Амортизаційна політика підприємства та її вплив на фінансову діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики і продовольства України

Уманський національний університет садівництва

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра фінансів і кредиту

Курсова робота

«Амортизаційна політика підприємства та її вплив на фінансову діяльність»

Науковий керівник, Бондаренко Н.В.

Виконала :

Цуркан Оксана

Умань 2011



Зміст

Вступ

І. Теоретичні засади здійснення амортизаційної політики

ІІ. Фінансово-економічна характеристика та практичні засади здійснення амортизаційної політики на прикладі ПП «Дніпро»

2.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства

2.2 Методи нарахування амортизації

2.3 Аналіз амортизаційної політики ПП «Дніпро»

ІІІ. Напрями вдосконалення амортизаційної політики ПП «Дніпро»

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Процес зносу й поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлюваний за їхньою участю продукт називається амортизацією. Водночас амортизація є елементом системи оподаткування прибутку підприємств.

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів. Вони являють собою кошти для простого відтворення основних засобів. Проте якщо в результаті технічного прогресу у відповідних галузях народного господарства відбувається зниження собівартості засобів виробництва, що там створюються, і, відповідно, зниження оптових цін на них, то амортизаційні кошти можуть виступати і як джерело розширеного відтворення основних засобів.

Амортизаційні кошти накопичуються підприємствами поступово і використовуються для вкладень в основні засоби не відразу, а в міру накопичення. Тому якийсь час вони є вільними, відкладаються на банківських рахунках або вкладаються підприємствами в оборотні засоби й засоби обігу. Вкладення цих коштів (які є частиною фонду основних коштів) в оборотні засоби й засоби обігу переконливо свідчить про неприпустимість змішування понять "основні засоби", "засоби обігу" з фінансовими поняттями "основні кошти", "оборотні кошти": вочевидь, у даному разі мова йде про фінансування оборотних засобів і засобів обігу за рахунок основних коштів. Така позиція, проте, в економічній літературі та господарській практиці поки що не знаходить визнання. Зазвичай вільні амортизаційні кошти відносять до оборотних коштів.

Об'єктом дослідження є фінансова діяльність підприємств.

Предмет дослідження - фінансове забезпечення простого відтворення засобів підприємства (амортизаційна політика).

Метою курсової роботи є дослідження амортизаційної політики.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити теоретико-методологічні засади здійснення амортизаційної політики;

– розглянути методи нарахування амортизації;

- обґрунтувати основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в Україні.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої ваги амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Але це можливо лише за умов проведення ефективної амортизаційної політики підприємства.

Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання (будівництво, монтаж) і витрати на поліпшення основних засобів (реконструкція, модернізація). Виходячи з цього побудована система нарахування амортизації, причому вона побудована за різними, несхожими між собою принципами в системі податкового обліку (для цілей оподаткування) та в системі бухгалтерського обліку.



І. Теоретичні засади здійснення амортизаційної політики

амортизація знос вартість фінансовий

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори[11 С.42].

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) К_тес, що його розраховують за формулою:

(1.1)

де В₁, В₀ - повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; П₁, П₀ - відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10,15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їхнього усунення

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів - це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування[9 С.26].

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів. Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:



(1.2)

де Ф - балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л - ліквідаційна вартість основних фондів; А - амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

Для здійснення правильної амортизаційної, політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"[3], суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації у відсотках до балансової вартості груп основних засобів (або окремих об'єкта 1-ї групи) на початок звітного періоду в такому розмірі (у розрахунку на календарний квартал):

група 1-1,25 %;

група 2 - 6,25 %;

група 3 - 3,75 %.

До 1 січня 2003 року до групи 1 належали будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

до групи 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

до групи 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.02. p. №349-ГУ норми амортизації для 1-ї, 2-ї і 3-ї груп основних фондів збільшені на 60% і становлять відповідно 2 %, 10 % і 6 % на квартал. Для нової 4-ї групи основних фондів норма амортизації становить 15 %. Вказані норми будуть застосовуватись з 1 січня 2004 року, а в 2003 році діяли такі норми:

для 1-ї групи основних фондів - 1,25 %;

для 2-ї - 6,25 %;

для 3-ї - 3,75%;

для 4-ї - 15 % на квартал.

Підприємство за власним рішенням може встановити і менші норми амортизації. Як уже зазначено, згідно внесених змін до Закону №349, з 1 січня 2003 року основні фонди підлягають розподілу не на три, а на чотири групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

До групи 4 включають відповідні основні фонди, придбані (виготовленні) після 1 січня 2003 року.

В 2003 році до першої групи, крім об'єктів основних фондів, які були там раніше, включена вартість капітальних поліпшень землі, не пов'язаних з будівництвом. Раніше її обліковували у 3-ій групі. А з 2-ої групи виключено комп'ютери та інші машини для автоматичного опрацювання інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, їх перенесено у 4-ту групу.

Підприємство до 1 січня 2003 року мало право самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів групи 3, що були придбані після набрання чинності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №283/97-ВР за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):

1-й рік експлуатації - 15%;

2-й рік експлуатації - 30 %;

3-й рік експлуатації - 20 %;

4-й рік експлуатації - 15 %;

5-й рік експлуатації - 10 %;

6-й рік експлуатації - 5 %;

7-й рік експлуатації - 5 %.

Але зазначене рішення не могло бути прийняте підприємствами, що випускали продукцію (виконували роботи, надавали послуги), ціни (тарифи) на які встановлювалися (регулювалися) державою або підприємствами, які були визнані такими, що займають монопольне становище на ринку.

З першого січня 2003 року прискореної амортизації не існує. Якщо суб'єктом підприємницької діяльності було прийнято рішення про її застосування до 2003 року, то він має право вибору:

1) продовжувати їх амортизувати за старими правилами до досягнення балансовою вартістю об'єкта нульового значення;

2) у будь-який момент прийняти рішення про зупинення застосування прискореного методу нарахування амортизації та про включення такого окремого об'єкта основних фондів за його залишковою вартістю до відповідної групи основних фондів, амортизуючи їх у звичайному порядку.

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає взаємодія економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні, тобто на рівні підприємств та на загальнодержавному рівні.

На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

На мікроекономічному рівні під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є у розпорядженні підприємств.

Необхідно зосередити свою увагу на тому, що управління амортизаційною політикою являється найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Для розв'язання існуючої проблеми в амортизаційній політиці необхідно опиратися на сам термін "амортизація", а потім вже починати з відповідних рахунків проведених за період визначеного моменту часу. І це не випадково, тому що багато хто із фахівців цього напрямку і досі не мають навіть єдиної точки зору щодо визначення поняття "амортизація" яке представляє собою основу амортизаційної теорії економічного розвитку. Більшість розвинутих індустріальних країн світу вже перейшли до застосування нового тип амортизаційного розвитку економіки. Останнім часом амортизаційна теорія економічного зростання почала знаходити все більше прихильників і в нашій країні[7 С.6].

В дискусії про економічну сутність амортизації виділяють три основні позиції, а саме:

одна група вчених вважає, що амортизація - це просто грошовий вираз зносу основних засобів;

прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції;

третя група вчених стверджує, що амортизація - це прийом або метод бухгалтерського обліку.

Причому така різноманітність поглядів є характерною не лише для початкового періоду розвитку теорії амортизації, а й для сучасного періоду. Однак, не дивлячись на неоднозначне трактування поняття амортизації, єдиної точки зору до цього часу не існує, хоча принципові вирішення цього питання є досить важливим. Найбільш поширеним у вітчизняній літературі зустрічається наступне трактування цього поняття, а саме що амортизація - це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, а також поступове перенесення їх вартості на виготовлену продукцію з метою нагромадження засобів для їх відтворення.

Наприклад, Кантор Е.Л. відмічає, що "процесс переноса возмещения износа называется амортизацией" і вважає основним завданням амортизації - "возмещение износа основных фондов". А Борисенко З.Н. в свою чергу висловлює зовсім протилежну думку "неверно отождествлять амортизацию с возмещением износа основных производственных фондов. Возмещение износа происходит не в процессе формирования амортнзационного фонда, а при последующем его использовании для замены устаревшего оборудования и в ходе капитального ремонта и модернизации".

Пелих А.С. дає наступне визначення амортизації "механизм переноса части стоимости основных фондов на вновь созданный продукт носит название амортизации и позволяет ко времени полного износа накопить денежные средства для воспроизводства". При цьому він вважає, що "амортизация в денежной форме выражает износ основних фондов и отчисляется на издержки производства на основе нормы. Ці два визначення суперечать одне одному. Спочатку автор представляє амортизацію як певний механізм. Будь-який механізм складається з конкретних елементів, які мають свої специфічні особливості, призначення та виконують в його складі свої функції. До таких складових елементів, слід віднести знос, зношення, амортизаційні відрахування, амортизаційний фонд. В другому ж визначенні ототожнюється поняття амортизації з поняттям амортизаційних відрахувань, а вони є зовсім різними, хоча і тісно пов'язані між собою. Амортизаційні відрахування - це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обґрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом. Амортизаційний фонд - це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Він утворюється лише після реалізації готової продукції, а амортизація представляє собою процесі перенесення частинами вартості основних засобів на виготовлену продукцію, тобто вона є передумовою утворення амортизаційного фонду. Отже утворення амортизаційного фонду та амортизація - це різні поняття[6 С.420].

Неточним також являється трактування амортизації як процесу перетворення вартості із товарної в грошову. Це знову ж таки мотивується тим, що амортизація охоплює не весь процес перетворення вартості засобів праці з виробничої форми в грошову, а являється лише складовою частиною цього процесу, оскільки весь він охоплює такі стадії як: виробниче використання, перенесення вартості засобів праці на виготовлену продукцію, створення амортизаційного фонду, відтворення зношених основних засобів в нові засоби праці.

Дослідивши визначення і підходи, що були запропоновані різними вченим, науковцями та економічними течіями різного часу існування, виявлено, що фактично жоден з авторів не дає повного, більш поширеного та всеохоплюючого визначення цьому терміну.

В статті "Теоретичний аспект аналізу амортизації як основи формування амортизаційної політики" В.Й.Бакай дає визначення амортизації як: "Амортизація - це складний економічний механізм, що кількісно відображає втрату знаряддями праці вартості основних засобів, які амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і поступове перенесення й на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних засобів." Головна відмінність запропонованого визначення від інших є те, що амортизація, насамперед, це економічний механізм. А більшістю авторів вона розглядається як процес, який має під собою значно вузьке твердження, ніж механізм.

Досить не зрозумілим вважається і те, що більшість фахівців зводять амортизацію до відшкодуванню зносу основних фондів, причому значно змішуючи ці поняття. Але це зовсім не так, тому що ці обидва поняття різні між собою за змістом та характеристикою. Тому слід виділяти ототожнення таких процесів, як знос та амортизація. І це можна довести до відома всіх за допомогою однією дуже простою схемою, яка дасть змогу найбільш з'ясовано показати різницю між цими двома термінами. Якщо розглянути цю схему можна зрозуміти яким чином та у якій послідовності на підприємствах здійснюється механізм руху вартості основних фондів, що є головною проблемою побудови грамотної амортизаційної політики будь-якого промислового підприємства.

Амортизацію також можна трактувати як процес послідовного перенесення вартості засобів праці, авансованої в їх придбання та в міру їх зношення на вироблену продукцію з метою формування грошового фонду для подальшого відтворення зношених основних засобів в натуральній формі. При цьому мова не йде про технічну прив'язку процесів відтворення використаних в процесі виробництва засобів праці до їх попередньої натуральної форми.

Сучасний підхід розкриття сутності амортизації не перешкоджає переливу амортизаційних відрахувань в будь-які нові натуральні форми основного капіталу при умові збереження, принципу цільового використання амортизаційних відрахувань на відтворення засобів праці, а не для використання їх, як показує вітчизняна практика, на покриття дефіциту підприємств в оборотних активах. Науково-технічний прогрес вимагає відтворення основних засобів на новій технічній основі.

Основою амортизації являється зношення основних засобів. Поняття зношення і зносу не є ідентичними. Знос - це втрата засобами праці своїх властивостей чи характеристик внаслідок певних обставин (експлуатації, впливу науково-технічного прогресу і т.п.), тобто це об'єктивно існуюче явище. Зносу підлягають всі засоби праці як діючі, так і не діючі, незалежно від їх участі в процесі виробництва (виробничі і невиробничі). Зношення - це економічний процес, відображення зносу в економічній дійсності. Зношення представляє собою процес втрати засобами праці своєї вартості. Причиною зношення може бути як фізичний так і моральний знос.

Необхідно відмітити, що при розгляді питання амортизації в основному економісти приділяють увагу тільки фізичному та моральному зносу. Зустрічаються роботи в яких по різному трактують назву того чи іншого виду зносу, але сутність їх однакова. Наприклад, Покропивний С.Ф. розглядає "техніко-економічне старіння основних фондів" і дає наступне визначення "це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, то виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Зазначене визначення на сто відсотків ідентичне змісту морального зносу.

На сучасному етапі суспільного і технічного розвитку особливої актуальності набуває соціальний знос засобів праці, який визначається ступенем розбіжності соціальних характеристик засобів праці з їх суспільно нормальним рівнем.

Такі розбіжності можуть виникати внаслідок двох причин: якщо внаслідок кричного зносу об'єкта основних засобів змінились його соціальні характеристики (знизилась безпечність, збільшились шкідливі викиди і т.п.) або якщо змінився сам рівень суспільно нормальних соціальних характеристик (підвищились вимоги дотримання умов техніки безпеки, зменшились норми максимально допустимих концентрацій шкідливих речовин).

В першому випадку соціальний знос являється елементом фізичного зносу, а в другому - морального. Соціальна форма як фізичного, так і морального зносу разом складає єдине поняття соціального зносу. Таким чином, поняття "соціальний знос засобів праці" має відносну самостійність і відіграє суттєву роль при аналізі соціально-економічних процесів, які відбуваються при оновленні виробничого потенціалу[12 С.244].

В залежності від характеру впливу нової техніки і технології на людину (безпосередньо на робочому місці чи опосередковано, через навколишнє середовище) можна виділити два різновиди соціального зносу: соціальний і екологічний.

Соціальна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка покращує умови праці, а також змінами в рівні суспільно нормальних норм (перш за все по умовам праці).

кологічна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка в меншій мірі ніж попередня справляє негативний вплив на навколишнє середовище, а також введенням більш жорстких норм та обмежень на ступінь (характер впливу виробництва на навколишнє середовище.

Отже, як видно із вище наведеного матеріалу, причиною зношення основних засобів може бути не тільки фізичний і моральний знос, але й соціальний у всіх його формах.

Розглядаючи економічну природу амортизації доцільно виділити три концепції амортизації: класичну, економічну та фіскальну.

Класична концепція базується на принципах теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці. В її основі лежить ідея постійної заміни основних засобів, їх відтворення в любій новій натуральній формі, яка б відображала досягнення науково-технічного прогресу, а не забезпечення повернення авансованої вартості на створення засобів праці.

Характерною рисою є відсутність технічної прив'язки заново створених основних засобів з їх попередньою натуральною формою. Згідно цієї концепції амортизація повинна забезпечити відтворення основних засобів по вартості, яка б відображала сучасні суспільно-необхідні затрати праці на їх створення. Амортизаційний фонд формується в залежності від потреб відтворення засобів праці.



ІІ. Фінансово-економічна характеристика та практичні засади здійснення амортизаційної політики на прикладі ПП «Дніпро»

2.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства

Приватне підприємство «Дніпро» зареєстроване та знаходиться за адресою с.м.т. Голованівськ Кіровоградської області, 26500.

Ґрунти, котрі переважають у господарстві - сірі чорноземи та опідзолені степові ґрунти.У шарі ґрунту 0-60 см вміст гумусу 3,36 %, рухомих сполук - азоту, фосфору і калію - відповідно, 16,2; 11,2 і 26,0 мг/100 г ґрунту; кислотність - нейтральна.

Рельєф підприємства переважно рівнинний, але подекуди є крупні схили, інколи яри, а це спричинює в деяких випадках не високопродуктивне використання сільськогосподарської техніки. Весняні та дощові води змивають родючий шар ґрунту, іноді й посіви, що призводить до збільшення в господарстві матеріальних затрат. Трапляються влітку випадки граду, що також не дуже сприяє виробництву.

Помірно-континентальний клімат сприятливий для сільськогосподарського виробництва. Середньорічна кількість опадів від 270мм до 360мм. Найхолодніший місяць - січень(-30-35^оС), найтепліший - липень (+36+40^оС). Зими мало снігові, сніговий покрив нестабільний.

Низька температура взимку, без достатнього снігового покриву призводить до вимерзання озимих, висока температура влітку - до швидкого висушування, що знижує урожайність зернових в період наливу і достигання зерна.

Нерівномірність опадів також негативно позначається на врожаї, а під час збирання останнього надмірні дощі заважають проведенню робіт, призводять до великих втрат.

Середня тривалість вегетації до 220 днів, а період активної вегетації - 165-175 днів. Опади випадають нерівномірно.

Перш за все проаналізуємо чисельність працівників зайнятих у сільському господарстві підприємства в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Чисельність працівників ПП «Дніпро»

Чисельність працівників, чол.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р. +,-
Середньооблікова чисельність зайнятих у сільському господарстві	54	41	39	-15
в т.ч. зайнятих у рослинництві	54	41	39	-15

Як ми бачимо, середньорічна чисельність працівників у господарстві зменшилася протягом досліджуваного періоду на 15 чоловік. Також варто зазначити, що підприємство займається лише рослинництвом. Так, як основним дослідженням курсової роботи є амортизація, доцільним буде проаналізувати основні та оборотні засоби господарства. У таблиці 2.1 розглянемо склад та структуру основних засобів ПП «Дніпро».

Таблиця 2.2 Склад та структура основних засобів ПП «Дніпро»

Групи основних засобів	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 2010 р. від 2008 р.,+,-
	тис.грн	%	тис.грн	%	тис.грн	%
Будинки споруди та передавальні пристрої	246,6	11,62	95,7	5,58	323	12,48	76,4
Машини та обладнання	1738,7	81,93	1537	89,66	1283	49,57	-455,7
Транспортні засоби	137	6,46	81,6	4,76	982	37,94	845
Разом	2122,3	100,00	1714,3	100,00	2588	100,00	465,7

З таблиці 2.2 видно, що вартість основних засобів у ПП «Дніпро» в 2008 році становила 2122,3 тис.грн., у 2009 році 1714,3 тис.грн., а у 2010 році 2588 тис.грн.. У 2010 році левову частку у структурі зайняли машини і обладнання 1283 тис.грн., а найменшу частину будинки та споруди 323 тис.грн. Проаналізуємо склад та структуру оборотних засобів у таблиці 2.3.



Таблиця 2.3 Склад та структура оборотних засобів ПП «Дніпро»

Групи основних засобів	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 2010 р. від 2008 р.,+,-
	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%
Виробничі запаси	10	0,48	6	0,28	10	0,23	0
Незавершене виробництво	501	23,9	651	30,17	590	13,45	89
Готова продукція	1562	74,8	1499	69,46	3780	86,20	2218
Грошові кошти	15	0,72	2	0,09	5	0,11	-10
Разом	2088	100	2158	100,0	4385	100,0	2297

Вартість оборотних виробничих фондів у 2008 році склала 2088 тис.грн., у 2009 році 2158 тис.грн., а у 2010 році 4385 тис.грн.

Так у 2008 році готова продукція становила 74,8% структури, та незавершене виробництво 23,9%. У 2009 році готова продукція складала 69,46% структури, а незавершене виробництво 30,17%. У 2010 році вартість виробничих запасів не змінилася, незавершене виробництво зросло на 89 тис.грн.Вартість готової продукції збільшилася на 2218 тис.грн., а грошові кошти зменшилися на 10 тис.грн. На сам кінець проаналізуємо склад та структуру земельних угідь господарства у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Склад та структура земельних угідь у ПП «Дніпро»

Групи земельних угідь	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 2010 р. від 2008 р., +,-
	га	%	га	%	га	%
Всього земельних угідь	2102,3	100,00	2183	100,00	2072	100,00	-30,3
В т.ч. рілля	2047,6	97,40	2113	96,79	1985	95,80	-62,6
Сіножаті та пасовища	54,7	2,60	70	3,21	87	4,20	32,3

Загальна площа земельних угідь в ПП «Дніпро» зменшилася на 30,3 га у 2010 році. Площа ріллі у 2008 році становила 2047,6 га, у 2009 році 2113 га, а у 2010 році 1985 га. Площа сіножатей і пасовищ у 2008 році становила 54,7 га, у 2009 році 70 га, а у 2010 році 87 га.



