Характеристика валютних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни:

«Валютне право»

Зміст

Завдання № 17. Дайте характеристику валютним правовідносинам

Список використаних джерел

Завдання № 17. Дайте характеристику валютним правовідносинам

Окремим інститутом фінансового права є норми, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення управління грошовим обігом і валютними відносинами.

Валютні правовідносини є специфічним видом фінансових правовідносин, і включають, з одного боку, широкий комплекс міжнародних валютних відносин, а з іншою - різноманітні внутрішньодержавні (внутрішні) валютні відносини. Даний вид суспільних відносин необхідно розглядати у їх повному обсязі, який включає не тільки розрахункові відносини, що виникають у процесі міжнародної торгівлі та надання міжнародних кредитів, але і містить велику групу відносин, пов'язаних з питаннями формування валютних фондів, які необхідні відповідним суб'єктам для виконання ними своїх функцій. Якщо оцінювати валютні відносини з погляду врегулювання їх юридичними нормами, то слід зазначити, що по своїй суті вони є комплексними, оскільки підпадають під дію не тільки фінансового, але і інших галузей права. Регулювання цих суспільних зв'язків здійснюється нормами фінансового, цивільного, міжнародного приватного й інших галузей права.

Валютна політика - це комплекс економічних, організаційних, правових, адміністративних та інших заходів, методів, форм, інструментів, які здійснюються державою у сфері валютно-фінансових і кредитних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей загальної економічної політики країни. З точки зору практичної реалізації валютна політика - це сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються державою щодо регулювання валютних відносин.

Валютна політика будь-якої країни проводиться у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних і тактичних цілей країни як суб'єкта світової економіки. Провадження валютної політики як однієї з найважливіших складових державної економічної політики передбачає наявність відповідних ринкових інститутів, тобто механізмів, які забезпечують реалізацію державного впливу на систему валютних відносин.

Інституційні засади валютних правовідносин - це система суб'єктів та об'єктів валютної політики в їх тісній взаємодії та взаємозв'язку. Інституційні засади реалізації валютної політики дають змогу чітко структурувати взаємини усіх учасників валютних відносин у процесі регулятивного впливу держави на ці відносини.

Суб'єкти валютних правовідносин - це учасники економічних процесів, які реалізують механізм державного впливу на валютні відносини, а також економічні агенти, на діяльність яких поширюється зазначений вплив. Суб'єктами валютної політики, які виконують функції з її реалізації, є ті уповноважені державою органи, що розробляють стратегії та провадять на практиці комплекс регулятивних заходів впливу на діяльність усіх суб'єктів валютних відносин.

Інститутами, що реалізують валютну політику держави на національному рівні, є, як правило, центральний банк, міністерство фінансів, державні органи валютного контролю. На міждержавному рівні такими інститутами є Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, регіональні банки розвитку, Європейський центральний банк та інші міжнародні фінансові та валютно-кредитні організації.

Суб'єктами валютних правовідносин, на яких поширюється вплив державних органів валютного регулювання, є ті економічні агенти, які беруть участь у купівлі-продажу, переміщенні та інших операціях з валютними цінностями. Усі вони поділяються на дві основні групи: резидентів та нерезидентів. Склад учасників валютних відносин та їх поділ на резидентів і нерезидентів визначається чинною в країні нормативно-правовою базою.

Резидентами є:

- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово знаходяться за кордоном;

- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва та ін.), з місцезнаходженням на території України, що здійснюють свою діяльність на основі законів України;

- дипломатичні, консульські, торгові та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють підприємницької діяльності.

До нерезидентів відносяться:

- фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), що мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово знаходяться на території України;

- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філіали, представництва та ін.), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи й інші суб'єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

- іноземні дипломатичні, консульські, торгові та інші офіційні представництва, міжнародні організації і їх філії, що знаходяться на території України та мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій та фірм, які не здійснюють підприємницьку діяльність на основі законів України.

Необхідність поділу економічних агентів на резидентів і нерезидентів визначається потребою регламентації та формалізації валютних відносин між їхніми суб'єктами - юридичними і фізичними особами - передусім із метою розмежування зовнішньоекономічних операцій і внутрішньогосподарської діяльності.

Суб'єктами валютних відносин, на діяльність яких може впливати валютна політика в умовах розвинутих ринкових відносин та високого рівня інтеграції національної економіки у світове господарство є, як правило, зовнішньоторгові та виробничі підприємства, банки, валютні біржі, брокерські фірми, інвестиційні фонди й інші організації та окремі особи.

