Міжнародні валютні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасний світ являє собою різноманітну, складну і суперечливу в економічному і політичному відношенні систему, яка включає безліч держав і міжнародних організацій. Всі вони пов'язані між собою численними і різноманітними політичними та економічними зв'язками. Всі вони входять до системи світового (всесвітнього) господарства, виступають суб'єктами світового господарства. На сучасному етапі економіки окремих суверенних держав стали настільки взаємопов'язаними і переплетеними між собою, що їх відтворення, ізольоване один від одного, практично неможливо.

Вивчення СВС важливо з точки зору запозичення нового, передового досвіду економічного розвитку інших країн і всього, що є особливо важливим в умовах інтеграції України в світовий економічний простір. У роботі розглядаються загальні закономірності, структура і принципи організації світової валютної системи.

Зростання міжнародної торгівлі та лібералізація руху капіталу, які відзначалися в другій половині нашого століття, а особливо, з шістдесятих років, були ключовими факторами, які вплинули на розвиток валютного бізнесу і які замовили виняткову значимість валютного ринку для сучасної світової економіки. В умовах «вільного плавання» валютних курсів, при різких коливаннях процентних ставок, обсяг угод з іноземною валютою ще більше зріс.

Міжнародні валютні відносини - одна з найскладніших сфер економіки. У закономірності її розвитку і функціонування часом нелегко розібратися навіть фахівцю. Однак в умовах переходу української економіки до ринку, кожна людина повинна мати уявлення про те, як влаштована світова валютна система, чому коливаються курси обміну одних валют на інші валюти, як правильно, будувати свою поведінку в області заощаджень і покупок. Ще важливіше ці знання для підприємств, чия діяльність пов'язана з експортно-імпортними операціями, а отже, з переводом коштів з однієї валюти в іншу, і назад: такі знання допоможуть уникнути непотрібного ризику, максимізувати прибуток, виробити стратегію поведінки на внутрішньому та міжнародному ринках.

Еволюція інтеграційних процесів, що відбуваються у світовому співтоваристві, диктує постійну зміну валютних курсів, що, у свою чергу, вимагає періодичних наукових вишукувань з метою виявлення інноваційних тенденцій у розвитку міжнародних валютних відносин. Науковий прогрес зобов'язує учасників сучасного валютного ринку перебувати в ситуації постійного «переозброєння», а кожне нововведення тягне за собою неминучий процес вивчення новітнього інструментарію.

Недостатня теоретична розробленість, дискусійність, практична значущість, відсутність комплексного політико-економічного дослідження валютних відносин у перехідній економіці визначили вибір теми курсової роботи. Основна мета роботи полягає у виявленні особливостей функціонування валютної системи в сучасних фінансових відносинах.

Предметом дослідження служать валютна система та валютні відносини, їх місце в системі міжнародних економічних відносин, їх структура та розвиток.

1. Теоретичні аспекти світової валютної системи

1.1 Поняття валюти та її класифікація

Одним з основних елементів валютної системи є валюта (від італ. value - ціна, вартість). Термін «валюта» використовується в двоякому сенсі. По-перше, як грошова одиниця країни, якщо вона використовується нею в міжнародних розрахунках (національна валюта). По-друге, як грошова одиниця іноземних держав, яка стає об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках у банках (іноземна валюта). Ця категорія забезпечує зв'язок і взаємодію національного і світового господарств.

Резервні валюти - це валюти, в яких країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, використовувані для покриття негативного сальдо платіжного балансу. Передумовами придбання статусу резервної валюти є:

пануючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золотовалютних резервах;

розвинена мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за кордоном;

організований і місткий ринок позикових капіталів;

лібералізація валютних операцій;

вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї в інших країн [4, c. 634].

До резервних валют відносяться: долар США, японська ієна, фунт стерлінгів, швейцарський франк.

Стосовно валют вживається також поняття тверда валюта (hard currency), яка характеризується стабільним валютним курсом. Нерідко поняття твердої валюти використовується як синонім конвертованої валюти, хоча це не одне і те ж. Конвертована валюта (currency convertibility) означає її вільну обмінність на іноземну. Проте конвертованість може бути повною або частковою, залежно від того, які обмеження накладає уряд на обмін валюти. Наприклад, уряд може допустити вільну конвертовану по поточних операціях, пов'язаних з міжнародною торгівлею товарами і послугами, міжнародними переказами доходів і трансфертів, або застосувати систему різних обмежень на ці міжнародні платежі.

Повна конвертованість (full convertibility) припускає відсутність якого-небудь контролю і обмежень з боку держави за поточними операціями та за рухом капіталу. Розрізняють також внутрішню і зовнішню конвертованість. Внутрішня конвертованість (internal convertibility) - це право резидентів купувати, мати і здійснювати операції з іноземною валютою усередині країни. На практиці це означає, наприклад, право українця обміняти гривню на долари і покласти їх на валютний рахунок в українському банку. Зовнішня конвертованість (external convertibility) - це право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

До неконвертованих валют відносять валюти країн, застосовують жорсткі заборони та обмеженості щодо ввозу, вивозу, обміну, купівлі-продажі національної та іноземної валют. До неконвертованих відносять валюти більшості країн, що розвиваються.

Окрім національних валют в міжнародних розрахунках використовуються міжнародні валютні одиниці - СДР (Спеціальні права запозичення).

Спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights) є безготівковими грошима у вигляді записів на спеціальному рахунку країни в МВФ. Вартість СДР розраховується на основі стандартного «кошику», що включає основні світові валюти.