Таблиця 2.5 Фінансові результати реалізації продукції у ПП «Дніпро»

Показники, тис.грн.	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 2010 р. від 2008 р.,+,-
Дохід (виручка від реалізації)	6176,9	9114,9	11106	4929,1
Собівартість реалізованої продукції	4100,5	5580	7265	3164,5
Чистий прибуток	210	2077,6	1960	1750
Рівень рентабельності,%	5,12	37,23	26,98	21,86 в.п.

У таблиці 2.5 наведено фінансові результати реалізації продукції у ПП «Дніпро» у 2008-2010 роках. Так виручка від реалізації виросла у 2010 році на 4929,1 тис.грн., та склала 11106 тис.грн.

Собівартість реалізованої продукції у 2008 році складала 4100,5 тис.грн., у 2009 році 5580 тис.грн., а у 2010 році 7265 тис.грн., що більше від рівня 2008 року на 3164,5 тис.грн.

В результаті діяльності було отримано чистий прибуток: у 2008 році 210 тис.грн., у 2009 році 2077,6 тис.грн., а у 2010 році 1960 тис.грн.

Рівень рентабельності зріс на 21,86 в.п. через те, що виручка від реалізації зросла більше ніж собівартість реалізованої продукції. Так у 2010 році рівень рентабельності виробництва склав 26,98%.

2.2 Методи нарахування амортизації

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об'єктів основних засобів та способів їх використання.

Підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів), згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженим Наказом Міністерства фінансів від 27 квітня 2000 року № 92, який набув чинності з 1 липня 2000 року, застосовуючи такі методи: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий[5 С.231].

Три останні є методами прискореної амортизації. Крім того, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством. Але, на жаль, поки що на практиці підприємства змушені застосовувати лише методи нарахування амортизації, передбачені п. 26 Положення (стандарту) 7 "Основні засоби": "підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством". Тому, що навряд чи на підприємстві підуть сьогодні на ризик нараховувати амортизацію одним із інших п'яти методів, оскільки використання їх не передбачено податковим законодавством.

Але в цьому випадку підприємство повинно розуміти, що суми амортизації, нараховані відповідно до вимог податкового обліку, для формування прибутку з метою оподаткування та для формування витрат будуть відрізнятися.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 пункту 26 Положення (стандарту) 7. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта 100% його вартості.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання та переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.

Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними методами (за умови незмінності первісне визначених облікових оцінок.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством, або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

І. Податковий метод зменшення залишкової вартості

Відповідно до п. 8.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п. 8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду.

ІІ. Податковий метод прискореної амортизації

Як уже зазначалось, підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів третьої групи, придбаних після набуття чинності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за такими річними нормами: 1 рік - 15%, 2 рік - 30%, 3 рік - 20%, 4 рік - 15%, 5 рік - 10%, 6 рік - 5%, 7 рік - 5%. Амортизація нараховується від первісної вартості об'єктів основних засобів.

Розглянемо нарахування амортизації прискореним методом за податковим законодавством і за новим податковим законодавством у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Нарахування амортизації прискореним методом за податковим законодавством

Рік	Амортизаційні відрахування за рік	Накопичена амортизація (знос) на кінець року	Залишкова вартість на кінець року
0	-	-	25000
1	25000 ? 15% = 3750	3750	21250
2	25000 ? 30% = 7500	11250	13750
3	25000 ? 20% = 5000	16250	8750
4	25000 ? 15% = 3750	20000	5000
5	25000 ? 10% = 2500	22500	2500
6	25000 ? 5% = 1250	23750	1500

ІІІ. Прямолінійний метод амортизації основних засобів

За цим методом витратами поточного періоду впродовж усього строку корисного використання активу визначається завжди однакова частина вартості об'єкта основних засобів, що амортизується.

Сума амортизації визначається діленням вартості основних засобів, що амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів. Суму нарахованої амортизації також можна розраховувати як добуток вартості основних засобів, і норми амортизації. Річна норма амортизації за цим методом є величиною зворотною очікуваному строку використання об'єкта у відсотках.

Ця сума амортизації із року в рік, впродовж строку корисного використання об'єкта, включатиметься у витрати підприємства і відображатиметься у звіті про фінансові результати. На цю суму рівномірно збільшуватиметься накопичена амортизація (знос) і відповідно зменшуватиметься залишкова вартість об'єкта основних засобів, які відображаються у Балансі підприємства.

