Характеристика видів та форм іноземних інвестицій. Фінансові ресурси кооперативу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Характеристика видів та форм іноземних інвестицій

2. Фінансові аспекти реорганізації та ліквідації кооперативів

3. Тести (10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100)

4. Задача

Список використаних джерел

1. Характеристика видів та форм іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції - це вкладення іноземними інвесторами грошових коштів, цінних паперів, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестиційної діяльності, які не заборонені чинним законодавством, з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Для кращого з'ясування суті, можливих форм та напрямів іноземного інвестування, важливо розглянути класифікацію іноземних інвестицій, яка є доволі широкою. На рис. 1. представлена класифікація іноземних інвестицій.

Розглянемо систематизацію іноземних інвестицій за інституційною природою. Зокрема, згідно із Законом України "Про режим іноземного інвестування" (ст. 2) іноземні інвестиції можна здійснювати у вигляді [22]: іноземної конвертованої валюти, валюти України при реінвестиціях, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді, виражених у конвертованій валюті; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена, а також легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; права на здійснення господарської діяльності, а також права на користування надрами та використання природних ресурсів; інших цінностей відповідно до законодавства України. Відповідно до джерела [19] це класифікація за типом інвестованих активів.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Класифікація іноземних інвестицій

Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно насамперед розмежовувати державні та приватні інвестиції. І такий поділ спостерігаємо абсолютно у всіх працях вітчизняних і закордонних економістів, які займаються дослідженнями іноземних інвестицій. Державні інвестиції - це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому разі йдеться про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі і "діагональні відносини", коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі. Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб'єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов'язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв'язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі [7].

Згідно з чинним законодавством іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції в економіку України в таких формах [22]:

- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна, а також будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угоди про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Зважаючи на характеристику країни-реципієнта та політику щодо залучення іноземних інвестицій, вони можуть мати обмежений, загальний (національний) чи пільговий режим оподаткування. Крім того, інституційною основою гарантії іноземному інвестору захисту його прав і інтересів є наявна нормативно-правова база, з огляду на яку іноземні інвестиції можуть поділятися за формами державних гарантій (рис. 1).

Також, можна класифікувати іноземні інвестиції за якісними ознаками та цільовим спрямуванням їх потоків (див. рис. 1). В цю групу можна віднести частково і поділ іноземних інвестицій на основі наступних класифікаційних ознак [9]:

1) за метою інвестування:

- досягнення фінансової мети: отримання процентів за користування кредитом та іншими формами позикового капіталу;

- досягнення підприємницької мети: встановлення контролю над підприємством та отримання інформації про його діяльність;

- досягнення іншої мети: встановлення впливу на суверенний об'єкт, санація міждержавних економічних зв'язків.

Можна доповнити таким видом як: диверсифіковані іноземні інвестиції - вкладення з метою можливості виробництва нових видів продукції та організації нових ринків збуту, тобто спрямовані на диверсифікацію діяльності.

за геополітичною спрямованістю: у розвинені країни; країни, що розвиваються; інтернаціональні.

за формою оформлення: явні інвестиції - юридично правильно оформлено вкладення капіталу; приховані інвестиції - оформлені у вигляді інвестицій перетоку капіталу, наприклад, потоки капіталу між філіалами ТНК, наявний вивіз капіталу через цінні папери; "чорні" інвестиції - кошти, отримані незаконно, походження яких не прослідковується.

4) за ступенем повернення: інвестиції, що повертаються (кредити, позики); ризикові (частка у власності капіталу); інвестиції, що не повертаються (технічна допомога міжнародних організацій).

Адаптувавши класифікацію інвестицій підприємства Бланка І.А. [3, с. 87-92], можна виокремити наступні критерії розгляду (поділу) іноземних інвестицій:

За рівнем доходності - високоприбуткові, середньоприбуткові, низькоприбуткові та безприбуткові іноземні інвестиції відносно середньої норми прибутку на інвестиційному ринку.

За рівнем інвестиційного ризику - безризикові, низькоризикові, середньоризикові та високоризикові іноземні інвестиції відносно середньої величини ризику на інвестиційному ринку.

За характером використання в інвестиційному процесі іноземні інвестиції поділяються на первині, реінвестиції та дезінвестиції.

