Власний капітал: аналіз та формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Підприємство є основним структуроутворюючим елементом економіки. Однак виживають лише ті підприємства, які найбільш правильно і компетентно усвідомили вимоги ринку, організували виробництво конкурентоспроможної продукції, послуг, уміло здійснюють мотивацію висококваліфікованої творчої праці персоналу.

Велику роль в економічному розвитку сучасного підприємства відіграє формування власного капіталу підприємства та ефективне його використання.

Саме тому я обрав темою курсової роботи «Власний капітал на прикладі ПСП «Аскольд Агро», котре і виступило об'єктом дослідження роботи.

Метою курсової роботи є вивчення теоретичних аспектів формування власного капіталу підприємства і розробка рекомендацій по вдосконаленню структури та ефективності використання власного капіталу підприємства.

Досягнення мети курсової роботи передбачає вирішення наступних завдань:

- дослідження теоретичних основ формування власного капіталу підприємств;

- надати характеристику об'єкту дослідження та проаналізувати джерела формування власного капіталу підприємств на прикладі підприємства ПСП «Аскольд Агро»;

- формування висновків та пропозицій щодо підвищення ефективності формування і використання власного капіталу підприємств.

Рано чи пізно перед кожнимпідприємствомпостає питання залучення додаткових засобів. І перед фінансовим менеджером компанії встає питання у відношенні точного і всебічного аналізу таких показників, як вартість позикового капіталу, вартість власного (акціонерного) капіталу для одержання практично безпомилкового рішення у відношенні виникнення і збільшення суми боргу.

1. Економічна суть та характеристика форм та джерел формування власного капіталу

Капітал підприємства - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності [3, С. 144].

Підприємство утворюється з метою отримання прибутку і реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження і примноження свого капіталу.

Капітал будь-якого підприємства представлений двома складовими: власними та позиковими коштами. Власний капітал - важлива частина капіталу підприємства, яка перебуває у його власності.

Згідно П(С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та П(С) БО 2 «Баланс», власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Власний капітал формується за рахунок коштів власників (учасників) товариства і власних фінансових ресурсів самого підприємства і відображається у першому розділі пасиву балансу підприємства.

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства. Власний капітал є основним, початковим та умовно безстроковим джерелом погашення збитків підприємства, він є одним із найвагоміших показників, котрі використовуються при оцінці фінансового стану підприємства, оскільки показує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежність від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників). Він є одним із найістотніших і найважливіших показників і виконує такі функції [4, С. 155]:

1) Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб'єкта господарювання;

2) Функція відповідальності ті гарантії. Як уже було зазначено, статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні баласну. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність;

3) Захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства;

4) Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позиках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

5) База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) у статутному (пайовому) капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

6) Функція управління та контролю. Згідно з законодавством власники підприємств можуть брати участь в його управлінні.

7) Рекламна функція. Солідний власний капітал підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції. Крім того, підприємству із солідним власним капіталом набагато легше залучити кваліфікований персонал.

Величина власного капіталу підприємства залежить від фінансових можливостей підприємства та обраної ним політики щодо структури капіталу. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів [20, С. 30].

Власний капітал підприємства характеризується різноманіттям форм і систематизується по цілому ряду категорій.

Залежно від джерела формування власний капітал підприємства можна поділити на дві групи:

1) Вкладений капітал - це капітал, сформований за рахунок внесків власників підприємства;

2) Накопичений капітал - це капітал, сформований внаслідок господарської діяльності підприємства.

Класифікація власного капіталу за джерелами формування є дуже важливою при визнанні його складових елементів. Капітал підприємства не може бути сформований іншими шляхами ніж вказані вище.

Вкладений капітал включає такі елементи:

1) зареєстрований капітал (статутний капітал, пайовий капітал);

2) додатково вкладений капітал (емісійний дохід, інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд).

До накопиченого капіталу відносяться такі елементи:

- нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

- резервний капітал;

- інший додатковий капітал.

Головною ознакою елементів вкладеного капіталу є наявність реальних активів, що передані підприємству в обмін на корпоративні права, на можливість брати участь в управлінні та розподілі прибутків, майна підприємства.

В системі бухгалтерського обліку та фінансовій звітності використовуються коригуючі показники [18, С. 278]:

- неоплачений капітал;

- вилучений капітал.

Ці показники відображають рух власного капіталу у процесі його формування та управління ним. Вони є технічними, регулюючими стосовно суми сплаченого капіталу.

Неоплачений капітал - це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.

Вилучений капітал - дорівнює фактичній собівартості акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників.

Зареєстрований капітал - юридично оформлена, офіційно об'явлена і належним чином зареєстрована частина внесків власників до капіталу підприємства.

У тому числі виділяють:

- статутний капітал - характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається установчими документами і статутом підприємства. Для підприємства окремих сфер діяльності й організаційно - правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством. Відповідно до діючого законодавства, внеском у статутний капітал товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові права або інші права, що мають грошову оцінку;

- пайовий капітал - сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності, а саме: суми пайових внесків членів споживчого товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки та інших підприємств, що передбачені установчими документами.

