Створення комплексної системи податків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Створення комплексної системи податків в Україні»

Зміст

Вступ

1. Суть та функції податків

2. Бюджетно-податкова політика

3. Реформування податкової системи. Зростання ролі податків як регулятора економіки реформа бюджет податок регулювання економіка

4. Вплив економічної кризи України на державну бюджетну систему

Висновок

Використана література

Вступ

У своїй курсовій роботі мені хочеться показати перші кроки на шляху створення єдиної комплексної системи податків в Україні.

На теперішній час, враховуючи специфічні особливості економіки та традиції, Україні необхідно провести глибоку податкову реформу, створити таку податкову систему, яка реально стимулювала б економічну діяльність , захищала б інтереси держави - це не тільки захист бюджету, але й захист інтересів підприємця.

Створити ефективну податкову систему дуже непросто. Податки перебувають на перехресті економічних інтересів різних груп платників та споживачів державних ресурсів. Відбуваються важкі пошуки компромісу. Корені процесу формування податкової політики знаходяться глибоко в історичному процесі зародження нашої держави.

Українська державність на початку 20-го століття зароджувалась та розвивалась в умовах революційних подій в Росії у 1917 році. Лютнева революція та повалення царизму, утворення Тимчасового уряду та прихід до влади більшовиків позначились на соціально-політичних процесах, які відбувались тоді в Україні.

Українська Центральна Рада в ніч на 22 січня 1918 року оприлюднила останній, четвертий Універсал, в якому Україна проголошувалась незалежною республікою.

Фактично Українська Центральна Рада ( створена у березні 1917 року) до проголошення незалежності України не проводила своєї особливої фінансової політики, хоча і було створено Генеральний Секретаріат фінансових справ на чолі з Барановським. Україна не мала ні своїх грошей, ні свого банку, ні своїх податків. 20 грудня 1917 року було видано постанову Генерального Секретаріату УНР про внесення податків на утримання українських державних установ, проте реально вона не діяла.

За час свого існування уряд Центральної Ради так і не розпочав жодних реформ і не вжив ніяких заходів до покращення фінансового та економічного стану в Україні. У сфері податків він обмежився лише підвищенням акцизних ставок та введенням податку на вино. Податкового і взагалі фінансового плану не було. Центральна рада ішла за рахунок друкарського верстата. Звіти про прибуток та видатки не складались. Вводились окремі податки, попередні відмінялись, але це відбувалось хаотично та випадково.

Після більшовицького повстання 16.01.1918 року наслідки виявились катастрофічними для економіки України . В фінансовій політиці більшовики дотримувались одного фіскального заходу - контрибуції та реквізиції. Всі промислові підприємства було закрито, банківські установи паралізовано - сейфи розпечатано, знайдене золото конфісковано. Гроші, які випускала Центральна Рада, було анульовано, а в країні ввели російські грошові знаки.

На весну 1918 року стан економіки України став катастрофічним. За час економічного занепаду до влади 28-29 квітня 1918 року прийшов П.П.Скоропадський, проголошений гетьманом усієї України. Його уряд повів більш активну роботу з розбудови української держави. Міністром фінансів було призначено відомого фінансиста та економіста Ржепецького. Для чіткої роботи по налагодженню, зміцненню фінансової бази України та її стабільності у структурі Міністерства Фінансів було створено Департамент Загальної Канцелярії, Департамент Кредитової Канцелярії, Департамент Митних зборів, Департамент Простих Податків, Департамент Посередніх податків.

У сфері податкової політики гетьманський уряд спершу підвищив ставки прямих податків та мит. 30 вересня було втричі підвищено ставки по земельному податку, а також на 50% збільшено ставки основного промислового податку на торгові підприємства та ін.

Проте поновлення дохідної частини бюджету українського казначейства за рахунок прямих податків було незначним. Прибутковий і промисловий податки збирались важко, а поземельний майже зовсім не надходив.

