Фінансові аспекти приватизації загальнодержавної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Коледж Миколаївського національного університету

ім. В.О. Сухомлинського

Циклова комісія з напряму економіка та підприємництво

ДОПОВІДЬ

з дисципліни “ФІНАНСИ”

на тему:

”Фінансові аспекти приватизації загальнодержавної власності”

Студентки

Іванець Ю.О.

2 курсу групи ФК-210

Спеціальності “Фінанси та кредит”

Керівник:

Радченко Т.М

Миколаїв-2012

Ринкова економіка

власність роздержавлення майно приватизація

Під час переходу до ринкової економіки в Україні, як і в інших постосоціалістичних країнах, здійснення реформ зіткнулося з рядом об'єктивних труднощів, першочерговою серед яких, безумовно, можна назвати проблему власності.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов'язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і,отже перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах.

Коло питань, пов'язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. З'ясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього.Тому проблеми роздержавлення власності відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасного становища України , у них зосереджені найбільш складні в теоретичному відношенні і важкі для практичного вирішення питання розвитку країни.

В даний час на Заході починаються спроби математичного розрахунку оптимального сполучення двох форм власності, оптимальної структури, у котрій будь-які відхилення -- відставання або забігання вперед -- загрожують знаженням економічної ефективності.

Під приватизацією розуміють створення нових недержавних форм власності зокрема перехід власності в індивідуальне і колективне володіння. Та не слід стверджувати, що державна власність ліквідується, зникає повністю. У світі немає жодної країни де б держава не була власником. В процесі приватизації значна частина державного майна буде вилучена з державної власності.

Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого підприємства.

Приватизація - перехід на безоплатній або платній основі об'єктів державної власності у володіння, розпорядження та використання трудовим колективом, групою осіб та окремими особами.

Світова практика свідчить, що приватизацію можна здійснювати трьома основними шляхами. Перший -- це процес відмови від володіння, за якого державна власність або права держави на управління підприємством передаються або продаються приватним власникам. Новими власниками можуть бути: приватні особи або фірми, акціонери, працівники підприємства, що приватизується, комбінація всіх цих варіантів.

Другий метод приватизації державних підприємств -- це метод контрактів. Він передбачає, що уряд укладає контракт з приватною фірмою, відповідно до якого остання бере на себе постачання товарів і надання послуг або здійснення того чи іншого виду діяльності з тих, що входять у коло державних господарських функцій. Метод контрактів має переваги над продажем державної власності приватному сектору порівняно з тими видами діяльності, які є невід'ємною функцією держави і потребують ретельного суспільного контролю, або коли економічна рентабельність не може бути забезпечена навіть шляхом удосконалення рівня управління.

Третій метод приватизації -- це система так званих ваучерів (документів, що засвідчують видачу кредиту). По цій системі держава дає окремим громадянам можливість підвищити їх купівельну спроможність. Як правило, це робиться у формі сертифікатів, за які в держави або приватних підприємців можна придбати чітко визначені товари і послуги. Хоча ваучери досить поширені лише у кількох промислово розвинутих країнах, вони часто є найкращим засобом забезпечення доступу до елементарних соціальних послуг для бідних прошарків населення.

Система законодавства про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності (далі - законодавство про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів:

Законів:

-від 04.03.1992 р, "Про приватизацію державного майна (діє в редакції Закону від 09.02.l997 p.);

-від 06.03.1992 р. "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" - діє в редакції Закону від 15.05.1996 р,;

-від 06.03.1992 р. "Про приватизаційні папери" (передбачав три різновиди приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, земельні бони та житлові чеки, проте в обігу був лише перший вид до травня 1999 р., коли була завершена сертифікатів приватизація);

-від 10.07.1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі";

-від 07.07.1999 р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації";

-від 18.05.2000 р. "Про Державну програму приватизації" (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, була розрахована на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність подовжена до прийняття нової Програми приватизації);

-від 18.05.2000 р. "Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України";

-від 14.09.2000 р. "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва";

-від 09.04.2004 р. "Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії "Укррудпром";

-від 23.12.2004 р. "Про призупинення приватизації підприємств нафтопереробної промисловості України": з метою вдосконалення правового регулювання приватизаційних процесів у нафтопереробній галузі та послідовне й ефективне реформування економіки України.

-від 12.01.2005 р. "Про формування конкурентних засад у процесі приватизації акцій (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб"

-від 01.02.2005 р. "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", передбачив заборону приватизації таких об'єктів до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Суб'єктами приватизації, відповідно до ст. 6 Закону "Про приватизацію державного майна", є:

l державні органи приватизації;

l покупці (їх представники);

l посередники.

Зміна форм власності в нашій країні обумовлена необхідністю відходу від надмірного одержавлення та монополістичного керування з боку держави економікою та майже усіма сферами суспільного життя. З цієї точки зору приватизація є важливою складовою частиною системної економічної реформи. За рахунок зміни форм власності, трансформуючи командно-адміністративну економічну систему, суспільство має надію одержати ефективний механізм господарювання.

Роздержавлення, що проходить в Україні, принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Перша і головна відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що на Заході не було таких прецедентів, коли власність у гранично стислі строки перетворювалася із суспільної і державної в приватну.

Друга принципова відмінність нашого роздержавлення від західного полягає в тому, що в силу історичних причин переважна частина населення в Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна.

Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною.

Четверта відмінність теперішнього українського роздержавлення від інших країн полягає в тому, що гадані власники в переважній своїй частині навряд чи мають достатньо ясне уявлення про те, що з цим майном робити.

Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для використання в Україні.

Роздержавлення і приватизація державного майна в Україні здійснюються із 1992 року. Незважаючи на вплив негативних чинників, що стримували процес роздержавлення, держава цілеспрямовано тримала курс на створення ринкової економіки, заснованої на рівноправному функціонуванні усіх форм власності.

Крім того, в кінці першого етапу приватизації розпочалося створення корпорацій в Україні. 15 червня 1993 року був опублікований Указ Президента України “Про корпоратизацію”, під якою мається на увазі перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.

Сутність другого та третього етапу приватизації в Україні -- знайти “стратегічного інвестора”. Це, в першу чергу, пов'язано з зміною методології оцінки державних активів, що підлягають приватизації, яка повинна базуватись на тому, що поряд з визначенням купівельної ціни чітко визначаються зобов'язання покупця по інвестиціям, створенню додаткових робочих місць, фінансовій участі у зменшенні екологічного навантаження в рамках подальшої роботи підприємства тощо. По-друге, купівельна ціна повинна визначатись не за жорсткою методикою, як це практикувалось у нас до останнього часу. Виходячи з особливостей третього етапу приватизації, для якого характерне переміщення центру ваги від одержання максимальних грошових надходжень з метою поповнення державного бюджету на одержання “стратегічного інвестора” з метою модифікації і підняття виробництва до конкурентноспроможного рівня, необхідно пріоритетне значення надавати концепції подальшої діяльності підприємства.

Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Під приватизацією розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб.

Нині визнано не відповідним більше духу часу протиставлення державного і приватного секторів одне одному, що пов'язано зі зміною підходу до державного підприємництва, підвищенням значимості фінансових результатів його роботи. Ставиться завдання заохочувати співробітництво обох секторів змішаної економіки не тільки усередині окремих країн, але і на рівні Європейського співтовариства. Розвитку такого співробітництва сприяє часткова приватизація, яка веде до створення змішаних фірм.

Співвідношення, що укладаються, між державним і приватним капіталом не є остаточно встановленими, вони можуть змінюватися в пошуках більш ефективного сполучення, оптимуму, проникаючи одне в одного.

Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових форм держрегулювання регіонів, галузей і економіки в цілому.

Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і ефективним лише за підтримкою суспільної думки.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв'язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.

Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об'єкти, які приватизуються.

Найсерйозніша група інтересів -- працівники підприємства, яке приватизується. Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати співвласниками фірми.

В різних країнах механізми управління процесами приватизації, як і взагалі економікою, мають певні особливості. Так, механізм проведенням приватизації у Франції базується на сполученні централізованого регулювання та ринкових важелів. У Південній Кореї та на Тайвані, де існує значний державний сектор економіки, держава бере безпосередню участь у розвитку народного господарства, здійснюючи планування економіки. В інших випадках, наприклад, у Гонконзі та Сінгапурі державне регулювання забезпечується не прямо, а через регулювання у виробничій інфраструктурі та соціальній сфері. Отже, не може бути універсальної моделі приватизації, яка згодилася б для різних економічних систем і, тим більше, не може існувати однакових моделей приватизації для різних країн, тому що в кожній з них є свої особливості економічного розвитку, макроекономічної політики держави, національних традицій та багатьох інших факторів. Хоча до цього необхідно додати, що незаперечність розробки власної приватизаційної моделі для кожної економічної системи не виключає подібності у застосуванні методів і способів її проведення. Але і вони суттєво відрізнятимуться в залежності від того, чи то відбувається вибіркова приватизація в країнах з розвинутими ринковими відносинами, скажімо, в Англії, Франції, Японії, чи технократична приватизація в країнах Південно-Східної Азії, чи унікальна приватизація в східних землях Німеччини, чи приватизація в умовах нерозвиненого ринку в країнах колишнього Радянського Союзу.

Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична боротьба із Україні точиться за право власності на засоби виробництва і кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному житті. І основним об'єктом боротьби ставало право на власність.

Підсумовуючи різні точки зору щодо факторів і моделей економічного зростання, доходимо висновку, що в Україні потрібна власна системна соціальне орієнтована приватизаційна модель як складова частина системної. реформи економіки.

Немає підстави підтримання позицій тих вчених-економістів, які стверджують, що розвиток ринкових відносин вирішить проблеми ліквідації технологічного відставання господарства країни та прискорить темпи економічного зростання. На прикладів постсоціалістичних країн, що стали на шлях економічного реформування, та, в першу чергу, в нашій країні, спостерігається протилежне явище -- у процесі проведення реформи занепадає науковий потенціал, поглиблюється структурна криза, відбувається величезна втрата висококваліфікованих спеціалістів, які використовуються вже за кордоном. Йде по суті безсистемна, безпланова, непослідовна приватизація загальнодержавної і комунальної власності.

Основоположним принципом, що має загальний характер, є необхідність визнання того, що роздержавлення не може бути кінцевою метою відновлення суспільства й економіки, воно є лише одним із засобів досягнення множини різноманітних цілей.

Размещено на Allbest.ru