Фінансове забезпечення відтворення основних засобів ПП "Дніпро"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади фінансового забезпечення відтворення основних засобів

2. Фінансово-економічна характеристика та аналіз стану використання основних засобів ПП «Дніпро»

2.1 Фінансово-економічна характеристика ПП «Дніпро»

2.2 Показники стану, та ефективності використання основних засобів

2.3 Знос та амортизація основних засобів господарства

2.4 Джерела фінансового відтворення основних засобів підприємства

3. Шляхи підвищення фінансового забезпечення відтворення основних засобів

Висновок

Список використаних літературних джерел



Вступ

фінансове забезпечення відтворення основний засіб

Економікою охоплюються усі без винятку сторони життя людини, пов'язані з задоволенням її фізіологічних і духовних потреб. Щоб підтримувати необхідний життєвий рівень, мати сім'ю, виховувати дітей, людям необхідні їжа, притулок. Ці предмети життєзабезпечення створюються на підприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва та при участі підприємств транспорту і зв'язку.

Метою курсової роботи стало вивчення питань - ремонту та модернізації основних засобів, аналізу руху, стану та розвитку основних засобів, оцінки ефективності основних засобів.

Безумовно, щоб відбувалося нормальне функціонування підприємства, необхідна наявність визначених засобів і джерел. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруд, машин, знарядь й інших засобів праці, що приймають участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності підприємства. І тому, раціональне й економічне використання основних фондів є першочерговою задачею підприємства.

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі засоби. У умовах ринкової економіки початкове формування основних засобів, їх функціонування і розширене відтворення здійснюється при участі фінансів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію і відновлення засобів праці.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Для досягненя мети використовувалася наукова література у відповідності до предмету курсової роботи. Зокрема, можна відзначити хоча б окремі з використаних літературних джерел: Шеремета А.Д., Сайфулина Р.С. „Методика финансового анализа”, Яцківа Т.І. „Теорія економічного аналізу”, Коробова М.Я. „Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств”, Покропивного С.Ф. “Економіка підприємства”, Бойчика І.М., Харіва П.С., Хопчана М.І., Піча Ю.В. “Економіка підприємства” та інші.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз літературних і наукових джерел з фінансового аналізу, менеджменту та економіки підприємств тощо;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.

Об'єктом дослідження є визначення методологічних основ амортизаційної політики держави.

Предметом дослідження є розробка рекомендацій по вдосконаленню практики використання амортизаційних відрахувань для забезпечення безперебійного фінансового їх відтворення.



1. Теоретичні засади фінансового забезпечення відтворення основних засобів

Основні фонди (ОФ) - це засоби виробництва, які тривалий період часу беруть участь у виробничому процесі, частинами переносять свою вартість на продукцію, не змінюючи натурально-речову форму.

Основні фонди - це матеріальні цінності, експлуатаційний період яких перевищує один календарний рік, а їхня вартість перевищує 1000 гривень.

Рис. 1.1 Групи основних засобів

Відтворення ОФ - процес безперервного відновлення виробничих фондів. В залежності від результатів процесу відтворення розрізняють просте і розширене відтворення ОФ [2 С.304].

Просте - оновлення ОФ здійснюється в такому ж обсязі, т.б. відбувається заміна окремих зношених частин ОФ, або заміна обладнання в цілому, поновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене - в кожному наступному циклі здійснюється кількісне та якісне збільшення діючих та створення нових ОФ при умові більш високого рівня розвитку продуктивних сил.

Просте відтворення ОФ здійснюється в двох формах:

заміна застарілого обладнання;

капітальний ремонт діючих ОФ.

Джерелом фінансування заміни старого обладнання є нарахована сума амортизації.

Формою розширеного відтворення ОФ є технічне переозброєння реконструкція або розширення діючих потужностей, придбання нового обладнання або будівництво нових виробничих об'єктів.

Однією з форм розширеного відтворення ОФ є модернізація обладнання - його оновлення з ціллю повного або часткового усунення морального зносу і підвищення техніко - економічних показників до рівня аналогічного обладнання більш досконалих конструкцій.

Модернізація обладнання економічно ефективна, якщо в результаті її проведення зростає річний обсяг виробництва, збільшується продуктивність праці і зменшується собівартість продукції. Крім того, необхідно, щоб при цьому підвищився рівень рентабельності. Цей показник буде підвищуватись лише у випадку, якщо відносний приріст прибутку буде більш, ніж збільшення вартості виробничих фондів в результаті витрат на модернізацію.

У процесі господарської діяльності ОФ знаходяться у постійному русі, т.б. здійснюється кругообіг [1 С.287].



Рис. 1.2 Кругообіг ОФ

1. стадія: на цій стадії ОФ в процесі експлуатації зношуються і нараховується сума зносу, яка є основною для списання амортизації на затрати виробництва після завершення кожного циклу процесу виробництва, а також в результаті непрацездатності ОФ. На цій стадії втрачається споживна вартість засобів праці і їх вартість передається на вартість готової продукції.

2. стадія: відбувається перетворення вартості ОФ, що знаходяться у продуктивній формі, у форму грошових коштів. Формується амортизаційний фонд.

3. стадія: відбувається відновлення споживчої вартості ОФ шляхом заміни зношених ОФ новими за рахунок амортизаційного фонду.

ОФ підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан ОФ - за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість ОФ - це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання.

Відновна вартість ОФ - це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю ОФ виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення ОФ, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці ОФ періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю.

Повна (первісна і відновна) вартість ОФ - це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю ОФ рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість ОФ характеризує реальну існуючі їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання ОФ. Залишкова вартість ОФ на час спричиненого зношування їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих ОФ.

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку [5 С.31-33].

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі групи:

Група 1 - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої:

Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

Група 3 - інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства.

Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.

Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд - у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв - в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин - на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування [7 С.43-48].

Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообрроту основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів; 2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту [11 С.423].

Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

* первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

* суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

* орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;

* вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;

д) фінансовий стан інвесторів проекту.

Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ - "Капітальні витрати", II розділ "Надходження коштів".

Під час розробки розділу "Капітальні витрати" передбачається здійснити такі розрахунки:

1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік;

2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт;

3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв'язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;

4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат, які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.

Процес розробки розділу "Надходження коштів" передбачає, як правило, такі етапи:

1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображені в першому розділі бюджету;

2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат;

3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.

Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців [13 С.346-348].

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

* будівельні роботи;

* придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

* монтаж устаткування;

* проектно-дослідні роботи;

* інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) - (К1 - К2) (1.1)

де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді [15 С.262].

Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових ресурсах:

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.



2. Фінансово-економічна характеристика та аналіз стану використання основних засобів ПП «Дніпро»

2.1 Фінансово-економічна характеристика ПП «Дніпро»

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає приватне підприємство «Дніпро» Голованіського району, Кіровоградської області. В даний час керівником підприємства виступає Грушецький Анатолій Георгійович. Підприємство спеціалізується на вирощуванні сільськогосподарських культур.

Підприємство розташоване у с.м.т. Голованівськ, Кіровоградської області, 26500. Географічно воно розміщене у лісостеповій зоні, та має помірно-континентальний клімат. Середня кількість опадів, котра випадає в рік становить 450-470 мм. Сніг покриває землю в середині грудня, та сходить в першій половині березня. Ґрунти, котрі переважають у господарстві - сірі чорноземи та опідзолені степові ґрунти.

Отже, для фінансово-економічної характеристики підприємства розглянемо середньорічну чисельність робітників підприємства зайнятих у сільському господарстві у 2008-2010 роках.

Таблиця 2.1 Середньорічна чисельність працівників у ПП «Дніпро»

Чисельність працівників, чол.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р. +,-
Середньооблікова чисельність зайнятих у сільському господарстві	54	41	39	-15
в т.ч. зайнятих у рослинництві	54	41	39	-15

Як видно із таблиці 2.1 усі працівники підприємства зайняті у рослинництві. Так у 2008 році чисельність працівників складала 54 чоловіки, у 2009 році 41 чоловік, а у 2010 році лише 39 чоловік, що нижче за рівень 2008 року на 15 чоловік.

