За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденції розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства, зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

Показник рентабельності виробництва має особливо важливе значення у сучасних, ринкових умовах, коли керівництву підприємства потрібно постійно приймати ряд неординарних рішень для забезпечення прибутковості, а, отже, фінансової стійкості підприємства.

Фактори, що роблять вплив на рентабельність виробництва, численні і різноманітні. Одні з них залежать від діяльності конкретних колективів, інші зв'язані з технологією й організацією виробництва, ефективності використання виробничих ресурсів, упровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Існують різні шляхи поліпшення фінансового стану підприємства:

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.

Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки т від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.

Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки користі товару недостатньо. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочиx місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства.

9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства;

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств;

ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, то забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій. їхню діяльність треба зосередити на:

розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;

практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів комерційних банків, бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури.

Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) склад та технічний рівень основних фондів;

б) масштабів виробництва та діяльності;

в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва. При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх [20].

Основними джерелами резервів збільшення суми прибутку є:

- збільшення обсягу реалізації продукції,

- зниження її собівартості;

- підвищення якості товарної продукції;

- реалізації її на більш вигідних ринках збуту і т.д. (рис.1.1).

Якщо підприємство поставило перед собою завдання подальшого росту, а виготовлена або реалізована ним продукція добре себе зарекомендувала серед споживачів і користується достатньо гнучким попитом, то таке підприємство може вибрати для себе стратегію - подальше (посування на ринок і тактику - зниження ціни.

Завдання подальшого розвитку підприємства може бути також пене шляхом розроблення нових видів продукції, що потребує витрат на технологічні дослідження, або розширення ринків збуту, що потребує витрат на маркетинг цих ринків.

Якщо оточення даного підприємства представлено порівняно невеликими фірмами, які відрізняються за своїм орієнтуванням на ринок і технологічними можливостями, то можна вибрати стратегію диверсифікації, намагаючись придбати або контролювати інші фірми.

Рис.1.1 Резерви збільшення прибутку на підприємстві

Після того, як стратегія подальшого розвитку підприємства остаточно вибрана, вона має бути перетворена в конкретний оперативний план по маркетингу, виробництву, інвестиціям, прибутку. Якщо фінансовий стан підприємства визнано незадовільним, розробляються пропозиції стосовно його санації.

Проаналізувавши фінансові результати фабрики можна зробити висновок, що прибуток від реалізації є головною складовою частиною прибутку. Для його зростання підприємство має не лише нарощувати обсяг реалізації, зменшувати витрати на придбання продукції, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями, чого в умовах діючої системи розрахунків і загального незадовільного стану економіки підприємств досягти досить складно. Але при стабільних економічних умовах господарювання основний шлях збільшення прибутку від реалізації пов'язаний зі зниженням собівартості реалізуємої продукції. Для того, щоб зменшити ціни на сировину, економічний відділ та керівництво підприємства ВАТ "Вінницька ХСФ" повинні проводити маркетингові дослідження ринку і виявляти більш вигідних постачальників, а також прагнути уникати посередників.

Структура собівартості продукції ВАТ "Вінницька ХСФ" характеризується великою питомою вагою умовно-постійних витрат. Доказом цьому ствердженню є більша залежність рівня рентабельності до змін об'єму виробництва, а також значні збитки, понесені товариством через зниження об'ємів виробництва. До умовно-постійних витрат відносяться:

- інші грошові витрати (податки, проценти за кредит);

амортизаційні відрахування;

заробітна плата з відрахуваннями;

більш 60 % допоміжних матеріалів і запчастин;

частина паливних та енергетичних ресурсів (15-20 %).

Таким чином, найбільш крупними елементами витрат є матеріали, паливо та енерговитрати.

Проаналізувавши показники діяльності підприємства, реалізації продукції та статті калькуляції собівартості продукції підприємства ВАТ "Вінницька ХСФ" і визначивши основні проблемні питання, для підвищення прибутку та зниження собівартості продукції, потрібно впровадити на підприємстві слідуючи організаційно-технічні заходи:

зменшити залишки нереалізованої продукції у плановому році;

виконання планових розрахункових показників з випуску продукції;

провести заміну морально застарілого та фізично зношеного обладнання;

реалізація заходів з енергозбереження.

