Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Реферат

на тему: «Розвиток системи оподаткування: світовий досвід та реалії в Україні»

Виконала:

студентка 3 курсу

Рагозіна Надія генадіївна

Київ - 2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність податків

1.1 Податкова система, її становлення та розвиток

1.2 Види та класифікація податків

1.3 Функції державних податкових інспекцій

1.4 Система оподаткування

Розділ 2. Види податків

2.1 Непрямі

2.1.1 Податок на додану вартість

2.1.2 Акцизний збір

2.2 Прибуткові податки

2.2.1 Податок на прибуток

2.2.2 Податок із доходів фізичних осіб

2.3 Мито

2.3.1 Мито

2.3.2 Державне мито

2.4 Податки на майно

2.4.1 Податок на землю

2.4.2 Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Розділ 3. Реалії української системи оподаткування

3.1 Світовий досвід України в системі оподаткування

3.2 Шляхи вдосконалення податкової системи

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови державності та реформування економіки на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалося на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялись під тиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обґрунтування та аналізу мікро- і макро-економічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок.

Реферат складається зі вступу, трьох розділів (у Розділі 1 розглядається сутність податкової системи; у Розділі 2 розглядаються основні види податків; у Розділі 3 пропонуються шляхи подолання негативних рис податкової системи), висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Сутність податкової системи України

1.1 Податкова система України, її становлення та розвиток

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а також форми та методи побудови такої системи [1].

Правовою основою податкової системи нашої держави є Закони України «Про державну податкову службу в Україні» [3] та «Про систему оподаткування» [4], ухвалені відповідно 04.12.90 р. і 25.06.91 р. Ці закони регламентують принципи побудови та призначення системи оподаткування, види податків і зборів, порядок їх зарахування до бюджетів і державних цільових фондів, визначають платників податків, їхні права, обов'язки та відповідальність за порушення податкового законодавства, систему органів державної податкової служби, їхні завдання, функції, права та обов'язки. Крім цих законів існує ще багато нормативних та інструктивних документів з питань нарахування та сплати конкретних податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру [13].

Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови державності та реформування економіки на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалося на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялись під тиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрунтування та аналізу мікро- і макро-економічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок.

Проте до 1995 року податкова система нашої держави як «сукупність податків, зборів, інших платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю їх сплати» [18] в основному була сформована. Недоліки цієї системи оподаткування, мова про які йтиме далі, зумовили необхідність проведення податкової реформи. Ця реформа розпочалася в 1996 році на засадах нової податкової політики, підвалини якої були закладені Постановами Верховної Ради України «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» від 13.12.1995 р. №466/95-ВР [25], «Про основні положення податкової політики в Україні» від 04.12.1996 р. №561/96-ВР [26], а також Указом Президента України «Про заходи по реформуванню податкової політики» від 31.07.1996 р. №621/96 [27]. Податкова реформа має завершитися прийняттям Податкового кодексу України.

Всі податки, збори та обов'язкові платежі, які справляються на території України, поділяються на дві групи - загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» [4] встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Ні уряд, ні місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги, за винятком тих, що передбачені чинним законодавством України [17].

1.2 Види та класифікація податків

До загальнодержавних податків належать:

1.Податок на добавлену вартість

2.Акцизний збір

3.Податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій

4.Прибутковий податок з громадян

5.Мито

6.Державне мито

7.Податок на майно підприємств

8.Податок на нерухоме майно громадян

9.Плата за землю

10.Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

11.Податок на промисел

12.Плата по відшкодуванню витрат на геологорозвідувальні роботи

13.Плата за спеціальне використання природних ресурсів

14.Плата за забруднення навколишнього природного середовища

15.Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг

16.Внески до Фонду для заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

17.Внески до Фонду сприяння зайнятості населення України

18.Внески до Фонду соціального страхування України

19.Внески до Пенсійного фонду України

До місцевих податків і зборів належать:

1.Готельний збір

2.Збір за паркінг автомобілів

3.Ринковий збір

4.Збір за видачу ордера на квартиру

5.Курортний збір

6.Збір за участь у бігах на іподромі

7.Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

8.Податок з реклами

9.Збір за право використання місцевої символіки

10.Збір за право проведення кіно- і телезйомок

11.Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

12.Комунальний податок

13.Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

14.Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

Місцеві податки і збори, порядок їх сплати встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законодавством України, крім збору за проїзд автотранспорту, що прямує за кордон по території прикордонних областей, який встановлюється обласними Радами народних депутатів.