Первинні вкладаються іноземним інвестором в об'єкти інвестування приймаючої країни вперше. Реінвестиції є повторним використанням капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів або фінансових інструментів інвестування. Тобто, це активи, отримані іноземним інвестором внаслідок господарчої діяльності на території приймаючої країни у вигляді доходів, які спрямовані на розширення виробництва. Дезінвестиції є процесом вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обігу без подальшого його використання в інвестиційних цілях.

Характер участі іноземних інвестицій в інвестиційному процесі розкривається через прямі та портфельні інвестиції.

Теоретичний аналіз прямих іноземних інвестицій почався ще в 60-х роках. На думку експертів Міжнародного валютного фонду (МВФ) та організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними ознаками є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко та довгострокових міжфірмових позик. Дане визначення акцентує на меті здійснення прямих інвестицій, якою є виробництво товарів та їх переміщення між країнами. Тобто, прямі іноземні інвестиції за своєю природою передбачають здійснення підприємницької діяльності [23, C. 27-28]. Враховуючи той факт, що іноземному інвестору для підвищення ефективності своєї господарської діяльності необхідний контроль над підприємством, то найбільш поширеним є визначення прямих іноземних інвестицій, яке враховує контроль інвестора над підприємством.

Прямі іноземні інвестиції можуть здійснюватись шляхом: купівлі, через набуття і придбання, прав власності на існуюче підприємство в обсязі, який уможливлює безпосередню участь в управлінні цим підприємством (англ. brownfield investment) та розміщенні капіталу за кордонами материнської країни інвестора з метою здійснення господарської діяльності з самого початку (англ. greenfield investment) [13].

Прямі іноземні інвестиції можна також поділити на горизонтальні, вертикальні і конгломератні, а також орієнтовані на постачання і збут. Горизонтальні інвестиції полягають у здійсненні за кордоном виробництва продукції, яка раніше вироблялася інвестором в його країні. Часто вони здійснюються з огляду на митні перешкоди, високі транспортні витрати або ефект масштабу. Підприємства, що виникли внаслідок здійснення іноземних інвестицій цього типу, інтегровані горизонтально. Хоча цей вид інвестиції найчастіше належить до сфери виробництва, він не виключає й інших сфер діяльності підприємства. Вертикальні інвестиції стосуються принаймні двох сфер діяльності підприємства. Вони можуть бути орієнтовані "вперед" - переходячи або від сфери постачання до сфери виробництва, або від сфери виробництва до сфери збуту - або "назад" - переходячи від сфери виробництва до сфери постачання або від сфери збуту до сфери виробництва. Своєю чергою, конгломератні інвестиції не пов'язуються з наявною діяльністю підприємства, яке інвестує. Мотивом інвестиції цього типу найчастіше стає диверсифікація діяльності.

Мотивом інвестицій, орієнтованих на постачання, є можливість залучення сировини, напівфабрикатів тощо, необхідних для виробництва. У цьому разі важливу роль відіграють витрати на виробничі чинники, а також можливість впливу на постачальників виробів, необхідних для виробництва. Натомість інвестиції, орієнтовані на збут, можуть бути скеровані на материнський ринок інвестора або на експорт, що залежить від цілей, поставлених підприємством [13]. Врахування цих мотиваційних критеріїв є особливо важливим для розробки диверсифікованої політики активізації іноземних інвестицій.

Портфельні іноземні інвестиції являють собою вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не зумовлюють реального контролю інвестора над об'єктом інвестування [18].

Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). Основною рисою портфельних інвестицій є те, що вони передбачають лише отримання інвестором дивідендів на цінні папери, але такий інвестор не має права на участь в управлінні підприємством [27].

Спільною ознакою як для прямих, так і портфельних іноземних інвестицій є мотив отримання (максимізації) прибутку. Придбання частки підприємств шляхом акцій може мати місце як в рамках прямих, так і портфельних інвестицій. З огляду на ліквідність інвестора, як прямі, так і портфельні іноземні інвестиції можуть фінансуватись за кредитної підтримка за кордоном. А відмінні ознаки цих форм інвестування згруповані в табл. 1.

