

Оскільки змістом фінансового контролю є елементи його механізму, то форму фінансового контролю можна визначити як спосіб зовнішнього вираження складових елементів механізму названого контролю. Форма - це єдність внутрішнього і зовнішнього.

Аналіз низки фінансово-правових норм вітчизняного законодавства та фінансово-правової літератури, що стосується даної проблематики, дає підстави зробити висновок, що формами фінансового контролю є: аудит, інвентаризація, перевірка, ревізія, фінансовий моніторинг. Саме у них знаходить вираження механізм фінансового контролю.

Форма фінансового контролю - це зовнішнє вираження будь-якого змісту, під якою розуміють вияв змісту контролю, його сутності. А метод - це сукупність засобів, прийомів або операцій практичного чи теоретичного пізнання дійсності, що застосовуються при здійсненні контрольних функцій відповідними суб'єктами.

Отже, виходячи з розуміння суті фінансового контролю у сфері управління як «системи спостереження і перевірки відповідності пронесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням і законодавству» [10], він є конкретним самостійним видом роботи. Система таких дій направлена на оцінку та аналіз «економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна та коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб» [17], а також оцінкою доцільності саме такого шляху

Таким чином, узагальнення визначень дозволяє надати власне трактування економічного змісту поняття «фінансовий контроль», під яким слід розуміти:

невід'ємна функція процесу управління на макро-, і мікрорівні з метою визначення обґрунтованості і ефективності прийнятих управлінських рішень й рівня їх реалізації;

система дій щодо спостереження за функціонуванням будь-якого об'єкта управління; перевірки своєчасності й обґрунтованості фінансового планування та дотримання законності фінансово-економічного законодавства, фінансової дисципліни суб'єктами фінансових відносин, з метою забезпечення доцільності і ефективності використання фінансових ресурсів держави й органів місцевого самоврядування та захисту фінансових інтересів всіх суб'єктів господарювання і управління.

Таким чином, контроль не буває в відокремленому виді, тобто не існує «контроля заради контролю». Головним завданням фінансового контролю є перевірка дотримання законності фінансово-економічного законодавства, фінансової дисципліни, запобігання фінансовим правопорушенням та застосування штрафних заходів при їх здійсненні.

Як функція управління, фінансовий контроль перебуває у тісному зв'язку з іншими функціями управління й одночасно оцінює рівень виконання цими функціями своїх завдань за допомогою «зворотного зв'язку», що дозволяє суб'єкту управління не тільки вчасно отримати інформацію про результати діяльності, але й передбачити перспективи подальшого розвитку та досягнення більш ефективного результату.

1.2 Сутність страхування. Види страхування

Реформування всієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають особливої ваги розв'язанню проблем страхового захисту, спонукають до пошуку дієвих механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективного використання під час здійснення страхової події. Страхування посідає важливе місце не лише у конкурентному ринковому середовищі, а й відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства.

За природою, суттю і формами прояву страхування належить до складних категорій і явищ. Зовнішньо воно виглядає як рух грошових коштів, який здійснюється під впливом цивільно-правових договірних відносин або обов'язкових відносин під впливом законів, встановлених державою. Різноманітність прояву зовнішності (форми) і внутрішності (суті) страхування приводить до його різних трактувань.

У багатьох країнах світу страхування розглядається як могутній фактор стабілізації економіки, можливості здійснення інвестиційної діяльності, як найбільш престижна сфера діяльності.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту.

Відповідно до Закону України «Про страхування» [11], «страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів». Дане визначення ідентифікує предметну галузь поняття «страхування» з точки зору системи економічних відносин та захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, але не визначає страхування як вид діяльності і бізнесу.

Страхування - це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами (страховиком і страхувальником) щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових ризиків).

Іншими словами, страхування - це економічне відношення, в якому бере участь, як мінімум, дві сторони, два суб'єкти відносин: страхова організація, яка є страховиком і страхувальник - юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавчих актів України.

Сучасні вітчизняні вчені В. Базилевич та К. Базилевич розглядають зміст страхування з позицій природних інтересів, економічної зумовленості необхідності створення зазначеного різновиду людської діяльності, у соціальному плані, в юридичному аспекті, міжнародному аспекті [1].

Як уже зазначалось, страхування - це система економічних відносин. Економічна природа виникнення і змісту страхування пов'язана з передачею зацікавленими особами за певну плату іншій (юридичній) особі, як правило, страховій організації (комерційній організації або товариству взаємного страхування) ризику можливого збитку і подальшого відшкодування фактичних збитків при настанні страхового випадку такою особою учасникам страхування. Страхування завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які управляються юридичною особою, що має на це право за законом чи в установленому законом порядку, і використовуються виключно з метою компенсації збитків постраждалим при настанні нещасних випадків. Тому страхові відносини завжди складаються з приводу умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.

Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних із ними втрат [19, с.10].

На нашу думку, дуже простим і водночас вдалим є прагматичне визначення страхування як способу захисту невеликими сумами (грішми) великих сум або цінностей. В ньому відображена основна суть загального страхування, при якому завдяки солідарній розкладці ризику за рахунок відносно невеликих страхових платежів захищаються значні матеріальні цінності.

Отже, сутність страхування полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат.

Іншими словами страхування - це сукупність розподільчих та перерозподільчих відносин з приводу відшкодування збитків та надання матеріальної допомоги громадянам у разі загибелі або ушкодження матеріальних об'єктів, або втрат у сімейних доходах населення у зв'язку з втратою здоров'я, працездатності та іншими подіями.

Отже, страхування - це спосіб захисту майнових інтересів громадян в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій ризик і скільки їй це коштуватиме.

В кінцевому підсумку страхування є одним з економічних інструментів суспільства, стратегічним сектором економіки держави, економіки, яка з ринкової в умовах глобалізації переростає у фінансову, коли вартість, стає капіталом і здатна до накопичення та самозростання.

В основі проведення класифікації та групування страхової діяльності лежить багато передумов, а саме: розбіжності у сферах функціонування страхових компаній, підходи щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, визначення об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, форм проведення страхування тощо [15, с. 145]. У зв'язку з цим для аналітичних потреб виникає необхідність побудови групувань за різними ознаками:

1. За ступенем свободи волевиявлення потреби у страховому захисті розрізняють:

- добровільне страхування;

- обов'язкове страхування.

Обов'язкове страхування як у галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою [2, c. 140]. Наприклад, дорожньо-транспортні пригоди, пожежа, яка знищила житло десятків або сотень сімей тощо, без обов'язкового страхування могли б поставити окремих людей у такі умови, що вони до кінця свого життя змушені були б використовувати весь свій дохід для компенсації завданих збитків, а в деяких випадках для такої компенсації не вистачило б і життя. Значною мірою покриття цих збитків повинна брати на себе держава. Щоб полегшити цей тягар і не перекладати його на державний бюджет, обмежений за будь-яких умов, держава запроваджує обов'язкове страхування. Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальник - вносити належні страхові платежі. Стаття 7 Закону України «Про страхування» подає перелік видів страхування, які є обов'язковими у нашій державі [11].

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються юридичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись [2, c. 145]. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, що їх встановлює страховик самостійно. Конкретні умови добровільного страхування обумовлюються під час укладання договору страхування. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, регламентують правила (умови) страхування, прийняті страховиком і зареєстровані уповноваженим органом [18, с. 57-59]. Слід зазначити, що страховики мають право займатись тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

2. Групування страхової діяльності за об'єктами страхового захисту, відповідно до цього критерію розрізняють таки види страхування: особисте страхування; майнове страхування; страхування відповідальності.

Кожен із трьох вищезазначених видів страхування (рис. 1) має підгалузі, для яких також характерна складна будова, представлена відповідними видами страхування. Структуру особистого страхування, властиву Україні, наведено на рис. 2.

Особисте страхування спрямоване на надання грошової допомоги громадянам та їхнім сім'ям у зв'язку з втратою здоров'я застрахованою особою чи її смертю. При страхуванні на дожиття до закінчення строку дії договору про страхування, а також при страхуванні пенсій, ренти тощо страхувальником нагромаджується страхова сума, яка по закінченні строку дії договору використовується страховиком як інвестиційний ресурс [18, с. 56-60].

Рис. 1. Види страхування за об'єктами страхового захисту

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Структура особистого страхування

Страхування відповідальності, як і майнове страхування, є страхуванням збитків. Але, на відміну від майнового страхування, тут об'єкт захисту не може бути визначеним заздалегідь [1, c. 257]. Структуру галузі страхування відповідальності подано на рис. 3.

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Структура галузі страхування відповідальності

Майнове страхування покликане відшкодовувати матеріальні збитки, зумовлені страховими подіями. Тут страхуються строго визначені об'єкти на заздалегідь визначену суму. Структуру майнового страхування відображено на рис. 4.

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Структура галузі майнового страхування

Поряд із зазначеними видами страхування на практиці використовують і перестрахування. Сутність його в тому, що страховик, приймаючи на страхування відповідні ризики, передає частину відповідальності іншим страховикам із метою створення збалансованого страхового портфеля та забезпечення стабільності страхових операцій і власної фінансової стійкості.