Суми місцевих податків і зборів зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцем знаходження (проживання) платника, якщо інше не встановлено законодавчими актами України [11].

Податки можна класифікувати так:

1.За формою оподаткування - прямі та непрямі.

2.За об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і на майно.

3.Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки - загальнодержавні та місцеві.

4.За способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заробітної плати(соціальні податки), майнові податки, в тому числі податки на власність, тощо.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита [20, 15].

1.3 Функції державних податкових інспекцій

На різних рівнях податкові інспекції виконують різні функції. Вони визначені у Законі України «Про державну податкову службу в Україні» [3].

Головна державна податкова інспекція України:

1.Проводить безпосередньо і організовує роботу державних податкових інспекцій, пов'язану з :

а) здійсненням контролю за дотриманням законодавства про податки,інші платежі до бюджетів і внески до державних цільових фондів,законності валютних операцій, порядку розрахунків із споживачами з використанням контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та за її використанням для розрахунків за товари,роботи,послуги;

б) проведенням всебічних перевірок фактів приховування,зниження сум податків та інших платежів;

в) виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом спадкоємства до держави, та скарбів;

г) проведенням перевірок правильності справляння і схоронності коштів, одержаних у сплату державного мита, а також у разі здійснення виконкомами сільських і селищних Рад народних депутатів касових операцій щодо приймання від населення коштів на сплату податкових платежів.

2.Розробляє і видає інструктивні та методичні документи про порядок застосування законодавчих актів про податки,інші платежі до бюджетів,внески до державних цільових фондів,а також нормативні акти з питань формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів.

3.Затверджує форми податкових розрахунків,звітів,декларацій та інших документів,пов'язаних з обчисленням і сплатою податків,інших платежів до бюджетів,внесків до державних цільових фондів зразок картки фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів,а також форми звітів про проведену державними податковими інспекціями робот.

4.Роз'яснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки,інші платежі до бюджетів,внески до державних цільових фондів і організовує проведення цієї роботи державними податковими інспекціями.

5.Здійснює заходи щодо добору,розстановки,професійної підготовки та перепідготовки кадрів державної податкової служби.

6.Подає державним податковим інспекціям методичну і практичну допомогу в організації роботи,проводить обстеження та перевірки її стану.

7.Організовує роботу щодо створення інформаційної системи, автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп'ютеризації робіт державних податкових інспекцій.

8.Розробляє основні напрями, форми і методи проведення податкових перевірок, визначає завдання та повноваження підрозділів податкових розслідувань державних податкових інспекцій і координує їхню діяльність.

9.Під час здійснення контрольних функцій з'ясовує неправомірність дій підприємств,установ,організацій і громадян,що можуть свідчити про злочинну діяльність або створювати умови для такої діяльності,та передає наявну інформацію з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю.

10.Передає правоохоронним органам матеріали по фактах правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність.

11.Подає Міністерству фінансів України звіт про надходження податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів.

12.Розробляє пропозиції до міжурядових угод про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень.

13.Надає фізичним особам-платникам податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційні номери і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів, чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.

Державні податкові інспекції по Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом фактично здійснюють ті ж функції, що й Головна державна податкова інспекція, за винятком пунктів 2, 3, 8, 12 і 13.

У разі, коли зазначені державні податкові інспекції безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції по районах, районах у містах і містах без районного поділу [3, 17, 22].

1.4 Система оподаткування

Податок - обов'язковий платіж, який справляється до бюджету з юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) і громадян.

Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.

Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів.

Державні податкові інспекції ведуть облік платників податків. Банки та інші кредитні установи відкривають рахунки платникам податків та інших обов'язкових платежів лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у державній податковій інспекції, і у триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію.

Об'єктом оподаткування (тобто те, що обкладається податком) є доход(прибуток), добавлена вартість продукції(робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб. Існують й інші об'єкти оподаткування [4, 23].

Розділ 2. Види податків

2.1 Непрямі податки

2.1.1 Податок на додану вартість

Податок на додану вартість - це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення.

Платниками цього податку є:

- особи, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) яких протягом будь-якого періоду з останніх двадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України;

- особи, які здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівку незалежно від обсягів продажу; особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом продукції згідно із законами України з питань оподаткування. Всі платники податку сплачують податок на додану вартість на однакових умовах, незалежно від того, в якій валюті провадяться розрахунки.

Ставку податку на додану вартість встановлено в розмірі 20 відсотків до оподаткувального обороту, який не включає податок на додану вартість.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з , вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України й отримання робіт, (послуг) що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, у тому числі операції по ввезенню (пересиланню) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України й надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Не є об'єктом оподаткування наступні операції :

- випуск (емісія), розміщення в будь-які формі управління та продаж за кошти цінних паперів, що випущені в обіг суб'єктами підприємницької діяльності, НБУ, МФУ, органами місцевого самоврядування, включаючи приватизаційні та компенсаційні й, сертифікати; обмін зазначених цінних паперів на інші цінні папери; реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також і управлінням активами;

- майна орендодавця (лізингодавця) - резидента у користування орендареві (отримувачу) згідно з умовами договору оренди і його повернення орендодавцеві після закінчення дії такого договору;

- надання послуг із страхування і перестрахування передбачених ЗУ "Про страхування", соціального й пенсійного страхування;

- обіг валютних цінностей (в тому числі національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та монет НБУ та інші операції, пов'язані з випуском державних лотерей, виплатою грошових призів, продажем негашених поштових марок України, тощо;

- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, тощо;

- надання оплата державних платних послуг, які надаються органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, обов'язковість отримання (надання) яких встановлена законодавством;

- виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій та інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів; виплата дивідендів (роялті) у грошовій формі або у формі цінних паперів;

- надання комісійних (брокерських) та дилерських послуг з торгівлі або управління цінними паперами на ринку цінних паперів України;

- передача основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу;

- продаж за компенсацію сукупних валових активів платника податку іншому платнику податку;

- безоплатна передача у державну власність (чи комунальну) об'єктів власності, якщо такі операції здійснюються за рішенням КМУ, органів виконавчої влади;

- надання позашкільним навчальним закладом слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти;

- надання уповноваженими банками послуг з довірчого управління фондами банківського управління відповідно до Закону України "Про внесення змін до ЗУ "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд»"".

Контроль за сплатою податку на додану вартість з імпортних товарів під час переміщення через митний кордон України покладено на митні органи, всі інші питання, включаючи операції з імпортними товарами, знаходяться під контролем податкової служби України [6, 24].

2.1.2 Акцизний збір

Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) і оплачується покупцем. Цей податок встановлюється на високорентабельну продукцію.

Особливістю акцизного збору є яскраво виділена регулююча функція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару за рахунок включення до неї акцизного збору.

Держава акумулює кошти, одержані від сплати акцизного збору, і використовує їх на фінансування соціальних та інших програм.

Акцизний збір подібний до ПДВ: вони збільшують ціну товару, оскільки входять до неї у вигляді надбавки на стадії реалізації. Вони спрямовані на споживача, які їх і сплачують. Проте, є відмінності. Наприклад, об'єктами акцизного збору можуть бути лише товари, а об'єктами ПДВ - товари, роботи і послуги як виробничого, так і невиробничого значення; акцизним збором обкладається невелика кількість товарів, а податком на додану вартість - майже всі товари; споживачами підакцизних товарів більш вузькі верстви населення, а ПДВ справляється майже з усіх споживачів.

Платниками акцизного збору є:

- суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України (діють відповідно до загального податкового законодавства України).

- нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством (діють відповідно до загального податкового законодавства України і відповідно до міжнародних договорів щодо оподаткування);

- будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари. Умовою сплати АЗ є надання митниці копії платіжного доручення на загальну вартість обов'язкових платежів, які повинні бути сплаченими до державного бюджету.

Об'єктом оподаткування є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів - (продукції) або з частковою їх оплатою;

б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;

в) вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України; залежить від митної вартості товарів.

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору;

- або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Акцизний збір не справляється:

а) з товарів, що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, коли їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

б) з підакцизних товарів, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв'язку із звільненням, передбаченим для окремих видів товарів.

в) Не підлягає оподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

г) При вивезенні з митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції.

