Інвестиційний менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. Сутність і задачі інвестиційного менеджменту
• 2. Механізм інвестиційного менеджменту
• 3. Управління інвестиційною діяльністю
• 4. Управління грошовим потоком
• 5. Промислово-фінансові групи, як організаційна форма управління внутрішніми інвестиціями
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ВСТУП
• Актуальність теми. Інвестиційний менеджмент - це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва, метою якого є забезпечення найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії суб'єктів підприємницької діяльності, максимізації прибутку від інвестиційної діяльності, забезпечення фінансової стабільності та платоспроможності суб'єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм.
• На сьогодні в Україні інвестиційна діяльність є однією із найризикованіших сфер діяльності. У зв'язку з економічною кризою, багато підприємств розорилося, стали банкрутами або не витримавши конкуренції на ринку просто припинили свою діяльність. У той же час, інвестори втратили довіру і впевненість, щодо результату, опісля залучення грошових коштів у певні проекти. Ризик багато в чому модифікує поняття інвестиційних і фінансових рішень у ринковій економіці. Тому найефективнішим у цій ситуації є розробка бізнес-проектів, які дадуть змогу передбачити всі ризики, особливо для іноземних інвесторів.
• Метою роботи є висвітлення основних засад та принципів інвестиційного менеджменту та методи управління грошовими потоками у бізнес-проектах.
• Мета передбачає виконання наступних задач:

- висвітлити сутність, задачі та механізм інвестиційного менеджменту;

- розглянути базові засади управління інвестиційною діяльністю;

- визначити поняття фінансово-промислових груп, як організаційної форми управління внутрішніми інвестиціями.

Об'єктом роботи є інвестиційні проекти.

Предметом виступає механізми та методи регулювання інвестиційною діяльністю.

1. СУТНІСТЬ І ЗАДАЧІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Термін «інвестиція» означає «вкладати». Нині інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування з компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу [6, с. 258].

Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладання капіталів і одержання прибутку - відбуваються в певному поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладання капіталу.

Інвестиційний менеджмент - це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб?єкта підприємництва. Основна мета інвестиційного менеджменту забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратегії суб?єктів підприємницької діяльності. Для цього необхідно розв?язати такі основні завдання:

1) забезпечити високий темп економічного розвитку суб?єктів підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності, розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Економічне зростання забезпечується насамперед шляхом інвестування;

2) забезпечити максимізацію прибутку від інвестиційної діяльності, оскільки досягнення прибутку - основна мета суб?єктів підприємництва;

3) забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків, бо за несприятливих умов вони можуть спричинити втрату не тільки прибутків, а й частини інвестиційних капіталів;

4) забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб?єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм. Оскільки інвестиційна діяльність пов?язана із вкладанням значних фінансових ресурсів, як правило, на тривалий період, то вона може призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних рахунків і платіжних зобов?язань перед контрагентами, державним бюджетом тощо. Тому під час формування джерел фінансових ресурсів слід прогнозувати її вплив на фінансову діяльність суб?єкта та його платоспроможність;

5) визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних програм. Останні мають бути реалізовані якнайшвидше, оскільки це сприяє прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій і амортизаційних відрахувань, скороченню термінів використання кредитних ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов?язаних з несприятливими змінами кон?юнктури інвестиційного клімату [6, с. 260].

Пріоритетним завданням є забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за умови його достатньої фінансової стабільності, а не максимізації прибутку, як вважають деякі автори публікацій на цю тему.

Розглянуті завдання визначають основні функції інвестиційного менеджменту:

1) дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування кон?юнктури інвестиційної діяльності;

2) розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності суб?єкта підприємництва;

3) розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб?єкта інвестиційної діяльності;

4) пошук і оцінювання інвестиційних переваг реальних проектів і добір з них найефективніших;

5) оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і добір з них найефективніших;

6) формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями доходності, ризику та ліквідності;

7) поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих програм і проектів;

8) організація моніторингу інвестиційних програм і проектів;

9) підготовка рішень про своєчасний вихід з неефективних проектів (продаж окремих фінансових інструментів) [3, с. 194].