Законом України «Про господарські товариства» встановлено мінімальний розмір статутного капіталу різних видів товариств [25, С. 208-300]:

- для акціонерного товариства - сума, еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства;

- для товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства.

Додатково вкладений капітал - це сума внесків засновників понад зареєстровану частину. У складі додатково вкладеного капіталу виділяють:

- емісійний дохід, який пов'язаний з придбанням акцій за ціною, вищою за їх номінальну вартість у акціонерних товариствах;

- інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд, які вносяться без рішень про зміну розміру статутного капіталу.

Друга група елементів капіталу так чи інакше формується внаслідок діяльності підприємства - це накопичений (зароблений) капітал, головні елементи якого:

1) нерозподілений прибуток (непокритий збиток) - частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками;

2) резервний капітал - сума резервів, створених, відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства;

3) інший додатковий капітал - розкриває інформацію про вартість безкоштовно отриманих активів (вартість безоплатно отриманих активів (дарчий капітал),

Законом України «Про господарські товариства» встановлено мінімальний розмір [25, С. 208-300]:

- резервного фонду - 25 відсотків від статутного фонду,

- щорічних відрахувань до резервного фонду - 5 відсотків від суми чистого прибутку.

Фактичний розмір резервного фонду та щорічних відрахувань до нього встановлюється в установчих документах, але він не може бути меншим за встановлений законом мінімум.

Якщо за даними річної фінансової звітності, яка подається на затвердження загальними зборами, власний капітал буде менше статутного капіталу товариства, до порядку денного річних загальних зборів повинно включатися питання про перетворення або ліквідацію товариства, зменшення статутного капіталу товариства, залучення додаткових коштів, санацію товариства, яка керується боржником, або вжиття інших заходів.

Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни у структурі джерел коштів підприємств.

Як в індустріальних країнах, так і в Україні важко визначити оптимальну чи типову структуру власного капіталу. Проте, на відміну від індустріальних країн, в Україні оптимізація структури власного капіталу відбувається часто за рахунок його тіньової складової. Стихійний процес пошуку джерел фінансування підприємствами не завжди приводить до створення оптимальної структури капіталу і особливо - власного.

Управління власним капіталом пов'язане не тільки з забезпеченням ефективного формування та використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства.

Формуваннявласногокапіталу, відбувається за рахунокзовнішніх і внутрішніхджерелвласнихкоштів. Джерела формування власного капіталу наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Джерела формування власного капіталу підприємства

№ з/п	Джерела	Склад джерел
1	Внутрішні джерела	1. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. 2. Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів. 3. Цільові надходження та інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів.
2	Зовнішні джерела	1. Кошти засновників, що вкладаються в статутний капітал (пайові внески учасників). 2. Кошти, що надходять за рахунок випуску (емісії) акцій. 3. Кошти державного та місцевого бюджетів, що використовуються на безповоротні основі. 4. Інші джерела формування власних фінансових ресурсів.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст ринкової вартості підприємства [23, С. 312].

Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить внескам засновників у статутний (пайовий) капітал, а також емісії та реалізації акцій в акціонерних товариствах.

Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власного капіталу можуть бути кошти державного та місцевого бюджетів, що використовуються на безповоротні основі та інша безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам.

До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

При виборі схеми формування структури власного капіталу та вибору джерел його фінансування власник підприємства стикається з проблемою вибору фінансування свого підприємства.

Існує дві основні схеми:

- змішане фінансування, що передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях;

- повне самофінансування, що передбачає формування капіталу підприємства виключно за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства.

Недоліками власного капіталу є:

- обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах його життєвого циклу;

- висока вартість;

- неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності підприємства над економічною рентабельністю.

Серед недоліків значне місце посідає висока вартість капіталу. Позичковий капітал оцінється менеджментом підприємства за розмірами відсотків, а формування власного капіталу перебуває під впливом таких цінових чинників як дивіденди.

Пайовий фонд - сукупність пайових внесків членів виробничого кооперативу для спільного ведення підприємницької діяльності, а також придбаного і створеного в процесі діяльності.

Додатковий і резервний капітал. У процесі господарської діяльності в підприємства може з'явитися нове майно чи зрости облікова вартість уже наявного, тобто збільшуються розміри активів. Для обліку джерел такого майна чи приросту його вартості в бухгалтерському обліку введене поняття додаткового капіталу. Як об'єкт обліку він виник відповідно до змін правил оцінки статей бухгалтерської звітності організацій для відображення інфляційних процесів.

Доходи організації, що відносяться на додатковий капітал, збільшують власний капітал організації, однак не впливають на фінансовий результат діяльності організації в звітному періоді. Наприклад, організація може безоплатно одержати у власність дороге виробниче приміщення, у результаті її майно і капітал будуть мати істотний приріст, однак фінансовим результатом діяльності організації в звітному періоді може стати збиток. Наявність доходів, що включаються не у фінансовий результат діяльності, приймається в розрахунок у податковому обліку: при обчисленні оподатковуваного прибутку, доходи що відносяться на додатковий капітал, приєднуються до прибутку, який підлягає оподатковуванню.

Утворення засобів відбувається шляхом [29, С. 240]:

1. Приросту вартості необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень і інших капітальних вкладень) підприємства в результаті переоцінки;

2. Безоплатно отриманого майна і коштів від юридичних і фізичних осіб;

3. Додаткової емісії акцій чи підвищення номінальної вартості акцій, за рахунок суми різниці між продажною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною, що перевищує номінальну вартість;

4. Приросту вартості необоротних активів, створених за рахунок прибутку чи фондів підприємства;

5. Відображення позитивних курсових різниць по внесках іноземних інвесторів у статутні капітали українських підприємств.

Додатковий капітал може утворюватися не тільки за перерахованими вище причинами. Що включати до складу додаткового капіталу і як його використовувати, вирішують власники підприємства, що розробляють відповідні положення. Ці положення повинні бути затверджені протоколом загальних зборів засновників, після чого закріплюються наказом про облікову політику.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства й установчих документів організації на покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, утрат. Резервний капітал - це так називане запасне фінансове джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань. Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків.

Утворення резервного капіталу може носити обов'язковий і добровільний характер. У першому випадку він створюється відповідно до законодавства України, а в другому - відповідно до порядку, встановленому в установчих документах підприємства, чи з його обліковою політикою.

Нерозподілений прибуток звітного року використовується на виплату дивідендів засновникам і на відрахування в резервний фонд (при його наявності). У відповідності зі своєю обліковою політикою організація може прийняти рішення про використання прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства, на фінансування своїх планових заходів.

До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Наприклад, резерви: на оплату відпусток, на ремонт предметів, що здаються в прокат, для виплати щорічної винагороди за вислугу років, для винагород за підсумками роботи за рік, на виробничі витрати по підготовчих роботах у зв'язку із сезонним характером виробництва й ін. (на цілі, передбачені законодавством України, нормативними актами Мінфіну України).

Рішення про створення резервних фондів повинне бути зафіксоване в обліковій політиці організації. Якщо ж організація не створює резервних фондів, то цей факт можна не обмовляти в обліковій політиці.

2. Фінансово-економічна характеристика, аналіз структури та джерел формування власного капіталу об'єкта дослідження

2.1 Фінансово-економічна характеристика об'єкта дослідження

власний капітал господарство формування

Приватне сільськогосподарське підприємство «Аскольд Агро» зареєстроване та знаходиться в Черкаській області у місті Жашків по вулиці Миру, 40 а. Відстань до обласного центру - міста Черкас 206 км.

Зареєстроване господарство 26 січня 2002 року, та з моменту свого заснування має названу форму власності. Господарство займається вирощуванням зернових, технічних культур, вирощуванням ВРХ, свиней овець та реалізацією молока. Також як свідчать дані отримані у господарстві воно надає послуги по збору урожаю іншим господарствам своєю зернозбиральною технікою.

Господарство знаходиться на кордоні лісостепової та лісової зони. Клімат помірно континентальний, що робить доступним заняття сільським господарством.

Розглянемо чисельність працюючих у ПСП «Аскольд Агро» в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Середньоспискова чисельність робітників у ПСП «Аскольд Агро»

Робітники, осіб	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. від 2009 р. (+,-)
Всього	115	123	113	-2
У рослинництві	91	101	92	1
У тваринництві	24	22	21	-3

Чисельність працівників у 2011 році майже не змінилася: так у рослинництві збільшилася на 1 особу, а у тваринництві зменшилася на 3. Далі розглянемо склад та структуру основних фондів у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Склад та структура основних фондів ПСП «Аскольд Агро»

Групи фондів, тис. грн.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р від 2009 р. (+,-)
Земельні ділянки	-	210	210	210
Будинки, споруди та передавальні пристрої	6080	6693	3473	-2607
Машини та обладнання	11584	12564	4398	-7186
Транспортні засоби	2058	2931	8426	6368
Інструменти, прилади, інвентар	392	398	18	-374
Малоцінні необоротні матеріальні активи	-	-	3	3
Разом	20114	22796	16528	-3586

Вартість основних засобів ПСП «Аскольд Агро» у 2011 році скоротилася на 3586 тис. грн., у зв'язку з тим, що протягом даного року більша частина наявних засобів була переоцінена або ж списана через знос. Проте у найближчому майбутньому планується закупівля нових основних фондів, для підтримки виробничих потужностей у формі.

Варто відмітити також, що у 2010 році у господарстві ввели в власність земельні ділянки вартістю у 2010 тис. грн., а у 2011 році на балансі з'явилися малоцінні необоротні матеріальні активи на суму у 3 тис. грн.

Слідом за основними потрібно розглянути і оборотні фонди ПСП «Аскольд Агро» у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Склад та динаміка оборотних засобів у ПСП «Аскольд-Агро»

Групи засобів	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р від 2009 р. (+,-)
	Тис.грн	%	Тис.грн	%	Тис.грн	%
Виробничі запаси	3789	10,7	4406	11,9	1086	1,4	-2703
Поточні біологічні активи	838	2,4	718	1,9	160	0,2	-678
Незавершене виробництво	7323	20,6	7025	19,0	335	0,4	-6988
Готова продукція	2040	5,7	8205	22,2	15002	18,8	12962
Товари	4700	13,2	-	-	1275	1,6	-3425
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	6910	19,4	8792	23,8	2608	3,3	-4302
Дебіторська заборгованість по розрахунках з бюджетом	298	0,8	212	0,6	-	-	-
Інша поточна дебіторська заборгованість	3447	9,7	5693	15,4	48614	61,0	45167
Грошові кошти	6182	17,4	1904	5,2	10574	13,3	4392
Разом	35527	100	36951	100	79700	100	44173

У 2011 році вартість оборотних засобів у ПСП «Аскольд Агро» збільшилася на 44173 тис. грн. Така зміна стала наслідком збільшення вартості готової продукції на 12962 тис. грн., іншої дебіторської заборгованості на 45167 тис. грн., а також грошових коштів на 4392 тис. грн. Вартість інших груп засобів зменшила свою вартість, тим самим збалансувавши загальний підсумок.

Далі розглянемо рівень рентабельності основних видів продукції котра виробляється господарстві в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Динаміка рівня рентабельності (збитковості) основних видів продукції у ПСП «Аскольд Агро»

Рівень рентабельності, %	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р від 2009 р. (+,-) в.п.
Озима пшениця	32,5	11,6	16,9	-15,6
Гречка	-47,2	-	-	-
Кукурудза на зерно	18,5	56,2	61,6	43,1
Ячмінь озимий	-	-59,6	4,9	-
Ячмінь ярий	22,2	10,6	11,1	-11,1
Соняшник	18,1	45	40,1	22
Соя	-	-	60,6	-
Ріпак	8,1	1,1	-	-
Цукровий буряк	-	7,1	37,4	-
ВРХ	-4,9	0,7	21,2	26,1
Свині	4,6	-6,8	9,6	5
Вівці	10	18,8	0	-10
Молоко	8,5	19,1	7,9	-0,6
По господарству	21,1	17,1	32,8	11,7

Рівень рентабельності господарства виріс у 2011 році на 11,7 в.п. та склав 32,8%. Протягом досліджуваного періоду найбільше збільшилася рентабельність кукурудзи на зерно (на 43,1 в.п.), котра у 2011 році склала 61,6%, а також рентабельність ВРХ (на 26,1 в.п.) котра склала у 2011 році 21,2%. Збиткову гречку взагалі перестали вирощувати у господарстві, а ріпак знизивши тенденцію до прибутку також втратив своє місце на полі.

Розглянемо склад та динаміку земельних угідь господарства в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Склад та динаміка земельних угідь ПСП «Аскольд Агро»

Види угідь, га	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р від 2009 р. (+,-)
Всього	4949	4949	5019	70
в т.ч. рілля	4949	4949	5019	70

Уся земельна площа у господарстві зайнята під ріллю. Так загальна площа протягом досліджуваних років збільшилася на 70 га та склала у 2011 році 5019 га.

Далі проаналізуємо загальні фінансові результати діяльності у табл. 2.6.

Таблиця 2.6. Фінансові результати діяльності у ПСП «Аскольд Агро»

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р від 2009 р. (+,-)
Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн	33877	30080	54300	20423
Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	23745	21798	35944	12199
Валовий прибуток, тис. грн.	10132	8282	18356	8224
Чистий прибуток, тис. грн.	11136	6078	19436	8300
Рівень рентабельності, %	21,1	17,1	32,8	11,7 в.п.

Як ми бачимо у 2011 році рівень рентабельності по господарству склав 32,8%, що на 11,7 в.п. більше від рівня 2009 року. Причиною цього став ріст чистого прибутку від реалізації на 20423 тис. грн., а собівартості реалізованої продукції всього на 12199 тис. грн., відповідно до цього валовий прибуток зріс на 8224 тис. грн. та склав у 2011 році 18356 тис. грн.

2.2 Аналіз структури та джерел формування власного капіталу господарства досліджуваного

власний капітал господарство формування

Прийняття інвестиційних і фінансових рішень у процесі ведення бізнесу тісно пов'язано з керуванням капіталом господарюючих суб'єктів, оскільки наявність визначеної величини і динаміки його стану є одним з важливих критеріїв при виборі оптимальних управлінських рішень. В усі періоди життєвого циклу підприємства: від залучення ресурсів для створення чи розширення бізнесу до моменту ліквідації чи реорганізації - капітал завжди виступає необхідним атрибутом діяльності підприємства. В даний час, як правило, для визначення ефективності залучення ресурсів підприємством використовуються методи фінансового планування і визначення грошових потоків. Це досить простий, але не завжди ефективний підхід [14, С. 208].