У зв'язку з тим, що до суб'єктів валютної політики можна віднести всіх учасників валютних відносин, сам процес реалізації валютної політики можна розглядати з позиції чотирьох основних рівнів взаємодії її суб'єктів:

рівень приватних підприємств і фізичних осіб, які володіють не значними обсягами валютних коштів, беруть участь у валютних операціях і діяльність яких зазнає впливу державних органів валютного регулювання і валютного контролю;

рівень підприємств, організацій і банків, що володіють значними обсягами валютних коштів, беруть активну участь у валютних відносинах та формують власну валютну політику, виходячи з того, що їхня діяльність з огляду на значні масштаби валютних операцій здатна вплинути на внутрішній валютний ринок;

рівень національних держав, які через уряди та центральні банки відповідно до стратегічних цілей економічного розвитку країни розробляють валютну політику, що визначає особливості поведінки усіх інших суб'єктів валютних відносин;

міждержавний рівень, на якому валютна політика формується на ос нові міжнародних угод у валютній сфері, покликаний координувати валютну політику окремих країн, узгоджувати їх між собою, визначати заходи для запобігання або подолання наслідків валютних криз.

Таким чином, інституційні засади реалізації валютної політики відображають її регулятивний вплив на організацію валютних відносин на різних рівнях взаємодії. Однак природно, що найбільш важливим є процес формування і реалізації валютної політики на національному рівні, що здійснюється державою в особі центрального банку країни.

Другою основною складовою інституційних засад валютних правовідносин є її об'єкти. Об'єкти валютних правовідносин - це сфери суспільного виробництва, пов'язані з валютними відносинами, на які спрямовуються зусилля державних органів регулювання для забезпечення умов нормального функціонування національної економіки.

Основними об'єктами є: валютний курс; платіжний баланс; грошовий обіг; зовнішньоекономічна діяльність; операції суб'єктів господарювання з іноземною валютою (включаючи обмін, розрахунки, кредитування, переміщення через митний кордон).

Загалом об'єктом валютних правовідносин можна вважати валютний оборот. Під валютним оборотом слід мати на увазі всі операції суб'єктів валютних відносин із валютними цінностями, що здійснюються всередині країни і за кордоном.

Інституційні засади валютних правовідносин мають бути підпорядковані певним нормам і правилам, сукупність яких безпосередньо утворює те правове поле, у рамках якого власне і проводиться валютна політика. Це означає, що юридично інституційний механізм реалізації валютної політики має бути оформлений у вигляді певного валютного законодавства.

Валютне законодавство - це спеціалізована система нормативно-правових актів, що регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни і за її межами. Ця система охоплює не лише закони, а й усі інші підзаконні акти нормативного характеру (постанови уряду, укази Президента, інструкції Національного банку та інших уповноважених державних органів), що регулюють валютний оборот. Валютне законодавство має забезпечувати єдину державну валютну політику, спрямовану на забезпечення стійкості національної валюти і стабільності внутрішнього валютного ринку як факторів ефективного розвитку національної економіки. Саме валютне законодавство визначає правову природу і зміст діяльності суб'єктів валютних відносин у процесі реалізації валютної політики.

Підготовка, прийняття та реалізація тих чи інших рішень щодо валютного регулювання уповноваженими державними органами має базуватися на певному механізмі проведення валютної політики. Такий механізм визначає відповідну систему підходів, котрі знаходять безпосереднє практичне втілення у діяльності тих органів, на які покладено обов'язки щодо реалізації валютної політики.

Механізм проведення валютної політики - це комплекс заходів нормативного і регулятивного характеру, що здійснюється державними органами з метою впливу на суб'єктів валютних правовідносин.

Нормативні заходи передбачають реалізацію валютної політики через сукупність законодавчих і нормативних актів, які регламентують порядок і принципи здійснення валютних операцій на території країни, валютних операцій резидентів з нерезидентами, порядок ввезення, вивезення, пересилання і переказу валютних цінностей, а також повноваження і функції органів валютного регулювання і валютного контролю та санкції за порушення валютного законодавства.

Нормативні заходи утворюють те правове поле, в межах якого повноважними державними органами проводиться валютна політика. Тому головним засобом реалізації нормативних заходів валютної політики є формування відповідного валютного законодавства. Нормативні заходи реалізації валютної політики є менш гнучким елементом відповідного механізму, оскільки правове поле формується на певний період і не може змінюватися надто оперативно, оскільки має визначати базові умови функціонування учасників валютних відносин.

