Характеристика реальних інвестицій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему:

«Характеристика реальних інвестицій»

1.  Класифікація реальних інвестицій

До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів.

Реальні інвестиції бувають наступних видів:

інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;

інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок, фонду чистого накопичення;

валові інвестиції - як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення»

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби.

Інвестиції в основні засоби включають:

придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;

модернізація діючого обладнання;

будівництво і реконструкція будівель та споруд;

технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;

нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.

Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:

нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

нових та додаткових запасів готової продукції;

збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв'язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це - активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки [4].

Супутніми інвестиціями є:

вкладення в об'єкти, пов'язані територіально та функціонально з прямим об'єктом:

вкладення в об'єкти, безпосередньо технологічно не пов'язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т. п.);

вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

Інвестиції в НДР забезпечують та супроводжують проект. Це, перш за все:

матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп'ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень;

оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства;

- ліцензії та технології;

- навчання персоналу.

Капітальними вкладеннями називаються засоби, що вкладені в розширене відтворення основних фондів (ОФ). Звичайно на капітальні вкладення спрямовується близько 20% НД. Вони відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни.

Серед основних результатів використання капітальних вкладень необхідно виділити:

реалізацію соціальних програм;

пропорційне розміщення продуктивних сил країни;

гармонійний розвиток галузей народного господарства;

прискорення темпів науково-технічного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства;

5) реалізацію програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих фондів;

6) здійснення важливих будівництв[1].

Найбільш загальною є наступна класифікація реальних інвестицій.

За джерелами фінансування:

централізовані - за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;

нецентралізовані - за рахунок довгострокових банківських кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.

Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки централізованих капітальних вкладень. Така ситуація пов'язана із державною політикою у фінансовій та банківській сферах.

Галузевий розподіл реальних інвестицій на нинішньому етапі має наступний вигляд:

машинобудування та металообробка;

торгівля та громадське харчування;

будівництво;

целюлозно-паперова промисловість;

промисловість будівельних матеріалів та ін.
Регіональний розподіл. Обсяг залучених інвестицій у різні регіони залежить від:

стану інвестиційного клімату;

послідовності проведення ринкових реформ;

рівня розвитку економічного потенціалу;

динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури;

- ефективності використання природних та трудових ресурсів;
За формам відтворення виділяють наступні види реальних інвестицій:

- нове будівництво - створення виробничих потужностей на нових майданчиках за новими проектами;

- розширення виробництва - будівництво нових підприємств га розширення діючих виробничих підрозділів основного та допомого призначення;

реконструкція виробництва - переобладнання діючих цехів виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому;

технічне переоснащення виробництва - комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв шляхом механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадженням прогресивної технології та ноу-хау, заміщення фізично зношеного обладнання [3].

Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються наступні показники.

обсяг інвестицій, тобто вартісне відображення капіталу, що вкладається.

норма інвестицій, що є відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту чи валового внутрішнього продукту

3) коефіцієнт приросту капіталомісткості, що характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період.

коефіцієнт капіталомісткості = Валові інвестиції / Приріст ВНП.

накопичення - це використання частини НД на розширене відтворення.

Навіть у країнах з ринковою економікою ці показники неоднакові, їх рівень коливається залежно від рівня країни, складу її економіки в поточному періоді.

2. Поняття інвестиційного проекту. Життєвий цикл інвестиційного проекту

Поняття «інвестиційний проект» має два значення.

діяльність, яка передбачає здійснення комплексу заходів для досягнення визначеної мети.

система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, що необхідні для здійснення визначених заходів, які містять їх опис.

Проекти прийнято поділяти на тактичні та стратегічні.

Тактичні - проекти, пов'язані із.збільшенням обсягів виготовлення продукції, підвищенням якості, модернізацією обладнання.

Стратегічні - проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва [9].

Типовими у світовій практиці прийнято вважати наступні види проектів:

1) заміна застарілого обладнання як природний процес у рамках діючого бізнесу. Звичайно такі проекти не потребують докладного обґрунтування і тривалого прийняття рішень. Альтернативність можлива лише в тому випадку, коли існують декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них;

заміна обладнання з метою зниження виробничих витрат. Мета подібних проектів - заміна морально застарілого обладнання. Цей тип проектів передбачає аналіз вигідності кожного окремого проекту, бо більш досконале обладнання не завжди вигідне з фінансової точки зору;

збільшення випуску продукції та розширення ринку послуг. У даному випадку необхідно детально аналізувати реальність комерційного здійснення проекту з обґрунтуванням розширення ринкового простору/ а також його фінансову ефективність;

розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. У цих проектах усі стадії аналізу важливі, бо це є стратегічним рішенням і помилка при розробці проектів даного типу може призвести до суттєвих наслідків;

проекти, що мають екологічну спрямованість. Ці проекти за своїм змістом завжди пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, тому саме екологічному аналізу приділяється головна увага [2].