Умовна вартість СДР обчислюється на базі середньозваженої вартості і зміни курсу валют, що входять у валютний кошик. Дуже часто умовна вартість СДР обчислюється в доларах США. Щоденні котирування публікуються в основних фінансових газетах.

Отже, усі валюти можна класифікувати таким чином:

Таблиця 1.1. Класифікація валют

Критерій	Види валют
1. За статусом валюти	Національна Іноземна Міжнародна Регіональна Євровалюта
2. За відношенням до валютних запасів країни	Резервна Інші валюти
3. За режимом застосування (за конвертованістю)	Свобідна конвертована Частково конвертована (зовнішньо конвертована, внутрішньо конвертована) Неконвертована
4. За видами валютних операцій	Валюта ціни контракту Валюта платежу Валюта кредиту Валюта клірингу Валюта векселя
5. За відношенням до курсів інших валют	Сильна (тверда) Слабка (м'яка)
6. За матеріально-речовою формою	Готівкова Безготівкова
7. За принципом побудови	«Кошикового» типу Звичайна

1.2 Структура сучасної валютної системи: національна, регіональна, світова

Внаслідок появи валют склалися певні відносини, що іменуються валютними.

Міжнародні валютні відносини є сукупністю суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві і, що забезпечують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств [2, c. 6].

Валютна система - форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством або міждержавними угодами. Розрізняють світову, регіональну (міжнародну) та національну валютні системи.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні межі. Її особливості визначаються мірою розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків країни [4, c. 632].

Світова валютна система є історично сформованою формою організації міжнародних грошових відносин, яка закріплена міждержавними домовленостями. СВС є сукупністю способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий обіг у рамках світового господарства. Її виникнення й подальша еволюція відбивають об'єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагають адекватних умов в міжнародній грошовій сфері. СВС сформувалася до середини XIX століття.

Розвиток валютних стосунків припускав створення не лише світових валютних систем, але і регіональних. Найбільш досконалою з усіх регіональних валютних систем є Європейська валютна система (ЄВС), яка була сформована в 1979 р. у рамках Європейської Економічної Спільноти з метою сприяння розвитку інтеграційних процесів країн Західної Європи. Цю систему можна розглядати як складову частину світової валютної системи, оскільки країни, що входять в ЄВС, є членами МВФ.

Головне завдання світової валютної системи - регулювання сфери міжнародних розрахунків і валютних ринків для забезпечення стійкого економічного зростання, стримування інфляції, підтримки рівноваги зовнішньоекономічного обміну і платіжного обігу різних країн.

На даному етапі розвитку СВС основними функціями, які вона виконує, є:

опосередкування міжнародних економічних зв'язків, тобто забезпечення співпраці між державами в питаннях економіки, їх кооперація при рішенні певних завдань і досягненні конкретних цілей;

забезпечення платіжно-розрахункового обігу в рамках світового господарства. Ця функція визначає СВС як універсальний набір засобів для фінансової згоди між країнами, оскільки саме СВС дозволяє вести розрахунки країнам з різними грошовими одиницями;

забезпечення необхідних умов для нормального відтворювального процесу й безперебійної реалізації вироблюваних товарів;

регламентація й координація режимів національних валютних систем, а саме їх успішна взаємодія;

уніфікація й стандартизація принципів валютних стосунків. За рахунок стандартів принципів валютних стосунків та їх неповторності забезпечується правомірна співпраця країн, закони яких абсолютно різні [4, c. 632].

Зв'язок між СВС на НВС здійснюється через національні банки, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, і проявляється в міждержавному валютному регулюванні і координації валютної політики провідних країн. Взаємний зв'язок національних та світової валютних систем не означає їх тотожність, оскільки в них різні завдання, умови функціонування, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв'язок і відмінність національних і світової валютних систем проявляються в їх елементах [5, c. 78].

Таблиця 1.2. Основні елементи національних та світової валютних систем

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти та міжнародні рахункові валютні одиниці
Умови конвертованості національної валюти	Умови взаємної конвертованості валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курса національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Наявність або відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності
Регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу	Уніфікація норм використання міжнародних кредитних коштів обігу
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Національні державні органи, які регулюють валютні відносини країни	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання
Режим національного валютного ринку та ринку золота	Режим світових валютних ринків та ринків золота

Одним з елементів валютної системи є валютний паритет. Валютний паритет - це співвідношення між двома валютами, що встановлюється в законодавчому порядку. При монометалізмі - золотому або срібному - базою валютного курсу був монетний паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн за їх металевим змістом. Він співпадав з поняттям валютного паритету [4, c. 636].

Валютні обмеження передбачають регулювання міжнародних платежів і переведень капіталів, руху золота, грошових знаків і цінних паперів; заборона вільної купівлі-продажу іноземної валюти; концентрацію в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей. У зв'язку з цим існують наступні принципи валютних обмежень, що визначають їх зміст:

централізація валютних операцій в центральному і уповноважених банках;

ліцензування валютних операцій, тобто вимога попереднього дозволу органів кредитного контролю для придбання імпортерами або боржниками іноземної валюти;

повне або часткове блокування валютних рахунків;

обмеження оборотності валют.

Міжнародна валютна ліквідність - це здатність країни (чи групи країн) забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кредитора платіжними засобами. З точки зору всесвітнього господарства, міжнародна валютна ліквідність означає сукупність джерел фінансування і кредитування світового платіжного обігу і залежить від забезпеченості світової валютної системи міжнародними резервними активами [12, c. 13].