Залучення ресурсів підприємством - двоякий процес, що повинний розглядатися з двох позицій: з боку інвестора - як інвестиції, а з боку підприємства - як залучення джерел капіталу для його формування. Для вирішення зазначених задач з позиції інвестора цілком достатньо застосування фінансових методів, що дозволяють визначити терміни повернення вкладених коштів і суми доходів від інвестицій. З погляду підприємства, у якому здійснюється формування капіталу, одних фінансових методів аналізу для визначення ступеня його відтворення, явно недостатньо. Тому виникає необхідність застосування і ряду інших методів і методик аналізу залучення ресурсів і оцінки ефективності їхнього використання.

Слід зазначити, що на сучасний момент, як за рубежем, так і в нас, в Україні, на практиці переважає утилітарний, вузько направлений підхід до аналізу капіталу, що базується в основному на вирішенні задач по керуванню окремими видами активів підприємства і джерел їхнього формування. У зв'язку з цим власному капіталу як економічній основі бізнесу, системі, що включає в себе сукупність майнових відносин і зобов'язань, у практиці фінансового й управлінського аналізу, а також у теорії економічного аналізу не приділяється достатньої уваги.

Стосовно до капіталу як до складної економічної категорії, багатогранність якої виявляється й у системі показників його обчислення, об'єктивно необхідним є і комплексний системний розгляд питань його аналізу, що включає в себе великий комплекс підсистем і спеціальних задач. При цьому комплексний підхід до аналізу капіталу визначається необхідністю вивчення всіх його складових частин і властивостей.

Системність аналізу капіталу обумовлюється взаємним зв'язком і взаємною залежністю елементів цієї системи. У свою чергу, система аналізу капіталу є частиною, підсистемою іншої більш складної системи - системи комплексного економічного аналізу діяльності підприємства.

Процес вивчення капіталу повинний містити в собі два основні системні дослідження аспекту: вивчення генетичних сторін системи (у даному випадку - це формування капіталу) і вивчення функціональних сторін системи (процесу функціонування капіталу).

Це обумовлюється, насамперед, тим, що даний напрямок економічного аналізу вирішує лише вузьке коло задач, що стосуються конкретних проектів, і, незважаючи на вивчення взаємозв'язків із зовнішнім середовищем, оцінку ризиків і взаємного впливу факторів. Крім того, при проведенні даного аналізу основне місце в ньому займає конкретний проект, а не капітал підприємства в цілому.

Тож розглянемо склад та джерела формування власного капіталу ПСП «Аскольд Агро» в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6. Структура та джерела формування власного капіталу ПСП «Аскольд Агро» у 2011 році

Стаття	Статутний капітал	Додатковий капітал	Резервний капітал	Нерозподілений прибуток	Разом
Залишок на початок року	-	-	39431	15844	55275
Переоцінка активів: дооцінка основних засобів	-	21309	-	-	21309
Чистий прибуток за період	-	-	-	19436	19436
Розподіл прибутку: виплати власникам	-	-	-	4270	4270
Внески учасників: внески до капіталу	30013	-	-	-	30613
Вилучення частки в капіталі	29913	701	-	-	30614
Разом змін в капіталі	100	20608	-23	15189	35874
Залишок на кінець року	100	20608	39408	31033	91149

На початок 2011 року у ПСП «Аскольд Агро» вартість власного капіталу складала 55175 тис. грн. Протягом року було до оцінено основних засобів у якості внесення до додаткового капталу на суму 21309 тис. грн., також надійшов чистий прибуток за період у вигляді нерозподіленого прибутку на суму 19436 тис. грн. Протягом періоду були виплати власникам з нерозподіленого прибутку на суму 4270 тис. грн., а сума внесків учасників до статутного капталу протягом року склали 30013 тис. грн. Протягом року було вилучено з статутного капіталу 29913 тис. грн., та з додаткового капіталу 701 тис. грн. На кінець звітного періоду сума статутного капіталу склала 100 тис. грн., додаткового капіталу 20608 тис. грн, резервного капталу 39408 тис. грн., та нерозподіленого прибутку 31033 тис. грн. Власний капітал підприємства на кінець 2011 року становив 91149 тис. грн.

Аналіз джерел формування капіталу підприємства необхідно проводити на основі інформаційної бази наявної в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності, при цьому в першу чергу використовуються дані: бухгалтерського балансу, звіту про фінансовий результат, звіту про власний капітал, звіту про рух коштів, оборотно-сальдових відомостей підприємства за період, головної книги й ін.