Таблиця 1

Порівняльний аналіз прямих і портфельних іноземних інвестицій*

Основа відмінностей	Відмінності
	Прямі іноземні інвестиції	Портфельні іноземні інвестиції
Мотив діяльності	Передбачають отримання контролю над підприємством, здійснення підприємницької діяльності	Відбувається лише перелив фінансових ресурсів з метою міжнародної диверсифікації, використання різниці процентних ставок чи відмінностей в оподаткуванні
Об'єкт інвестування	Інвестиції в майно, основні й оборотні засоби, ноу-хау, цінні папери тощо	Інвестиції лише в цінні папери
Тривалість здійснення	Носять довготривалий характер	Як правило мають недовготривалий спекулятивний характер
Ліквідність	Є менш ліквідними	Є більш ліквідними
Трансфер факторів виробництва	Разом з капіталом відбувається трансфер технологій менеджменту, технічних та економічних знань	За кордон відпливає лише капітал
Основна мета	Отримання прибутку на капітал, підприємницького прибутку, прямих і непрямих вигод від контролю над фірмою	Отримання прибутку на капітал, який би перевищував банківський процент
Рівень рентабельності	Передбачають, як правило, вищу рентабельність і ведуть до більш помітного відтоку прибутків з країни-реципієнта або реінвестування прибутків	Передбачають нижчу рентабельність
Вплив на економіку приймаючої країни	Справляють безпосередній і довготривалий вплив на економіку приймаючої країни, оскільки передбачають дольову участь у будівництві й організації господарських об'єктів. Впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, стан конкуренції, конкурентоспроможність національної економіки	Не справляють значного й довготривалого впливу на економіку приймаючої країни, а внаслідок свого короткострокового і часто спекулятивного характеру швидше можуть справляти навіть негативний дестабілізуючий вплив

*Джерело: [23, с.28-31]

Визначальним критерієм поділу прямих і портфельних іноземних інвестицій є наявність контролю інвестора над підприємством, у яке здійснено інвестицію. Кількісною мірою даного істотного критерію є частка іноземного інвестора у статутному фонді. Відповідно до законодавства України, прямими вважаються інвестиції, що передбачають володіння не менше 10 відсотків статутного капіталу підприємства.

За характером (ефективністю) впливу на економіку приймаючої країни іноземні інвестиції поділяють на:

1) екстенсивні іноземні інвестиції - це вкладення засобів, які направляються на розширення виробничого потенціалу підприємства на попередній технічній основі;

2) інтенсивні іноземні інвестиції - це вкладення засобів, які направляються на розширення виробничого потенціалу на новій технічній основі з метою вдосконалення технологічний процесів та способів виробництва. Їх можна назвати також інноваційними, адже вони несуть інновації. Проте, варто зважати і детально вивчати рівень їх "інноваційності" як для окремого взятого підприємства, так і для конкурентоспроможності країни загалом;

3) венчурні іноземні інвестиції - вкладення засобів іноземних інвесторів у нові ризикові види діяльності, які у випадку успішного розвитку подій припускають швидку окупність та високу рентабельність;

4) псевдоінвестиціями являються грошові вкладення в будь-який реальний об'єкт (крім фінансових активів), що призводять до зниження якісних параметрів його функціонування, зміни власника з подальшою переорієнтацією профілю роботи, який приносив об'єкту до даного моменту високу репутацію в конкретній галузі, авторитет і міцну ринкову позицію. У економічній науці твердо закріпилася точка зору, що інвестиції завжди несуть позитивний результат, виступаючи могутнім чинником економічного розвитку і зростання. Але, інвестиції, які ліквідовують наукоємну галузь країни, позбавляють її конкурентних переваг високого рівня (високих технологій), є контрпродуктивними, або псевдоінвестиціями. До псевдоінвестицій слід віднести інвестиції в заволодіння власністю у високотехнологічному секторі економіки, захоплення наукоємних підприємств з метою відмивання нелегальних капіталів та усунення конкурентів через механізми доведення до банкрутства, зниження конкурентоспроможності й ринкової позиції господарюючих суб'єктів [17, с. 58]. При цьому слід враховувати, що у створенні інституційної бази реалізації псевдоінвестицій зацікавлені в першу чергу представники світового конкурентного ринку. Тому особливо важливо відслідковувати та регулювати ці процеси для укріплення економічної системи України та національної безпеки загалом.

В підсумку зазначимо, що іноземні інвестиції несуть як позитивні (трансфер технологій, інформації, капіталу, досвіду і менеджменту) так і негативні (щодо усунення конкурентів, зниження економічної безпеки та конкурентоспроможності країни загалом) ефекти для економки приймаючої країни. Тому, для обґрунтування оптимальної та ефективної політики залучення іноземних інвестицій в Україну, варто врахувати вище окреслені сутнісні ознаки поняття іноземних інвестицій, багатосторонність їх класифікації, що закриває мотиви, цілі та спонукання іноземних інвесторів.