Цей метод використовується для тих об'єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби, і для яких основним чинником, який обмежує строк служби, є їх фізичне старіння.

Він найбільш поширений у світі і порівняно з іншими методами амортизації найбільш простий у застосуванні. Використання цього методу цілком виправдане за умови, коли не існує ймовірність швидкого морального старіння. До таких засобів належать будівлі, споруди, більшість видів виробничого устаткування, інструментів, приладів. Хоча ігнорується те, що з часом ступінь зношеності основних засобів зростає, і вони потребують більших витрат на обслуговування та ремонт.

ІV. Виробничий метод

Цей метод базується на тому, що амортизація об'єкта залежить, в основному, від інтенсивності його використання. Він застосовується, як правило, до активної частини основних засобів, які експлуатуються нерівномірно. Він ґрунтується на тому, що величина амортизації є результатом експлуатації об'єкта і залежить від обсягу виробленої на ньому продукції. Тому для визначення потрібно мати дані про розрахунковий сумарний обсяг продукції у натуральних показниках за весь строк корисного використання і фактичний обсяг одиниць продукції у конкретний період. Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації. Виробнича ставка визначається діленням різниці первісної та ліквідаційної вартості об'єкта на очікуваний загальний обсяг продукції із використанням даного обладнання. Нарахування за виробничим методом можна вважати обґрунтованим у разі, коли фактично отриманий дохід від використання основного засобу дійсно пов'язаний з обсягом виробництва за його допомогою у кожному обліковому періоді. При використанні цього методу амортизація виробничого обладнання розглядається як змінні витрати, оскільки їх сума змінюється прямо пропорційно до кількості одиниць виготовленої продукції.

3 1 липня 2000 року, з набуттям чинності довгоочікуваного Положення (стандарту) 7 "Основні засоби" підприємства України здобули право самостійно обирати методи нарахування амортизації. Серед таких методів є методи прискореної амортизації. Використання методів прискореної амортизації дозволить підприємствам швидше оновлювати виробничий апарат, матеріально-технічну базу підприємства, підвищувати та на цій основі збільшувати якість і конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках. Прискорена амортизація відображає процес зносу основного капіталу, активізує виведення з експлуатації фізично та морально спрацьованого обладнання, відповідає розширенню самостійності підприємств і розвитку ринкових відносин, виконує завдання прискореного оновлення основного капіталу[5 С.240].

V. Метод зменшення залишкової вартості

Згідно з цим методом, річна сума амортизації визначається як добуток річної норми амортизації на залишкову вартість об'єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).

(2.1)



де Т - кількість років корисного використання об'єкта основних засобів.

VІ. Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом подвоюється і застосовується до залишкової вартості об'єкта. У зарубіжній практиці його ще називають методом подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить. Її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік.

Цей метод обмежує свободу вибору прискорення вітчизняним бухгалтерам. Водночас надання такого права, як зазначають фахівці, збільшує суб'єктивізм в обліку.

VІІ. Кумулятивний метод.

Метод полягає в тому, що для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт.

Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва, і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (уповільнена амортизація). Кумулятивний метод є простим і раціональним, забезпечує повне відшкодування вартості об'єкта, що амортизується, але має певний недолік, який зарубіжні вчені вважають значним. За цього методу не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду, часто не узгоджується з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами.



2.3 Аналіз амортизаційної політики ПП «Дніпро»

Відповідно до чинного законодавства ПП«Дніпро»як базу для нарахування амортизації застосовує залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва з поправкою на індекс інфляції.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду на підприємстві визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.

А=Ба * Н/100%,

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн..

Ба - балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"[3] (далі - Закон) основні фонди підприємства поділяються на такі групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування, вартість капітального поліпшення землі);

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1. 2 і 4.

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Розглянемо на прикладі розрахунок річної норми амортизації 34% (таблиця 2.7). Єдине, що ліквідаційна вартість повинна бути трохи більшою від нуля.