У такій ситуації більший ефект дало підвищення ставок непрямих податків. Було введено цукрову монополію. Україна вважалась основним виробником цукру. 31 липня було введено державну винну монополію.

Серед інших непрямих податків було введено акцизи на виноградне вино, чай, підвищено акцизи на пиво, дріжджі, цигаркові гільзи, тютюновий папір, сірники, нафтопереробні продукти, тютюн.

Ще одним джерелом надходження до бюджету були митні доходи.

Однак втілити всі плани в життя уряду П.Скоропадського не вдалося.14 грудня Скоропадський склав свої повноваження (до влади прийшла Директорія на чолі з Винниченком та Петлюрою). Історичну нішу зайняла знову УНР. Директорія отримала повну державну казну. Попри всі обвинувачення, П.Скоропадський, від'їжджаючи до еміграції, не взяв ні копійки з державних запасів. Через два місяці казна стала порожньою і Україну було втягнуто в безглузду війну на чотири фронти - червоних, білих, поляків та румунів. Звичайно, за такої ситуації турбуватися про державний бюджет та податкову політику було нікому.

Нова економічна політика, проголошена більшовиками в 1920-1921рр., докорінно змінила роль податків у фінансово-економічному житті країни.

Уже через 3 роки перебування при владі уряд В Леніна усвідомив, що податки повинні бути не тільки важливим знаряддям диктатури пролетаріату проти заможних верств суспільства, а й основним джерелом фінансування радянської держави. На тлі колосального бюджетного дефіциту і паперово-грошової емісії реформування податкової політики оголошувалося над ударним завданням. Для швидкого вирішення фінансової кризи вперше і востаннє за всю історію радянської держави у певних межах допускалося введення приватної власності в торгівлі, сільському господарстві і дрібній промисловості.

У практиці податкової системи періоду НЕПу поряд із невдалими пошуками простежується ряд цікавих моментів. Перший із них полягав у тому, щоб на основі диференційованого підходу охопити оподаткуванням усіх,хто зобов'язаний сплачувати податки. Викликає інтерес і практика надання переважного значення справлянню непрямих податків. Не можна не звернути увагу й на суспільне значення практики введення у певних умовах і в певний час одноразового державного загальногромадянського податку, що мав у кожному конкретному випадку, що диктувався життям, чітко визначене цільове призначення. Проглядається також прагнення до упорядкування і встановлення певної системи оподаткування.

Не можна не відзначити, що за всіх специфічних особливостей того часу фінансова система в часи НЕПу спиралася на практику оподаткування дореволюційної Росії і відтворювала ряд її рис.

Надалі фінансово-економічна система нашої країни зазнала різких змін. Було взято курс на перехід від податків до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств й перерозподіл фінансових ресурсів через бюджет країни. Цілковита централізація коштів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань позбавляли останніх усякої ініціативи і поступово підводили країну до фінансової кризи.

1. Суть та функції податків

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

Об'єктами оподаткування є доходи ( прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт,послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1. податок на додану вартість;

2. акцизний збір;

3. податок на прибуток підприємств;

4. податок на доходи фізичних осіб;

5. мито;

6. державне мито;

7. податок на нерухоме майно;

8. плата(податок) на землю;

9. рентні платежі;

10. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

11. податок на промисел;

12. збір за геологорозвідувальні роботи,виконані за рахунок державного бюджету;

13. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14. збір за забруднення навколишнього природнього середовища

15. збір на обов'язкове соціальне страхування

16. збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

17. збір до Державного інноваційного фонду

18. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

19. фіксований с/г податок

20. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.

До місцевих податків належать:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

- готельний збір;

- збір на припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах не іподромі;

- збір за виграш на бігах на іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- збір на право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно - і телезйомок;

- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

- збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з власників собак.

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами:

Об'єктом ( податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку ( прямі, непрямі).

В даний час податки виконують такі основні функції:

- Розподільча - перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.

- Фіскальна - централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.

- Регулююча вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.

2.Податкова система , її принципи побудови та призначення.