2. МЕХАНІЗМ ІНВЕСТИЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Процес управління учасниками інвестування в процесі здійснення інвестиційної діяльності базується на визначеному механізмі. Механізм інвестиційного менеджменту являє собою систему основних елементів, що регулюють процес розробки і реалізації інвестиційних рішень підприємства.

В структуру механізму інвестиційного менеджменту входять наступні елементи

1. Ринковий механізм регулювання інвестиційної діяльності підприємства.

2. Державне нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності підприємства.

3. Система конкретних методів здійснення управління інвестиційною діяльністю підприємства.

4. Внутрішній механізм регулювання окремих аспектів інвестиційної діяльності підприємства [6, с. 265].

Ефективний механізм інвестиційного менеджменту дозволяє в повному обсязі реалізувати цілі і завдання, що стоять перед ним, сприяє результативному здійсненню функцій управління інвестиційною діяльністю підприємства.

3. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії.

Інвестиційна стратегія завжди пов?язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, що використовуються в процесі фінансово-господарської діяльності. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства:

1. Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4. Які це дасть результати через рік, два, три?

5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела? Навіть коли приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, то це так само стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована [6, с. 274].

Інвестиційною стратегією будемо вважати систему вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Добирати інвестиційну стратегію слід з огляду на ряд критеріїв, що визначають її доцільність:

- узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

- ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

- визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

- оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

- узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

При визначеній інвестиційній привабливості окремої сфери діяльності потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту.

Найсуттєвішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування, і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії.

Інвестиційний портфель, які кожний проект, що входить до складу цього портфеля, формується, виходячи з цілого ряду критеріїв, які встановлює для себе інвестор: прибутковості; терміновості; рівня ризику; відповідності фінансових ресурсів [3, с. 203].

Формування інвестиційного портфеля - завдання багатокритеріальне. Воно має вирішуватися для майбутнього періоду, тому базується на прогнозах. Для цього завдання не існує чітко окреслених методик вирішення, але є типові процедури, загальні рекомендації та методи прогнозованих розрахунків

4. УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМ ПОТОКОМ

Грошовий потік підприємства являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів, які генеруються його господарською діяльністю.

Висока роль ефективного управління грошовими потоками підприємства визначається наступними основними положеннями:

1. Грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства практично у всіх її аспектах. Образно грошовий потік можна представити як систему «фінансового кровообігу» господарського організму підприємства. Ефективно організовані грошові потоки підприємства є найважливішим симптомом його «фінансового здоров?я», передумовою досягнення високих кінцевих результатів його господарської діяльності в цілому.

2. Ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансова рівновага підприємства в процесі його стратегічного розвитку.

3. Раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу підприємства. Любий збій у здійсненні платежів негативно позначається на формуванні виробничих запасів сировини і матеріалів, рівні продуктивності праці, реалізації готової продукції і т.п.

4. Ефективне управління грошовими потоками дозволяє скоротити потреби підприємства в позиковому капіталі.

5. Управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства.

6. Ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства.

7. Активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємству мати додатковий прибуток [4, с. 12].

Прибуток - це складний розрахунковий показник, значення якого знаходиться під впливом безлічі факторів: види доходів і витрат, їхня оцінка, момент визнання конкретного доходу і конкретної витрати, ступінь централізованої регульованості моменту визнання і величини доходу чи витрати й ін. Чистий прибуток - це частина прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Поняття грошовий потік більш загальне, ніж чистий прибуток. Основною складовою загальної суми чистого грошового потоку є чистий прибуток. Як правило, у процесі аналізу визначається роль і місце чистого прибутку підприємства у формуванні його чистого грошового потоку.