3. Групування страхової діяльності за метою страхування, за цією ознакою розрізняють [2, c. 158]: комерційне страхування; соціальне страхування.

Комерційне страхування - різновид підприємницької діяльності, спрямованої на здійснення страхового захисту юридичних та фізичних осіб, яку можуть здійснювати як акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю, так і державні страхові організації, метою яких є отримання прибутку. Комерційне страхування здійснюється шляхом купівлі-продажу страхових полісів.

Закон України «Про страхування» регламентує діяльність саме з комерційного страхування як різновиду підприємницької діяльності. В преамбулі до цього акта зазначено: «Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування». Соціальне страхування - це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також охорони здоров'я членів суспільства [11].

5. Класифікація страхової діяльності за родом небезпеки. Починаючи з 1978 р. Європейське Співтовариство використовує класифікацію, згідно з якою все страхування поділяють на дві великі групи (групи галузей) [1, c. 272]:

I - страхування життя і пенсій (довгострокове);

II - страхування, відмінне від страхування життя (загальні види страхування).

Страхування життя і пенсій за цією класифікацією поділяють на 7 класів, а загальні види - на 18 класів.

Українське законодавство за цим критерієм передбачає [11]:

- страхування кредитних ризиків;

- страхування депозитів;

- страхування підприємницьких ризиків;

- екологічне страхування;

- страхування ризиків довірчого управління за іпотечного кредитування та житлового будівництва;

- страхування інвестицій та ін.

6. Класифікація страхової діяльності за системою страхування

Варто звернути увагу на те, що практично всі класифікації та групування у страхуванні пов'язані з ризиками. Щодо трактування цієї категорії, то в літературі зі страхування під ризиками розуміють:

- вірогідність заподіяння шкоди від страхового випадку;

- конкретний страховий випадок;

- частину вартості майна, що не охоплена страхуванням і залишається відповідно як ризик страхувальника;

- конкретні об'єкти страхування за їх страховою оцінкою і ступенем вірогідності заподіяння шкоди [7, c. 68].

У страховій практиці застосовують кілька систем страхування, які подано на рис. 5.

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Системи страхування

У майновому страхуванні найпоширенішою є система страхування за дійсною вартістю майна, що визначається як фактична на день підписання договору [1, c. 352]. За цією системою страхове забезпечення дорівнює величині збитків, тобто має місце повне покриття збитків страхувальника страховиком.

Страхування за системою пропорційної відповідальності передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Міра повноти відповідальності страховика в покритті збитків застрахованого тим вища, чим менша різниця між вартістю оцінки об'єкта страхування та страховою сумою.

Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитків, але в межах страхової суми. Під «першим ризиком» у страховій справі розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми. При страхуванні за цією системою всі збитки у межах страхової суми (перший ризик) відшкодовують повністю, а збитки, що перевищують страхову суму (другий ризик), страховик не відшкодовує зовсім.

Страхування за системою «дробової частини» передбачає встановлення двох страхових сум, одну з яких називають «показаною вартістю». Якщо показана вартість дорівнює дійсній вартості, то система страхування за дробовою частиною тотожна системі страхування за першим ризиком.

Страхування за відновною вартістю означає, що відшкодування страховиком збитків за застрахований за цією системою об'єкт дорівнює ціні нового майна відповідного виду. Знос майна не враховується. Ця система забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника.

З метою підвищення відповідальності страхувальника за дбайливе ставлення до об'єктів страхування у страховій справі практикують розподіл відповідальності між страховиком та страхувальником у покритті збитків.

фінансовий контроль страхування

2. Відповіді на питання

2.1 З якого часу починається та закінчується бюджетний період?

а) починається з дати розробки проекту бюджету і закінчується затвердженням звіту про виконання бюджету;

б) починається з дати прийняття бюджету і закінчується 31 грудня того ж року;

в) починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року;

г) починається з дати прийняття бюджету, але не раніше 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Правильна відповідь В.

Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України - бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду [3].

2.2 Визначте, що з переліченого є дотацією вирівнювання:

а) трансферт, що надається для використання на певну мету у порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про її надання;

б) кошти, що передають з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня;

в) міжбюджетний нецільовий трансферт, що надається з метою вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;

г) операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості.

Правильна відповідь В.

Згідно ст. 2 Бюджетного кодексу України дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує [3].

