Державне регулювання інфляційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Министерство образования и науки Украины

Донбасская государственная машиностроительная

академия

Контрольная работа

по дисциплине

«ДЕНЬГИ И КРЕДИТ»

Выполнила

студентка группы ПВ-10-1з

Стеценко Лариса Александровна

Проверил: Шевченко А.Н.

Краматорск 2011 год

МОДУЛЬ 1.

1. Теоретичні питання

Наукові думки щодо механізму державного регулювання інфляції.

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію виключно негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося вище, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що “повзуча” інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи, їх ідея “контрольованої” інфляції сформувалась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, у тому числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, і виробництва товарів без підвищення цін. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов:

1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли нічим не обмежено діє механізм ціни рівноваги. У таких умовах підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів, навіть випереджаючими темпами;

2) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили, які через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва;

3) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його при випуску в обіг додаткової маси грошей. Це, у свою чергу, приводить до зростання інвестицій і послаблення інфляційного тиску надлишку грошей на товарних ринках. Таке переключення додаткової емісії робить інфляцію регульованою й ефективною навіть за повної зайнятості.

Кейнсіанська ідея регульованої інфляції широко використовувалася на практиці в 50-60-ті роки в більшості країн ринкової економіки. На її основі виправдовувалося форсування державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, що стало хронічним явищем. Практикувалася політика кредитної експансії, лібералізація доходів і цін тощо.

Економічна думка застерігала практику не стільки від інфляційної загрози, скільки від загрози кризового спаду і депресії, зниження платоспроможного попиту, тобто підтримувала ідеї регульованої інфляції. Особливо відверто інфляційні заходи проводилися за виникнення ознак економічної кризи та в період депресії. У період же “перегрівання” економіки вживалися антиінфля-ційні заходи, розроблялися спеціальні “плани стабілізації”.

Усе це відіграло позитивну роль у пом'якшенні коливань економічного циклу й сприяло успішному розвиткові економіки. Було досягнуто тривале (50-60-ті роки) стримування інфляції на “повзучому” рівні, що давало підстави говорити про реалізацію на практиці ідеї “контрольованої” інфляції.

Проте вже з початку 70-х років у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін, інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Якщо в 1956- 1965 pp. середньорічні темпи зростання роздрібних цін становили У США 1,7%, в Англії - 3,1, у Франції - 5,0, в Італії - 3,4, то в 1974-1991рр. - відповідно 9,3%, 15,8, .10,5 і 17,9%. Такі зміни були зумовлені низкою об'єктивних процесів, які виключили можливість регулювати інфляцію згідно з кейнсіанськими ідеями.

Це, по-перше, надзвичайне розбухання державних витрат, внаслідок чого заходи урядів щодо їх скорочення з метою подолання інфляції не могли бути ефективними. По-друге, сфера обігу в усіх країнах була вщерть наповнена грошовою масою, й інфляція досягла своєї “критичної точки”. По-третє, успішний післявоєнний розвиток економіки призвів до створення великих монополій, високої монополізації виробництва і ринку, що деформувало вільну дію механізму ціни рівноваги. По-четверте, що чи не найголовніше, у цей період загострилась екологічна й енергетична криза, що значно погіршило умови виробництва та призвело до зростання виробничих витрат. Перекласти додаткові витрати на трудящих не вдалося завдяки зміцненню економічної могутності та організованості профспілок. Тому підприємці не тільки не змогли заморозити зростання заробітної плати, а й змушені були підвищувати її в міру зростання цін. Розпочалося могутнє розкручування спіралі “зарплата - ціни”, яке зумовило галопуючий характер інфляції.