Проте стабільність законодавчо-нормативної бази, що регулює поведінку учасників валютного ринку, можна розцінювати і як позитивний момент з огляду на можливість планувати господарську діяльність, включаючи і ту, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності й операцій з валютними цінностями.

Регулятивні заходи валютної політики - це система адміністративних та економічних важелів впливу на господарську діяльність суб'єктів валютних відносин. Регулятивні заходи є більш гнучкою складовою механізму реалізації валютної політики, що дають змогу оперативніше впливати на стан валютного ринку та його учасників.

Правовий статус об'єктів і учасників валютних відносин може регулюватися цивільним правом, міжнародним приватним правом і, частково, міжнародним публічним правом, порядок та умови укладання зовнішньоторговельних і інших договорів (контрактів), істотні умови цих операцій, у тому числі визначення валюти платежу і порядку здійснення розрахунків - міжнародним приватним правом, але сам порядок формування відповідних валютних коштів, необхідних для оплати товарів (робіт, послуг), що імпортуються, або порядок використання валютних надходжень на рахунки відповідних суб'єктів, що, кінець кінцем, приводить до того ж формування валютних фондів, або правовий режим валютних рахунків регулюється нормами фінансового права. Відповідальність за порушення норм валютного законодавства встановлюється фінансовим, адміністративним і кримінальним правом.

Регулювання валютних відносин здійснюється не тільки різними галузями права, але й різними за своєю природою і юридичною силою актами, якими можуть бути міжнародні угоди й договори, правові звичаї, судові прецеденти, національні законодавства, індивідуальні акти застосування права і зовнішньоекономічні операції. Але, незважаючи на таку різноманітність правових норм, що регулюють дані відносини, провідною галуззю у справі державного управління зі створення та використання валютних фондів є фінансове право.

Валютні відносини за своєю суттю є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і підтверджується це тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин:

1. Валютні відносини складаються у сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з її організовуючою роллю з розподілу та перерозподілу національного доходу в цілях утворення необхідних суспільству валютних фондів. Зазначений процес досить складний і має ряд особливостей. У його ході держава суворо регламентує створення як централізованих, так і децентралізованих валютних фондів. До вказаних валютних фондів відносяться Державний валютний фонд, республіканський (Автономної республіки Крим) валютний фонд, місцеві валютні фонди, які створюються місцевими держадміністраціями, виконкомами місцевих рад, а також валютні фонди суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, суспільних організацій, інших юридичних осіб. Також є всі підстави розглядати валютні фонди як заощадження населення у валютних цінностях, що знаходяться на рахунках або депозитних внесках в установах банків.

2. Безпосередньою підставою для виникнення валютних відносин служить планомірна діяльність, що проводиться державою, з утримання і використання в суспільстві необхідних валютних фондів. Вказані фонди за своїм змістом є грошовими, але з властивою їм специфікою, яка полягає в тому, що гроші в цих відносинах виступають як валюта, як міжнародний платіжний засіб.

3. Об'єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими необхідно розуміти предмети, що служать засобом платежу в міжнародних розрахунках або можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових коштів, тобто є грошима.

Зовнішня регламентація грошових відносин носить нормативний і фінансовий характер і є єдиною для всіх об'єднань. Отже, якщо фінансові відносини виступають тільки у формі врегульованих правом суспільних відносин, тобто правовідносин, то і суспільні зв'язки, що виникають з приводу формування і використання централізованих та децентралізованих валютних фондів, тобто валютні, як вид фінансових, також є виключно правовідносинами. Без правовідносин валютні відносини не існують і, як будь-які фінансові правовідносини, в механізмі правової дії виконують три функції:

1) указують на коло осіб, на які в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми;

2) закріплюють конкретну поведінку суб'єктів у сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих та децентралізованих валютних фондів, якої вони повинні дотримуватися;

3) є умовою можливості застосування засобів забезпечення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Специфіка соціальних зв'язків, пов'язаних з формуванням і використанням централізованих і децентралізованих валютних фондів, полягає в особливому владно-майновому характері валютних відносин, який виражається в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової форми вартості між суб'єктами відтворювання. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів суспільства, за допомогою яких можливий міжнародний обмін і фінансова співпраця.

Такий перерозподіл частини специфічних грошових коштів не має на своїй меті безвідплатного вилучення на користь держави частини доходу (прибутку) відповідного суб'єкта, як це відбувається при податковому відношенні, а будується строго на принципі відшкодування, коли відповідний суб'єкт одержує замість частини своїх надходжень в іноземній валюті еквівалент у місцевій.