3. Практична ситуація

Розв'яжіть практичну ситуацію:

Після березневого звіту про виконання бюджету виявлено недоотримання надходжень до дохідної частини бюджету, що мають стійкий характер, зокрема істотно (на 25 %) зменшилися надходження від податку на прибуток підприємств. Для подолання такої ситуації народні депутати внесли для розгляду у Верховній Раді України пропозиції щодо змін до закону про Державний бюджет на поточний рік, згідно з якими збільшувалися ставки деяких податків.

Проаналізуйте ситуацію. Який існує порядок внесення змін до закону про Державний бюджет України?

Відповідь

Згідно ст. 52 Бюджетного кодексу України зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури витрат державного бюджету та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Міністерство фінансів України здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет Міністрів України здійснює щоквартальну оцінку відповідності основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період [3].

Розгляд проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України здійснюється за процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Згідно ст. 54 Бюджетного кодексу України якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання надходжень загального фонду Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період, Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністерством фінансів України [3].

Щодо нашого завдання, то слід зазначити, що для подолання такої ситуації народні депутати не можуть вносити для розгляду у Верховній Раді України пропозиції щодо змін до закону про Державний бюджет на поточний рік, згідно з якими збільшувалися б ставки деяких податків, так як податки і їх ставки затверджені Податковим кодексом України.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Стpаховий pинок Укpаїни / В.Д. Базиле-вич. - К.: Знання, 2002. - 417 с.

2. Базилевич В.Д. Страхова справа / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич. - 6-те вид., стереотип. - К.: Знання, 2008. - 351 с.

3. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI: [Електронний ресурс] / Верховна Рада України - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2456-17/page

4. Василик О.Д. Теорія фінансів: підручник / О. Д. Василик К.: НЮС, 2000. 416 с.

5. Воронова Л.К. Фінансове право України: підручник / Воронова Л.К. - К: Прецедент. Моя книга. 2007. - 375 с.

6. Гетманець О.П. Бюджетний контроль: організаційно-правові засади: Монографія / О.П. Гетманець. - Х.: Екограф, 2008. - 308 с.

7. Гончаров І.В. Ризик та прийняття управлінських рішень: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / І. В. Гончаров; Національний технічний ун-т «Харківський політехнічний інститут». - Х.: ХПІ, 2003. - 150 с.

8. Грачева Е.Ю. Финансовое право: учебное пособие / Е. Ю. Грачева, Э.Д. Соколова - М.: Юриспруденция, 2009. - 228 с.

9. Дікань Л.В. Контроль і ревізія [навчальний посібник] / Л.В. Дікань. - К.: Знання, 2007. - 320 с.

10. Ефимов B.C. Финансы (учебнометодический комплекс) [Електронний ресурс]: учебный курс. Часть IV / В. С. Ефимов. Режим доступа: http://www.ecollege.ru/ xbooks/xbook076/book/index/index.html?go=part013 *page.htm

11. Закон Укpаїни «Пpо страхування»: за станом на 22 грудня 2010 р. [Електронний ресурс] / Веpховна Рада Укpаїни. - 2008. - 37 с. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=85%2F96-%E2%F0. - Назва з екрана.

12. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 23.01.1993 р. № 2939-XII, із змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу до нормативного акта: http://zakon.rada.gov.ua/

13. Монаєнко А.О. Правові основи державного фінансового контролю: навч. посіб. / А.О. Монаєнко. - Запоріжжя: КПУ, 2008. - 152 с.

14. Нагребельний В.П. Фінансове право України: (загальна частина) [навчальний посібник] / В.П. Нагребельний, В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. - 586 с.

15. Нечипорук Л. В. Теорія та практика страхового ринку в Україні / Л. В. Нечипорук. - Х.: Вид-во Національного уні-верситету внутрішніх справ, 2004. - 300 с.

16. Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2002 р. № 685 //Офіційний вісник України. - 2002. - № 21. Ст. 1047.

17. Стефанюк I.Б. Фінансовий контроль: визначення поняття І системи / І.Б Стефанюк // Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - №7. - С. 34.

18. Страховий ринок України // Страхова справа. - 2006. - № 3. - C. 56-70.

19. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002.

20. Усач Б.Ф. Контроль і ревізія: [підручник] / Б.Ф. Усач. - К.: Знання, 2007. - 290 с.

21. Финансовое право: Учебник /Под ред. проф. О. Н. Горбуновой. -- М.: Юристь, 2006 - 456 с.

22. Юхименко П.І., Федоров В.М., Лазерник Л.Л. Теорія фінансів / Під заг. ред. Федосова В.М., Юрія С.І. - К.: ЦУЛ. 2010. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru