Оцінка та аналіз фінансового стану підприємства

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі строки.

Процес управління вартістю залучених капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Поряд з власним капіталом підприємство певну частину своїх фінансових ресурсів формує за рахунок позикового капіталу. За питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Але ж як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

· відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

· виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

· вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;

· залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безплатне фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршити фінансовий стан .

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми дебіторської та кредиторської заборгованості.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант - залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більше, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними є наступні шляхи:

· визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

· періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

· якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

· використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

· продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

· при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

· використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

· відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

· пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

· страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

· обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Висновки

Розрахунки, наведені в цій роботі, є найкращим доказом актуальності цієї теми - необхідності оцінки фінансового стану підприємства. Реальний прибуток або збиток є найвагомішим аргументом в підтвердження нашої думки.

Очевидно, що від ефективності керування фінансовими ресурсами і підприємством цілком залежить результат діяльності підприємства в цілому. Якщо справи на підприємстві йдуть самопливом, а стиль керування в нових ринкових умовах не міняється, то боротьба за виживання стає безупинною.

Загалом, не дивлячись на незадовільні фінансові результати, які були виявлені під час фінансового аналізу у другій частині цієї роботи, картина може виглядати більш оптимістично за наявністю добре продуманої цінової політики та фінансового плану.

На підприємстві існує тенденція до зниження фінансової стійкості фірми. Тому для стабілізації фінансового стану підприємства хоча б до рівня минулих років пропонується провести наступні заходи :

- необхідно в першу чергу змінити відношення до керування виробництвом,

- освоювати нові методи і техніку керування,

- удосконалити структуру керування,

- самоудосконалюватися і навчати персонал,

- удосконалювати кадрову політику,

- продумувати і ретельно планувати політику ціноутворення,

- вишукувати резерви по зниженню витрат на виробництво,

- активно займатися плануванням і прогнозуванням керування фінансів підприємства.

Як уже говорилося вище, підприємства є основними ланками господарювання і формують основу економічного потенціалу держави.

Чим прибутковіше фірма, тим більш стабільним є її дохід, тим більше стає її внесок у соціальну сферу держави, у її економічний потенціал, нарешті тим краще живуть люди, що працюють на такім підприємстві.

Узагальнивши усе вищевикладене можна зробити наступний висновок: аналіз фінансового стану необхідний, він дозволяє підприємствам на основі отриманих даних зробити відповідні висновки, підказує шляхи підвищення ефективності своєї діяльності.

Аналізом фінансового стану займаються не тільки керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції для перевірок виконання плану надходження коштів у бюджет і т.і.

Аналізуючи стан підприємства не можна забувати про загальне економічне становище в країні (інфляція, криза і т.п.), це допоможе оцінити картину на підприємстві більш реально.

Список використаної літератури