Структура міжнародної валютної ліквідності включає наступні чотири компоненти:

офіційні валютні резерви країн;

офіційні золоті резерви;

резервну позицію в МВФ (право країни-члена автоматично отримати безумовний кредит в іноземній валюті в межах 25% від її квоти у світовому валютному фонді);

рахунки в СДР і євро.

Міжнародна ліквідність виконує три функції, будучи засобом утворення ліквідних резервів, засобом міжнародних платежів (в основному для покриття дефіциту платіжного балансу) і засобом валютної інтервенції.

Валютний ринок - це особливий інституціональний механізм, який опосередковує стосунки купівлі-продажу іноземної валюти між банками, брокерами і іншими фінансовими інститутами. З іншого боку, валютний ринок обслуговує стосунки між банками і клієнтами (як корпоративними, так і урядовими і індивідуальними). Таким чином, учасниками валютного ринку є комерційні і центральні банки, урядові одиниці, брокерські організації, фінансові інститути, промислово-торгові фірми і фізичні особи, що оперують з валютою.

Міждержавне валютне регулювання здійснює МВФ, створений в 1944 році. Він покликаний сприяти міжнародній кооперації, забезпечуючи механізм консолідації і співпраці в рішенні міжнародних фінансових проблем. У його завдання входить підтримка правил обміну валютами і нагляд за валютними курсами, створення багатонаціональної системи платежів по валютних операціях, боротьба з національними валютними обмеженнями, надання кредитної допомоги країнам, що тимчасово зазнає труднощі з платіжними балансами [9, c. 40].

Крім того, до міжнародних валютно-фінансових організацій відноситься ряд міжнародних інститутів, інвестиційно-кредитна діяльність яких носить одночасно і валютний характер. Серед них можна назвати Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, Європейський інвестиційний банк і інші організації.

Перераховані інститути прагнуть розробити і підтримувати режим безпечного, безкризового розвитку міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

1.3 Валютний курс як важлива складова світової валютної системи

Валютний курс - невід'ємна частина СВС. Валютний курс потрібний для:

взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. Експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, оскільки валюти інших країн не можуть звертатися в якості законного і платіжного засобу на території цієї держави. Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів, куплених за кордоном;

порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних або іноземних валютах;

періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків. [1, с. 28]

Валютний курс - це «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях або в наборі грошових одиниць групи країн (валютному кошику), або в міжнародних рахункових грошових одиницях: СДР і інших. Зовні валютний курс представляється учасникам обміну як коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, яка визначається співвідношенням попиту і пропозиції на валютному ринку. Проте вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, що виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. [1, с. 29]

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від ряду факторів. Багатофакторність валютного курсу відбиває його зв'язок з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом і т.д. Причому відбувається складне їх переплетіння та висування в якості вирішальних то одних, то інших факторів. Серед них можна виділити наступні:

темп інфляції;

стан платіжного балансу;

різниця процентних ставок у різних країнах;

діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції;

ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках;

на курсове співвідношення валют впливає також прискорення або затримка міжнародних платежів;

ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках;

валютна політика.

Таким чином, формування валютного курсу - це складний багатофакторний процес, обумовлений взаємозв'язком національної та світової економіки та політики. Тому при прогнозуванні валютного курсу враховуються розглянуті курсоутворюючі фактори та їх неоднозначний вплив на співвідношення валют залежно від конкретної обставини. [13, с. 21-23]

Виробники і покупці товарів і послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами інших країн. В результаті зіставлення виявляється міра вигідності розвитку якого-небудь виробництва в цій країні або інвестицій за кордоном.

Валютні курси підрозділяються на 2 основні види: фіксовані і плаваючі. Існує щось середнє «політика керованого плавання».

В основі фіксованого курсу лежить валютний паритет, тобто офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн.

Плаваючі валютні курси залежать від ринкового попиту і пропозиції на валюту і можуть значно коливатися за величиною. [7, с. 108-109]

До основних характеристик валютного курсу передусім відносить його номінальне і реальне значення. Номінальне значення валютного курсу визначається щодня публікованою середньою «ціною» національної валюти, що формується торгами на міжбанківській валютній біржі (при різних масштабах конвертації) або встановлюваною центральним банком (у разі безповоротності валюти). Реальне значення розраховується через множення номінального курсу на співвідношення цін в двох країнах або на базі зіставлення середніх національних цін в державах - торгових партнерах.

У світі існує близько десяти режимів валютного курсу, бо змінений Статут МВФ 1978 року надав країнам-членам ЄВС свободу вибору.

Отже, валютний курс - це сполучна ланка між національною і світовою грошовими системами, яка виражає співвідношення платіжних одиниць різних країн. Він потрібний для встановлення світових цін на експортну продукцію, вироблення кредитної політики, адекватній кон'юнктурі ринку, стимулювання розвитку сфери послуг і інформаційно-технологічного обміну. Вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, що виражає середні національні рівні цін на товари, послуги і капітали. Таким чином, через валютний курс виробники і споживачі порівнюють внутрішні цінові пропорції зі світовими. У результаті оцінюється міра прибутковості випуску і експорту/імпорту цього товару, а також ефективність інвестиційних проектів.

2. Еволюція світової валютної системи

2.1 Від «Золотомонетного» до «Золотодевізного стандарту»

Перша СВС стихійно сформувалася в XIX столітті після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції 1867 року, яке визнало золото єдиною формою світових грошей.