Життєвий цикл проекту - це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях його підготовки, реалізації та експлуатації.

Цикл проекту є певною схемою або алгоритмом, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при його розробці та впровадженні.

Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоновано бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз - передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної.

Передінвестиційна фаза має наступні стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту - попереднє техніко-економічне обгрунтування, висновок за проектом і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання та укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск[8].

Життєвий цикл проекту Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, та короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу [7].

Універсальним підходом до визначення робіт, які відносяться до різних фаз і стадій циклу проекту, є підхід Всесвітнього банку. Це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка.

Ці стадії об'єднані в дві фази:

фаза проектування - перші три стадії;

фаза впровадження - останні три стадії.

Перша стадія проекту - ідентифікація - стосується вибору або генерування таких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. Перша стадія циклу проекту виходить із чіткого формулювання цілей, порівняння альтернативних засобів його виконання та вибору найвигідніших варіантів.

На стадіях розробки відбувається послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме:

технічні характеристики;

врахування впливу на навколишнє середовище;

ефективність та можливість фінансового здійснення;

прийнятність із соціальних та культурних міркувань;

масштабність організаційних заходів.

Розробка проекту включає звуження кола ідей шляхом їх детальнішого вивчення.

Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі:

попереднє інженерне проектування;

аналіз можливості економічного та фінансового здійснення;

розгляд систем адміністративного управління;

оцінка альтернативних варіантів з погляду захисту навколишнього середовища;

оцінка впливу проекту на місцеве населення [11].

Чим більше відомо про різні підходи до управління проектом, тим більше можна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраного проекту.

Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування.

На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті. Проводиться докладне вивчення:

фінансово-економічної ефективності;

факторів невизначеності й ризиків;

окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.

На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для здійснення проекту. Досягнуті домовленості оформляються як документально підтверджені юридичні зобов'язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.

Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд за всіма видами робіт. Порядок проведення контролю та інспекції повинен погоджуватися на стадії переговорів.

На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. Під час цієї стадії необхідно порівнювати фактичні результати проекту із запланованими. Ідея проекту може обумовлюватися:

незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;

ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;

наявністю невикористаних або недовикористаних матеріальних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування у більш продуктивних галузях;

необхідністю зробити додаткові капітальні вкладення;

прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;

пропозиціями іноземних громадян або фірм щодо інвестицій;

інвестиційними стратегіями, розробленими іншими країнами, а також можливостями, що виникають у зв'язку з міжнародними договорами;

діяльністю організацій щодо надання двосторонньої допомоги і поточними проектами цих організацій у даній країні [10].

Щоб виявити кращий варіант проекту, треба розглянути широке коло його можливих варіантів. Дуже часто вибір певного способу чи варіанта проекту робиться передчасно. Дуже корисно внести всі можливі варіанти до початкового переліку ідей, що обговорюються, а потім шляхом використання логічної схеми відбору відкинути гірші. Початковий список альтернативних підходів може звузитися до кількох або одного варіанту. У міру відкидання альтернативних варіантів деталі й розрахунок кожного аспекту уточняються. Тим самим вдається уникнути надмірної детальної підготовчої роботи над варіантами, які, врешті-решт, відкидаються. Відмінність між стадіями ідентифікації та розробки частіше буває кількісною, ніж якісною.

Відхилення варіантів проекту відбувається на основі вибору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізу на стадіях розробки та експертизи проекту.

Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:

недостатній попит на запропонований продукт проекту або відсутність переваг перед наявними продуктами;

надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами;

відсутність політичної підтримки влади;

непридатна для здійснення цілей проекту технологія;

завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним та управлінським можливостям;

надмірний ризик;

зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявними фінансовими ресурсами або альтернативними рішеннями [6].

інвестиція реальний проект життєвий

Список використаної літератури

1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1994.

2. Бланк И.А. Стратегия й тактика управлення финансами Киев: МП «ИТЕМ лтд», СП «АДЕФ-Украина», 1996.

3. Бочаров В.В. Инвестиционный менеджмент. - С-Пб.: Питер, 2000.

4. Гапчич Д.М. Створення рейтингової інфраструктури фондового ринку України // Фінанси України. - 2005. - №1.

5. Гончаров А.Б. Інвестування: Навч. посібник. - X.: ІНЖЕК, 2004.

6. Джей К. Шим, Джозл Г. Сигел. Финансовьій менеджмент Москва: Инф.-изд. дом «Филинь», 1996.

7. Игошин И.В. Инвестиции. Организация управления и финансирования: Учебник для вузов. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999.

8. Навчальний посібник / Череп А.В. - К.: Кондор, 2006.

9. Нікбахт Е., Гропнелі А. Фінанси. - К.: Основи, 1993.

10. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент. - К.: МАУП, 1999.

11. Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник: 2-ге вид., переробл. - К. МАУП, 2002.

Размещено на Allbest.ru