д) підакцизні товари, які переміщуються через митну територію транзитом

е) з інших товарів.

Пільги стосуються лише сплати акцизного збору, і не стосуються ведення обліку і звітності.

Марка акцизного збору - спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої та тютюнові вироби і наявність якого підтверджує сплату акцизного збору.

Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється таким способом і в такому місці, щоб марка розривалася під час розкупорювання (розкриття) пляшки (іншої тари), пачки (упаковки).

Технічний порядок маркування алкогольних напоїв (включаючи маркування одиниць тари великого об'єму - бутлі, бочки тощо, які використовуються при реалізації напоїв на розлив) і тютюнових виробів визначається Правилами виготовлення, зберігання і продажу марок акцизного збору й маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів [8, 19].

2.2 Прибуткові податки

2.2.1 Податок на прибуток

Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.

Платниками податку на прибуток є:

- із числа резидентів - суб'єкти підприємницької (господарської) діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

- з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи із джерелом їх, походження з України;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку з числа резидентів, Ідо не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податку, що має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням. При цьому податок зменшується на суму, сплачену до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філії;

- управління залізниці та підприємства залізничного транспорту, їх, структурні підрозділи;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні або виконують агентські (представницькі) функції для таких нерезидентів або їх засновників;

- Національний банк України та його установи.

Об'єктом оподаткування є прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

- суму валових витрат платника податку;

- суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами [5, 23].

2.2.2 Податок із доходів фізичних осіб

Платниками податку є:

- резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Винятком є нерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження з території України і мають дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ними безпосередньо від такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

Визначення резидентства платника податку:

1. Фізичною особою-резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні;

2. У разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;

3. Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні;

4. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року;

5. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи за попередніми підставами, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Об'єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід;

- чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

- іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року [2, 13].

податковий система акцизний мито

2.3 Мито

2.3.1 Мито

Мито - непрямий податок, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача. Цей податок виконує фіскальну та регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.

На практиці застосовується кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за ввезення таких на митну територію.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший за чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито застосовується:

- як спосіб захисту українських виробів у цілому;

- як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;

- як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

- як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується у разі:

- ввезення на митну територію товарів, і є об'єктом демпінгу, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

- вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів подібних або конкуруючих товарів.

Компенсаційне мито застосовується у разі:

- ввезення на митну територію товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

- вивезення за межі митної території товарів для виробництва переробки, продажу або споживання котрих надавалася субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється за перетинання митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт є споживачі товарів, що імпортуються [14].

2.3.2 Державне мито

Державне мито - це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито стягується:

а) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно до релігійних організацій, із касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

б) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими обставинами;

в) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

г) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження довідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

д) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

е) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

ж) за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду закордон або продовження строку його дії;

з) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

й) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України [9, 18].

2.3 Податки на майно

2.3.1 Податок на землю

Плата за землю - це податок на володіння та користування землею, який ся з юридичних та фізичних осіб.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка або земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної ділянки і землекористувач.

Плата за землю справляється у двох формах:

- земельний податок;

- орендна плата [7].

2.3.2 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів

Податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин І механізмів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є:

- підприємства, установи та організації, які є юридичними особами;

- іноземні юридичні особи;

- громадяни України;

- іноземні громадяни;

- особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби.

Об'єкти оподаткування - транспортні засоби та інші самохідні машини й механізми, а саме:

- трактори (колісні);

- автомобілі, призначені для перевезення щонайменше 10 осіб, включаючи водія;

- автомобілі, легкові;

- автомобілі, вантажні;

- автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

- мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 куб. см;

- яхти і судна вітрильні з допоміжним двигуном чи без нього (крім спортивних);

- човни, моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);

- інші човни (крім спортивних).

Транспортні засоби, що не с об'єктами оподаткування:

- трактори на гусеничному ходу;

- мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом циліндра двигуна до 50 куб. см;

- автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;

- транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, кл; портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані;

- машини й механізми для сільськогосподарських робіт;

- тільки яхти, судна вітрильні та човни спортивні.

Від сплати податку звільняються:

1. Підприємства автомобільного транспорту загального користування - стосовно; транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленої законом порядку визначено тарифи оплати проїзду (незалежно від форм власності);

2. На 50% -- сільськогосподарські підприємства -- товаровиробники за трактор колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць менше десяти;

3. Навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів, стосовно учбових транспортних засобів при умові використання та за призначенням [10, 22].