Паризька валютна система базувалася на наступних структурних принципах:

її основою був золотомонетний стандарт;

кожна валюта мала золотий зміст [4, c. 764].

Золотий стандарт грав до певної міри роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв'язків, грошового обігу, платіжних балансів, міжнародних розрахунків. Золотомонетний стандарт був відносно ефективним до Першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютного курсу і платіжного балансу. Країни з дефіцитним платіжним балансом вимушені були проводити дефляційну політику, обмежувати грошову масу в зверненні при відливі золота за кордон.

Поступово золотий стандарт, а точніше його золотомонетна форма зжила себе, оскільки не було відповідності масштабам збільшених господарських зв'язків і умовам регульованої ринкової економіки. Перша світова війна ознаменувалася кризою СВС. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна системи.

Після періоду валютного хаосу у результаті Першої світової війни, був встановлений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і провідних валютах, конвертованих в золото. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називати девізами.

Друга СВС була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 році.

Генуезька валютна система функціонувала на наступних принципах:

її основою було золото і девізи - іноземні валюти;

збережені золоті паритети;

відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються;

валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій, нарад [4, c. 766].

У 1922-1928 роках настала відносна валютна стабілізація. Проте неміцність валютної системи полягала в наступному:

замість золотомонетного стандарту були введені урізані форми золотого монометалізму в грошовій і валютних системах;

процес стабілізації валют розтягнувся на ряд років, що створило умови для валютних воїн;

методи валютної стабілізації зумовили її хиткість [4, c. 766].

Під впливом закону нерівномірності розвитку у результаті Першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився із Західної Європи в США. Це було обумовлено рядом причин:

значно зріс валютно-економічний потенціал США;

США перетворилися з боржника в кредитора;

стався перерозподіл офіційних золотих резервів;

США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, і курс долара до іноземних валют підвищився на 10-90% [4, c. 767].

Сполучені Штати розгорнули боротьбу за гегемонію долара, проте добилися статусу резервної валюти лише після Другої світової війни. У міжвійськовий період долар і фунт стерлінгів, що знаходилися в стані активної валютної війни, не отримали загального визнання.

Валютна стабілізація була підірвана світовою кризою в 1929-1936 років, при якій в період 1929-1930 років сталося знецінення валют аграрних і колоніальних країн. В середині 1931 року Германія ввела валютні обмеження, припинила платежі по зовнішніх боргах і розмін марки на золото, тобто фактично вийшла з системи золотого стандарту. Восени 1931 року, в період апогею світової економічної кризи, сталася відміна золотого стандарту у Великобританії, причиною чого було погіршення стану платіжного балансу, зменшення офіційних золотих резервів країни. 21 вересня 1931 року був припинений розмін фунта стерлінгів на золоті зливки, а курс його понижений на 30,5%. В 1933 році від золотого стандарту відмовилися США та Франція [6, c. 68].

В результаті кризи Генуезька валютна система втратила відносну еластичність і стабільність. Незважаючи на припинення розміну банкнотів на золото у внутрішньому обороті, збереглася зовнішня конвертованість валют в золото за угодою центральних банків США, Великобританії, Франції.

валютний курс світовий система

2.2 Бреттон-Вудська валютна система

У період Другої світової війни валютні обмеження ввели як країни, що воюють, так і нейтральні. Валютний курс втратив активну роль в економічних стосунках. Сталося поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розробка проекту нової СВС почалася ще в роки війни (у квітні 1943 року), оскільки країни побоювалися потрясінь, подібних до валютної кризи після Першої світової війни і в 30-х роках. Англо-американські експерти із самого початку відкинули ідею повернення до золотого стандарту. Вони прагнули розробити принципи нової Світової валютної системи, здатної забезпечити економічне зростання і обмежити негативні соціально-економічні наслідки економічних криз [7, c. 44].

В результаті довгих дискусій по планах Г.Д. Уайта і Дж.М. Кейнса на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН (Організації об'єднаних націй), що проходила з 1 по 22 липня 1944 року в місті Бреттон-Вудсі (США) була оформлена третя Світова валютна система.

Третя СВС базувалася на наступних принципах:

введений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів;

уперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації - Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів в цілях підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами-членами принципів СВС, забезпечує валютну співпрацю країн;

Бреттон-Вудська угода передбачала чотири форми використання золота як основи Світової валютної системи:

збережені золоті паритети валют і введена їх фіксація у Світовому валютному фонді;

золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний засіб;

спираючись на свій збільшений валютно-економічний потенціал і золотий запас, США прирівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти.

передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовій відміні, і для їх введення була потрібна згода Світового валютного фонду;

курсове співвідношення валют і їх конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Встановлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (+\ - 1% за статутом МВФ). Для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах. Це положення повинне було викликати кардинальні зміни процедур, прийнятих в США, які, як правило, не здійснювали інтервенцій на міжнародному валютному ринку. При системі, що склалася після девальвації франка в 1936 р. і підписаній в тому ж році трибічної (між США, Францією і Великобританією) угоди про валютну співпрацю, США купували і продавали золото за цінами, близькими до його закріпленого паритету [7, c. 45].

Більшість країн фіксували курс по відношенню до долара безпосередньо чи побічно (через фунт стерлінгів або іншу резервну валюту). Під тиском США у рамках Бреттон-Вудскої системи затвердився доларовий стандарт - СВС, заснована на пануванні долара (США володіли 70% від усього світового запасу золота). Долар - єдина валюта, конвертована в золото - став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютної інтервенції і резервних активів. Таким чином США встановили монопольну валютну гегемонію, відтіснивши свого давнього конкурента - Великобританію [4, c. 674].