2. Фінансові аспекти реорганізації та ліквідації кооперативів

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Україні кількість членів кооперативу залежить від його виду та галузі діяльності. Вважається, що головною метою створення кооперативів є не стільки одержання прибутку, скільки фінансове, організаційне сприяння господарській діяльності та задоволення економічних потреб його членів. Кооператив має всі ознаки підприємства: самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, виконавчі органи. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут [24, с.80].

Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.

Найпоширенішими в Україні є сільськогосподарські та споживчі кооперативи, а також такий їх різновид, як кредитні спілки. Законодавчими та нормативними актами передбачено ряд особливостей у фінансовому забезпеченні діяльності кожного з цих напрямів кооперації.

Дохід сільськогосподарського кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Порядок використання доходу кооперативу встановлюється статутом. Кооперативні виплати і виплата часток доходу на паї членам кооперативу та асоційованим членам до оплати праці не належать.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки - в натурі (на місцевості).

Споживча кооперація - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності (торговельної, заготівельної, виробничої) з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Фінансові ресурси споживчої кооперації, відповідальність її членів за борги кооперативу, фінансово-кредитні відносини є аналогічними тим, що регламентовані для кооперативів як форми організації бізнесу.

Споживчі товариства та їх спілки, виходячи зі статутних вимог, мають право створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об'єкти, вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об'єднань для розв'язання господарських і соціальних завдань.

Згідно ст. 28 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV [21] реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу у порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу. У разі реорганізації права та обов'язки кооперативу переходять до його правонаступників.

Згідно ст. 29 Закону України «Про кооперацію» кооператив ліквідується: за рішенням загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених; за рішенням суду. Ліквідація кооперативу здійснюється комісією, призначеною органом, який прийняв рішення про його ліквідацію. Цим же органом визначається порядок діяльності ліквідаційної комісії. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління кооперативом. Ліквідаційна комісія зобов'язана провести роботу, пов'язану із стягненням дебіторської заборгованості кооперативу і виявленням претензій кредиторів (з повідомленням останніх про ліквідацію кооперативу), встановити порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заявлення претензій кредиторами, який не може бути меншим ніж два місяці з дня публікації інформації про ліквідацію кооперативу. Ліквідаційна комісія проводить ліквідацію кооперативу у порядку, встановленому законом [21].

Майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об'єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям). При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна.

Реорганізація та ліквідація споживчого товариства провадиться за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням господарського суду. У разі ліквідації товариства майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» [20] передбачена можливість створення кооперативного банку, який є кредитною установою, що забезпечує коштами розвиток кооперативу, проводить касово-розрахункове обслуговування, репрезентує його інтереси в господарських і фінансових органах. Кооперативні банки мобілізують вільні кошти кооперативів та їх членів на договірних засадах і можуть брати участь своїми коштами в господарській діяльності кооперативів.

Одним з різновидів кооперативів є кредитні спілки, які можна розглядати як спрощену форму кооперативного банку. Кредитна спілка - це неприбуткова органiзацiя, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Після реєстрації місцевими органами державної влади кредитна спілка стає юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку, штампи, бланки та інші реквізити.

До основних видів фінансової діяльності кредитної спілки можна віднести:

- приймання внесків від членів спілки;

- надання позичок членам спілки та іншим кредитним спілкам;

- надання поручительств щодо виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами.

Кошти кредитної спілки утворюються здебільшого із вступних і членських внесків її членів. Вступний внесок сплачується членом одноразово при прийнятті в спілку і не повертається при припиненні членства. Членський внесок, який належить членові спілки на правах власності, визначає його частку в майні та його особисту фінансову відповідальність за зобов'язаннями спілки. За рахунок коштів спілки формується позичковий (використовується для надання позичок) та резервний (використовується для покриття втрат від неповернення позичок) капітал.

У разі ліквідації кредитної спілки кожному її членові виплачуються членські внески разом з належним доходом, а також пропорційна кількості його членських внесків частина резервного фонду, але лише після того, як кредитна спілка розрахується за своїми зобов'язаннями перед третіми особами.

3. Тести

10. Скорочена за показниками фінансова звітність для суб'єктів малого підприємництва включає:

1. баланс, звіт про рух грошових коштів;

2. баланс, звіт про фінансові результати;

3. баланс, звіт про рух грошових коштів., звіт про власний капітал;

4. баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, примітки до річної фінансової звітності.