Розділ 3. Реалії української системи оподаткування

3.1 Світовий досвід України в системі оподаткування

На початковому етапі свого функціонування податкова система України спричинила кризові явища у механізмі розподілу фінансових ресурсів мільйонів громадян на користь держави, а тому сформувала чіткий стереотип несправедливості, який трансформувався в досить розвинений інститут приховування доходів (тіньова економіка). У цій ситуації податкове законодавство довело свою недієздатність у пошуку оптимального співвідношення податкових ставок, податкових пільг, які б враховували складну соціально-економічну ситуацію в країні на фоні кризових явищ у всіх сферах суспільного життя.

На відміну від вітчизняних реалій зовсім інший підхід до платників податків на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) в іноземних державах, де стан демократії та суспільні норми в значній мірі мають вплив на побудову та функціонування фіскальної політики. Остання передовсім спрямована на вирішення соціальних питань та економічну мотивацію домогосподарств, а вже потім - на забезпечення уряду фінансовими ресурсами. Саме тому, в умовах створення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, пошук шляхів удосконалення власної системи оподаткування доходів фізичних осіб із урахуванням світових здобутків у цій сфері є досить актуальним.

Зазначимо, що оподаткування доходів фізичних осіб у світі має вже досить апробовану часом практику становлення на базі глибокого усвідомлення кожним платником свого конституційного обов'язку - сплати податків. Постійна увага цих держав до платника податків поступово виховала відповідну податкову культуру, яка відмінна від вітчизняних реалій. Як зазначає Н.М. Ткаченко [31, С. 36], сутність категорії «податок» у різних країнах є різним: в Німеччині - це підтримка, яку громадяни надають державі; у Великобританії - це обов'язок перед державою; у США податок розуміється як «такса»; у Франції - як обов'язкова плата. Для нашої держави розуміння даної фінансової категорії зводиться лише до примусового платежу [31, С. 36]. Також диференціюються ставки ПДФО, зокрема, у США ставки оподаткування доходів фізичних осіб коливаються від 2% до 12%, у Німеччині - від 10% до 53% залежно від розміру доходу платника, в Японії - 3,2 тис. єн в рік не залежно від розміру доходів [28, С. 160].

В Україні згідно Податкового кодексу [30, С. 36] ставка цього податку становить 15 %, але у разі, якщо загальна сума отриманих платником у звітному місяці доходів перевищує десятикратний розмір заробітної плати, ставка податку становить 17%. Таке рішення було прийняте з огляду на необхідність легалізації доходів, але, як вважає багато вчених, це все одно не стимулюватиме платників до детінізації своїх доходів.

Історично склалися дві форми побудови ПДФО: шедулярна та глобальна. Перша з'явилася у Великобританії. При цій системі доходи залежно від джерел поділяються на частини - шедули, кожна з яких оподатковується окремо, стягуються два податки: основний - за пропорційними ставками і додатковий - за прогресивними. Глобальна система використовується у більшості країн (США, Франція, Німеччина та ін.) При цій системі прибутковий податок стягується із річного доходу за прогресивною шкалою ставок [28, С. 160].

На відміну від України, де порядок, ставки, правила оподаткування податком із доходів фізичних осіб встановлюються виключно на загальнодержавному рівні, в іноземних державах органам місцевого самоврядування надано досить широке право в сфері податкової юрисдикції. У таких країнах Європи, як Болгарія, Кіпр, Естонія, Греція, Латвія, Норвегія, Румунія, особистий прибутковий податок належить до місцевих податків, а в Бельгії, Данії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії органи місцевого самоврядування самостійно визначають ставки, за якими будуть оподатковуватися доходи громадян [29, С. 68].

Одним із найвагоміших податків Німеччини є податок на заробітну плату. На цей вид податку припадає майже третина всіх податкових надходжень. При стягуванні податку враховуються податкові класи і види діяльності, використовуються податкові таблиці та карти. Шість податкових класів групують робітників та службовців залежно від їх сімейного стану, кількості працюючих у сім'ї, спільного чи окремого ведення обліку отримуваних доходів, наявності дітей.