Правильно вибрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні масштабам цієї діяльності прибутки. Тому виробнича діяльність підприємства, жорстко зумовлюється загальною економічною ситуацією, галузевими пропорціями і платоспроможністю населення, саме тому так важливо якісно планувати діяльність підприємства на належному рівні обліковувати всі виробничі процеси.

Я вважаю, що для вирішення проблеми зниження витрат виробництва і реалізації продукції на підприємстві ВАТ "Вінницька ХСФ" повинна бути розроблена загальна концепція (програма), яка повинна щорічно корегуватися з урахуванням обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі чинники, що впливають на зниження витрат.

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників, який комплексно характеризує якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбуваються на ВАТ "Вінницька ХСФ". Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Зниження собівартості продукції підприємства може здійснюватись внаслідок скорочення:

1) витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням використання засобів та предметів праці;

2) затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови зростання продуктивності праці;

3) адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягається розумною економією.

Основним шляхом зниження рівня собівартості продукції ВАТ "Вінницька ХСФ" є скорочення тих витрат, які мають найбільшу частку в її структурі.

Групування витрат за призначенням показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витрачено ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначення центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витрачено ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначення центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх.

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Зменшення рівня доходу від реалізації продукції залежить від постійного підвищення собівартості продукції та зменшення купівельної спроможності замовників, "цінової боротьби" між конкурентами, рекламної політики підприємства, високої конкуренції в галузі, кредиторської та дебіторської заборгованості підприємства. Саме тому необхідно формувати механізми виведення підприємства на нові етапи реалізації продукції.

Перш за все, я пропоную розробити оперативні заходи відносно зменшення собівартості продукції та зростання її реалізації. Для впровадження даних заходів можливі наступні дії:

зниження витрат на придбання продукції;

зниження собівартості продукції за рахунок зменшення постійних витрат;

зменшити ціну за рахунок зменшення собівартості продукції.

Запроваджуючи поетапно ці заходи у ВАТ "Вінницька ХСФ" можна нормалізувати та підвищити обсяги реалізації продукції, а відповідно і збільшити доходи від реалізації продукції.

Резерви збільшення виробництва продукції виявляються в процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції зростають тільки змінні витрати (пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати й ін.), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, у результаті знижується собівартість виробів.

З метою вивчення залежності між змінами обсягу вироб-ництва, сукупного доходу від продажів, витрат і чистого прибутку у ВАТ "Вінницька ХСФ" потрібно проводити аналіз беззбитковості виробництва. При цьому особлива увага має приділятися аналізу випуску продукції, що дозволить керівництву визначати критичні точки обсягу виробництва. Критичною вважається така точка обсягу продажів, при якій підприємство має витрати, рівні виторгу від реалізації всієї продукції. У цій системі немає ні прибутку, ні збитків.

Отже, що питому вагу в загальній структурі адміністративних витрат в 2009 р. займає стаття "Утримання апарату управління" - 31,7%, проте її частка в 2010 р. зменшилась на 5,8% і становила 25,9%.

Я пропоную скорочення робочих одиниць в управлінні адміністрації. Посаду інспектора з контролю за виконанням доручень можна скоротити, а його обов`язки доручити відділу маркетингу. Також, на мою думку, доцільно об`єднати відділ збуту і відділ постачання зі скороченням місць.

Отже, основним напрямком управління витратами в ВАТ "Вінницька ХСФ" є зниження витрат.

Для вирішення проблеми зниження витрат виробництва і реалізації продукції на підприємстві необхідно розробляти загальну концепцію (програму), яка повинна щорічно корегуватися з урахуванням обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі чинники, що впливають на зниження витрат та збільшення прибутку підприємства.

1.2 Розрахунок економічного ефекту від запропонованих заходів