Виходячи з вищевикладеного, валютні правовідносини необхідно визначати як врегульовані нормами права комплексні суспільні зв'язки, що носять особливий владно-майновий характер і виникають у процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення та використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових коштів - валютних фондів.

Застосування норм у сфері регулювання валютних відносин здійснюється на двох рівнях: нормативно-правовому та індивідуально-правовому. Нормативно-правове регулювання полягає у створенні (розробці і затвердженні) правових норм, які регулюють валютні відносини. Індивідуально-правове регулювання охоплює застосування правових норм до певних життєвих обставин, які викликають виникнення, зміну та припинення конкретних валютних правовідносин.

При розгляді особливостей валютних правовідносин раніше було відзначено, що даний вид суспільних зв'язків виникає в результаті організованої державою фінансової діяльності, в процесі якої відбувається формування і використання централізованих і децентралізованих валютних фондів відповідних суб'єктів.

Виходячи із значущості соціальних зв'язків, держава за допомогою права прагне врегулювати суспільні відносини, які її цікавлять, додати їм відповідні форму і зміст. Необхідно особливо відзначити той факт, що держава має у своєму розпорядженні, крім права, достатньо засобів, за допомогою яких вона здатна здійснювати регулювання суспільних відносин, що її цікавлять, і привести їх у відповідність з бажаною для неї моделлю. Так, крім правових засобів, держава в цілях регулювання валютних відносин має нагоду застосовувати для їх упорядкування засоби і способи, що не мають правового характеру. До таких можна віднести інтервенції на валютному ринку за допомогою мобілізації державних валютних резервів, маніпуляції процентними ставками, стерилізацію та ін.

Головним, традиційним і вирішальним інструментом дії з боку держави на валютні відносини є право. Особливістю механізму правового регулювання валютних відносин, як специфічного різновиду фінансових відносин, є особлива природа їх владно-майнового характеру, який визначений розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, а також дозволеними формами участі резидентів України на іноземних і міжнародному валютних ринках.

Своєрідність механізму правового регулювання валютних відносин також багато в чому обумовлена основними шляхами юридичної дії на дані соціальні зв'язки. Валютні відносини регулюються за допомогою всіх трьох наявних способів правового регулювання, тобто зобов'язання (розпорядження), дозволи і заборони.

З боку держави, для регулювання валютних відносин, як і для всього фінансового права в цілому, характерне застосування централізованих, імперативних розпоряджень, у рамках яких законодавцем допускається можливість власної активної поведінки учасників суспільних зв'язків.

У процентному співвідношенні в загальній сукупності норм валютного законодавства зобов'язальні норми, матимуть найбільшу питому вагу. Це пояснюється специфікою валютних відносин і їх значущістю в економічному та соціальному житті суспільства.

На сьогодні в Україні остаточно склалася система нормативних актів, регулюючих валютні відносини. Під такою системою треба розуміти узяту в єдності і взаємозв'язку сукупність юридичних норм, за допомогою яких держава та уповноважені нею органи здійснюють упорядкування суспільних відносин, що виникають у процесі збору, акумуляції, розподілу і використання валютних фондів.

Система валютного законодавства України є явищем складним як з конструкційної, так і з динамічної точок зору. Конструкційно вона містить у своєму складі норми, які мають різну юридичну силу і прийняті відповідно різними державними й іншими уповноваженими органами. До складу цієї системи входять закони України, постанови Верховної Ради України, декрети КМУ, укази Президента України, різні інструктивні вказівки НБУ і ДТКУ, інші нормативно-правові акти. На території України валютні відносини регулюються не тільки актами національного законодавства України, але і міжнародними угодами, які були підписані Україною, або до яких вона приєдналася.

Важливою складовою частиною механізму правового регулювання валютних відносин є встановлений в Україні правовий режим їх здійснення. Він має відмінності від правового режиму державної валютної монополії, сутність якого полягає у винятковому праві держави й уповноважених органів на здійснення усередині країни операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити, як режим валютних обмежень, під яким необхідно розуміти сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та направлених на обмеження операцій з валютними цінностями.

Сутність такого режиму полягає в припиненні вільних операцій з валютними цінностями і введення певного порядку їх здійснення. В теорії держави та права такий режим прийнято іменувати загальнодозволенним, тобто при цьому режимі встановлюється загальний дозвіл, в рамках якого закон визначає обмеження в здійсненні і заборони здійснення конкретних дій. У відповідності з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з повною правомочністю - володіння, користування і розпорядження. Але вказану правомочність власник може реалізувати тільки способами, передбаченими законом.