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, вирів і розмірів бюджетних пільг. Податки, здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Податкова система повинна будуватися з урахуванням багатьох чинників, які тією чи іншою мірою можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

Основне завдання державних органів полягає в тому, щоб створити тонко настоюваний податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних та фізичних осіб.

Формування самостійної системи оподаткування в Україні почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році було прийнято закон УРСР “Про систему оподаткування в Україні”, в якому вперше було сформульовано принципи побуло ви податкової системи України, властиві економіці ринкового типу. З розвитком податкових відносин в Україні зазнали змін і принципи побудови та призначення системи оподаткування.

Згідно діючого Закону України “Про систему оподаткування” принципами побудови системи оподаткування є:

Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.

Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку ( доходу), спрямованого на розвиток виробництва.

Обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства .

Рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів - на більші доходи.

Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів.

Соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.

Стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.

Рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.

Компетенція - встановлення і скасування податків і зборів , а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

Єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язкова ним визначенням платника податку і збору, об'єкта оподаткування, джерела оплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядків сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Доступність забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

2. Бюджетно-податкова політика

Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика - це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг.

Мультиплікатори:

1. Розрахунки мультиплікаторів ґрунтуються на фундаментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших прикладах була використана загальна формула балансування ВНП та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому - формули грошової рівноваги.

2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП,а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладі як ціль аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала грошова база В.

3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні кількісні залежності, то він може бути використаний для прогнозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози, побудовані на підставі економічних мультиплікаторів?

Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів використовуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу кожного із засобів на мету будуть настільки точними, наскільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці уявлення в більшості випадків формуються на підставі результатів обробки статистичної інформації. Із перелічених змінних лише показник r (норма банківських резервів) не потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним банком країни для всіх інших банків. Інші змінні: с' - гранична схильність до споживання, t - частка податків в доходах,е - частка заощаджень, к - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та ставкою процента, d - коефіцієнт розподілу доходів на готівку та депозит - одержуються статистичним шляхом.

Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелічених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на макроеконометричну.

За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).

Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на продутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макро - економічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний доход (через державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи не дискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва.

Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до наступного зростання національного продукту.

Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100 млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут взагалі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект мультиплікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.

А якими можуть бути наслідки скорочення державних витрат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скорочення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного ЧНП на 50 млрд. гр. од. Це означає, що величина мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).

Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівноважного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП.

Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таблиці, яка є продовженням попередньої.

Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна рівновага (гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)

Роки	Чнп У	Податки Т	Кінцевий доход суспільства (У-Т)	Споживання С	Заощадження S	Інвестиції In	Державні закупівлі G	Сукуп ні витрати (С+In+G)
1	240	25	215	224	-9	12	20	256
2	260	25	235	240	-5	12	20	272
3	280	25	255	256	-1	12	20	288
4	300	25	275	272	3	12	20	304
5	320	25	295	288	7	12	20	320
6	340	25	315	304	11	12	20	336
7	360	25	335	320	15	12	20	352
8	380	25	355	336	19	12	20	368
9	400	25	375	352	23	12	20	374
10	420	25	395	368	27	12	20	390

Після сплати податків (25 млрд. гр. од. щорічно) скоротяться кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження. Але яким буде скорочення споживання і заощаджень? На це запитання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо,тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична схильність до споживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність до заощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні скорочується споживання і заощадження, а повна величина щорічного скорочення дорівнює 20 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження -5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).

Результатом стане зменшення сукупних витрат (в порівнянні з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП (до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує сукупні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу виробництва.

Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект на доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу.

Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме:

Y 0.8

--------- = - 4.

T 1 - 0.8

У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків викличе зменшення доходу на 4 од.).

Аналіз таблиці дозволяє зробити висновок, що пропорційне зростання державних витрат і податків веде до збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище називають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При цьому величина мультиплікатора збалансованого бюджету дорівнює 1 (приріст державних витрат і податків дорівнює приростові національного продукту). Мультиплікатор збалансованого бюджету діє поза впливом граничної схильності до споживання і заощадження (МРС і МРS).

