Порівняння ролі держави як боржника та держави як кредитора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Порівняти роль держави як боржника та держави як кредитора

2. Задача №10

Список використаної літератури

1. Порівняти роль держави як боржника та держави як кредитора

Аналіз стану державного боргу та ефективності управління державним боргом набуває особливого значення в умовах сучасної України. Для України, як і для більшості держав світу - державні запозичення є основним джерелом покриття дефіциту бюджету, причому як державного так і місцевих бюджетів. Державний борг - сукупність усіх зобов'язань держави перед своїми кредиторами, як всередині, так і назовні країни. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи росту є одним з показників фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики.

Особливо гостро питання державної заборгованості постає в останні роки у зв'язку із стрімким зростанням заборгованості держави на фоні падіння економіки в результаті економічної кризи 2008 року та досить повільного її відновлення. В таких умовах катастрофічно зростає боргова залежність країни, а отже її економічна безпека, виникає реальне підґрунтя втрати економічної незалежності країни. Зростання боргового тягаря лягатиме непосильною ношею на майбутнє покоління українців.

Державний борг країни є загальною сумою заборгованості держави своїм кредиторам внаслідок непогашених позик та невиплати за ними процентів. Він є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх витрат. Залежно від сфери розміщення державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Крім того оремо виділять капітальний борг, який є загальною сумою заборгованості держави, що підлягає виплаті у майбутньому незалежно від терміну та поточний борг, що борг час повернення якого настає в поточному бюджетному періоді. Також розрізняють прямий борг і гарантований борг країни. До першого відноситься заборгованість по якій безпосередньо боржником виступає держава, до другого - сума гарантій які надала держава за інших позичальників і у разі несплати боргу такими позичальниками борговий тягар лягатиме на державу. Окремо виділяють монетизований і немонетизований державний борг. До монетизованого державного боргу відноситься сума прямого та гарантованого державного боргу оформленого державними цінними паперами, кредитними договорами та гарантіями уряду, до немонетизованого відноситься заборгованість держави по виплаті заробітних плат, стипендій, пенсій, різного виду допомоги. Причому статистичні дані, щодо першого постійно узагальнюються і публікуються, а ось узагальнення немонетизованого боргу держави відсутні - зокрема на сайті міністерства фінансів таких даних нема. Існує поняття валового зовнішнього боргу держави, що являє собою сукупність державної та недержавної зовнішньої заборгованості країни.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів - облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеусобленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість - зазначену суму боргу - і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю становить курсову різницю. Казначейські зобов'язання (векселі), мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові - казначейські ноти), облігаціями - середньо- та довгострокові.

Державний борг в усіх державах, в тому числі і в Україні є основним джерелом фінансування дефіциту бюджету як державного так і місцевих бюджетів. Окрім того державні позики можуть розміщуватися і з метою фінансування цільових проектів на рівні держави, або на рівні регіонів.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

У загальному вигляді під управлінням державним боргом розуміють сукупність заходів по виплаті доходів кредиторам та погашенню позик, зміни умов вже випущених позик, визначенню умов випуску нових державних цінних паперів. Але є доцільним визначення управління державним боргом з позицій макро- та мікрорівня. [14]

Під управлінням державним боргом з урахуванням макрорівня розуміють формування одного з напрямів економічної політики держави, пов'язаного з його діяльністю в якості позичальника. У цьому випадку управління заборгованістю є прерогативою законодавчих органів (іноді уряду) і полягає в:

- формуванні політики своєчасного погашення державного боргу;

- встановленні кордонів державної заборгованості (в тому числі у визначенні загального обсягу бюджетного дефіциту і, відповідно, позик необхідних для його фінансування);

- визначенні основних напрямів і цілей дії на мікро- і макроекономічні показники;

- встановлення можливості і доцільності фінансування за рахунок коштів державного кредиту загальнодержавних соціально-економічних програм.

Під управлінням державним боргом на мікрорівні розуміють сукупність заходів, пов'язаних з випуском і розміщенням державних боргових зобов'язань, обслуговуванням, погашенням і рефінансуванням державного боргу, а також регулюванням ринку державних цінних паперів.

При кризі платіжного балансу відповідні країни можуть вдаватися до виключного фінансування. Воно зводиться до операцій, що проводяться державою, яка опинилася в стані кризи платіжного балансу, за узгодження з іншими країнами і підтримки з боку її зарубіжних партнерів, з метою зниження пасивного сальдо платіжного балансу до рівня, котрий може бути профінансований традиційними засобами. Операції щодо виключного фінансування можуть здійснюватися за будь-якими статтями платіжного балансу і звичайно не виокремлюються в окрему групу.