20. Розмір річної орендної плати за цілісні майнові комплекси державних підприємств визначається наступним чином:

1. добуток залишкової вартості орендованих основних засобів на час оцінки об'єкта оренди і орендної ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств;

2. відношення залишкової вартості орендованих основних засобів на час оцінки об'єкта оренди до орендної ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств;

3. добуток вартості орендованого майна, визначена експертним шляхом і орендної ставки.

30. Процес створення спільного підприємства охоплює наступні етапи:

1. вибір сфери діяльності СП, пошук іноземного партнера, попередні переговори партнерів, складання техніко-установчих документів, реєстрація спільного підприємства, реєстрація його як учасника зовнішньоекономічних зв'язків;

2. вибір сфери діяльності СП, пошук іноземного партнера, попередні переговори партнерів, складання техніко-економічного обґрунтування, підготовка проектів установчих документів, реєстрація спільного підприємства;

3. вибір сфери діяльності СП, оцінка вітчизняного партнера, пошук іноземного партнера, попередні переговори партнерів, складання техніко-економічного обґрунтування, підготовка проектів установчих документів, остаточні переговори партнерів, реєстрація спільного підприємства, реєстрація його як учасника зовнішньоекономічних зв'язків.

40. Повне товариство створюється і діє на підставі:

1. установчого договору;

2. статуту;

3. установчого договору і статуту.

50. Згідно з Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція може бути:

1. іменна;

2. на пред'явника;

3. привілейована;

4. засновницька.

60. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства:

1. дорівнює 50 особам;

2. не може перевищувати 100 акціонерів;

3. не перевищує 1000 осіб.

70. Казенні підприємства - це:

1. державні підприємства зі 100% державним капіталом;

2. державні підприємства зі 75% державним капіталом;

3. державні підприємства зі 100% державним капіталом і не підлягають приватизації;

4. підприємства, що не підлягають приватизації.

80. Переважне право на придбання акцій (часток) дає можливість колишнім власникам...

1. отримати додаткові доходи у разі збільшення статутного капіталу;

2. зберегти свою частку (у процентному співвідношенні) в статутному капіталі;

3. попередити «розмивання» вартості своєї частки в статутному капіталі внаслідок емісії акцій за низьким курсом;

4. зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників;

5. придбати нові акції за ціною, нижчою за номінальну вартість.

90. Публічне акціонерне товариство може здійснювати:

1. лише публічне розміщення акцій;

2. публічне та приватне розміщення акцій;

3. приватне розміщення акцій.

100. До об'єднань підприємств не належать:

1. консорціуми;

2. концерни;

3. асоційовані підприємства;

4. акціонерні товариства;

5. холдингові компанії.

іноземний інвестиція кооператив

4. Задача

Трьома фізичними особами (А, Б і В) прийнято рішення про заснування товариства з обмеженою відповідальністю. Формування стартового капіталу ТОВ характеризується такими даними: зазначена в установчих документах відносна частка окремих учасників у статутному капіталі становить: А - 50%, Б - 30%, В - 20%; на момент реєстрації ТОВ учасник А вніс 20 тис. грн., що становить 40 % його частки в статутному капіталі, учасник Б - 50 тис. грн., учасник В - 15 тис. грн. Навести всі позиції першого розділу пасиву балансу наново створеного ТОВ.

Рішення:

Частка учасника А становить

грн.

Стартовий капітал становить

грн.

Частка учасника Б становить

грн.

Частка учасника В становить

грн.

Отже, учасник Б вніс в стартовий капітал більше коштів від його відносної частки на

грн.

а учасник В недовніс в стартовий капітал коштів

грн.

Тобто, формування стартового капіталу ТОВ не завершено в сумі

грн.

Пасив	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
1	2	3	4
І. Власний капітал
Статутний капітал	300	-	-
Пайовий капітал	310	100000	-
Додатковий вкладений капітал	320	20000	-
Інший додатковий капітал	330	-	-
Резервний капітал	340	-	-
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	-	-
Неоплачений капітал	360	(	35000	)	(	-	)
Вилучений капітал	370	(	-	)	(	-	)
Усього за розділом І	380	85000	-

Список використаних джерел

1. Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. Фінанси підприємств: навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни - 3-тє вид., випр. і допов. - К.: Знання-Прес, 2009. - 300с.

2. Андрущак Є. М. Управління фінансовими ресурсами у процесі реструктуризації підприємств / Є. М. Андрущак, О. М. Підхомний // Фінанси України. - 2008. - № 7. - С. 30-38.

3. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента/ И.А. Бланк, т. 1. К.: Эльга-Н, Ника-Центр, 2001. - 536 с.

4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. - К.: Издво "Ника-Центр", 2007. - 528 с.

5. Бланк І.О., Ситник Г.В. Управління фінансами підприємств: підруч. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. - К., 2006. - 780с.

6. Бланк І.О., Ситник Г.В., Корольова-Казанська О.В., Ганечко І.Г. Фінансова стратегія підприємства: монографія / Київський національний торговельно-економічний ун-т. - К., 2009. - 147с.

7. Ванькович Л.Я., Ковальчук С.І. Іноземні інвестиції: визначення, сутність, класифікація/ Л.Я. Ванькович, С.І. Ковальчук. - Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Рубрика: Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - 2008, № 635. - Режим доступу: http://vlp.com.ua/taxonomy/term/1209.

8. Власенко О.С. Економіка і фінанси підприємства: навч. посібник / Одеський національний морський ун-т. - О.: Астропринт, 2009. - 200с.

9. Вовчак О.Д. Інвестування: Навч. посібник. - Львів: Новий Світ - 2000, 2007. - 544 с.

10. Герасимчук З.В. Фінансовий менеджмент: навч. посіб. / З.В. Герасимчук, І.М. Вахович. - Луцьк: Видво "Надстир'я", 2007. - 409 с.

11. Головко В.І., Мінченко А.В., Шарманська В.М. Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 444с.

12. Дорогань В.К. Управління фінансовою діяльністю підприємства: навч.-метод. посіб. / Європейський ун-т. - Полтава: Оріяна, 2009. - 154с.

13. Драбік І. Прямі іноземні інвестиції та інші форми експансії транснаціональних корпорацій на глобальному ринку/ І. Драбік// Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Рубрика: Проблеми економіки та управління. - 2008, № 628. - Режим доступу: http://vlp.com.ua/node/726.

14. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 2-ге видання, виправлене та доповнене. - Львів: Вид-во "Центр Європи", 1997, - 576 с.

15. Захарін С.В. Механізм державного регулювання іноземного інвестування: Монографія/ НАН України. Ін-т економіки; відпов. редактор член-кор. НАНУ, д-р екон. наук Герасимчук М.С. - К.:, 2003. - 161 с.

16. Мартюшева Л.С., Берест М.М., Журавльова І.В., Калишенко В.О., Лаврова Ю.В., Маляревський В.Ю. Теоретико-методичне забезпечення управління фінансовою діяльністю підприємств: монографія / ХНЕУ / Л.С. Мартюшева (наук. ред. та кер. кол. авт.). - Х.: [АдвА], 2009. - 265с.

17. Мельник М.І. Проблеми якості іноземного інвестування в контексті збереження та захисту економічних інтересів України/ М.І. Мельник// Стратегічний розвиток регіону - економічне зростання та інтеграція: Матеріали ХV міжнародної науково-практичної конференції, 11-12 травня 2006 року. Ч.І. - Чернівці, 2006. - С. 57-60.

18. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник/ А.А. Пересада. - К.: КНЕУ, 2004. - 250 с.

19. Пехник А.В. Іноземні інвестиції в економіку України: Навч. посібник/ А.В. Пехник. - К.: Знання, 2007. - 335 с.

20. Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс]: Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III. // Режим доступу: http: www.rada.qov.ua.

21. Про кооперацію [Електронний ресурс]: Закон України від 10 липня 2003 року № 1087-IV. // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1087-15

22. Про режим іноземного інвестування [Електронний ресурс]: Закон України вiд 19.03.1996 № 93/96-ВР. // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=93%2F96-%E2%F0

23. Реверчук С.К. Інвестологія: наука про інвестування: Навч. посібник/ С.К. Реверчук, Н.Й. Реверчук, І.Г. Скоморович та ін. - Атіка, 2001. - 264 с.

24. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

25. Фінанси підприємств: [підручник] / керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - [4-те вид., перероб. та доп.] - К.: КНЕУ, 2006. - 584 с.

26. Школьник І.О., Боярко І.М., Сюркало Б.І. Фінансовий менеджмент: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. - Суми: Університетська книга, 2009. - 301с.

27. Щукін Б.М. Інвестування: курс лекцій. - К.: МАУП, 2004. - 216 с.

Размещено на Allbest.ru