Головною відмінністю таких суспільних явищ, як валютні обмеження і валютна монополія, є те, що в першому випадку має місце дозвіл недержавним суб'єктам здійснювати операції з валютними цінностями, чого немає при валютній монополії, де, незважаючи на те, що центральний державний банк міг давати і давав доручення на здійснення під його контролем валютних операцій іншим організаціям, але ці організації були державними.

Слід відзначити, що будь-який установлений державою правовий режим, у тому числі і режим валютних обмежень, тільки тоді буде дієвим, коли держава може забезпечити й закріпити його дотримання всіма розпорядчими засобами, які в неї є. Одним з найважливіших засобів забезпечення і дієвості встановленої державою моделі взаємозв'язків валютних відносин з іншими соціальними об'єктами є контроль за їх дотриманням.

Валютний контроль є діяльністю держави та уповноважених органів із забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Держава не лише встановлює правила поведінки суб'єктів у формі правових норм при використанні валютних цінностей, але і забезпечує виконання ними цих правових норм. В цьому полягає принцип законності діяльності суб'єктів валютних відносин.

Одним з напрямів валютного контролю, здійснюваного Національним банком України, є надання індивідуальних ліцензій фізичним і юридичним особам - резидентам України на відкриття рахунків за межами України. Щодо юридичних осіб така процедура регулюється Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особами - резидентами України - рахунків в іноземних банках, затверджених постановою Правління НБУ. Найважливішим елементом діючої в Україні системи валютного регулювання є режим ліцензування валютних операцій. Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, на які розповсюджується режим ліцензування.

резидент валютний правовідносини

Список використаних джерел

1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” вiд 19.02.1993 № 15-93 (остання редакція вiд 12.01.2011) [Електроний ресурс] - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=15-93

2. Митний Кодекс України вiд 11.07.2002 № 92-IV (остання редакцiя вiд 05.07.2011) [Електроний ресурс] - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=92-15

3. Про затвердження Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: Постанови Правління НБУ від 6 вересня 2011 р. за N 1054/19792: [Електроний ресурс] - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/

4. Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України: Постанова Правління НБУ від 12.12.2002 N 502: [Електроний ресурс] - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/

5. Про затвердження Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах України: Постанова Правління НБУ від 14.02.2007 N 45: : [Електроний ресурс] - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/

6. Воронова, Л.К. Фінансове право України: підручник/ Л. К. Воронова; Мін-во освіти і науки України. - К.: Прецедент: Моя книга, 2008. - 448 с.

7. Дзюблюк О.В. Валютна політика: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 422 с.

8. Дмитренко, Е.С. Фінансове право України. Особлива частина: навчальний посібник/ Е. С. Дмитренко; Мін-во освіти і науки України, Нац. академія Служби безпеки України. - К.: Алерта: КНТ, 2007. - 613 с.

9. Емелин, А.В. Валютные правоотношения: понятие и классификация/ А. В. Емелин //Деньги и кредит. - 2001. - N 2. - C.37-43

10. Журавка, Ф.О. Валютна політика в умовах трансформаційних змін економіки України: монографія/ Ф. О. Журавка. - Суми: Ділові перспективи: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2008. - 334 с.

11. Завальна, Ж. Валютне право України: навчальний посібник/ Ж. Завальна, М. Старинський; Українська академія банківської справи НБУ. - 2-е вид., перероб. і доп.. - Суми: Університетська книга, 2006. - 384 с.

12. Зюнькін, А.Г. Фінансове право: навчальний посібник для сутд. вищ. навч. закл./ А. Г. Зюнькін; МАУП. - 4-ге вид., доп.. - К.: МАУП, 2007. - 568 с.

13. Костюченко, О.А. Правові засади валютного регулювання в Україні: навчальний посібник/ О. А. Костюченко; Мін-во освіти і науки України, Академія адвокатури України. - К.: КНТ, 2009. - 224 с.

14. Нагребельний, В.П. До питання щодо предмета валютного права/ В. П. Нагребельний //Правовий вісник Української академії банківської справи. - 2008. - N 1. - С. 41-46.

15. Старинський, М. Визначення поняття "валютні правовідносини"/ М. Старинський //Юридична Україна. - 2011. - N 8. - С. 52-57

16. Старинський, М. Щодо визначення поняття "валюта" і "валютні цінності"/ М. Старинський //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - N 10. - C.61-64

17. Фінансове право України: навчальний посібник : за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу/ Мін-во освіти і науки України, Науково-дослідний ін-т фінансового права; ред. Л. К. Воронова. - К.: Правова єдність, 2009. - 395 с.

Размещено на Allbest.ru