На відміну від України, в якій передові комп'ютерні технології в процесі подання податкової звітності тільки почали застосовуватися на практиці, в Австралії визначення податкового зобов'язання та суми податку, що підлягає поверненню, за допомогою інформаційних технологій є вже досить широко апробованим. Пересічний платник податку може скористатися через мережу Інтернет так званим tax calculator - податковим калькулятором, робота якого побудована за принципом певного алгоритму. Задаючи суму отриманого доходу та параметри, що є характерними для платника податку (пільги, знижки, витрати), програма самостійно обраховує необхідні фіскальні показники [2, С.67].

Одна з найбільш розвинених систем індивідуального прибуткового податку із широкою системою податкових вирахувань діє в Нідерландах. У цій країні існує п'ять видів податкових відрахувань, що залежать від віку, кількості дітей, доходу батьків і відрізняються сумою, на яку дозволено зменшувати оподатковуваний дохід (в євро на одну дитину) [2, С. 68].

Отже, податкові системи розвинутих держав світу сьогодні є сформованим динамічним механізмом, який дає змогу вирішувати основні соціально-економічні завдання держави, зокрема через оподаткування доходів фізичних осіб. Бюджетні системи окремих країн характеризуються різними підходами до вирішення своїх завдань, але вони обов'язково враховують специфіку розвитку держави.

Саме тому, доцільним для забезпечення соціально-економічної справедливості податкової політики в Україні є застосування таких моментів зарубіжного досвіду, як врахування сімейного стану платника, кількість працюючих у сім'ї, наявність дітей та утриманців.

3.2 Шляхи вдосконалення податкової системи України

Чинна податкова система потребує якісного реформування. Таке реформування має здійснюватися цілеспрямовано, системно, відкрито, виважено за складовими і поступово у часі. Це потрібно аби відбулося вирішення спектру цільових задач системного реформування. До них треба віднести: забезпечення результативності змін; залучення до процесу всіх суб'єктів відносин; базування на інтересах громадянського суспільства і всіх громадян України; забезпечення адекватного і прогнозованого реагування суб'єктів сплати по датків на зміни, що запроваджуються, їх прилаштування до нових вимог.

Окрім того, процес трансформації не може допустити будь-якого, навіть тимчасового зменшення ресурсів державно-фінансового перерозподілу, оскільки це може стати політичною причиною зупинки нововведень. Такий підхід вимагає розробки збалансованої, взаємоузгодженої, послідовно й динамічно виконуваної стратегії реформування податкової системи [16].

Існує декілька концепцій щодо шляхів реформування сучасної податкової системи. Найбільш вдаліша - «Концепція реформування податкової системи України» підготовлена робочою групою Секретаріату Президента України.

Ідеальна податкова система повинна мати декілька чітких економічних рис. Загалом ідеальна податкова система є економічно нейтральною: вона не створює ніяких спотворень, стимулів або перешкод для здійснення різних видів діяльності. Часом уряд використовує податкову систему щоб стимулювати економічне зростання чи перешкоджати використанню певних ресурсів [12].

Однак, ці функції не є основними функціями податкової системи і вони, зазвичай, застосовуються тоді, коли потенціал інших методів повністю вичерпаний. Хоча уряд уже зробив ряд важливих і успішних кроків у реформуванні податкової системи, вона все ще залишається обтяжливою, спотворюючою, несправедливою та дорогою для утримання. Крім цього, податкова система України виконує низку функцій, які не є звичними для податкової системи будь-якої розвиненої країни. Зокрема, можна спостерігати такі дві виразні риси - карну та, так звану, стимулюючу [21].

Останні роки реформ дають чимало прикладів того, як податкова система пристосовувалася для вирішення питань простроченої заборгованості між підприємствами, недотримання контрактів та недієвої судової системи.

Слід наголосити, що реформування податкової системи неможливе без від повідних змін бюджетної політики з метою збалансування дохідної та видаткової частин зведеного бюджету та соціальних фондів. Якщо зміни ставок податків призводять до зменшення надходжень, то необхідно адекватно відкоригувати видаткові програми.

Висновки

Я прийшла до висновку, що саме механізм оподаткування дуже складний і потребує деталізованого розгляду.