Отже, національна валюта США стала одночасно і світовими грошима, і тому Бреттон-Вудска валютна система часто називається системою золотодоларового стандарту. Долар зайняв пануюче положення і мав загальний попит. Опорою доларової гегемонії служив також «доларовий голод» - гостра нестача доларів, що викликається дефіцитом платіжного балансу, особливо за розрахунками в США, і недоліком золотовалютних резервів.

Суть кризи Бреттон-Вудскої системи полягає у протиріччі між інтернаціональним характером світових економічних стосунків та використанням для їх здійснення національних валют, схильних до знецінення, переважно долара.

Причини кризи Бреттон-Вудскої валютної системи:

нестійкість і протиріччя економіки;

посилення інфляції негативно впливало на світові ціни і конкурентоспроможність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення «гарячих» грошей;

нестабільність платіжних балансів;

невідповідність принципів Бреттон-Вудскої системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені;

активізація ринку «євродоларів;

дезорганізована роль транснаціональних корпорацій у валютній сфері: транснаціональні корпорації мають в розпорядженні велетенські короткострокові активи в різних валютах, які більш ніж удвічі перевищують валютні резерви центральних банків, вислизають від національного контролю і в гонитві за прибутками беруть участь у валютній спекуляції, надаючи їй грандіозний розмах [4, c. 78-79].

Форми прояву кризи Бреттон-Вудскої валютної системи:

«валютна лихоманка» - переміщення «гарячих» грошей, масовий продаж нестійких валют в очікуванні їх девальвації і скупка валют-кандидатів на ревальвацію;

«золота лихоманка» - втеча від нестабільних валют до золота і періодичне підвищення його ціни;

паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних паперів в очікуванні зміни курсу валют;

загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності, особливо її якості;

масові девальвації і ревальвації валют (офіційні та неофіційні);

активна валютна інтервенція центральних банків, у тому числі колективна;

різкі коливання офіційних золотовалютних резервів;

використання іноземних кредитів і запозичень в МВФ для підтримки валют;

порушення структурних принципів Бреттон-Вудскої системи;

активізація національного і міждержавного валютного регулювання;

посилення двох тенденцій в міжнародних економічних і валютних відносинах - співпраці і протиріч, які періодично переростають в торгову і валютну війни [8, c. 79-80].

Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою «групи десяти» 18 грудня 1971 року.

По-перше, були узгоджені умови багатостороннього перегляду валютних курсів, що спричинив девальвацію долара США до золота на 7,89% і одночасне підвищення курсів валют багатьох інших країн. В результаті вартість провідних валют світу відносно колишнього доларового паритету виросла на 7-19%. До початку 1972 багато інших країни не міняли зафіксовані МВФ валютні паритети; як наслідок, вартість їх валют відносно долара також автоматично піднялася. По-друге, країни домовилася тимчасово встановити межі допустимих коливань курсів на рівні 2,25% від нового валютного курсу, що доки виключало вільне «плавання» валют. Нарешті, по-третє, США погодилися відмінити 10% надбавку до імпортних мит [9, c. 47].

Вашингтонська угода призвела до відносної стабільності, але протиріччя не були знищені. Влітку 1972 року фунт стерлінгів втратив статус резервної валюти, долар фактично був девальвований на 10% в лютому 1973 року, а ціна золота підвищена на 11,1%. Масовий продаж доларів привів до закриття провідних валютних ринків [8, c. 83].

Таким чином, до середини 1973 надій на збереження системи фіксованих валютних курсів практично не залишилося. На зміну їй прийшла система «керованого плавання», при якій валютні курси могли коливатися, проте у разі надмірно великого розмаху коливань, уряди прибігали до інтервенцій на валютних ринках. В той же час, деякі країни домовилися підтримувати більш-менш стабільні взаємні курси. Так, декілька країн Північної Європи обмежили взаємні коливання курсів своїх валют при їх вільному плаванні відносно долара США, створивши систему, що дістала назву «валютної змії». В цілому, курси валют стали визначатися розмірами валютних резервів різних країн і ринковим попитом на конкретні валюти. Таким чином, система твердих обмінних курсів припинила своє існування.

2.3 Ямайська валютна система

Пошуки виходу з валютної кризи велися довго спочатку в академічних, а потім в правлячих кругах і численних комітетах. «Комітет двадцяти» МВФ підготував в 1972-1974 роках проект реформи МВС.

Угода, прийнята країнами-членами МВФ в січні 1976 року в Кінгстоні (Ямайка) і визнана необхідною більшістю країн-членів в квітні 1978 року друга зміна Статуту МВФ оформили наступні принципи МВС:

введений стандарт СДР (спеціальних прав запозичення) замість золото-девізного стандарту;

юридично завершена демонетаризація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото;

країнам надано право вибору будь-якого режиму валютного курсу, але їм заборонено виражати його через золото;

міжнародний валютний фонд, покликаний посилити міждержавне валютне регулювання, спостерігає за політикою країн в області валютних курсів; країни-члени МВФ повинні уникати маніпулювання валютними курсами, що дозволяє перешкодити дійсній перебудові платіжних балансів або отримувати односторонні переваги перед іншими країнами-членами МВФ;

не існує меж коливань валютних курсів. Курс валют формується під впливом попиту і пропозиції;

центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї валюти. Проте вони здійснюють валютні інтервенції для стабілізації курсів валют.