Найбільш значні з них такі:

- анулювання боргу -- добровільна відмова кредитора від частини чи усієї суми заборгованості, яка фіксується у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником, що відображається у рахунку руху капіталу як капітальний трансферт;

- обмін заборгованості на акції -- розмін простроченого боргу у вигляді боргових зобов'язань (звичайно за ціною, нижчою за номінал) на акції компаній країни-боржника, тобто на частку власності на них;

- позичання для врегулювання платіжного балансу -- позики, які отримуються держорганами, у т. ч. центральними банками, від інших країн чи від міжнародних організацій з метою фінансування платіжного балансу у виняткових ситуаціях, що фіксується у платіжному балансі під рискою;

- переоформлення заборгованості -- зміна умов наявного договору або укладення нової угоди, котра передбачає заміну первинно визначених строків платежів країни-боржника на оновлені (до того ж вважається, що поточні платежі за боргом були здійснені вчасно і фінансувалися за рахунок нової (переоформленої) заборгованості);

- прострочення платежів із заборгованості -- засіб надзвичайного фінансування платіжного балансу, у межах котрого країни (зі згоди кредитора або без неї) просто не сплачують належної суми за своїми зовнішніми зобов'язаннями, що відображається у платіжному балансі під рискою;

- залучення коштів з-за кордону іншими секторами економіки (крім уряду і центрального банку), що спонукається держорганами шляхом коригування валютного курсу і (чи) відсоткових ставок.

Проблема міжнародної заборгованості є предметом моніторингу з боку низки міжнародних організацій. При цьому Парижський та Лондонський клуби займаються регулюванням зовнішньої заборгованості, тоді як Світовий банк та Організація економічного співробітництва і розвитку проводять облік та узагальнення інформації про зовнішній борг відповідно з боку боржників і кредиторів.

Парижський клуб -- створена у 1956 р. неформальна організація урядів країн-кредиторів, яка наглядає за державною заборгованістю і проводить з країнами-боржниками багатосторонні переговори щодо питань реструктуризації держборгів.

Традиційно його головою є посадовець міністерства фінансів Франції , а невеликий секретаріат також розміщується у французькому казначействі. Головною функцією Парижського клубу є проведення багатосторонніх переговорів з найбільшими боржниками для врегулювання їхньої заборгованості.

Його основними членами є розвинуті країни -- члени Організації економічного співробітництва і розвитку. За результатами багатосторонніх переговорів із боржниками ці члени підписують узгоджений протокол реструктуризації їхнього боргу. Він містить умови консолідації платежів: щодо його обслуговування; прострочених платежів; тієї дати, станом на котру підписані угоди про кредити, що підпадають під реструктуризацію; консолідаційного періоду, протягом якого має відбутися реструктуризація; частки боргу, що підлягає реструктуризації; умов першого внеску за реструктуризованою заборгованістю; графіку платежів.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу); Національний банк України; Державне казначейство України.

Станом на початок 2011 року Україна потрапила до списку 18 країн, яким загрожує дефолт. Відповідний перелік країн-невдах склало американське видання Business Insider. [21]

Україна посідає 6 місце. Причини - великий розмір зовнішнього боргу і сповільнене зростання економіки. Експерти Світового банку оцінили валовий зовнішній борг України (разом державний і корпоративний борг) у 82% ВВП. Математичні розрахунки дозволяють вирахувати, що на кожного громадянина припадає по 20 тисяч гривень цього зовнішнього боргу.

Обсяг валового зовнішнього боргу України на кінець 2010 р. сягнув 117,3 млрд. дол. (85,7% від ВВП), збільшившись протягом звітного року на 13,9 млрд. дол. (на 13,5%). Про це йдеться в огляді НБУ щодо зовнішнього боргу України на кінець 2010 р.

Динаміка зовнішнього боргу України у 2010 році визначалася: значними обсягами чистих зовнішніх залучень уряду (7,1 млрд. дол.) та довгострокових залучень реального сектору економіки (3,5 млрд. дол.); суттєвим накопиченням короткострокового боргу інших секторів за торговими кредитами і простроченою заборгованістю (4,5 млрд. дол.); скороченням довгострокових зобов'язань українських банків перед нерезидентами (2,5 млрд. дол.) [4].