5. Промислово-фінансові групи, як організаційна форма управління внутрішніми інвестиціями

Найбільш поширеними формами організаційних формувань об?єднання капіталу в Україні виступають фінансово-виробничі групи, тобто об?єднання юридично самостійних компаній, що формуються за допомогою фінансових методів, і насамперед - участі в акціонерному капіталі. Створення об?єднання підприємств є одним з найважливіших напрямів реструктуризації підприємств усіх форм власності. Таке об?єднання повинно відповідати чинному законодавству і забезпечувати захист вітчизняних товаровиробників та прибутковість їх діяльності.

Основними різновидами фінансово-виробничих груп є концерни, корпорації, фінансові групи (в яких холдингові функції виконують банки), фінансові угрупування (в організаційному відношенні - менш чітко оформлені об?єднання), холдингові об?єднання, промислово-фінансові (в Україні) та фінансово-промислові групи (в Росії). Часто компанія, маючи формальний статус корпорації, холдингу, консорціуму або концерну, діє за принципом промислово-фінансової диверсифікації та, по суті, виконує функції промислово-фінансової групи [6, с. 281].

Фінансово-промислові групи (ФПГ) - це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об?єднання капіталів промислових підприємств, кредитно-фінансових установ та інших господарських суб?єктів з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу як усієї групи в цілому, так і кожного з її учасників.

У сучасних умовах розвиток таких груп стає одним із основних напрямів розвитку світової економіки.

Останнім часом посилюється мотивація підприємств до входження в ФПГ. Такі наміри пов?язані з можливістю забезпечити контроль над підприємствами з метою налагодження вигідних технологічних і господарських зв?язків. Багатьох господарських суб?єктів приваблює перспектива спільної реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм, отримання необхідної державної підтримки, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів. ФПГ, які охоплюють промислові підприємства, дослідні організації торговельні фірми, банки та інші структури, засновані на внутрішніх договірних відносинах, стали своєрідним каркасом ринкової економіки багатьох країн.

Підприємства, що входять до складу ФПГ пов?язані між собою численними зв?язками з приводу фінансової, виробничої, збутової та іншої діяльності.

Існує багато інструментів інтеграції підприємств у ФПГ. До основних механізмів консолідації капіталу можна віднести такі:

а) холдингова форма управління акціонерним капіталом групи;

б) довірче управління головним підприємством акціями учасників групи;

в) взаємне володіння акціями учасників ФПГ;

г) довгострокові фінансові зв?язки;

д) спільне відкриття акціонерної компанії (головного підприємства; торгового дому тощо) [6, с. 283].

Холдинговий механізм групової організації є домінуючим у створенні й функціонуванні багатьох зарубіжних ФПГ як на національному, так і транснаціональному рівні. Досить часто холдинг виступає як компанія, яка володіє контрольним пакетом акцій учасників групи і визначає завдяки цьому її стратегію.

Система участі в капіталі гарантує головному підприємству здійснення контролю над дочірнім підприємством, але цей контроль в основному має стратегічний характер. Механізм узгодження інтересів учасників групи визначають такі юридичні документи:

- угода з фінансових питань, що регулює інвестиційну і дивідендну політику підприємств на наступний фінансовий рік;

- договір про єдине управління, де чітко визначено, які функції делегуються керівництву головного підприємства, тобто централізуються, а які виконуються децентралізовано, кожним учасником самостійно.

Об?єднання промислового і фінансового капіталів стає важливою умовою створення ефективно діючого механізму інвестування і міжгалузевого переливання капіталу, встановлення раціональних технологічних і коопераційних зв?язків, прискорення НТП. Через створення ПФГ розв?язуються проблеми забезпечення надійних поставок і збуту продукції послаблення хвилі неплатежів, налагодження взаєморозрахунків між їх учасниками - тобто проблеми, що є істотними для нашої економіки. Крім того, об?єднання до груп промислових, фінансових, торговельних, страхових та інших організацій створює умови для реалізації державних програм, підвищення конкурентоспроможності, звуження сфери впливу тіньової економіки, посилення керованості економіки в цілому. Підприємницькі групи є доцільними також у справі боротьби із зарубіжними конкурентами і запобігання захопленню вітчизняних фірм іноземцями.