Далі у таблиці 2.2 розглянемо склад та структуру земельних угідь господарства у 2008-2010 роках.

Таблиця 2.2 Склад та структура земельних угідь у ПП «Дніпро»

Групи земельних угідь	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 2010 р. від 2008 р., +,-
	га	%	га	%	га	%
Всього земельних угідь	2102,3	100,00	2183	100,00	2072	100,00	-30,3
В т.ч. рілля	2047,6	97,40	2113	96,79	1985	95,80	-62,6
Сіножаті та пасовища	54,7	2,60	70	3,21	87	4,20	32,3

Отже, як ми бачимо на протязі 2008-2010 років загальна площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 30,3 га, в тому числі площа ріллі зменшилася на 62,6 га, за рахунок трансформації земельних угідь (32,3 га) у сіножаті і пасовища. Так у 2008 році рілля складала 97,40% усіх угідь, а у 2010 році уже 95,80%.

Розглянемо фінансові результати реалізації продукції у таблиці 2.3.

Розглядаючи відносний показник економічної ефективності реалізації продукції сільського господарства - рівень рентабельності варто зазначити, що він залежить від двох основних показників: собівартості реалізованої продукції та чистого прибутку.

Таблиця 2.3 Фінансові результати реалізації продукції у ПП «Дніпро»

Показники, тис.грн.	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 2010 р. від 2008 р.,+,-
Дохід (виручка від реалізації)	6176,9	9114,9	11106	4929,1
ПДВ	1029,5	1519,1	1851	821,5
Чистий дохід (виручка від реалізації)	5147,4	7595,8	9255	4107,6
Собівартість реалізованої продукції	4100,5	5580	7265	3164,5
Валовий прибуток (збиток)	1046,9	2015,8	1990	943,1
Адміністративні витрати	265	3567	315	50
Фінансові витрати	341,9	350,3	348	6,1
Надзвичайні витрати	230	280	-	-
Чистий прибуток	210	2077,6	1960	1750
Рівень рентабельності,%	5,12	37,23	26,98	21,86 в.п.



Отже у 2008 році даний показник становив 2,12%, у 2009 році 37,23%, а вже у 2010 році 26,98%, що на 21,86 в.п. більше, ніж у 2008 році. При цьому варто зазначити, що собівартість реалізованої продукції у 2008 році становила 4100,5 тис.грн., а у 2010 році на 3164,5 тис.грн., - 7265 тис.грн. При цьому сума чистого прибутку виросла всього на 1750 тис.грн., та у 2010 році склала 1960 тис.грн.

Далі проаналізуємо склад та структуру основних засобів ПП «Дніпро» у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Склад та структура основних засобів ПП «Дніпро»

Групи основних засобів	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 2010 р. від 2008 р.,+,-
	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%
Будинки споруди та передавальні пристрої	246,6	11,62	95,7	5,58	323	12,48	76,4
Машини та обладнання	1738,7	81,93	1537	89,66	1283	49,57	-455,7
Транспортні засоби	137	6,46	81,6	4,76	982	37,94	845
Разом	2122,3	100,00	1714,3	100,00	2588	100,00	465,7

Вартість основних виробничих фондів господарства зросла у 2010 році зросла на 465,7 тис.грн., у порівнянні з 2008 роком та склала 2588 тис.грн.

Також варто зазначити, що у структурі основних засобів у 2008 році займали машини та обладнання - 81,93%. У 2009 році - 89,66%. А вже у 2010 році ситуація трішки змінилася і частка машин та обладнання у структурі основних засобів склала всього 49,57%, на другому місці транспортні засоби 37,94%, та будинки споруди і передавальні пристрої - 37,94%.

Також відмітимо, вартість будинків і споруд виросла на 76,4 тис.грн. у 2010 році, а транспортних засобів на 845 тис.грн. Зменшилася лише вартість машин і обладнання на 455,7 тис.грн.