2.3 Ефективність використання власного капіталу господарства

Для виміру, оцінки й аналізу капіталу використовується безліч показників. У той же час необхідно відзначити, що капітал є категорією, що має складну економічну природу, і показники його не відбиваються прямо у фінансовій звітності підприємства. Тому одержання показників капіталу можливо тільки з застосуванням розрахункових і аналітичних методів. Дані обставини, у свою чергу, і визначають гостру необхідність у розробці і використанні при проведенні оцінки й аналізу капіталу системи показників, що найбільше повно характеризують його стан, рух і ефективність використання.

У цьому зв'язку актуальним є питання забезпечення чіткої класифікації цих показників по найбільш істотних ознаках з визначенням їхнього взаємного зв'язку і відображення в інформаційній моделі підприємства.

Для початку розглянемо динаміку вартості власного капталу в ПСП «Аскольд Агро» в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7. Динаміка вартості власного капіталу в ПСП «Аскольд Агро»

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р від 2009 р. (+,-)
Статутний каптал	-	-	100	-
Інший додатковий каптал	-	-	20608	-
Резервний каптал	29431	39431	39408	9977
Нерозподілений прибуток	19766	15844	31033	11267
Разом	49197	55275	91149	41952

Варто відмітити, що за досліджуваний період вартість власного капіталу ПСП «Аскольд Агро» зросла на 41952 тис. грн. та склала 91149 тис. грн. у 2011 році. В тому числі зросла вартість резервного капіталу на 9977 тис. грн., а також сума нерозподіленого прибутку на 11267 тис. грн.

Проаналізуємо ефективність використання власного капіталу в табл. 2.8.

Таблиця 2.8. Аналіз ефективності використання власного капіталу ПСП «Аскольд Агро»

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р від 2009 р. (+,-)
Коефіцієнт автономії власного капіталу	0,921	0,939	0,975	0,054
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	1,362	1,112	1,176	-0,186
Коефіцієнт завантаження власного капіталу	0,734	0,899	0,850	0,116

Як показує коефіцієнт автономії власного капіталу у 2011 році ПСП «Аскольд Агро» було фінансово незалежним майже на 98%, а коефіцієнт збільшився у порівнянні з 2009 роком на 0,054 пункти, що свідчить про покращення автономії. Оборотність власного капталу зменшилася на 0,0186 пунктів та склала у 2001 році 1,176 пункти. Коефіцієнт завантаження власного капталу свідчить про те, що завантаженість капіталу зросла у 2011 році на 0,116 пунктів та склала 0,850 пунктів.

Аналіз системи показників сама по собі має велике значення для обчислення, оцінки й аналізу власного капіталу. Крім того, система показників об'єктивно необхідна для розробки методики комплексного економічного аналізу капіталу, який у даний час навіть у більш-менш наближеному виді не існує. Сьогодні, власне кажучи, ми маємо справу в цій області з деяким набором аналітичних задач, що є далеко не повним і, природно, не вибудованим в окрему методику.

3. Шляхи вдосконалення структури та ефективності використання власного капіталу підприємств

Основою управління власним капіталом підприємства є управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика [1, С. 217].

Політика підприємства щодо формування власного капіталу є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Так, у процесі господарської діяльності власники, керуючись економічною доцільністю, мають право змінювати (збільшувати, зменшувати) розмір статутного капіталу.

Однак, будь-які зміни, не зареєстровані у встановленому порядку, є порушенням і тягнуть за собою покарання у вигляді адміністративних штрафів за порушення обліку і звітності, в деяких випадках може бути анульована державна реєстрація підприємства, а саме підприємство ліквідоване. Таким чином, при зміні статутного капіталу потрібно внести зміни в установчі документи і реєстраційну карту.

Залежно від типу підприємства застосовуються ті чи інші методи та нормативне регулювання порядку збільшення (зменшення) статутного капіталу. Враховуючи ту обставину, що більшість підприємств організовано у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу розглянемо саме на прикладі цих організаційно-правових форм ведення господарської діяльності.

Перш ніж перейти до висвітлення питання щодо міни розмірів власного капіталу підприємств, розглянемо сутність номінального капіталу та корпоративних прав суб'єкта господарювання.

Корпоративні права - це права власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку, а також частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридична особа.

Основними видами корпоративних прав є акції, частки учасників у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю і паї.

Номінальна вартість акцій (часток) це та вартість, яка відображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників.

Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить його номінальний, або статутний, капітал.

Основними цілями збільшення статутного капіталу підприємств є:

1) мобілізація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів;

2) поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства;

3) модернізація чи розширення виробництва;

4) поглинання чи придбання контрольного пакета інших підприємств;

5) досягнення інших цілей.

Збільшення статутного капіталу акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю може бути здійснено лише після повної сплати всіма учасниками (акціонерами) своїх внесків (оплати акцій) за вартістю, не нижчою за номінальну. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається зборами акціонерів (зборами учасників). Слід зазначити, що законодавчими актами заборонено збільшення статутного капіталу (випуск акцій) з метою покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю емітента.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю можна збільшувати шляхом здійснення додаткових внесків. Здійснюючи внески в статутний капітал, учасники не змінюють свого юридичного статусу.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.