У нових умовах кейнсіанська ідея регульованої інфляції зазнавала серйозної критики з боку представників монетаристської школи. Головний недолік її вбачався в тому, що кейнсіанці не врахували у своїх оцінках наслідків інфляційних заходів уряду свідомої реакції економічних агентів (підприємців і найманих працівників) на майбутню інфляцію. Так, М. Фрідман висунув положення про “природний рівень безробіття”, який визначається умовами ринку робочої сили і не може бути порушений ззовні. Якщо ж уряд заходами своєї політики (нагнітання попиту бюджетною і кредитною експансією) зменшить безробіття за його природний рівень, то це тільки прискорить інфляцію до галопуючих темпів. Адже підприємці, прогнозуючи зростання цін, застрахують свої доходи відповідними заходами в ділових контрактах, трудових угодах тощо. Тому очікуваного урядом перерозподілу доходів та посилення стимулювання виробництва не відбувається. Уряд змушений буде ще більше розширювати попит понад розміри, яких очікували підприємці, а це - прямий шлях до розкручування інфляційної спіралі. Позитивний ефект від таких дій уряду може бути лише короткостроковим. У довгостроковому ж плані вони містять у собі загрозу гіперінфляції.

Ще далі щодо цього пішли представники монетаристської школи “раціональних очікувань” (Р. Лукас, Н. Уоллес, Т. Сарджент). На їхню думку, економічні суб'єкти можуть передбачати будь-які регулюючі заходи уряду (“раціональні очікування”) і захистити свої доходи від їх впливу. Тому вони заперечують навіть короткостроковий ефект регулювання емісії і зайнятості і найбільш відверто підтримують головний висновок монетаристської доктрини. Згідно з ним стабілізаційна політика нібито безплідна і від неї слід відмовитись, а ринкова система сама себе підтримає в постійній рівновазі, як би на неї не намагалися впливати. На практиці політика контрольованої інфляції зазнала краху і з початку 70-х років змінилася відвертою антиінфляційною політикою, до якої змушені були перейти уряди більшості країн. Нова ідея щодо регулювання інфляції дістала назву антиінфляційної політики.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно. Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не сталося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск державних позик. Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів та іншими методами, держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обгрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Політика дефляції при послідовному і жорсткому її проведенні може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з певними труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, викликає загрозу економічних спадів, зменшення зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, оперативно змінюючи дефляційні методи інфляційними. Другий напрям антиінфляційної політики - політика доходів - передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні (“заморожування”), або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого водночас. Широко цей метод використовувався в Радянському Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні соціальні наслідки, адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації дії його механізму. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить у скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соціальне напруження. Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для дії законів ринку і всіляке стимулювання приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, введення гнучкої податкової політики, стимулюючої підприємницьку активність і зростання грошових заощаджень населення. Усі ці заходи позитивно впливали на розвиток виробництва, підвищення його ефективності та продуктивності праці, що, у свою чергу, сприяло результативності дефляційної політики. Завдяки цьому країни Заходу з початку 80-х років змогли перебороти галопуючу інфляцію, ввести її в межі “повзучої”. На такому, загалом прийнятному для нормального економічного розвитку, рівні вони утримували інфляцію до кінця 80-х і протягом 90-х років переважно методами дефляційної політики. Досвід державного регулювання інфляції, накопичений розвинутими країнами протягом 60-90-х років з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій, має велике значення для економічної теорії і практики.

По-перше, інфляція може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких економічних і соціальних наслідків. Тому більш надійною виявилася чітко виражена антиінфляційна політика.

По-друге, антиінфляційна політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у виробництво, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися дефляційними заходами, а повинна бути комплексною, включати й заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку виробництва на ринкових засадах.

По-третє, антиінфляційна політика теж може викликати певне напруження в економіці, незадоволення нею певних сил, які сподівалися на фінансову підтримку з боку держави і не одержали її. Тому проведення такої політики вимагає від її творців значної мужності і політичної волі, певних жертв з боку суспільства. Проте вони повністю окупляться завдяки забезпеченню економіки стабільними грошима.

2. Поняття

33. Електронні гроші.

Електромнні громші (також відомі як e-money, e-гроші, електронна готівка, електроні обміни, цифрові гроші, цифрова готівка чи цифрові обміни) -- означення грошей чи фінансових зобов'язань, обмін та взаєморозрахунки з яких проводяться за допомогою інформаційних технологій.