Отже, завдання, що вирішується в процесі створення ФПГ в Україні, полягає в тому, щоб максимально використати позитивні моменти діяльності подібних структур і послабити негативні [5, с. 4].

З метою відповідного стимулювання створення ПФГ (тобто стимулювання реалізації державних програм) у законі доцільно було б передбачити окремі пільги для них у рамках чинного законодавства і загальної стратегії економічної реформи. Визначення загальнодержавних пріоритетів дозволило б створити для окремих таких груп спеціальні умови - згідно з потребами держави.

Для забезпечення інвестиційної привабливості проектів ПФГ варто було б запровадити:

- державне страхування таких проектів від некомерційних ризиків;

- надання податкових пільг на прибуток, який реінвестується в цих проектах;

- звільнення учасників ПФГ від податку на цінні папери, що випускатимуться під реалізацію їх проектів, якщо останні відповідають пріоритетам державної промислової політики;

- застосування прискореної амортизації основних фондів учасників ПФГ у разі направлення амортизаційних коштів на інвестиції.

Американські фінансово-промислові конгломерати. У США вони є найвищою формою організації ФПГ. Важлива особливість таких структур - це наявність міцної системи кредитно-фінансових закладів, яка включає не тільки банки, а й трастові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, ощадні асоціації. Так, комерційні банки «Морган Гаранті траст компані», «Лемен бразерс», «Банк оф Америка» взяли участь у 80% угод, пов?язаних з поглинанням дрібних фірм.

На сьогодні у США поширені два основні типи ФПГ, що розрізняються між собою центром, навколо якого об?єднується вся група. У першому випадку консолідуючим ядром ФПГ є банківський холдинг, а в другому - виробничо-технологічний комплекс [6, с. 275].

Найбільш відомими ФПГ США, основу яких становлять потужні фінансові інститути, є групи «Чейза», «Моргана», «Мелона», «Лемена-Годдмена», «Сакса» та ін. Серед великих промислових корпорацій слід назвати «Дженерал моторс», «Дженерал електрік», «Форд моторс» та ін. Показово, що у групу «Дженерал моторс» входить більше 200 заводів у США, 12 - у Канаді і 32 підприємства в інших країнах світу; що виробляють близько 20% світового випуску автомобілів.

Японські ФПГ (сюдани) функціонують у формі комплексу незалежних промислових і банківських монополій, пов?язаних між собою системою господарських зв?язків. Сюдани -- це самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, що включають в організаційну структуру фінансові установи (банки, страхові та трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства різних галузей народного господарства.

Економіку Японії практично повністю контролюють шість великих ФПГ: «Міцубісі», «Міцуі», «Суміто», «Фуйо», «Санва», «Дайті Канге». Вони об?єднують 157 промислових і 24 фінансові компанії. Крім того, ці ФПГ побічно, через акції, контролюють близько 6 тис. фірм, що не входять до їх складу. Так, «Санва» контролює 1034 фірми за межами своєї ФПГ.

Промислові об?єднання ФПГ побудовані, як правило, за принципом вертикальної інтеграції («кейрецу»). Під егідою головної фірми -- безліч підпорядкованих їй дочірніх (разом вони створюють свого роду верхній ярус вертикальної інтеграції). Всього таких ярусів налічується до чотирьох, оскільки більшість дочірніх по відношенню до головної фірми мають під своїм контролем інші. Варіанти відсоткового співвідношення акціонерного капіталу можуть бути різними - від 10 до 50%. Так, головна фірма кейрецу - «Тойота», що входить до складу ФПГ «Міцуі», об?єднує під своїм контролем 15 компаній, які займаються виробництвом компонентів, автомобілів, фундаментальними дослідженнями, експортом та імпортом сировинних продуктів.

Південнокорейські ФПГ (чеболі) зосереджують увагу на виготовленні наукомісткої продукції. У складі цих об?єднань формуються науково-дослідні та проектно-технологічні інститути, тому ФПГ Південної Кореї є фінансовими науково-промисловими групами. Нині на світовому ринку корейські ФПГ витісняють транснаціональні компанії американського, японського і західноєвропейського походження.