Учасники товариства користуються переважним правом на здійснення додаткових внесків у статутний капітал чи на придбання частки учасника, який її уступив пропорційно їх часткам у статутному капіталу товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Згідно Закону України «Про акціонерні товариства» порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталу акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Відповідно до рішення ДКЦПФР від 14.05.97 р. №6 «Про встановлення мінімальної номінальної вартості акції», номінальна вартість однієї акції не може бути меншою 1 копійки.

Існують такі види акцій [6, С. 115]:

а) іменні та на пред'явника;

б) прості та привілейовані;

Проста акція надає її власнику (акціонеру) право на отримання дивідендів, право на участь в управлінні товариством, право на отримання інформації про діяльність підприємства, переважні права на придбання акцій нової емісії, на участь у розподілі ліквідаційної виручки у разі ліквідації підприємства та інші права передбачені законодавством і статутом акціонерного товариства.

Привілейовані акції характеризуються тим, що вони мають переваги порівняно зі звичайними акціями. Привілеї, які надаються власникам привілейованих акцій, визначаються в статуті товариства та повідомлені про розміщення акцій і можуть полягати у такому:

- одержання певних переваг при розподілі прибутку;

- переваги при голосуванні на зборах акціонерів;

- преваги при розподілі ліквідаційної виручки.

Як правило, коли йдеться про привілейовані акції, то маються на увазі передусім переваги стосовно виплати дивідендів. При цьому розрізняють такі категорії привілейованих акцій [9, С. 263]:

1) Привілейовані акції з фіксованими дивідендами. Переважні права на одержання дивідендів обмежуються заздалегідь визначеною процентною ставкою, наприклад 10%. Згідно з цим методом після виплати дивідендів привілейованим акціонерам та формування резервів прибуток підприємства розподіляється між звичайними акціонерами. На практиці може статися так, що дивіденди на прості акції перевищуватимуть дивіденди на привілейовані акції. У такому разі статутом може бути передбачено обмін привілейованих акцій на звичайні або власникам привілейованих акцій може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

2) Привілейовані акції з мінімальним фіксованим дивідендом та додатковими бонусами. Умовами випуску таких акцій можуть бути передбачені мінімальні дивіденди, які виплачуються в обов'язковому порядку, а за наявності достатнього прибутку - ще й додаткові дивіденди.

3) Кумулятивні привілейовані акції - категорія акцій, за якими, у разі невиплати товариством дивідендів передбачається їх накопичення. Якщо за результатами року у підприємства немає можливості виплачувати дивіденди, то власникам кумулятивних акцій вони нараховуються, а виплачуються в роки достатнім рівнем прибутку.

Розмір статутного капіталу, після повної оплати всіх раніше випущених акцій, може бути збільшено через:

- збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

- збільшення номінальної вартості акцій;

- обмін облігацій на акції.

У разі збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний капітал підприємства збільшується за рахунок таких джерел:

- додаткових внесків учасників і засновників;

- дивідендів (реінвестиції прибутку);

- резервів (якщо вони сформовані на належному рівні).

При збільшенні статутного капіталу здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, що визначена за раніше випущеними акціями.

При збільшенні статутного капіталу шляхом підвищення номінальної вартості акцій акції попереднього випуску обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. При цьому анулюються акції попередніх випусків і реєструються акції нової номінальної вартості.

У разі збільшення статутного капіталу даним методом кожен з акціонерів може здійснити доплату до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився здійснити доплату акцій, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.

У разі, якщо акціонер не здійснив доплату за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається шляхом ділення загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій повинна бути визначена таким чином, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та здійснення обміну акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості [11, С. 144].

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства дозволяється також шляхом обміну облігацій на акції та надано можливість прийняття такого рішення (у випадку збільшення статутного фонду не більш як на 1/3) правлінню товариства за умови, що таке передбачено статутом.

Конвертовані облігації - це іменні облігації, умовами випуску яких передбачена можливість їх обміну на звичайні акції підприємства. У разі конверсії відбувається трансформація позичкового капіталу у власний. Капіталодавці зі статусу кредиторів переходять у статус власників.

Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети:

- з одного боку, відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами);

- з іншого боку, можливості збільшення капіталу, які дають звичайні акції.

Конверсія облігацій - обмін конвертованих облігацій на привілейовані або прості акції.

Конверсійні облігації, як правило, випускаються крупними підприємствами на строк від 5 до 15-ти років. Конверсію доцільно здійснювати, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижчий за біржовий курс акцій.

Оскільки збільшення капіталу на основі обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та «розмивання» прав акціонерів, вони мають переважні права на купівлю конверсійних облігацій такі самі, як і на купівлю нових акцій.