Електронні гроші - одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов'язанням емітента.

133. Конфіскаційні грошові реформи.

Конфіскаційні грошові реформи, або їх ще називають реформи “шокового” типу - реформи, які передбачають комплекс явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру. Стосовно конфіскаційних обмежень, то слід виділити такі можливі заходи:

встановлення ліміту на обмін банкнот;

замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

тимчасове припинення валютно-обмінних операцій тощо;

Мета подібних заходів - конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу держави.

42. Сеньйораж.

Сеньйораж - це серія прибутків, що одержує національний банк та держава від випуску грошей. Економісти вважають сенйоражом емісійний дохід, що центральний банк, або держава отримує завдяки можливості створення грошової бази в режимі монополію. У сучасних державах, як правило, центральний банк друкує банкноти, в той час як державний монетний двір карбує монети, і обидва мають прибуток від сеньйоражу. Сеньйораж, який походить від карбування монет державою, отримує та використовує сама держава. А от сеньйораж, який створюється при друкуванні банкнот залишається центральному банку. Банк використовує гроші для покриття експлуатаційних витрат (сам процес та матеріали для друку), а частка грошей, яка залишається вважається прибутком, який може бути розподілено між акціонерами.

3. Тестові завдання

33 Білонні монети є:

а) знаками вартості;

б) кредитними грішми;

в) дійсними грішми.

82 Закріплення ролі загального товару-еквівалента повсюдно за одним видом товару властиво формі вартості:

а) повній (розгорнутій);

б) загальній;

в) грошовій;

г) простій (випадковій).

133 Простий вексель, емітований банком - це:

а) комерційний вексель;

б) тратта;

в) банкнота;

г) чек.

193 Збільшення пропозиції грошей при відносно стабільному попиті викликає:

а) зниження процентної ставки;

б) зріст процентної ставки;

в) не відображається на процентній ставці.

238 Стосовно законів функціонування грошей грошова система підрозділяється на:

а) регульовану;

б) саморегульовану;

в) відкриту;

г) закриту.

284 Вкажіть складові грошового обігу, класифіковані за економічною роллю окремих стадій кругообігу коштів:

а) готівковий обіг;

б) безготівковий обіг;

в) грошовий обіг;

г) фінанси.

інфляція депозит сеньйораж

МОДУЛЬ 2.

1. Теоретичні питання

60. Витрати комерційного банку.

Витрати банку поділяються на відносно постійні та змінні.

Відносно постійними витратами комерційного банку є:

* заробітна плата;

* придбання або виготовлення бланків і канцелярських товарів;

* утримання приміщень, охорони та протипожежної сигналізації;

* амортизаційні відрахування та інші.

Змінними витратами банку є:

* виплата процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту;

* плата за послуги регіональної розрахункової палати і регіонального розрахунково-касового центру;

* витрати на рекламу;

* витрати на відрядження;

* поштово-телеграфні витрати та інші.

Усі доходи (витрати) банку поділяються на операційні: банківські та небанківські. До банківських доходів (витрат) належать доходи (витрати), безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність». В свою чергу, банківські доходи (витрати) поділяються на: процентні, комісійні, торговельні прибутки (збитки) та інші.

До небанківських доходів (витрат) належать доходи і витрати, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківських операцій (адміністративні та інші небанківські операційні доходи і витрати).

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбиваються у звіті про прибутки та збитки. Звіт про прибутки та збитки грунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером. Дохідні статті форми розміщені у її лівій частині, а витратні - у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в обліку в тому періоді, в якому були зроблені чи здійснені, незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів. Якщо очікується, що економічні вигоди будуть виникати протягом кількох звітних періодів і зв'язок з доходом може бути визначений попередньо, витрати відображаються у звіті про прибутки та збитки на основі систематичних процедур часткового розподілу. У таких випадках витрати розглядаються як зношення або амортизація.