Таким чином, фіскальна політика використовується для стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика зумовлює бюджетний дефіцит.

Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає:

1) зменшення державних витрат чи збільшення податків;

2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.

Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему.

Зокрема, таким вмонтованим стабілізатором є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки, в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.

3. Реформування податкової системи. Зростання ролі податків як регулятора економіки

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

по-перше, власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основним джерелом формування коштів бюджету. Звідси назріла необхідність реформування податкової системи в її переорієнтації із суто фіскальних цілей на регулюючі.

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Наприклад,звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (на інновацію та модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.

Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку - це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, з іншого - забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.

Незважаючи на специфічні особливості економіки, в системі оподаткування європейських країн встановлені спільні риси побудови податкової системи: діють приблизно одні і ті самі види прямих і непрямих податків, поширений податок на додану вартість, прибутковий податок з фізичних осіб,різні збори і мита, стягуються загальнодержавні або федеральні податки, регіональні і місцеві(муніципальні податки).

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими.

Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного попиту". Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення, держави і нації в цілому.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування,щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.

Оподаткування доходів має носити однократний характер.

Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з головних переваг податку на додану вартість.

Сплата податків має носити обов'язковий характер.

Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ, які збирають податки.

За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко ходити не треба. Ніяк не назвеш простими й доступними для розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Дійшло до того, що для обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи бухгалтерського обліку. Результаті і розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.

5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення - практика надання різних пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважає за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області - отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обґрунтування й розрахунків.

6. Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси в нашій країні відбуваються надзвичайно складно й неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб'єктивних, так і об'єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси - безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по створенню власної системи наукових досліджень і підготовки кадрів. Організовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюються наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.

Необхідно сказати декілька слів про процес податкової законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний, не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов'язування з усім іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахівців. Тому що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов'язаність даного законодавчого акта з іншими, - більше того, інколи сам закон містить велику кількість суперечностей.

Тому не дивно, що діюча в Україні податкова система викликає безліч нарікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних чиновників і рядових платників податків.

З кожними черговими виборами створюється ілюзія, що першим кроком нових народних обранців стануть докорінні зміни в оподаткуванні. Минає якийсь час, і сподівання не справджується. Нові законодавчі акти часто не поліпшують, а погіршують стан справ.

У той же час аналіз критичних виступів показує, що й у їхніх авторів немає підходу до аналізу податкової системи. Кожен невдоволений чимось своїм. Одним не подобається те, що податки занадто високі. Інші, виявляється , думають, що свобода підприємництва поширюється й на податки: хочу - сплачую, хочу - приховую. Але при цьому всі дружньо обурюються й звинувачують уряд у затримках виплати заробітної плати і пенсій чи невчасних оплатах державних замовлень. Найбільш радикальні пропозиції зводяться до того, що податкову систему в цілому треба скасувати і замість неї “придумати” якусь нову.

Узагальнити і звести воєдино всі ці точки зору, як і задовольнити одночасно всі побажання платників податків, неможливо, хоч, поза сумнівом, у багатьох критичних висловлюваннях і пропозиціях є раціональне зерно. Податкова політика, звичайно, потребує вдосконалення,але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування західних країн, моментів.

На сесії Верховної Ради України , вже прозвучало, що законотворчістю в країні повинні займатися профільні комітети Верховної Ради. Мовляв, не можнеа допускати, щоб міністерства і відомства писали закони “під себе”. Податкова адміністрація вважає таке твердження докорінно неправильним. Законодавчий матеріал повинні готувати фахівці, професіонали. Країна вже досить натерпілася від наслідків дилетантилізму і шапкозакидательства, прийняття популістських, економічно необґрунтованих рішень.

На думку фахівців, неможливо відокремити функції збирання податків від розробки і впровадження податкового законодавства. Раніше вже відзначалося, що податкова політика справляє найбільш безпосередній вплив на рівень економічного розвитку суб'єктів господарювання. Ефект цього впливу можна визначити лише при безпосередній роботі з платником. Тільки при здійсненні контрольної функції можна визначити ступінь досконалості того чи іншого законодавчого акта, оцінити, які саме його недоліки використовують платники для ухилення від оподаткування, запропонувати дієві заходи щодо уникнення ситуації.

Для підтвердження сказаного розглянемо ситуацію із податком на додану вартість. Станом на 1 липня 1998 року до Державного бюджету України надійшло 2308 млн. грн. податку на додану вартість. Відшкодовано ж із бюджету з початку набуття чинності Законом “Про податок на додану вартість” вже 2410 млн. грн. Якщо врахувати, що податок на додану вартість повинен становити 42% запланованої суми доходів бюджету, стає очевидним, що таке становище може призвести до бюджетної кризи . Крім того, ще доведеться вилучити з бюджету 678 млн. грн., заявлених платниками до відшкодування. Скільки ще буде пред'явлено до відшкодування,прогнозувати важко. Можна побоюватися ситуації, при якій бюджет повинен буде відшкодувати платникам податку на додану вартість більше, ніж одержить по ньому надходжень.

Ще до прийняття остаточної редакції Закону “Про податок на додану вартість” податкова служба попереджала, що норма про відшкодування з бюджету негативного сальдо призведе до створення цілої індустрії з організації фіктивного відшкодування. Так і тратилося. Сьогодні податкові органи постійно виявляють фіктивні фірми. Тільки в березні-квітні 1998 року податкова міліція припинила діяльність 1562 таких структур. Скажімо, в Кіровоградській області було припинено спроби отримання з бюджету незаконного відшкодування ПДВ на суму більш як 700 тис. грн. Сьогодні бюджет фактично розкрадають, і на цілком законних підставах. А якби при прийнятті Закону прислухалися до думки фахівців, сьогодні цієї проблеми не було б, ми б не ламали голову над тим, як наповнити бюджет, і не чули б стукоту шахтарських касок.

Буде доречним приділи ту увагу і проблемі обов'язковості сплати податків. Незважаючи на те, що цей принцип закріплено в Конституції України, досить значна частина наших співгромадян вважає за можливе його ігнорувати. Так, ціла хвиля обурливих виступів у пресі пішла після опублікування Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами”. Особливе обурення викликав пункт, який передбачає запровадження податкової застави стосовно майна неплатників. Усіх недоїмників набагато більше влаштовувала ситуація, коли дії податкових органів обмежувалися безрезультатним чеканням надходження грошей за пред'явленими інкасовими дорученнями.

І всі вони чомусь забули ( а може й не знали) , що держава по відношенню до неплатників за всіх часів вживала дуже жорстоких заходів. Наприклад, у Древньому Римі громадянина, який неправильно повідомив збирачів податків ( цензорів) про величину свого майна або приховав його, продавали в рабство. У Росії за недоплати податей споконвіку конфісковували майно, ходобу, а недоїмник потрапляв якщо не в рабство, то до в'язниці (“ями”). Згадайте хоча б вираз “потрапити до боргової ями”! А спробував би хтось не сплатити податки за часів диктатури пролетаріату.

І нинішнє податкове законодавство в багатьох країнах світу не набагато ліберальніше. У США, наприклад, до недоїмника ще з 70-х років застосовується податкова застава. Якщо платник заборгував у бюджет, негайно оформляється спеціальний документ, який зберігається за місцем перебування його майна. І продати, закласти, подарувати, приховати це майно платник вже не може. А потім йому доведеться спостерігати, як його будинок, автомобіль чи меблі будуть продані, а гроші спрямовані до бюджету. Так само чинять податкові служби в Австрії, Італії, Німеччині і ряді інших розвинутих країн.

В Україні податкова політика поки що формується . Нам у цьому потрібний свій підхід з урахуванням досвіду інших держав, який дасть позитивний результат і для виробника, і для бюджету.

Позитивні результати вже є. Наприклад, запровадження нового порядку оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємництва, за яким оподаткування таких доходів може здійснюватися шляхом сплати фіксованих сум. Це означає, що підприємець, який вибрав спосіб фіксованої сплати податку, звільняється від обтяжливого ведення обліку доходів і витрат, зменшився й податковий тиск на цю категорію платників, а бюджет отримав стабільне джерело доходів. У розділі 2 “Розробка дохідної частини державного бюджету України на 2000рік та заходи щодо збільшення надходжень до бюджету” Постанови Верховної Ради України від 1 липня 1999року №795-ХІУ “Про основні напрямки бюджетної політики на 2000рік( бюджетна резолюція)” наголошується про те, що зменшення податкового тиску на економіку є невідкладним завданням.

Нам гостро не вистачає власне наукової школи або декількох шкіл у сфері оподаткування, здатних не тільки удосконалити чинну податкову систему, але й передбачати, прогнозувати, всі економічні та соціальні наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.

Нинішня ситуація в країні не дозволяє нам чекати, доки податкова політика визначиться остаточно і буде влаштовувати всіх. Завдання, яке нині ставиться перед Державною податковою адміністрацією України,- створити таку податкову службу, яка навіть при недосконалому податковому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити збирання податків.

Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду. До цієї роботи будуть залучені як фахівці податкової служби, так і деякі провідні вчені.

Подальша перспектива розвитку податкової системи багато в чому залежить від сприйняття Податкового Кодексу. Цей найважливіший документ не треба розуміти як простий звід законів з оподаткування. Податковий Кодекс повинен бути всеосяжним законодавчим актом, який вичерпно визначає відносини держави з платниками податків, функції і повноваження органів влади щодо встановлення і стягнення податків і зборів. Саме Податковий Кодекс буде реальним,закріпленим на папері вираженням податкової політики держави.

Податковий Кодекс покликаний усунути недоліки існуючої податкової системи, зберігши при цьому все те раціональне, що в ній є, врахувати накопичений позитивний досвід, стабілізувати систему податків, принаймні в межах фінансового року, а згодом - протягом декількох років. Він повинен викоренити порочну практику прийняття законодавчих актів заднім числом. Усі зміни повинні проводитися тільки разом із формуванням бюджету на майбутній рік і заздалегідь ставати відомими платникові податків.

Саме шляхом створення Податкового Кодексу маємо сформувати єдину комплексну систему податків у країні, усунути існуючі суперечності, чітко визначити функції, повноваження й відповідальність усіх рівнів влади в проведення податкової політики, у запровадженні та скасуванні податків, зборів і податкових пільг. З прийняттям Податкового Кодексу буде нарешті створено єдину законодавчу і нормативну базу оподаткування. При створенні податкового кодексу буде враховано і світовий досвід у сфері оподаткування, забезпечено адекватність податків, що створить необхідні передумови для успішної інтеграції української економіки у світову.

4. Вплив економічної кризи України на державну бюджетну систему

Наявність негативних явищ в економіці України, таких як платіжна криза, високий рівень бартеризації, наявність можливостей для юридичних та фізичних осіб ухилятися від сплати податків, створюють значні труднощі у виконанні дохідної частини, повноту стягнення податкової заборгованості. Наявність значних ухилень від оподаткування, існування “тіньового” сектора економіки дуже утруднюють розв'язання цього важливого державного завдання. Податковою службою України наголошується, що сьогодні необхідно значні зусилля спрямувати на перевірки газо - і нафтодобувних підприємств, суб'єктів підприємницької діяльності з продажу електроенергії, природного газу та нафтопродуктів, підакцизних товарів, теле - і радіо -, аудіо - і відео бізнесу, банківської сфери.

Аналіз матеріалів перевірок, оперативних матеріалів і кримінальних справ свідчить,що на сучасному етапі істотних втрат зазнає бюджет від протиправної діяльності фіктивних комерційних фірм, які обслуговують “тіньову” економіку й функціонують практично в кожній галузі і сфері економіки.

Протиправна діяльність таких структур, наприклад, у банківській сфері використовується для переведення безготівкових коштів у готівку і незаконного конвертування. Якщо у 1998 році було викрито 14 кронверційних центрів, то 1999 року - вже 21.

У середньому на рахунках однієї фіктивної фірми обертається до 5 млн. грн., і експертні підрахунки показують, що тільки від діяльності фіктивних фірм у 1998 році бюджет не отримав щонайменше 2-2.5 млрд. грн..

У сфері зовнішньоекономічної діяльності втрати бюджету лише від незаконного ввезення імпортних товарів і продукції становлять до 2.5 млрд. грн.

Значно криміналізована сфера нафто бізнесу, де порушено 513 кримінальних справ, що становить 12% від числа зареєстрованих злочинів за ст. 1482 КК України. Ситуація, що склалася на нафто ринку України зумовлюється рядом суб'єктивних факторів, серед яких слід відокремити існуючу систему пільг, яка дозволяє несумлінним підприємцям ухилятися від сплати належних податків та платежів.

Серйозну тривогу викликає стан справ на енергоринку. За матеріалами здійснених у 1999 році перевірок порушено 640 кримінальних справ.

Висновок

Одним з перших організаційних кроків у здійсненні податкової реформи було створення Державної податкової адміністрації та її структур на місцях.

У жовтні 1999 року Держаній податковій адміністрації України виповнилось 3 роки. З приводу цього Л.Д.Кучма у зверненні до Голови Державної податкової адміністрації України М.Я.Азарова і до всіх працівників податкової служби відзначив, що створена у 1996 році податкова служба стала однією з найважливіших складових виконавчої влади нової формації. Відзначив, що завдяки чіткій і злагодженій праці податківців держава виходить на більш стабільне, прогнозоване поповнення бюджетів усіх рівнів. Це дозволило, особливо в 1999 році, не тільки своєчасно фінансувати невідкладні потреби, а й розпочати поетапне погашення боргів із зарплати та соціальних виплат. Податкова служба рухається у напрямку відмови від часто фіскальних методів роботи у бік зменшення податкового тиску, спрощення обліку та звітності, удосконалення механізмів оподаткування. Прикладом може бути успішне втілення економічних указів Президента України про зменшення нарахувань на фонд заробітної плати, про фіксований сільськогосподарський податок, про державну підтримку малого підприємництва, про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва та про створення економічних зон. Держава чекає від податкової служби активної участі у реформуванні податкової системи. Зміни мають бути спрямовані на підтримку і стимулювання економіки, вітчизняного товаровиробника, прискорення виходу з тіні прихованих капіталів, набутих некримінальним шляхом. Водночас податкова служба повинна удосконалити процес збирання податків за рахунок впровадження сучасних технологій адміністрування та механізмів сплати платежів до бюджету. Основним принципом повсякденної праці податківців має стати налагодження партнерства між державою та підприємництвом. Історія вчить: жорстокість законів породжує жорстокість злочинів. Нерозумна жорстокість податкового законодавства, чим би вона не викликалась, об'єктивно і закономірно породжує і буде породжувати умови переносу господарської діяльності із легальної економіки в тіньову, протистояння платників податків державі, яка створена для захисту їх інтересів і функціонує за їх рахунок.

Використана література

1. Журнал “Вісник податкової служби” № 15; 1998р.

2. Журнал “Вісник податкової служби” №26,29,30,33,38,40,47-48; 1999 рік.

3. Закон України “Про систему оподаткування” .25 червня 1991 року №1251-12 м.Київ

4. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії. - Коломия,98

5. Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій. - Коломия,99р.

6. Линвуд Т.Гайгер. Макроэкономическая теория и переходная экономика.-Москва 1996

7. Журнал “Світ бухгалтерського обліку”-березень 1998

Размещено на Allbest.ru