Загалом розмір державного боргу України невисокий у порівнянні з розвинутими країнами, але темпи його зростання виглядають дійсно загрожуючими. Наприклад, до кризи відсоток до ВВП складав менше 10%, а зараз - більше 40%. Якщо не знизити темпи зростання державного боргу, то це потенційно може привести до проблем в економіці країни. Зокрема це може призвести до падіння життєвого рівня; девальвації національної валюти; зростання на імпортні товари (у тому числі на пальне); інфляція; відставання зарплат і соціальних виплат від зростання цін.

Держборг України на кінець 2011 р. складе 42,4% ВВП. Такий прогноз у своєму звіті оприлюднив МВФ. В кінці 2010-го державний борг був зафіксований на рівні з 41,7% ВВП, у 2009-му - 35,3% ВВП. [11]

Наступного 2012 року, як прогнозують міжнародні економісти, обсяг держборгу буде тільки рости. За розрахунками економістів фонду, в 2012-му він може досягти 43,7% ВВП. При цьому в наступні роки очікується його скорочення. Так, в 2013 р. боргові зобов'язання України зменшаться до 41,8% ВВП, в 2014 р. - до 39,4%, в 2015 р. - 34,6% [11].

Враховуючи специфіку стану державної заборгованості України (левова частка зовнішнього боргу України - державний борг, обслуговування якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів зумовлена тим, що рівень державної заборгованості значно впливає на бюджетно-податкову політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому.

Якщо держава продовжить залучати позики такими ж темпами, то вже через кілька років настане момент, коли Україна буде не в змозі виплачувати відсотки і повертати кредити, які не зможе пролонгувати

Стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом, використання світового досвіду врегулювання боргу.

Державний кредит - важлива складова державних фінансів. Призначення державного кредиту полягає у забезпеченні держави грошовими коштами, необхідними їй для виконання економічних, соціальних і політичних функцій.

Державний кредит зберігає спільні риси з банківським і комерційним кредитом, маючи, проте, і деякі відмінності. По-перше, відмінність полягає в тому, що державний кредит обслуговує не приватні, а загальнодержавні, національні інтереси незалежно від того, виступає держава в ролі боржника чи кредитора. По-друге, держава як юридична особа може вести по суті безстрокові кредитні операції, оскільки час кредитної дієздатності держави практично необмежений.

Таким чином, необхідність державного кредиту зумовлена тим, що держава в своїй діяльності здебільшого виходить за межі фіскальних можливостей, забезпечуваних податками. Подолати бар'єр між наявними коштами і додатково необхідною потребою в них дає можливість державний кредит, за допомогою якого грошові кошти, запозичені на ринку позичкових капіталів, задіюються державою, розширюючи тим самим її фінансові ресурси.

Трактування державного кредиту як економічної категорії залежить від поглядів вчених-економістів щодо ролі та значення держави у загальноекономічних процесах. Сучасні фінансові теорії в Україні формуються, використовуючи вітчизняний науковий доробок та західні концепції. Український вчений-економіст О.Д.Василик зазначає, що державний кредит виражає частку фінансових відносин держави: “За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави” [20].

Творчо узагальнивши погляди вітчизняних і зарубіжних учених-фінансистів можна надати таке визначення державного кредиту: державний кредит - це заснована на довір'ї, взаємних інтересах і зобов'язаннях боржників та кредиторів сукупність фінансових угод з надання державою або державі коштів у тимчасове, платне й відшкодовуване користування (а також матеріальних цінностей з відстрочкою платежу).

Кредит виступає як платна фінансова послуга кредитора боржнику, котрі свідомо і добровільно вступають у кредитні відносини, це уступка грошових коштів або матеріальних цінностей із зобов'язанням їх повернення у застережені строки з приплатою процентів. У міждержавних кредитних відносинах може мати місце і безпроцентний кредит, але він диктується не фінансово-економічними, а політичними, стратегічними та іншими позаекономічними чинниками.