Південнокорейські ФПГ характеризуються також високим рівнем диверсифікації. У кожній з них представлені провідні галузі промисловості. Наприклад, ФПГ «Самсунг» працює більше ніж у двадцяти галузях промисловості (проектування і будівництво об?єктів у різних сферах; виробництво добрив, синтетичних волокон, каучуку та інших хімічних товарів; приладобудування та електроніка; машинобудування; нафтопереробка; авіабудування та ін.).

ФПГ у Німеччині формуються, як правило, на основі потужних банків, яким належить провідна роль у процесі інтеграції промислового і банківського капіталу. Прикладами є фінансова група Німецького банку (Deutshe Bank AG) з концернами «Сіменс», «Ганіель», «Байєр», «Хеш», «Хенкель», «Хортен»; фінансова група Дрезденського банку з концернами «Фольксвагенверк», «Круглі», «Шикеданц», «Грундіг», «Откер». Одночасно з промисловістю ФПГ створюються у торгівлі, сільському господарстві, сфері послуг.

Процеси транснаціоналізації є характерними і для банківської системи. Транснаціональні банки (ТНБ) виконують усі основні функції, необхідні для забезпечення діяльності фінансово-промислових груп. Це потужні банківські установи, що досягли такого рівня міжнародної концентрації і централізації капіталу, який завдяки зрощенню з промисловими монополіями передбачає їх реальну участь в економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів і валютно-кредитних ресурсів. ТНБ здійснюють міжнародні операції через складну мережу тісно інтегрованих іноземних відділень, філій і агентств, які знаходяться в основних фінансових центрах світу, а також на національних ринках провідних країн [3, с. 215].

Основними різновидами фінансово-виробничих груп є концерни, корпорації, фінансові групи (в яких холдингові функції виконують банки), фінансові угрупування (не так чітко оформлені в організаційному відношенні об?єднання), холдингові об?єднання, групи промислово-фінансові (в Україні) та фінансово-промислові (у Росії). Часто компанія, маючи формальний статус корпорації, холдингу, консорціуму або концерну, діє за принципом промислово-фінансової диверсифікації і, по суті, виконує функції промислово-фінансової групи (ПФГ).

Промислово-фінансові групи, концерни, холдинги, конгломерати та консорціуми, а також інші структури асоціативного типу, які базуються на внутрішніх договірних відносинах, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому. Створення ПФГ в Україні сприятиме виявленню економічних пріоритетів, зміцненню господарських зв?язків, підвищенню міцності промисловості та розвитку фінансової сфери, підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств і виходу їх на світовий ринок, розвитку підприємств стратегічної орієнтації шляхом їх інвестування та реструктуризації.

ВИСНОВКИ

Таким, чином, інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, сутність якої може значно коливатись. Так, у момент придбання нових основних ресурсів не завжди можна передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, базується на використанні різних формалізованих та неформалізованих методів. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі і тим, наскільки менеджер ознайомлений з наявним апаратом, використаним в тому чи іншому конкретному випадку. В українській та іноземній практиці знайомий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в галузі інвестиційної політики.

Універсального методу на всі випадки життя немає. Ймовірно, управління більшою мірою є мистецтвом, ніж наукою. Але маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть умовні, легше прийняти остаточне рішення.

інвестиційний менеджмент фінансовий

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - № 47. - Ст. 646.

2. Закон України «Про захист іноземних інвестицій» від 10.09.1991 № 1540а-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - № 46. - Ст. 616.

3. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. - К.: Наука-Центр, 2001. - 448 с.

4. Семененко Д.Ю. Проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій до економіки України // Роль іноземних інвестицій. - 2009. - №11. - С. 12 - 15.

5. Харламова Г.О. Інвестиційна позиція та перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний простір // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №20. - С. 3-8.

6. Череп А.В. Інвестознавство. - К.: Кондор, 2006. - 398 с.

Размещено на Allbest.ru