У загальному вигляді звіт про прибутки та збитки комерційного банку можна подати так:

Д о х о д и	В и т р а т и
Відсоткові доходи	Відсоткові витрати
Комісійні доходи	Комісійні витрати
Результат від торговельних операцій
Інші банківські операційні доходи	Інші банківські операційні витрати
Інші небанківські операційні доходи	Інші небанківські операційні витрати
Зменшення резервів за заборгованістю	Відрахування в резерви
Непередбачені доходи	Непередбачені витрати
	Прибуток (збиток) до сплати податку
	Податок на прибуток
	Чистий прибуток (збиток)

Різниця між вхідними фінансовими потоками та вихідними фінансовими потоками дає прибуток до сплати податку. Від останнього віднімають податок на прибуток і отримують чистий прибуток банку.

Доходи та витрати обліковуються наростаючим підсумком з початку року на рахунках 6 і 7 класу, а прибуток - на рахунках 5 класу. В останній робочий день року рахунки доходів і витрат закриваються. Залишки за цими рахунками відносять на рахунок результатів поточного року і, таким чином, досягається відображення фінансового результату в балансі банку.

На проміжні звітні дати (місяць, квартал) фінансовий результат визначається шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами, при цьому закриття рахунків доходів і витрат не проводиться.

Розподіл прибутку банку здійснюється за результатами діяльності за рік згідно з рішенням загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку. Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується таким чином: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань у офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством (резервний фонд та загальний резерв). Решта суми розподіляється на виплату дивідендів власникам і на капіталізацію банку. Сума чистого прибутку, що залишається для розвитку банківського бізнесу, називається нерозподіленим прибутком.

Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів (пайовиків) пропорцій.

2. Поняття

60. Кредитоспроможність позичальника.

Кредитоспроможність позичальника -- це його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

3 Тестові завдання

33.Нарахування відсотків на початку періоду застосовується при використанні:

а) процентних ставок;

б) дисконтних ставок;

в) обидві відповіді вірні.

82.Чи вірне твердження: «Однорівнева банківська система передбачає вертикальні зв'язки між банками, універсалізацію їхніх функцій й операцій. Усі банки однієї країни, у тому числі й центральні, перебувають на одному рівні ієрархічної градації й виконують однакові функції по кредитному та касовому обслуговуванню клієнтів»:

а) так;

б) ні.

133. Операції з готівкою - це:

г) касові операції банку;

д) валютні операції банку;

е) кредитні операції банку;

ж) платіжно-розрахункові операції банку.

193. До власних коштів банку відносяться:

а) депозити;

б) статутний фонд;

в) амортизаційний фонд;

г) кошти кредиторів.

238. Кожному з наведених нижче положень, відмічених цифрами, знайти відповідне поняття під літерою:

а) нерозподілена частина прибутку;

б) капітал;

в) процент.

238.1 плата за кредит; - в)

238.2 вартість, яка приносить добавлену вартість; - а)

238.3 джерело формування судного капіталу. - б)

284. Спеціалізовані банківські установи надають банкам такі послуги:

а) здійснення безготівкових розрахунків на основі заліку взаємних вимог і зобов'язань (клірингові банки);

б) позички під заставу землі або нерухомості (іпотечні банки);

в) ведення рахунків клієнтів, управління інвестиційним портфелем на рівні консультацій або довічного управління депонованими цінними паперами;

г) усі відповіді вірні.

4. Розрахункова частина

Завдання 1

Позика у розмірі Р тис. грн. видана на період під i % річних, рік високосний. Часова база К₁ днів і К₂ днів при нарахуванні точних і звичайних відсотків відповідно. Визначити нарощену суму і величину нарахованих відсотків, якщо нараховуються:

а) точні відсотки з точною кількістю днів позики;

б) звичайні відсотки з точною кількістю днів позики;

в) звичайні відсотки з приблизною кількістю днів позики.

Вихідні дані наведено у таблиці.

e	Р, тис. грн.	i, %	, період нарахування	К1, днів	К2 , днів
5	300	16	10.01-01.11	366	360

Рішення.