2.2 Показники стану, та ефективності використання основних засобів

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів ви-значається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва [19 С.139-145].

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними засобами;

2) стан основних засобів;

3) ефективність використання основних засобів (рис. 2.1).

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства. Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість -- до зменшення.



Рис. 2.1. Показники забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Для аналізу ефективності використання основних виробничих фондів ПП «Дніпро» у 2008-2010 роках ми розрахуємо показники:

1. Фондовіддача - відбиває відношення вартості продукції до вартості фондів (можна використовувати показник валової, товарної або реалізованої продукції).

2. Фондоємність - відношення вартості фондів до вартості виробленої продукції (валової, товарної, реалізованої).

3. Фондоозброєність - відношення вартості основних фондів до середньосписковї чисельності промислово - виробничого персоналу.

4. Рентабельність - відношення балансового прибутку до вартості ОФ, помноженій на 100%.

Вплив використання ОФ на фінансово-господарську діяльність підприємства відбувається через:

- собівартість продукції;

- показники фондовіддачі.

Таблиця 2.5 Показники ефективності використання основних виробничих фондів ПП «Дніпро»

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р.,+,-
Основні виробничі фонди, тис. грн.	2122,3	1714,3	2588	465,7
Валова продукція, тис. грн.	6176,9	9114,9	11106	4929,1
Кількість працівників, чол.	54	41	39	-15
Площа с.-г. угідь, га	2102,3	2183	2072	-30,3
Фондозабезпеченість, тис.грн.	100,95	78,53	124,90	23,95
Фондоозброєність, тис.грн.	39,30	41,81	66,36	27,06
Фондовіддача, грн.	2,91	5,32	4,29	1,38
Фондомісткість, грн.	0,34	0,19	0,23	-0,11

Проаналізувавши ефективність використання основних виробничих засобів ПП «Дніпро» варто відзначити, що показник фондозабезпеченості у 2010 році виріс у порівнянні з 2008 роком на 23,95 тис.грн., а фондоозброєність на 27,06 тис.грн. Позитивним варто відзначити те, що виросла фондовіддача на 1,38 грн., фондомісткість зменшилась на 0,11 грн.



2.3 Знос та амортизація основних засобів господарства

Розрізняють два види зносу основних засобів -- фізичний і моральний (рисунок 2.2).

Рис. 2.2 Види зносу

Фізичний знос -- це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів [20 С.13-20].

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос -- це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих засобів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих засобів. Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих засобів.

Зв = [В(100 - І)]: 100 (2.1)

де Зв-- залишкова вартість основних виробничих засобів;

В -- відновлювальна (первісна) вартість основних виробничих засобів;

І -- ступінь зносу основних виробничих засобів, %.

Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.

Амортизація -- це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Безпосередньо відносяться до складу валових витрат звітного періоду:

витрати на придбання основних засобів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних засобів у виробництві інших основних засобів, призначених для такої реалізації;

кошти та витрати на утримання основних засобів, що перебувають на консервації.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування.

Відповідно до чинного законодавства суб'єктам підприємницької діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації застосовувати залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва з поправкою на індекс інфляції.

Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації. Завдяки прискореній амортизації зменшуються втрати від морального старіння основних виробничих засобів.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тім, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних засобів підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням їх у наступні роки.

Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.



(2.2)

де А-- сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Бб-- балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н-- норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду в таких розмірах.

На календарний рік	На квартал
Група 1 -- 5%	Група 1 -- 1,25% (5:4)
Група 2 -- 25%	Група 2 -- 6,25% (25:4)
Група 3 -- 15%	Група 3 -- 3,75% (15:4)

Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б = Бз + П - В - А(2.3)

де Б	-- балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду;
Бз	-- балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;
П	-- сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;
В	-- вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному;
А	-- сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

З наведеної формули випливає, що витрати на придбання основних засобів збільшують балансову вартість відповідної групи з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, коли підприємство зареєстроване як платник такого податку.

У разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних засобів групи І у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи І зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів групи І та нематеріальних активів включається до валових доходів, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат підприємства.

У разі виведення з експлуатації основних засобів груп 2 і 3 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних засобів. Якщо сума вартості основних засобів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу підприємства відповідного періоду [21 С.83-97].

У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи І у зв'язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

У разі виведення з експлуатації окремих основних засобів груп 2 і 3 у зв'язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість груп не змінюється. Уведення таких основних засобів в експлуатацію після капітального ремонту, реконструкції та модернізації збільшує балансову вартість групи основних засобів тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами.

Якщо підприємство приймає рішення про ліквідацію окремого об'єкта основних засобів групи І, балансова вартість такого об'єкта не відноситься до валових витрат і відшкодовується за рахунок власних джерел підприємства.

Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних засобів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних засобів, які вибувають з виробничого процесу через зношення.

Розглянемо знос основних виробничих фондів ПП «Дніпро» у 2008-2010 роках у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Знос основних засобів ПП «Дніпро»

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р.,+,-
Залишкова вартість	1714,3	1698	1720	5,7
Первісна вартість	2122,3	2286	2588	465,7
Знос	408	588	868	460

Отже, як показують нам дані балансів підприємства за 2008-2010 роки сума зносу зросла на 460 тис.грн. Так у 2008 році сума зносу склала 408 тис.грн., у 2009 році 588 тис.грн., а у 2010 році 868 тис.грн.

Так само зросла і первісна вартість на початок року зросла на 465,7 тис.грн. У 2008 році вона складала 2122,3 тис.грн, у 2009 році 2286 тис.грн., а у 2010 році 2588 тис.грн.

2.4 Джерела фінансового відтворення основних засобів підприємства

В своїх наукових дослідженнях Боброва О. Г. зазначає, що джерела формування та відтворення основних засобів поділяються на внутрішні та зовнішні. Такий підхід можна було б розглядати як узагальнюючий, проте при детальному аналізі автор відносить до зовнішніх джерел бюджетне фінансування, банківські кредити, емісію цінних паперів, а також внески трудових колективів, що, вважаємо, не зовсім відповідає визначенню зовнішнього фінансування [27 С.139-145].

Інша група вчених-економістів при розгляді джерел фінансування виробничих інвестицій, маючи на увазі саме джерела відтворення основних засобів, не розмежовують їх за способом залучення, а класифікують в залежності від форми відтворення основних засобів. Так, для фінансового забезпечення простого відтворення основних засобів вчені вважають доцільним використання акумульованих коштів, що нагромаджені в результаті амортизаційних відрахувань. Вчений-економіст Непотенко Д. В. виділяє такі джерела внутрішніх інвестицій підприємства щодо формування та відтворення основних засобів, як фондовий ринок, банківське кредитування, іпотека, лізинг тощо.

Домінуючою проблемою, що перешкоджає активному технічному оновленню основних засобів в сільськогосподарському секторі є значна нестача коштів, які могли б бути спрямовані на забезпечення цього процесу. Окрім того, сформована ситуація ускладнена відсутністю дієвого та ефективного механізму часткового компенсування вартості новопридбаної техніки агровиробничого призначення з боку держави. Так, недостатньо розробленими, на наш погляд, є передумови для вдалого функціонування введеного в дію Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”, згідно якого передбачено до 40 % державної компенсації вартості техніки і обладнання, що були поставлені сільськогосподарським виробникам, а також підприємствам харчової та переробної промисловості. Відповідними вповноваженими владними структурами не сформовано достатнього фінансового забезпечення щодо його дієвого виконання, а обсяги наявних коштів, що передбачено на означені цілі суттєво відрізняються від оптимальних.

Труднощі у виборі та гармонізації структури джерел фінансування, необхідних для формування та відтворення основних засобів ускладнюються ще й розбіжностями в теоретичних підходах щодо класифікації таких джерел. Зауважимо, що відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування відтворення чи формування основних засобів є: власні фінансові ресурси; позичені фінансові ресурси; кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; кошти державного та місцевих бюджетів; кошти іноземних інвесторів.

Разом з тим, важливе значення щодо формування вдалої структури джерел фінансового забезпечення потреб у відтворенні основних засобів відіграє комплексна система відповідних чинників:

- темпи зростання реалізації готової продукції та їх стабільність;

- структура активів підприємства;

- стан ринку капіталу;

- відсоткова політика комерційних банків;

- суть стратегічних цільових рішень щодо управління фінансовими ресурсами підприємства.

На нашу думку, виділення таких чинників обумовлене тим, що вони надають можливість проаналізувати комплекс критеріїв щодо різних аспектів діяльності підприємства та вивести достатньо обґрунтований висновок щодо реальних обсягів потреби у відтворенні основних засобів.

Вважаємо, що, в умовах інтенсифікації ринкових відносин, власним джерелам необхідно відводити чільне місце та пріоритетне значення у забезпеченні фінансування відтворювальних процесів на підприємстві.

Амортизаційні відрахування підприємств, беззаперечно, відіграють важливу роль в інвестиційному забезпеченні економіки, та, як зазначають науковці Інституту економіки НАН, - є головним джерелом фінансування інвестицій в основні засоби у будь-якій постіндустріальній країні. Важливо, що за рахунок амортизації розвинені економіки забезпечують понад 70 % валових капіталовкладень, які є вкладеннями на систематичній основі, що підтримують кругообіг основного капіталу [25 С.154-181].



Рис. 2.3 Класифікація та напрями використання джерел фінансування відтворення основних засобів на підприємстві



3. Шляхи підвищення фінансового забезпечення відтворення основних засобів

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого -- дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість [9 С.240].

Для підвищення фінансового забезпечення відтворення основних засобів підприємство може прийняти наступні заходи:

введення в дію не встановленого обладнання, заміна і модернізація його;

скорочення цілоденних і внутрішньо системних простоїв.

Усунення даного недоліку може бути досягнуте шляхом введення прогресивних організаційних і технологічних заходів.

підвищення коефіцієнта змінності, яке може бути досягнуте застосуванням оптимального графіка роботи підприємства, включаючий ефективний план проведення ремонтних і налагоджувальних робіт;

більш інтенсивне використання обладнання;

впровадження заходів НТП;

підвищення кваліфікації робочого персоналу, яке забезпечує більш ефективне і дбайливе поводження з обладнанням;

економічне стимулювання основних і допоміжних робітників, що передбачає залежність зарплати від випуску і якості вироблюваної продукції. Формування фондів стимулювання і заохочення робітників, що досягли високих показників роботи.

проведення соціальних робіт, що передбачають підвищення кваліфікації робітників, поліпшення умов труда і відпочинку, оздоровчі заходи та інші заходи, що позитивно впливають на фізичний і духовний стану робочого.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший -- показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий -- показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів.

Політика управління основними засобами представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання.

ПП «Дніпро», насамперед, необхідно приділити увагу саме забезпеченню своєчасного відновлення основних засобів в процесі їхнього використання. Характер і періодичність відновлення основних засобів пов'язані з процесом руху їхньої вартості.

Ефективність використання основних засобів крім показника рентабельності характеризується показником фондовіддачі (відношення обсягу виробленої або реалізованої продукції до середньої вартості основних засобів).

Використовуючи в процесі управління ефективністю основних засобів показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відбудовна вартість основних засобів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде врахований фактор інфляції, який в прибутку й обсязі продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці варто використовувати залишкову вартість основних засобів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.

Зростання ефективності використання основних засобів дозволяє скоротити потреба в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання основних засобів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищення темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Підходи до фінансування необоротних активів не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Можна затверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг формованих необоротних активів фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.

Підходи до формування оптимальної структури джерел фінансування власних основних засобів зводяться до двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг формованих основних засобів фінансується винятково за рахунок власного капіталу (представляючи собою вкрай консервативний підхід до фінансування, він забезпечує зростання фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному фінансуванні основних засобів за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.