Серед недоліків можна назвати неефективну правову базу, яка проголошує діяльність податкової системи України. Друга проблема - це податковий прес, який законодавчі органи не в змозі поки що послабити, тому що дефіцит бюджету потребує збільшення доходної частини для його покриття.

В Україні вирішальну роль у формуванні бюджету відіграють непрямі податки та податок на прибуток підприємств. Низький рівень доходів більшості населення, а також низька частка зарплати в національному доході обумовлюють невисоке надходження прибуткового податку з громадян.

Аналіз діючої податкової системи України свідчить про необхідність її реформування. В основі податкової системи повинні бути прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування є доходи фізичних осіб, прибуток юридичних осіб, земля, майно та капітал. При оподаткуванні доходів фізичних осіб та прибутку юридичних осіб повинна використовуватись диференціація ставок податків в залежності від виду діяльності та розміру отриманого доходу.

Слід зазначити, що основною метою реформування системи оподаткування є сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності, на цій основі задоволення державних та соціальних потреб. Система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Реформуванню підлягають правові норми, що визначають форми, механізм регулювання, встановлення величини та порядку справляння податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету, внесків до державних цільових фондів, необхідних державі для виконання їх функцій. Основними чинниками реформування податкової системи України повинні бути: забезпечення ефективного контролю за дотримання податкового законодавства; скорочення необґрунтованих пільг; бути узгодженою із загальною політикою ціноутворення і зростання заробітної плати; поступове зниження податкового навантаження; спрощення механізму розширення бази оподаткування; стимулювання виробництва; чітке визначення прав і обов'язків платників податків; підвищення рівня податкової культури населення шляхом роз'яснення податкового законодавства.

Характерною особливістю діючої податкової системи сьогодні є її недосконалість, а саме: неузгодженість та суперечливість окремих податкових законів, нестабільність законодавства, надмірне податкове навантаження на платників, безсистемне й невиправдане надання пільг.

Реформування податкової системи є найбільш важливою проблемою на етапі формування ринкового середовища і створення сприятливих умов для зниження податкового навантаження. Однак, зниження податкового навантаження слід провести поступово з метою стабільного виконання доходів бюджету.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята Верховна Радою України 28 червня 1996 року. Зі зм. від 08.12.2004 р.

2. Закон України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб». Зі зм. від 21.05.2009 р.

3. Закон України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні». Зі зм. від 21.05.2009 р.

4. Закон України від 25.06.1991 р. № 1251-XII «Про систему оподаткування». Зі зм. від 17.11.2009 р.

5. Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств». Зі зм. від 24.07.2009 р.

6. Закон України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Зі зм. від 22.12.2009 р.

7. Закон України від 03.07.1992 р. № 2535-XII «Про плату на землю». Зі зм. від 19.05.2009 р.

8. Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 18-92 «Про акцизний збір». Зі зм. від 31.03.2009 р.

9. Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито». Зі зм. від 19.03.2009 р.

10. Закон України від 11.12.1991 р. № 1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів». Зі зм. від 03.02.2009 р.

11. Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 56-93 «Про місцеві податки і збори». Зі зм. від 18.03.2008 р.

12. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування податкової системи» від 19 лютого 2007 р. № 56-р.

13. Берлач А.І. Податкове право України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". -- К. : Університет "Україна", 2006. -- 336с.

14. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. -- К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.

15. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Навч. посібник / Національна академія Служби безпеки України. -- К. : Алерта; КНТ, 2007. -- 612с.

16. Іголкін І.В. Податкова реформа як об'єктивна необхідність зміцнення дохідної частини державного бюджету // Фінанси України. - 2005. - №8. - С. 42-47.

17. Костенко Ю.О. Фінансове право України: навч. посібник / Донецький національний ун-т. Економіко-правовий факультет. Кафедра цивільного права і процесу. -- Донецьк : Вебер (Донецька філія), 2007. -- 307c.

18. Кучерявенко М.П. Податкове право України. Академічний курс: підручник. -- К.: «Правова єдність», всеукраїнська асоціація видавців, 2008. -- 699 с.

19. Михайлишин Л. Податкова система України: навч. посіб. / Львівський регіональний ін-т держ. управління Національної академії держ. управління при Президентові України. -- Л. : ЛРІДУ НАДУ, 2007. -- 460с.

20. Панчук А.В., Резніченко О.О. Податкова система України: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. -- К., 2008. -- 231с.