Через соціально-економічні і воєнно-політичні обставини, які породжують бюджетні дефіцити, держава в системі державного кредиту виступає переважно боржником. Тому в науковому плані тема державного кредиту, крім суто операційних заходів щодо розміщення й управління позиками, зводиться по суті до зіставлення з податками як альтернативним джерелом фінансування державних видатків та збалансування бюджету, а також до проблеми державного боргу, особливо його обслуговування. Держава виступає як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позики чи виконання інших зобов'язань фізичними та юридичними особами, вона виступає як гарант. У внутрішньоекономічному житті роль держави як кредитора і гаранта на порядок менша, ніж її роль як боржника. Існування державного кредиту призводить до утворення державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами. Абсолютна величина, динаміка і темпи зміни боргу відображають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. Стан державного боргу залежить від щорічних операцій у сфері державного кредитоотримання нових позик, з одного боку, розмірів погашень і виплати процентів, з другого.

Функціонування системи державного кредиту, наявність державного боргу - безсумнівна, очевидна ознака державності і ринкової економіки.

Узагальнюючи вищесказане, слід зазначити, що державний кредит є іманентною складовою державних фінансів у ринковій економіці. Запозичення коштів на фінансовому ринку дає можливість державі розширювати фінансові ресурси. Забезпечення постійно зростаючих потреб суспільства є одним із основних завдань держави у контексті побудови соціальної економіки. державний борг позика вексель

2. Задача №10

Банк пропонує нові види депозитів населенню. За наведеними даними визначити, яку відсоткову ставку повинен запропонувати банк для того, щоб дохідність вкладень була однаковою?

Рішення:

Простий відсоток

Складний відсоток

n = 1

Звідси r = 15%

Список використаних джерел

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика : навч. посіб. / Б.П. Адамик. - Тернопіль : Картбланш, 2002. - 278 с.

2. Александрова Н.Г., Александров Н.А. Банки и банковская деятельность для клиентов [Текст]: - С.-Пб: Питер, 2002. - 224 с.

3. Банковское дело: учебник. / Под ред. О.И. Лаврушина. - 8-е изд., стер. - М.: Кнорус, 2009. - 768 с.

4. Валовий зовнішній борг України в 2010 р. збільшився до 117 млрд. дол. [Електронний ресурс] / РБК-Україна інформаційна агенція. - Режим доступу: http.rbk.ua

5. Васюренко О.В. Банківські операції: навч. посіб. для студ. екон. спец.. - 6-те вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 318с.

6. Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст] : навчально-методичний посібник для самост. вивч.дисц. / В. В. Коваленко. - Суми : Університетська книга, 2009. - 224 с.

7. Козюк, В. В. Незалежність центральних банків [Текст] : монографія / В. В. Козюк. - Тернопіль : Карт-бланш, 2003. - 244 с.

8. Конституція України [Електронний ресурс] : Закон України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР. // Режим доступу: http: www.rada.qov.ua.

9. Криклій А. Банківська система України в умовах розбалансування фінансових ринків: реалії та очікування// Економіка та держава. - 2008. - № 4. - С. 20-22

10. Кротюк В.П. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. - 248 с.

11. МВФ прогнозує зростання держборгу України в 2011р. до 42,4% ВВП [Електронний ресурс] / Інтерфакс-Україна. - Режим доступу: http://ww.interfax.com.ua

12. Міщенко В.І. Організаційно-правові основи діяльності центральних банків. - Суми: Видавництво “Слобожанщина”, 2002. - 130 с.

13. Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. - К.: Знання, 2004. - 372 c.

14. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 5-те вид., К.: КНЕУ, 2008. - 240 с.

15. Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації / О.П. Орлюк. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 240 с.

16. Петрук О.М. Банківська справа: Навч. пос./ За ред. др екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

17. Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III. // Режим доступу: http: www.rada.qov.ua.

18. Про Національний банк України [Електронний ресурс] : Закон України від 20.05.1999 р. №679-XIV // Режим доступу: http:/www.rada.kiev.ua

19. Стан державного боргу України [Електронний ресурс] / сайт Міністерства фінансів України. - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

20. Теорія фінансів: підручник/ О. Д. Василик; КНУ ім.Т.Г.Шевченка. - 4-е вид., доп.. - К.: Ніос, 2003. - 416 с.

21. Україна на шостому місці в списку країн, яким загрожує дефолт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.news.finance.ua

22. Холодна Ю.Є., Рац О.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: конспект лекцій [для студ. спеціалізації "Банківська справа" всіх форм навчання] / Харківський національний економічний ун-т. - Х. : ХНЕУ, 2008. - 131с.

23. Шаров О.М. Глобалізація валютної системи.// Журнал Європейської економіки. Том 7 (№1), березень 2008. - С. 76-93

Размещено на Allbest.ru