По-перше, країни члени фонду не зобов'язані більше встановлювати валютні паритети, а можуть використати «плаваючі» валютні курси. По-друге, відхилення ринкових курсів між тими валютами, для яких встановлений паритет, допускається в межах +/ - 4,5% від цього паритету. По-третє, країна, що встановила фіксований паритет своєї валюти, має право повернутися до режиму «плаваючого» курсу. Таким чином, відповідно до Ямайських угод країнами-членами МВФ надано право вибору: мати «плаваючий» курс валюти, або встановити чи підтримувати фіксовану вартість валюти в СДР або інших розрахункових одиницях; або прив'язати свою валюту, тобто встановити тверде співвідношення до іншої валюти або декількох валют [12, c. 238].

Фіксований валютний курс має цілий ряд різновидів:

курс національної валюти фіксований по відношенню до однієї добровільно вибраної валюти. Курс національної валюти автоматично змінюється в тих же пропорціях, що і базовий курс. Зазвичай фіксують курси своїх валют по відношенню до долара США, англійського фунта стерлінгів, французькому франку країни, що розвиваються;

курс національної валюти фіксується до СДР;

«кошиковий» валютний курс. Курс національної валюти прив'язується до штучно сконструйованих валютних комбінацій. Зазвичай в ці комбінації (чи кошики валют) входять валюти основних країн - торгових партнерів цієї країни;

курс, розрахований на основі ковзаючого паритету. Встановлюється твердий курс по відношенню до базової валюти, але зв'язок між динамікою національного і базового курсу не автоматичний, а розраховується по спеціально обумовленій формулі, що враховує відмінності (наприклад, в темпах зростання цін).

Змішане плавання також має ряд різновидів. По-перше, це групове плавання. Воно характерне для країн, що входять в ЄВС. Для них встановлені два режими валютних курсів: внутрішній - для операцій усередині Співтовариства, зовнішній - для операцій з іншими країнами. Між валютами країн ЄВС діє твердий паритет, розрахований на основі відношення центральних курсів до ЕКЮ з межею коливань +/ - 15%. Курси валют спільно «плавають» по відношенню до будь-якої іншої валюти, що не входить в систему Європейської валютної системи. [12, c. 231]

В цілому розвинені країни мають курси валют, що знаходяться в чистому або груповому плаванні. Країни, що розвиваються, зазвичай фіксують курс власної валюти до сильнішої валюти або визначають його на базі ковзаючого паритету.

Отримавши свободу у виборі режиму валютного курсу, різні країни пішли різними шляхами. Так звані «великі економіки», типу США і Японії, ввели вільно плаваючі курси. Для малих країн, залежних від експорту, і особливо для країн, що розвиваються, із слабкими фінансовими ринками відпускати свої валюти «у вільне плавання» представлялося занадто ризикованим. Вони, як правило, намагалися зберегти в тій або іншій формі систему фіксованих курсів і контроль за рухом капіталів.

3. Європейська валютна система

3.1 Європейська регіональна валютна система

Внаслідок нестабільності Ямайської валютної системи Західноєвропейські країни-члени ЄС - не могли дозволити собі проведення автономної валютної політики без ризику поставити під загрозу торгівлю та взагалі усю систему економічного співробітництва усередині співтовариства. На початку 70-х років вони ввели режим, що дістав назву «Валютна змія». На практиці це означало встановлення жорстких меж взаємних коливань курсів валют країн-учасниць по відношенню один до одного і їх «спільне плавання» по відношенню до долара. Незабаром вони створили власну міжнародну, а точніше регіональну валютну систему в цілях стимулювання процесу економічної інтеграції.

У кінці 70-х років активізувалися пошуки шляхів створення ефективного економічного і валютного союзу. У результаті затяжних і важких переговорів 13 березня 1979 року, у складі 8 країн «Спільного ринку» (Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Ірландія, Данія) була створена Європейська валютна система.

Цілями нової валютної системи були:

забезпечити досягнення економічної інтеграції;

створити зону європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, заснованій на доларовому стандарті;

захистити «спільний ринок» від експансії долара.

Європейська валютна система - це сукупність економічних стосунків, пов'язана з функціонуванням валюти у рамках економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютних стосунків країн «Спільного ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.

ЄВС - підсистема Світової валютної системи (Ямайської). Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи Європейської валютної системи, що відрізняються від Ямайської валютної системи:

ЄВС базувалася на ЕКЮ - європейська валютна одиниця. Умовна вартість ЕКЮ визначалася за методом валютного «кошику», що включає валюти 12 країн Європейського союзу. Доля валют в кошику ЕКЮ залежала від питомої ваги країн в сукупному ВВП держав-членів ЄС, їх взаємному товарообігу і участі в короткострокових кредитах підтримки. Тому найвагомішим компонентом ЕКЮ - приблизно 1/3 - була марка ФРН. У вересні 1993 року відповідно з Маастрихтським договором «абсолютна» вага валют в ЕКЮ була заморожена, проте «відносна» вага коливалася залежно від ринкового курсу валют [2, с. 20].

У рішенні про створення ЄВС передбачалося, що ЕКЮ стане:

основою для розрахунків у рамках механізму, що визначає валютні курси;

основою для визначення показника відхилень курсу якої-небудь з грошових одиниць, що входять в цю систему від середнього показника по країнах-членах ЄЕС;

засобом здійснення валютних інтервенцій, укладення угод і надання кредитів;

засобом розрахунків між центральними банками країн-членів, а також між валютними органами ЄЕС;

реальним резервним активом;

на відміну від Ямайської валютної системи, що юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використала його в якості реальних резервних активів. По-перше, емісія ЕКЮ була частково забезпечена золотом. По-друге, з цією метою створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20% офіційних золотих резервів країн ЄВС. По-третє, країни ЄС орієнтувалися на ринкову ціну золота для визначення внеску до золотого фонду, а також для регулювання емісії і об'єму резервів в ЕКЮ;

режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі «європейської валютної змії» - кривої, що описує спільні коливання курсів валют країн Європейської спільноти відносно курсів інших валют, які не входять в це валютне угрупування, у встановлених межах взаємних коливань (+/ - 2,25% від центрального курсу, для деяких країн, зокрема Італії, +/-6% до кінця 1989 року, потім Іспанії з урахуванням нестабільності їх валютно-економічного положення). З серпня 1993 року в результаті загострення валютних проблем Європейського союзу, рамки коливань розширені до 15% [5, c. 31-32].

Незважаючи на це, ЄВС успішно займає важливе місце в системі міжнародних валютно-фінансових відносин. Найбільш реальними досягненнями ЄВС є:

успішний розвиток ЕКЮ, яка придбала ряд рис світової валюти, хоча ще не стала нею в повному розумінні;

режим погодженого коливання валютних курсів у вузьких межах;

відносна стабілізація валют, хоча періодично розглядаються їх курсові співвідношення;

об'єднання 20% офіційних золотодоларових резервів;

розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів;

міждержавне та елементи наднаціонального регулювання економіки [3, c. 105].

Переломним етапом в розвитку західноєвропейської інтеграції стала програма створення політичного, економічного і валютного союзу, розроблена комітетом Ж. Делора в квітні 1989 року.

План «Делора» передбачав створення спільного ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політики в цілях стримування інфляції, стабілізації цін і економічного зростання, обмеження дефіциту держбюджету і вдосконалення методів покриття.

На основі плану «Делора» до грудня 1991 року був вироблений Маастрихтський договір про Європейський союз, що передбачає поетапне формування валютно-економічного союзу.

Просування до союзу було заплановане у вигляді трьох послідовних етапів. Перший етап починався з 1 липня 1990 року і закінчувався 31 грудня 1993 року. В ході його був покладений кінець фінансуванню дефіцитів держбюджетів країн-членів шляхом збільшення грошової маси і усунені перешкоди на шляху руху капіталів між країнами Європейського союзу і третіми країнами.

Другий етап - з 1 січня 1994 року до 31 грудня 1998 року - установа ЄВІ (Європейського валютного інституту), розробка юридичної бази і процедур майбутньої ЄСЦБ (Європейської системи центральних банків) на чолі з ЄЦБ (Європейським центральним банком), підготовка до введення єдиної валюти євро, тісна координація економічної політики країн-членів.

Третій етап - з 1 січня 1999 року до 30 червня 2002 року - початок функціонування ЄЦБ, проведення учасниками союзу загальної погодженої валютної політики, запуск єдиної європейської валюти - євро - спочатку у безготівковий, а потім в готівковий оборот.

Одне з найбільш важливих достоїнств євро - це зниження ризиків, пов'язаних з курсами обміну валют, що дозволяє полегшити інвестування між країнами. Крім того з введенням єдиної валюти усуваються стягувані комісії за переказ коштів з однієї валюти в іншу, які раніше стягувалися і з приватних осіб, і з комерційних організацій. Хоча економія від цього при кожній операції невелика, з урахуванням багатьох тисяч здійснюваних операцій, вона дає істотну надбавку до засобів, що обертаються в європейській економіці. Інша помітна гідність переходу на євро полягає в створенні більш стійких фінансових ринків. Очікується, що фінансові ринки на європейському континенті стануть більш ліквідними і гнучкими, ніж були в минулому. Конкурентне рефінансування також є гідністю для багатьох країн і компаній, що увійшли в ЄВС.

На сьогодні країни-учасники зняли майже всі обмеження на взаємний рух капіталів і почали здійснення програм стабілізації бюджетів, цін і інших показників фінансової політики, дотримання яких було визнане обов'язковим для участі в союзі. [2, с. 106]

Підсумком усіх цих заходів стало виділення ЄВС в самостійну успішно функціонуючу систему, що продовжує ефективне існування і розвиток на даний момент.

3.2 Національна валютна система України

В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці - гривні в режимі часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступової інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще у серпні 1992 року ратифікувала Угоду про міжнародний валютний фонд, взявши на себе, таким чином, певні зобов'язання щодо організації власної національної валютної системи.

Сучасний стан розвитку валютної системи в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року оголосила що наша країна взяла на себе зобов'язання згідно зі статтею XIII Статуту МВФ про забезпечення конвертованості національної валюти з поточною конвертованістю, тобто на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, запроваджуються певні обмеження. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові.

Валютними цінностями на території України вважаються:

валюта України;

платіжні документи та інші папери;

іноземна валюта;

платіжні документи й інші папери виражені в іноземній валюті;

монетарні метали:

золото;

метали платинової групи.

З метою дослідження був проведений множний регресійний аналіз за даними з 2002 по 2010 роки (Додаток А). За результативний фактор було взято курс гривні відносно долара (У), а за ознаки, які впливають на нього - споживання домогосподарств (Х₁), інвестиції (Х₂) та державні закупівлі (Х₃).

Отже, отримане рівняння множної регресії має такий вигляд:

Y=0,189826-0,00000144776*X₁+0,000000742277*X₂+ 0,00000354734*X₃

На основі даного рівняння та коефіцієнтів регресії (коефіцієнти при змінних) можна зробити наступні висновки:

при збільшенні споживання домогосподарств (Х₁) на 100 тис. гривень, курс гривні відносно долара зменшиться в середньому на 0,14 долара;

при збільшенні приватних інвестицій (Х₂) на 100 тис. гривень, курс гривні відносно долара збільшиться в середньому на 0,074 долара;

при збільшенні державних закупівель (Х₃) на 100 тис. гривень, курс гривні відносно долара збільшиться в середньому на 0,35 доларів;

позитивне значення свобідного коефіцієнта говорить нам про те, що відносна зміна курсу гривні відносно долара відбувається повільніше, ніж зміна споживання домогосподарств, приватних інвестицій та державних закупівель.

Щоб перевірити модель на достовірність порівняємо критерій Фішера нашої моделі з табличним критерієм Фішера. Критерій Фішера нашої моделі дорівнює 10,27, а критерій Фішера з рівнем довіри 0,05 дорівнює 3,03. Тобто, критерій Фішера нашої моделі більший за критерій Фішера табличний. Це свідчить про те, що з упевненістю 95% можна стверджувати, що наша модель значима.

Критерії Стьюдента факторів дорівнюють відповідно 2,09, 2,36 та 1,98. А отже це свідчить про те, що всі змінні доцільно включати в модель (бо всі вони більші за 1,96).

Коефіцієнт детермінації моделі дорівнює 0,86. Це свідчить про те, що 86% змінності курсу гривні відносно долара обумовлюється впливом споживання домогосподарств, приватних інвестицій та державних закупівель. А інші 14% обумовлюються іншими параметрами, які не були враховані і моделі.

Значення статистики Дарбіна-Уотсона дорівнює 1,8. Це свідчить про те, що в нашій моделі ефект автокореляції відсутній.

Коефіцієнт кореляції між усіма факторами у моделі дорівнює 0,92, що свідчить про тісну пряму взаємозалежність.

Парні коефіцієнти кореляції між факторами можна зобразити в наступній таблиці:

Таблиця 3.1. Коефіцієнти кореляції між факторами

Фактор	Y	X1	X2	X3
Y	1	-	-	-
X1	-0,836	1	-	-
X2	-0,625	0,8932	1	-
X3	-0,839	0,9964	0,8574	1

З таблиці можна побачити, що усі фактори у нашій моделі мають обернену залежність з результативним фактором. Тобто зі збільшенням споживання домогосподарств, приватних інвестицій та державних закупок курс гривні відносно долара зменшується.

Зведена статистика моделі має такий вигляд:

Таблиця 3.2. Зведена статистика факторів

	Y	X1	X2	X3
Середнє	0,1709331	366209,889	138660,889	115119,22
Стандартна помилка	0,0111095	70180,252	25443,0662	21346,373
Медіана	0,187564	319383	134740	100350
Стандартне відхилення	0,0333286	210540,756	76329,1987	64039,118
Дисперсія вибірки	0,0011108	4,4327E+10	5826146573	4,101E+09

Отже, проведений статистичний аналіз свідчить про тісну взаємозалежність між курсом гривні відносно долара та споживанням домогосподарств, приватними інвестиціями та державними закупівлями.

Але все ж таки українська національна валютна система потребує наступних вдосконалень:

прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтеграції України до Євросоюзу;

відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами пріоритетами її економічного і соціального розвитку;

спрямування цих ресурсів на забезпечення економічного розвитку. Зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку та припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів;

дотримання економічного обґрунтування і загальноприйнятих меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави.

Висновки

Валютна система - той елемент у світовій економіці, найменші збої, в роботі якого здатні сьогодні призвести до економічних і політичних потрясінь у розвитку всіх країн світу. У зв'язку з цим стає зрозумілим виконання міжнародними валютними організаціями функцій контролю, якими вони наділені світовим співтовариством.

Валютну систему можна розглядати з двох сторін. З одного боку, вона є об'єктивною реальністю, яка виникає з поглибленням економічних зв'язків між країнами. З іншого боку, ця об'єктивна реальність усвідомлюється і закріплюється в правових нормах, інститутах, міжнародних угодах.

Іншими словами, валютна система є сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням валюти, і форм їх організації. Спочатку виникли національні валютні системи, згодом на їх основі - світова валютна система. Національна валютна система - це форма організації валютних відносин країни, обумовлена її валютним законодавством. Особливості національної валютної системи визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічними зв'язками, завданнями соціальної політики. Світова валютна система (СВС) є формою організації валютних відносин у рамках світового господарства, юридично закріплених міждержавними угодами. Головне завдання СВС - регулювання сфери міжнародних розрахунків і валютних ринків для забезпечення сталого економічного зростання, стримування інфляції, підтримання рівноваги зовнішньоекономічного обміну і платіжного обороту. У рамках СВС може створюватися регіональна валютна система. Прикладом служить Європейська валютна система, яка виконала роль перехідного щабля до утворення валютного союзу країн, що входять до Європейського Союзу. СВС динамічно розвивається. Вона постійно змінюється, еволюціонує. Напрямок еволюції СВС визначається провідними тенденціями трансформації економіки країн Заходу, змінами умов і потреб світового господарства в цілому.