Таблиця 2.7 Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості

Рік	Амортизаційні відрахування за рік	Накопичена амортизація (знос) на кінець року	Залишкова вартість на кінець року
0	-	-	25000
1	25000 ? 34% = 8500	8500	16500
2	16500 ? 34%; = 5610	14110	10890
3	10890 ? 34% = 3703	17813	7187
4	7187 ? 34% = 2445	20258	4742
5	4742 ? 34% = 1812	22070	2930
6	3130 ? 34% = 1430	23500	1500

Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених Законом.

ПП«Дніпро» відповідно до Закону застосовує щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі=[І(а-1)-10]:100,

де І(а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація.

Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних засобів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних засобів, які вибувають з виробничого процесу через зношення.



ІІІ. Напрями вдосконалення амортизаційної політики ПП «Дніпро»

В контексті сучасних економічних процесів провідне місце посідає активізація відтворення основного капіталу у ПП «Дніпро», зокрема забезпечення ефективної реновації - своєчасного й повноцінного відшкодування та оновлення елементів основного капіталу на новій техніко-технологічній основі.

Саме амортизаційна політика як діючий інструмент державного регулювання процесу відтворення основного капіталу, як складова частина інвестиційної і загальної фінансово-економічної політики повинна створювати сприятливі умови для стимулювання процесу оновлення основного капіталу, сприяти зміцненню фінансової бази підприємств, їх інноваційній орієнтації і бути інструментом поєднання підприємницьких і загальнодержавних економічних інтересів у сфері науково-технічного прогресу.

Сучасний аналіз відтворення основного капіталу і амортизаційної політики в Україні свідчить про те, що оновлення основного капіталу не здійснюється на належному рівні. Причинами цього є відсутність стимулів до оновлення основного капіталу та недосконалість економічного механізму амортизації, що не сприяє налагодженню нормального процесу відтворення.

Все це свідчить, що сьогодні досить актуальною є проблема щодо формування такої амортизаційної політики в Україні, яка б в межах загальнодержавного регламенту дала змогу кожному підприємству обирати найбільш сприятливий режим відтворення основного капіталу і успішно розвиватися всім галузям національної економіки[17 С.7].

Сутність і функції амортизації проявляють свою дію через низку складових, взаємодія яких становить зміст амортизаційної політики держави. Такими складовими є: норма амортизації та її структура, оцінка і переоцінка основного капіталу, методи нарахування амортизації та порядок використання амортизаційного фонду. Аналіз різних теоретичних підходів до визначення сутності амортизації та її ролі у відтворювальному процесі дозволив сформулювати своє бачення сутності амортизаційної політики, як складової частина інвестиційної політики, що являє собою дії держави по регулюванню процесу перенесення вартості засобів праці на створюваний продукт з наступним відновленням засобів праці. Проведення обґрунтованої амортизаційної політики сприяє зміцненню фінансової бази та інвестиційній орієнтації підприємств. Однак проблема створення економічно обґрунтованої амортизаційної політики є досить актуальною в перехідній економіці, оскільки раціональне застосування амортизаційної політики на підприємстві є важливою ланкою його фінансового управління. Підприємство завдяки застосуванню інструментів амортизаційної політики може впливати на розмір оподатковуваного прибутку і на величину чистого прибутку та грошовий потік, що залишається у його розпорядженні після оподаткування[18 С.93].

В сучасних умовах розвитку економіки в ПП «Дніпро» існує необхідність формування амортизаційної системи на узгодженні двох концепцій - “економічної” і “податкової”. Зміст «податкової» концепції амортизації полягає у списанні вартості основного капіталу за податковими нормами, що, як правило, перевищують економічно обґрунтовані. Нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємств з бюджетом відповідно до чинної податкової політики. Трансформація форм власності, господарських зв'язків та виробничих відносин, зміна організаційно-правових форм та інші зміни, що відбуваються в Україні у зв'язку з ринковою переорієнтацією, звернутися до зарубіжного досвіду. Аналіз світового досвіду інструментів амортизаційної політики і їх впливу на відтворення основного капіталу дозволяє стверджувати, що амортизаційні відрахування є одним із важливих джерел нагромадження основного капіталу. Процес еволюції амортизаційних систем у розвинених країнах є досить складним і ґрунтується на солідній науково-практичній базі. Становлення амортизаційної політики відбувається поетапно. Вироблення ж обґрунтованої амортизаційної політики дозволяє країнам стимулювати зростання інвестицій, оновлення продукції і виробничого апарату.