а) Формула нарощування для простих процентних ставок:

- нарощена сума (проста процентна ставка):

S = P (1 + n * i)

n= ? / K,

де (1 + n * i) - множник нарощування;

S - сума на кінець терміну позики (нарощена сума);

P - первинна сума позики;

i - ставка відсотків;

n - тривалість позики в роках;

K - тривалість року в днях (часова база);

? - число днів позики;

I - відсотки за весь термін позики

Знаходимо ? - число днів позики у днях: ?= 305-10+1=296 днів

S = 300 000 (1 + 296/366 * 0,16)=338 820 грн.

Процент за весь термін боргу знаходимо по формулі:

I = S - P

I = 338 820 - 300 000 = 38 820 грн.

б) S = 300 000 (1 + 296/360 * 0,16)=339 467 грн.

I = 339 467 - 300 000 = 39 467 грн.

в) ?=30*9+20+1=291 день

S = 300 000 (1 + 291/360 * 0,16)=338 800 грн.

I = 338 800 - 300 000 = 38 800 грн.

Висновок: Нарощена сума і величина нарахованих відсотків, якщо нараховуються:

- точні відсотки з точною кількістю днів позики складає: S = 338 820 грн.; I = 38 820 грн.

- звичайні відсотки з точною кількістю днів позики: S = 339 467 грн.; I = 39 467 грн

- звичайні відсотки з приблизною кількістю днів позики: S = 338 800 грн.; I = 38 800 грн

Завдання 3

Фірма одержала кредит строком на n років у розмірі Р тис.грн. Платня за користування кредитом (нараховані відсотки) склала I грн. Визначити величину річної ставки відсотка.

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	n, років	Р, тис.грн	I, грн.
3	1	14	480

Рішення.

Величину річної ставки відсотка знаходимо із формули нарощування для простих процентних ставок:

нарощена сума (проста процентна ставка):

S = P (1 + n * i)

і = (S - P)/ P n,

де i - ставка відсотків;

S - сума на кінець терміну позики (нарощена сума);

P - первинна сума позики;

n - тривалість позики в роках;

I = S - P,

де I - відсотки за весь термін позики

і = I/ P n

і =480/14 000*1=0,0343 или 3,43%

Висновок: величина річної ставки відсотка дорівнює 3,43%.

Завдання 5

Якою повинна бути тривалість позики в днях для того, щоб борг, рівний Р тис. грн., виріс до S тис. грн. за умови, що на суму боргу нараховуються прості відсотки (К = 365 днів) по ставці i % річних?

Як зміниться тривалість позики, якщо нарахування проводитиметься по обліковій ставці такої ж величини?

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	Р, тис.грн	S, тис.грн	i, %
4	20	22	21

Рішення.

1. Тривалість позики в днях, коли на суму боргу нараховуються прості відсотки визначається по формулі:

д=

д==173,81?174 дня.

2. Тривалість позики, якщо нарахування проводитиметься по обліковій ставці такої ж величини знаходиться по формулі:

д=

д==155,8?156 дня.

Висновок: Тривалість позики в днях, коли на суму боргу нараховуються прості відсотки більше ніж тривалість позики, коли нарахування проводитиметься по обліковій ставці такої ж величини на 18 днів.

Завдання 8

Банк пропонує своєму клієнту-позичальнику такі умови надання кредиту: перше півріччя - i₁ % річних, кожен наступний квартал ставка зростає на i₂ %.

Визначити нарощену суму через n років, якщо кредит наданий на суму Р грн. по схемі простих відсотків.

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	i1, %	i2, %	n, років	Р, грн.
4	28	2,3	2,5	50 000

Рішення.

Нарощену суму по схемі простих відсотків знаходимо по формулі:

S = P (1 + n_{1 *} i₁ + n_{2 *} i₂ +…) = P (1 + ? n_{t *} i_t),

де i_t, n_t - ставка простих відсотків і тривалість періоду її нарахування в періоді t.