Основними цілями зменшення власного капіталу підприємств є:

- згортання діяльності підприємства;

- підвищення ринкового курсу корпоративних прав;

- концентрація капіталу в руках активних власників;

- вирішення конфліктів між власниками.

При зменшенні статутного капіталу його розмір не може бути меншим за мінімальний розмір статутного капіталу, визначений законодавством.

Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів (учасників). Рішення загальних зборів товариства про зміни статутного капіталу приймаються більшістю у ѕ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю може здійснюватись двома основними способами:

- в результаті виходу одного або кількох учасників зі складу товариства;

- на основі зменшення частки у статутному капіталі всіх чи окремих учасників.

Повернення частки учасникові може означати для підприємства або зменшення статутного капіталу, або зміну учасника без зменшення розміру статутного капіталу. Згідно із Законом України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися такими способами:

1) зменшення номінальної вартості акцій;

2) зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості:

а) зменшення кількості акцій на основі їх конверсії;

б) безкоштовна передача акцій до анулювання;

в) зменшення кількості акцій на основі їх викупу з подальшим анулюванням.

За наявності достатніх підстав рішення про зменшення статутного капіталу приймається загальними зборами акціонерів чи іншим уповноваженим власниками органом. Відповідне рішення оформлюється протоколом.

Послідовність зменшення статутного капіталу значною мірою залежить від обраного способу зменшення.

Якщо зменшення здійснюється на основі зменшення номінальної вартості акцій (деномінації), то здійснюється емісія акцій за новою номінальною вартістю. При цьому емісія акцій реєструється у ДКЦПФР.

Деномінація не допускається, якщо номінальна вартість акцій дорівнює мінімально встановленому розміру. В даній ситуації зменшення статутного капіталу відбувається шляхом конверсії або їх вилучення з обігу для анулювання.

Зменшення кількості акцій, які є в обігу, досягається за рахунок вилучення з обігу та анулювання частини акцій або на основі конверсії.

Конверсія акцій - це об'єднання кількох акцій в одну (або обмін за встановленим співвідношенням однієї кількості акцій на іншу). Наприклад, конверсія акцій у співвідношенні 4:3 означає, що на кожні чотири акції можна обміняти три акції нової емісії.

У більшості країн діє положення, згідно з яким зменшення статутного капіталу має здійснюватися в першу чергу шляхом зниження номінальної вартості, а не в результаті їх об'єднання. Це робиться з метою захисту прав дрібних акціонерів, яким в результаті об'єднання акцій можуть завдатися збитки.

Зменшення кількості акцій, які є в обігу, можна досягти не лише об'єднанням акцій, а й шляхом їх викупу чи безоплатної передачі товариству для анулювання. Дані акції повинні бути анульовані у строк не більше одного року.

Основною метою розробки дивідендної політи є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.

Виходячи з даної мети поняття дивідендної політики може бути сформульовано так: дивідендна політика є складовою частиною загальної політики управління прибутком, що полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капіталізуємою її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства [15, С. 217].

Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах із розвиненою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш поширеними теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:

1) Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер, - підтверджують, що i вибрана дивідендна політика ніяк не впливає ні на ціну акцій, ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми, яка формується, а не від прибутку, що розподіляється. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком. Незважаючи на всі недоліки у плані практичного використання, теорія ММ стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних рішень механізму формування дивідендної політики.

2) Теорія переваги дивідендів або «синиця в руках». Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер - підтверджують, що кожна одиниця поточного прибутку, виплаченого у формі дивідендів коштує завжди більше, ніж прибуток відкладений на майбутнє, у зв'язку зі властивим йому ризиком. Виходячи з даної теорії максимізація дивідендних виплат має більшу перевагу, ніж капіталізація прибутку. Проте супротивники цієї теорії підтверджують, що в більшості випадків отриманий у формі дивідендів прибуток все одно реінвестується потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї або іншої дивідендної політики, бо чинник ризику визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї або іншої компанії, а не характером дивідендної політики.

Теорія мінімізації дивідендів або «теорія податкових переваг». Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми прибутками власників, тому що оподатковування поточних прибутків у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх. Отже, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно - максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб одержати найвищий податковий захист сукупного прибутку власників. Проте такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів із низьким рівнем прибутків, що постійно потребують поточних надходжень у формі дивідендних виплат, що знижує обсяг попиту на акції таких компаній, а відповідно - і ціну цих акцій, які котируються на ринку.

Сигнальна теорія дивідендів або «теорія сигналізації». Дана теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір дивідендів, що виплачуються за нею. Таким чином, ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно - ринкової вартості акцій, що котирується. Це при їх реалізації приносить акціонерам додатковий прибуток. Крім того, виплата високих дивідендів «сигналізує» про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в наступному періоді. Дана теорія нерозривно пов'язана з високою «прозорістю» фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація суттєво впливає на коливання ринкової вартості акцій [22, С. 24].