Управління власним капіталом банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні засади фінансового забезпечення доходів і витрат підприємства

1.1 Сутність доходів і витрат підприємства

1.2 Класифікація доходів і витрат підприємства за різними ознаками

1.3 Управління доходами та витратами підприємств в сучасних умовах господарювання

2. Методологічні підходи оцінки доходів і витрат підприємства

2.1 Порівняльна характеристика підходів оцінки доходів і витрат підприємства

2.2 Послідовність дослідження рівня доходів та витрат ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, сутність їхньої господарської діяльності.

Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене в його прибутковості. Порівняння доходів і витрат, результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції (робіт, послуг), а також цін на продукцію, роботи, послуги.

Основний фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток, який є основою і джерелом засобів для його подальшого розвитку. Підвищити прибуток можна, збільшуючи обсяги виробництва або ціни на продукцію (роботу, послугу), що випускається. Однак це не завжди можливо і доцільно. Тому в системі розвитку підприємства в умовах значних економічних обмежень підвищення фінансового результату безпосередньо зв'язано зі зниженням витрат і підвищенням доходів.

Практично на кожному підприємстві існують резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домагатися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентоздатності та отримання більших доходів. Особливо це стосується галузі виробництва запчастин, специфікою якого є вузька спеціалізація, дрібно серійність, короткий операційний цикл та висока трудомісткість.

Виробнича діяльність пов'язана з ризиком вкладень у цю сферу. Для мінімізації цього ризику потрібен суровий контроль процесу виробництва, детальний його облік та виявлення факторів, які впливають на сам процес виробництва і витрати, необхідні для його здійснення. Тому для кожного підприємства даної галузі важливий поглиблений аналіз витрат і доходів а також ефективне управління ними для досягнення високого економічного результату.

Чітка побудова бухгалтерського обліку витрат і доходів відповідно до змін, що відбуваються в його організації й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної інформації для прийняття економічно обґрунтованих рішень і попереджень ризику у виробничо-господарській діяльності підприємств.

1. Теоретико-методологічні засади фінансового забезпечення доходів і витрат підприємства

1.1 Сутність доходів і витрат підприємства

Діяльність будь - якого підприємства завжди пов'язана з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає витрати підприємства. Взагалі витрати підприємства - це фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності.

Розглянемо сутність категорії „витрат" з точки зору різних нормативних документів та літературних джерел. Так національні стандарти бухгалтерського обліку П(С)БО 1 та П(С)БО 16 визначають витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). В даному визначенні сутність витрат виражається не через їх економічну природу, а через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово - майнового стану підприємства. Згідно ж методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002р. № 145 поточні витрати підприємства - це грошове відбиття витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально - речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів.

Такі економісти як: М.І. Баканов, С.М. Капелюш, Л.П. Петров, A.M. Фрідман, А.А. Макарова та інші головну увагу приділяли витратам обігу, під якими розумілись суспільно - необхідні витрати живої та уречевленої праці. Таке тлумачення витрат було зумовлено тим, що витрати розглядалися у зіставленні з витратами виробництва з одного боку, та витратами споживання - з іншого, а також з домінуванням економічної теорії К. Маркса щодо економічної природи витрат.

В свою чергу у своїх працях Ф.Ф. Бутинець, Л.М. Янчева, Т.П. Остапчук, С.І. Якименко при розгляді витрат визначають їх як загальноекономічну категорію, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання.

Відрізняють поняття витрат в бухгалтерському розумінні від витрат в економічному тлумаченні. Так, під економічними витратами розуміють „затрати втрачених можливостей", тобто суму грошей яку можна отримати при найбільш вигідному із всіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь - якого ресурсу обраного для виробництва продукції дорівнюють його вартості при найкращому із всіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів у порівнянні з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору витрати - це тільки конкретні витрати ресурсів. Дане тлумачення базується на ресурсному розумінні природи господарства, не беручи до уваги інші аспекти.

Якщо ж розглядати роботи іноземних авторів, то особливостями вирішення проблеми розкриття сутності витрат є присутність однакового підходу до розглядання витрат підприємств, що здійснюють різні види діяльності із зазначенням галузевих особливостей, розглядання витрат як елемента всієї системи управління у нерозривному зв'язку з іншими важливими показниками фінансово - господарської діяльності і створенням умов для практичного впровадження наукових робіт до системи управління підприємством. К.Друрі визначає термін „витрати" як засоби, що витрачено на одержання прибутку. Дане тлумачення є одностороннім, адже здійснюється ототожнення витрат з використанням фінансових ресурсів. Д.К. Шим, Д.Г. Сігел трактують витрати як показник у грошовому виразі кількості ресурсів, використаних для досягнення визначеної мети. Це тлумачення виражає сутність витрат лише через натурально - речовий склад, не беручи до уваги сутнісний, часовий аспекти даної проблеми.

Отже, розглянувши поняття „витрат" в нормативних джерелах та в спеціальній літературі, ми бачимо, що різні автори трактуючи це поняття, не розкривають всіх його аспектів, не враховують всіх особливостей функціонування підприємства як самостійного суб'єкта господарювання. Так, при визначенні економічної сутності витрат необхідно враховувати вище перераховані недоліки, знайти єдине найбільш повне тлумачення, що в кінцевому результаті допоможе зрозуміти сутність витрат та приймати раціональні та правильні рішення щодо управління витратами на підприємстві.

Іншою важливою характеристикою діяльності підприємства являється дохід. Дохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси для створення продукту, його наступної реалізації та утворення доходу.

Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою низки показників, одним з яких є прибуток підприємства, якого іноді ототожнюють з поняттям "дохід", але поняття "дохід" ширше поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Ототожнювання доходу з прибутком підприємства неправильне. Таке поняття, як дохід, широко застосовується як у загальному, економічному розумінні, так і на побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави; дохід громадянина, дохідність підприємства та ін. Але зміст доходу неоднозначний. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Разом з тим під доходом розуміють фінансовий показник, що визначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності, та матеріальними і прирівняними до них витратами. Таке визначення доходу підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення, але для окремого підприємства воно може викликати суперечки. Річ у тому, що в даному визначенні заробітна плата розглядається тільки як елемент доходу, а не різновид витрат. На підприємстві заробітну плату можна досліджувати з різних боків. Це залежить від форми власності та умов і результатів виробництва. Як дохід заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується основним працівникам, які є власниками підприємства. Це стосується в основному індивідуальних та колективних підприємств. Як витрати заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується найманим працівникам (приватні, спільні, державні підприємства та ін.). Таке тлумачення доходу та заробітної плати в ньому або поза ним також є невдалим. Економічна сутність заробітної плати не може змінюватись залежно від форми власності.

З практичного погляду показник "дохід" визначається тим, що він характеризує загальну суму коштів, що надходить на підприємство за певний період і за вирахуванням податків, може бути використана на споживання та інвестування.

Отже, дохід є виручкою підприємства від реалізації продукції, надання послуг та виконання робіт без врахування податку на додану вартість та акцизний збір.

1.2 Класифікація доходів і витрат підприємства за різними ознаками

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Класифікація витрат

Ознаки класифікації	Групи витрат
По відношенню до виробничого процесу	основні витрати накладні витрати
По відношенню до обсягів виробництва	умовно-постійні витрати умовно-змінні витрати
За єдністю складу	одноелементні витрати комплексні витрати
За способом віднесення на собівартість окремих видів виробництва	прямі витрати непрямі витрати
За доцільністю	продуктивні витрати непродуктивні витрати
За календарним періодом	поточні витрати одноразові витрати
За видами витрат	витрати за економічними елементами витрати за статтями калькуляції

До основних відносять витрати, безпосередньо пов'язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90 % собівартості. Накладні витрати виникають у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством.

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і постійні. Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).

Слід відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів, величина постійних витрат - при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.

За складом витрати можуть бути одноелементними або комплексними. Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат загальновиробничі витрати, в які входять практично всі економічні елементи.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, а саме сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг, інші виробничі витрати: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо. Непрямі витрати - це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Непрямий розподіл витрат призводить до неточностей у визначенні собівартості окремих видів продукції, тому при організації обліку повинна приділятися увага збільшенню питомої ваги прямих витрат.

За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). У випадку ідеальної організації технології виробництва і праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

До поточних відносять витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов'язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної та фінансової діяльності.

Усі витрати підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяють на виробничі (виробнича собівартість продукції, робіт, послуг), операційні (адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) та інші витрати діяльності (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати).

Основні засади класифікації витрат розкриті в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результаті, П(С)БО 15 «Доходи» та П(С)БО 16 «Витрати» і передбачають функціональну ознаку їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати та отримані доходи.

Отже, за видами діяльності витрати та доходи поділяють на витрати і доходи від звичайної та надзвичайної діяльності. Нагадаємо, що звичайна діяльність поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну.

Відповідно, витрати, пов'язані з операційною діяльністю, групують за функціями -- витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 1).

Виходячи з мети та завдань управлінського обліку дещо змінюється підхід до визначення витрат виробництва. Менеджерів насамперед цікавить не просто інформація про загальні витрати підприємства, а дані про конкретні витрати для виготовлення різних видів продукції (виконання робіт, надання послуг). Тому під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і праці для виготовлення продукції. А сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворює його собівартість.

Відповідно до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат, вирізняють й інші ознаки (рис. 2).



Рис. 1. Класифікація витрат відповідно до П(С)БО 3

«Звіт про фінансові результати»

Така класифікація відповідає, головним чином, податковому аспекту обліку, основним недоліком якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у вітчизняну класифікацію витрат слід запровадити угруповання, що відповідають її управлінському аспекту.



Рис. 2. Традиційна класифікація витрат

Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв'язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати. Очікувані (релевантні) витрати -- це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої. Безповоротні (нерелевантні) витрати -- це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.

Важливим є також поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані. Така їх класифікація використовується при організації обліку по центрах відповідальності. Зокрема, контрольовані витрати -- це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Наприклад, контроль використання матеріалів та зарплати начальником цеху. Відповідно, неконтрольовані витрати -- це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання).

Розглядаючи варіанти управлінських рішень, слід брати до уваги не лише дійсні, а й уявні витрати. Дійсні витрати -- це витрати, які вимагають реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення. Категорія уявних (можливих) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка витрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Уявні витрати виникають лише серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів.

В управлінському обліку розрізняють також прирістні, або граничні (маржинальні), та середні витрати залежно від підходів до визначення собівартості одиниці продукції. Так, прирістні (граничні) витрати -- це додаткові витрати, які з'являються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або партії продукції. Середні витрати -- це витрати на одиницю продукції всього випуску.

Класифікація в залежності від змін обсягів виробництва є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зокрема, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних (змінних) витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. Наприклад, витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), відрахування на соціальні заходи тощо.

Якщо говорити про класифікацію доходів, то вони класифікуються по таким наступним групам:

- Дохід від реалізації;

- Інші операційні доходи;

- Дохід від участі в капіталі;

- Інші фінансові доходи;

- Інші доходи;

- Надзвичайні доходи;

Доход від реалізації продукції, робіт, послуг відбиває загальний дохід (виторг) від реалізації:

- товарної продукції;

- товарних послуг;

- нетоварних послуг структурних підрозділів, що не відносяться до промислової діяльності;

- продукції комбінату харчування;

- будівельних матеріалів і надання послуг будівельним комплексом.

Дохід від реалізації продукції відбиває загальний дохід (виторг) від реалізації, тобто без відрахування наданих знижок, повернення проданих товарів і податків із продажу.

До інших операційних доходів відносяться:

- доходи від реалізації іноземної валюти;

- доходи від реалізації інших оборотних активів (виробничих запасів, малоцінних предметів і ін.);

- доходи від операційної оренди активів (майна);

- доходи від операційної курсової різниці по операціях в іноземній валюті;

- суми отриманих штрафів, пені, неустойок і інших санкцій за порушення господарських договорів, що визнані чи боржником по який отримані рішення суду, арбітражного суду про їхнє стягнення;

- доходи від списання кредиторської заборгованості, по якій минув термін задавнення позову;

- відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних у якості безнадійних);

- суми отриманих грантів і субсидій;

- інших доходів від операційної діяльності.

До складу доходу від участі в капіталі включається доход від інвестицій, здійснених в асоційовані, дочірні чи спільні підприємства, облік яких ведеться по методу участі в капіталі.

До інших фінансових доходів відносяться доходи, що виникають у ході фінансової діяльності підприємства, зокрема дивіденди від підприємств, що не є асоційованими, дочірніми і спільними; відсотки по облігаціях і інших цінних паперах; інші доходи від фінансової діяльності.

В інші доходи включаються: доход від реалізації фінансових інвестицій; доход від реалізації необоротних активів; доход від реалізації майнових комплексів; доход від не операційної курсової різниці; доход від безоплатно отриманих активів; інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не зв'язані з операційною діяльністю підприємства.

Надзвичайні доходи - доходи, що виникли внаслідок надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних аварій і т.п.). До них відносяться: відшкодування утрат від надзвичайних подій, включаючи відшкодування витрат на попередження утрат від стихійних лих і техногенних аварій; доходи від інших чи подій операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій.

1.3 Управління доходами та витратами підприємств в сучасних умовах господарювання

Управління доходами та витратами підприємства передбачає цілий ряд заходів та етапів, на кожному з яких визначаються принципи та завдання з їх раціональної організації та спрямування.

На першому етапі визначається цільова сума доходів, витрат і прибутку підприємства , величина яких залежить від стадії життєвого циклу підприємства , стратегічних завдань , які ставить перед собою керівництво підприємства на майбутнє та їх вирішення в певні визначені строки або періоди часу.

Далі розробляється стратегія обігу фінансових ресурсів, яка реально відповідає потребам підприємства та здатна забезпечити достатній рівень дохідності та мінімального рівня витрат, оскільки саме це дає змогу здешевити продукцію і отримати від її реалізації максимальний прибуток при мінімальних затратах на виробництво.

З наступного етапу здійснюється формування ресурсної бази і відповідної політики , тобто проведення необхідних для реалізації діяльності заходів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу діяльності з найменшими затратами. При цьому формування та розподіл доходів та витрат грає визначальну роль, як механізм збалансованої та стабільної роботи всього підприємства.

Наступним етапом проходить вирішення завдань, пов'язаних з управлінням валовими доходами, які включають:

- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

- доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями та цінними паперами;

- доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

- доходи у вигляді процентів, роялті, від здійснення операцій лізингу;

- дивіденди, отримані від нерезидентів;

- доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, безоплатно наданих платнику податку товарів (робіт, послуг);

- суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів;

- суми акцизного збору та рентних платежів;

- суми штрафів, неустойки чи пені, фактично одержані за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду та інші.

В той же час слід пам'ятати, що не слід включати до складу валового доходу і розподіляти:

- суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-отримувач не є платником податку на додану вартість;

- суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

- суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів;

- суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;

- дивіденди, отримані платником податку від резидентів;

- кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами;

- суми одержаного платником податку емісійного доходу та інші надходження, прямо визначені нормами закону.

Далі проходить вирішення завдань , які пов'язані з валовими витратами, їх визначенням та розподілом. Слід пам'ятати, що до них включають:

Вартість придбаних сировини і матеріалів, куплених комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива й електроенергії, тари і пакувальних матеріалів, послуг водопостачання та інших витрат, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності підприємства;

Вартість куплених товарів, реалізованих за період (квартал), що підлягає оподаткуванню;

Витрати, пов'язані з реалізацією готової продукції, зокрема пакуванням, зберіганням, вантажними роботами і транспортуванням (якщо це обумовлено договорами), сплатою комісійних винагород за посередницькі послуги стороннім організаціям та особам;

Плата за оренду основних фондів, що використовують у господарській діяльності підприємства (рис. 4);

Плата за надання підприємству банківських послуг (відкриття і ведення рахунків, здійснення операцій за рахунками), а також поштово-телеграфні та інші витрати, пов'язані з виконанням банками доручень підприємства.

На наступному етапі співставляються доходи та витрати і визначається можливий обсяг отриманого прибутку. Його порівнюють з його цільовим розміром, та фіксують відповідні данні.

Завершальним є етап контролю за ходом реалізації усіх намічених планів.

2. Методологічні підходи оцінки доходів і витрат підприємства

2.1 Порівняльна характеристика підходів оцінки доходів і витрат підприємства

Якщо говорити про підходи оцінки доходів та витрат підприємства, можна з впевненістю сказати, що всі вони базуються на одних і тих самих основах та постулатах, що регламентуються законодавством, нормативними актами, планами рахунків та відповідними наказами. Але суть усіх підходів різних авторів полягає у визначенні і підході до тих же сторін класифікації доходів і витрат, але з різних поглядів самих авторів. Тобто їх підходи в оцінці не сильно відрізняються від нормативних проте мають свої особливості.

Першим підходом до оцінки витрат безперечно являються основні поняття та процедура обліку витрат підприємства, які регламентуються державою і на сьогодні викладені у “Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №16 “ВИТРАТИ”. Дане Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Норми цього положення застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ). Та цей стандарт не поширюється на витрати з виконання будівельних контрактів та надання послуг для їх виконання. Але це положення дає визначення таким термінам, як елемент витрат, непрямі витрати, нормальна потужність та об'єкт обліку витрат. Згідно з цим документом визнання витрат відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Також за ним витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. А ті витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо ж актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Взагалом же якщо говорити про конкретних авторів і викладені в них підходи до оцінки витрат, можна прослідкувати тенденцію, за якою одні з авторів висвітлюють лише певні сторони класифікації витрат, а інші навпаки намагаються охопити усі сторони висвітлення цієї категорії але в загальному вигляді. Так, наприклад Партин Г.О. та Завгородній А.Г. у своєму навчальному посібнику «Фінанси підприємств» показують загальну класифікацію витрати в залежності від цілей, для яких використовуються інформація про них. [16. с.82]

Вони можуть класифікуватися по таких трьох напрямках (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Класифікація витрат в залежності від цілей

Напрямки класифікації
Для визначення собівартості, фінансових результатів	Для прийняття управлінських рішень	Для контролю і регулювання
1. Прямі і не прямі 2. Витрати на продукцію і витрати періоду 3. Основні і накладні 4. По елементах і статтях витрат 5. Ті, що включаються в собівартість	1. Прості, перемінні, змішані 2. Релевантні і не релевантні 3. Маржинальні і диференційні 4. Дійсні і можливі 5. Альтернативні або неальтернативні	1. Ті, що контролюються і не контролюються

Інші автори, такі як Буряковський В.В., Кармазін В.Я. та Каламбет С.В. у своєму посібнику «Фінанси підприємств» відображають загалом витрати, які у них групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат, виходячи з діяльності підприємства.[10.c.132]

І відповідно з метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрати підприємства на цій схемі вони об'єднують їх в однорідні групи за різними ознаками (рис. 3).

Рис. 3. Витрати за видами, місцями виникнення та носіями виходячи з діяльності підприємства

В цьому посібнику також висвітленні основні визначення понять витрат, які структуровано поділені за видами та підпунктами. Також чимала увага приділяється обліку виробничих витрат, особливо тих, які представлені в синтетичному та аналітичному обліку. За ним визначення виробничив витрат показане в максимально простій і зрозумілій формі, за якою виробництво продукції пов'язане з певними витратами, які в свою чергу і є “виробничими”. Така проста форма викладення дає змогу осягнути частини і статті витрат у найбільш загальній та абстрактній формі.

Багато авторів характеризуючи підходи до визначення витрат і доходів, звертають та акцентують увагу на підходах до визначення цих витрат і доходів підприємств відповідно суто з бухгалтерського обліку.

Також велику увагу приділяють класифікації та групуванню доходів підприємства, які переважно у всіх джерелах у першу чергу поділяють на такі групи, як ті, що ідуть від основної (операційної) діяльності, тобто це виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. Далі це прибуток, який є як найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно показується, що прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності, та що він є джерелом не лише забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й формування бюджетних ресурсів держави.

Також одним з підходів до оцінки доходів безперечно є основні поняття та механізми обліку доходів підприємства, які регламентуються державою і на сьогодні викладені у П(С)БО №15 “Дохід”. Дане Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Норми цього положення застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Серед усіх авторів найбільша увага приділяється висвітленню прибутку, як визначального для підприємства елемента і не від'ємного елементу доходів. Тому саме завдяки цьому підтверджується різнобічне значення прибутку. Воно посилюється з переходом економіки України до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету й інших обов'язкових платежів і відрахувань. Практично усі джерела зходяться у своєму розумінні прибутку на тому, що це насамперед є мета будь-якої підприємницької діяльності й водночас - джерело витрат для розвитку виробництва. Та, що це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки.

Також практично у всіх джерелах говориться, що у прибутку концентруються фінансові інтереси усіх суб'єктів підприємницької діяльності, та що він характеризує ефективність виробництва і свідчить про примноження фінансових ресурсів.

Так в посібнику Болюх М. А. і Бурчевського В.З. «Економічний аналіз» господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрям використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. [7.с.234]

При цьому порядок розподілення й використання прибутку на підприємствах фіксується в його статуті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом. До того ж згідно зі статутом, підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення й поповнення резервного капіталу, а також направляти на виплату дивідендів та на інші цілі.

Підсумовуючи підходи оцінки доходів і витрат підприємств, можна відмітити і сказати, що попри те, що в різних джерелах переважно по різному і з різних сторін показуються доходи і витрати, проте усі вони сходяться до однієї спільної картини, яка відображає цілісну картину структури поділу усіх витрат та доходів підприємства, що дає можливість осягнути ці категорії і використати ці знання на практиці.

2.2 Послідовність дослідження рівня доходів та витрат ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика»

фінансовий управлінський доход витрати

Аналіз та дослідження доходів та витрат підприємства зазвичай починається з визначення основних статей доходів, прибутку та витрат. Аналіз, оцінка складу, структури та динаміки статей доходів, прибутку та витрат підприємства ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика» проводиться за даними Форми №2 „Звіт про фінансові результати” за два періоди. Аналіз формування та використання прибутку здійснюється з метою виявлення факторів (доходів та витрат), що впливають на суму чистого прибутку підприємства. Наступним кроком є аналіз показників рентабельності підприємствата.

Для оцінки доходів, прибутку та витрат підприємства використовують наступні показники:

1. Доходи від операційної діяльності, який включає чистий дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) та інші операційні доходи. Чистий дохід від реалізації товарів - це виторг від прогнозованого обсягу реалізації товарів (плай товарообороту) за вирахуванням податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу (надані знижки, повернені товари, інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу). Чистий дохід (ряд. 5, табл. 1), визначається розрахунковим методом (ряд. 1-2-3-4):

Чд = Д - ПДВ - Ак - Ін.в (2.2.1)

де Чд - чистий дохід, ПДВ - податок на додану вартість, Ак - акцизний збір, Ін.в - інші вирахування.

2. Валовий прибуток від реалізації товарів (робіт, послуг) (ряд. 7, табл. 1) за своєю економічною сутністю - це очікувана величина реалізованих торговельних надбавок, яка обраховується, як різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (ряд. 5-6), і яка призначена на покриття операційних витрат (ряд. 9+10+11, табл.1) і формування прибутку від операційної діяльності (ряд. 12, табл.1). Тому величина валового прибутку не може бути довільною, а підлягає техніко-економічному обгрунтуванню. Таким чином валовий прибуток обраховується за такою формулою:

Вп = Чд - С (2.2.2)

де Вп - валовий прибуток, Чд - чистий дохід, С - собівартість.

Основними чинниками впливу на величину валового прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) є величина і рівень чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг), собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), операційних витрат та прибутку від операційної діяльності підприємства.

3. Фінансовий результат від операційної діяльності, визначається як сума чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зменшена на собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), витрат на збут, адміністративних та інших операційних витрат плюс інші операційні доходи або як різниця між валовим прибутком та витратами на збут, адміністративними та іншими операційними витратами плюс інші операційні доходи:

ФРод = Вп - Вз - Ав - Ів + Ід (2.2.3)

де ФРод - фінансовий результат від операційної діяльності, Вп - валовий прибуток, Вз - витрати на збут, Ав - адміністративні витрати, Ів - інші операційні витрати, Ід - інші операційні доходи.

4. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (ФРзд) обліковується за такою формулою:

ФРзд = (ФРод + ДК + ІФД +ІД) - ФВ + ВК + ІВ

де ФРод -- фінансовий результат від операційної діяльності, ДК - дохід від участі в капіталі, ІФД - інші фінансові доходи, ІД - інші доходи, ФВ - фінансові витрати, ВК - втрати від участі в капіталі, ІВ - інші витрати.

5. Фінансовий результат прибуток (збиток) від звичайної діяльності ФРзд(П(3)):

ФРздП(3) = ФРзд - ПП (2.2.4)

де ФРзд - фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, ПП - податок на прибуток.

6. Чистий прибуток або збиток (ЧП (3)):

ЧП(3) = ФРздП(З)±Днд ± Вид ± ППнд (2.2.5)

де ФРздП(З) - фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток або збиток), Днд - дохід від надзвичайної діяльності, Внд - витрати від надзвичайної діяльності, ППнд - податок на прибуток від надзвичайної діяльності.

Наступним етапом є визначення рентабельності, яка є сумою прибутку, що припадає на одиницю виручки, собівартості, активів тощо. Чим вищою є рентабельність, тим ефективніше функціонує підприємство, оскільки саме прибуток уособлює фінансову мету його діяльності.

Формулу коефіцієнтів рентабельності вивести досить легко: це відношення прибутку до будь-якого показника, рентабельність якого хочуть визначити. На практиці, як правило, найчастіше використовують такі показники рентабельності:

1. Рентабельність усіх активів за чистим прибутком. Він розраховується діленням чистого прибутку(збитку) (Ф2 р. 220) на баланс (Ф1 р. 280 (640)):

Ра = Чп(з) / Б (2.2.6)

де Ра - рентабельність усіх активів за чистим прибутком, Чп(з) - чистий прибуток(збиток), Б - баланс.

2. Рентабельність власного капіталу (за чистим прибутком). Визначається шляхом ділення чистого прибутку(Ф2 р. 220) на суму власного капіталу(Ф1 р. 380):

Рвк = Чп(з) / Вк (2.2.7)

де Рвк - рентабельність власного капіталу (за чистим прибутком), Чп(з) - чистий прибуток, Вк - власний капітал.

3. Рентабельність фінансових інвестицій. Обраховується, як частка від ділення чистого прибутку(Ф2 р. 220) на суму довгострокових фінансових інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інших фінансових інвестицій та поточних фінансових інвестицій (Ф1 р. (040 + 045 + 220)):

Рфі = Чп(з) / (Дфіук + Іфі + Пфі) (2.2.8)

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Тому на підприємстві при аналізі оборотності оборотних коштів значне місце приділяється аналізу дебіторської заборгованості. Джерело аналізу - баланс підприємства, для внутрішнього аналізу застосовуються відомості аналітичного обліку (журнал-ордер або відомість обліку розрахунків з покупцями і замовниками). Слід наголосити, що детально аналізується дебіторська заборгованість з метою прийняття поточних управлінських рішень, спрямованих на її скорочення, і для застосування своєчасних заходів по стягненню сумнівної дебіторської заборгованості. З метою аналізу розрахунків з покупцями і замовниками по даних аналогічної відомості складається аналітична таблиця, форма якої може бути наступною.

За даними цієї аналітичної таблиці визначається:

1) Загальна сума дебіторської заборгованості (підсумок гр.2 + гр.7 - гр.8).

2) Аналізується заборгованість у розрізі окремих покупців, замовників і дат виникнення заборгованості, строк утворення якої більше року. Така заборгованість за наявності виправдовувальних документів може бути віднесена до позареалізаційних втрат і списана на збитки як дебіторська заборгованість, по якій минув строк позовної давності, або по інших боргах, нереальних до стягнення за рішенням інвентаризаційної комісії, створює резерв по сумнівних боргах.

3) За даними відомості обліку з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається наступна аналітична таблиця, за якою аналізується стан дебіторської заборгованості по строках виникнення. Форма таблиці може бути такою.

Щомісячне ведення такої відомості дозволяє бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів щодо усунення простроченої заборгованості. Такий аналіз дебіторської заборгованості, як було сказано вище, здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо, зовнішні користувачі інформації при взаємовідносинах з підприємством також дуже зацікавлені знати стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про нестабільний фінансовий стан. За даними бухгалтерської звітності (ф 1, ф 2) можна визначити цілий ряд показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості, що визначається за формулою:

Од = В / Д,

де:

Од - оборотність дебіторської заборгованості;

В - виручка від реалізації продукції;

Д - середня дебіторська заборгованість.

2. Період погашення дебіторської заборгованості, що визначається за формулою:

Пд = 360 / Од,

де:

Пд - період погашення дебіторської заборгованості;

Од - оборотність дебіторської заборгованості.

3.Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів, що визначається за формулою:

Да = Дз / Па 100,

де: Да - частка дебіторської заборгованості в поточних активах; Дз - дебіторська заборгованість; Та - поточні активи (ІІ + III розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою:

2 = О / В,

де:

2 - відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації;

О - середня величина дебіторської заборгованості;

В - виручка від реалізації продукції.

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з довідки бухгалтерії про стан активів.

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період зіставляються з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначаються зміни і вивчаються причини цих змін, дається їх якісна характеристика. Причому деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості: відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року або іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, покращився чи погіршився стан розрахунків з покупцями у порівнянні з минулим роком. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська і зросла загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, і отже, погіршення фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування.

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями і замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами.

Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції. Техніка аналізу цього питання наведена в праці О. Єфремової «Як аналізувати фінансовий стан підприємства» (М., 1994).

Падіння купівельної спроможності за звітний період характеризується з допомогою коефіцієнта Кн, зворотного величині індексу цін. Якщо встановлена договірна сума до одержання складає величину 8, динаміка цін характеризується індексом іц, то реальна сума грошей з урахуванням їх купівельної спроможності в момент оплати складає:

Кн = S / іц.

Наприклад, якщо за певний період ціни зросли на 30%, тоді іц - 1,3. Відповідно, виплата 1000 грн. в цей момент рівнозначна сплаті 1000 / 1,3 = 763,23 в реальному вимірі. Тоді реальна втрата виручки у зв'язку з інфляцією складає 1000 - 763,23 = 230,77. В рамках цієї величини знижка з договірної ціни, що надається за умови дострокової оплати, дозволила б знизити втрати підприємства, пов'язані із знеціненням грошей. За даними підприємства, що аналізується, річна виручка від реалізації - 5443, причому 30% реалізації продукції здійснюється на умовах 5443) з утворенням дебіторськоїпередоплати, і отже, 70% (0,7 заборгованості.

Середній період погашення дебіторської заборгованості на даному підприємстві 46,84 дня. При щомісячному темпі інфляції, рівному статутний капітал становить 9 276 000 грн.

ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика» створене для здійснення таких видів діяльності: кондитерська промисловість (виробництво какао, шоколаду - КВЕД 15.84.0; виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок з тривалим терміном зберігання - КВЕД 15.82.0) та громадське харчування недержавних організацій, крім споживчої кооперації(діяльність їдалень на підприємствах і в установах). Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) складає 2 423 чол. Середня чисельність позаштатних працівників та сумісників (осіб) становить 109 чол. Чисельність працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу (дня, тижня) (осіб) - 1769 чол. Фонд оплати праці(тис. грн.) складає 22 497,8 тис. грн.

За організаційно - правовою формою, тобто формою здійснення господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобовязаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності Вінницька кондитерська фабрика є Відкритим акціонерним товариством. Тобто це є такий вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі - продажу на біржах. Кількість акціонерів (засновників) - юридичних осіб складає 10 чол. Частка акцій, які належать юридичним особам, від їх загальної кількості - 91,43%. Кількість аціонерів начає хара(засновників) - фізичних осіб 9 390. Частка акцій, які належать фізичним особам, від їх загальної кількості - 8, 57%. Основною продукцією, що виробляє (послуги, що надає) емітент є цукерки (обсяг виробництва в натуральних одиницях - 35 240 т, а чистий дохід (виручка від реалізації) - 48 536,1 тис. грн.), карамель( обсяг виробництва в натуральних одиницях 9814 т, а чистий дохід - 9 294 тис. грн.), печиво(обсяг виробництва в натуральних одиницях - 9023т, а чистий дохід 6884,1 тис грн.), шоколад (обсяг виробництва в натуральних одиницях 1 019 т, а чистий дохід 1 365 тис. грн.), вафлі глазуровані шоколадом і неглазуровані ( обсяг виробництва - 2526 т, чистий дохід - 4285,8 тис. грн.), вафельні торти(обсяг виробництва 4 498 т; чистий дохід 7 332,8 тис. грн.). Найбільшу конкуренцію складають кондитерські вироби, реалізацією яких займається ДП «КК РОШЕН». Кондитерські вироби повністю реалізуються в Україні і не транспортуються за кордон ( доля України в реалізації складає 100 %). Сировинну базу для виробництва складає ДП «Кондитерська корпорація «РОШЕН».