S=50 000*(1+0,5*0,28+0,25*0,303+0,25*0,326+0,25*0,349+0,25*0,372+0,25*0,39++0,25*0,418+0,25*0,441+0,25*0,464)=50 000*(1+0,14+0,076+0,082+0,087+0,093+ +0,099+0,105+0,110+0,116)= 50 000*1,908=95 400грн

Висновок: Нарощена сума через 2,5 роки, якщо кредит наданий на суму 50 000 грн. по схемі простих відсотків складе 95 400 грн.

Завдання 9

Підприємство одержало кредит на n років у розмірі Р грн. з урахуванням повернення S грн. Розрахуйте процентну і облікову ставки при нарахуванні по простих відсотках. Визначте, який із варіантів вигідний банку і клієнту.

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	Р, грн	S, грн.	n, років
5	160 000	272 500	7

Рішення.

1. Процентну ставку при нарахуванні по простих відсотках знаходимо із формули:

S = P (1 + n * i)

і = (S - P)/ P n,

де i - ставка відсотків;

S - сума на кінець терміну позики (нарощена сума);

P - первинна сума позики;

n - тривалість позики в роках;

і = (272 500-160 000)/160 000*7 = 112 500/1 120 000 = 0,1 или 10%

2. Облікову ставку при нарахуванні по простих відсотках знаходимо із формули:

d= (S - P)/ S n

d = (272 500-160 000)/272 500*7 =112 500/1 907 500 = 0,059 или 5,9%

Висновок: Банку вигідно нараховувати прості відсотки по процентній ставці, оскільки вона вище обліковою на 4,1 % і складає 10%; відповідно, клієнтові вигідніше вести розрахунок по обліковій ставці, яка нижче процентної на 4,1% і складає 5,9%.

Завдання 11

Операція обліку повинна принести i % доходу (із розрахунку на рік). Термін позики складає днів. Часова база простих відсотків - К днів.

Визначити еквівалентну облікову ставку.

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	i, %	, днів	К, днів
6	11.3	55	365

Рішення.

Еквівалентну облікову ставку знаходимо по формулі:

d = .

d = или 10,96%

Відповідь: Еквівалентна облікова ставка складає - 10,96%.

Завдання 14

Чи варто купувати за Р₁ грн. облігацію з нульовим купоном номінальною вартістю S грн., якщо коефіцієнт дисконтування дорівнює i % і термін до погашення n років.

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	Р1 , грн.	S, грн.	i, %	n, років
3	8000	15 000	12	6

Рішення.

1.Знайдемо величину Р, знайдену дисконтуванням S із формули

математичного дисконтування (проста ставка відсотків):

Р = S ,

де - дисконтний множник.

P = S/ (1 + n * i)

P =15 000/(1+6*0,12)=8 721 грн.

2. Знайдемо величину ? Р:

? Р=Р - Р₁ = 8 721 - 8 000 = 721 грн.

Висновок: Облігацію з нульовим купоном номінальною вартістю 15 000 грн. варто купувати, тому що ії вартість через 6 років буде нижче ніж ії номінальна вартість.

Завдання 16

Товар ціною Р грн. продається в кредит на n років під i % річних з щоквартальними платежами до сплати, причому нараховуються прості відсотки.

Визначити борг з відсотками, відсотки і величину разового платежу до сплати.

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	i, %	n, років	Р, грн.
4	17,5	4	12 500

Рішення.

1. Знайдемо нарощену суму боргу (проста процентна ставка) по формулі:

S = P (1 + n * i)

де i - ставка відсотків;

S - сума на кінець терміну позики (нарощена сума);

P - первинна сума позики;

n - тривалість позики в роках;

S =12 500(1+4*0,175)= 21 250 грн.

2.Суму разового платежу до сплати знаходимо по формулі:

q = S / (n * m),

де q - сума разового платежу до сплати;

n - термін кредиту в роках;

m - число разових платежів до сплати на рік.

q =21 250/(4*4)=1 328,125 грн.

3. Відсотки за весь термін позики знаходимо по формулі:

I = S - P.

I =21 250 - 12 500=8 750 грн.

Відповідь: Борг з відсотками =21 250 грн.

Відсотки = 8 750 грн.

Величина разового платежу до сплати = 1 328,125 грн.

Завдання 17

З'явилася можливість одержати кредит або на умовах i₁ % річних з квартальним нарахуванням відсотків, або на умовах i₂ % річних з річним нарахуванням відсотків. Який варіант є більш переважним?

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	i1 , %	i2, %
9	18	18,3

Рішення.

1. При постійній ставці відсотків застосовується формула нарощеної суми:

S = P (1 + i)ⁿ.

Знайдемо множник нарощування з квартальним нарахуванням відсотків:

q = (1 + i)ⁿ

q = (1 + 0,18/4)^1*4= 1,193

Знайдемо множник нарощування з річним нарахуванням відсотків:

q = (1 + i)ⁿ

q = (1 + 0,183)¹= 1,183

Висновок: Більш переважним є варіант з річним нарахуванням відсотків тому що множник нарощування з річним нарахуванням відсотків = 1,183 нижче ніж множник нарощування з квартальним нарахуванням відсотків= 1,193, а з цього слідує, що нарощена сума кредита на умовах з річним нарахуванням відсотків буде нижча.

Завдання 19

Кредит у розмірі Р тис. грн. виданий на термін n років і днів під i % річних. Визначити всю суму боргу і величину нарахованих відсотків за умови нарахування постійної складної ставки відсотків. Як зміниться результат, якщо нарахування відсотків проводитиметься змішаним методом?

Вихідні дані наведено у таблиці.

Варіант	Р, тис. грн	n, років	, днів	i, %	К, днів
6	60	7	90	12	365

Рішення.

При постійній ставці відсотків застосовується формула нарощеної суми:

S = P (1 + i)ⁿ

де n = n_a + n_b;

n_a - ціле число років;

n_b - дробова частина року.

S =60 000*(1+0,12)⁷*(1+0,12)^90/365= 60 000*2,211*1,12^0,25=136 507,14грн.

I = S - P.

I =136 507,14 - 60 000= 76 507,14 грн.

Для випадків, коли n не є цілим числом, множник нарощування визначається двома способами:

1) на основі складних відсотків:

(1 + i)ⁿ = (1 + i)^nа (1 + i)^nb;

S = P(1 + i)^nа (1 + i)^nb;

2) на основі змішаного методу:

(1 + i)ⁿ = (1 + i)^na (1 + n_{b *} i),

S = P(1 + i)^na (1 + n_{b *} i)

S =60 000*(1+0,12)⁷*(1+0,12*90/365)=60 000*2,211*1,0296=136 585,28 грн.

I = S - P.

I =136 585,28 - 60 000= 76 585,28

Висновок: Вся сума боргу і величина нарахованих відсотків за умови нарахування постійної складної ставки відсотків складає: S =136 507,14грн. I =76 507,14 грн. Сума боргу і величина нарахованих відсотків якщо нарахування відсотків проводитиметься змішаним методом складає: S =136 585,28грн. I =76 585,28 грн. Якщо нарахування відсотків проводитиметься змішаним методом сума боргу і величина нарахованих відсотків зростає ніж при нарахуванні постійної складної ставки відсотків.

Література

1. Конспект лекций по дисциплине «Деньги и кредит» (для студентов экономических специальностей вуза всех форм обучения) \ Сост.: Т.В.Кузнецова, О.А.Киселева. - Краматорск: ДГМА, 2005. - 128 с.

2. Гроші та кредит : збірник завдань до контрольної роботи (для студентів економічнихспеціальностей заочної форми навчання) / О.О. Кисельова, Т. Ю. Коритько, Л.Є. Клець. - Краматорськ : ДДМА, 2008. - 120 с.

3. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

4. "Банківська справа", 1999-2000 рр.

5. Общая теория денег и кредита / Под ред. Е.Н. Жукова. - М.: Банки и биржи, 1996. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru